ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 березня 2021 року

м. Київ

справа № 826/3554/18

адміністративне провадження № К/9901/69484/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого - Стародуба О.П.,

суддів - Єзерова А.А., Кравчука В.М.

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Банк «Київська Русь» в інтересах якого діє Уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію «Банк «Київська Русь» Біла Ірина Володимирівна на ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 16.05.2018 (суддя - Чудак О.М.) та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 14.11.2018 (судді - Бєлова Л.В., Безименна Н.В., Кучма А.Ю.) у справі за позовом Публічного акціонерного товариства «Банк «Київська Русь до державного реєстратора Відділу державної реєстрації юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців Шевченківського району Управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції у місті Києві про скасування рішення,

встановив:

У березні 2018 року ПАТ «Банк «Київська Русь», в інтересах якого діє Уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію «Банк «Київська Русь» Біла І.В., звернувся до суду з позовом, в якому просив скасувати запис Державного реєстратора Відділу державної реєстрації юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців Шевченківського району Управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції у місті Києві Дубини Алли Борисівни від 03.09.2015 №10741110012017215 про припинення Товариства з обмеженою відповідальністю «Єврономер Україна».

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 19.03.2015 Правлінням Національного банку України прийнято постанову №190 «Про віднесення ПАТ «Банк «Київська Русь» до категорії неплатоспроможних». Того ж дня виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб відповідно до рішення №61 запроваджено з 20.03.2015 тимчасову адміністрацію в ПАТ «Банк «Київська Русь».

Відповідно до постанови Правління Національного банку України від 16.07.2015 №460 "Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ «Банк «Київська Русь» виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення від 17.07.2015 №138 «Про початок процедури ліквідації ПАТ «Банк «Банк «Київська Русь» та призначення уповноваженої особи Фонду на ліквідацію банку», згідно з яким розпочато процедуру ліквідації ПАТ «Банк «Київська Русь» та призначено уповноваженою особою Фонду на ліквідацію ПАТ «Банк «Київська Русь» провідного професіонала з питань врегулювання неплатоспроможності банків відділу запровадження процедури тимчасової адміністрації та ліквідації департаменту врегулювання неплатоспроможності банків Волкова Олександра Юрійовича строком на 1 рік з 17.07.2015 по 16.07.2016 включно.

12.06.2015 загальними зборами ТОВ «Єврономер Україна» прийнято рішення про припинення юридичної особи та призначено ліквідатора товариства.

18.06.2015 у спеціалізованому друкованому засобі масової інформації «Бюлетень державної реєстрації» №321 (16) опубліковано оголошення про ліквідацію ТОВ «Єврономер Україна» та встановлено строк для пред`явлення кредиторами вимог до юридичної особи - до 18.08.2015.

23.06.2015 ПАТ «Банк «Київська Русь» направлено на адресу ТОВ «Єврономер Україна» повідомлення про наявність заборгованості за кредитним договором.

09.07.2015 ПАТ «Банк «Київська Русь» в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації звернувся в Господарський суд міста Києва із позовом до ТОВ «Єврономер Україна» про стягнення заборгованості у розмірі 109 263 988,76 грн.

03.09.2015 державним реєстратором внесено запис до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців про припинення ТОВ «Єврономер Україна».

Позивач, вважаючи такий запис протиправним та таким, що порушує права Банку як кредитора Товариства, звернувся до суду з цим позовом.

В обґрунтування позовних вимог посилався на те, що на момент внесення державним реєстратором запису про припинення ТОВ «Єврономер Україна», у даної юридичної особи була непогашена кредитна заборгованість перед ПАТ «Банк «Київська Русь» у розмірі 108147824,38 грн, що підтверджується рішенням Господарського суду міста Києва від 23.09.2015 у справі №910/17535/15.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 06.03.2018 позовну заяву ПАТ "Банк "Київська Русь" залишено без руху та встановлено позивачу строк для усунення її недоліків, а саме, надання заяви про поновлення строку звернення до адміністративного суду та доказів поважності причин його пропуску.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 16.05.2018, залишеною без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 14.11.2018, визнано причини пропуску Публічним акціонерним товариством "Банк "Київська Русь" строку звернення до адміністративного суду з даною позовною заявою неповажними, позовну заяву повернуто позивачу.

Повертаючи позовну заяву суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що позивач будучи обізнаним про можливе порушення своїх прав чи інтересів у встановлений строк звернення до суду не звернувся, доказів наявності обставин, які були об`єктивно непереборними, не залежали від волевиявлення позивача та пов`язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного звернення до суду не надав.

З ухваленими у справі рішеннями судів позивач не погодився та подав касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судами норм процесуального права, просив скасувати ухвалу суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції, справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Касаційна скарга обґрунтована тим, що суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку щодо визначення моменту, з якого позивач дізнався про порушення своїх прав.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судами норм процесуального права суд приходить до висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково виходячи з наступного.

Відповідно до частин 1, 2 статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до частин першої, другої статті 123 КАС України у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку.

Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.

Визнаючи неповажними наведені позивачем підстави пропуску строку звернення до суду та повертаючи позовну заяву, суди виходили з того, що даний спір належить до юрисдикції адміністративних судів, і позивачем пропущено, встановлений КАС України, шестимісячний строк звернення до суду, а поважних причин пропуску такого позивачем не наведено.

Колегія суддів не може погодитись з такими висновками судів попередніх інстанцій з огляду на наступне.

За правилами частини 1 статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до пунктів 1, 2, 7 частини 1 статті 4 КАС України адміністративна справа - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій.

Суб`єкт владних повноважень - орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.

За правилами пункту 1 частини 1 статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово висловлювала правові позиції щодо правил віднесення спорів до адміністративної юрисдикції.

Зокрема у постановах від 21.11.2018 у справі №520/13190/17, від 27.11.2018 у справі №820/3534/17, від 19.02.2020 у справі №1340/3580/18 та інших Велика Палата дійшла наступних висновків:

«До компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними під час здійснення владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.

Публічно-правовий спір має особливий суб`єктний склад. Участь суб`єкта владних повноважень є обов`язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Проте сама по собі участь у спорі суб`єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір з публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції.

Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

Разом з тим приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило майнового, конкретного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб`єктів владних повноважень.

Якщо порушення своїх прав особа вбачає у наслідках, які спричинені рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень, які вона вважає неправомірними, і ці наслідки призвели до виникнення, зміни чи припинення цивільних правовідносин, мають майновий характер або пов`язаний з реалізацією її майнових або особистих немайнових інтересів, то визнання незаконними (протиправними) таких рішень є способом захисту цивільних прав та інтересів.».

Крім того, Велика Палата Верховного Суду вже розглядала справи правовідносини в яких є подібними до правовідносин у справі, що розглядається.

Зокрема у постанові від 20.09.2018 у справі №813/6286/15 Велика Палата Верховного Суду у дійшла таких висновків:

«Відповідно до частини другої статті 104 Цивільного кодексу України юридична особа є такою, що припинилася, з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення.

Статтею 18 Закону №755-IV в редакції, чинній на момент внесення запису, та статтею 10 цього ж Закону у чинній редакції встановлено спростовану презумпцію відомостей, внесених до ЄДР, з огляду на що запис про припинення юридичної особи не є беззастережним доказом того, що юридична особа дійсно припинилася та більше не існує. В той же час, якщо процедуру ліквідації не було здійснено належним чином, зокрема не було відчужене майно особи, то внесення до ЄДР запису про припинення цієї юридичної особи не тягне її припинення, а також припинення права власності на її майно. У подібних випадках до ЄДР вносяться зміни про відміну державної реєстрації припинення юридичної особи на підставі судового рішення, яке набрало законної сили (стаття 41 Закону №755-IV в редакції, чинній на момент внесення запису до ЄДР; пункт 2 частини першої статті 25 цього ж Закону у чинній редакції).

Спір про відміну державної реєстрації припинення юридичної особи є спором про наявність або відсутність цивільної правоздатності та господарської компетенції (можливості мати господарські права та обов`язки). Цей спір не є спором у сфері публічно-правових відносин, навіть якщо виник у зв`язку з протиправним внесенням до ЄДР суб`єктом владних повноважень запису про припинення юридичної особи; не є спором, що виникає із цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин; не є спором, що виникає у зв`язку зі здійсненням господарської діяльності, а є спором про абстрактну можливість брати участь у конкретних правовідносинах.

При цьому процесуальне законодавство не визначає юрисдикційну належність такого спору.

Вважаючи за необхідне заповнити цю прогалину закону, Велика Палата Верховного Суду виходить із того, що подібні спори є найбільш наближеними до спорів, пов`язаних з діяльністю або припиненням діяльності юридичної особи, тому повинні розглядатись за правилами господарського судочинства.

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 12 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) в редакції, чинній на час звернення з позовом до суду, господарським судам підвідомчі справи, що виникають з корпоративних відносин у спорах між юридичною особою та її учасниками (засновниками, акціонерами, членами), у тому числі учасником, який вибув, а також між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи, пов`язаними зі створенням, діяльністю, управлінням та припиненням діяльності такої особи, крім трудових спорів.

Зазначені приписи кореспондуються з положеннями пункту 3 частини першої статті 20 ГПК України у чинній редакції.

Отже, оскільки спірні правовідносини є найбільш наближеними до правовідносин, пов`язаних з діяльністю або припиненням діяльності юридичної особи, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що цей спір не є публічно-правовим і має вирішуватися судами за правилами ГПК України.».

Зважаючи на те, що саме Велика Палата Верховного Суду є судом, уповноваженим вирішувати юрисдикційні спори, колегія суддів не має підстав не враховувати запропонований підхід під час вирішення цієї справи.

У справі, розглянутій Великою Палатою Верховного Суду, як і у справі, що розглядається, Уповноважена особа Фонду звернулася до суду з позовом про скасування запису про припинення юридичної особи, що в свою чергу свідчить про подібність правовідносин, що виникли між аналогічними суб`єктами.

За правилами частини 1 статті 171 КАС України вирішення питання належності спору до юрисдикції адміністративних судів передує вирішенню питання дотримання строку звернення до суду.

З огляду на викладене, залишення позовної заяви без розгляду з підстав пропуску позивачем строку звернення до суду, передбаченого КАС України, за умови належності даного спору до юрисдикції господарського суду, не можна визнати обгрунтованим.

Саме під час розгляду справи господарським судом, до юрисдикції якого належить дана справа, належить дати оцінку дотримання позивачем строків звернення до суду з цим позовом.

Відповідно до ч. 1 ст. 354 КАС України суд касаційної інстанції скасовує судові рішення в касаційному порядку повністю або частково і залишає позовну заяву без розгляду або закриває провадження у справі у відповідній частині з підстав, встановлених відповідно статтями 238, 240 цього Кодексу.

Порушення правил юрисдикції адміністративних судів, визначених статтею 19 цього Кодексу, є обов`язковою підставою для скасування рішення із закриттям провадження незалежно від доводів касаційної скарги.

Оскільки рішення про повернення позовної заяви у зв`язку з пропуском строку звернення до суду прийняте до відкриття провадження у справі, а тому відсутні підстави для закриття провадження у справі.

Керуючись ст. 238, 341, 345, 349, 354, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, -

п о с т а н о в и в :

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Банк «Київська Русь» - задовольнити частково.

Ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 16.05.2018 та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 14.11.2018 - скасувати.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді:

О.П. Стародуб

А.А. Єзеров

В.М. Кравчук