Справа № 159/1376/20

Провадження № 2/159/35/21

КОВЕЛЬСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 березня 2021 року м. Ковель

Ковельський міськрайонний суд Волинської області

в складі головуючого - судді Панасюка С.Л.,

розглянувши у спрощеному провадженні справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Ковельської міської ради, Ремонтного житлово-комунального підприємства № 1 м. Ковеля про визнання незаконним рішення Ковельської міської ради, визнання недійсним договору суперфіцію та скасування його державної реєстрації,

в с т а н о в и в :

Стислий виклад позиції позивача.

Вимоги позивача обґрунтовані тим, що йому на праві приватної власності належить квартира АДРЕСА_1 . Будинок розташований на земельній ділянці, яку надано в постійне користування Ремонтному житлово-комунальному підприємству № 1 м. Ковеля, відповідно до затвердженої рішенням Ковельської міської ради № 44/32 від 28.11.2013 технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості). Площа земельної ділянки 2678 кв.м., кадастровий номер 0710400000:01:010:0035, цільове призначення: для будівництва та обслуговування багатоквартирного житлового будинку. Позивач зазначає, що в жовтні 2012 року до нього, як суміжного власника квартири, звернулась ОСОБА_2 з проханням надати їй дозвіл на проведення реконструкції з добудовою до належної їй квартири. Позивач надав ОСОБА_2 згоду на таку реконструкцію з прибудовою розміром 15,20 х 9,50 м. до належної їй квартири АДРЕСА_2 . Ця добудова мала межувати виключно зі стінами належної ОСОБА_2 квартири і мала бути одноповерховою. Саме на таку добудову він дав згоду. Однак, в підсумку відбулося те, що ОСОБА_2 вирішила зводити добудову, яка межує також зі стінами квартири позивача, на що він згоди не давав. Незважаючи на це, рішенням Ковельської міської ради № 28/24 від 17.08.2017 «Про затвердження технічної документації із землеустрою щодо поділу земельної ділянки по АДРЕСА_3 та надання згоди на укладання договору суперфіцію», був затверджений проект землеустрою щодо поділу земельної ділянки по АДРЕСА_3 на дві окремих земельних ділянки. Відповідно до п.3 цього рішення, був наданий дозвіл на укладення договору суперфіцію на земельну ділянку площею 68 кв.м., на якій ОСОБА_2 має намір зводити добудову із зміненими нею параметрами, що порушує його право як власника суміжної квартири, оскільки добудова межуватиме з його квартирою. Крім цього, він, як власник квартири у будинку, не давав згоди на поділ земельної ділянки, на якій розташований будинок з метою виділення ОСОБА_2 місця для добудови. На підставі зазначеного вище рішення між Ковельською міською радою, Ремонтним житлово-комунальним підприємством № 1 м. Ковеля та ОСОБА_2 20.09.2017 року був укладений договір про встановлення права користування земельною ділянкою для забудови (суперфіцію). Позивач просить визнати незаконним та скасувати рішення Ковельської міської ради № 28/24 від 17.08.2017, визнати недійсним договір від 20.09.2017 та скасувати його державну реєстрацію.

Заперечення відповідачів.

Ковельська міська рада зазначає, що рішенням ради № 24/21 від 27.04.2017 був наданий дозвіл на розроблення технічної документації із землеустрою щодо поділу земельної ділянки, яка знаходилась у постійному користуванні РЖКП № 1 м. Ковеля та розташована по АДРЕСА_3 , з метою утворення двох земельних ділянок. В ході проведення проектно-вишукувальних робіт та виготовлення технічної документації із землеустрою щодо поділу земельної ділянки було сформовано окрему земельну ділянку площею 68 кв.м. з кадастровим номером 0710400000:01010:0049. На підставі звернення РЖКП № 1, рішенням Ковельської міської ради № 28/24 від 17.08.2017 технічну документацію із землеустрою було затверджено та надано дозвіл РЖКП № 1 на укладання договору суперфіцію з ОСОБА_2 на земельну ділянку площею 68 кв.м. 20 вересня 2017 року такий договір був укладений і він відповідає вимогам закону, підстави для визнання його недійсним відсутні. Просить в задоволення позову відмовити.

ОСОБА_2 зазначає, що 15.01.2020 Волинським окружним адміністративним судом було ухвалено рішення у справі за її позовом до виконавчого комітету Ковельської міської ради про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії. Рішенням суду, яке набрало законної сили, визнано протиправною відмову Відділу містобудування та архітектури виконавчого комітету Ковельської міської ради Волинської області у наданні їй містобудівних умов та обмежень на забудову земельної ділянки по АДРЕСА_3 та зобов`язано надати містобудівні умови та обмеження на забудову земельної ділянки по АДРЕСА_3 для розширення квартири АДРЕСА_4 (добудова) житлового будинку. Відповідач зазначила, що Детальним планом території реконструкції кварталу житлової забудови обмеженого вулицями АДРЕСА_5 , який затверджений рішенням Ковельської міської ради від 22.08.2019 № 54/43, передбачено реконструкцію багатоквартирного житлового будинку по АДРЕСА_3 , а саме: проведення двоповерхової добудови до будинку. Проект Детального плану перед затвердженням було винесено на громадське обговорення. В період громадського обговорення та на громадських слуханнях пропозицій і зауважень до вищезазначеної містобудівної документації від громадськості не надходило. Тобто, позивач не скористався своїм правом висловити свої зауваження чи пропозиції щодо реконструкції житлового будинку по АДРЕСА_3 під громадського обговорення та слухань. Просила в задоволенні позову відмовити.

Мотивувальна частина рішення.

Позивачу ОСОБА_1 на праві приватної власності належить квартира АДРЕСА_1 .

Частиною 2 ст.19 Конституції України та ч.3 ст.24 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» визначено, що органи місцевого самоврядування та їх посадові особи діють лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією і законами України, та керуються у своїй діяльності Конституцією і законами України, актами Президента України, Кабінету Міністрів України, а в Автономній Республіці Крим - також нормативно-правовими актами Верховної Ради і Ради міністрів Автономної Республіки Крим, прийнятими у межах їхньої компетенції.

Відповідно до ст.12 Земельного Кодексу України, до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить: розпорядження землями територіальних громад; передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу; надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу.

Рішенням Ковельської міської ради № 28/24 від 17.08.2017 «Про затвердження технічної документації із землеустрою щодо поділу земельної ділянки по АДРЕСА_3 та надання згоди на укладання договору суперфіцію» затверджено технічну документацію із землеустрою щодо поділу земельної ділянки по АДРЕСА_3 , загальною площею 2560 кв.м. (кадастровий номер 0710400000:01:010:0040), яка перебуває в постійному користуванні для будівництва і обслуговування багатоквартирного житлового будинку РЖКП №1, та дозволено утворення двох земельних ділянок площею 2492 кв.м (кадастровий номер 0710400000:01:010:0048) та площею 68 кв.м (кадастровий номер 0710400000:01:010:0049) по АДРЕСА_3 . Дозволено РЖКП № 1 укласти з ОСОБА_2 (власником квартири АДРЕСА_2 ) договір суперфіцію на земельну ділянку площею 68 кв.м., кадастровий номер 0710400000:01:010:0049), по АДРЕСА_3 .

20 вересня 2020 року між Ковельською міською радою, РЖКП № 1 м. Ковеля та ОСОБА_3 був укладений договір суперфіцію, за умовами якого ОСОБА_2 надано в строкове платне користування земельну ділянку, площею 68 кв.м., по АДРЕСА_3 , для розширення квартири АДРЕСА_4 .

Позивач вважає вказані рішення та договір незаконними, оскільки земельна ділянка площею 2560 кв.м. по АДРЕСА_3 була сформованою ділянкою, були визначені її межі, встановлено її цільове призначення та присвоєно кадастровий номер. Право Ковельської міської ради на вчинення дій щодо розпорядження цією ділянкою є обмеженим, оскільки вона призначена для користування власниками квартир будинку, який на ній розташований. Тому, для того щоб провести її поділ, була необхідна його згода як власника квартири в будинку, а він її не давав.

Такі твердження позивача є невірними.

Відповідно до ст.1 Закону України «Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку», прибудинковою територією вважається територія навколо багатоквартирного будинку, визначена актом на право власності чи користування земельною ділянкою і призначена для обслуговування багатоквартирного будинку.

Відповідно до ст.42 ЗК України, земельні ділянки, на яких розташовані багатоквартирні жилі будинки, а також належні до них будівлі, споруди та прибудинкові території державної або комунальної власності, надаються в постійне користування підприємствам, установам і організаціям, які здійснюють управління цими будинками. У разі приватизації громадянами багатоквартирного жилого будинку відповідна земельна ділянка може передаватися безоплатно у власність або надаватись у користування об`єднанню власників. Порядок використання земельних ділянок, на яких розташовані багатоквартирні жилі будинки, а також належні до них будівлі, споруди та прибудинкові території, визначається співвласниками.

Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку АДРЕСА_3 не створене, земельна ділянка, на якій розташований будинок, такому об`єднанню у власність чи користування не передавалась.

Відповідно, позивач, як окремий власник квартири у будинку, самостійного права на земельну ділянку, на якій розташований будинок, не має. Таке право може мати лише об`єднання власників.

Ту обставину, що у нього виникло право на вказану ділянку на якійсь іншій підставі, позивач не довів.

Відповідно до ч.2 ст.152 ЗК України, власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Згідно до вимог ч.1 ст.155 ЗК України, у разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним.

Оскільки у позивача відсутнє право на земельну ділянку щодо якої укладений договір суперфіцію від 20.09.2017 року, то воно і не може бути порушене таким укладенням, предмет для захисту відсутній. Відповідно відсутні підстави для визнання недійсним рішення ради № 28/24 від 17.08.2017, на підставі якого цей договір укладений, оскільки цим рішенням не порушене право позивача на земельну ділянку, якого у нього немає взагалі.

Щодо інших доводів позивача, а саме того, що добудова межуватиме з стінами його квартири, що зведення добудови неможливе, оскільки не зібрані необхідні дозволи на будівництво, зокрема, його згода на таке будівництво, згода органів, призначенням яких є захист культурної спадщини, то ці доводи не можуть бути підставою для визнання договір суперфіцію від 20.09.2017 року та рішення ради № 28/24 від 17.08.2017, на підставі якого цей договір укладений, недійсними.

Закон, зокрема ст.413 ЦК України та ст.102-1 ЗК України, не встановлює, що обов`язковою передумовою укладення договору суперфіцію є зібрання усіх необхідних дозволів на будівництво споруд і будівель на земельній ділянці. А отже, такі дозволи можуть бути зібрані і після укладення такого договору.

Позивач, якщо він вважає, що добудова порушуватиме його право власності на квартири, може спробувати довести це у суді, звернувшись з відповідним позовом, а не з позовом про визнання договору суперфіцію недійсним, коли він не є навіть учасником цього договору.

Органи, призначенням яких є захист культурної спадщини, можуть здійснювати свої функції у відповідному порядку, укладення договору суперфіцію не є перешкодою для здійснення цих функцій.

З цих же міркувань, не має необхідності у призначенні саме у цій справі судово-технічної експертизи, як того просить позивач, оскільки питання відповідності проектної документації на добудову вимогам не підлягає до вирішення у цій справі.

До того ж, слід взяти до уваги, що рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 15 січня 2020 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до виконавчого комітету Ковельської міської ради Волинської області в особі Відділу містобудування та архітектури, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - ОСОБА_1 , про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинити дії, позов ОСОБА_2 задоволено повністю.

Рішенням суду, яке набрало законної сили 11.08.2020, зобов`язано Відділ містобудування та архітектури виконавчого комітету Ковельської міської ради Волинської області надати ОСОБА_2 містобудівні умови та обмеження на забудову земельної ділянки по АДРЕСА_3 для розширення квартири АДРЕСА_2 .

В основу цього рішення, в числі іншого, був покладений договір суперфіцію від 20.09.2017 року та рішення ради № 28/24 від 17.08.2017, на підставі якого цей договір був укладений.

Позивач не оспорив згадані договір та рішення до моменту винесення згаданого рішення суду від 15 січня 2020 року, хоча підстави для такого оспорювання були йому відомі, зробив це після цього.

Тому, виходячи з принципу правової визначеності і сталості судових рішень, вимоги позивача не можуть задоволені і з цієї, процесуальної, підстави.

Згідно ст.133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, з поміж іншого, витрати на професійну правничу допомогу.

Статтею 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» визначено, що гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення представництва на надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок його обчислення, зміни та умови повернення визначаються у договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховується складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися у ці правовідносини.

Представництво інтересів відповідача ОСОБА_2 здійснював адвокат Півень Г.В. (свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю від 18.06.2010 № 449 від 13.11.2006, видане Радою адвокатів Волинської області). Понесені відповідачем ОСОБА_2 витрати на правничу допомогу підтверджені договором про надання правничої допомоги від 14.09.2020, розрахунком наданої правничої допомоги від 12.10.2020, актом наданої правничої допомоги від 12.10.2020, квитанцією про сплату гонорару в сумі 4000 гривень.

Суд вважає, що понесені відповідачем ОСОБА_2 витрати на правничу допомогу в сумі 4000 грн. підлягають до стягнення з позивача, заява про їх відшкодування і розрахунок були надані у строк, визначений ч.8 ст.141 ЦПК України.

Заходи забезпечення позову у справі слід скасувати.

Керуючись ст.ст.12, 81, 82, 259, 263, 264, 265, 273 ЦПК України, на підставі ст.413 ЦК України, ст.12, ст.42, ст.102-1, ч.2 ст.152, ч.1 ст.155 ЗК України, суд

В И Р І Ш И В :

В позові ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Ковельської міської ради, Ремонтного житлово-комунального підприємства № 1 м. Ковеля про визнання незаконним рішення Ковельської міської ради, визнання недійсним договору суперфіцію та скасування його державної реєстрації відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , проживає: АДРЕСА_6 ) на користь ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_2 , проживає: АДРЕСА_7 ) витрати на професійну правничу допомогу в сумі 4000 (чотири тисячі) гривень.

Скасувати заходи забезпечення позову, вжиті на підставі ухвали судді Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 06.10.2020 у вигляді заборони ОСОБА_2 проводити роботи з розширення квартири АДРЕСА_2 , що полягають у виконанні будь-яких будівельних робіт по зовнішніх стінах будинку та на земельній ділянці, загальною площею 68 кв.м., з кадастровим номером 0710400000:01:010:0049, по АДРЕСА_3 .

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Волинського апеляційного суду через Ковельський міськрайонний суд протягом тридцяти днів з дня його складення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на його апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо таку скаргу не було подано.

Головуючий:С. Л. Панасюк