Постанова
Іменем України
24 лютого 2023 року
м. Київ
справа № 159/1376/20
провадження № 61-15778 св 21
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Луспеника Д. Д. (суддя-доповідач), Гулька Б. І.,
Коломієць Г. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідачі: ОСОБА_2 , Ковельська міська рада Волинської області, Ремонтне житлово-комунальне підприємство № 1 міста Ковеля,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Ковельського міськрайонного суду Волинської області у складі судді Панасюка С. Л. від 11 березня 2021 року та постанову Волинського апеляційного суду у складі колегії суддів: Осіпука В. В., Матвійчук Л. В.,
Федонюк С. Ю. від 17 серпня 2021 року,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовної заяви
У березні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , Ковельської міської ради Волинської області, Ремонтного житлово-комунального підприємства № 1 міста Ковеля, в якому, просив суд: визнати незаконним та скасувати рішення Ковельської міської ради
від 17 серпня 2017 року № 28/24, визнати недійсним договір від 20 вересня
2017 року та скасувати його державну реєстрацію.
В обґрунтування позовних вимог зазначав, що він є власником квартири, яка знаходиться у багатоквартирному будинку за адресою:
АДРЕСА_1 , розташованого на земельній ділянці, яку надано в постійне користування Ремонтному житлово-комунальному підприємству
№ 1 м. Ковеля на підставі рішення Ковельської міської ради від 28 листопада 2013 року № 44/32 про затвердження технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), площа земельної ділянки 2678 кв. м, кадастровий номер 0710400000:01:010:0035, цільове призначення: для будівництва та обслуговування багатоквартирного житлового будинку.
Позивач указував, що в жовтні 2012 року до нього, як суміжного власника жилого приміщення, зверталася ОСОБА_2 , якій на праві власності належить квартира АДРЕСА_1 у вищезазначеному будинку, з проханням надати їй дозвіл на проведення реконструкції з добудовою до належного їй житла. Він надав ОСОБА_2 згоду на таку реконструкцію з добудовою розміром 15,20 х 9,50 м. до належної їй квартири, розташованої за адресою:
АДРЕСА_1 . Ця добудова мала межувати виключно зі стінами належної ОСОБА_2 квартири і мала бути одноповерховою. Однак,
ОСОБА_2 змінила своє рішення і вирішила зводити добудову, яка межує зі стінами його квартири, на що він згоди не давав.
Зазначає, що рішенням Ковельської міської ради від 17 серпня 2017 року
№ 28/24 «Про затвердження технічної документації із землеустрою щодо поділу земельної ділянки по АДРЕСА_1 та надання згоди на укладання договору суперфіцію», було затверджено проект землеустрою щодо поділу земельної ділянки за вказаною адресою загальною площею 2560 кв. м на дві окремі земельні ділянки. Відповідно до пункту 3 цього рішення, було надано дозвіл на укладення договору суперфіцію на земельну ділянку площею 68 кв. м, на якій ОСОБА_2 має намір зводити добудову із зміненими нею параметрами, що порушує його право як власника суміжної квартири, оскільки добудова межуватиме з його квартирою. Крім цього, він, як власник квартири у багатоквартирному будинку, не давав згоди на поділ земельної ділянки, на якій розташований будинок та передачу її у довгострокову оренду з метою виділення ОСОБА_2 місця для добудови. На підставі зазначеного вище рішення, між Ковельською міською радою, Ремонтним житлово-комунальним підприємством № 1 м. Ковеля та ОСОБА_2 20 вересня 2017 року було укладено договір про встановлення права користування земельною ділянкою для забудови (суперфіцію).
Ураховуючи вищевикладене, ОСОБА_1 просив суд його позов задовольнити.
Короткий зміст судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 11 березня 2021 року, залишеним без змін постановою Волинського апеляційного суду
від 17 серпня 2021 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено. Скасовано заходи забезпечення позову, вжиті на підставі ухвали Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 06 жовтня 2020 року. Вирішено питання витрат на професійну правничу допомогу.
Судові рішення мотивовані тим, що позивач не довів порушення своїх прав як співвласника багатоквартирного будинку оскарженим ним рішенням органу місцевого самоврядування про надання згоди на укладення договору оренди спірної земельної ділянки та оспореним ним договором оренди, укладеним відповідачами, стороною якого він не був.
Суди вказали, що об`єднання співвласників багатоквартирного будинку
АДРЕСА_1 не створювалось і земельна ділянка, на якій розташований багатоквартирний будинок, такому об`єднанню у власність чи користування не передавалась, а позивач, як окремий власник квартири у цьому будинку, самостійного права на земельну ділянку не набуває.
Крім того, суди зазначили, що органи, призначенням яких є захист культурної спадщини, можуть здійснювати свої функції у відповідному порядку, позивач не наділений цими функціями, а укладення договору суперфіцію не є перешкодою для здійснення цих функцій.
Суди взяли до уваги рішення Волинського окружного адміністративного суду від 15 січня 2020 року у справі № 140/3347/19 за адміністративним позовом ОСОБА_2 до виконавчого комітету Ковельської міської ради Волинської області в особі відділу містобудування та архітектури, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - ОСОБА_1 , про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинити дії, яким позов ОСОБА_2 задоволено повністю, рішення суду набрало законної сили 11 серпня 2020 року.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У вересні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Ковельського міськрайонного суду Волинської області
від 11 березня 2021 року та постанову Волинського апеляційного суду
від 17 серпня 2021 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права, просив скасувати оскаржувані судові рішення і ухвалити нове рішення, яким про задовольнити його позовні вимоги.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду
від 07 жовтня 2021 року поновлено ОСОБА_1 строк на касаційне оскарження судових рішень, а касаційну скаргу залишено без руху, надано строк для усунення недоліків касаційної скарги.
У жовтні 2021 року заявником у встановлений судом строк зазначені недоліки касаційної скарги усунуто.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 09 листопада 2021 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі, витребувано цивільну справу № 159/1376/20 із Ковельського міськрайонного суду Волинської області, у задоволенні клопотання ОСОБА_1 про зупинення дії оскаржуваних судових рішень відмовлено та надано учасникам справи строк для подання відзиву на касаційну скаргу.
30 листопада 2021 року справа надійшла до Верховного Суду.
Розпорядженням заступника керівника апарату Верховного Суду - керівника секретаріату Касаційного цивільного суду від 18 січня 2023 року № 70/0/226-23 у зв`язку з перебуванням судді Черняк Ю. В. у відпустці, пов`язаній з вагітністю та пологами, на підставі службових записок Секретаря Першої судової палати Луспеника Д. Д., призначено повторний автоматизований розподіл судової справи.
Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи
між суддями від 19 січня 2023 року справу призначено судді-доповідачеві Луспенику Д. Д., судді, які входять до складу колегії: Гулько Б. І.,
Коломієць Г. В.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що судами застосовано норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду
від 20 березня 2019 року в справі № 554/7785/16-ц (провадження
№ 61-23622 св 18).
Вказує, що надання ОСОБА_2 земельної ділянки, яка є прибудинковою територією, у користування на підставі оспорюваного рішення органу місцевого самоврядування та договору оренди відбулося із порушенням вимог земельного та цивільного законодавства, і обмежило його права, як власника квартири у багатоквартирному будинку. При цьому, зазначає, що прибудинкова територія, яка визначена відповідною технічною документацією та яка винесена в натурі, не може бути предметом поділу на будь-які її частини з метою передачі в одноосібне користування одному із співвласників багатоквартирного житлового будинку, так як такий поділ може бути проведений лише зі згоди усіх співвласників квартир, що розташовуються у будинку. Прибудинкова територія формується та відводиться у зв`язку з метою забезпечення та реалізацією прав співвласників багатоквартирного будинку на його обслуговування в цілому.
Крім того, вважає, що суди належним чином не врахували ту обставину, що відповідно до переліку пам`яток архітектури Волинської області, що перебувають під охороною держави та розташовуються в м. Ковелі, житловий будинок по АДРЕСА_1 на підставі рішення Облвиконкому від 27 серпня 1990 року за № 187 віднесено до архітектурної пам`ятки місцевого значення,
а, відтак, у силу вимог статті 26 Закону України «Про охорону культурної спадщини» будь-яка реконструкція, у тому числі і добудова, що призводить до зміни пам`ятки архітектури, забороняється. При цьому посилається на
лист Міністерства культури, молоді та спорту України від 14 лютого 2020 року № 390/О-445/20/6.11.1 про заборону проведення добудов до пам`ятки архітектури.
Також зазначає, що суд першої інстанції помилково відніс справу до малозначної при призначенні її до розгляду у спрощеному порядку, оскільки справа потребувала детального та обґрунтованого вивчення, становила значний суспільний інтерес.
Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу
У грудні 2021 року до Верховного Суду надійшов відзив від ОСОБА_2 на касаційну скаргу, в якому зазначає, що доводи касаційної скарги є безпідставними, зводяться до незгоди з оскаржуваними судовими рішеннями, які ухвалені з дотриманням норм чинного законодавства та з встановленням усіх фактичних обставин у справі, суди дійшли правильного висновку про недоведеність позивачем порушення його прав та законних інтересів.
Вказує, що посилання в касаційній скарзі на правовий висновок Верховного Суду від 20 березня 2019 року у справі № 554/7785/16-ц, провадження
№ 61-23622 св 18 є безпідставними, так як характер правовідносин, що виникли між сторонами у справах не є аналогічними.
Зазначає, що доданий позивачем до касаційної скарги новий доказ (лист Міністерства культури, молоді та спорту України) не може досліджуватися в суді касаційної інстанції, так як не були досліджені судами попередніх інстанцій.
Також просить стягнути з ОСОБА_1 понесені витрати на правничу допомогу у розмірі 4 000,00 грн, на підтвердження надає докази. Відзив надіслано ОСОБА_1 у встановленому законом порядку.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року
№ 460-IХ «Про внесення змін до Господарського процесуального
кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ».
Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження
у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Підставою касаційного оскарження вказаного судового рішення заявник зазначає неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування норм права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду
від 20 березня 2019 року в справі № 554/7785/16-ц (провадження
№ 61-23622 св 18) (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).
Касаційна скарга ОСОБА_1 задоволенню не підлягає.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції
в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою
для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції
в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Згідно із статтею 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення судів ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.
Судами встановлено, що ОСОБА_1 є власником квартири АДРЕСА_1 . У цьому будинку знаходиться квартира АДРЕСА_1 , яка належить на праві власності ОСОБА_3 , та межує з квартирою ОСОБА_1 .
Рішеннями Ковельської міської ради від 27 червня 2013 року № 39/29 та
від 28 листопада 2013 року № 44/32 було надано згоду Ремонтному житлово-комунальному підприємству № 1 м. Ковеля на розроблення документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі
(на місцевості) під об`єктом комунальної власності по АДРЕСА_1 для будівництва і обслуговування багатоквартирного житлового будинку та затверджено межі вказаної земельної ділянки в натурі на місцевості,
площею 2 678 кв. м, надано її у постійне користування Ремонтному житлово-комунальному підприємству № 1 м. Ковеля для обслуговування будинку.
Згідно з витягу Державного реєстру речових прав на нерухоме майно 24 березня 2014 року право постійного користування зазначеною вище земельною ділянкою, яка є комунальною власністю територіальної громади в особі Ковельської міської ради, було зареєстровано за Ремонтним житлово-комунальним підприємством № 1 м. Ковеля.
Відомості про обмеження у використанні даної земельної ділянки не зареєстровані.
17 серпня 2017 року рішенням Ковельської міської ради № 28/24 «Про затвердження технічної документації із землеустрою щодо поділу земельної ділянки по АДРЕСА_1 та надання згоди на укладання договору суперфіцію» було затверджено технічну документацію із землеустрою щодо поділу земельної ділянки, розташованої по АДРЕСА_1 , загальною площею 2 560 кв. м (кадастровий номер 0710400000:01:010:0040), яка перебуває в постійному користуванні для будівництва і обслуговування багатоквартирного житлового будинку Ремонтним житлово-комунальним підприємством № 1 м. Ковеля, дозволено утворення двох земельних ділянок площею 2 492 кв. м (кадастровий номер 0710400000:01:010:0048) і площею
68 кв. м (кадастровий номер 0710400000:01:010:0049). Указаним рішенням надано згоду Ремонтному житлово-комунальному підприємству № 1 укласти з ОСОБА_2 договір суперфіцію на земельну ділянку площею 68 кв. м, кадастровий номер 0710400000:01:010:0049), по АДРЕСА_1 . На підставі вказаного рішення Ковельської міської ради 20 вересня 2020 року, між
ОСОБА_3 та Ковельською міською радою, Ремонтним
житлово-комунальним підприємством № 1 м. Ковеля було укладено договір суперфіцію, відповідно до умов якого ОСОБА_2 надано в строкове платне користування земельну ділянку, площею 68 кв. м, по
АДРЕСА_1 , для розширення її квартири АДРЕСА_1 .
Рішенням Ковельської міської ради від 22 серпня 2019 року № 54/43 затверджено «Детальний план території реконструкції кварталу житлової забудови обмеженого вулицями Чубинського - Івасюка - Ветеранів - Драгоманова в місті Ковелі Волинської області, у якому було передбачено проведення двоповерхової добудови до будинку по АДРЕСА_1 . Прийняттю цього рішення Ковельською міською радою передувало громадське обговорення, що відбувалось з 24 червня по 24 липня 2019 року, та громадські слухання, проведені 16 липня 2019 року.
Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 15 січня 2020 року в адміністративній справі № 140/3347/19 за адміністративним позовом
ОСОБА_2 до виконавчого комітету Ковельської міської ради Волинської області в особі відділу містобудування та архітектури, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - ОСОБА_1 , про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинити дії, яке залишено без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 11 серпня 2020 рок, визнано протиправною відмову відділу містобудування та архітектури виконавчого комітету Ковельської міської ради Волинської області у наданні ОСОБА_2 містобудівних умов та обмежень на забудову земельної ділянки по АДРЕСА_1 , оформлену листом
від 25 жовтня 2019 року №22.27/К-561/1. Зобов`язано відділ містобудування та архітектури виконавчого комітету Ковельської міської ради Волинської області надати ОСОБА_2 містобудівні умови та обмеження на забудову земельної ділянки по АДРЕСА_1 для розширення квартири АДРЕСА_1 .
Відповідно до статті 42 ЗК України, земельні ділянки, на яких розташовані багатоквартирні жилі будинки, а також належні до них будівлі, споруди та прибудинкові території державної або комунальної власності, надаються в постійне користування підприємствам, установам і організаціям, які здійснюють управління цими будинками. У разі приватизації громадянами багатоквартирного жилого будинку відповідна земельна ділянка може передаватися безоплатно у власність або надаватись у користування об`єднанню власників. Порядок використання земельних ділянок, на яких розташовані багатоквартирні жилі будинки, а також належні до них будівлі, споруди та прибудинкові території, визначається співвласниками.
Статтею 1 Закону України «Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку», прибудинковою територією вважається територія навколо багатоквартирного будинку, визначена актом на право власності чи користування земельною ділянкою і призначена для обслуговування багатоквартирного будинку.
Аналіз наведених правових норм дає підстави для висновку, що визначена актом на право власності чи користування земельна ділянка, яка призначена для обслуговування багатоквартирного будинку, передається безоплатно у власність або надається у користування об`єднанню співвласників квартир такого будинку, яке й визначає безпосередньо порядок використання цієї земельної ділянки між співвласниками.
Згідно з частиною другою статті 152 ЗК України, власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.
Відповідно до частини першої статті 155 ЗК України, у разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним.
Ураховуючи вищевикладене, Верховний Суд погоджується з висновками судів про те, що позивач не довів порушення своїх прав як співвласника багатоквартирного будинку оскарженим ним рішенням органу місцевого самоврядування про надання згоди на укладення договору оренди спірної земельної ділянки та оспореним ним договором її оренди, укладеним відповідачами.
При цьому Верховний Суд зазначає, що позивач надав згоду ОСОБА_2 на реконструкцію з добудовою до квартири, а те, що ОСОБА_2 порушила проєкт такої забудови, як стверджує позивач, не є підставою для визнання недійсним договору суперфіцію. Зазначене підтверджується й рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 15 січня 2020 року, яким, крім вказаного, зазначено, що при поданні згоди ОСОБА_2 на містобудівні умови й обстеження для добудови до її квартири проводилося громадські обговорення і слухання. Указане, у разі доведення, може бути предметом належного способу судового захисту за пред`явленим позовом на загальних підставах.
Доводи касаційної скарги про те, що зазначений будинок є пам`яткою архітектури та містобудування місцевого значення, а будівництво, яке здійснює ОСОБА_2 , вчиняється без дотримання законодавства щодо охорони культурної спадщини, є безпідставними, так як судами була правильно надана оцінка цим доводам, вказавши, що саме відповідним органом місцевого самоврядування повинні здійснюватися дії щодо встановлення факту порушення законодавства при використанні пам`яток архітектури із вжиттям визначених законом заходів реагування, а позивач такими повноваженнями не наділений. Крім того, у разі порушення ОСОБА_2 Закону України «Про архітектурну діяльність» та Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», відповідно до положень статті 38 останнього, до суду має право звернутися відповідний орган архітектурно-будівельного контролю.
Аналогічна позиція висловлена в постанові Верховного Суду України
від 09 грудня 2015 року у справі № 6-849 цс 15, яка є обов`язковою для усіх суб`єктів правозастосування, де зазначено, що з урахуванням частини першої статті 3 ЦПК України, частини першої статті 15 ЦК України правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси.
Отже, встановивши наведені обставини справи та врахувавши зазначені вимоги матеріального права, Верховний Суд зазначає, що суди на підставі належним чином оцінених доказів дійшли правильного висновку про недоведеність позивачем порушення його прав діями відповідачів та неефективність обраного ним способу захисту свого порушеного права.
Крім того, посилання в касаційній скарзі, що судами застосовано норм права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду від 20 березня
2019 року в справі № 554/7785/16-ц (провадження № 61-23622 св 18), є безпідставним, оскільки справи не є подібними і у зазначеній справі встановлені інші фактичні обставини.
Інші доводи касаційної скарги, як і надані на їх підтвердження аргументи, не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки, які обґрунтовано викладені у судових рішеннях, та зводяться до переоцінки доказів, незгоди заявника з висновками щодо їх оцінки та містять посилання на факти, що були предметом дослідження суду, а переоцінювати докази Верховний Суд не може в силу закону.
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення суду першої та апеляційної інстанцій - без змін.
Щодо судових витрат
Учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом. Безоплатна правнича допомога надається в порядку, встановленому законом, що регулює надання безоплатної правничої допомоги (стаття 15 ЦПК України).
Згідно зі статтею 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати:
1) на професійну правничу допомогу; 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи;
3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
Відповідно до частини першої та другої статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Частиною восьмою статті 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
Згідно з частиною третьою статті 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою або тільки має бути сплачено (пункт 1 частини другої статті 137 та частина восьма статті 141 ЦПК України).
Аналогічну правову позицію викладено Верховним Судом у складі Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у постановах: від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19, від 22 січня 2021 року у справі № 925/1137/19, Верховним Судом у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у постановах: від 02 грудня 2020 року у справі № 317/1209/19 (провадження № 61-21442св19), від 12 лютого 2020 року в справі № 648/1102/19 (провадження № 61-22131св19), від 03 лютого 2021 року у справі
№ 554/2586/16-ц (провадження № 61-21197св19), від 17 лютого 2021 року
у справі № 753/1203/18 (провадження № 61-44217св18). Указана судова практика є незмінною.
До відзиву на касаційну скаргу ОСОБА_2 додала клопотання, у якому просила стягнути з ОСОБА_1 на її користь витрати, пов`язані з розглядом справи у суді касаційної інстанції, а саме витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 4 000,00 грн. Відзив надісланий ОСОБА_1 , від якого клопотань про непогодження з таким розміром чи його зменшення не надійшли.
На підтвердження понесених витрат ОСОБА_2 надала суду: квитанцію про оплату послуг на суму 4 000,00 грн; розрахунок наданої правничої допомоги адвокатом від 29 листопада 2021 року; договір про надання правничої допомоги адвокатом від 19 листопада 2021 року; акт наданої правничої допомоги адвокатом від 29 листопада 2021 року.
Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина шоста
статті 137 ЦПК України).
Колегія суддів, вивчивши докази, подані ОСОБА_2 на підтвердження витрат на професійну правничу допомогу, понесених у суді касаційної інстанції, з урахуванням вимог частин третьої, четвертої статті 137 ЦПК України вважає їх співмірними із заявленими вимогами. При цьому колегія суддів зазначає, що ОСОБА_1 не скористався своїм правом, наданим йому положенням
частини шостої статті 137 ЦПК України про зменшення їх розміру.
Оскільки касаційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, розподіл судових витрат за подання відповідної касаційної скарги Верховним Судом не здійснюється.
Керуючись статтями 137, 141, 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 11 березня 2021 року та постанову Волинського апеляційного суду від 17 серпня 2021 рокузалишити без змін.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судові витрати на професійну правничу допомогу, понесені у суді касаційної інстанції, у розмірі 4 000,00 грн (чотири тисячі гривень).
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: Д. Д. Луспеник
Б. І. Гулько
Г. В. Коломієць
