Постанова
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
3 березня 2021 року
м. Київ
справа № 548/1190/18
провадження № 51- 2667 км 20
Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,
прокурора ОСОБА_5 ,
в режимі відеконференції
засудженого ОСОБА_6
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу засудженого ОСОБА_6 на ухвалу Полтавського апеляційного суду від 28 квітня 2020 року у кримінальному провадженні, дані про яке внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12018170330000148, за обвинуваченням
ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця с. Скибівщина Великобагачанського району Полтавської області, проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , працюючого, раніше судимого, останнього разу вироком Хорольського районного суду Полтавської області від 13 вересня 2017 року за ч. 2 ст. 185 КК у виді позбавлення волі на строк 2 роки, на підставі ст. 75 КК звільнено від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком 1 рік,
у вчиненні злочину, передбаченого ч. 3 ст. 185 КК,
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
Вироком Великобагачанського районного суду Полтавської області від 3 лютого 2020 року ОСОБА_6 визнано винним та засуджено за ч. 3 ст. 185 КК та призначено покарання у виді позбавлення волі строком на 3 (три) роки.
На підставі ст. 71 КК за сукупністю вироків частково приєднано невідбуту частину покарання за вироком Хорольського районного суду Полтавської області від 13 вересня 2017 року за ч. 2 ст. 185 КК і остаточно засуджено ОСОБА_6 до 3 (трьох) років 3 (трьох) місяців позбавлення волі.
Задоволено частково цивільний позов ОСОБА_7 до ОСОБА_8 про стягнення матеріальної та моральної шкоди.
До набрання вироком законної сили обрано ОСОБА_6 запобіжний захід у виді тримання під вартою.
Строк відбування покарання ОСОБА_6 ухвалено рахувати з 3 лютого 2020 року, з часу обрання йому запобіжного заходу у виді тримання під вартою.
Вирішено питання про долю речових доказів.
Стягнуто з ОСОБА_6 на користь держави витрати на залучення експерта в сумі 2288 грн.
Ухвалою Полтавського апеляційного суду від 28 квітня 2020 року вирок суду першої інстанції залишено без змін.
Згідно з вироком ОСОБА_6 визнано винуватим та засуджено за те, що він 08 квітня 2018 року близько 1 години, з метою вчинення крадіжки, приїхав до подвір`я домоволодіння, розташованого в АДРЕСА_2 , яке належить ОСОБА_9 , де через вікно житлового будинку незаконно проник до нього. Діючи умисно, повторно, з корисливих спонукань ОСОБА_6 здійснив крадіжку з вищевказаного будинку особистих речей потерпілого ОСОБА_9 , завдавши останньому матеріальних збитків на загальну суму 1490 грн. 28 коп.
Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі та доповненнях до неї засуджений ОСОБА_6 просить скасувати ухвалу Полтавського апеляційного суду від 28 квітня 2020 року та призначити новий розгляд в суді апеляційної інстанції у зв`язку з істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону, неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, невідповідністю призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення.
Засуджений зазначає, що час досудового розслідування та під час розгляду провадження в суді першої інстанції обмовив себе. При призначенні покарання, на думку засудженого, судом не взято його позитивну характеристику та відшкодування ним збитків.
Засуджений вважає, що під час апеляційного розгляду порушено його право на захист, оскільки судом апеляційної інстанції не взято до уваги заяву останнього про забезпечення його захисником.
Позиції інших учасників судового провадження
У судовому засіданні прокурор ОСОБА_5 заперечив проти задоволення касаційної скарги засудженого.
Засуджений ОСОБА_6 просив скасувати ухвалу апеляційного суду та призначити новий розгляд в суді апеляційної інстанції.
Мотиви Суду
Згідно зі ст. 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги. При цьому наділений повноваженнями лише щодо перевірки правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Касаційний суд не перевіряє судові рішення на предмет неповноти судового розгляду, а також невідповідності висновків місцевого суду фактичним обставинам кримінального провадження. Натомість при перегляді судових рішень виходить з фактичних обставин, встановлених судами першої та апеляційної інстанцій.
Зі змісту ст. 370 КПК України, якою визначено вимоги щодо законності, обґрунтованості та вмотивованості судового рішення, убачається, що законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених КПК України; обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджено доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 КПК України; вмотивованим є рішення, в якому наведено належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Суд першої інстанції, за обставин, встановлених судом, кваліфікував дії ОСОБА_6 як таємне викрадення чужого майна (крадіжка), поєднане із проникненням у житло, вчинене повторно.
Доводи засудженого щодо його невинуватості у вчиненні крадіжки повторно спростовуються доказами, які покладено судом першої інстанції в обґрунтування вироку, дослідженими безпосередньо в судовому засіданні, зокрема, письмовою заявою потерпілого ОСОБА_9 від 11 квітня 2018 року про вчинення крадіжки з його дачного будинку, що розташований по АДРЕСА_2 ; даними протоколу огляду місця події з фототаблицею до нього від 11 квітня 2018 року; даними протоколу огляду житлового будинку АДРЕСА_3 від 11 квітня 2018 року; висновком експерта №973 від 27 квітня 2018 року з фототаблицею до нього; висновком експерта №731 від 15 травня 2018 року з фототаблицею до нього; даними протоколу проведення слідчого експерименту від 22 червня 2018 року з фототаблицею до нього.
Зокрема, засуджений ОСОБА_6 як у суді першої, так і апеляційної інстанції винним себе визнав повністю. Висновки суду першої інстанції про доведеність винуватості обвинуваченого ОСОБА_6 за вчинення таємного викрадення чужого майна (крадіжки), поєднаного з проникненням у житло засудженим ОСОБА_6 під час апеляційного розгляду не оспорювались.
Натомість засуджений ОСОБА_6 під час апеляційного розгляду його скарги не погоджувався з кількістю викраденого майна. Між тим, його доводи спростовуються письмовою заявою потерпілого ОСОБА_9 від 11 квітня 2018 року про вчинення крадіжки з його дачного будинку, що розташований по АДРЕСА_2 , в якій заявник вказав, що проникнення до його будинку відбулося шляхом розбиття віконного скла, а також те, що викрадено речі, які знаходилися в його дачному будинку, зокрема: телевізора торгової марки «Samsung», відеомагнітофона торгової марки «Paladium», відеокасет, шерстяного килима, алюмінієвої миски. Зазначене майно було вилучено у засудженого ОСОБА_6 за місцем його проживання.
Також є безпідставними доводи касаційної скарги засудженого про порушення права на захист з підстав, викладених у ній.
У статті 20 КПК, що розкриває зміст забезпечення права на захист як загальної засади кримінального провадження, закріплено право підозрюваного, обвинуваченого, виправданого, засудженого на захист, яке полягає у наданні йому можливості надати усні або письмові пояснення з приводу підозри чи обвинувачення; право збирати і подавати докази; брати особисту участь у кримінальному провадженні; користуватись правовою допомогою захисника; реалізовувати інші процесуальні права, передбачені КПК.
На підставі положень ст. 48 КПК захисник може у будь-який момент бути залучений підозрюваним, обвинуваченим, їх законними представниками, а також іншими особами за проханням чи згодою підозрюваного, обвинуваченого до участі у кримінальному провадженні.
З аналізу вищенаведених норм випливає, що особа є вільною у своєму виборі щодо залучення захисника в кримінальному процесі у разі, коли участь останнього не є обов`язковою для реалізації та захисту таких прав.
Виходячи з пред`явленого обвинувачення особі в цьому кримінальному провадженні, участь захисника не є обов`язковою.
Колегією суддів Верховного Суду встановлено, що у суді першої та апеляційної інстанцій засудженому ОСОБА_6 роз`яснено його процесуальні права, зокрема право на захист. Із звукозапису судового засідання від 28 квітня 2020 року вбачається, що головуючий суддя неодноразово ставив питання щодо наявності в учасників судового засідання клопотань. Засуджений заявляв клопотання про часткове дослідження доказів апеляційним судом. У судових дебатах та останньому слові засуджений ОСОБА_6 просив пом`якшити призначене йому судом першої інстанції покарання, не оспорюючи кваліфікацію своїх дій. В суді апеляційної інстанції засуджений ОСОБА_6 не заявляв клопотань про призначання захисника за рахунок держави, що є його правом, або про відкладення розгляду кримінального провадження у зв`язку з необхідністю забезпечення його захисником та необхідністю участі останнього. Відповідно до матеріалів кримінальної справи заява засудженого ОСОБА_6 про забезпечення його захисником від 28 квітня 2020 року надійшла до Великобагачанського районного суду Полтавської області 5 червня 2020 року (а.п. 189-190, Т. 2).
Відповідно до вимог ч. 2 ст. 65 КК України особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів, а згідно з ч. 2 ст. 50 КК України покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених.
Згідно із ст. 414 КПК України, невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м`якість або через суворість.
Термін «явно несправедливе покарання» означає не будь-яку можливу відмінність в оцінці виду та розміру покарання з погляду суду апеляційної чи касаційної інстанції, а відмінність у такій оцінці принципового характеру. Це положення вказує на істотну диспропорцію, неадекватність між визначеним судом, хоча й у межах відповідної санкції статті, видом та розміром покарання та тим видом і розміром покарання, яке б мало бути призначене, враховуючи обставини, які підлягають доказуванню, зокрема ті, що повинні братися до уваги при призначенні покарання.
Призначаючи ОСОБА_6 покарання, суд першої інстанції дотримався вимог ст. 65 КК України, врахувавши ступінь тяжкості вчиненого ним кримінального правопорушення, дані про особу винного, а також і ті обставини, які зазначені в касаційній скарзі, й навів у вироку переконливі мотиви прийнятого рішення.
Зокрема, судом враховано, що ОСОБА_6 вчинив тяжке кримінальне правопорушення, обстановку та обставини вчинення даного злочину, наслідки, що настали, вартість викраденого майна, те, що викрадені у потерпілого речі вилучені, а не повернуті засудженим як він зазначив у касаційній скарзі, особу обвинуваченого ОСОБА_6 , який раніше судимий і даний злочин вчинив під час іспитового строку, за місцем проживання характеризується посередньо, за місцем фактичного проживання без реєстрації характеризується з негативної сторони як такий, що допускав порушення громадського порядку та зловживання алкоголем і за даною адресою проживає разом зі співмешканками, за місцем своєї роботи ОСОБА_6 характеризується виключно позитивно, його стан здоров`я, лікування від алкогольної та наркотичної залежності не потребує, на утриманні неповнолітніх дітей не має, думку потерпілого, який покладався на розсуд суду при призначенні покарання, досудову доповідь органу пробації щодо засудженого ОСОБА_6 , яка вказує про наявність високого ризику вчинення повторного кримінального правопорушення та небезпеки для суспільства.
Окрім того, в якості обставин, які пом`якшують покарання, судом враховано щире каяття та активне сприяння розкриттю злочину, відшкодування завданої шкоди. Обставин, що обтяжують покарання, які передбачені ст. 67 КК України, судом першої інстанції не встановлено.
Із урахуванням обставин, які пом`якшують покарання, та даних про особу винного, на які засуджений посилається у касаційній скарзі, суд першої інстанції призначив йому покарання у мінімальній межі санкції закону, і воно за своїм видом та розміром є необхідним та достатнім для його виправлення та попередження нових злочинів, із наведенням у вироку відповідних мотивів.
Переглядаючи судове рішення в частині правильності призначеного ОСОБА_6 покарання під час апеляційного розгляду, апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції, який враховував особу засудженого, який раніше судимий за вчинення злочинів проти власності, належних висновків для себе не зробив на шлях виправлення не став, протягом іспитового строку, вчинив тяжкий злочин, який є більш тяжкий порівняно з попереднім.
Покарання, призначене засудженому ОСОБА_6 , колегія суддів апеляційного суду визнала таким, що відповідає вимогам ст.ст. 50, 65 та 71 КК, є мінімальним відповідно санкції ч.3 ст. 185 КК, призначене із врахуванням тяжкості вчиненого злочину, характеру та ступеню суспільної небезпечності, даних про особу обвинуваченого, а тому є необхідним і достатнім для виправлення ОСОБА_6 та попередження вчинення ним нових злочинів. З таким висновком погоджується і колегія суддів Верховного Суду.
Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які були би підставою для скасування оскаржуваного судового рішення, не встановлено.
За таких обставин касаційна скарга засудженого не підлягає задоволенню.
Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК, Суд
ухвалив:
Ухвалу Полтавського апеляційного суду від 28 квітня 2020 року щодо ОСОБА_6 залишити без зміни, а касаційну скаргу засудженого без задоволення.
Постанова є остаточною й оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3
