Справа № 161/347/21

Провадження № 2/161/1388/21

ЛУЦЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

03 березня 2021 року Луцький міськрайонний суд Волинської області в складі головуючого судді Кирилюк В.Ф., за участю секретаря судового засідання Самолюк І.М., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Луцьку цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Еталон» про стягнення страхового відшкодування,

В С Т А Н О В И В :

30 грудня 2020 року (згідно відмітки на конверті в якому надійшов позов) ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернулася в суд з позовом до Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Еталон» (далі - відповідач, ПрАТ «СК «Еталон») про стягнення страхового відшкодування.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 25 жовтня 2019 року внаслідок дорожньо-транспортної пригоди водій ОСОБА_2 , керуючи автомобілем «Ford Escort», реєстраційний номер НОМЕР_1 та рухаючись ним у с. Колодяжне Ковельського району Волинської області, здійснив наїзд на пішохода ОСОБА_3 , який від отриманих травм помер на місці пригоди.

Відповідальність водія транспортного засобу була застрахована у відповідача.

20 січня 2020 року на адресу ПрАТ «СК «Еталон» представником позивача подано заяву про виплату страхового відшкодування.

Листом від 30 жовтня 2020 року відповідач повідомив позивача про прийняте рішення про виплату страхового відшкодування з використанням приписів п.36.3 ст.36 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (далі - Закону), а саме ділення страхової виплати на два, у зв`язку з встановленою виною пішохода у ДТП.

Також відповідач повідомив, що на підставі ст.1202 ЦК України він буде здійснювати платежі з відшкодування шкоди, завданої смертю потерпілого (ст.1200 ЦК України) щомісячними платежами.

Позивач вважає такі рішення відповідача незаконними у зв`язку з чим просить суд стягнути з відповідача на її користь 116 540,00 грн. невиплаченого страхового відшкодування.

Відповідач у письмовому відзиві позов заперечив.

Дослідивши письмові матеріали справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги слід задовольнити, з наступних підстав.

Судом встановлено та сторонами не заперечується, що 25 жовтня 2019 року внаслідок дорожньо-транспортної пригоди водій ОСОБА_2 , керуючи автомобілем «Ford Escort», реєстраційний номер НОМЕР_1 та рухаючись ним у с. Колодяжне Ковельського району Волинської області, здійснив наїзд на пішохода ОСОБА_3 , який від отриманих травм помер на місці пригоди (а.с.11, 15-23).

Позивач є вдовою померлого (а.с.10).

Відповідальність водія транспортного засобу була застрахована у відповідача (а.с.14).

20 січня 2020 року на адресу ПрАТ «СК «Еталон» позивачем подано заяву про виплату страхового відшкодування, а саме:

1) 11 790 грн. витрат на поховання (ст.27.4 Закону, ст.1201 ЦК України);

2) 150 228 грн. відшкодування у зв`язку з втратою годувальника (ст.27.2 Закону, ст.1200 ЦК України;

3) 16 692,00 грн. відшкодування моральної шкоди (ст.27.3 Закону) (а.с.12-13).

Сторонами не заперечується, що відповідач повністю та одноразовим платежем відшкодував позивачу 11 790 грн. витрат на поховання та 16 692,00 грн. у якості відшкодування моральної шкоди.

Стосовно відшкодування у зв`язку з втратою годувальника, відповідач листом від 30 жовтня 2020 року повідомив позивачу, що ним прийнято рішення застосувати приписи п.36.3 ст.36 Закону, а саме поділити суму відшкодування на два через наявність вини пішохода у ДТП (150 228,00 /2 = 75 114,00). Також, на підставі ст.1202 ЦК України, відповідач вирішив відшкодувати цю суму щомісячними платежами по 3 493,54 грн. у період з листопада 2020 року по липень 2022 року, з останнім платежем у розмірі 1 749,66 грн. у серпні 2022 року (а.с.34-35).

Надаючи правову оцінку правомірності таким діям відповідача, суд зазначає наступне.

Спірні відносини виникли з приводу відшкодування шкоди, яка спричинена смертю особи в результаті дії джерела підвищеної небезпеки, а отже врегульовані Законом України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (далі - Закон) та Цивільним кодексом України (далі - ЦК України).

Частиною першою статті 1200 ЦК України визначено, що у разі смерті потерпілого право на відшкодування шкоди мають непрацездатні особи, які були на його утриманні або мали на день його смерті право на одержання від нього утримання, а також дитина потерпілого, народжена після його смерті.

Крім того у частині першій статті 1201 ЦК України передбачено, що особа, яка завдала шкоди смертю потерпілого, зобов`язана відшкодувати особі, яка зробила необхідні витрати на поховання та на спорудження надгробного пам`ятника, ці витрати.

В свою чергу, зазначені положення ЦК України кореспондуються з положеннями статті 27 Закону, в якій зазначено, що Страховик (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ) здійснює відшкодування шкоди, заподіяної смертю потерпілого, на умовах, встановлених статтею 1200 Цивільного кодексу України, кожній особі, яка має право на таке відшкодування, рівними частинами. Загальний розмір страхового відшкодування (регламентної виплати) утриманцям одного померлого не може бути меншим, ніж 36 мінімальних заробітних плат у місячному розмірі, встановлених законом на день настання страхового випадку (п.27.2).

Страховик (у випадках, передбачених підпунктами "г" і "ґ" пункту 41.1 та підпунктом "в" пункту 41.2 статті 41 цього Закону, - МТСБУ) відшкодовує моральну шкоду, заподіяну смертю фізичної особи, її чоловіку (дружині), батькам (усиновлювачам) та дітям (усиновленим). Загальний розмір такого страхового відшкодування (регламентної виплати) цим особам стосовно одного померлого становить 12 мінімальних заробітних плат у місячному розмірі, встановлених законодавством на день настання страхового випадку, і виплачується рівними частинами (п.27.3).

Страховик (МТСБУ) здійснює відшкодування особі, яка здійснила витрати на поховання та на спорудження надгробного пам`ятника, за умови надання страховику (МТСБУ) документів, що підтверджують такі витрати, та пред`явлення оригіналу свідоцтва про смерть. Загальний розмір такого відшкодування стосовно одного померлого не може перевищувати 12 мінімальних заробітних плат у місячному розмірі, встановлених законом на день настання страхового випадку (п.27.4).

При цьому у частині третій статті 1193 ЦК України передбачено, що вина потерпілого не враховується у разі відшкодуванні додаткових витрат, передбачених частиною першою статті 1195 цього Кодексу, у разі відшкодування шкоди, завданої смертю годувальника та у разі відшкодування витрат на поховання.

Аналіз положень ст.ст.1200, 1201 ЦК України, ст.27 Закону у системному зв`язку з положеннями ч.3 ст.1193 ЦК України дозволяє суду дійти висновку, що вина потерпілого не враховується при відшкодування шкоди, завданої смертю годувальника та у разі відшкодування витрат на поховання, в тому числі і при здійсненні страхових виплат передбачених ст.27 Закону.

Отже не підлягає до застосування до спірних правовідносин положення п.36.3 ст.36 Закону, відповідно до яких у разі якщо відповідальними за заподіяння неподільної шкоди взаємопов`язаними, сукупними діями є декілька осіб, розмір страхового відшкодування (регламентної виплати) за кожну з таких осіб визначається шляхом поділу розміру заподіяної шкоди на кількість таких осіб, оскільки шкода пов`язана зі смертю потерпілого відшкодовується в незалежності від його вини.

На переконання суду, положення п.36.3 ст.36 Закону стосується випадку передбаченому у ч.2 ст.1188 ЦК України, в якій зазначено, що якщо внаслідок взаємодії джерел підвищеної небезпеки було завдано шкоди іншим особам, особи, які спільно завдали шкоди, зобов`язані її відшкодувати незалежно від їхньої вини.

Тобто, положення про ділення страхової виплати на кількість осіб винних у заподіянні шкоди застосовується у разі здійснення страхової виплати потерпілому внаслідок взаємодії кількох об`єктів підвищеної небезпеки (наприклад - пішоходу у разі зіткнення двох автомобілів).

Однак у даній ситуації, смерть потерпілого настала в результаті наїзду на нього одного автомобіля, який у даній дорожній обстановці не зміг вчасно зупинитися в результаті виходу потерпілого на проїзну частину. Оскільки законодавством передбачено відшкодування шкоди внаслідок смерті потерпілого в незалежності від його вини, вона, на думку суду, повинна відшкодовуватися у повному обсязі.

Отже, відповідач неправомірно здійснив ділення страхової виплати із відшкодування у зв`язку з втратою годувальника.

Що стосується правомірності дій відповідача щодо виплати страхового відшкодування щомісячними платежами, суд зазначає таке.

Частиною першою статті 1202 ЦК України визначено, що відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю потерпілого, здійснюється щомісячними платежами.

За наявності обставин, які мають істотне значення, та з урахуванням матеріального становища фізичної особи, яка завдала шкоди, сума відшкодування може бути виплачена одноразово, але не більш як за три роки наперед.

Вказана норма цивільного законодавства кореспондується з приписами п.27.5 ст.27 Закону в якій зазначено, що відшкодування шкоди, пов`язаної із смертю потерпілого, може бути виплачено у вигляді одноразової виплати. Загальний розмір усіх здійснених страхових відшкодувань (регламентних виплат) за шкоду, заподіяну життю та здоров`ю однієї особи, не може перевищувати страхову суму за таку шкоду.

З аналізу вищенаведених норм законодавства слідує, що відшкодування шкоди завданої смертю потерпілого, в тому числі виплата відповідного страхового відшкодування, може бути здійснена як шляхом одноразової виплати, так і шляхом щомісячними платежами. При цьому одноразова виплата може здійснюватися лише у разі наявності обставин, що мають істотне значення.

Проаналізувавши всі наявні матеріали справи, суд вважає слушними доводи позивача про те, що він виплачуючи одні види страхового відшкодування одноразовими платежами, а інші - щомісячними, допускає суперечливу поведінку.

Так, з матеріалів справи слідує, що 11 790 грн. витрат на поховання та 16 692,00 грн. у якості відшкодування моральної шкоди позивачу відповідачу здійснив повністю одноразовими платежами. Таким саме чином відповідач відшкодував 38 286,00 грн. витрат на спорудження пам`ятника ОСОБА_4 (сину позивача) та 16 692,00 грн. моральної шкоди (а.с.29).

Одночасно, приймаючи рішення про виплату відшкодування у зв`язку з втратою годувальника, відповідач жодним чином не обґрунтував своє рішення, а саме не вказав, чому він відхиляється від своєї поведінки, що мала місце раніше.

Суд зауважує, що положення ст.1202 ЦК України, п.27.5 ст.27 Закону, стосовно порядку відшкодування шкоди завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю потерпілого, стосується всіх видів страхових виплат, тобто не тільки у зв`язку з втратою годувальника, а й витрат на поховання та моральної шкоди.

Європейський суд з прав людини зауважує, що національні суди мають вибирати способи такого тлумачення, які зазвичай можуть включати акти законодавства, відповідну практику, наукові дослідження тощо (VOLOVIK v. UKRAINE, № 15123/03, § 45, ЄСПЛ, 06 грудня 2007 року).

Відповідно до частини першої статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Верховенство права - це панування права в суспільстві. Верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність, зокрема у закони, які за своїм змістом мають бути проникнуті передусім ідеями соціальної справедливості, свободи, рівності тощо. Одним з проявів верховенства права є те, що право не обмежується лише законодавством як однією з його форм, а включає й інші соціальні регулятори, зокрема норми моралі, традиції, звичаї тощо, які легітимовані суспільством і зумовлені історично досягнутим культурним рівнем суспільства. Всі ці елементи права об`єднуються якістю, що відповідає ідеології справедливості, ідеї права, яка значною мірою дістала відображення в Конституції України. Таке розуміння права не дає підстав для його ототожнення із законом, який іноді може бути й несправедливим, у тому числі обмежувати свободу та рівність особи. Справедливість - одна з основних засад права, є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права (пункт 4.1. Рішення Конституційного Суду України від 02 листопада 2004 року № 15-рп/2004).

Згідно пункту 6 статті 3 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність.

Тлумачення як статті 3 ЦК України загалом, так і пункту 6 статті 3 ЦК України, свідчить, що загальні засади (принципи) цивільного права мають фундаментальний характер й інші джерела правового регулювання, в першу чергу, акти цивільного законодавства, мають відповідати змісту загальних засад. Це, зокрема, проявляється в тому, що загальні засади (принципи) є по своїй суті нормами прямої дії.

Схожий по суті висновок зроблений в пункті 8.26. постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 902/417/18 (провадження № 12-79гс19), в якій вказано, що «водночас закріплений законодавцем принцип можливості обмеження свободи договору в силу загальних засад справедливості, добросовісності, розумності може бути застосований і як норма прямої дії, як безпосередній правовий засіб врегулювання прав та обов`язків у правовідносинах».

Добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України) - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

Доктрина venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки), базується ще на римській максимі - «non concedit venire contra factum proprium» (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці). В основі доктрини venire contra factum proprium знаходиться принцип добросовісності. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них. Якщо особа, яка має право на оспорення документу (наприклад, свідоцтва про право на спадщину) чи юридичного факту (зокрема, правочину, договору, рішення органу юридичної особи), висловила безпосередньо або своєю поведінкою дала зрозуміти, що не буде реалізовувати своє право на оспорення, то така особа пов`язана своїм рішенням і не вправі його змінити згодом. Спроба особи згодом здійснити право на оспорення суперечитиме попередній поведінці такої особи і має призводити до припинення зазначеного права (див. постанову Верховного Суду від 07 жовтня 2020 року №450/2286/16-ц).

На переконання суду, відповідач, як страхувальник, здійснюючи першу частину страхових платежів у зв`язку зі смертю потерпілого одноразовими виплатами, а в подальшому, без належного мотивування, починає виплачувати інші види відшкодування щомісячними платежами, діє з порушенням доктрини venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки), тобто недобросовісно. В такому випадку суд вважає, що права та законні інтереси позивача слід поновити шляхом стягнення з відповідача всієї суми страхового відшкодування.

Оскільки доказів сплати щомісячних страхових платежів у період з дня звернення до суду (30 грудня 2020 року) по день ухвалення рішення, відповідач суду не надав, суд стягує весь заявлений розмір вимог, адже відповідач в подальшому зможе підтвердити часткове виконання рішення суду в ході його примусового виконання.

Суд зауважує, що загальну суму страхового відшкодування у зв`язку з втратою годувальника у розмірі 150 228,00 грн. (36 місяців х 4173,00 грн. мінімальна заробітна плата) відповідач не оспорює (окрім доводів про ділення її на два, які були спростовані судом) (а.с.34).

З цієї суми позивач просить суд стягнути 116 540,00 грн., тобто в межах належної до відшкодування страхової виплати. Через це суд задовольняє позов у повному обсязі. Додатково вказувати що сума стягується одноразовим платежем, як це вказує позивач у прохальній частині позову, суд не вбачає за доцільним, оскільки рішення про стягнення грошових коштів виконується саме шляхом одноразового стягнення, відповідно до Закону України «Про виконавче провадження», а тому додаткова конкретизація буде зайвою. Виконання рішення суду рівними платежами можливо лише у разі розстрочення (відстрочення) його виконання, про що суд рішення не приймає.

На підставі приписів ст.141 ЦПК України, у зв`язку із повним задоволенням позову, оскільки позивач при зверненні до суду була звільнена від сплати судового збору, з відповідача на користь держави слід стягнути судовий збір у розмірі 1 165,40 грн., що становить ставку судового збору, яка мала бути сплачена при зверненні до суду.

Керуючись ст.ст.141, 265 ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В :

Позовні вимоги задовольнити повністю.

Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Еталон» на користь ОСОБА_1 116 540,00 грн. (сто шістнадцять тисяч п`ятсот сорок гривень) невиплаченого страхового відшкодування у зв`язку з втратою годувальника.

Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Еталон» на користь держави судовий збір у розмірі 1 165,40 грн. (одна тисяча сто шістдесят п`ять гривень сорок копійок).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Волинського апеляційного суду через Луцький міськрайонний суд Волинської області.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Позивачем у справі є ОСОБА_1 , АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 .

Відповідачем у справі є Приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «Еталон», адреса місцезнаходження м. Київ, вул. Дегтярівська, 33Б, 2-й підїзд, код ЄДРПОУ 20080515.

Повний текст рішення складений та підписаний 09 березня 2021 року.

Суддя Луцького міськрайонного суду

Волинської області В.Ф. Кирилюк