Справа № 161/347/21 Головуючий у 1 інстанції: Кирилюк В. Ф. Провадження № 22-ц/802/666/21 Категорія: 37 Доповідач: Данилюк В. А.
ВОЛИНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
25 травня 2021 року місто Луцьк
Волинський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - судді Данилюк В. А.,
суддів Киці С. І., Шевчук Л. Я.,
секретаря Опейди В.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Приватного підприємства «Страхова компанія «Еталон» про стягнення страхового відшкодування за апеляційною скаргою відповідача Приватного підприємства «Страхова компанія «Еталон» на рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 03 березня 2021 року,
В С Т А Н О В И В:
В грудні 2020 року ОСОБА_1 звернулася в суд з позовом до Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Еталон» (далі - ПрАТ «СК «Еталон») про стягнення страхового відшкодування.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 25 жовтня 2019 року внаслідок дорожньо-транспортної пригоди водій ОСОБА_2 , керуючи автомобілем «Ford Escort», реєстраційний номер НОМЕР_1 та рухаючись ним у с. Колодяжне Ковельського району Волинської області, здійснив наїзд на пішохода ОСОБА_3 , який від отриманих травм помер на місці пригоди. Відповідальність водія транспортного засобу була застрахована у відповідача. 20 січня 2020 року на адресу ПрАТ «СК «Еталон» представником позивача подано заяву про виплату страхового відшкодування. Листом від 30 жовтня 2020 року відповідач повідомив позивача про прийняте рішення про виплату страхового відшкодування з використанням приписів п.36.3 ст.36 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (далі - Закону), а саме ділення страхової виплати на два, у зв`язку з встановленою виною пішохода у ДТП. Також відповідач повідомив, що на підставі ст.1202 ЦК України він буде здійснювати платежі з відшкодування шкоди, завданої смертю потерпілого (ст.1200 ЦК України) щомісячними платежами. Позивач вважає такі рішення відповідача незаконними у зв`язку з чим просить суд стягнути з відповідача на її користь 116 540,00 грн. невиплаченого страхового відшкодування.
Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 03 березня 2021 року позов задоволено повністю.
Стягнуто з Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Еталон» на користь ОСОБА_1 116 540,00 грн. (сто шістнадцять тисяч п`ятсот сорок гривень) невиплаченого страхового відшкодування у зв`язку з втратою годувальника.
Стягнуто з Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Еталон» на користь держави судовий збір у розмірі 1 165,40 грн. (одна тисяча сто шістдесят п`ять гривень сорок копійок).
Не погоджуючись з рішенням суду, відповідач подав апеляційну скаргу. Вважає рішення незаконним, постановленим з порушенням норм матеріального права, оскільки всупереч ст.ст. 1200, 1202 ЦК України суд постановив рішення про виплату страхового відшкодування у зв`язку з втратою годувальника одноразовою виплатою безпідставно та без врахування вимог ст.. 1193 ЦК України щодо зменшення розміру страхового відшкодування. Просить, рішення скасувати, в задоволенні позову відмовити.
У відзиві на апеляційну скаргу позивач просить рішення суду залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.
Сторони в справі у встановленому законом порядку повідомлені про дату, час і місце розгляду справи, проте в судове засідання не з`явились, що відповідно ч. 2 ст. 372 ЦПК України не перешкоджає розгляду справи у їх відсутності.
Розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, перевіривши законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення, колегія суддів дійшла висновку про відмову в задоволені апеляційної скарги з таких підстав.
Судом встановлено, що 25 жовтня 2019 року внаслідок дорожньо-транспортної пригоди водій ОСОБА_2 , керуючи автомобілем «Ford Escort», реєстраційний номер НОМЕР_1 та рухаючись ним у с. Колодяжне Ковельського району Волинської області, здійснив наїзд на пішохода ОСОБА_3 , який від отриманих травм помер на місці пригоди.
Позивачка ОСОБА_1 є вдовою померлого.
Відповідальність водія транспортного засобу була застрахована у відповідача.
20 січня 2020 року на адресу ПрАТ «СК «Еталон» позивачем подано заяву про виплату страхового відшкодування, а саме: 1) 11 790 грн. витрат на поховання (ст.27.4 Закону, ст.1201 ЦК України); 2) 150 228 грн. відшкодування у зв`язку з втратою годувальника (ст.27.2 Закону, ст.1200 ЦК України; 3) 16 692,00 грн. відшкодування моральної шкоди (ст.27.3 Закону).
Сторонами не заперечується, що відповідач повністю та одноразовим платежем відшкодував позивачу 11 790 грн. витрат на поховання та 16 692,00 грн. у якості відшкодування моральної шкоди. Так само одноразовою виплатою було відшкодовано 38 286 грн. витрат на спорудження пам`ятника загиблому.
Стосовно відшкодування у зв`язку з втратою годувальника відповідач листом від 30 жовтня 2020 року повідомив позивачу, що ним прийнято рішення застосувати приписи п.36.3 ст.36 Закону, а саме поділити суму відшкодування на два через наявність вини пішохода у ДТП (150 228,00 /2 = 75 114,00). Також на підставі ст.1202 ЦК України відповідач вирішив відшкодувати цю суму щомісячними платежами по 3 493,54 грн. у період з листопада 2020 року по липень 2022 року, з останнім платежем у розмірі 1 749,66 грн. у серпні 2022 року.
Частиною першою статті 1200 ЦК України визначено, що у разі смерті потерпілого право на відшкодування шкоди мають непрацездатні особи, які були на його утриманні або мали на день його смерті право на одержання від нього утримання, а також дитина потерпілого, народжена після його смерті.
Крім того, у частині першій статті 1201 ЦК України передбачено, що особа, яка завдала шкоди смертю потерпілого, зобов`язана відшкодувати особі, яка зробила необхідні витрати на поховання та на спорудження надгробного пам`ятника, ці витрати.
Частиною першою статті 1202 ЦК України визначено, що відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю потерпілого, здійснюється щомісячними платежами.
За наявності обставин, які мають істотне значення, та з урахуванням матеріального становища фізичної особи, яка завдала шкоди, сума відшкодування може бути виплачена одноразово, але не більш як за три роки наперед.
Вказана норма цивільного законодавства кореспондується з приписами п. 27.5 ст. 27 Закону в якій зазначено, що відшкодування шкоди, пов`язаної із смертю потерпілого, може бути виплачено у вигляді одноразової виплати. Загальний розмір усіх здійснених страхових відшкодувань (регламентних виплат) за шкоду, заподіяну життю та здоров`ю однієї особи, не може перевищувати страхову суму за таку шкоду.
З аналізу вищенаведених норм законодавства слідує, що відшкодування шкоди завданої смертю потерпілого, в тому числі виплата відповідного страхового відшкодування, може бути здійснена як шляхом одноразової виплати, так і шляхом щомісячними платежами. При цьому одноразова виплата може здійснюватися лише у разі наявності обставин, що мають істотне значення.
Проаналізувавши всі наявні матеріали справи, колегія суддів вважає правильним висновок суду, що, виплачуючи одні види страхового відшкодування одноразовими платежами, а інші - щомісячними, відповідач допускає суперечливу поведінку.
Отже, враховуючи, що позивач, порушуючи перед страховиком питання про виплату страхового відшкодування, за наявності підстав, з якими закон пов`язує можливість виплати відшкодування одноразовим платежем, вказувала на наявність таких підстав, колегія суддів висновок суду першої інстанції щодо правових підстав для задоволення позову щодо стягнення відшкодування одноразовим платежем вважає правильним та таким, що відповідає вимогам закону.
На підставі чинного законодавства, що регулює вказані правовідносини, колегія суддів вважає, що у випадках, коли деліктні відносини поєднуються з відносинами обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, боржником у деліктному зобов`язанні в межах суми страхового відшкодування виступає страховик завдавача шкоди. Цей страховик, хоч і не завдав шкоди, але є зобов`язаним суб`єктом перед потерпілим, якому він виплачує страхове відшкодування замість завдавача шкоди у передбаченому ЗУ «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» порядку. Після такої виплати деліктне зобов`язання припиняється його виконанням страховиком завдавача шкоди замість останнього. Якщо потерпілий звернувся до страховика й одержав страхове відшкодування, але його недостатньо для повного відшкодування шкоди, деліктне зобов`язання зберігається до виконання особою, яка завдала шкоди, свого обов`язку згідно зі ст. 1194 ЦК - відшкодування потерпілому різниці між фактичним розміром шкоди та страховою виплатою (страховим відшкодуванням), яка ним одержана від страховика.
У відповідності до ч. 5 ст. 1187 ЦК України особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого.
При цьому у ч.3 ст.1193 ЦК України зазначено, що вина потерпілого не враховується у разі відшкодування додаткових витрат, передбачених частиною першою статті 1195 цього Кодексу, у разі відшкодування шкоди, завданої смертю годувальника та у разі відшкодування витрат на поховання.
Аналіз положень ст.ст. 1200, 1202 ЦК України, ст. 27 Закону у системному зв`язку з положеннями ч. 3 ст. 1193 ЦК України дозволяє суду дійти висновку, що вина потерпілого не враховується при відшкодуванні шкоди, завданої смертю годувальника та у разі відшкодування витрат на поховання, в тому числі і при здійсненні страхових виплат передбачених ст. 27 Закону.
Проаналізувавши у повній мірі вищенаведені процесуальні норми та вивчивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог про стягнення з ПрАТ «СК «Еталон»» страхового відшкодування.
Оскільки доказів сплати щомісячних страхових платежів у період з дня звернення до суду (30 грудня 2020 року) по день ухвалення рішення відповідач суду не надав, то суд дійшов вірного висновку про стягнення усієї суми відшкодування.
Тому, вирішуючи даний спір, суд першої інстанції в достатньо повному обсязі встановив права і обов`язки сторін, обставини по справі, перевірив доводи і дав їм належну правову оцінку, ухвалив рішення, яке відповідає вимогам закону. Висновки суду обґрунтовані і підтверджені письмовими матеріалами справи та поясненнями учасників процесу.
Приведені в апеляційній скарзі доводи про те, що суд не дав оцінки наданих ним доказам не можуть бути прийняті до уваги, оскільки вони зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду по їх оцінці, та особистого тлумачення апелянтом норм матеріального та процесуального права.
Відповідно до вимог ст.89 ЦПК України оцінка доказів є виключною компетенцією суду, переоцінка доказів діючим законодавством не передбачена.
Крім цього, зазначене також узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини, відповідно до якої пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Проніна проти України» від 18 липня 2006 року).
Таким чином, судова колегія вважає, що доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи, а тому задоволенню вони не підлягають.
Відповідно до ст.375ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З урахуванням наведеного, колегія суддів вважає, що рішення суду постановлене з додержанням норм процесуального права та матеріального права, відтак підстав для його скасування за доводами апеляційної скарги немає.
П О С Т А Н О В И В:
Апеляційну скаргу відповідача Приватного підприємства «Страхова компанія «Еталон» залишити без задоволення.
Рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 03 березня 2020 року в даній справі залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови складено 26 травня 2021 року.
Головуючий
Судді :
