Справа № 243/5311/17
Провадження № 2/243/7/2021
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
22 лютого 2021 року м. Слов`янськ
Слов`янський міськрайонний суд Донецької області у складі:
Головуючого судді Старовецького В.І.
за участю секретаря судового засідання Каліух К.М., Фіртич О.С.
представників позивача ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,
представника відповідачів ОСОБА_3
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі Слов`янського міськрайонного суду Донецької області цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_4 до ОСОБА_5 , ОСОБА_6 про встановлення факту родинних відносин та визнання заповіту недійсним, визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину за заповітом, -
ВСТАНОВИВ:
До суду надійшла позовна заява ОСОБА_4 до ОСОБА_5 , ОСОБА_6 про встановлення факту родинних відносин та визнання заповіту недійсним, визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину за заповітом, яка обґрунтована тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 в с. Надеждівка Барвінківського району Харківської області померла рідна сестра позивача - ОСОБА_7 , після смерті якої відкрилась спадщина у вигляді квартири АДРЕСА_1 та гаражу АДРЕСА_2 . Позивач зазначає, що спадкоємці першої черги у померлої відсутні, проте вона як рідна сестра є спадкоємцем другої черги за законом.
При цьому, позивачу необхідно в судовому порядку встановити факт, що померла ОСОБА_8 є її рідною сестрою, оскільки у свідоцтві про народження позивача була допущена помилка та прізвище батьків, а також прізвище позивача зазначено « ОСОБА_9 ».
06.05.2015 року ОСОБА_4 звернулася до приватного нотаріуса Слов`янського міського нотаріального округу Панченко А.В. із заявою про прийняття спадщини, що залишилася після смерті сестри. На підставі заяви позивача нотаріус відкрив спадкову справу № 38/2015 на майно померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_7
26.06.2015 року приватний нотаріус Слов`янського міського нотаріального округу Панченко А.В. відмовив у вчиненні нотаріальної дії, оскільки за життя ОСОБА_7 склала заповіт відносно інших осіб, які 14.05.2015 року заявили про прийняття спадщини за заповітом.
Позивачу стало відомо, що 20.02.2014 року приватний нотаріус Слов`янського міського нотаріального округу Орлова Л.О. склала та засвідчила за місцем мешкання ОСОБА_7 заповіт, яким остання на випадок своєї смерті зробила розпорядження, а саме квартиру АДРЕСА_1 вона заповіла ОСОБА_10 , а гараж АДРЕСА_2 - ОСОБА_6 .
ОСОБА_4 вважає, що вищевказаний заповіт є недійсним, оскільки на момент його підписання ОСОБА_7 в силу свого стану здоров`я не усвідомлювала значення своїх дій та не могла керувати ними. Починаючи з 2012 року ОСОБА_7 погано орієнтувалася у навколишній обстановці, забувала де вона мешкає, заговорювалася. Траплялися випадки, коли пішовши з дому вона не могла знайти дорогу назад, додому її приводили сторонні люди. Її психічний стан погіршувався, у 2014 році вона неодноразово перебувала на лікуванні у психіатричних лікарнях м. Краматорська та с. Надеждівка Барвінківського району Харківської області.
Позивач вказує, що відповідачі, мешкаючи по сусідству із померлою ОСОБА_7 , знаючи про її стан здоров`я, скористалися цим, оскільки оформлення заповіту відбувалося за їхньою ініціативою. Особисто ОСОБА_7 за станом свого здоров`я не могла звернутися до нотаріуса або запросити нотаріуса до себе додому для оформлення заповіту.
На теперішній час позивачу відомо, що приватним нотаріусом Слов`янського міського нотаріального округу Панченко А.В. відповідачам видані свідоцтва про право на спадщину за заповітом на майно померлої ОСОБА_7 .
На підставі чого позивач просить суд встановити факт, що померла ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_7 є її, ОСОБА_4 , рідною сестрою; визнати недійсним заповіт, складений та засвідчений 20.02.2014 року приватним нотаріусом Слов`янського міського нотаріального округу Орловою Л.О. від імені ОСОБА_7 , зареєстрований в реєстрі за № 269; визнати недійсними свідоцтва про право на спадщину за заповітом, видані ОСОБА_10 та ОСОБА_6 на майно померлої ОСОБА_7 .
Позивач ОСОБА_4 повідомлялася належним чином про дату, час та місце розгляду справи, в судове засідання не з`явилася, надала суду витяг з договору з адвокатом Керанчук Л.Л. та довіреність видану на ОСОБА_11 на представництво інтересів ОСОБА_4 в суді.
Представники позивача ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у судовому засіданні підтримали позовні вимоги та наполягали на їх задоволенні, надали пояснення аналогічні тим, що викладені у позові.
Відповідачі ОСОБА_12 , ОСОБА_6 повідомлялися належним чином про дату, час та місце розгляду справи, надала суду заяви в яких просила справу розглядати за їх відсутності за участю їх представника в задоволені позовних вимог відмовити.
Представник відповідачів ОСОБА_3 у судовому засіданні заперечувала проти задоволення позовних вимог, просила відмовити у їх задоволенні в частині визнання заповіту недійсним та визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину за заповітом, а в частині встановлення факту родинних відносин - прийняти рішення на розсуд суду.
Свідок ОСОБА_13 у судовому засіданні пояснила, що у серпні 2013 році ОСОБА_7 почала забувати як приготовити їжу, скаржилася на головні болі, оскільки впала та вдарилася головою об пічку. У квітні 2014 року ОСОБА_7 знаходилася у м. Слов`янську, а її мати ОСОБА_4 звернулася до ОСОБА_14 щоб вони приглядали за ОСОБА_7 , оскільки помітила, що ОСОБА_7 вже не розуміє свої дії. Вказала, що в подальшому дзвонила ОСОБА_14 та цікавилася станом її здоров`я, а ОСОБА_14 казала, що все добре. Однак в кінці серпня 2014 року від ОСОБА_14 вона дізналася, що ОСОБА_7 вже лежить в м. Краматорську у психіатричній лікарні. Після чого вона їздила до м. Краматорська до лікаря, який сказав їй та її матері ОСОБА_15 , що ОСОБА_7 стала неадекватною та намагалася скоїти суїцид. Пояснила, що коли приїхали до психіатричної лікарні в м. Краматорськ то ОСОБА_7 впізнала і її, і її мати. Через деякий час лікарі подзвонили та сказали, що у вересні 2014 року треба забрати ОСОБА_7 . Вони її забрали до себе у с. Гаврилівка Харківської області. Лікар виписав ліки та попередив, що далі ОСОБА_7 буде агресивніше. З вересня по листопад 2014 року ОСОБА_7 проживала у її матері ОСОБА_4 . Пояснила, що спочатку вона була спокійною, однак в період листопада місяця вона стала агресивною та вчиняла дивні та неадекватні дії. Після чого у листопаді 2014 року ОСОБА_7 помістили до психіатричної лікарні в м. Барвінкове, де вона була до грудня місяця 2014 року. Про заповіт ОСОБА_7 їй не було відомо. Дізналися про заповіт через пів року у нотаріуса.
Свідок ОСОБА_16 у судовому засіданні пояснив, що на протязі 10 років бачив ОСОБА_7 два рази на тиждень. В липні 2013 року пішов до неї додому провідати, оскільки багато людей з храму казали що ОСОБА_7 забуває де проживає, може не їсти. Коли прийшли то вона його не впізнала, була дуже бліда, розказувала про події які відбувалися в житті дуже давно, а про дійсний час вона нічого не казала. Зазначала, що якісь люди хочуть в неї забрати квартиру. Він зробив висновок, що її психічний стан дуже поганий і вона не розуміє що відбувається навколо. Під час спілкування прийшла сусідка та поцікавилася хто він, повідомила що намагається доглядати за ОСОБА_7 , купувати їй харчі. В квартирі було відносно прибрано, очі у ОСОБА_7 були пустими. Пояснив, що ще в 2011 році, коли він був у неї в гостях то вона добре відзивалася про свого чоловіка. В подальшому в період 2013 року, коли до ОСОБА_7 приходила його дружина, то позитивних змін у стані ОСОБА_7 не настало. Про ОСОБА_14 він ніколи не чув.
Свідок ОСОБА_17 у судовому засіданні пояснила, що знала на протязі 10 років ОСОБА_7 . Вони регулярно зустрічалися на богослужіннях. У 2012-2013 роках люди з церкви почали казати, що ОСОБА_7 перестала ходити до церкви. Коли побачила її біля під`їзду її будинку то ОСОБА_7 була схудлою та не орієнтувалася де вона і куди їй треба йти. Казала, що в неї чужі люди забрали гараж. Під час спілкування, подій реального часу вона не пам`ятала, не орієнтувалася в просторі, а пам`ятала лише про свого чоловіка та про обставини минулого часу. Не пам`ятала дороги до храму та додому. Було видно, що психічний стан ОСОБА_7 дуже поганий. Пояснила, що з 5-го поверху до ОСОБА_7 приходила сусідка ОСОБА_18 , годувала її з ложки, доглядала за нею. Останній раз бачила ОСОБА_7 влітку 2013 року. Про ОСОБА_14 вона ніколи не чула.
Свідок ОСОБА_19 у судовому засіданні пояснив, що в останнє бачив ОСОБА_7 в серпні 2014 року коли вона перебувала у психіатричній лікарні. Коли забирали ОСОБА_7 то помітили, що вона забуває події, себе обслуговувати вона вже не могла, їжу собі готувати не могла. Також бачив ОСОБА_7 в березні 2014 року, коли приїжджав разом з дружиною та тещею ОСОБА_4 до ОСОБА_7 у м. Слов`янськ. Перед цим його дружині подзвонили сусіди ОСОБА_7 та повідомили, що сусіди по будинку щось шукають в квартирі ОСОБА_7 . Коли приїхали, то ОСОБА_7 їх зустріла біля під`їзду, спочатку впізнала ОСОБА_4 . Потім зайшли до квартири, почали спілкуватися. Було видно, що ОСОБА_7 під час спілкування забувалася та губилася. Було помітно що її психічний стан не нормальний. Суті спілкування він не пам`ятає. Запрошували до квартири ОСОБА_14 , щоб вияснити обставини останніх подій. ОСОБА_15 запропонувала ОСОБА_20 поїхати до неї додому, однак ОСОБА_20 відмовилася. Після чого вирішили, що ОСОБА_21 буде піклуватися та доглядати за ОСОБА_20 та за це брати 500 грн. з пенсії ОСОБА_20 .
Свідок ОСОБА_22 у судовому засіданні пояснила, що з 1970 року по березень 2014 року спілкувалася з ОСОБА_7 . В березні 2014 року спілкувалися раз на день. ОСОБА_7 в цей час нічого не пам`ятала, не впізнавала її, казала одне, а робила зовсім інше. З грудня 2013 року ОСОБА_14 почали спілкуватися з ОСОБА_7 . Вона дізналася від нотаріуса ОСОБА_23 , що у листопаді 2013 року ОСОБА_14 намагалися переоформити гараж, однак ОСОБА_7 відмовлялася. У вересні 2013 році до ОСОБА_7 приїжджала ОСОБА_4 разом з донькою. В останній раз бачила ОСОБА_7 23 липня 2014 року, в цей час стан був поганий, вона нічого не розуміла. В березні 2014 року, коли заходила до квартири, то ОСОБА_7 була в кімнаті зали і відмовлялася від переїзду до місця проживання сестри. Пояснила, з 2012 року у ОСОБА_20 почалися проблеми з психікою. Визивали лікаря з приводу проблем з пам`яттю, а лікар сказав, що у ОСОБА_7 хвороба ОСОБА_24 .
Свідок ОСОБА_25 у судовому засіданні пояснила, що дуже добре знала ОСОБА_7 та дуже часто спілкувалася з нею. Вказала, що сім`я ОСОБА_14 допомагали і ОСОБА_7 і її чоловіку. Весною 2014 року носили в квартиру до ОСОБА_7 воду та купували продукти. В період 2014 року ОСОБА_7 після обстрілів стало погано, боліла голова, боялась, вона хвилювалася. В період до подій квітня 2014 року ніяких відхилень у поведінці ОСОБА_7 до 2014 року вона не помічала, її стан був нормальний та адекватний. Вона казала їй що квартиру перепише на ОСОБА_26 .
Свідок ОСОБА_27 у судовому засіданні пояснила, що з початку військових дій в травні 2014 року ОСОБА_7 стало погано, вона почала боятися вибухів. Почала забувати назву предметів, почала губитися в просторі, була знервована. В кінці липня 2014 року вона зайшла до ОСОБА_7 , побачила в неї на шиї платок туго затягнутий, після чого була викликана швидка, щоб її госпіталізувати до лікарні. До травня 2014 року вона не помічала психічних відхилень у ОСОБА_7 .
Свідок ОСОБА_28 у судовому засіданні пояснила, що в період 2013 року не помічала ніяких відхилень в психічному стані ОСОБА_7 .
Свідок ОСОБА_6 у судовому засіданні пояснила, що знайома з ОСОБА_7 з 1986 року, були сусідами. Їй відомо що ОСОБА_7 тривалий час страждала хворобами серця та шлунку. Вказала що прибиранням квартири ОСОБА_7 займалася самостійно. В період з 2013 року родичі ОСОБА_7 приїжджали раз на рік, ніякої допомоги їй не надавали. Під час спілкування ОСОБА_7 з нотаріусом, вона не була присутня, в них була конфіденційна розмова. В період з липня 2014 року ОСОБА_7 почала вести себе дивно, казала, що хоче до чоловіка, носила з собою мотузки, висловлювала неоднозначні наміри бути рядом з чоловіком, почала потребувати постійної сторонньої допомоги. Після військових дій в 2014 році ОСОБА_7 почала всього боятися, забувати події та назву предметів.
Свідок ОСОБА_29 у судовому засіданні пояснила, що до 25 травня 2014 року спілкувалася з ОСОБА_7 , вона була адекватною, нормальною, однак бачила, що ОСОБА_7 через бойові дії почата боятися всього. В липні 2014 року, коли повернулася, то бачила ОСОБА_7 на лавці біля під`їзду. Поведінка ОСОБА_7 змінилася, стала дивною, і вона постійно казала, що хоче до чоловіка, була начебто у якомусь своєму світосприйнятті.
Свідок ОСОБА_30 у судовому засіданні пояснила, що вона як нотаріус здійснювала дії стосовно заповіту ОСОБА_7 . Заповіт оформлювався на дому, за місцем мешкання ОСОБА_7 . Вона приїжджала два рази, перший раз для надання консультації, другий раз на оформлення заповіту. Під час спілкування з ОСОБА_7 в неї не виникло сумнівів у її психічному стані, вона відповідала чітко на її питання, вказала про дальніх родичів, які за нею не доглядають. ОСОБА_7 виказувала бажання, щоб за нею доглядали ОСОБА_14 .
Свідок ОСОБА_31 у судовому засіданні пояснив, що позивач ОСОБА_4 та ОСОБА_7 є рідним сестрами. Дівоче прізвище ОСОБА_7 - « ОСОБА_7 ». Матір`ю ОСОБА_4 та ОСОБА_7 є ОСОБА_33 . Щодо психічного стану померлої ОСОБА_7 пояснень не надав.
Свідок ОСОБА_34 у судовому засіданні пояснила, що відповідачі ОСОБА_10 та ОСОБА_6 піклувалися та доглядали за ОСОБА_7 в період бойових дій, що відбувалися у 2014 році. ОСОБА_7 казала, що хоче залишити квартиру відповідачам. За померлою не помічала відхилень у її психічному стані, остання за життя впізнавала її, зверталася до неї, називала по імені її сина.
Експерт ОСОБА_35 у судовому засіданні підтримала Висновки судово-психіатричної експертизи № 08 від 15.01.2016 року та № 19 від 05.02.2019 року, та пояснила, що початкові ознаки органічного розладу у ОСОБА_7 відзначалися у 2012-2013 роках, де зазначено інтелектуально-мнестичне зниження за органічним типом, без наявності активної психосоматики та деменції, що виявлялося у тому, що вона забувала події, проте згодом згадувала, стан захворювання її був не стабільний. Ускладнення психосоматики спостерігається з травня-червня 2014 року. Померла страждала галюцинаціями, відбувалася динаміка розвитку захворювання. Стан ОСОБА_7 погіршився після пережитого стресу у зв`язку із бойовими діями у серпні 2014 року, вона намагалася повіситися, не приділяла собі увагу, не звертала увагу на навколишню обстановку, вона була пригнічена, перебувала у стані депресії. На момент складання заповіту від 20.02.2014 року ОСОБА_7 страждала органічним розладом особистості без психотичних розладів з інтелектуально-мнестичним зниженням, що не досягає ступеня недоумства. В момент складання заповіту 20.02.2014 року вона могла розуміти значення своїх дій та керувати ними.
Вислухавши сторони, їх представників, свідків, експерта, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду спору по суті, судом встановлені наступні факти та відповідні до них правовідносини.
Відповідно до свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 від 08.12.1960 року, зареєстрованого у с. Гаврилівка Барвінківського району Харківської області, ІНФОРМАЦІЯ_2 народилася ОСОБА_36 та її батьками записано - ОСОБА_37 та ОСОБА_33 (а.с.6 т.1).
На першій сторінці трудової книжки, заповненої 20.11.1955 року на ім`я ОСОБА_38 , 1936 року народження, зазначено прізвище « ОСОБА_20 ». Відповідно до довідки про перевірку трудової книжки ОСОБА_7 вказано, що із записами в трудовій книжці ознайомлена. Претензій не має. Також міститься підпис власника даної трудової книжки, який починається словами « ОСОБА_9 …» (а.с.5 т.1).
Як вбачається з копії першої сторінки трудової книжки, заповненої 29.02.1960 року на ім`я ОСОБА_36 , 1940 року народження, прізвище « ОСОБА_7 » змінено на « ОСОБА_15 » на підставі паспорта ХХІІ-30 № 651497, виданого Барвінківським РВВС 3/ІІ 1975 року. Також на першій сторінці міститься підпис власника даної трудової книжки « ОСОБА_7 » (а.с.4 т.1).
ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_33 померла, що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_2 від 13.09.1980 року, зареєстрованим Гаврилівським бюро ЗАГС Барвінківського району Харківської області (а.с.7 т.1).
Згідно з довідкою від 08.09.2014 року, виданою Гаврилівською сільською радою Барвінківського району Харківської області, ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , перебувала на реєстраційному обліку за адресою: АДРЕСА_3 , але фактично тимчасово проживає за адресою: АДРЕСА_4 (а.с.8 т.1).
Отже, як вбачається із досліджених у судовому засіданні доказів та пояснень свідків, дошлюбне прізвище ОСОБА_4 та ОСОБА_7 - « ОСОБА_7 ». Прізвище батьків позивача ОСОБА_4 та ОСОБА_7 також « ОСОБА_7 ».
У відповідності з п. 1 ч. 1 ст. 315 ЦПК України суд розглядає справи про встановлення факту родинних відносин між фізичними особами.
На підставі п.1 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року №5 «Про судову практику по справам про встановлення фактів, що мають юридичне значення», суди вправі розглядати справи про встановлення фактів, якщо згідно з законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян.
Згідно правової позиції, викладеної у п. 2 Постанови № 7 Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про спадкування» від 30 травня 2008 року, якщо виникнення права на спадкування залежить від доведення певних фактів, особа може звернутися в суд із заявою про встановлення цих фактів, яка, у разі відсутності спору, розглядається за правилами окремого провадження. Зокрема, у такому порядку суди повинні розглядати заяви про встановлення родинних відносин із спадкодавцем, проживання з ним однією сім`єю, постійного проживання разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, прийняття спадщини, яка відкрилася до 1 січня 2004 року тощо.
Аналогічні роз`яснення викладені у п. 7 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 5 від 31 березня 1995 року «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення», відповідно до якого суд вправі розглядати справи про встановлення родинних відносин, коли цей факт безпосередньо породжує юридичні наслідки, наприклад, якщо підтвердження такого факту необхідне заявникові для одержання в органах, що вчиняють нотаріальні дії, свідоцтва про право на спадщину, для оформлення права на пенсію в зв`язку із втратою годувальника.
У суду відсутні підстави для сумніву щодо підтвердження факту родинних відносин між ОСОБА_7 та ОСОБА_4 , тому вважає, що факт родинних відносин між позивачем ОСОБА_4 та померлою ОСОБА_7 , а саме що вони є рідними сестрами, підтверджується дослідженими у судовому засіданні доказами та поясненнями свідків, встановлення якого необхідно позивачу для оформлення своїх спадкових прав, який іншим шляхом встановити неможливо.
За таких обставин позовні вимоги ОСОБА_4 в частині встановлення факту родинних відносин із ОСОБА_7 підлягають задоволенню.
Відповідно до ст. 1233 ЦК України, заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті.
Статтею 1234 ЦК України визначено, що право на заповіт має фізична особа з повною цивільною дієздатністю. Право на заповіт здійснюється особисто. Вчинення заповіту через представника не допускається.
Згідно з ч. 1 ст. 1235 ЦК України, заповідач може призначити своїми спадкоємцями одну або кілька фізичних осіб, незалежно від наявності у нього з цими особами сімейних, родинних відносин, а також інших учасників цивільних відносин.
Частинами 1, 2, 3 статті 1247 ЦК України визначено, що заповіт складається у письмовій формі, із зазначенням місця та часу його складення. Заповіт має бути особисто підписаний заповідачем. Заповіт має бути посвідчений нотаріусом або іншими посадовими, службовими особами, визначеними у статтях 1251-1252 цього Кодексу.
У судовому засіданні встановлено, що 20.02.2014 року приватний нотаріус Слов`янського міського нотаріального округу Орлова Л.О. склала та засвідчила від імені ОСОБА_7 заповіт, яким остання на випадок своєї смерті зробила розпорядження, а саме квартиру АДРЕСА_1 вона заповіла ОСОБА_10 , а гараж АДРЕСА_2 - ОСОБА_6 (а.с.13 т.2).
ІНФОРМАЦІЯ_1 у м. Барвінкове Харківської області ОСОБА_7 померла, що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_3 від 25.12.2014 року, виданим Гаврилівською сільською радою Бірвінківського району Харківської області (а.с.12 т.2).
Відповідно до свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_4 від 25.12.2015 року, виданого Відділом державної реєстрації актів цивільного стану по місту Слов`янську Слов`янського міськрайонного управління юстиції у Донецькій області, 25.12.2015 року було укладено шлюб між ОСОБА_39 та ОСОБА_10 , після чого останній присвоєно прізвище « ОСОБА_40 » (а.с.32 т.1).
За ч.ч. 1, 2 ст. 1257 ЦК України, заповіт, складений особою, яка не мала на це права, а також заповіт, складений з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення, є нікчемним. За позовом заінтересованої особи суд визнає заповіт недійсним, якщо буде встановлено, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі.
Відповідно до ч. 1 ст. 225 ЦК України правочин, який дієздатна фізична особа вчинила в момент, коли вона не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, може бути визнаний судом недійсним за позовом цієї особи, а в разі її смерті за позовом інших осіб, чиї цивільні права або інтереси порушені.
У п.16 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» роз`яснено, що правила ст. 225 ЦК поширюються на ті випадки, коли фізичну особу не визнано недієздатною, однак у момент вчинення правочину особа перебувала в такому стані, коли вона не могла усвідомлювати значення своїх дій та (або) не могла керувати ними (тимчасовий психічний розлад, нервове потрясіння тощо).
При розгляді справ за позовами про визнання недійсними заповітів на підставі ст.225, ч.2 ст.1257 ЦК суд відповідно до ст.105 ЦПК за клопотанням хоча б однієї зі сторін зобов`язаний призначити посмертну судово-психіатричну експертизу. Висновок такої експертизи має стосуватися стану особи саме на момент вчинення правочину.
В п.14 постанови Пленуму Верховного Суду України № 8 від 30.05.1997 року «Про судову експертизу в кримінальних і цивільних справах» зазначено, що судово-психіатрична експертиза призначається, коли вирішення кримінальної або цивільної справи залежить від визначення психічного стану особи на час вчинення нею певного діяння чи укладення угоди за наявності сумнівів щодо її спроможності усвідомлювати значення своєї поведінки внаслідок психічної хвороби або тимчасового розладу душевної діяльності.
Відповідно до ст. 3 Закону України «Про психіатричну допомогу» визначена презумпція психічного здоров`я, суть якої полягає в тому, що кожна особа вважається такою, яка не має психічного розладу, доки наявність такого розладу не буде встановлено на підставах та в порядку, передбачених цим законом та іншими законами.
Відповідно до Висновку посмертної судово-психіатричної експертизи № 08 від 15.01.2016 року - на період складання заповіту 20.02.2014 року ОСОБА_7 страждала органічним розладом особистості без психотичних розладів з інтелектуально-мнестичним зниженням, що не досягає ступеня недоумства. В момент складання заповіту 20.02.2014 року ОСОБА_7 могла розуміти значення своїх дій та керувати ними (а.с.172-179 т. 1).
Відповідно до Висновку посмертної судово-психіатричної експертизи № 19 від 05.02.2019 року - початкові ознаки органічного розладу у ОСОБА_7 відзначалися у 2012-2013 роках, де зазначено інтелектуально-мнестичне зниження за органічним типом, без наявності активної психосоматики та деменції. Ускладнення психосоматики спостерігається з травня-червня 2014 року. В момент складання заповіту ІНФОРМАЦІЯ_5 ОСОБА_7 страждала органічним розладом особистості без психотичних розладів з інтелектуально-мнестичним зниженням, що не досягає ступеня недоумства. В момент складання заповіту 20.02.2014 року ОСОБА_7 могла розуміти значення своїх дій та керувати ними (а.с.204-212 т. 1).
Відповідно до Висновку повторної посмертної судово-психіатричної експертизи № 21 від 05.09.2019 року - ОСОБА_7 на момент складання заповіту від 20.02.2014 року виявляла органічний розлад особистості. Визначити глибину та ступінь розладів психіки у ОСОБА_7 на момент складання та підписання заповіту від 20.02.2014 року неможливо (а.с.19-21 т.2).
Відповідно до Висновку судово-психіатричного експерта № 597 від 06.11.2020 року- На період складання заповіту, 20 лютого 2014 року, ОСОБА_7 виявляла ознаки «Органічного ураження головного мозку не уточненого ґенезу з когнітивними порушеннями» (F 07.8 за МКАХ -10). В зв`язку із суперечливими показаннями свідків, відсутністю медичної документації на цей момент, точно назвати час розвитку даного психічного розладу у ОСОБА_7 неможливо. На час складання заповіту, 20.02.2014, ОСОБА_7 за своїм психічним станом усвідомлювала значення своїх дій та могла керувати ними(а.с.58-62 т.2).
У п.17 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30.05.1997 № 8 «Про судову експертизу в кримінальних і цивільних справах» роз`яснено, що при перевірці й оцінці експертного висновку суд повинен з`ясувати: чи було додержано вимоги законодавства при призначенні та проведенні експертизи; чи не було обставин, які виключали участь експерта у справі; компетентність експерта і чи не вийшов він за межі своїх повноважень; достатність поданих експертові об`єктів дослідження; повноту відповідей на порушені питання та їх відповідність іншим фактичним даним; узгодженість між дослідницькою частиною та підсумковим висновком експертизи; обгрунтованість експертного висновку та його узгодженість з іншими матеріалами справи.
Проведеними у справі судово-психіатричними експертизами зроблено висновок, що ОСОБА_7 на період складання заповіту 20.02.2014 року страждала органічним розладом особистості без психотичних розладів з інтелектуально-мнестичним зниженням, що не досягає ступеня недоумства. В момент складання заповіту, а саме 20.02.2014 року ОСОБА_7 могла розуміти значення своїх дій та керувати ними.
Суд приймає висновки судово-психіатричних експертиз, оскільки вони проведені належним складом експертів, які мають відповідні ранги та стаж роботи експертами-психіатрами та які попереджені про кримінальну відповідальність за дачу завідомо неправдивого висновку.
Нормами ч. 6 ст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» визначено, що висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.
Верховний Суд України у своїй судовій практиці, зокрема, у постанові від 29.02.2012 року по справі №6-9цс12 сформував правову позицію, згідно з якою висновок про тимчасову недієздатність учасника правочину слід робити перш за все на основі доказів, які свідчать про внутрішній, психічний стан особи в момент вчинення правочину. Хоча висновок експертизи в такій справі є лише одним із доказів у справі і йому слід давати належну оцінку в сукупності з іншими доказами, будь-які зовнішні обставини (показання свідків про поведінку особи тощо) мають лише побічне значення для встановлення того, чи була здатною особа в конкретний момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними.
Так, суд не приймає пояснення свідків ОСОБА_13 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_22 , ОСОБА_41 в тій частині, що ОСОБА_7 була неадекватною, у неї помічалася дивна поведінка, вона губилася у просторі, мала проблеми із пам`яттю, оскільки такі пояснення свідків є поверхневими та орієнтованими на їх особисте сприйняття поведінки померлої під час спілкування із нею, так як вказані свідки не мають відповідної психіатрично-медичної освіти, а тому не можуть в достатній мірі визначити психічний стан ОСОБА_7 під час укладання Заповіту. Крім того, пояснення зазначених свідків спростовуються висновками судово-психіатричних експертиз № 08 від 15.01.2016 року, № 19 від 05.02.2019 року та № 21 від 05.09.2019 року, які суд приймає як джерело відомостей по даній справі та які проводилися на підставі витребуваних судом медичних документів про стан здоров`я померлої та матеріалів даної цивільної справи.
Отже, як вбачається з матеріалів справи, Заповіт від 20.02.2014 року було складено від імені дієздатної особи - ОСОБА_7 , яка вільно висказала своє волевиявлення та розпорядилася своїм майном.
З урахуванням наведеного суд вважає, що позовні вимоги ОСОБА_4 в частині визнання заповіту недійсним задоволенню не підлягають, оскільки правових підстав для такого визнання заповіту недійсним суд не вбачає.
Статтею 1301 ЦК України визначено, що свідоцтво про право на спадщину визнається недійсним за рішенням суду, якщо буде встановлено, що особа, якій воно видане, не мала права на спадкування, а також в інших випадках, встановлених законом.
У законі міститься відкритий перелік підстав для визнання свідоцтва про право на спадщину недійсним. Основною підставою визначено те, що особа, якій воно видане, не мала права на спадкування. Відповідно до п. 27 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про спадкування» від 30.05.2008 року № 7, іншими підставами для визнання свідоцтва про право на спадщину недійсним можуть бути: визнання заповіту недійсним, визнання відмови від спадщини недійсною, визнання шлюбу недійсним, порушення у зв`язку з видачею свідоцтва про право на спадщину прав інших осіб тощо.
Отже, оскільки судом не встановлено підстав для визнання Заповіту від 20.02.2014 року, складеного від імені ОСОБА_7 недійсним, позовні вимоги в частині визнання свідоцтв про право на спадщину за заповітом, що видані ОСОБА_10 та ОСОБА_6 на майно померлої ОСОБА_7 задоволенню не підлягають.
На підставі вищевикладеного суд приходить до висновку про часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_4 про встановлення факту родинних відносин між ОСОБА_7 та ОСОБА_4 , а саме що вони є рідними сестрами.
В іншій частині позовних вимог суд не знаходить підстав для їх задоволення.
Відповідно до ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, у разі часткового задоволення позову, покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Позивачем при зверненні до суду із даним позовом було сплачено судовий збір у сумі 960 гривень 00 копійок (а.с.1), та оскільки позов задоволено частково, з відповідачів на користь позивача підлягає стягненню судовий збір у сумі 320 гривень 00 копійок, що є пропорційним до задоволених позовних вимог.
На підставі викладеного, керуючись ст. 3 Закону України «Про психіатричну допомогу», ст. ст. 225, 1233-1234, 1257, 1301 ЦК України, ст. ст. 12, 13, 81, 89, 259, 264-265, 315 ЦПК України, суд,-
ВИРІШИВ:
Позовні вимоги ОСОБА_4 до ОСОБА_5 , ОСОБА_6 про встановлення факту родинних відносин та визнання заповіту недійсним, визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину за заповітом - задовольнити частково.
Встановити факт, що ОСОБА_7 , померла ІНФОРМАЦІЯ_6 , є рідною сестрою ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_7 .
В задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.
Стягнути в частковому порядку з ОСОБА_5 , яка мешкає за адресою: АДРЕСА_5 , ОСОБА_6 , який мешкає за адресою: АДРЕСА_5 , на користь ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , яка мешкає за адресою: АДРЕСА_4 , судовий збір у сумі 320 гривень 00 копійок, тобто по 160 гривень 00 копійок з кожного.
Рішення може бути оскаржене до Донецького апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги через Слов`янський міськрайонний суд Донецької області протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо у судовому засіданні було проголошено лише вступну і резолютивну частину судового рішення або у разі розгляду (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, цей строк обчислюється з дня складання повного тексту судового рішення.
Провний текст рішення виготовлено 02 березня 2021 року
Суддя
Слов`янського міськрайонного суду В.І. Старовецький
