ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

__________________________________________________________________

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

«02» березня 2021 року

м. Харків

справа № 622/1376/19-ц

провадження № 22ц/818/2361/21

Харківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - Бурлака І.В. (суддя-доповідач),

суддів - Хорошевського О.М., Яцини В.Б.,

за участю секретаря Дмитренко А.Ю.,

учасники справи:

позивач керівник Дергачівської місцевоїпрокуратури Харківської області, який діє в інтересах держави в особі Золочівської селищної ради Золочівського району Харківської області,

відповідачі ОСОБА_1 , Головне управління Держгеокадастру у Харківській області,

особа, яка подала апеляційну скаргу заступник керівника Харківської обласної прокуратури, представниця особи, яка подала апеляційну скаргу ОСОБА_2

розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу заступника керівника Харківської обласної прокуратури на ухвалу Золочівського районного суду Харківської області від 14 січня 2021 року в складі судді Чернової О.В.

в с т а н о в и в:

У листопаді 2019 року керівник Дергачівської місцевоїпрокуратури Харківської області, який діє в інтересах держави в особі Золочівської селищної ради Золочівського району Харківської області звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 , Головного управління Держгеокадастру у Харківській області про визнання незаконними та скасування наказів, визнання недійсним договору оренди земельної ділянки, скасування його реєстрації та повернення земельної ділянки у відання держави, в якому просив визнати поважними причини пропуску строку давності та поновити його; визнати незаконним та скасувати наказ Головного управління Держземагентства у Харківській області № 1685-СГ від 05 червня 2015 року про надання ОСОБА_1 дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 60,0 га; визнати незаконним та скасувати наказ Головного управління Держземагентства у Харківській області № 2544-СГ від 15 жовтня 2015 року про надання ОСОБА_1 земельної ділянки в оренду; визнати недійсним договір оренди земельної ділянки від 23 жовтня 2015року з кадастровим номером 6322686500:01:003:0620 загальною площею 60 га; скасувати державну реєстрацію договору оренди земельної ділянки від 23 жовтня 2015 року з кадастровим номером 6322686500:01:003:0620 загальною площею 60 га; зобов`язати ОСОБА_1 повернути державі в особі Золочівської селищної ради Золочівського району Харківської області (об`єднаної територіальної громади) земельну ділянку з кадастровим номером 6322686500:01:003:0620 загальною площею 60 га, розташовану за межами населених пунктів Феськівської сільської ради на території Золочівського району Харківської області; судові витрати покласти на відповідачів.

Ухвалою Золочівського районного суду Харківської області від 14 січня 2021 року, в якій ухвалою Золочівського районного суду Харківської області від 18 січня 2021 року виправлено описку, позовну заяву керівника Дергачівської місцевої прокуратури, який діє в інтересах держави в особі Золочівської селищної ради Золочівського району Харківської області залишено без розгляду.

Не погоджуючись з ухвалою суду заступник керівника Харківської обласної прокуратури подав апеляційну скаргу, в якій просив ухвалу скасувати та направити справу для продовження розгляду до того ж самого суду, здійснити перерозподіл судових витрат.

Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції, ухвалюючи судове рішення, неповно з`ясував обставини у справі, не врахував, що місцевою прокуратурою на адресу Золочівської селищної ради 09 жовтня 2019 року направлено повідомлення на підставі та в порядку статті 23 Закону України «Про прокуратуру» про намір звернутися до суду з даним позовом. Проте, упродовж місячного терміну заходи щодо захисту інтересів держави позивачем не вживались, що свідчить про нездійснення радою захисту порушених інтересів держави та наявність підстав для їх представництва. Акцентував увагу суду на тому, що наказом Головного управління Держгеокадастру у Харківській області від 27 вересня 2018 року № 7018-СГ передано Золочівській селищній раді у комунальну власність 687 земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності загальною площею 8167,6480 га, в тому числі, і спірну земельну ділянку. Вказав, що саме на підставі рішень органів виконавчої влади фактично відбувся перехід права власності на спірну земельну ділянку з державної в комунальну.

18 лютого 2021 року до суду апеляційної інстанції від Головного управління Держгеокадастру в Харківській області надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому вважав ухвалу суду законною, а апеляційну скаргу - необґрунтованою. При цьому зазначив, що оскільки спірна земельна ділянка належить до державної форми власності, Золочівська селищна рада є неналежним позивачем, в інтересах якого прокурор звернувся до суду із позовом у зв`язку з порушенням інтересів держави.

23 лютого 2021 року до суду апеляційної інстанції від ОСОБА_1 надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому вважав судове рішення законним, а апеляційну скаргу необгрунтованою. При цьому вказав, що прокурор безпідставно посилався на судову практику, яка не стосується предмету доказування. Правова невизначеність прокурором в позовній заяві форми власності спірних ділянок та фактична підміна ним їхнього правового статусу є підставою для залишення позову без розгляду.

В судовезасідання учасникисправи нез`явилися.Матеріали справимістять відомостіпро належнеповідомлення учасниківсправи.

Заяв про відкладення розгляду справи від учасників справи до суду апеляційної інстанції не надходило.

Частиною 2 статті 372 ЦПК України передбачено, що неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Виходячи з вимог закону, обставин справи, судова колегія вважає за можливе розглянути справу за відсутністю учасників справи.

Судова колегія, заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги вважає, що апеляційну скаргу заступника керівника Харківської обласної прокуратури необхідно задовольнити, ухвалу суду скасувати.

Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що прокурором не доведено наявності суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу щодо земельних ділянок саме у Золочівської селищної ради як обов`язкової передумови реалізації права на судовий захист у порядку цивільного судочинства.

Проте, з таким висновком суду погодитися не можна, виходячи з наступного.

Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що у листопаді 2019 року керівник Дергачівської місцевоїпрокуратури Харківської області, який діє в інтересах держави в особі Золочівської селищної ради Золочівського району Харківської області, звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 , Головного управління Держгеокадастру у Харківській області про визнання незаконними та скасування наказів, визнання недійсним договору оренди земельної ділянки, скасування його реєстрації та повернення земельної ділянки у відання держави, в якому просив визнати поважними причини пропуску строку давності та поновити його; визнати незаконним та скасувати наказ Головного управління Держземагентства у Харківській області № 1685-СГ від 05 червня 2015 року про надання ОСОБА_1 дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 60,0 га; визнати незаконним та скасувати наказ Головного управління Держземагентства у Харківській області № 2544-СГ від 15 жовтня 2015 року про надання ОСОБА_1 земельної ділянки в оренду; визнати недійсним договір оренди земельної ділянки від 23 жовтня 2015року з кадастровим номером 6322686500:01:003:0620 загальною площею 60 га; скасувати державну реєстрацію договору оренди земельної ділянки від 23 жовтня 2015 року з кадастровим номером 6322686500:01:003:0620 загальною площею 60 га; зобов`язати ОСОБА_1 повернути державі в особі Золочівської селищної ради Золочівського району Харківської області (об`єднаної територіальної громади) земельну ділянку з кадастровим номером 6322686500:01:003:0620 загальною площею 60 га, розташовану за межами населених пунктів Феськівської сільської ради на території Золочівського району Харківської області; судові витрати покласти на відповідачів.

Звертаючись до суду з даним позовом керівник Дергачівської місцевоїпрокуратури Харківської області посилався на те, що наказом Головного управління Держземагентства у Харківській області № 2544-СГ від 15 жовтня 2015 року надано ОСОБА_1 в оренду земельну ділянку державної власності сільськогосподарського призначення сільськогосподарських угідь площею 60 га з кадастровим номером 6322686500:01:003:0620, яка зареєстрована в Державному реєстрі речових прав 10 грудня 2015 року (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 801107163226) та розташована за межами населених пунктів Феськівської сільської ради на території Золочівського району Харківської області для ведення фермерського господарства строком на 49 років. На виконання зазначеного наказу між Головного управління Держземагентства у Харківській області та ОСОБА_1 23 жовтня 2015 року укладено договір оренди вказаної земельної ділянки.

Зазначив, що розпорядженням Золочівської райдержадміністрації від 03 липня 1997 року № 372 ОСОБА_1 надавалася земельна ділянка площею 43,28 га на території Одноробівської сільської ради для розширення фермерського господарства, на підставі якого ОСОБА_1 отримав Державний акт на право постійного користування землею, серія ХР-13-00-000890.

Також, ОСОБА_1 на підставі Державного акту на право приватної власності серії ІІІ-ХР №085228 належить земельна ділянка площею 7,25 га, розташована на території Одноробівської сільської ради для ведення товарного сільськогосподарського виробництва та на підставі Державного акту серії ЯГ № 075495 від 10 квітня 2007 року - земельна ділянка площею 5,1958 га, розташована на території Олександрівської сільської ради Золочівського району для ведення фермерського господарства.

Крім того, ОСОБА_1 є засновником та керівником в підприємствах: Товариство з обмеженою відповідальністю «Відродження-1881», Селянська Спілка Управління Фермерських Господарств та фермерське господарство «Альфа», в якому є також і підписантом.

Посилався на те, що сільськогосподарська техніка, самохідні машини та механізми за ОСОБА_1 не обліковуються.

Вважав, що, звертаючись до Головного управління Держземагентства у Харківській області із заявою про отримання земельної ділянки ОСОБА_1 мав на меті не створити нове фермерське господарство, а розширити земельний банк вже існуючого фермерського господарства «Альфа» без проведення земельних торгів, як того вимагає Закон, оскільки у ОСОБА_1 вже перебувають у власності земельні ділянки для ведення і створення фермерського господарства, що підтверджується державними актами.

Наказом Головного управління Держгеокадастру у Харківській області від 27 вересня 2018 року № 7018-СГ передано Золочівській селищній об`єднаній територіальній громаді в особі Золочівської селищної ради у комунальну власність 687 земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності загальною площею 8167,6480 га, які розташовані за межами населених пунктів Золочівської селищної об`єднаної територіальної громади на території Золочівського району Харківської області згідно з додатком до цього наказу за актом приймання-передачі земельних ділянок (а.с.96,109).

Рішенням ХІІ сесії VIII скликання Золочівської селищної ради Золочівського району Харківської області від 30 жовтня 2018 року № 1941 прийнято 687 земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності (згідно з додатком) у комунальну власність Золочівської селищної об`єднаної територіальної громади в особі Золочівської селищної ради, які згідно даних Державного земельного кадастру розташовані за межами населених пунктів на території Золочівської селищної об`єднаної територіальної громади загальною площею 8167,6480 га (а.с.97, 110).

При цьому, прокурором до Золочівської селищної ради Золочівського району Харківської області направлено повідомлення від 09 жовтня 2019 року в порядку частини 4 статті 23 Закону України «Про прокуратуру» (а.с.33-34).

Золочівська селищна рада Харківської області звернулася до суду першої інстанції з заявою про залишення позову без розгляду (а.с.46-49).

Відповідно до частини третьої статті 57ЦПК України особа, яка має цивільну процесуальну дієздатність і в інтересах якої подана заява, не підтримує заявлених позовних вимог, суд залишає заяву без розгляду.

Як вбачається з пункту 5 частини першої статті 257ЦПК України суд постановляє ухвалу про залишення позову без розгляду, якщо позивач до початку розгляду справи по суті подав заяву про залишення позову без розгляду.

Частиною 4 статті 57ЦПК України передбачено, що відмова органу, уповноваженого здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах від поданого прокурором в інтересах держави позову (заяви), подання ним заяви про залишення позову без розгляду не позбавляє прокурора права підтримувати позов (заяву) і вимагати розгляду справи по суті.

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 131-1 Конституції України прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Виключними випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави. Ключовим для застосування цієї норми є поняття «інтерес держави».

У рішенні Конституційного Суду України у справі за конституційними поданнями Вищого арбітражного суду України та Генеральної прокуратури України щодо офіційного тлумачення положень статті 2 Арбітражного процесуального кодексу України (справа про представництво прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді) від 08 квітня 1999 року № 3-рп/99 Конституційний Суд України, з`ясовуючи поняття «інтереси держави», висловив міркування, що інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання тощо (пункт 3 мотивувальної частини).

Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді. Проте, держава може вбачати свої інтереси не тільки в їх діяльності, але й у діяльності приватних підприємств, товариств.

Із врахуванням того, що «інтереси держави» є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, у чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах (пункт 4 мотивувальної частини).

Таким чином, «інтереси держави» охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному випадку звернення прокурора з позовом. Надмірна формалізація «інтересів держави» може призвести до необґрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів там, де це дійсно потрібно.

Відповідно до частин третьої та четвертої статті 56ЦПК України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами. Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 185 цього Кодексу.

Пунктом 2 частини першої статті 2Закону України«Про прокуратуру» в редакції, чинній на час пред`явлення прокурором позову передбачено, що на прокуратуру покладаються функції, зокрема, представництва інтересів громадянина або держави в суді у випадках, визначених цим Законом.

Згідно з положеннями частин третьої та четвертої статті 23Закону України«Про прокуратуру» в редакції, чинній на час пред`явлення прокурором позову, прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень. Виключно з метою встановлення наявності підстав для представництва інтересів держави в суді у випадку, якщо захист законних інтересів держави не здійснює або неналежним чином здійснює суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, прокурор має право отримувати інформацію, яка на законних підставах належить цьому суб`єкту, витребовувати та отримувати від нього матеріали та їх копії.

Отже, винятковими випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави. Ключовим для застосування цієї конституційної норми є поняття «інтерес держави».

Прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу.

Бездіяльність компетентного органу означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.

Звертаючись до відповідного компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню, тощо.

Верховний Суд України у постанові від 13 червня 2017 року у справі № п/800/490/15 (провадження № 21-1393а17) зазначив, що протиправна бездіяльність суб`єкта владних повноважень - це зовнішня форма поведінки (діяння) цього органу, яка полягає (проявляється) у неприйнятті рішення чи в нездійсненні юридично значимих й обов`язкових дій на користь заінтересованих осіб, які на підставі закону та/або іншого нормативно-правового регулювання віднесені до компетенції суб`єкта владних повноважень, були об`єктивно необхідними і реально можливими для реалізації, але фактично не були здійснені. Для визнання бездіяльності протиправною недостатньо одного лише факту неналежного та/або несвоєчасного виконання обов`язкових дій. Важливими є також конкретні причини, умови та обставини, через які дії, що підлягали обов`язковому виконанню відповідно до закону, фактично не були виконані чи були виконані з порушенням строків. Значення мають юридичний зміст, значимість, тривалість та межі бездіяльності, фактичні підстави її припинення, а також шкідливість бездіяльності для прав та інтересів заінтересованої особи.

Однак суд, вирішуючи питання щодо наявності підстав для представництва, не повинен установлювати саме протиправність бездіяльності компетентного органу чи його посадової особи. Частиною сьомою статті 23Закону України«Про прокуратуру» передбачено, що в разі встановлення ознак адміністративного чи кримінального правопорушення прокурор зобов`язаний здійснити передбачені законом дії щодо порушення відповідного провадження. Таким чином, питання про те, чи була бездіяльність компетентного органу протиправною та які її причини, суд буде встановлювати за результатами притягнення відповідних осіб до відповідальності. Господарсько-правовий спір між компетентним органом, в особі якого позов подано прокурором в інтересах держави, та відповідачем не є спором між прокурором і відповідним органом, а також не є тим процесом, у якому розглядається обвинувачення прокурором посадових осіб відповідного органу у протиправній бездіяльності.

Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження його бездіяльності. Якщо прокурору відомо причини такого не звернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові, але, якщо з відповіді компетентного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.

Частина четверта статті 23Закону України«Про прокуратуру» передбачає, що наявність підстав для представництва може бути оскаржена суб`єктом владних повноважень. Таке оскарження означає право на спростування учасниками процесу обставин, на які посилається прокурор у позовній заяві, поданій в інтересах держави в особі компетентного органу, для обґрунтування підстав для представництва.

Захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні компетентні органи, а не прокурор. Прокурор не повинен вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати компетентний орган, який може і бажає захищати інтереси держави.

У Рішенні від 05 червня 2019 року № 4-р(II)/2019 Конституційний Суд України вказав, що Конституцією України встановлено вичерпний перелік повноважень прокуратури, визначено характер її діяльності і в такий спосіб передбачено її існування і стабільність функціонування; наведене гарантує неможливість зміни основного цільового призначення вказаного органу, дублювання його повноважень/функцій іншими державними органами, адже протилежне може призвести до зміни конституційно визначеного механізму здійснення державної влади її окремими органами або вплинути на обсяг їхніх конституційних повноважень.

Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідний компетентний орган, який усупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно.

Невиконання прокурором вимог щодо надання суду обґрунтування наявності підстав для здійснення представництва інтересів держави в суді має наслідком залишення позовної заяви без руху для усунення її недоліків і повернення в разі, якщо відповідно до ухвали суду у встановлений строк ці недоліки не усунуті.

Якщо суд установить відсутність підстав для представництва прокурором інтересів держави вже після відкриття провадження у справі, то позовну заяву прокурора слід вважати такою, що підписана особою, яка не має права її підписувати. В таких справах виникають підстави для залишення позову без розгляду.

Такі правові висновки викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 травня 2020 року у справі № 912/2385/18 (провадження № 12-194гс19).

У вказаній постанові Велика Палата Верховного Суду уточнила свої висновки, зроблені у постанові від 15 жовтня 2019 року у справі № 903/129/18 та у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 06 лютого 2019 року у справі № 927/246/18, від 16 квітня 2019 року у справах № 910/3486/18 та № 925/650/18, від 17 квітня 2019 року у справі № 923/560/18, від 18 квітня 2019 року у справі № 913/299/18, від 13 травня 2019 року у справі № 915/242/18 у постанові Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 10 жовтня 2019 року у справі № 0440/6738/18, вказавши, що прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу.

Бездіяльність компетентного органу (нездійснення захисту інтересів держави) означає, що компетентний орган знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, мав повноваження для захисту, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.

Сам факт не звернення до суду уповноважених органів з позовом, який би відповідав вимогам процесуального законодавства та відповідно мав змогу захистити інтереси держави свідчить про те, що указані органи неналежно виконують свої повноваження у спірних правовідносинах, у зв`язку із чим у прокурора виникають обґрунтовані підстави для захисту інтересів значної кількості громадян та звернення до суду з позовом, що відповідає нормам національного законодавства та практиці Європейського суду з прав людини.

Відповідного висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду в постанові від 15 жовтня 2019 року, справа № 903/129/18 (провадження № 12-72гс19).

Крім того, відповідно до частини 1 статті 328ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема з правочинів.

Згідно зі статтею 2 Закону України «Про державнуреєстраціюречових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстраціяречових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (державнареєстраціяправ) - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

За змістом наведеної норми державна реєстрація прав не є підставою набуття права власності, а є лише засвідченням державою вже набутого особою права власності, що унеможливлює ототожнення факту набуття права власності з фактом його державної реєстрації. При дослідженні судом обставин існування в особи права власності, необхідним є перш за все встановлення підстави, на якій особа набула таке право, оскільки сама по собі державна реєстрація прав не є підставою виникнення права власності, такої підстави закон не передбачає.

Подібний висновок викладений в постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 березня 2019 року у справі № 911/3594/17, в постанові Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 24 січня 2020 року у справі №910/10987/18, а також у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27 лютого 2018 року у справі № 925/1121/17, 17 квітня 2019 року у справі № 916/675/15.

Відповідно до частини другої статті 12 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» відомості, що містяться у Державному реєстрі прав, повинні відповідати відомостям, що містяться в документах, на підставі яких проведені реєстраційні дії. У разі їх невідповідності пріоритет мають відомості, що містяться в документах, на підставі яких проведені реєстраційні дії.

Наведеною нормою законодавець врегулював правову ситуацію, коли відомості, що містяться у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, не відповідають наявним чинним і нескасованим правовстановлюючим документам, на підставі яких проведені реєстраційні дії та які мають пріоритет над записами, що містяться у Державному реєстрі.

Однак, суд першої інстанції не застосував до спірних правовідносин положення зазначеної норми. Висновок суду про право власності на спірну земельну ділянку ґрунтується лише на відомостях, що містяться у Державному реєстрі, та є передчасним, оскільки відповідно до наказу Головного управління Держгеокадастру у Харківській області від 27 вересня 2018 року № 7018-СГ та рішення ХІІ сесії VIII скликання Золочівської селищної ради Золочівського району Харківської області від 30 жовтня 2018 року № 1941 спірна земельна ділянка перебуває у власності у Золочівської селищної ради Золочівського району Харківської області.

Таким чином, наразі фактичним власником та розпорядником спірної земельної ділянки є саме Золочівська селищна рада Золочівського району Харківської області.

В позовній заяві, поданій в цій справі, керівник Дергачівськоїмісцевоїпрокуратури Харківськоїобласті зазначив, що предметом спору є земельна ділянка сільськогосподарського призначення. Підставою для представництва інтересів держави є нездійснення Золочівською селищною радою Золочівського району Харківської області, як органом державної влади, уповноваженим на розпорядження землями сільськогосподарського призначення, жодних заходів з метою поновлення порушених інтересів держави. Також, до позовної заяви додано повідомлення керівника Дергачівськоїмісцевоїпрокуратури Харківськоїобласті від 09 жовтня 2019 року, яким прокурор повідомив Золочівську селищнураду Золочівськогорайону Харківськоїобласті про те, що, розглядаючи заяву ОСОБА_1 про надання йому в оренду спірну земельну ділянку, Головне управління Держземагентства у Харківській області не провело належну перевірку та не пересвідчилося в дійсності волевиявлення заявника, наявності в нього бажання створити фермерське господарство та спроможності вести господарство такого виду, виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією з метою отримання прибутку на земельній ділянці. Вказаний факт свідчить про формальний підхід органів державної влади, що й створило передумови для невиправданого, штучного використання процедури створення фермерського господарства як спрощеного, пільгового порядку одержання іншими приватними суб`єктами у користування земель державної чи комунальної власності поза передбаченого законом обов`язкової процедури, тобто без проведення земельних торгів.

Прокурор, звертаючись до суду з позовом, відповідно до вимог статті 23 Закону України «Про прокуратуру», частини четвертої статті 56ЦПК України обґрунтував наявність у нього підстав для представництва інтересів держави у суді, зазначив, у чому полягає порушення інтересів держави, та визначив орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах, обґрунтував неналежне, на його думку, здійснення захисту інтересів держави в особі Золочівської селищної ради Золочівського району Харківської області, яке полягає у бездіяльності вказаного органу державної влади, який не вжив у розумний строк заходів щодо захисту інтересів держави з повернення спірної земельної ділянки із незаконного користування відповідачем у розпорядження держави.

Аналізуючи зміст оскаржуваної ухвали, судова колегія зазначає, що суд першої інстанції, акцентуючи увагу на відсутності державної реєстрації спірної земельної ділянки та пов`язуючи це з відсутністю представництва прокурора у справі, розглянув справу по суті, без ухвалення судового рішення, чим порушив норми процесуального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали.

За таких обставин відповідно до пункту 4 частини 1 статті 379 ЦПК України ухвала підлягає скасуванню з направленням справи для продовження розгляду.

Щодо поданої Золочівською селищною радою Золочівського району Харківської області заяви про залишення позову прокуратури без розгляду, колегія суддів зазначає, що у відповідності до вимог частини 4 статті 57 ЦПК України відмова органу, уповноваженого здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах від поданого прокурором в інтересах держави позову (заяви), подання ним заяви про залишення позову без розгляду не позбавляє прокурора права підтримувати позов (заяву) і вимагати розгляду справи по суті.

Питання щодо стягнення судового збору за подачу апеляційної скарги на цій стадії не вирішується, оскільки розглядається лише процесуальне питання, а не вирішується справа по суті.

Керуючись ст. ст. 367, 368, п.6 ч.1 ст.374, п.4 ч.1 ст.379, ст. ст. 381-384, 389 ЦПК України

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу заступника керівника Харківської обласної прокуратури задовольнити.

Ухвалу Золочівського районногосуду Харківськоїобласті від14січня 2021року скасувати.

Справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом 30 днів з дня набрання законної сили.

Головуючий І.В. Бурлака

Судді О.М. Хорошевський

В.Б. Яцина

Повний текст постанови складено 04 березня 2021 року.