22-ц/804/80/21
265/4076/17
Головуючий у 1 інстанції Шиян В.М.
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
24 лютого 2021 року Донецький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого суді Принцевської В.П.
суддів Баркова В.М., Лопатіної М.Ю.
секретар Сидельнікова А.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Маріупольський інвестиційно-дослідницький інформаційний центр» на рішення Орджонікідзевського районного суду м. Маріуполя Донецької області від 13 серпня 2020 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Маріупольський інвестиційно-дослідницький інформаційний центр» про стягнення заборгованості за договором позики, третя особа ОСОБА_2 ,
ВСТАНОВИВ:
Позивачка ОСОБА_1 звернулася до суду з позовними вимогами до Товариства з обмеженою відповідальністю «Маріупольський інвестиційно-дослідницький інформаційний центр» про стягнення заборгованості за договором позики. В обґрунтування уточнених позовних вимог посилалася на ті обставини, що між нею та ОСОБА_2 14 листопада 2016 року укладено договір позики №1, відповідно до умов якого останній отримав від неї грошові кошти в розмірі 212671,64 доларів США та зобов`язався повернути отримані кошти відповідно до встановленого графіку, у строк та порядок визначений договором. В той же день 14 листопада 2016 року між нею та ТОВ «Маріупольський інвестиційно-дослідницький інформаційний центр» було укладено договір поруки № 1, згідно умов якого останній відповідає за зобов`язаннями ОСОБА_2 згідно договору позики № 1 від 14 листопада 2016 року. Однак, на даний час жодної сплати за договором позики від 14 листопада 2016 року не здійснено, від виконання взятих на себе зобов`язань позичальник та відповідач ухиляються, у зв`язку з чим вона змушена звернутися до суду. Просить суд стягнути на її користь з відповідача ТОВ «Маріупольський інвестиційно-дослідницький інформаційний центр» в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором № 1 від 14 листопада 2016 року суму заборгованості в розмірі 212 671, 64 доларів США, а також понесені судові витрати.
Рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Маріуполя Донецької області від 13 серпня 2020 року позов задоволено. З цим рішенням не погодився відповідач і оскаржив його в апеляційному порядку. Він посилався на те, що суд не повно з`ясував обставини справи і ухвалив рішення з порушенням вимог процесуального і матеріального Закону. Просив скасувати рішення суду і ухвалити нове рішення, яким відмовити і задоволенні позову.
В судовому засіданні представник відповідача повністю підтримав доводи апеляційної скарги і просив її задовольнити.
Позивачка і третя особа - ОСОБА_2 до суду не з`явилися, повідомлені про час і місце судового засідання судовими повістками.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника відповідача, дослідивши матеріали справи, апеляційний суд вважає необхідним залишити без задоволення апеляційну скаргу з наступних підстав.
Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.
Згідно ст. 1046 ЦК України, за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.
Згідно ч. 1 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Судом правильно встановлено, що 14 листопада 2016 року позивачка ОСОБА_1 з однієї сторони та третя особа ОСОБА_2 з іншої сторони уклали договір позики № 1.
Згідно п. 2.1 договору позики ОСОБА_2 отримав 212 671,64 доларів США. Пунктом 3.2 договору позики № 1 від 14 листопада 2017 року визначено, що позичальник визнає, що підписанням цього договору визнає факт отримання коштів від Позикодавця в сумі визначеній пунктом 2.1. Договору.
14 листопада 2016 року між позивачем ОСОБА_1 та відповідачем ТОВ «Маріупольський інвестиційно-дослідницький інформаційний центр» було укладено договір поруки № 1 від 14 листопада 2016 року, за яким поручитель поручається перед кредитором за виконання обов`язку ОСОБА_2 щодо зобов`язань за Договором, передбачених ст.2 цього Договору. Зазначений договір було підписано ОСОБА_2 як представником ТОВ «Маріупольський інвестиційно-дослідницький інформаційний центр».
Пунктом 1.2.1 зазначеного договору поручитель відповідає перед кредитором виключно межах суми боргу Боржника за Договором безпроцентної позики № 1 від 14 листопада 2016 року.
Згідно пункту 5.1. договору позики № 1 від 14.11.2016 року відповідач зобов`язався повертати суму позики рівними частинами за наступним графіком:
- до 30.12.2016 року повертає 16500,00 дол. США;
- до 20.01.2017 року повертає 2500,00 дол. США;
- до 20.02.2017 року повертає 5043,06 дол. США;
- до 20.03.2017 року повертає 5086,11 дол. США;
- до 20.04.2017 року повертає 7687,50 дол. США;
- до 20.05.2017 року повертає 7752,08 дол. США;
- до 20.06.2017 року повертає 10419,44 дол. США;
- до 20.07.2017 року повертає 10505,56 дол. США;
- до 20.08.2017 року повертає 10588,89 дол. США;
- до 20.09.2017 року повертає 16012,50 дол. США;
- до 20.11.2017 року повертає 16141,67 дол. США;
- до 20.12.2017 року повертає 16266,67 дол. США;
- до 20.01.2018 року повертає 16395,83 дол. США;
- до 20.02.2018 року повертає 16520,83 дол. США;
- до 20.03.2018 року повертає 16650,00 дол. США;
- до 20.04.2018 року повертає 17763,31 дол. США;
- до 14.05.2018 року повертає 20838,19 дол. США;
Відповідно до пункту 5.1.1. Договору позики Сторони погодили, що в разі прострочення будь-якого платежу передбаченого пунктом 5.1. Договору строк виконання обов`язку щодо повернення залишку суму позики настає достроково через 6 місяців з дня виникнення відповідного прострочення.
Згідно встановленого графіку погашення суми заборгованості перший платіж на погашення заборгованості за договором позики № 1 від 14 листопада 2016 року повинен був надійти 30 грудня 2016 року. Однак суми зазначеної до сплати в графіку, ОСОБА_2 сплачено не було, у зв`язку з чим у позивача виникло право вимоги відповідно до п.5.1.1. Договору позики № 1.
Згідно з вимогами статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Апеляційний суд перевірив доводи апеляційної скарги та дійшов висновку, що вони є безпідставними.
Відповідно до ч.1 ст.76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно зі ст.77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.
Статтею 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Судом правильно встановлено, що позивач звернувся до суду з позовними вимогами 13 червня 2017 року, тоб то в межах строку встановленого п.5.1.1. Договору позики № 1 від 14 листопада 2016 року.
Рішенням Шевченківського районного суду міста Чернівці від 20 липня 2017 року, позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення боргу за договором позики - задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість за договором позики № 1 від 14 жовтня 2016 року в розмірі 212 671,64 доларів США, що відповідно до офіційного курсу НБУ станом на 20 липня 2017 року становить 5 517 580,46 гривень. В іншій частині позовних вимог - відмовлено. ( том 1 а.с.80-81)
Постановою Верховного Суду від 18 березня 2020 року рішення Шевченківського районного суду міста Чернівці від 20 липня 2017 року та постанову Апеляційного суду Чернівецької області від 13 лютого 2018 року було залишено без змін.
Підставою не визнання представником відповідача позовних вимог ОСОБА_1 є твердження про неналежність ОСОБА_2 підпису на договорі поруки № 1 від 14 листопада 2016 року.
За клопотанням представника позивача - адвоката Маркідонова О.В. до матеріалів справи було долучено в якості доказів Висновок судово - почеркознавчої експертизи № 2401 від 26 грудня 2017 року.
Згідно висновку, підписи від імені «Позичальника» ОСОБА_2 , які містяться на 1 та 2 аркушах Договору безпроцентної позики № 1 від 14 листопада 2016 року, укладеного між «Позикодавцем» ОСОБА_1 та «Позичальником» ОСОБА_2 , виконані ОСОБА_2 .
Підписи від імені «Поручителя» ОСОБА_2 , які містяться на 1, 2, 3 аркушах Договору поруки № 1 від 14 листопада 2016 року укладеного між «Кредитором» ОСОБА_1 та «Поручителем» ОСОБА_2 , виконані ОСОБА_2 . ( том.1 а.с. 149-158)
Не погоджуючись із Висновком судово - почеркознавчої експертизи № 2401 від 26 грудня 2017 року, за клопотанням представника відповідача ТОВ «Маріупольський інвестиційно-дослідницький інформаційний центр» судом було призначено комплексну судову експертизу: почеркознавчу та технічну.
Згідно висновку судово-почеркознавчої експертизи та судово-технічної експертизи № 15743/15744/27497 від 22 грудня 2018 року:
Підписи від імені ОСОБА_2 : в договорі безпроцентної позики № 1 від 14.11.2016, укладеному між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 : на лицьовій стороні першого аркуша документа, під друкованим текстом праворуч, на лицьовій стороні другого аркуша документа, в графі «Позичальник ОСОБА_2 »; в договорі поруки № 1 від 14 листопада 2016 року, укладеному між ОСОБА_1 та ТОВ «Маріупольський інвестиційно-дослідницький інформаційний центр» на лицьовій стороні першого та другого аркушів документа, під друкованим текстом праворуч, на лицьовій стороні третього аркуша документа, в графі «Поручитель» Товариство з обмеженою відповідальністю «Маріупольський інвестиційно- дослідницький інформаційний центр», в рядку «Поручитель», - виконані ОСОБА_2 .
На кожному з трьох аркушів наданого на дослідження «Договору поруки №1» від 14.11.2016 спочатку роздруковувався електрофотографічним способом друку текст договору, потім пишучим вузлом кулькової ручки, стрижень якої заправлений пастою синьо-фіолетового кольору для кулькових ручок виконувався підпис - на 1-му та 2-му аркушах внизу праворуч та на 3-му аркуші в рядку «Поручитель». ( том 2 а.с. 38-60)
Таким чином, судом павильно встановлено, що договір безпроцентної позики № 1 від 14 листопада 2016 року, та договір поруки № 1 від 14 листопада 2020 року підписаний саме ОСОБА_2 а тому підстави визнання договору недійсним відсутні.
Одним із видів забезпечення виконання зобов`язання є порука (частина перша статті 546 ЦК України). За договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником (частина перша статті 553 ЦК України). Правові наслідки порушення зобов`язання, забезпеченого порукою, визначені у статті 554 цього кодексу.
Відповідальність поручителя перед позивачем є солідарною разом з позичальником як з боржником за основним зобов`язанням.
Відповідно до частини першої статті 543 ЦК України у разі солідарного обов`язку боржників (солідарних боржників) кредитор має право вимагати виконання обов`язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь-кого з них окремо. А відтак кредитор має право вибору звернення з вимогою до них разом чи до будь-кого з них окремо.
Таким чином, враховуючи що умови договору позики № 1 від 14 листопада 2020 року на день розгляду справи не виконані, вимоги позивача ОСОБА_1 до відповідача ТОВ «Маріупольський інвестиційно-дослідницький інформаційний центр» як до поручителя за договором поруки № 1 від 14 листопада 2016 року є обґрунтованими.
Відповідно до статті 524 ЦК України зобов`язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов`язання в іноземній валюті.
Грошове зобов`язання має бути виконане у гривнях. Якщо у зобов`язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом (частини перша та друга статті 533 ЦК України).
Статтею 99 Конституції України встановлено, що грошовою одиницею України є гривня.
При цьому Основний Закон не встановлює заборони щодо можливості використання в Україні грошових одиниць іноземних держав.
Відповідно до статті 192 ЦК України іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.
Заборони на виконання грошового зобов`язання у іноземній валюті, у якій воно зазначено у договорі, чинне законодавство не містить.
Із аналізу наведених правових норм можна зробити висновок, що у разі отримання у позику іноземної валюти позичальник зобов`язаний, якщо інше не передбачене законом чи договором, повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики), тобто таку ж суму коштів у іноземній валюті, яка отримана у позику.
Тому як укладення, так і виконання договірних зобов`язань в іноземній валюті, зокрема позики, не суперечить чинному законодавству.
Суд має право ухвалити рішення про стягнення грошової суми в іноземній валюті, при цьому з огляду на положення частини першої статті 1046 ЦК України, а також частини першої статті 1049 ЦК України належним виконанням зобов`язання з боку позичальника є повернення коштів у строки, у розмірі та саме у тій валюті, яка визначена договором позики, а не в усіх випадках та безумовно в національній валюті України.
Такі ж висновки про можливість ухвалення судом рішення про стягнення боргу в іноземній валюті містяться й у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року в справі № 14-134цс18, та постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц).
Тобто відповідно до чинного законодавства гривня має статус універсального платіжного засобу, який без обмежень приймається на всій території України, однак обіг іноземної валюти обумовлений вимогами спеціального законодавства України.
Згідно договору безпроцентної позики № 1 від 14 листопада 2016 року сума позики складає 212 671,64 долари США. Пунктом 5 зазначеного договору, позичальник зобов`язаний повертати суму позики рівними частинами відповідно до графіку. Сума повернення позики частинами визначена в доларах США.
Тому суд дійшов правильного висновку щодо необхідності задоволення позову ОСОБА_1 та стягнення з відповідача суми заборгованості в доларах США.
Суд повно і всебічно дослідив обставини справи і ухвалив рішення з дотриманням вимог Закону. З огляду на викладене апеляційний суд вважає необхідним залишити без задоволення апеляційну скаргу відповідача, а рішення суду залишити без змін.
Керуючись ст.ст. 375, 381, 382 ЦПК України, апеляційний суд
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Маріупольський інвестиційно-дослідницький інформаційний центр» залишити без задоволення.
Рішення Орджонікідзевського районного суду м. Маріуполя Донецької області від 13 серпня 2020 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Верховного Суду.
Судді
