Справа № 161/14528/20 Головуючий у 1 інстанції: Івасюта Л. В. Провадження № 22-ц/802/252/21 Категорія: 83 Доповідач: Матвійчук Л. В.
ВОЛИНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
23 лютого 2021 року місто Луцьк
Волинський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - судді Матвійчук Л. В.,
суддів - Федонюк С. Ю., Шевчук Л. Я.,
з участю секретаря судового засідання - Савчук О. В.,
представника позивача - ОСОБА_2,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Луцького районного відділу державної виконавчої служби Західного міжрегіонального управління юстиції України (м. Львів) про скасування арешту на майно за апеляційною скаргою представника позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 08 грудня 2020 року,
В С Т А Н О В И В:
У вересні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду із зазначеним позовом, обґрунтовуючи позовні вимоги тим, що 08 липня 2020 року він дізнався про існування арешту на майно, який зареєстрований в Державному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна, реєстраційний номер обтяження № 10311909, зареєстрований 30 вересня 2010 року 18:12:41 на підставі постанови б/н від 13 вересня 2010 року головного державного виконавця ВДВС Луцького РУЮ Любчук В. Л.
Позивач вважає, що вказаний арешт є безпідставним та таким, що порушує його право на володіння, користування та розпорядження власним майном, оскільки відкритих виконавчих проваджень відносно нього на даний час немає.
Ураховуючи наведене, позивач ОСОБА_1 просив суд скасувати арешт усього його нерухомого майна, який зареєстрований в Державному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна, реєстраційний номер обтяження № 10311909, 30 вересня 2010 року 18:12:41 на підставі постанови б/н від 13 вересня 2010 року головного державного виконавця ВДВС Луцького РУЮ Любчук В. Л.
Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 08 грудня 2020 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
В апеляційній скарзі позивач ОСОБА_1 , покликаючись на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, просить оскаржуване рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким його позов задовольнити.
У відзиві на апеляційну скаргу відповідач Луцький районний відділ державної виконавчої служби Західного міжрегіонального управління юстиції України (м. Львів), вважаючи оскаржуване рішення правильним по суті та справедливим, просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши обставини справи та перевіривши їх доказами, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін, з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено, що на виконанні у Луцькому районному відділі державної виконавчої служби Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (м. Львів) перебуває виконавче провадження АСВП № 19454762, відкрите на підставі рішення суду про стягнення з ОСОБА_1 на користь ВТБ «Банк» 29 777 грн 32 коп. заборгованості за кредитним договором, у зв`язку з чим державним виконавцем було відкрито виконавче провадження, у процесі виконання якого накладено арешт на майно боржника (а.с.17-19). Рішення суду боржником не виконано.
Арешт на нерухоме майно, зареєстрований в Державному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна, реєстраційний номер обтяження №10311909, 30 вересня 2010 року 18:12:41 на підставі постанови б/н від 13 вересня 2010 року головного державного виконавця ВДВС Луцького РУЮ Любчук В. Л. Дана обставина підтверджується відомостями з Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна (а.с.31-32).
Звертаючись до суду з даним позовом, позивач ОСОБА_1 позовні вимоги обґрунтовував тим, що накладення арешту на майно порушує його права, як власника майна, є безпідставним та таким, що порушує його право на володіння, користування та розпорядження власним майном, оскільки відкритих виконавчих проваджень відносно нього на даний час немає.
У ч. 1 ст. 16 ЦК України встановлено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.
У порядку цивільного судочинства захист майнових прав здійснюється у позовному провадженні, а також у спосіб оскарження рішення, дії або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби.
Відповідно до п. 5 ч. 3 ст. 11 Закону України «Про виконавче провадження» від 21 квітня 1999 року № 606-XIV в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, державний виконавець у процесі здійснення виконавчого провадження має право накладати арешт на майно боржника, опечатувати, вилучати, передавати таке майно на зберігання та реалізовувати його в установленому законодавством порядку.
Частиною 1 ст. 57 вказаного Закону передбачено, що арешт майна боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення.
Згідно із ст. 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутись до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їх права чи свободи.
Відповідно до ч. 1 ст. 59 Закону України «Про виконавче провадження» (в редакції на час пред`явлення позову) особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту. Аналогічна за змістом норма містилась у ст. 60 Закону України № 606-XIV.
У п. 5 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 03 червня 2016 року № 5 «Про судову практику в справах про зняття арешту з майна» зазначено, що в разі якщо опис та арешт майна проводився державним виконавцем, скарга сторони виконавчого провадження розглядається в порядку, передбаченому розділом VII ЦПК. Інші особи, які є власниками (володільцями) майна і які вважають, що майно, на яке накладено арешт, належить їм, а не боржникові, можуть звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту, що передбачено ст. 60 Закону про виконавче провадження.
У зв`язку із цим боржник не може пред`являти такий позов, оскільки у судовому процесі він є відповідачем та законом для нього встановлений інший порядок вирішення питання.
Наведене узгоджується із правовою позицією, яка викладена Верховним Судом у постанові від 22 квітня 2020 року у справі № 544/394/18.
Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Згідно із ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Відповідно до ч. ч. 1, 5, 6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Встановивши, що позивач по справі ОСОБА_1 є боржником у виконавчому провадженні, він не може пред`являти позов про зняття арешту з майна, оскільки законодавством України у цьому випадку передбачений інший спосіб судового захисту, а саме, оскарження боржником дій державного виконавця в порядку, передбаченому розділом VII ЦПК України, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що підстави для задоволення позову відсутні.
Таким чином, перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що рішення суду про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 відповідає вимогам закону.
Доводи апеляційної скарги представника позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 про те, що ухвалене рішення є незаконним і підлягає скасуванню, оскільки суд першої інстанції порушив норми матеріального та процесуального права, а його висновки не відповідають встановленим у справі обставинам, є безпідставними та колегією суддів до уваги не приймаються, оскільки спростовуються вищенаведеними висновками суду першої інстанції та правовою позицією, викладеною у постанові Верховного Суду у постанові від 22 квітня 2020 року у справі № 544/394/18.
Крім того, покликання позивача в позовній заяві на ст. 41 Конституції України, статті 317, 319, 321, 391 ЦК України щодо захисту права власності є безпідставними, оскільки за змістом поданої позовної заяви між сторонами немає спору про право власності (користування) на майно, на яке накладено арешт і таке право позивача ніким не оспорюється, тобто арешт майна не пов`язаний зі спором про право на це майно, а стосується порушень вимог виконавчого провадження з боку органів державної виконавчої служби.
Отже, наведені представником позивача в апеляційній скарзі доводи щодо невідповідності рішення суду першої інстанції фактичним обставинам справи, порушення ним норм матеріального права, не спростовують правильних висновків суду, а є власним суб`єктивним тлумаченням норм права та обставин справи і не впливають на законність оскаржуваного рішення.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
На підставі наведеного, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права. Підстави для його зміни чи скасування відсутні.
Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд
У Х В А Л И В:
Апеляційну скаргу представника позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 залишити без задоволення.
Рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 08 грудня 2020 року у цій справі залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду упродовж тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий
Судді:
