Провадження № 2/760/9097/20
Справа № 760/27913/20
Р І Ш Е Н Н Я
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
08.02.2021 м. Київ
Солом`янський районний суд міста Києва в складі:
головуючого судді - Зуєвич Л.Л.,
за участю: секретаря судового засідання - Кушніра Р.С.,
позивача - ОСОБА_1 (паспорт),
представника позивача - ОСОБА_5 (ордер від 08.02.2021),
представника позивача - Назаренко М.В.(ордер від 14.12.2020),
розглянув у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 /далі - ОСОБА_1 / ( АДРЕСА_1 ) до акціонерного товариства «Комерційний банк «ПриватБанк» /далі - АТ «КБ «ПриватБанк»/ (01001, м. Київ, вул. Грушевського, 1Д), третя особа: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Швець Руслан Олегович /далі - приватний нотаріус Швець Р.О./ (01001, м. Київ, вул. Лютеранська, 3, офіс 31) про визнання дій приватного нотаріуса незаконними; визнання протиправними та скасування рішення приватного нотаріуса; зобов`язання осіб, уповноважених на здійснення державної реєстрації, внести запис до державного реєстру прав про скасування державної реєстрації прав власності на квартиру; визнання права власності на квартиру,
В С Т А Н О В И В:
Позов та його обґрунтування
18.12.2020 до Солом`янського районного суду міста Києва надійшла вказана позовна заява, датована 14.12.2020, за підписом представника позивача - адвоката Назаренка М.В. (діє на підставі ордеру), в якій позивач просить:
- визнати дії приватного нотаріуса Швеця Р.О. щодо проведення 09.12.2016 державної реєстрації права власності на квартиру АДРЕСА_2 за ПАТ «КБ «ПриватБанк» незаконними;
- визнати протиправним та скасувати рішення приватного нотаріуса Швеця Р.О., згідно з яким 12.12.2016 внесено до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запис № 17975669 про державну реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_2 за ПАТ «КБ «ПриватБанк» на підставі договору іпотеки;
- зобов`язати осіб, уповноважених на здійснення державної реєстрації, внести запис до державного реєстру прав про скасування державної реєстрації права власності на квартиру АДРЕСА_2 , за ПАТ «КБ «ПриватБанк»;
- визнати за ОСОБА_1 право власності на зазначену квартиру.
В обґрунтування своїх вимог позивач зазначає, зокрема, наступне:
«12.07.2006 між ОСОБА_1 та ПАТ «КБ «ПриватБанк`було укладено кредитний договір № КІG0GА0000808М (далі по тексту - Кредитний договір), відповідно до умов яког позивач отримав кредитні кошти у розмірі 26 300,00 доларів США
В забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором 13.07.2006 між ОСОБА_1 та ПАТ КБ «ПриватБанк» було укладено договір іпотеки № КІG0GА0000808М (далі по тексту - Договір іпотеки), відповідно до умов якого позивачі надав в іпотеку ПАТ КБ «ПриватБанк» нерухоме майно, а саме: квартиру АДРЕСА_2 , що належить йому на праві власності.
У квітні 2017 року ОСОБА_1 стало відомо, що право власності на належну йому квартиру АДРЕСА_2 , загальною площею: 36,9 кв.м., житловою площею: 18,8 кв.м. було зареєстровано за ПАТ КБ «ПриватБанк» шляхом позасудового звернення стягнення на предмет іпотеки.
Така інформація була отримана із Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 12.04.2017.
Згідно з вищевказаною довідкою, реєстрація квартири була здійснена приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Швець Русланом Олеговичем 09.12.2016, запис про право власності №17975552, підстава виникнення права власності: Договір іпотеки №КІЄ0ЄА0000808М, серія та номер: 8065, виданий 13.07.2006, видавник: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Лисенко О.О.
Рішенням Апеляційного суду м. Києва від 07.02.2013, яке залишено без змін ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 23.05.2013, у задоволенні позовних вимог ПАТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки (квартиру АДРЕСА_3 ) відмовлено в повному обсязі.
Саме підставою для відмови у задоволенні позову ПАТ КБ «ПриватБанк» про звернення стягнення на предмет іпотеки послугувало те, що:
- по-перше, кредитором не було надано доказів дотримання процедури збільшення відсоткової ставки;
- по-друге, кредитором не надано належного розрахунку заборгованості позичальника перед ПАТ КБ «ПриватБанк»;
- по-третє, не надано доказів того, що після підвищення процентної ставки позичальником сплачувалася заборгованість за кредитним договором із врахуванням підвищеної процентної ставки;
- по-четверте, не проведено оцінку предмета іпотеки;
- по-п`яте, іпотекодержателем порушено процедуру попереднього повідомлення за 30 днів іпотекодавця про свій намір укласти договір (ч.ч. 1, 2 ст. 38 Закону України «Про іпотеку»).
Водночас, незважаючи на вищезазначені ухвалені судові рішення ПАТ КБ «ПриватБанк» вирішило в позасудовому порядку «привласнити» предмет іпотеки, не дивлячись на те, що розмір заборгованості не встановлений, порушена процедура попереднього повідомлення іпотекодавця; більше того, не визначена вартість предмета іпотеки, що не дозволяє встановити, чи наявна співмірність розміру заборгованості та вартості предмета іпотеки.
Позивач вважає, що перехід права власності на належну йому квартиру відбувся незаконно (за відсутності правових підстав), що призвело до порушення його прав, які підлягають захисту у судовому порядку, з огляду на наступне.
1.Право власності на квартиру було набуто ПАТ КБ «ПриватБанк» в порядку звернення стягнення на нерухоме майно в період дії мораторію на примусове відчуження житла;
2.Відповідач не мав права реєструвати право власності на предмет іпотеки за ПАТ КБ «ПриватБанк», оскільки, не було дотримано порядку здійснення звернення стягнення на майно та реєстрації права власності, передбаченого Законом України «Про іпотеку»;
3.Відповідач не мав право перереєстровувати за ПАТ КБ «ПриватБанк» право власності на квартиру, оскільки, відсутні грошові зобов`язання ОСОБА_1 перед ПАТ КБ «ПриватБанк»;
4.ПАТ КБ «ПриватБанк» не було прийнято рішення про звернення стягнення на * предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання;
5.Реєстрація права власності на квартиру за ПАТ КБ «ПриватБанк» була здійснена приватним нотаріусом без достатніх правових підстав, з порушенням норм Закону України «Про іпотеку»;
6.Жодних доказів про згоду позивача на незаконне відчуження спірної квартири матеріали справи не містять, водночас, сама по собі умова Договору іпотеки про можливість набуття іпотекодержателем права власності на предмет іпотеки не свідчить про волевиявлення іпотекодавця на вибуття майна з його володіння;
7.На момент набуття ПАТ КБ «ПриватБанк» права власності на предмет іпотеки була відсутня оцінка такого майна.
Так, належна позивачу квартира надана в забезпечення кредиту в іноземній валюті; у позичальника у власності не знаходиться інше нерухоме житлове майно; загальна площа квартири не перевищує 140 кв. метрів.
ПАТ КБ «ПриватБанк» відповідно до вимог Порядку №1127 мали бути надані П/Н КМНО Швець В.О. в установленому порядку письмова вимога про усунення порушень та документ, що підтверджує завершення 30-денного строку з моменту отримання іпотекодавцем та боржником такої вимоги.
В рамках розгляду справи №760/16905/17 судом було витребувано матеріали реєстраційної справи, відповідно до яких вбачається, що ПАТ КБ «ПриватБанк» не було подано нотаріусу для вчинення реєстраційних дій копії вимоги про усунення порушень.
Отже, за відсутністю зазначеного документа, нотаріус, який виконував дії державного реєстратора, не міг вчинити перереєстрацію спірної квартири за ПАТ «КБ «ПриватБанк».
Окрім того, слід зазначити, що відповідно до висновку експертного дослідження від 17.07.2015, загальний розмір заборгованості ОСОБА_1 по основній сум боргу (заборгованості за кредитом) станом на 23.01.2015 документальне підтверджується у сумі 4 097,39 долари США і 365,00 грн.
Таким чином, очевидним є те. шо розмір заборгованості ОСОБА_1 є не співрозмірним з вартістю квартири, яку третьою особою зареєстровано за ПАТ КБ «ПриватБанк», у зв`язку з чим оскаржуване рішення є протиправним та таким, що підлягає скасуванню».
Процесуальні дії суду
Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 18.12.2020 для розгляду зазначеної позовної заяви визначено суддю Зуєвич Л.Л.
Ухвалою Солом`янського районного суду міста Києва від 22.12.2020 вказану позовну заяву прийнято до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін у приміщенні суду на 25.01.2021.
У судовому засіданні 25.01.2021 оголошувалась перерва до 08.02.2021 для надання часу підготовки відповіді на відзив.
Процесуальні заяви у справі
21.01.2021 до суду надійшов відзив АТ «КБ «ПриватБанк» на позовну заяву, в якому відповідач просить відмовити в задоволенні позову в повному обсязі.
Відзив обґрунтовано наступним:
«Підписанням договору іпотеки від 16.04.2008 сторонами позивачем та Банком погоджено умови договору іпотеки, які містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя відповідно до ст. 36 Закону України «Про іпотеку» та досягнуто згоди щодо можливого звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання.
Пунктом 28 договору іпотеки передбачено, що звернення стягнення на предмет іпотеки за вибором іпотекодержателя може бути здійснено у позасудовому порядку шляхом: переходу до іпотекодержателя права власності на предмет іпотеки, про шо іпотекодержатель зобов`язаний письмово повідомити іпотеко давня: продажу предмету іпотеки будь-якій особі та будь-яким способом, в тому числі на біржі, на підставі договору купівлі-продажу в порядку, встановленому ст.38 Закону України «Про іпотеку», для чого іпотекодавець надає іпотекодержателю право укласти такий договір за ціною та на умовах, визначених на власний розсуд іпотекодержателя, і здійснити всі необхідні дії від імені іпотекодавця.
18.08.2016 від ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» на ім`я Позивача (оскільки саме він вказаний в договорі іпотеки, як Іпотекодержатель) було надіслано лист зі зворотнім повідомленням про порушення умов Кредитного договору та задоволення вимог шляхом набуття права власності на нерухоме майно, а саме квартиру за адресою: АДРЕСА_4 та зауважено, що після спливу тридцятиденного строку з дня тримання даного повідомлення за Іпотекодержателем буде зареєстроване право власності на вказане нерухоме майно.
Лист ПАТ КБ "ПриватБанк" від 18.08.2016 отримано позивачем 27.08.2016. Вказана обставина не спростовується позивачем.
ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» подав заяву про державну реєстрацію прав та їх обтяжень щодо права власності та відповідні документи, на підставі яких 09.12.2016 приватним нотаріусом Швець Р.О. було зареєстроване право власності на квартиру за адресою: АДРЕСА_4 на ім`я ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК».
Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або повідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання.
Закон України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» не є законом з питань майнового забезпечення кредитів, а регулює відносини, шо виникають у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, і спрямований на забезпечення визнання та захисту державою таких прав.
При цьому, Закон України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» не регулює порядок вчинення реєстраційних дій нотаріусом. Сама ж реєстраційна дія повністю відповідає чіткому алгоритму послідовних дій державного реєстратора визначених спеціальними нормативно-правовими актами.
Закон України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» не зупиняє та не змінює дії решти нормативно-правових актів, у тому числі тих шо регулюють порядок проведення державної реєстрації, як наслідок, не може бути мотивом та правовою підставою для відмови у прийнятті заяви на проведення реєстраційної дії та відмови у державній реєстрації.
Нотаріус, як державний реєстратор не має права на безпідставну відмову у прийнятті заяви на проведення реєстраційної дії, а також на відмову у державній реєстрації. Кожне рішення повинно прийматись в межах та підставах визначених законом. За даних обставин у нотаріуса не було можливості прийняти інше правове рішення, яке б відповідало закону та не ставило під сумнів правомірність такої дії.
Приватним нотаріусом не порушено норм Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», а також Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року №1127.
Відповідач вважає, що суд не повинен брати до уваги експертне дослідження від 17.07.2015, яке взагалі не можна вважати належним та допустимим доказом, що стверджується нижче зазначеним.
Висновок експертного дослідження від 17.07.2015 не є судово-економічною експертизою, оскільки остання по даній справі ухвалою суду не призначалося, а було проведено на підставі листа представника ОСОБА_1 про що зазначено в першому абзаці дослідження.
Окрім того, згідно до ст. 10 ЗУ ''Про судову експертизу" судовими експертами можуть бути особи, які мають необхідні знання для надання висновку з досліджуваних питань. Судовими експертами державних спеціалізованих установ можуть бути фахівці, які мають відповідну вищу освіту, освітньо-кваліфікаційний рівень не нижче спеціаліста, пройшли відповідну підготовку та отримали кваліфікацію судового експерта з певної спеціальності. До проведення судових експертиз, крім тих, що проводяться виключно державними спеціалізованими установами, можуть залучатися також судові експерти, які І не є працівниками цих установ, за умови, що вони мають відповідну вищу освіту, освітньо-кваліфікаційний рівень не нижче спеціаліста, пройшли відповідну підготовку в державних спеціалізованих установах Міністерства юстиції України, атестовані та отримали кваліфікацію судового експерта з певної спеціальності у порядку, передбаченому цим Законом.
Прізвище ОСОБА_3 відсутнє в реєстрі судових експертів, а тому не можна говорити, ло вона має кваліфікацію для проведення економічної експертизи.
Відповідно до п. 4.17 Інструкції Висновок експерта (експертів) оформлюється на бланку експертної установи і підписується експертом (експертами), який (які) проводив(ли) дослідження. Підписи у заключній частині засвідчуються відбитком печатки експертної установи на кожній [ лорінці тексту заключних висновків. Якщо до висновку експерта додаються фототаблиці, оеслення, схеми, діаграми тощо, вони також підписуються експертом (експертами); підписи освідчуються відбитком печатки експертної установи.
Якщо експерт не є працівником державної спеціалізованої установи і працює на професійній основі самостійно, він засвідчує наданий ним висновок своїм підписом і печаткою із зазначенням реєстраційного номера облікової картки платника податків лентифікаційного номера) або серії та номера паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання в установленому порядку відмовилися від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків).
Висновок експертного дослідження від 17.07.2015 не містить печатки.
Згідно п. 4.14 Інструкції у вступній частині висновку експерта зазначаються: попередження експерта про кримінальну відповідальність за надання завідомо неправдивого висновку за статтею 384 Кримінального кодексу України або за відмову від надання висновку за статтею 385 Кримінального кодексу України.
Висновок експертного дослідження від 17.07.2015 не містить попередження експерта ОСОБА_4 про кримінальну відповідальність.
Таким чином, висновок експертного дослідження є неналежним та недопустимим доказом і взагалі не може братися судом до уваги.
В матеріалах справи, відсутні належні докази, які б спростувати розмір заборгованості позичальника, шо зазначений у повідомленні про порушення зобов`язання, яке було йому направлено.
Так само є недоречним посилання на рішення апеляційного суду м. Києва від 07.02.2013, оскільки у вказаній справі не було проведено економічної експертизи та не встановлено, то заборгованість позичальника є іншою, ніж та що зазначена у розрахунку банку.
По даній справі Позивач також не надав жодного належного доказу на спростування заборгованості по кредиту чи її розміру, клопотання про проведення економічної експертизи не заявляв та експертиза не проводилася».
Представник АТ КБ «Приватбанк» у судове засідання 08.02.2021 не з`явився, про день, час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином.
08.02.2021 до суду від представника АТ КБ «Приватбанк» надійшло клопотання, я якому ставиться питання про розгляд справи у відсутність представників ПАТ КБ «Приватбанк».
Приватний нотаріус Швець Р.О. про час розгляду справи повідомлявся належним чином, причини неявки суду не повідомив.
08.02.2021 в судовому засіданні представник ОСОБА_1 подав відповідь на відзив, в якому, зокрему вказується на те, що посилання відповідача на неможливість взяття до уваги експертного дослідження від 17.07.2015, виконаного спеціалістом-економістом ОСОБА_4 за заявою позивача, спростовується висновками судів у справі № 760/16905/17. Крім того, наголошує, що рішення у справі № 760/16905/17 скасовані виключно з процесуальної підставі, а саме невірно визначеного відповідача.
Встановлені судом обставини справи
Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, з`ясувавши повно і всебічно обставини справи, оцінивши докази на підтвердження цих обставин в їх сукупності, суд встановив наступне.
Матеріалами справи підтверджено, що 12.07.2006 ПАТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_1 уклали кредитний договір № КІG0GА0000808М, згідно якого позичальник отримав кредитні кошти у розмірі 26 300 доларів США (а.с. 8-11).
У забезпечення виконання своїх кредитних зобов`язань позичальник уклав із банком договір іпотеки від 12.07.2006 № КІGOG0000808М, відповідно до якого передав банку в іпотеку належну йому на праві власності однокімнатну квартиру АДРЕСА_2 загальною площею 36,9 м2, яка є постійним місцем проживання позивача ОСОБА_1 (а.с. 12-15).
У іпотечному договорі від 12.07.2006 № КІGOG0000808М наявнезастереження про задоволення вимог іпотекодержателя у якому передбачено, що звернення стягнення на предмет іпотеки за вибором іпотекодержателя може бути здійснено у позасудовому порядку шляхом переходу до іпотекодержателя права власності на предмет іпотеки, про що іпотекодержатель зобов`язаний письмово повідомити іпотекодавця.
Рішенням Апеляційного суду міста Києва від 07.02.2013 (апеляційне провадження № 22-ц/796/508/13) /а.с. 20-23/, залишеним в силі ухвалою Вищого спеціалізованого Суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 23.05.2013 (а.с. 24-26), відмовлено у задоволенні позову ПАТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки - спірну квартиру, зокрема, з підстав недоведеності позивачем наявності у позичальника визначеної суми кредитного боргу.
Зокрема, у вказаних судових рішеннях зазначене наступне:
«Позивач ні в суд першої інстанції, ні в апеляційний суд, не дивлячись на неодноразові вимоги, не надав доказів повідомлення відповідача про збільшення розміру процентної ставки, колегія суддів вважає, що таке підвищення банком було здійснення з порушенням умов кредитного договору.
Крім того, з наданого позивачем розрахунку заборгованості неможливо встановити дійсний розмір заборгованості відповідача перед позивачем, так як розрахунок не містить даних про розмір коштів, які сплачувалися відповідачем у погашення кредитної заборгованості.
Також позивачем не було надано суду доказів того, що після підвищення розміру процентної ставки відповідачем сплачувалася заборгованість за кредитним договором з врахуванням підвищеної процентної ставки, щоб підтверджувало згоду боржника з такими діями банка.
На вимоги колегії суддів позивачем не був наданий належний розрахунок заборгованості, тому колегія суддів позбавлена можливості перевірити дійсну заборгованість відповідача перед позивачем.
Відповідно до ст. 39 Закону України «Про іпотеку» у разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки у рішенні суду зазначаються, зокрема, загальний розмір вимог та всі його складові, що підлягають сплаті іпотекодержателю з вартості предмета іпотеки.
Відповідно до ч. 1 ст. 33 Закону України «Про іпотеку» у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на
предмет іпотеки.
Частиною 1 ст. 39 вищезазначеного закону передбачено, що суд повинен зазначити спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів або застосування процедури продажу, встановленої статтею 38 цього Закону.
Згідно ч. 1 та 2 ст. 38 Закону, якщо рішення суду або договір про задоволення вимог іпотекодержателя (відповідне застереження в іпотечному договорі) передбачає право іпотекодержателя на продаж предмета іпотеки будь-якій особі-покупцеві, іпотекодержатель зобов`язаний за 30 днів до укладення договору купівлі-продажу письмово повідомити іпотекодавця та всіх осіб, які мають зареєстровані у встановленому законом порядку права чи вимоги на предмет іпотеки, про свій намір укласти цей договір. Протягом тридцятиденного строку з дня отримання такого повідомлення особа, яка має зареєстровані права чи вимоги на предмет іпотеки, вправі письмово повідомити іпотекодержателя про свій намір купити предмет іпотеки. З дня отримання іпотекодержателем цього повідомлення вказана особа набуває переважне право на придбання предмета іпотеки у іпотекодержателя. Якщо таких повідомлень надійшло декілька, право на придбання предмета іпотеки у іпотекодержателя належить особі, яка має вищий пріоритет своїх зареєстрованих прав чи вимог.
З наданих позивачем документів вбачається, що банком при зверненні до суду з позовом про звернення стягнення на квартиру АДРЕСА_2 в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором від 12 липня 2006р., шляхом продажу вказаного предмету іпотеки ПАТ КБ "ПриватБанк" з укладенням від імені відповідача договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою-покупцем, не були дотримані вимоги вищезазначеної норми.
Наявний в матеріалах справи лист від 6 травня 2011р. пропонує відповідачу сплатити протягом тридцяти днів заборгованість по кредитному договору, а у разі невиконання даної вимоги, виселитися з квартири, однак, не повідомляє про намір банку укласти договір купівлі-продажу та про переважне право іпотекодавця на придбання предмета іпотеки.
Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що позивачем не були дотримані вимоги ст. 38 Закону України «Про іпотеку» до звернення до суду із даним позовом.
Крім того, ні умови договору іпотеки, ні норми Закону України «Про іпотеку» не передбачають можливості звернути стягнення на предмет іпотеки шляхом продажу предмету іпотеки з укладенням від імені відповідача договору купівлі-продажу.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що вимоги позивача про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом продажу вказаного предмету іпотеки ПАТ КБ "ПриватБанк" з укладенням від імені відповідача договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою-покупцем є передчасними і не відповідають вимогам закону».
Відповідно до експертного дослідження від 17.07.2015, виконаного спеціалістом-економістом ОСОБА_4 за заявою позивача, загальний розмір заборгованості ОСОБА_1 станом на 23.01.2015 документально підтверджується у сумі 4 097,39 доларів США і 365 грн (а.с. 50-77).
Вважаючи, що позивач не виконує свої зобов`язання з погашення кредиту, 18.08.2016 банк надіслав іпотекодавцю письмове повідомлення про те, що у нього наявна заборгованість за кредитним договором у розмірі 210 925,52 доларів США, тому запропонував іпотекодавцю погасити кредитний борг в указаному розмірі протягом 30 днів, а в разі невиконання цієї вимоги вказав, що задовольнить забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки, а саме двохкімнатну квартиру загальною площею 36,93 кв.м. за адресою: АДРЕСА_4 (а.с. 146-147).
Між іпотекодавцем та іпотекодержателем має місце неузгодженість щодо вартості предмета іпотеки на час виконання цієї вимоги, оскільки, отримавши повідомлення від 18.08.2016, ОСОБА_1 12.09.2016 звернувся до банку з повідомленням про відсутність безспірності вимог, на що банк ніяким чином не відреагував.
За заявою ПАТ КБ «ПриватБанк» 09.12.2016 приватний нотаріус Швець Р.О., як державний реєстратор, вніс запис № 17975552 про державну реєстрацію прав та обтяжень, відповідно до якого право власності на предмет іпотеки - квартиру АДРЕСА_2 , яка належала на праві власності іпотекодавцю ( ОСОБА_1 ), зареєстрував за ПАТ КБ «ПриватБанк» (а.с. 18-19).
Мотиви суду
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про іпотеку» (тут і далі - у редакції, чинній на час укладення договору іпотеки) іпотека - це вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.
Іпотека виникає на підставі договору, закону або рішення суду. До іпотеки, яка виникає на підставі закону або рішення суду, застосовуються правила щодо іпотеки, яка виникає на підставі договору, якщо інше не встановлено законом (ст. 3 ЗУ «Про іпотеку»).
Відповідно до частини першої ст. 35 ЗУ «Про іпотеку» у разі порушення основного зобов`язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення.
У цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов`язань, вимога про виконання порушеного зобов`язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі прийняти рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону.
Положеннями ст. 37 ЗУ «Про іпотеку» визначено, що іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, який передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання, є правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки.
Із внесенням змін до цієї норми згідно із Законом України від 25.12.2008 № 800-VI «Про запобігання впливу світової фінансової кризи на розвиток будівельної галузі та житлового будівництва» норми ст. 37 ЗУ «Про іпотеку» передбачають, що іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання.
Стаття 36 ЗУ «Про іпотеку» передбачала, що сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, який підлягає нотаріальному посвідченню і може бути укладений у будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки.
Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. Визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені цим Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки.
У іпотечному договорі міститься застереження, яке прирівнюється до договору про задоволення вимог іпотекодержателя та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання.
Разом з тим відповідно до п. 61 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2015 № 1127, для державної реєстрації права власності на підставі договору іпотеки, що містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя шляхом набуття права власності на предмет іпотеки, також подаються:
1) копія письмової вимоги про усунення порушень, надісланої іпотекодержателем іпотекодавцеві та боржникові, якщо він є відмінним від іпотекодавця;
2) документ, що підтверджує наявність факту завершення 30-денного строку з моменту отримання іпотекодавцем та боржником, якщовін є відмінним від іпотекодавця, письмової вимоги іпотекодержателя у разі, коли більш тривалий строк не зазначений у відповідній письмовій вимозі;
3) заставна (якщо іпотечним договором передбачено її видачу).
Судом встановлено, АТ «КБ «ПриватБанк» направляло повідомлення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору та аналювання залишку заборгованості за основним зобов`язанням (а.с. 146-147). Повідомлення отримане Ходаківським 27.08.2016 (а.с. 148).
07 червня 2014 року набрав чинності Закон України № 1304-VII «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», підпунктом 1 пункту 1 якого передбачено, що не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме житлове майно, яке вважається предметом застави згідно зі статтею 4 Закону України «Про заставу» та/або предметом іпотеки згідно зі статтею 5 Закону України «Про іпотеку», якщо таке майно виступає як забезпечення зобов`язань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами - резидентами України в іноземній валюті, та за умови, що:
- таке нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника/майнового поручителя або є об`єктом незавершеного будівництва нерухомого житлового майна, яке перебуває в іпотеці, за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності не знаходиться інше нерухоме житлове майно;
- загальна площа такого нерухомого житлового майна (об`єкта незавершеного будівництва нерухомого житлового майна) не перевищує 140 кв. м для квартири та 250 кв. м для житлового будинку.
Згідно з пунктом 23 частини першої статті 1 Закону України 12 травня 1991 року № 1023-XII «Про захист прав споживачів» (у редакції, що діяла на момент укладення кредитного договору та договору іпотеки) споживчий кредит - це кошти, що надаються кредитодавцем (банком або іншою фінансовою установою) споживачеві на придбання продукції.
Пунктом 4 Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» передбачено, що протягом дії цього Закону інші закони України з питань майнового забезпечення кредитів діють з урахуванням його норм.
Відповідно до ч. 3 ст. 33 ЗУ «Про іпотеку» звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.
Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. Визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені цим Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки (ч. 2 ст. 36 ЗУ «Про іпотеку»).
Отже, ЗУ «Про іпотеку» прямо вказує, що договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, є одним зі шляхів звернення стягнення на предмет іпотеки.
Підписавши іпотечне застереження, сторони визначили лише можливі шляхи звернення стягнення, які має право використати іпотекодержатель. Стягнення є примусовою дією іпотекодержателя, направленою до іпотекодавця з метою задоволення своїх вимог. При цьому до прийняття ЗУ «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» право іпотекодержателя звернути стягнення на предмет іпотеки (як у судовому, так і в позасудовому порядку) залежало не від наявності згоди іпотекодавця, а від наявності факту невиконання боржником умов кредитного договору.
Водночас Законом України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» уведено тимчасовий мораторій на право іпотекодержателя відчужувати майно іпотекодавця без згоди останнього на його відчуження.
Відповдіний висновок щодо застосування положень Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» міститься у постановах Великої Палати Верховного Суду від 20.11.2019 у справі № 802/1340/18-а (провадження № 11-474апп19), від 19.05.2020 у справі № 644/3116/18-ц (провадження № 14-45цс20), постанові Касаційного циільного суду у складі Верхвоного Суду від 02.09.2020 у справі № 755/18777/18 (провадження № 61-13687св19).
Встановивши, що в іпотечному договорі міститься застереження, яке прирівнюється до договору про задоволення вимог іпотекодержателя, суд зазначає, що іпотечний договір, укладений між позивачем та АТ «КБ «ПриватБанк», для забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором, відповідно до умов якого позичальнику надано кредит в іноземній валюті - доларах США, предметом іпотеки є квартира, площа якої не перевищує 140 кв. м та у якій зареєстрований та проживає позивач ОСОБА_1 . Доказів того, що позивачу на праві власності належить інше жиле приміщення матеріали справи не містять, а отже, не може бути примусово стягнута спірна квартира АДРЕСА_5 , з урахуванням норм ЗУ «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», у тому числі і шляхом реєстрації права власності за АТ «КБ «ПриватБанк» як забезпечення виконання ОСОБА_1 умов договору про іпотечний кредит № КІG0GА0000808М від 12.07.2006, укладеного в іноземній валюті.
Державним реєстратором вказані вимоги закону враховані не були, а тому проведена реєстраційна дія не може бути визнана законною.
Отже, державний реєстратор приватний нотаріус Швець Р.О. вчинив незаконні та протиправні дії щодо проведення державної реєстрації права власності на спірну квартиру за АТ «КБ «ПриватБанк».
Відповідно до ст. 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право приватної власності є не порушеним.
Згідно зі ст. 317 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місце знаходження майна.
Відповідно до ч. 1 ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.
У ч. 1 ст. 321 ЦК України передбачено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Згідно з положеннями ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 10 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», державним реєстратором є нотаріус.
Згідно з п. 5 ч. 5 ст. 24 ЗУ «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» нотаріус (державний реєстратор) відмовляє у державній реєстрації прав якщо наявні суперечності між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями.
Таким чином, приватний нотаріус своїми діями порушила право власності позивача та зареєстрував за ПАТ «КБ «ПРиватБанк» нерухоме майно (спірну квартиру), яке належить на праві приватної власності ОСОБА_1 .
Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 03.06.2020 у справі № 295/1204/17 (провадження № 61-14725св18) зазначено:
«Державна реєстрація прав - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру прав (частина друга статті 2 Закону «України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (у редакції, чинній на момент здійснення реєстрації права власності)).
Відповідно до частини третьої статті 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (у редакції, чинній на момент здійснення реєстрації права власності) права на нерухоме майно та їх обтяження, які підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають з моменту такої реєстрації.
За змістом частини другої статті 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (у редакції, чинній на момент ухвалення судового рішення про скасування рішення державного реєстратора) у разі скасування на підставі рішення суду рішення про державну реєстрацію прав, документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування записів про проведену державну реєстрацію прав, а також у випадку, передбаченому підпунктом «а» пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону, до Державного реєстру прав вноситься запис про скасування державної реєстрації прав.
Отже, скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав та їх обтяжень є правовою підставою для скасування запису у Державному реєстрі прав.
Внесення записів про скасування державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень здійснюється відповідно до Порядку прийняття і розгляду заяв про внесення змін до записів, внесення записів про скасування державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень та скасування записів Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 12 грудня 2011 року № 3502/5.
Аналіз наведених вище положень закону дає підстави для висновку, що скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, та внесення про це відповідного запису призводить до відновлення становища, яке існувало до проведення державної реєстрації прав, яке скасовано».
У постанові Касаційного господарського суду у складі Верхвоного Суду від 28.10.2020 у справі № 910/10963/19 вказано:
«У частині другій статті 26 Закону України № 1952 (у редакції, чинній до 16.01.2020, яка діяла на час прийняття оскаржених рішень, звернення з позовом у цій справі) було унормовано порядок внесення записів до Державного реєстру прав, змін до них та їх скасування. Так, за змістом зазначеної норми у разі скасування на підставі рішення суду рішення про державну реєстрацію прав, документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування записів про проведену державну реєстрацію прав, а також у випадку, передбаченому підпунктом "а" пункту 2 частини 6 статті 37 цього Закону, до Державного реєстру прав вноситься запис про скасування державної реєстрації прав. У разі скасування судом документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав до 01.01.2013, або скасування записів про державну реєстрацію прав, інформація про які відсутня в Державному реєстрі прав, запис про державну реєстрацію прав вноситься до Державного реєстру прав та скасовується.
Однак згідно із Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству", який набрав чинності з 16.01.2020, статтю 26 Закону України № 1952 викладено у новій редакції.
Так, відповідно до пунктів 1, 2, 3 частини третьої статті 26 Закону України № 1952 (у редакції, чинній із 16.01.2020) відомості про речові права, обтяження речових прав, внесені до Державного реєстру прав, не підлягають скасуванню та/або вилученню. У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому підпунктом "а" пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, державний реєстратор чи посадова особа Міністерства юстиції України (у випадку, передбаченому підпунктом "а" пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону) проводить державну реєстрацію набуття, зміни чи припинення речових прав відповідно до цього Закону. Ухвалення судом рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, а також скасування державної реєстрації прав допускається виключно з одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав).
Отже, у розумінні положень наведеної норми у чинній редакції (яка діяла на час ухвалення судових рішень у даній справі), на відміну від положень частини другої статті 26 Закону України № 1952 у попередній редакції, яка передбачала такі способи судового захисту порушених прав як скасування записів про проведену державну реєстрацію прав та скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, наразі способами судового захисту порушених прав та інтересів особи є судове рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав; судове рішення про визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав; судове рішення про скасування державної реєстрації прав. При цьому з метою ефективного захисту порушених прав законодавець уточнив, що ухвалення зазначених судових рішень обов`язково має супроводжуватися одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав).
Аналогічні правові висновки наведені у постановах Верховного Суду від 03.09.2020 у справі № 914/1201/19, від 23.06.2020 у справах № 906/516/19, № 905/633/19, № 922/2589/19, від 30.06.2020 у справі № 922/3130/19, від 14.07.2020 у справі № 910/8387/19, від 20.08.2020 у справі № 916/2464/19».
Суд вважає, що в даному випадку визнання судом протиправним та скасування рішення приватного нотаріуса, згідно з яким 12.12.2016 внесено до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запис № 17975669 про державну реєстрацію права власності на спірну квартиру АДРЕСА_2 за ПАТ «КБ «ПриватБанк» на підставі договору іпотеки, автоматично призводить до відновлення становища, яке існувало до проведення державної реєстрації права, яке скасовано, та повернення спірної квартири у власність позивача ( ОСОБА_1 ) у зв`язку з чим у задоволенні іншої частини позовних вимог слід відмовити.
При цьому, роз`яснити, що з дати набуття чинності даним судовим рішенням законним власником квартири АДРЕСА_2 , є ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ).
Відповідно до правил ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами:письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів;показаннями свідків.
Згідно ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.
Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Таким чином, оцінюючи зібрані у справі докази у їх сукупності, суд дійшов висновку про часткове задоволення позову.
Щодо судового збору
Відповідно до ч. 6 ст. 141 ЦПК України якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Враховуючи наведене, а також те, що ухвалою Солом`янського районного суду міста Києва від 22.12.2020 позивача звільнено від сплати судового збору у даній справі, з відповідача підлягає стягненню пропорційно задоволених позовних вимог судовий збір в розмірі 1 681,60 грн. до спеціального фонду Державного бюджету України.
Керуючись ст.ст. 12, 13, 76-82, 89, 141, 223, 259, 263-265, 268, 273, 352, 354, 355 ЦПК України, суд
В И Р І Ш И В :
Позовні вимоги ОСОБА_1 до акціонерного товариства «Комерційний банк «ПриватБанк», третя особа: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Швець Руслан Олегович, про визнання дій приватного нотаріуса незаконними; визнання протиправними та скасування рішення приватного нотаріуса; зобов`язання осіб, уповноважених на здійснення державної реєстрації, внести запис до державного реєстру прав про скасування державної реєстрації прав власності на квартиру; визнання права власності на квартиру, - задовольнити частково.
Визнати дії приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Швеця Руслана Олеговича щодо проведення 09.12.2016 державної реєстрації права власності на квартиру АДРЕСА_2 за ПАТ «КБ «ПриватБанк» незаконними.
Визнати протиправним та скасувати рішення приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Швеця Руслана Олеговича згідно з яким 12.12.2016 внесено до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запис № 17975669 про державну реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_2 за ПАТ «КБ «ПриватБанк» на підставі договору іпотеки.
У задоволенні позовних вимог в частині зобов`язання осіб, уповноважених на здійснення державної реєстрації, внести запис до державного реєстру прав про скасування державної реєстрації права власності на квартиру АДРЕСА_2 , за ПАТ «КБ «ПриватБанк» та визнання за ОСОБА_1 права власності на зазначену квартиру, - відмовити.
Судовий збір у сумі пропорційно задоволених позовних вимог покласти на відповідача.
Стягнути з акціонерного товариства «Комерційний банк «ПриватБанк» (ЄДРПОУ: 14360570; 01001, м. Київ, вул. Грушевського, 1Д) на користь спеціального фонду Державного бюджету України судовий збір у сумі 1 681,60 (одна тисяча шістсот вісімдесят одна гривня шістдесят копійок) грн.
Рішення може бути оскаржено безпосередньо (ч. 1 ст. 355 ЦПК України) або через відповідний суд (п. 15.5 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України) до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення (ч. 1 ст. 354 ЦПК України).
Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду (п. 1 ч. 2 ст. 354 ЦПК України).
Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у ч. 2 ст. 358 ЦПК України (ч. 3 ст. 354 ЦПК України).
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано (ч. 1 ст. 273 ЦПК України).
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (ч. 2 ст. 273 ЦПК України).
Суддя Л. Л. Зуєвич
