ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
15 лютого 2021 року Справа № 902/483/20
Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
Головуючий суддя Мельник О.В.
суддя Гудак А.В.
суддя Петухов М.Г.
при секретарі судового засідання Соколовській О.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги виконуючого обов`язки керівника Вінницької обласної прокуратури та Вороновицької селищної ради на рішення господарського суду Вінницької області від 28.09.2020 р. у справі №902/483/20 (суддя Маслій І.В., повний текст рішення складено 08.10.2020 р.)
за позовом керівника Вінницької місцевої прокуратури в інтересах держави
до товариства з обмеженою відповідальністю "Агровін-Альянс"
за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача:
1) Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області
2) Вороновицької селищної ради
про повернення земельної ділянки
за участю представників:
позивача - Прищепи О.М.,
відповідача - Шимаманського В.М.,
третьої особи 1 - не з`явився,
третьої особи 2 - Парпальос В.В.
ВСТАНОВИВ:
Рішенням господарського суду Вінницької області від 28.09.2020 р. у справі №902/483/20 у задоволенні позову керівника Вінницької місцевої прокуратури в інтересах держави до товариства з обмеженою відповідальністю "Агровін-Альянс" про повернення земельної ділянки відмовлено повністю.
В обґрунтування рішення суд першої інстанції зазначає, зокрема, що земельна ділянка з кадастровим номером 0520681400:03:003:0085, загальною площею 24,6571га, цільове призначення: для ведення особистого селянського господарства, розташована на території Гуменської сільської ради Вінницького району Вінницької області, за межами населеного пункту, вибула з державної власності на підставі чинних наказів ГУ Держземагенства у Вінницькій області «Про затвердження документації із землеустрою та надання земельної ділянки у власність» від 31.12.2013, прийнятого у межах повноважень відповідно до приписів статті 19 Конституції України, статей 15-1, частини 2 статті 84, частини 4 статті 122 ЗК України. Наведене свідчить, що спірна земельна ділянка вибула з власності держави за наявності її волі, вираженої в діях повноважного органу, що в силу до покладених на нього завдань розпоряджався землями сільськогосподарського призначення на визначеній території та прийняв рішення в формі чинних наказів від 31.12.2013 про передачу спірної земельної ділянки в приватну власність 13 громадянам (первісним набувачам).
Тобто, твердження позивача про вибуття спірної земельної ділянки з державної власності поза волею її власника - держави, не знайшли свого підтвердження в ході судового розгляду наявного спору. При цьому, судом першої інстанції відхилено як необґрунтовані доводи прокурора про те, що оскільки накази від 31.12.2013 прийнято з порушенням приписів ст. 83 та частини 6 ст. 186-1 ЗК України, то слід вважати, що спірна земельна ділянка вибула з власності держави поза її волею.
Не погоджуючись з прийнятим рішенням, Вороновицька селищна рада звернулась до Північно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить, з урахуванням уточнених вимог апеляційної скарги, оскаржуване рішення скасувати повністю та прийняти нове рішення, яким позов керівника Вінницької місцевої прокуратури в інтересах держави задоволити. Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю "Агровін-Альянс" на користь Вороновицької селищної ради судові витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги.
В обґрунтування апеляційної скарги, третя особа - Вороновицька селищна рада, зазначає, зокрема, що судом першої інстанції не досліджено та не враховано того факту, що обов`язкова державна експертиза проекту землеустрою щодо відведення у приватну власність земельних ділянок 13 громадянам не проводилась, як наслідок Головне управління Дергеокадастру у Вінницькій області не мало підстав приймати накази про передачу земельних ділянок у власність. Разом з тим, у разі проведення державної експертизи було б встановлено, що земельні ділянки на масиві площею 24,6571 га взагалі не підлягали вилученню з державної власності.
Також не погоджуючись з прийнятим рішенням, виконуючий обов`язки керівника Вінницької обласної прокуратури звернувся до Північно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить оскаржуване рішення скасувати та прийняти нове рішення, яким позов керівника Вінницької місцевої прокуратури в інтересах держави задоволити. Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю "Агровін-Альянс" на користь Вінницької обласної прокуратури судові витрати по сплаті судового збору за подання позовної заяви та апеляційної скарги.
Прокурор зазначає, що спірна земельна ділянка незаконно вибула з державної власності, а саме з порушенням приписів ст. 83 та частини 6 ст. 186-1 ЗК України, оскільки, є пасовищем і не могла бути розпайована та передана у приватну власність, крім того проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки підлягав обов`язковій державній експертизі землевпорядної документації, яку уповноважений державою орган не провів та безпідставно передав земельну ділянку у власність громадян. Як наслідок, вказує, що накази Головного управління Держземагенства у Вінницькій області «Про затвердження документації із землеустрою та надання земельної ділянки у власність» від 31.12.2013 прийнято з порушенням вимог ЗК України.
За доводами прокурора ці обставини є підставою для застосування ст. 391 ЦК України, згідно якої власник має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.
З огляду на викладені обставини, прокурор вважає, що порушено інтереси держави як власника земельної ділянки, що суперечить принципам регулювання земельних відносин в Україні, які закріплені в ст. 14 Конституції України, ст. 5 Земельного кодексу України.
Відповідач, ТОВ «Агровін-Альянс», подав відзиви на апеляційні скарги, в яких зазначив що рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, натомість апеляційні скарги позивача та третьої особи є безпідставними, а тому задоволенню не підлягають.
Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача - Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області не забезпечило явку свого уповноважено представника в судове засідання, що відбулося 15.02.2021 року, про причини неявки суд не повідомило.
За змістом ч.1 ст.202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час та місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
Враховуючи приписи ст. ст. 269, 273 ГПК України про межі та строки перегляду справ в апеляційній інстанції, а також те, що Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області було належним чином повідомлене про дату, час та місце розгляду справи, колегія суддів визнала за можливе розглядати апеляційну скаргу за відсутності його представника.
Відповідно до ч. 1, 4 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції у межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Переглянувши справу за наявними у ній доказами, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційних скарг, колегія суддів Північно-західного апеляційного господарського суду дійшла наступного висновку.
29 листопада 2013 року Головним управлінням Держземагенства у Вінницькій області видані накази про надання 13 громадянам дозволу на розроблення документації із землеустрою щодо відведення у власність земельних ділянок площею 2,00 га кожному із земель державної власності сільськогосподарського призначення (землі запасу) на території Гуменської сільської ради Вінницького району Вінницької області, із цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства (т.1, а.с. 56-68).
ПП «ВІНЗЕМКАДАСТР» на замовлення вказаних вище 13 осіб було виготовлено один проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок, що передаються у власність для ведення особистих селянських господарств із земель сільськогосподарського призначення (землі запасу) Гуменської сільської ради Вінницького району Вінницької області (т. 1 , а.с.33-55).
19 грудня 2013 року ГУ Держземагенства у Вінницькому районі Вінницької області було прийнято висновок № 50-14.8716в про погодження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (т.1, а.с. 115-158).
Вказаним висновком погоджено проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність: ОСОБА_1 - 1,8967 га, ОСОБА_2 - 1,8967 га, ОСОБА_3 - 1,8967 га, ОСОБА_4 - 1,8967 га, ОСОБА_5 - 1,8967 га, ОСОБА_6 - 1,8967 га, ОСОБА_7 - площею 1,8967 га, ОСОБА_8 - 1,8967 га, ОСОБА_9 - 1, 8967 га, ОСОБА_10 - 1, 8967 га, ОСОБА_11 - 1,8967 га, ОСОБА_12 - 1,8967 га, ОСОБА_13 - 1,8967 га.
Наказами Головного управління Держземагенства у Вінницькій області «Про затвердження документації із землеустрою та надання земельної ділянки у власність» від 31.12.2013 затверджено проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність 13 громадянам по 1,8967 га кожному.
12 липня 2017 року на установчих зборах ТОВ «Агровін-Альянс» (далі відповідач) громадяни ОСОБА_6 , ОСОБА_10 , ОСОБА_7 , ОСОБА_3 , ОСОБА_11 , ОСОБА_4 , ОСОБА_8 , ОСОБА_12 , ОСОБА_1 , ОСОБА_5 , ОСОБА_13 ОСОБА_9 , ОСОБА_2 , передали у власність ТОВ «Агровін-Альянс» на безоплатній основі земельні ділянки, цільове призначення яких - «для ведення особистого селянського господарства».
ТОВ «Агровін-Альянс» на підставі вказаного протоколу зборів здійснило державну реєстрацію права власності за товариством вказаних земельних ділянок 20.07.2017, які згодом об`єднало в одну земельну ділянку загальною площею 24,6571 га, кадастровий номер 0520681400:03:003:0085, що знаходиться на території Гуменської сільської ради Вінницького району Вінницької області без зміни цільового призначення - для ведення особистого селянського господарства (т.3, а.с. 37-62).
Прокурор звернувся з позовом до ТОВ «Агровін-Альянс» з вимогою про повернення у власність держави з незаконного володіння (фактичного користувача) на користь держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області (розпорядника земель державної власності сільськогосподарського призначення) земельної ділянки, з кадастровим номером 0520681400:03:003:0085, загальною площею 24,6571 га, розташованої на території Гуменської сільської ради Вінницького району, за межами населеного пункту.
Оцінюючи наявність правових підстав для звернення прокурора з позовом у даній справі, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.
Відповідно до ст. 131-1 Конституції України на прокуратуру України покладається представництво інтересів держави в суді.
За змістом ч. 3 ст. 4 ГПК України до господарського суду у справах, віднесених законом до його юрисдикції, мають право звертатися також особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.
Статтею 53 ГПК України передбачено участь у судовому процесі органів та осіб, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб. При цьому передумовою участі органів та осіб, зазначених у цій статті, в господарському процесі є набуття ними господарського процесуального статусу органів та осіб, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, і наявність процесуальної правосуб`єктності, яка охоплює процесуальну правоздатність і процесуальну дієздатність.
Як зазначено в постанові Великої Палати Верховного Суд від 26 травня 2020 року в справі №912/2385/18 (провадження №12-194гс19) прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу. Бездіяльність компетентного органу означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк. Прокурор, звертаючись до суду з позовом, повинен обґрунтувати та довести бездіяльність компетентного органу.
Відповідно до ст.23 Закону України "Про прокуратуру" представництво прокурором інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів громадянина або держави, у випадках та порядку, встановлених законом. Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що якщо підставою для представництва інтересів держави прокурор зазначив відсутність органу, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах, цей довід прокурора суд повинен перевірити незалежно від того, чи надав прокурор докази вчинення ним дій, спрямованих на встановлення відповідного органу (постанови від 26.06.2019 у справі № 587/430/16-ц, від 15.01.2020 у справі №698/119/18). Тобто, суд самостійно перевіряє, чи справді відсутній орган, що мав би для захисту інтересів держави звернутися до суду з таким позовом як заявив прокурор. Процедура, передбачена абзацами третім і четвертим частини четвертої статті 23 Закону України "Про прокуратуру" застосовується тільки до встановлення наявності підстав для представництва інтересів держави в суді у випадку, якщо захист законних інтересів держави не здійснює або неналежним чином здійснює суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження з такого захисту. Іншими словами, прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це відповідного суб`єкта лише тоді, коли той має повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах, але не здійснює чи неналежно їх здійснює.
Натомість, звертаючись з позовом у даній справі прокурор вказує, що саме через неправомірні дії Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області, яке є органом, уповноваженим здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, незаконно вибула з державної власності земельна ділянка сільськогосподарського призначення, обґрунтувавши таким чином відсутність органу, уповноваженого державою здійснювати функції захисту її інтересів саме у спірних правовідносинах.
З огляду на те, що прокурор у позовній заяві навів підставу для представництва інтересів держави та обґрунтував позов, зокрема, неправомірними діями Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що прокурор підтвердив підстави для представництва інтересів держави у цій справі та звернувся до суду як самостійний позивач.
Вказане узгоджується з правовою позицією, що викладена у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 26.08.2020 у справі №908/684/19.
Оцінюючи доводи апеляційних скарг про наявність правових підстав для задоволення позовної вимоги про зобов`язання товариство з обмеженою відповідальністю "Агровін-Альянс" повернути на користь держави в особі Головного управління Держгеокодастру у Вінницькій області земельну ділянку площею 24,6571 га, кадастровий номер 0520681400:03:003:0085 на території Гуменської сільскої ради Вінницького району, за межами населеного пункту, з посиланням на ст. 391 Цивільного кодексу України, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном.
Згідно з ч. 1 ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.
Згідно із ст. 190 ЦК України майном як особливим об`єктом вважаються окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов`язки.
Положеннями ч. 2 ст. 328 ЦК України встановлюється презумпція правомірності набуття права власності, котра означає, що право власності на конкретне майно вважається набутим правомірно, якщо інше не встановлено в судовому порядку або незаконність набуття права власності прямо не випливає із закону. Таким чином, факт неправомірності набуття права власності, якщо це не випливає із закону, підлягає доказуванню, а правомірність набуття права власності включає в себе законність і добросовісність такого набуття.
Захист майнових прав здійснюється в порядку, визначеному законодавством, а якщо такий спеціальний порядок не визначений, захист майнового права здійснюється на загальних підставах, визначених цивільним законодавством.
Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорювання. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорювання та спричиненим цими діяннями наслідкам.
Серед способів захисту речових прав цивільне законодавство виокремлює, зокрема, витребування майна з чужого незаконного володіння (стаття 387 ЦК України) й усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном (стаття 391 ЦК України, частина друга статті 152 ЗК України). Вказані способи захисту можна реалізувати шляхом подання віндикаційного та негаторного позовів відповідно.
Негаторний позов - це позов власника, який є фактичним володільцем майна, до будь-якої особи про усунення перешкод, які ця особа створює у користуванні чи розпорядженні відповідним майном. Позивач за негаторним позовом вправі вимагати усунути існуючі перешкоди чи зобов`язати відповідача утриматися від вчинення дій, що можуть призвести до виникнення таких перешкод. Означений спосіб захисту спрямований на усунення порушень прав власника, які не пов`язані з позбавленням його володіння майном.
Власник земельної ділянки може вимагати, зокрема, усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою (частина друга статті 152 ЗК України).
Предметом віндикаційного позову є вимога власника, який не є фактичним володільцем індивідуально-визначеного майна, до особи, яка незаконно фактично володіє цим майном, про повернення його з чужого незаконного володіння.
Задоволення вимоги про витребування майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, відповідає речово-правовому характеру віндикаційного позову та призводить до ефективного захисту прав власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними (правова позиція наведена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 року у справі №183/1617/18).
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає безпідставними доводи позивача про те, що позовну вимогу про зобов`язання повернути земельну ділянку у даній справі слід розглядати як негаторний позов, з посиланням на ст. 391 Цивільного кодексу України та ст. 152 Земельного кодексу України.
При цьому судом апеляційної інстанції враховано, що поданий прокурором у даній справі позов, прохальна частина якого сформульована: «Прошу: зобов`язати ТОВ «Агровін-Альянс» повернути на користь держави земельну ділянку», відповідає саме визначеному в ст. ст. 387, 388 Цивільного кодексу України способу захисту, тобто за своєю правовою природою є віндикаційним позовом.
Власник з дотриманням вимог статей 387 і 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання наступних рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника.
Подібні за змістом висновки сформульовані, зокрема, і у постановах Великої Палати Верховного Суду від 7 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14-ц та від 21 серпня 2019 року у справі № 911/3681/17.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 травня 2019 року у справі №469/1346/18 прямо вказано, що повернення майна у володіння держави через віндикаційний позов, суть якого полягає у витребуванні власником свого майна із чужого володіння, може бути досягнуто виключно за обов`язкової наявності такої передумови, як визнання судом незаконним первісного розпорядження, яким було фактично вилучено земельну ділянку з державної власності.
Як вбачається зі змісту позовної заяви, земельна ділянка з кадастровим номером 0520681400:03:003:0085, загальною площею 24,6571га, цільове призначення: для ведення особистого селянського господарства, розташована на території Гуменської сільської ради Вінницького району Вінницької області, за межами населеного пункту, вибула з державної власності на підставі наказів ГУ Держземагенства у Вінницькій області «Про затвердження документації із землеустрою та надання земельної ділянки у власність» від 31.12.2013 року.
При цьому, позивачем доказів визнання недійсними вказаних наказів у встановлений законом спосіб суду надано не було, як і не було заявлено такої позовної вимоги у даному спорі, що в силу положень ч.1 ст. 14 ГПК України, позбавляє суд можливості самостійно встановлювати обставини справи, які не є предметом дослідження у даному спорі.
Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що спірна земельна ділянка вибула з власності держави за наявності її волі, вираженої в діях уповноваженого органу, який в силу покладених на нього завдань розпоряджався землями сільськогосподарського призначення на визначеній території та прийняв рішення в формі чинних наказів від 31.12.2013 року про передачу спірної земельної ділянки в приватну власність 13 громадянам (первісним набувачам), що унеможливлює застосування такого способу захисту як віндикаційний позов.
Доводи апеляційних скарг про те, що перехід права власності на спірні земельні ділянки від фізичних осіб до ТОВ «Агровін-Альянс» було здійснено без нотаріального посвідчення угод, в порушення п.1 ст. 132 Земельного кодексу України, оцінюються судом апеляційної інстанції критично, оскільки позов у даному спорі було заявлено прокурором в інтересах держави, тому обставини вибуття земельних ділянок з власності фізичних осіб не порушують прав позивача та не є предметом дослідження у даному спорі.
Відповідно до п. 58 рішення ЄСПЛ Справа "Серявін та інші проти України" (Заява №4909/04) від 10.02.2010 р. у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 09.12.1994 р., серія A, №303-A, п.29).
Згідно з ч.3 ст.13 ГПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається, як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених законом. За змістом ч.1 ст.14 ГПК України суд розглядає справу не інакше як, зокрема, на підставі доказів поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
В силу приписів ч.1 ст.276 ГПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції на підставі сукупності досліджених доказів повно з`ясував обставини справи і дав їм правильну юридичну оцінку. Порушень чи неправильного застосування норм матеріального чи процесуального права при розгляді спору судом першої інстанції, апеляційним судом не встановлено, тому мотиви, з яких подані апеляційні скарги не можуть бути підставою для скасування прийнятого у справі рішення, а наведені в них доводи ґрунтуються на помилковому тлумаченні скаржниками норм матеріального права, зводяться до переоцінки встановлених судом першої інстанції обставин справи та не спростовують висновків суду.
Оскільки відсутні підстави для скасування рішення суду першої інстанції, судовий збір за подачу апеляційних скарг покладається на скаржників згідно ст.129 ГПК України.
Керуючись ст. ст. 269, 270, 273, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північно-західний апеляційний господарський суд
ПОСТАНОВИВ:
1. Рішення господарського суду Вінницької області від 28.09.2020 р. у справі №902/483/20 залишити без змін, апеляційні скарги виконуючого обов`язки керівника Вінницької обласної прокуратури та Вороновицької селищної ради - без задоволення.
2. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду у порядку та строк, передбачений ст.ст. 286-291 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст постанови складений "19" лютого 2021 р.
Головуючий суддя Мельник О.В.
Суддя Гудак А.В.
Суддя Петухов М.Г.
