ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ
вул. Пирогова, 29, м. Вінниця, 21018, тел./факс (0432)55-80-00, (0432)55-80-06 E-mail: inbox@vn.arbitr.gov.ua
___________________________________________________________________________
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
РІШЕННЯ
"28" вересня 2020 р.Cправа № 902/483/20
Господарський суд Вінницької області у складу судді Маслія І.В., при секретарі судового засідання Стафійчук І.С.
За участю представників:
Прокурор Кавун О.І., наказ №68н від 11.09.2020
відповідача Шиманський В.М., ордер серії АВ №1004901 від 15.06.2020;
третьої особи1 Тиховський М.О., посвідчення №72;
третьої особи2 Парпальос В.В., посвідчення №000229 від 20.04.2018
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні суду матеріали справи
за позовом: Керівника Вінницької місцевої прокуратури (пров. Цегельний, 8, м. Вінниця, 21011) в інтересах держави
до: Товариства з обмеженою відповідальністю "Агровін-Альянс" (вул. Академіка Янгеля, буд. 4-Д, м. Вінниця, 21001)
третя особа, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області (вул. Келецька, 63, м Вінниця, 21027)
третя особа, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача Вороновицька селищна рада (вул. Козацький шлях, 60, смт Вороновиця, Вінницький р-н, Вінницька обл., 23252)
про повернення земельної ділянки
В С Т А Н О В И В :
До Господарського суду Вінницької області надійшла позовна заява № 32/3647вих-20 від 12.05.2020 Керівника Вінницької місцевої прокуратури в інтересах держави до Товариства з обмеженою відповідальністю "Агровін-Альянс" з вимогою зобов`язати Товариство з обмеженою відповідальністю "Агровін-Альянс" повернути на користь держави в особі Головного управління Держгеокодастру у Вінницькій області земельну ділянку площею 24,6571 га, кадастровий номер 0520681400:03:003:0085 на території Гуменської сільскої ради Вінницького району, за межами населеного пункту.
Ухвалою суду від 18.05.2020 позов залишено без руху на підставі ч.1 ст.174 Господарського процесуального кодексу України та встановлено прокурору строк для усунення виявлених недоліків: 5 днів з дня вручення ухвали суду.
25.05.2020 до суду від Вінницької місцевої прокуратури надійшов супровідний лист № 32/3963 вих-20 від 22.05.2020 на виконання ухвали суду від 18.05.2020 р.
Ухвалою від 29.05.2020 відкрито провадження у справі №902/483/20. Визначено розгляд справи здійснювати за правилами загального позовного провадження та залучено до участі у справі в якості третьої особи, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області. Підготовче засідання у справі призначено на 25.06.2020.
22.06.2020 до суду від Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області надійшли пояснення на позовну заяву, в яких останній проти позову заперечив, з підстав викладених у поясненнях та наголосив на застосуванні строку позовної давності.
23.06.2020 до суду від відповідача надійшли відзив на позовну заяву, в якому останній проти позову заперечив та просив у задоволенні позову відмовити та клопотання про залишення позову без розгляду.
25.06.2020 до суду від Вороновицької селищної ради надійшла заява про вступ у справу в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, на стороні позивача.
В судовому засіданні 25.06.2020 судом відкладено розгляд заяви Вороновицької селищної ради про вступ у справу в якості третьої особи, до наступного судового засідання, продовжено строк підготовчого провадження на 30 днів та відкладено підготовче засідання на 11.08.2020 (Протокольна ухвала).
20.07.2020 до суду від відповідача надійшла заява про застосування строків позовної давності.
28.07.2020 від прокурора надійшли відповідь на відзив, заперечення на клопотання про залишення позову без розгляду та на пояснення Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області.
10.08.2020 до суду від прокурора надійшли заперечення на заяву про застосування строків позовної давності.
11.08.2020 до суду від Вороновицької селищної ради надійшли додаткові документи.
Ухвалою від 11.08.2020 залучено до участі у справі в якості третьої особи, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача Вороновицьку селищну раду, відмовлено в задоволенні клопотання відповідача про залишення позову без розгляду, встановлено учасникам справи строк для вчинення процесуальних дій до 07.09.2020, з 07.09.2020 закрито підготовче провадження та призначити справу № 902/483/20 для судового розгляду по суті на 09 вересня 2020 р.
26.08.2020 до суду від прокурора надійшли докази направлення позовної заяви з додатками третій особі2.
02.09.2020 до суду від третьої особи 2 надійшли пояснення на позовну заяву, в яких останній підтримав позовні вимоги прокурора в повному обсязі, та клопотання про витребування доказів.
04.09.2020 через електронний суд від відповідача надійшло клопотання про витребування доказів.
За результатами проведеного судового засідання 09.09.2020 р. суд відмовив в задоволенні клопотання відповідача про витребування доказів, про що винесено ухвалу, яку занесено до протоколу судового засідання, постановив відкласти відкриття розгляду справи по суті на 28.09.2020, на підставі клопотання представника відповідача, про що винесено ухвалу, яку занесено до протоколу судового засідання.
Крім того, за наслідками розгляду клопотання третьої особи 2 про витребування доказів суд виніс ухвалу від 09.09.2020 про часткове задоволення даного клопотання в частині витребування у Вінницької районної державної адміністрації - оригінали реєстраційних справ щодо реєстрації права власності на земельні ділянки на ТОВ "Агровін-Альянс" про що Державним реєстратором прийнято рішення № 36254594, № 36255862, № 36253018, № 36251101, № 36253958, № 36254215, № 36256060, № 36254988, № 36252719, № 36255504, № 36252335, № 36252010, №36254410 від 21.07.2017 року.
22.09.2020 до суду від Вінницької районної державної адміністрації надійшли оригінали витребуваних реєстраційних справ.
24.09.2020 до суду від прокурора надійшло клопотання про колегіальний розгляд справи.
На визначену судом дату 28.09.2020 з`явились усі учасники процесу.
В судовому засіданні суд з`ясував думку представників сторін щодо клопотання прокурора про колегіальний розгляд справи, представники сторін крім прокурора заперечили щодо даного клопотання.
За результатами розгляду даного клопотання суд відмовив в його задоволенні, про що зазначено в протоколі судового засідання.
Прокурор підтримав позовні вимоги в повному обсязі та просив суд його задовольнити, в тому числі стягнути з відповідача витрати на сплату судового збору.
Представник третьої особи2 - Вороновицької селищної ради позов прокурора підтримав та просив задовольнити його.
Представник третьої особи2 - Держгеокадастру просив відмовити у задоволенні позову.
Представник відповідача просив у задоволенні позову відмовити за безпідставністю, а також у зв`язку з відсутності повноваження позивача на право звернення до суду, а також акцентував увагу у випадку якщо суд дійде висновку про задоволення позову, врахувати наявну в матеріалах справи заяву про застосування строків позовної давності та врахувати правову позицію Великої палати Верховного суду від 22.05.2018 (про розповсюдження строків позовної давності на прокуратуру).
Відповідно до ст. 219 Господарського процесуального кодексу України, рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті.
Після виходу суду з нарадчої кімнати, у судовому засіданні 28.09.2020 судом проголошено вступну та резолютивну частину рішення та повідомлено, що повне рішення буде складено у термін, передбачений ч. 6 ст. 233 ГПК України.
Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення прокурора та представників сторін, з`ясувавши фактичні обставини на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті судом встановлено наступне.
29 листопада 2013 року Головним управлінням Держземагенства у Вінницькій області видані накази про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою, а саме: №ВН/0520681400:03:003/00001481 надано дозвіл громадянці ОСОБА_1 ; №ВН/0520681400:03:003/00001482 надано дозвіл громадянці ОСОБА_2 ; №ВН/0520681400:03:003/00001483 надано дозвіл громадянину ОСОБА_3 ; №ВН/0520681400:03:003/ 00001484 надано дозвіл громадянці ОСОБА_4 ; №BH/ 0520681400:03:003/00001485 надано дозвіл громадянці ОСОБА_5 ; №ВН/0520б81400:03:003/00001486 надано дозвіл громадянину ОСОБА_6 ; №ВН/0520681400:03:003/00001487 надано дозвіл громадянці ОСОБА_7 ; №ВН/0520681400:03:003/00001488 надано дозвіл громадянину ОСОБА_8 ; №ВН/0520681400:03:003/0000 1489 надано дозвіл громадянці ОСОБА_9 ; №ВН/0520681400:03:003/ 00001490 надано дозвіл громадянці ОСОБА_10 ; №ВН/0520681400:03:003/ 00001491 надано дозвіл громадянці ОСОБА_11 ; №ВН/ 0520681400:03:003/ 00001492 надано дозвіл громадянці ОСОБА_12 ; №ВН/0520681400:03:003/ 00001493 надано дозвіл громадянці ОСОБА_13 на розроблення проектів землеустрою щодо відведення у власність земельних ділянок площею 2,00 га із земель державної власності сільськогосподарського призначення (землі запасу) на території Гуменської сільської ради Вінницького району, із цільовим призначенням - для ведення особистого селянського господарства.
ПП «ВІНЗЕМКАДАСТР» на замовлення вказаних вище 13 осіб було виготовлено один проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок, що передаються у власність для ведення особистих селянських господарств із земель сільськогосподарського призначення (землі запасу) Гуменської сільської ради Вінницького району Вінницької області.
19 грудня 2013 року Управлінням Держземагенства у Вінницькому районі Вінницької області було прийнято висновок № 50-14.8716в про погодження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки.
Вказаним висновком погоджено проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність: ОСОБА_1 - 1,8967 га, ОСОБА_2 - 1,8967 га, ОСОБА_3 - 1,8967 га, ОСОБА_4 - 1,8967 га, ОСОБА_5 - 1,8967 га, ОСОБА_6 - 1,8967 га, ОСОБА_7 - площею 1,8967 га, ОСОБА_8 - 1,8967 га, ОСОБА_9 - 1, 8967 га, ОСОБА_14 - 1, 8967 га, ОСОБА_11 - 1,8967 га, ОСОБА_12 - 1,8967 га, ОСОБА_13 - 1,8967 га.
Проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок, що передаються у власність для ведення особистих селянських господарств із земель сільськогосподарського призначення (землі запасу) Гуменської сільської ради внесеного до Державного земельного кадастру реєстратором Будковською Т.В. 20.12.2013 року.
Наказами Головного управління Держземагенства у Вінницькій області «Про затвердження документації із землеустрою та надання земельної ділянки у власність» від 31.12.2013 затверджено проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність громадян по 1,8967 га кожному, а саме:
ОСОБА_13 № ВН/0520681400:03:003/00001982;
ОСОБА_12 №ВН/0520681400:03:003/00001983;
ОСОБА_11 №ВН/0520681400:03:003/00001984;
ОСОБА_14 №ВН/0520681400:03-.003/00001985;
ОСОБА_9 №ВН/0520681400:03:003/00001986;
ОСОБА_8 № ВН/0520681400:03:003/00001987;
ОСОБА_7 № ВН/0520681400:03:003/00001988;
ОСОБА_6 №ВН/0520681400:03:003/00001989;
ОСОБА_5 №ВН/0520681400:03:003/00001990;
ОСОБА_4 №ВН/0520681400:03:003/00001991;
ОСОБА_3 №ВН/0520681400:03:003/00001992;
ОСОБА_2 №ВН/0520681400:03-.003/00001993;
ОСОБА_1 №ВН/0520681400:03:003/00001994.
12 липня 2017 року на установчих зборах ТОВ «Агровін-Альянс» (далі відповідач) громадяни ОСОБА_6 , ОСОБА_14 , ОСОБА_7 , ОСОБА_3 , ОСОБА_11 , ОСОБА_4 , ОСОБА_8 , ОСОБА_12 , ОСОБА_1 , ОСОБА_5 , ОСОБА_13 ОСОБА_9 , ОСОБА_2 , передали у власність ТОВ «Агровін-Альянс» на безоплатній основі земельні ділянки, цільове призначення яких - «для ведення особистого селянського господарства».
ТОВ «Агровін-Альянс» на підставі вказаного протоколу зборів здійснило державну реєстрацію права власності за товариством вказаних земельних ділянок, які згодом об`єднало в одну земельну ділянку загальною площею 24,6571 га, кадастровий номер 0520681400:03:003:0085, що знаходиться на території Гуменської сільської ради Вінницького району Вінницької області без зміни цільового призначення - для ведення особистого селянського господарства.
Як зазначено прокурором в позовній заяві Вінницькою місцевою прокуратурою під час виконання функцій, покладених законодавством на органи прокуратури, встановлені порушення вимог закону при розпорядженні землями державної власності, на яких розміщене громадське пасовище та що відносяться до категорії особливо цінних земель на території Гуменської сільської ради Вінницького району.
Вивченням питання дотримання Управлінням Держземагенства у Вінницькій області вимог земельного законодавства при наданні у власність громадянам вказаних земельних ділянок встановлено ряд порушень Закону.
Зокрема, не проведено обов`язкової державної експертизи технічної документації із землеустрою щодо відведення земельних ділянок з категорії особливо цінних земель у власність громадян для ведення особистого селянського господарства.
Згідно інформації Державного підприємства Вінницький науково-дослідний та проектний інститут землеустрою від 12.06.2018 № 6148, наданої на запит прокуратури щодо належності/не належності земельних ділянок, наданих у власність вказаних громадян до особливо цінних земель підтверджено належність вказаних земельних ділянок до категорії особливо цінних земель. Встановлено, що згідно матеріалів крупномасштабного обслідування ґрунтів (арх. справа ДХУІ 14-3-14) на ділянках поширені: чорноземи опідзолені і слабореградовані та темно-сірі сильнореградовані середньосуглинкові (шифр агровиробничої групи ґрунтів 41д), лучні і чорноземно-лучні середньосуглинкові (шифр агровиробничої групи ґрунтів 133д) ґрунти, що також підтверджується доданим до листа/інформації фрагментом картограми агровиробничих груп ґрунтів Гуменської сільської ради Вінницького району.
Крім того, вивчено технічний звіт з агровиробничого групування ґрунтів та картографічні матеріали, надані на вимогу Гуменською сільською радою та Державним підприємством Вінницький науково-дослідний та проектний інститут землеустрою, зокрема: попередній план ґрунтів; картограми агровиробничих ґрунтів; план землекористування.
Вивченням встановлено, що земельна ділянка площею 25,2542 га із земель сільськогосподарського призначення (землі запасу) Гуменської сільської ради Вінницького район, яка надана відповідно до наказів ГУ Держземагенства у Вінницькій області громадянам у власність площею по 1,89 га кожному відноситься, у відповідності до ст. 150 Земельного кодексу України, до особливо цінних землях (шифр агрогрупи 41 д - чорноземи опідзолені і слабореградовані та темно-сірі сильнореградовані середньосуглинкові).
А отже, технічна документація із землеустрою щодо відведення вказаних земельних ділянок у власність громадян для ведення особистого селянського господарства підлягала обов`язковій державній землевпорядній експертизі.
Такої експертизи проведено не було, що також підтверджується листом відділу у Вінницькому районі Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області від 26.06.2018 № 671/405-18-0.20.
Обов`язкова державна експертиза проекту землеустрою щодо відведення у приватну власність земельних ділянок 13 громадянам не проводилась, як наслідок Головне управління Дергеокадастру у Вінницькій області не мало підстав приймати накази про передачу земельних ділянок у власність.
Разом з тим, у разі проведення державної експертизи було б встановлено, що земельні ділянки на масиві площею 24,6571 га взагалі не підлягали вилученню з державної власності.
Згідно інформації селищної ради від 24.03.2020 встановлено, що вказана земельна ділянка знаходиться за межами населеного пункту і з 1991 року використовувалася для потреб громади с. Михайлівна для випасання особистої худоби, тобто, під пасовище. В підтвердження надано копії реєстрів сплати громадянами за пасовище наявні у сільській раді за 2007 - 2010 роки реєстри та квитанції про оплату.
У 1991 році на території Гуменської сільської ради згідно Технічної документації по інвентаризації земель та рішення «Про затвердження матеріалів інвентаризації земель» Вінницької районної ради народних депутатів 7 сесії 21 скликання від 26 жовтня 1991 року з метою створення пасовища для випасу худоби особистого користування на площі 65,2 га, вказану землю переведено в земельний запас.
Належність вказаної земельної ділянки до пасовищ також підтверджується Висновком від 19.12.2013 № 50-14.871 в про погодження проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок 13-м громадянам.
Рішенням 18 сесії 3 скликання Гуменської сільської ради Вінницького району від 09.04.2001 затверджено схему поділу земель колективної власності та проект організації території земельних часток (паїв) по ТОВ СОП «Михайлівське».
Відповідно до картографічного матеріалу (карти) схеми поділу земель колективної власності встановлено, що вказана земельна ділянка позначена на карті жовтим кольором як «землі запасу, площа 26,9 га».
Оскільки, обов`язкова державна експертиза не була проведена, не було встановлено заборону на передачу її у приватну власність, тому, земельна ділянка земель запасу Гуменської сільської ради неправомірно вибула з державної власності.
Крім того, прокурором зазначено, що при передачі вказаних земельних ділянок також не було проведено якісну характеристику ґрунтів та був відсутній агрохімічний паспорт як передбачено Законом України «Про охорону земель» та набуття права власності на земельні ділянки і в подальшому державна реєстрація права власності на них за ТОВ «Агровін-Альянс» проведено з порушенням закону.
З огляду на викладені обставини, прокурор вважає, що порушено інтереси держави як власника земельної ділянки, що суперечить принципам регулювання земельних відносин в Україні, які закріплені в ст. 14 Конституції України, ст. 5 Земельного кодексу України.
У відзиві на позовну заяву відповідач заперечує твердження прокурора, а саме зазначає, що Наказом Державногокомітету України поземельних ресурсах «Про затвердження рекомендацій щодо прискорення реформування аграрного сектора економіки» за №130 від 30.12.1999 року було затверджено Рекомендації щодо створення поблизу населених пунктів із земель запасу та резервного фонду громадських пасовищ для випасання худоби (даний наказ втратив чинність 10.02.2014 року).
Передача земельних ділянок державної власності у комунальну власність чи земельних ділянок комунальної власності у державну власність регулюється статтею 117 ЗК України відповідно до якої передача земельних ділянок державної власності у комунальну власність чи навпаки здійснюється за рішеннями відповідних органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування, які здійснюють розпорядження землями державної чи комунальної власності відповідно до повноважень, визначених цим Кодексом.
Однак матеріали справи не містять рішення відповідного органу виконавчої влади чи розпорядника землями державної власності про передачу спірної земельної ділянки у комунальну власність.
З огляду на вищенаведене слід прийти до висновку, що земельна ділянка яка є предметом спору ніколи не була оформлена в якості громадського пасовища, що повністю спростовує твердження прокурора, також є незрозумілим кому і на підставі чого селяни у 2007-2010 році сплачували кошти за пасовища.
Земельним законодавством України визначено порядок надання земельних ділянок громадянам України, порушення якого може слугувати підставою для визнання недійсним відповідного акта органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, якщо таким актом порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою.
24.01.2018 року Головним управлінням Держгеокадастру у Вінницькій області було складено акт перевірки дотримання вимог земельного законодавстваза об`єктом-земельної ділянки, який було складено за участю спеціаліста-землевпорядника Гуменської сільської ради Лопушняк В.В., та керівника ТОВ «Агровін-Альянс», відповідно до даного акта порушень вимог земельного законодавства при використанні земельної ділянки площею 24,6571га з кадастровим номером 0520681400:03:003:0085 на території Гуменської сільської ради не виявлено.
Окремуувагувідповідач звертає на агрохімічний паспорт поля, земельної ділянки №1 від 27.10.2017 року виготовленого Вінницькою філією Державної установи «Інститут охорони грунтів України», відповідно до якого земельна ділянка кадастровий номер 0520681400:03:003:0085 загальною площею 24,6571 га є земельною ділянкою яка відноситься до агрохімічної групи грунтів 42Д «Чорноземи опідзолені та слабореградовані середньосуглинкові», які не є особливо цінними ґрунтами в розумінні ст. 150 ЗК України
Окрім того відповідно до листа відділу Держгеокадастру у Вінницькому районі ГУ Держгеокадастру у Вінницькій області від 08.06.2018 року за вих.№575/405-18-0.20 вбачається, що Управлінням Держземагенства у Вінницькому районі висновком від 19.12.2013 року №50-14.8716в погоджено проект землеустрою щодо відведення 13 громадянам земельних ділянок загальною площею 24.6571 га для ведення особистого селянського господарства на території Гуменської сільської ради. Розташування вищенаведених земельних ділянок у відношенні до особиливоцінних земель визначалось на підставі індексної кадастрової карти Гуменської сільської ради. В проекті землеустрою відсутня інформація про розташування вищенаведених земельних ділянок у відношенні земель історико-культурного призначення та об`єктів культурної спадщини.
Разом з тим, у відповідності до положень ч. 2 ст. 28 ЗУ «Про землеустрій» відповідно до якої розробники документації із землеустрою несуть відповідно до закону відповідальність за достовірність, якість і безпеку заходів, передбачених цією документацією.
Станом на сьогоднішній день відсутні будь-які рішення щодо притягнення розробника документації до відповідальності відповідно до ч.2 ст. 28 ЗУ «Про землеустрій», що підтверджує законність та обґрунтованість проекту землеустрою.
З огляду на викладені у відзиві обставини відповідач просить відмовити у задоволенні позову.
У своїх поясненнях третя особа1 - ГУ Держгеокадастру у Вінницькій області зазначає наступне правомірність вилучення земельної ділянки з державної власності у приватну власність є законною та обґрунтованою що підтверджено рішенням Вінницького районного суду Вінницької області від 06.06.2018 у справі № 128/2589/17, яке набрало законної сили.
Вінницький районний суд в даному рішенні прийшов до висновку, що Головним Управлінням при затвердженні проекту та передачі земельних ділянок у приватну власність не було порушено вимог щодо погодження та затвердження проекту землеустрою.
Щодо позовної вимоги про повернення у власність держави в особi Головного Управління земельної ділянки площею 24,6571 га з кадастровим номером 05206 81400:03:003:00 85. Головне Управління зазначає про те, що дану земельну ділянку ніхто з державної власності не вилучав. Дана ділянка утворилась в результаті об`єднання земельних ділянок на установчих зборах учасників ТОВ «Агровiн-Альянс» на якому було прийнято рішення про об`єднання в одну земельну ділянку всіх земельних ділянок, що належать ТОВ «Агровiн-Альянс», що підтверджується протоколом установчих зборів учасників ТОВ «Агровiн-Альянс» №3 від 29.07.2017 року.
Вороновицька селищна рада, в своїх поясненнях, повністю погоджується з обставинами викладеними у позові щодо протиправного вилучення земельної ділянки зі складу земель державної власності.
Надаючи правову кваліфікацію доказам які надані сторонами та викладеним обставинам з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог суд виходить з наступного.
Відповідно до ст. 131-1 Конституції України на прокуратуру України покладається представництво інтересів держави в суді.
Відповідно до ч. 1, 3 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» представництво прокурором інтересів держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів держави, у випадках та порядку, встановленому законом. Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.
Стаття 53 Господарського процесуального Кодексу України (далі - ГПК України) передбачає право прокурора звертатися до господарського суду з позовною заявою в інтересах держави. Прокурор, звертаючись до суду, у позовній заяві обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.
Конституційний суд України у рішенні від 08.04.1999 у справі №3-рн/99 зазначив, що із врахуванням того, що «інтереси держави» є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначають з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовують в позовній заяві необхідність їх захисту та зазначають орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.
Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.
Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті. Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва.
Підставою подання до суду даного позову є необхідність захисту інтересів держави, в основі яких, згідно з рішенням Конституційного Суду України від 08.04.1999 у справі М І -1/99, завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих, у даному випадку на охорону землі як національного багатства.
Відповідно до пунктів третього, четвертого, п`ятого рішення Конституційного Суду України від 08.04.1999 року державні інтереси закріплюються як нормами Конституції України, так і нормами інших правових актів, в їх основі завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (зокрема, економічних, соціальних) дій, програм, спрямованих на гарантування її економічної безпеки, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання тощо; інтереси держави можуть збігатись повністю, частково або не збігатись зовсім з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді; із врахуванням того, що «інтереси держави» є оціночним поняттям, прокурор у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах; поняття «орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах» означає орган, на який державою покладено обов`язок щодо здійснення конкретної діяльності у відповідних правовідносинах, спрямованої на захист інтересів держави.
Відповідно до ч. 4 ст. 122 Земельного кодексу України центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб.
Постановою Кабінету Міністрів України від 14.01.15 №5 «Про утворення територіальних органів Державної служби з питань геодезії, картографії та кадастру» утворено як юридичні особи публічного права територіальні органи Державної служби з питань геодезії, картографії та кадастру та реорганізовано територіальні органи Державного агентства земельних ресурсів шляхом їх приєднання до відповідних територіальних органів Державної служби з питань геодезії, картографії та кадастру.
Державна служба України з питань геодезії, картографії та кадастру здійснює свої повноваження безпосередньо і через утворені в установленому порядку територіальні органи (пункт 7 Положення про Державну службу України з питань геодезії, картографії та кадастру).
Відповідно до Положення про Головне управління Держгеокадастру в області затвердженого наказом Міністерства регіонального розвитку будівництва та житлово-комунального господарства України 03.02.2015 №14 Головне управління Держгеокадастру в області є територіальним органом Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру та йому підпорядковане.
Завданням Головного управління є реалізація повноважень Держгеокадастру на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці.
Виходячи із зазначених норм, органом, уповноваженим державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах виступає Державна служба України з питань геодезії, картографії та кадастру, в особі Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області.
Тобто, компетентним органом є Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області.
Разом з тим, враховуючи те, що через дії Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області, яке є органом, уповноваженим державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, незаконно вибула земельна ділянка державної власності, сільськогосподарського призначення, пасовища, цінні землі, у зв`язку з чим Вінницька місцева прокуратура уповноважена вжити заходи представницького характеру відповідно до абз. 2 ч. 5 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», набуваючи при цьому статусу позивача.
У даному випадку підставою для представництва інтересів держави в суді шляхом подання позову стало неправомірне вибуття з державної власності земельної ділянки площею 25,2542 га, що у свою чергу призвело до заподіяння шкоди інтересам держави і прокурор повинен звернутися до суду для захисту відповідних публічних інтересів держави.
Відповідно до статті 14 Конституції України право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.
За частинами 2 та 3 статті 78 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них. Земля в Україні може перебувати в приватній, комунальній та державній власності.
Статтею 80 ЗК України встановлено, що самостійними суб`єктами права власності на землю є громадяни та юридичні особи - на землі приватної власності, територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, - на землі комунальної власності, а також держава, яка реалізує це право через відповідні органи державної влади, на землі державної власності.
У державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності. Право державної власності на землю набувається і реалізується державою через органи виконавчої влади відповідно до повноважень, визначених цим Кодексом (частини 1 та 2 статті 84 ЗК України).
Згідно приписів статті 15-1 ЗК України до повноважень центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику в сфері земельних відносин належить розпорядження землями державної власності в межах, визначених цим Кодексом.
За частиною 4 статті 122 ЗК України центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою цієї статті, у власність або в користування для всіх потреб.
За правилами частини 1 статті 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.
Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування (частина 2 статті 116 ЗК України).
Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі, зокрема, одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом (пункт в частини 3 статті 116 ЗК України).
За частиною 4 вказаної статті, передача земельних ділянок безоплатно у власність громадян у межах норм, визначених цим Кодексом, провадиться один раз по кожному виду використання.
У силу положень частини 1 статті 121 ЗК України громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності для ведення особистого селянського господарства в розмірі не більше 2,0 гектара.
Порядок безоплатної приватизації земельних ділянок визначений статтею 118 ЗК України.
Відповідно до частин 6, 7, 8, 9 вказаної статті громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності, зокрема, для ведення особистого селянського господарства в межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (в разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства).
Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності в власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання в місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову в його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки погоджується в порядку, встановленому статтею 186-1 цього Кодексу.
Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, у двотижневий строк з дня отримання погодженого проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (а в разі необхідності здійснення обов`язкової державної експертизи землевпорядної документації згідно із законом - після отримання позитивного висновку такої експертизи) приймає рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність.
Як вбачається з матеріалів справи, 29 листопада 2013 року Головним управлінням Держземагенства у Вінницькій області видані накази про надання 13 громадянам дозволу на розроблення документації із землеустрою щодо відведення у власність земельних ділянок площею 2,00 га кожному із земель державної власності сільскогосподарського призначення (землі запасу) на території Гуменської сільської ради Вінницького району Вінницької області, із цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства (код 01.03).
ПП «ВІНЗЕМКАДАСТР» на замовлення вказаних вище 13 осіб було виготовлено один проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок, що передаються у власність для ведення особистих селянських господарств із земель сільськогосподарського призначення (землі запасу) Гуменської сільської ради Вінницького району Вінницької області.
19 грудня 2013 року Управлінням Держземагенства у Вінницькому районі Вінницької області було прийнято висновок № 50-14.8716в про погодження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки.
Вказаним висновком погоджено проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність: ОСОБА_1 - 1,8967 га, ОСОБА_2 - 1,8967 га, ОСОБА_3 - 1,8967 га, ОСОБА_4 - 1,8967 га, ОСОБА_5 - 1,8967 га, ОСОБА_6 - 1,8967 га, ОСОБА_7 - площею 1,8967 га, ОСОБА_8 - 1,8967 га, ОСОБА_9 - 1, 8967 га, ОСОБА_14 - 1, 8967 га, ОСОБА_11 - 1,8967 га, ОСОБА_12 - 1,8967 га, ОСОБА_13 - 1,8967 га.
Проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок, що передаються у власність для ведення особистих селянських господарств із земель сільськогосподарського призначення (землі запасу) Гуменської сільської ради внесеного до Державного земельного кадастру реєстратором Будковською Т.В. 20.12.2013 року.
Наказами Головного управління Держземагенства у Вінницькій області «Про затвердження документації із землеустрою та надання земельної ділянки у власність» від 31.12.2013 затверджено проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність 13 громадянам по 1,8967 га кожному.
12 липня 2017 року на установчих зборах ТОВ «Агровін-Альянс» (далі відповідач) громадяни ОСОБА_6 , ОСОБА_14 , ОСОБА_7 , ОСОБА_3 , ОСОБА_11 , ОСОБА_4 , ОСОБА_8 , ОСОБА_12 , ОСОБА_1 , ОСОБА_5 , ОСОБА_13 ОСОБА_9 , ОСОБА_2 , передали у власність ТОВ «Агровін-Альянс» на безоплатній основі земельні ділянки, цільове призначення яких - «для ведення особистого селянського господарства».
ТОВ «Агровін-Альянс» на підставі вказаного протоколу зборів здійснило державну реєстрацію права власності за товариством вказаних земельних ділянок 20.07.2017, які згодом об`єднало в одну земельну ділянку загальною площею 24,6571 га, кадастровий номер 0520681400:03:003:0085, що знаходиться на території Гуменської сільської ради Вінницького району Вінницької області без зміни цільового призначення - для ведення особистого селянського господарства.
Таким чином, власником та фактичним користувачем спірної земельної ділянки, що набута за умовами безоплатного правочину, є відповідач у справі.
Предметом позову в даній справі є вимога про повернення у власність держави з незаконного володіння (фактичного користувача) на користь держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області (розпорядника земель державної власності сільськогосподарського призначення) земельної ділянки, з кадастровим номером 0520681400:03:003:0085, загальною площею 24,6571 га, розташованої на території Гуменської сільської ради Вінницького району, за межами населеного пункту.
Обґрунтовуючи заявлені вимоги, прокурор зазначає, що спірна земельна ділянка незаконно вибула з державної власності, а саме з порушенням приписів ст. 83 та частини 6 ст. 186-1 ЗК України, оскільки, є пасовищем і не могла бути розпайована та передана у приватну власність, крім того проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки підлягав обов`язковій державній експертизі землевпорядної документації яку уповноважений державою орган не провів та безпідставно передав земельну ділянку у власність громадян.
Прокурор вважає, що спірна земельна ділянка вибула з державної власності поза волею власника держави.
Як наслідок, накази Головного управління Держземагенства у Вінницькій області «Про затвердження документації із землеустрою та надання земельної ділянки у власність» від 31.12.2013 прийнято з порушенням вимог ЗК України.
За доводами прокурора ці обставини є підставою для застосування ст. 391 ЦК України, згідно якої власник має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.
Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорювання. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорювання та спричиненим цими діяннями наслідкам.
Серед способів захисту речових прав цивільне законодавство виокремлює, зокрема, витребування майна з чужого незаконного володіння (стаття 387 ЦК України) й усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном (стаття 391 ЦК України, частина друга статті 52 ЗК України). Вказані способи захисту можна реалізувати шляхом подання віндикаційного та негаторного позовів відповідно.
Предметом віндикаційного позову є вимога власника, який не є фактичним володільцем індивідуально-визначеного майна, до особи, яка незаконно фактично володіє цим майном, про повернення його з чужого незаконного володіння.
Негаторний позов - це позов власника, який є фактичним володільцем майна, до будь-якої особи про усунення перешкод, які ця особа створює у користуванні чи розпорядженні відповідним майном. Позивач за негаторним позовом вправі вимагати усунути існуючі перешкоди чи зобов`язати відповідача утриматися від вчинення дій, що можуть призвести до виникнення таких перешкод. Означений спосіб захисту спрямований на усунення порушень прав власника, які не пов`язані з позбавленням його володіння майном.
Власник земельної ділянки може вимагати, зокрема, усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою (частина друга статті 152 ЗК України).
Власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном (стаття 391 ЦК України).
Що заволодіння громадянами та юридичними особами землями всупереч вимогам ЗК України (перехід до них права володіння цими землями) є неможливим. (див. також висновки Великої Палати Верховного Суду, сформульовані у постанові від 22 травня 2018 року у справі № 469/1203/15-ц, у пункті 70 постанови від 28 листопада 2018 року у справі № 504/2864/13-ц).
Отже, отримання земельної ділянки у власність з порушенням ЗК України треба розглядати як не пов`язане з позбавленням володіння порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади. У такому разі позовну вимогу зобов`язати повернути земельну ділянку слід розглядати як негаторний позов, який можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідної земельної ділянки (див. пункт 71 постанови Великої Палати Верховного Суду від 28 листопада 2018 року у справі № 504/2864/13-ц, а також пункт 96 постанови Великої Палати Верховного Суду від 4 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц). Власник земельної ділянки може вимагати усунення порушення його права власності на цю ділянку, зокрема, оспорюючи відповідні рішення органів державної влади чи органів місцевого самоврядування, договори або інші правочини, та вимагаючи повернути таку ділянку.
Дослідивши матеріали справи та проаналізувавши доводи та заперечення обох сторін, судом встановлено, що земельна ділянка з кадастровим номером 0520681400:03:003:0085, загальною площею 24,6571га, цільове призначення: для ведення особистого селянського господарства, розташована на території Гуменської сільської ради Вінницького району Вінницької області, за межами населеного пункту, вибула з державної власності на підставі чинних наказів ГУ Держземагенства у Вінницькій області «Про затвердження документації із землеустрою та надання земельної ділянки у власність» від 31.12.2013, прийнятого у межах повноважень відповідно до приписів статті 19 Конституції України, статей 15-1, частини 2 статті 84, частини 4 статті 122 ЗК України.
Наведене свідчить, що спірна земельна ділянка вибула з власності держави за наявності її волі, вираженої в діях повноважного органу, що в силу до покладених на нього завдань розпоряджався землями сільськогосподарського призначення на визначеній території та прийняв рішення в формі чинних наказів від 31.12.2013 про передачу спірної земельної ділянки в приватну власність 13 громадянам (первісним набувачам).
Тобто, твердження позивача про вибуття спірної земельної ділянки з державної власності поза волею її власника - держави, не знайшли свого підтвердження в ході судового розгляду наявного спору.
При цьому, судом відхилено як необґрунтовані доводи прокурора про те, що оскільки накази від 31.12.2013 прийнято з порушенням приписів ст. 83 та частини 6 ст. 186-1 ЗК України, то слід вважати, що спірна земельна ділянка вибула з власності держави поза її волею.
Головне управління Держземагенства у Вінницькій області (зараз Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області), який є територіальним органом Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру, відповідно до покладених на нього завдань, у тому числі здійснює ведення Державного земельного кадастру, інформаційну взаємодію Державного земельного кадастру з іншими інформаційними системами в установленому порядку (в тому числі з Реєстром речових прав на нерухоме майно); здійснює державну реєстрацію земельних ділянок; веде поземельні книги та видає витяги з Державного земельного кадастру про земельні ділянки; здійснює державний нагляд (контроль) у частині дотримання земельного законодавства, використання та охорони земель усіх категорій та форм власності, втому числі нагляд за веденням державного обліку і реєстрації земель, достовірністю інформації про наявність та використання земель; здійснює державний нагляд (контроль) у частині дотримання вимог земельного законодавства в процесі укладення цивільно-правових договорів, передачі в власність, надання в користування, в тому числі в оренду, вилучення (викупу) земельних ділянок; у частині дотримання вимог земельного законодавства органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування з питань передачі земель у власність та надання в користування та ін.
За визначеннями статті 1 Закону України «Про державний земельний кадастр» державний земельний кадастр - єдина державна геоінформаційна система відомостей про землі, розташовані в межах державного кордону України, їх цільове призначення, обмеження в їх використанні, а також дані про кількісну і якісну характеристику земель, їх оцінку, про розподіл земель між власниками і користувачами.
Державна реєстрація земельної ділянки - внесення до Державного земельного кадастру передбачених цим Законом відомостей про формування земельної ділянки та присвоєння їй кадастрового номера.
Відомості Державного земельного кадастру є офіційними (частина 1 статті 20 ЗУ «Про державний земельний кадастр»).
Виходячи зі змісту статті 15 ЗУ «Про державний земельний кадастр» до Державного земельного кадастру включаються такі відомості про земельні ділянки: кадастровий номер; місце розташування, у тому числі дані Державного адресного реєстру (за наявності); опис меж; площа; міри ліній по периметру; координати поворотних точок меж; дані про прив`язку поворотних точок меж до пунктів державної геодезичної мережі; дані про якісний стан земель та про бонітування ґрунтів; відомості про інші об`єкти Державного земельного кадастру, до яких територіально (повністю або частково) входить земельна ділянка; цільове призначення (категорія земель, вид використання земельної ділянки в межах певної категорії земель); склад угідь із зазначенням контурів будівель і споруд, їх назв; відомості про обмеження в використанні земельних ділянок; відомості про частину земельної ділянки, на яку поширюється дія сервітуту, договору суборенди земельної ділянки; нормативна грошова оцінка; інформація про документацію із землеустрою та оцінки земель щодо земельної ділянки та інші документи, на підставі яких встановлено відомості про земельну ділянку.
Відповідно до ч. 6 ст. 186-1 ЗК України підставою для відмови у погодженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки може бути лише невідповідність його положень вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, документації із землеустрою або містобудівній документації. У разі якщо проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки підлягає обов`язковій державній експертизі землевпорядної документації, погоджений проект подається замовником або розробником до центрального органу виконавчої влади, що здійснює реалізацію державної політики у сфері земельних відносин, або його територіального органу для здійснення такої експертизи.
За висновком суду, враховуючи наведені норми, ГУ Держземагенства у Вінницькій області на момент прийняття рішення про передачу спірної земельної ділянки в приватну власність громадянам мав дотримуватись норм Земельного кодексу.
В силу покладених на ГУ Держземагенства у Вінницькій області завдань, вона, з метою недопущення порушень вимог Земельного кодексу, перед прийняттям рішення про передачу з державної в приватну власність спірної земельної ділянки, мав вчинити всі залежні від нього дії з метою попереджень порушення вимог закону з його сторони.
За висновком суду, накази ГУ Держземагенства у Вінницькій області від 31.12.2013, моги бути прийняті з порушенням вимог ЗК України, внаслідок недбалості останнього та невчинення передбачених законом дій.
Невчинення ГУ Держземагенства у Вінницькій області передбачених законом дій , не звільняють останнього від правових наслідків рішень, прийнятих із порушенням вимог закону, внаслідок власної недбалості, в тому числі таких наслідків як безпідставне вибуття з державної власності спірної земельної ділянки. В той час як витребування даної земельної ділянки з володіння саме добросовісного набувача є втручанням держави в право на мирне володіння майном, зокрема позбавлення особи права приватної власності на майно шляхом його витребування. Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатись на саму державу, такі помилки не можуть виправлятись за рахунок осіб, яких вони стосуються.
За приписами статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
Відповідно частини 4 статті 11 ГПК України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Одним із суттєвих елементів принципу верховенства права є принцип юридичної визначеності. Цей принцип має різні прояви. Зокрема він є одним із визначальних принципів «доброго врядування» і «належної адміністрації» (встановлення процедури та її дотримання), частково співпадає з принципом законності (чіткість і передбачуваність закону, вимоги до «якості» закону).
Так у пунктах 70-71 рішення в справі «Рисовський проти України» (29979/04) Європейський суд з прав людини, аналізуючи відповідність мотивування Конвенції, підкреслює особливу важливість принципу «належного урядування», зазначивши, що цей принцип передбачає, що в разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (рішення в справах «Беєлер проти Італії» (Beyeler v. Italy), №33202/96, пункт 120; «Онер`їлдіз проти Туреччини» (Oneryildiz v. Turkey), №48939/99, пункт 128; «Megadat.com S.r.l. проти Молдови» (Megadat.com S.r.l. v. Moldova), №21151/04, пункт 72; «Москаль проти Польщі» (Moskal v. Poland), №10373/05, пункт 51. Зокрема на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (рішення в справах «Лелас проти Хорватії» (Lelas v. Croatia), заява №55555/08, пункт 74, від 20.05.2010; «Тошкуце та інші проти Румунії» (Toscuta and Others v. Romania), заява №36900/03, пункт 37, і сприятимуть юридичній визначеності в цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси (рішення в справах «Онер`їлдіз проти Туреччини» (Oneryildiz v. Turkey), пункт 128 та «Беєлер проти Італії» (Beyeler v. Italy), пункт 119).
Принцип «належного урядування», як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість (рішення в справі «Москаль проти Польщі» (Moskal v. Poland), № 10373/05, пункт 73). Будь-яка інша позиція була б рівнозначною, inter alia, санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам. З іншого боку, потреба виправити минулу «помилку» не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу (рішення в справі «Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки» (Pincova and Pine v. the Czech Republic), № 36548/97, пункт 58). Іншими словами, державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїхвласних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов`язків (рішення в справі «Лелас проти Хорватії» (Lelas v. Croatia), пункт 74). Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються (рішення в справах «Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки» (Pincova and Pine v. the Czech Republic), пункт 58; «Ґаші проти Хорватії» (Gashi v. Croatia), № 32457/05, пункт 40; «Трґо проти Хорватії» (Trgo v. Croatia), № 35298/04, пункт 67). У контексті скасування помилково наданого права на майно принцип «належного урядування» може не лише покладати на державні органи обов`язок діяти невідкладно, виправляючи свою помилку (наприклад, рішення в справі «Москаль проти Польщі» (Moskal v. Poland), пункт 69), а й потребувати виплати відповідної компенсації чи іншого виду належного відшкодування колишньому добросовісному власникові (рішення в справах «Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки» (Pincova and Pine v. the Czech Republic), пункт 53 та «Тошкуце та інші проти Румунії» (Toscuta and Others v. Romania), пункт 38).
У постанові Верховного Суду України від 18.01.2017 у справі № 6-2776цс16 викладено правову позицію, відповідно до якої втручання держави в право на мирне володіння своїм майном, зокрема, й позбавлення особи права власності на майно шляхом його витребування на користь держави загалом є предметом регулювання статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Перший протокол, Конвенція), що ратифікований Законом України N 475/97-ВР від 17.07.1997.
Стаття 1 Першого протоколу гарантує захист права на мирне володіння майном особи, яка законним шляхом, добросовісно набула майно в власність, і для оцінки додержання «справедливого балансу» в питаннях позбавлення майна мають значення обставини, за якими майно було набуте в власність, поведінка особи, з власності якої майно витребовується.
Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 15.05.2018 у справі № 372/2180/15-ц була висловлена наступна правова позиція: …предметом безпосереднього регулювання статті 1 Першого протоколу є втручання держави в право на мирне володіння майном, зокрема й позбавлення особи права власності на майно шляхом його витребування...
Відповідно до сталої практики ЄСПЛ (серед багатьох інших, рішення ЄСПЛ у справах «Спорронґ і Льоннрот проти Швеції» від 23.09.1982; «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства» від 21.02.1986; «Щокін проти України» від 14.10.2010; «Сєрков проти України» від 07.07.2011; «Колишній король Греції та інші проти Греції» від 23.11.2000; «Булвес» АД проти Болгарії» від 22.01.2009; «Трегубенко проти України» від 02.11.2004; «East/West Alliance Limited» проти України" від 23.01.2014) напрацьовано три критерії, які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання в право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу, а саме: чи є втручання законним; чи переслідує воно «суспільний», «публічний» інтерес; чи є такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям. ЄСПЛ констатує порушення статті 1 Першого протоколу, якщо хоча б одного критерію не буде додержано.
Критерій законності означає, що втручання держави в право власності особи повинно здійснюватися на підставі закону - нормативно-правового акта, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним у питаннях застосування та наслідків дії його норм. Сам лише факт, що правова норма передбачає більш як одне тлумачення, не означає, що закон непередбачуваний. Сумніви щодо тлумачення закону, що залишаються, враховуючи зміни в повсякденній практиці, усувають суди в процесі здійснення правосуддя.
Втручання держави в право власності особи є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення «суспільного», «публічного» інтересу, при визначенні якого Європейський суд з прав людини надає державам право користуватися «значною свободою (полем) розсуду». Втручання держави в право на мирне володіння майном може бути виправдане за наявності об`єктивної необхідності в формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності.
Принцип «пропорційності» передбачає, що втручання в право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно з національним законодавством і в інтересах суспільства, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов`язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. «Справедлива рівновага» передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, що передбачається для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідний баланс не буде дотриманий, якщо особа несе «індивідуальний і надмірний тягар». Одним із елементів дотримання принципу «пропорційності» при втручанні в право особи на мирне володіння майном є надання їй справедливої та обґрунтованої компенсації.
При цьому, висновки Європейського суду з прав людини потрібно застосовувати не безумовно, а із урахуванням фактичних обставин справи, оскільки цей суд рекомендував оцінювати дії не тільки органів держави-відповідача, але і самого скаржника. Це пов`язано з тим, що певні випадки порушень, на які особа посилається як на підставу для застосування статті 1 Першого протоколу, можуть бути пов`язані із протиправною поведінкою самого набувача майна.
З наведеного слідує, що встановлення порушення статті 1 Першого протоколу, виправданість втручання в право власності та надання відповідної компенсації напряму корелюються із законністю набуття майна, поведінкою набувача під час його придбання та наявністю суспільного інтересу, з метою задоволення якого таке втручання здійснюється.
Відповідно до статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам у цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься в справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
За частиною 1 статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Стаття 129 Конституції України відносить до основних засад судочинства змагальність сторін.
За загальним правилом обов`язок доказування певних обставин покладається на особу, яка посилається на ці обставини. Обов`язок доказування та подання доказів розподіляється між сторонами, виходячи з того, хто посилається на юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги та заперечення. Це стосується позивача, який повинен доказати факти, на підставі яких пред`явлено позов, а також відповідача, який має можливість доказувати факти, на підставі яких він будує заперечення проти позову.
Відповідно до положень статті 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять у предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (частина 1 статті 77 ГПК України).
За статтею 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
За частиною 1 статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Посилання Прокурора на постанову Великої палати Верховного суду України від 12.06.2019 року у справі № 487/10128/14-ц, на переконання суду є безпідставними оскільки в цій справі зовсім інші обставини та докази.
Судом також враховано той факт, що починаючи з липня 2017 року спірна земельна ділянка перебувала у власності відповідача (речове право зареєстровано в Реєстрі 20.07.2017). Натомість упродовж усього часу, коли такий об`єкт перебував у користуванні первісних набувачів, жодних дій щодо витребування такого майна у первісних набувачів не вчинялося.
Відповідно до ч.1,2, ст. 231 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.
Таким чином, враховуючи, що вибуття спірної земельної ділянки відбулось за наявності волі її власника - держави, в особі ГУ Держземагенства у Вінницькій області, з огляду на характер спірних правовідносин, встановлені обставини та застосовані правові норми, за висновком суду вбачається невідповідність заходу втручання держави в право власності відповідача (який діяв добросовісно) критеріям правомірного втручання в право особи на мирне володіння майном, сформованим у сталій практиці Європейського суду з прав людини.
Окрім того, господарський суд, при вирішення даної справи враховує висновки, наведені Європейським судом з прав людини у справі "Проніна проти України", яким було вказано, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
З урахуванням висновків, до яких дійшов суд при вирішенні даного спору, суду не вбачається за необхідне надавати правову оцінку кожному із доводів наведених позивачем в обґрунтування заявлених позовних вимог, а також заперечень відповідача, оскільки їх оцінка не може мати наслідком спростування висновків, до яких дійшов господарський суд під час вирішення даного спору.
З урахуванням зазначеного, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову.
Щодо заявленої відповідачем позовної давності суд зазначає наступне.
За змістом частини першої статті 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи.
Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв`язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.
Разом з тим, судом визнано не обґрунтованими вимоги прокурора та встановлено що його право не порушено, з огляду на це відсутні підстави застосування до спірних правовідносин положення статті 267 ЦК України.
В зв`язку з відмовою у задоволенні позовних вимог витрати по сплаті судового збору за подання позовної заяви у відповідності до ст. 129 ГПК України, залишаються за позивачем.
Керуючись ст.ст. 2, 3, 7, 8, 10-15, 18, 42 45, 46, 73, 74, 76-80, 86, 91, 113, 118, 123, 129, 232, 233, 236, 237, 238, 240, 241, 242, 252, 326, 327 Господарського процесуального кодексу України, суд -
УХВАЛИВ:
1. В позові відмовити повністю.
2. Судові витрати по сплаті судового збору за подання позовної заяви залишити за прокурором.
3. Копію рішення направити сторонам рекомендованим листом з повідомленням про вручення поштового відправлення.
Апеляційна скарга на рішення подається протягом двадцяти днів з дня складання повного судового рішення (ч.1 ст.256 ГПК України).
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано (ч.1 ст.241 ГПК України).
Апеляційна скарга подається у порядку, визначеному ст.ст. 256, 257 та п.17.5 Перехідних положень ГПК України.
Повне рішення складено 08 жовтня 2020 р.
Суддя Маслій І.В.
віддрук. прим.:
1 - до справи;
2 - прокурору (пров. Цегельний, 8, м. Вінниця, 21011);
3 - відповідачу (вул. Академіка Янгеля, буд. 4-Д, м. Вінниця, 21001);
4 - третій особі1 (вул. Келецька, 63, м Вінниця, 21027);
5 - третій особі 2 (вул. Козацький шлях, 60, смт Вороновиця, Вінницький р-н, Вінницька обл., 23252)
