Провадження № 4-с/760/29/21
В справі № 760/27402/20
У Х В А Л А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
10 лютого 2021 року Солом"янський районний суд м. Києві в складі:
головуючого- судді- Шереметьєвої Л.А.
за участю секретаря- Шпори М.М.
представника заявника- ОСОБА_1
державного виконавця- Годованюка С.П.
представника стягувача- Решетніка Ю.І.
розглянувши в відкритому судовому засіданні в м. Києві скаргу ОСОБА_2 на дії старшого державного виконавця Солом`янського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції / м. Київ / Годованюка С.П.,стягувач - Акціонерне товариство УкрСиббанк», суд
В С Т А Н О В И В:
Заявник звернулася до суду із скаргою і просить:
- визнати незаконною та скасувати постанову державного виконавця Солом`янського районного ВДВС в м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції Браташової В.І. про відкриття виконавчого провадження від 16 березня 2020 року № 61525694;
- визнати незаконною та скасувати постанову державного виконавця Солом`янського районного ВДВС в м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції Браташової В.І. про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження від 16 березня 2020 року по виконавчому провадженню № 61525694;
- визнати незаконною та скасувати постанову державного виконавця Солом`янського районного ВДВС в м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції Браташової В.І. про стягнення виконавчого збору у розмірі 14 347,20 дол. США по виконавчому провадженню № 61525694;
- визнати незаконною та скасувати постанову державного виконавця Солом`янського районного ВДВС в м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції Годованюка С.П. про арешт коштів боржника по виконавчому провадженню № 61525694;
- визнати незаконною та скасувати постанову державного виконавця Солом`янського районного ВДВС в м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції Годованюка С.П. про арешт майна боржника по виконавчому провадженню № 61525694.
Посилається на те, що 25 жовтня 2013 року Солом`янським районним судом м. Києва був виданий виконавчий лист № 2-821/11 про стягнення солідарно з неї та ОСОБА_3 заборгованості в розмірі 143 472,00 дол. США.
Строк пред`явлення виконавчого листа до виконання зазначений до 18 вересня 2014 року, тобто один рік з моменту набрання рішенням суду законної сили.
11 березня 2020 року представник АТ «Укрсиббанк» подав заяву про відкриття виконавчого провадження за вказаним виконавчим листом.
16 березня 2020 року державний виконавець Солом`янського районного ВДВС в м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції Браташова В.І. винесла постанову про відкриття виконавчого провадження № 61525694.
В цей же день була винесена постанова про стягнення виконавчого збору у розмірі 14 347,20 дол. США та постанова про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження в розмірі 269, 00 гр.
28 вересня 2020 року державний виконавець Солом`янського районного ВДВС в м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції Годованюк С.П. виніс постанову про арешт коштів боржника та постанову про арешт майна боржника.
Вважає, що вказані постанови винесено з порушенням вимог Закону України «Про виконавче провадження».
Крім того, виконавчий лист був пред`явлений до виконання з пропуском строку.
Так, строк пред`явлення виконавчого листа до виконання був встановлений 1 рік, а тому, враховуючи його попередні повернення, останнім днем для пред`явлення до виконання є 23 червня 2019 року, тобто один рік з моменту попереднього повернення.
Виконавчий лист було видано на солідарне стягнення заборгованості, а не в рівних частках, як зазначено в постанові про відкриття виконавчого провадження.
Зазначає, що постановами про арешт майна та коштів боржника накладено арешт на все майно і на всі рахунки без зазначення суми, в межах якої накладається арешт, чим грубо порушені права боржника.
Вона не отримувала жодної постанови, а з матеріалами виконавчого провадження ознайомилася лише 02 жовтня 2020 року.
Виходячи з цього, просить задовольнити скаргу.
Представник заявника в судовому засіданні скаргу підтримав.
Представник стягувача в судовому засіданні проти скарги заперечував.
Зазначив, що виконавчий лист пред`являвся до виконання неодноразово, повертався державним виконавцем і знову пред`являвся банком до виконання.
До цього часу рішення суду не виконано, заборгованість скаржником не сплачена, а тому просить відмовити у задоволенні скарги.
Державний виконавець в судовому засіданні проти скарги заперечував, посилаючись на те, що його дії у виконавчому провадженні відповідають вимогам закону.
Заслухавши пояснення учасників судового розгляду, дослідивши матеріали справи, суд не знаходить підстав для задоволення скарги, виходячи з наступного.
Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з ч. 1 ст. 74 Закону України «Про виконавче провадження» рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом.
Відповідно до ст. 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.
Згідно вимог ч.1 ст. 5 Закону України «Про виконавче провадження» примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів».
За змістом ч. 1 ст. 5 Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» державний виконавець, приватний виконавець під час здійснення професійної діяльності є незалежними, керуються принципом верховенства права та діють виключно відповідно до закону.
Судом встановлено, що 25 жовтня 2013 року Солом`янським районним судом м. Києва був виданий виконавчий лист про стягнення з заявника та ОСОБА_3 на користь ПАТ «Укрсиббанк» заборгованості в розмірі 143 472, 00 долари США.
16 березня 2020 року старшим державним виконавцем Солом`янського районного ВДВС в м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції Браташовою В.І. винесено постанову про відкриття виконавчого провадження № 61525694, постанову про стягнення виконавчого збору у розмірі 14 347,20 дол. США та постанову про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження в розмірі 269, 00 гр.
Постановами державного виконавця від 28 вересня 2020 року був накладений арешт на майно, що належить боржнику,та на грошові кошти, що містяться на відкритих рахунках, а також кошти на рахунках, що будуть відкриті після винесення постанови.
Постановою старшого державного виконавця Солом`янського районного ВДВС в м. Києві Годованюка С.П. від 28 вересня 2020 року виконавчий документ було повернуто стягувачу на підставі п. 2 ч. 1 ст. 37 Закону України «Про виконавче провадження».
/ а.с. 54 - 87 /
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження, як завершальна стадія судового провадження, та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Закон України «Про виконавче провадження» визначає умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку.
Відповідно до ч.1 ст.22 Закону України « Про виконавче провадження» / в редакції Закону України від 21 квітня 1999 року 606-XIV / видані судом виконавчі листи могли бути пред`явлені до виконання протягом року.
Згідно з п.2 ч.1 ст.47 Закону виконавчий документ, на підставі якого відкрито виконавче провадження, за яким виконання не здійснювалося або здійснено
частково, повертається стягувачу у разі, якщо у боржника відсутнє майно, на яке може бути звернуто стягнення, а здійснені державним виконавцем відповідно до цього Закону за заходи щодо розшуку такого майна виявилися
безрезультатними.
За змістом ч.5 ст.47 Закону повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених цією статтею, не позбавляє його права повторно пред`явити виконавчий документ до виконання протягом строків, встановлених статтею 22 цього Закону.
З матеріалів виконавчого провадження вбачаться, що виданий судом виконавчий лист неодноразово, починаючи з 2014 року, повертався стягувачу відповідно до п.2 ч.1 ст.47 Закону та повторно пред`являвся до виконання.
02 червня 2016 року був прийнятий Закон України № 1404-VIII » Про виконавче провадження».
Відповідно до п.п.1,2,5,6,7 Розділу XIII »ПРИКІНЦЕВІ ТА ПЕРЕХІДНІ ПОЛОЖЕННЯ» цей Закон набирає чинності одночасно з набранням чинності Законом України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів", крім статей 8, 9 та положень, що стосуються діяльності приватних виконавців, які вводяться в дію через три місяці з дня набрання чинності цим Законом.
Визнано таким, що втратив чинність з дня набрання чинності цим Законом Закон України "Про виконавче провадження" / в редакції Закону України від 21 квітня 1999 року 606-XIV / крім статті 4, яка втрачає чинність через три місяці з дня набрання чинності цим Законом.
Виконавчі документи, видані до набрання чинності цим Законом, пред`являються до виконання у строки, встановлені цим Законом.
Рішення, які виконувалися органами державної виконавчої служби до набрання чинності цим Законом, продовжують виконуватися цими органами до настання підстав для завершення виконавчого провадження.
Виконавчі дії, здійснення яких розпочато до набрання чинності цим Законом, завершуються у порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
Після набрання чинності цим Законом виконавчі дії здійснюються відповідно до цього Закону.
Таким чином, з дня набрання чинності Законом України « Про виконавче провадження» в редакції Закону України № 1404-VIII від 02 червня 2016 року, виконавчі дії мали проводитися в порядку та строки, визначені даним Законом.
Відповідно до ст.12 Закону виконавчі документи можуть бути пред`явлені до примусового виконання протягом трьох років.
З матеріалів виконавчого провадження вбачається, що постановою державного виконавця від 22 червня 2018 року виконавчий лист черговий раз був повернутий стягувачу на підставі п.2 ч.1 ст.37 Закону.
Відповідно до п.2 ч.1, ч.5 ст.37 даного Закону виконавчий документ повертається стягувачу, якщо у боржника відсутнє майно, на яке може бути звернено стягнення, а здійснені виконавцем відповідно до цього Закону заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними.
Повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених цією статтею, не позбавляє його права повторно пред`явити виконавчий документ до виконання протягом строків, встановлених статтею 12 цього Закону.
Таким чином, виконавчий лист повторно пред`явлений стягувачем до виконання у встановлені ч.1 ст.12 Закону України « Про виконавче провадження» строки.
Відповідно до ч. 1 ст. 48 Закону звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні (списанні коштів з рахунків) та примусовій реалізації.
Частинами 1,3 ст.50 Закону визначено, що звернення стягнення на об`єкти нерухомого майна здійснюється у разі відсутності в боржника достатніх коштів чи рухомого майна. При цьому в першу чергу звертається стягнення на окрему від будинку земельну ділянку, інше приміщення, що належать боржнику. В останню чергу звертається стягнення на житловий будинок чи квартиру, в якому фактично проживає боржник.
Статтею 56 Закону передбачено, що арешт майна (коштів) боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення.
Арешт на майно (кошти) боржника накладається виконавцем шляхом винесення постанови про арешт майна (коштів) боржника або про опис та арешт майна (коштів) боржника.
Представник заявника в судовому засіданні підтвердив обізнаність заявника про наявність ухвалених судом рішень про стягнення з неї заборгованості, його перебування на виконанні, повернення виконавчих документів та наявність виконавчих проваджень щодо стягнення виконавчого збору та невиконання заявником у добровільному порядку.
Державний виконавець у судовому засіданні пояснив і дані обставини підтвердив представник заявника, акцентуючи увагу на незаконності дій державного виконавця в частині винесення постанов, направлених на виконання рішення суду, після спливу після набранням рішення законної сили та видачі виконавчого листа, що рішення суду про стягнення з неї заборгованості на користь банку, заявником до цього часу не виконане.
Виходячи з цього, суд вважає, що вчинені державним виконавцем заходи для примусового виконання рішення суду, є законними і такими, що відповідають меті виконавчого провадження, визначеній законом.
Та обставина, що оскаржувані заявником постанови державним виконавцем винесені за спливом тривалого періоду часу з моменту ухвалення рішення, не тягнуть за собою їх незаконності та не звільняють її від обов`язку виконати рішення суду.
Відповідно до ч.ч.1,2,4 ст.27 Закону України виконавчий збір - це збір, що справляється на всій території України за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби.
Виконавчий збір стягується з боржника до Державного бюджету України.
Виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає примусовому стягненню, поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом, заборгованості із сплати аліментів.
Державний виконавець виносить одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження постанову про стягнення виконавчого збору (крім виконавчих документів про стягнення аліментів).
За змістом ст.42 Закону кошти виконавчого провадження складаються з:
1) виконавчого збору, стягнутого з боржника в порядку, встановленому статтею 27 цього Закону, або основної винагороди приватного виконавця;
2) авансового внеску стягувача;
3) стягнутих з боржника коштів на витрати виконавчого провадження.
Витрати органів державної виконавчої служби та приватного виконавця, пов`язані з організацією та проведенням виконавчих дій щодо забезпечення примусового виконання рішень, є витратами виконавчого провадження.
Види та розмір витрат виконавчого провадження встановлені наказом Міністерства юстиції України № 2830/5 від 28 вересня 2016 року.
Враховуючи викладене вище, суд вважає дії державних виконавців у межах виконавчого провадження такими, що відповідають вимогам закону, та не знаходить підстав для задоволення скарги.
Суд не приймає до уваги приведені в скарзі обґрунтування незаконності дій державного виконавця, виходячи з наступного.
Судом встановлено, що рішення про стягнення з заявника заборгованості, було ухвалено судом 06 грудня 2011 року.
Виконавчий лист у справі видано 25 жовтня 2013 року, неодноразово повертався стягувачу та повторно пред`являвся до виконання.
Сторони в судовому засіданні підтвердили, що рішення суду заявником не виконано до цього часу.
Відповідно до ч.ч.1, 2, 4 ст.10 ЦПК України суд при розгляді справи керується принципом верховенства права.
Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.
Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини виконання рішення суду є невід`ємною частиною права на справедливий суд.
Правосуддя визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення права.
Судове рішення за своєю суттю охороняє права, свободи та законні інтереси громадян і є завершальною стадією судового провадження.
У Резолюції Парламентської асамблеї Ради Європи 1787/2011 від 02 січня 2011 року зазначено,що виконання рішень Європейського суду з прав людини відзначається існуванням основних системних недоліків, які викликають велику кількість повторюваних висновків щодо порушення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, що серйозно підривають верховенство права.
Щодо України ці проблеми пов`язані, зокрема, з хронічним невиконанням рішень національних судів.
Крім того, за змістом Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження здійснюється з дотриманням таких засад, як обов`язковості виконання рішень та розумності строків виконавчого провадження.
Відповідно до ч. 3 ст. 2 ЦПК України принципом цивільного судочинства є виконуваність рішення суду та рівність усіх учасників судового процесу перед законом та судом.
Судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.
Крім того, виконання рішення суду - є елементом справедливого судового розгляду, передбаченого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
З точки зору ст. 2 ЦПК України та рішення Конституційного Суду України №16-рп/2009 від 30 червня 2009 року обов`язковість рішення суду є однією з основних засад судочинства, яка гарантує ефективне здійснення правосуддя.
На це ж посилається і Європейський Суд з прав людини в рішеннях «Горнсбі проти Греції» від 19 березня 1997 року, «Піалопулос та інші проти Греції» від 15 березня 2001 року та «Іммобільяре Саффі проти Італії».
Виходячи з викладеного вище, ухилення заявника, як боржника в виконавчому провадженні, від виконання рішення суду, суд вважає, що дії державного виконавця, направлені на його виконання, забезпечення прав стягувача при вчиненні виконавчих дій, відповідали вимогам закону, а тому підстави для задоволення скарги відстуні.
Керуючись ст.ст. 1, 3, 5, 26, 30, 37, 42, 48, 50, 56, 74 Закону України «Про виконавче провадження», ст.ст. 2,10,12,76-81, 258,259,260, 261, 263, 447-453 ЦПК України, суд
У Х В А Л И В :
В задоволенні скарги ОСОБА_2 на дії старшого державного виконавця Солом`янського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції / м. Київ / Годованюка С.П. відмовити.
Апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення до Київського апеляційного суду через суд першої інстанції.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст ухвали складено 15 лютого 2021 року.
Суддя: Л.А.Шереметьєва
