Ухвала
Іменем України
20 вересня 2021 року
м. Київ
справа № 760/27402/20
провадження № 61-13363ск21
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Ступак О. В. (суддя-доповідач), Гулейкова І. Ю., Усика Г. І.,
вирішуючи питання про відкриття касаційного провадження за касаційною скаргою представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на ухвалу Солом`янського районного суду м. Києва від 10 лютого 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 07 липня 2021 року у справі за скаргою ОСОБА_1 на дії державного виконавця Солом`янського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Годованюка Сергія Петровича, заінтересована особа - Акціонерне товариство «Укрсиббанк»,
ВСТАНОВИВ:
У грудні 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду зі скаргою на дії державного виконавця Солом`янського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) (далі - Солом`янський РВ ДВС у місті Києві Центрального міжрегіонального управління МЮ (м. Київ)) Годованюка С. П., посилаючись на те, що 16 березня 2020 року державним виконавцем винесено постанову про відкриття виконавчого провадження № 61525694 за виконавчим листом № 2-821/11, виданим Солом`янського районним судом м. Києва 25 жовтня 2013 року, на виконання рішення про солідарне стягнення із ОСОБА_3 , ОСОБА_1 на користь Публічного акціонерного товариства «Укрсиббанк» (далі - ПАТ «Укрсиббанк») заборгованості у розмірі 143 472,00 доларів США.
Проте однорічний строк пред`явлення виконавчого листа до виконання закінчився, оскільки заява про відкриття виконавчого провадження подана 11 березня 2020 року, тоді як останнім днем строку було 23 червня 2019 року.
Заявник зазначала, що у виконавчому листі вказано про солідарне стягнення заборгованості, проте у постанові про відкриття виконавчого провадження вказано про стягнення заборгованості у рівних частинах. Крім того, постановами державного виконавця від 28 вересня 2020 року накладено арешт на все майно і кошти боржника без зазначення суми в межах якої накладається арешт.
Посилаючись на викладене, ОСОБА_1 просила суд поновити строк на звернення зі скаргою; визнати незаконними та скасувати постанови державного виконавця про відкриття виконавчого провадження від 16 березня 2020 року, про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження від 16 березня 2020 року, про стягнення виконавчого збору у розмірі 14 347,20 доларів США, про арешт коштів боржника по виконавчому провадженню та про арешт майна боржника від 28 вересня 2020 року.
Ухвалою Солом`янського районного суду м. Києва від 10 лютого 2021 року, залишеною без змін постановою Київського апеляційного суду від 07 липня 2021 року, скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення.
05 серпня 2021 року представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою на ухвалу Солом`янського районного суду м. Києва від 10 лютого 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 07 липня 2021 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення про задоволення скарги.
Ухвалою Верховного Суду від 16 серпня 2021 року зазначену касаційну скаргу залишено без руху та надано заявнику строку на усунення недоліків касаційної скарги, а саме: надати доказів на підтвердження сплати судового збору.
У вересні 2021 року до Верховного Суду надійшли матеріали на усунення недоліків касаційної скарги, а саме: квитанція про сплату судового збору.
Таким чином, недоліки касаційної скарги усунуто.
Перевіривши доводи касаційної скарги, оскаржувані судові рішення, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для відкриття касаційного провадження у цій справі.
Пунктом 3 частини першої статті 389 ЦПК України передбачено, що учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку ухвали суду першої інстанції, вказані у пунктах 3, 6, 7, 15, 16, 22, 23, 27, 28, 30, 32 частини першої статті 353 цього Кодексу, після їх перегляду в апеляційному порядку.
Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Згідно з частиною четвертою статті 394 ЦПК України у разі оскарження ухвали (крім ухвали, якою закінчено розгляд справи) суд може визнати касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо правильне застосування норми права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення.
Із матеріалів касаційної скарги, змісту оскаржуваних судових рішень вбачається, що скарга є очевидно необґрунтованою, правильне застосування судом норми права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення.
Такого висновку суд дійшов з огляду на таке.
Судами встановлено, що 05 жовтня 2013 року Солом`янським районним судом м. Києва видано виконавчий лист № 2-821/11 про солідарне стягнення із ОСОБА_3 , ОСОБА_1 на користь ПАТ «Укрсиббанк» заборгованості в сумі 143 472,00 доларів США.
23 червня 2018 року виконавчий лист № 2-821/11 повернуто стягувачу на підставі пункту 2 частини 37 Закону України «Про виконавче провадження».
11 березня 2020 року АТ «Укрсиббанк» повторно звернулося до Солом`янського РВ ДВС у місті Києві Центрального міжрегіонального управління МЮ (м. Київ) із заявою про відкриття виконавчого провадження для примусового виконання виконавчого листа № 2-821/11.
Постановою державного виконавця державного виконавця Солом`янського РВ ДВС у місті Києві Центрального міжрегіонального управління МЮ (м. Київ) Годованюка С. П. від 16 березня 2020 року відкрито виконавче провадження № 61525694 з примусового виконання виконавчого листа № 2-821/11. У цей же день державним виконавцем винесені постанови про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження та про стягнення виконавчого збору.
28 вересня 2020 року державним виконавцем винесені постанови про накладення арешту на все майно боржника ОСОБА_1 ; про накладення арешту на грошові кошти ОСОБА_1 , що містяться на відкритих рахунках, а також кошти на рахунках, що будуть відкриті після винесення постанови про арешт коштів боржника, крім коштів, що містяться на рахунках накладення арешту та/або звернення стягнення на які заборонено законом, та належать боржнику; про повернення виконавчого документа стягувачу на підставі пункту 2 частини 37 Закону України «Про виконавче провадження».
Відповідно до частини першої статті 22 Закону України «Про виконавче провадження» від 21 квітня 1999 року (в редакції, чинній на момент видачі виконавчого листа) виконавчі документи можуть бути пред`явлені до виконання в такі строки: 1) посвідчення комісій по трудових спорах, постанови судів у справах про адміністративні правопорушення та постанови органів (посадових осіб), уповноважених розглядати справи про адміністративні правопорушення, - протягом трьох місяців; 2) інші виконавчі документи - протягом року, якщо інше не передбачено законом.
05 жовтня 2016 року набрав чинності Закон України «Про виконавче провадження» від 02 червня 2016 року № 1404-VIII.
Згідно пункту 5 Розділу XIII Прикінцеві та перехідні положення Закону України «Про виконавче провадження» від 02 червня 2016 року виконавчі документи, видані до набрання чинності цим Законом, пред`являються до виконання у строки, встановлені цим Законом.
Тлумачення пункту 5 Розділу XIII Прикінцеві та перехідні положення Закону України «Про виконавче провадження» від 02 червня 2016 року № 1404-VIII свідчить, що він застосовується тільки до виконавчих документів, строк пред`явлення до виконання за якими не сплинув на час набрання чинності законом від 02 червня 2016 року № 1404-VIII.
Відповідно до частини першої статті 12 Закону України «Про виконавче провадження» від 02 червня 2016 року виконавчі документи можуть бути пред`явлені до примусового виконання протягом трьох років, крім посвідчень комісій по трудових спорах та виконавчих документів, за якими стягувачем є держава або державний орган, які можуть бути пред`явлені до примусового виконання протягом трьох місяців.
Згідно з частиною четвертою статті 12 Закону України «Про виконавче провадження» від 02 червня 2016 року строки пред`явлення виконавчого документа до виконання перериваються у разі: 1) пред`явлення виконавчого документа до виконання; 2) надання судом, який розглядав справу як суд першої інстанції, відстрочки або розстрочки виконання рішення.
Частиною п`ятою статті 12 Закону України «Про виконавче провадження» від 02 червня 2016 року передбачено, що у разі повернення виконавчого документа стягувачу у зв`язку з неможливістю в повному обсязі або частково виконати рішення строк пред`явлення такого документа до виконання після переривання встановлюється з дня його повернення.
Відповідно до частини п`ятої статті 37 Закону України «Про виконавче провадження» від 02 червня 2016 року повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених цією статтею, не позбавляє його права повторно пред`явити виконавчий документ до виконання протягом строків, встановлених статтею 12 цього Закону.
Відмовляючи у задоволенні скарги, суди попередніх інстанцій обґрунтовано виходили із того, що виконавчий лист повторно пред`явлений до виконання у межах трирічного строку, оскільки цей лист повернутий стягувачу 23 червня 2018 року, а тому згідно з положень статті 12 Закону України «Про виконавче провадження» від 02 червня 2016 року строк пред`явлення виконавчого документу до виконання є перерваним, й відповідно строк повторного пред`явлення виконавчого листа до виконання становить три роки з дня повернення виконавчого листа, тобто до 23 червня 2021 року. Таким чином, повторно відкриваючи провадження із виконання виконавчого листа 11 березня 2020 року, державний виконавець діяв відповідно до вимог чинного законодавства України.
Доводи касаційної скарги про те, що строк пред`явлення виконавчого листа до виконання становив один рік, що передбачено частиною 1 статті 22 Закону України «Про виконавче провадження» від 21 квітня 1999 року, а тому стягувач пропустив строк пред`явлення виконавчого листа до виконання, є необґрунтованими, оскільки станом на момент звернення стягувачу у березні 2020 року із заявою про відкриття виконавчого провадження Закон України «Про виконавче провадження» від 21 квітня 1999 року втратив чинність, а тому діяли положення Закону України «Про виконавче провадження» від 02 червня 2016 року, яким встановлено трьохрічний строк пред`явлення виконавчих листів до виконання.
Доводи касаційної скарги про те, що постановами державного виконавця накладено арешт на все майно і кошти боржника без зазначення суми, в межах якої накладається арешт, є необґрунтованими з огляду на таке.
Відповідно до частини третьої статті 56 Закону України «Про виконавче провадження» арешт накладається у розмірі суми стягнення з урахуванням виконавчого збору, витрат виконавчого провадження, штрафів та основної винагороди приватного виконавця на все майно боржника або на окремі речі.
Зі змісту частини першої статті 447 ЦПК України вбачається, що підставою для звернення сторони виконавчого провадження до суду зі скаргою є порушення її прав чи свобод внаслідок рішень, дій або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення.
Таким чином, звертаючись до суду зі скаргою, сторона виконавчого провадження зобов`язана обґрунтувати порушення її прав та свобод із посиланням на конкретні рішення, дії або бездіяльність державного виконавця (інших посадових осіб) та вказати у чому саме полягає таке порушення.
Судами встановлено, що у боржника відсутнє будь-яке майно, у зв`язку із чим виконавчий лист у черговий раз повернуто стягувачу.
Таким чином, накладення державним виконавцем арешту на все майно боржника жодним чином не порушує прав останньої, оскільки відсутні підстави вважати, що розмір суми стягнення за виконавчим листом перевищує вартість майна, на яке накладено арешт.
Верховний Суд відхиляє доводи касаційної скарги про те, що у постанові про відкриття виконавчого провадження від 16 березня 2020 року неправильно зазначено, що заборгованість підлягає стягненню в рівних частинах замість солідарного стягнення, як це зазначено у виконавчому листі, оскільки помилка у законній по своїй суті постанові про відкриття виконавчого провадження не може бути підставою для її скасування.
Доводи касаційної скарги не спростовують висновків судів попередніх інстанцій та зводяться до неправильного тлумачення заявником норм права.
Отже, оскаржувані судове рішення є законними та обґрунтованими, постановленими із додержанням норм матеріального та процесуального права, підстави для його скасування відсутні.
Керуючись частиною четвертою статті 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
УХВАЛИВ:
У відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на ухвалу Солом`янського районного суду м. Києва від 10 лютого 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 07 липня 2021 року у справі за скаргою ОСОБА_1 на дії державного виконавця Солом`янського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Годованюка Сергія Петровича, заінтересована особа - Акціонерне товариство «Укрсиббанк» відмовити.
Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити особі, яка подала касаційну скаргу.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Судді:О. В. Ступак І. Ю. Гулейков Г. І. Усик
