Справа № 947/16403/20
Провадження № 2/947/732/21
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
05.02.2021 року
Київський районний суд м. Одеси у складі головуючого судді Луняченка В.О.,
за участю : секретаря судового засідання Макаренко Г.В.,
представника позивача адвоката Колеснікова Ю.С.
представника відповідача Ат « Альфа-Банк» адвоката Байрамова О.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства « Альфа-Банк», державного реєстратора Холоднобалківської сільської ради Біляївського району Одеської області Сурай Дар`ї Юріївни про визнання протиправним та скасування рішень про державну реєстрацію прав на нерухоме майно та припинення права власності на нерухоме майно, -
ВСТАНОВИВ:
До Київського районного суду м. Одеси 18.06.2020 року звернулась ОСОБА_1 із позовом про визнання протиправним та скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень індексний номер 48213997 від 13.08.2019 року , прийняте державним реєстратором Холоднобалківської сільської ради Біляївського району Одеської області Сурай Д.Ю. , згідно з яким здійснено державну реєстрацію права власності на квартиру загальною площею 61,9 кв.м., житловою площею 44,9 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 за Акціонерним товариством « Альфа-Банк»; визнання протиправним та скасування дії державного реєстратора Холоднобалківської сільської ради Біляївського району Одеської області Сурай Д.Ю. щодо внесення до Реєстру прав власності на нерухоме майно запису про право власності № 32797563 від 09.08.2019 року , згідно з яким право власності на квартиру загальною площею 61,9 кв.м., житловою площею 44,9 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 зареєстровано за Акціонерним товариством « Альфа-Банк»; припинення права власності Акціонерного товариства « Альфа-Банк» на квартиру загальною площею 61,9 кв.м., житловою площею 44,9 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 та визнання право власності на квартиру загальною площею 61,9 кв.м., житловою площею 44,9 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 та визнати право власності на квартиру загальною площею 61,9 кв.м., житловою площею 44,9 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 за ОСОБА_1 ; стягнення судових витрат.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що на думку позивача державна реєстрація прав на нерухоме майно була здійснена державним реєстратором із порушенням положень Іпотечного договору та Закону України « Про іпотеку» а також Закону України « Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», так як між іпотекодавцем та іпотекодержателем не укладено окремого договору про позасудове задоволення вимог іпотекодержателя а на момент укладення даного договору законодавством не передбачалось застереження як договору а крім того не було з`ясовано що даний об`єкт нерухомості - є єдиним місцем проживання іпотекодателя.
У судовому засіданні представник позивача та позивач підтримали позовні вимоги у повному обсязі та просили його задовольнити.
Представник відповідача заперечував проти задоволення позову вважаючи позовні вимоги необґрунтованими, так як у іпотечному договорі чітко визначені умови можливості позасудового звернення стягнення на предмет іпотеки , яки були погоджені сторонами а крім того позивачем не доведено що у даному випадку є підстави для застосування вимог Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті».
Як встановлено у судовому засіданні ОСОБА_1 14.08.2007 року придбала трикімнатну квартиру загальною площею 61,9 метрів квадратних, житловою площею 44,9 метрів квадратних, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 за договором купівлі-продажу квартири, посвідченим приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Трофімець В.В., зареєстрованим в реєстрі за № 1879. Зазначений Договір було зареєстровано в Державному реєстрі правочинів 14.08.2007 р. під номером 22810242.
З метою оплати вартості квартири 14 серпня 2007 року Позивачем було укладено з акціонерним товариством «Альфа-Банк» кредитний договір № 800001461, відповідно до п.п. 2,2.1,2.2, якого Банк надав позивачу у тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання кредит у сумі 75000,00 доларів США з процентною ставкою 11 % річних з цільовим використанням - оплата вартості Квартири. Датою остаточного повернення кредиту сторонами договору визначено 14 серпня 2022 року.
Також 14 серпня 2007 року між ОСОБА_1 та акціонерним товариством «Альфа- Банк» у забезпечення виконання зобов`язання за зазначеним Кредитним договором було укладено Іпотечний договір № 800001461-Й.
Відповідно до п.п. 1.1., 3.1. вищевказаного договору позивач у забезпечення виконання зазначеного зобов`язання передала АТ «Альфа-Банк», як іпотекодержателю у іпотеку Квартиру.
Пунктом 6.3 Договору сторонами визначено, що даний пункт договору є застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя і визнається сторонами як договір про задоволення вимог іпотекодержателя, що надає право іпотекодержателю в порядку позасудового регулювання звернути стягнення на предмет іпотеки на підставі даного договору.
14 червня 2010 року сторонами було укладено договір про внесення змін і доповнень № 1 до Кредитного договору, яким було змінено умови щодо кредитної ставки за Кредитним договором.
Також 14 червня 2010 року сторонами було укладено договір про внесення змін і доповнень № 1 до Іпотечного, яким було змінено п. 2.1. Іпотечного договору та викладено його в новій редакції.
15.04.2014 року позивач отримала від Банку вимогу про дострокове повернення кредиту у зв`язку із порушенням строку його повернення.
З інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна №212359503 [від 12.06.2020 р. вбачається, що 09.08.2019 р. і державним реєстратором Холоднобалківської сільської ради Біляївського району Одеської області Сурай Д.Ю. була проведена державна реєстрація права власності за АТ «АЛЬФА- БАНК» на зазначену Квартиру (номер запису про право власності 32797563). Реєстрація права І власності відбулась на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень [індексний номер 48213997 від 13.08.2019 р., прийнятого державним реєстратором Холоднобалківської сільської ради Біляївського району Одеської області Сурай Д.Ю.
Згідно зазначеної інформаційної довідки підставами для прийняття державним реєстратором оскаржуваного рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень [індексний номер 48213997 від 13.08.2019 р. стали наступні документи: документи, що підтверджують вручення вимоги, серія та номер: б/н, видавник: ПАТ «Укрпошта», [повідомлення про звернення стягнення на предмет іпотеки, серія та номер: 41859-1026/6, (виданий 21.05.2018 р., видавник : ПАТ «Альфа-Банк», іпотечний договір (дублікат, що має силу оригіналу), серія та номер: 526, виданий 22.07.2019 р., видавник: Приватний нотаріус Трофімець В.В.
Дані обставини визнаються сторонами і не потребують додаткового доказування.
Цивільний процесуальний кодекс України ( далі ЦПК) визначає юрисдикцію та повноваження загальних судів щодо цивільних спорів та інших визначених цим Кодексом справ, встановлює порядок здійснення цивільного судочинства.
Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави ( ч.1 ст. 2 ЦПК ).
Суд при розгляді справи керується принципом верховенства права, розглядаючи справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, та застосовуючи при розгляді справ, зокрема, Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права ( ч.1,2 та 4 ст. 10 ЦПК ).
У відповідності до вимог п.4 ст. 264 ЦПК при виборі і застосуванні норм права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладених у постановах Верховного Суду.
Правовідносини пов`язані із зверненням стягнення на предмет іпотеки в рахунок погашення заборгованості по кредитному договору врегульовані Цивільним кодексом України ( далі ЦК) та Законом України № 898-ІV « Про іпотеку» ( далі Закон № 898-ІV).
Відповідно до статті 1 цього Закону іпотека - це вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.
Іпотека виникає на підставі договору, закону або рішення суду. До іпотеки, яка виникає на підставі закону або рішення суду, застосовуються правила щодо іпотеки, яка виникає на підставі договору, якщо інше не встановлено законом (стаття 3).
За приписами частини першої статті 35 Закону у разі порушення основного зобов`язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення. У цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов`язань, вимога про виконання порушеного зобов`язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі прийняти рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору.
Положеннями статті 37 Закону (в редакції, чинній на час укладення договору іпотеки - 14.08.2007 року) визначено, що іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, який передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання, є правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки.
Стаття 36 Закону N 898-IV (в редакції, яка діяла на час укладення договору іпотеки - 14.08.2007 року) передбачала, що сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, який підлягає нотаріальному посвідченню і може бути укладений у будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки.
Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. Визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені цим Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки.
Згідно правового висновку визначеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 травня 2020 року у справі № 644/3116/18 Закон України « Про іпотеку» прямо вказує, що договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, є одним зі шляхів звернення стягнення на предмет іпотеки.
Водночас Закон "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" № 1304-VII ввів тимчасовий мораторій на право іпотекодержателя відчужувати майно іпотекодавця без згоди останнього на його відчуження.
Підписавши іпотечне застереження, сторони визначили лише можливі шляхи звернення стягнення, які має право використати іпотекодержатель. Стягнення є примусовою дією іпотекодержателя, направленою до іпотекодавця з метою задоволення своїх вимог. При цьому до прийняття Закону N 1304-VII право іпотекодержателя звернути стягнення на предмет іпотеки (як у судовому, так і в позасудовому порядку) залежало не від наявності згоди іпотекодавця, а від наявності факту невиконання боржником умов кредитного договору.
З огляду на викладене, Велика Палата Верховного Суду погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про те, що квартира , яка використовується позивачем як місце постійного проживання, не може бути примусово стягнута на підставі дії Закону № 1304-VII, у тому числі і шляхом реєстрації права власності за Банком як забезпечення виконання умов кредитного договору, укладеного в іноземній валюті.
Згідно вимог ч.1 ст. 81 ЦПК кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
В даному випадку відповідачами не спростовані посилання позивача що спірна квартира , яка відповідає вимогам зазначеним у Законі N 1304-VII, та визначена в якості забезпечення споживчого кредити в іноземної валюті не є єдиним майном позивач , враховуючи факт його реєстрації в даної квартири та відсутності відомостей про наявне у позивача ( іпотекодателя ) іншого майна.
Зазначені обставини дозволяють суду прийти до висновку що звернення стягнення на предмет іпотеки у позасудовому порядку було здійснено без урахування вимог Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" а тому є незаконним, наслідок незаконності такого рішення є скасування державної реєстрації за іпотечним майном за Банком.
Одночасно із цим суд вважає не доведеним мотивування позивача про відсутність договірних підстав для здійснення позасудового звернення стягнення на предмет іпотеки так як у самому договорі сторони узгодили можливість такого способу забезпечення прав іпотекодержателя, визначившись із тим, що зазначене у договорі застереження э фактично договором. Діюча на момент укладення договору редакція статті 36 Закону « Про іпотеку» також визначала такій спосіб укладення договору. Відсутність на той час у статті 37 зазначеного Закону відповідної правової норми щодо застереження як підстави для реєстрації права власності, на думку суду, при наявності саме такої умови у договорі не є підставою для визнання відсутніми правових підстав для звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудової перереєстрації права власності іпотечного майна за іпотекодержателем.
Постановою Верховного суду від 23 червня 2020 року у справі № 906/516/19 визначена правова позиція щодо ефективного способу захисту права порушеного державною реєстрацією права власності на нерухоме майно. Так Верховний Суд зазначив, що Належний спосіб захисту, виходячи із застосування спеціальної норми права, повинен забезпечити ефективне використання цієї норми у її практичному застосуванні - гарантувати особі спосіб відновлення порушеного права або можливість отримання нею відповідного відшкодування.
Отже, засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом. У рішенні від 31.07.2003 у справі "Дорани проти Ірландії" Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття "ефективний засіб" передбачає не лише запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. Так, обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.
Як правило, суб`єкт порушеного права може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22.08.2018 у справі № 925/1265/16).
Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (Близькі за змістом висновки викладено, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17, від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16 та від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц).
За змістом пункту 1 частини 1 статті 2 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав) - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
Відповідно до статті 11 зазначеного Закону державний реєстратор самостійно приймає рішення за результатом розгляду заяв у сфері державної реєстрації прав. Втручання, крім випадків, передбачених цим Законом, будь-яких органів влади, їх посадових осіб, юридичних осіб, громадян та їх об`єднань у діяльність державного реєстратора під час проведення реєстраційних дій забороняється і тягне за собою відповідальність згідно із законом.
У частині 2 статті 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (у редакції, чинній до 16.01.2020, яка діяла на час прийняття оскаржених рішень державних реєстраторів, звернення з позовом у цій справі та ухвалення місцевим господарським судом рішення у справі) було унормовано порядок внесення записів до Державного реєстру прав, змін до них та їх скасування. Так, за змістом зазначеної норми у разі скасування на підставі рішення суду рішення про державну реєстрацію прав, документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування записів про проведену державну реєстрацію прав, а також у випадку, передбаченому підпунктом "а" пункту 2 частини 6 статті 37 цього Закону, до Державного реєстру прав вноситься запис про скасування державної реєстрації прав. У разі скасування судом документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав до 01.01.2013, або скасування записів про державну реєстрацію прав, інформація про які відсутня в Державному реєстрі прав, запис про державну реєстрацію прав вноситься до Державного реєстру прав та скасовується.
Однак згідно із Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству", який набрав чинності з 16.01.2020, статтю 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" викладено у новій редакції.
Так, відповідно до пунктів 1, 2, 3 частини 3 статті 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (у редакції, чинній із 16.01.2020) відомості про речові права, обтяження речових прав, внесені до Державного реєстру прав, не підлягають скасуванню та/або вилученню. У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому підпунктом "а" пункту 2 частини 6 статті 37 цього Закону, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, державний реєстратор чи посадова особа Міністерства юстиції України (у випадку, передбаченому підпунктом "а" пункту 2 частини 6 статті 37 цього Закону) проводить державну реєстрацію набуття, зміни чи припинення речових прав відповідно до цього Закону. Ухвалення судом рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, а також скасування державної реєстрації прав допускається виключно з одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав).
Отже, у розумінні положень наведеної норми у чинній редакції, на відміну від положень частини 2 статті 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" у попередній редакції, яка передбачала такі способи судового захисту порушених прав як скасування записів про проведену державну реєстрацію прав та скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, наразі способами судового захисту порушених прав та інтересів особи є судове рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав; судове рішення про визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав; судове рішення про скасування державної реєстрації прав. При цьому з метою ефективного захисту порушених прав законодавець уточнив, що ухвалення зазначених судових рішень обов`язково має супроводжуватися одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав).
Водночас колегія суддів зазначає, що у пункті 3 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству" унормовано, що судові рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, про визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, про скасування державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, що на момент набрання чинності цим Законом набрали законної сили та не виконані, виконуються в порядку, передбаченому Законом України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" до набрання чинності цим Законом.
Отже, за змістом цієї правової норми виконанню підлягають виключно судові рішення: 1) про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень; 2) про визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень; 3) про скасування державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, тобто до їх переліку не належить судове рішення про скасування запису про проведену державну реєстрацію права, тому починаючи з 16.01.2020 цей спосіб захисту вже не може призвести до настання реальних наслідків щодо скасування державної реєстрації прав за процедурою, визначеною у Законі України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".
Враховуючи вищенаведене суд приходить до висновку що під час судового розгляду доведені правові підстави для задоволення позовних вимог щодо визнання протиправним та скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, згідно якого здійснено державну реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_1 за АТ « Альфа-Банк» та поновлення порушеного права шляхом визнання протиправними та скасування дії державного реєстратора , припинення права власності на зазначену квартиру за АТ « Альфа-Банк» та визнання права власності на квартиру за ОСОБА_1 .
На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 258,259, 263-265,268,273,354 ЦПК України, суд, -
ВИРІШИВ:
Задовольнити позовні вимоги ОСОБА_1 ( РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) до Акціонерного товариства « Альфа-Банк» ( код ЄДРПОУ 23494714, місцезнаходження: 03150, м. Київ, вул. Велика Васильківська, 100 ) , державного реєстратора Холоднобалківської сільської ради Біляївського району Одеської області Сурай Дар`ї Юріївни ( місцезнаходження: 67660, Одеська область, Біляївського району, с. Холодна Балка, вул. Санаторна, 2-А ) про визнання протиправним та скасування рішень про державну реєстрацію прав на нерухоме майно та припинення права власності на нерухоме майно.
Визнати протиправним та скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень індексний номер 48213997 від 13.08.2019 року , прийняте державним реєстратором Холоднобалківської сільської ради Біляївського району Одеської області Сурай Д.Ю. , згідно з яким здійснено державну реєстрацію права власності на квартиру загальною площею 61,9 кв.м, житловою площею 44,9 кв.м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 за Акціонерним товариством « Альфа-Банк».
Визнати протиправним та скасувати дії державного реєстратора Холоднобалківської сільської ради Біляївського району Одеської області Сурай Д.Ю. щодо внесення до Реєстру прав власності на нерухоме майно запису про право власності № 32797563 від 09.08.2019 року , згідно з яким право власності на квартиру загальною площею 61,9 кв.м., житловою площею 44,9 кв.м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 зареєстровано за Акціонерним товариством «Альфа-Банк».
Припинити право власності Акціонерного товариства « Альфа-Банк» на квартиру загальною площею 61,9 кв.м, житловою площею 44,9 кв.м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 та визнати право власності на квартиру загальною площею 61,9 кв.м, житловою площею 44,9 кв.м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 за ОСОБА_1 ( РНОКПП НОМЕР_1 ).
Стягнути з Акціонерного товариства « Альфа-Банк» ( код ЄДРПОУ 23494714) та державного реєстратора Холоднобалківської сільської ради Біляївського району Одеської області Сурай Дар`ї Юріївни на користь ОСОБА_1 ( РНОКПП НОМЕР_1 ) судові витрати пов`язані із судовим збором у загальному розмірі 8975 у рівних частках по 4487,5 грн. з кожного.
Повне судове рішення буде складено протягом десяти днів з дня оголошення вступної та резолютивної частини.
Рішення може бути оскаржене до Одеського апеляційного суду шляхом подання до Київського районного суду м. Одеси апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення не було вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Повне рішення складено судом 15.02.2021 року.
Суддя Луняченко В. О.
