Єдиний державний реєстр судових рішень
ЗАКАРПАТСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
Р І Ш Е Н Н Я
і м е н е м У к р а ї н и
13 січня 2021 року м. Ужгород№ 260/3801/20 Закарпатський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Микуляк П.П.,
при секретарі Петрус К.І.,
за участю:
позивача: ОСОБА_1 , представник - Субота М.І.,
відповідача: Головне управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області, представник - Заяць Р.І.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області про стягнення заборгованості, -
В С Т А Н О В И В:
У відповідності до ст. 243 Кодексу адміністративного судочинства України проголошується вступна та резолютивна частини Рішення. Повний текст Рішення виготовлено та підписано 25 січня 2021 року.
ОСОБА_1 звернулася до Закарпатського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області, яким просить суд стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області заборгованість з пенсійних виплат у розмірі 281504,55 грн.
Позовна заява мотивована тим, що 18 лютого 2019 року Закарпатський окружний адміністративний суд ухвалив рішення у справі 260/19/19, яким було зобов`язано відповідача виплатити пенсію ОСОБА_1 за період з 01 листопада 2017 року по 31 жовтня 2018 року.
На виконання вищезгаданого рішення суду в квітні 2019 р. проведено нарахування та виплату частини боргу, яка утворилася за період з 01.11.2017р. по 31.10.2018р., а саме 17615,53 грн., а залишок в сумі 281504,55 грн. включено до Реєстру погашення заборгованості з пенсійних виплат за рішенням суду у відповідності до вимог Постанови КМУ від 22.08.2018р. №649.
Позивач зазначає, що в липні 2020 року Постанова КМУ від 22.08.2018р. №649 була скасована, однак нарахована сума невиплаченої пенсії так і не була виплачена, таким чином наявні підстави для стягнення нарахованої пенсії в судовому порядку.
Представником відповідача до суду було подано відзив на позовну заяву, відповідно до якого не погоджується із заявленими вимогами та зазначає, що пунктом 10 Порядку №649 визначено, що виділення коштів для виплати здійснюється Пенсійним фондом України в межах наявних бюджетних призначень Пенсійному фонду України на цю мету шляхом перерахування коштів боржнику, таким чином, процедура погашення заборгованості відповідачем із виплати суми пенсій за період з 01.11.2017 р. по 31.10.2018 р. в сумі 281504,55 грн. врегульована саме Порядком №649.
Однак, на момент здійснення перерахунку щомісячного довічного грошового утримання останньої та проведення відповідного нарахування й виплати частини боргу на виконання рішення суду (квітень 2019 року) постанова Кабінету Міністрів України №649 була чинною, а тому Головне управління ПФУ в Закарпатській області правомірно включило суму заборгованості в розмірі 266587,65 грн до реєстру рішень, створеного на виконання урядової постанови.
Відповідач не заперечує свого обов`язку виплатити позивачці належну суму боргу, а лише вказує на те, що вказана виплата не може бути здійснена за відсутності спеціального фінансування.
Представник відповідача зазначає, що Головне управління є територіальним органом виконавчої влади, який в своїй діяльності керується Конституцією України, законами України, указами Президента, постановами Верховної Ради України, актами Кабінету Міністрів, які прийняті відповідно до Конституції та законів України, іншими нормативно-правовими актами, відповідач повинен враховувати приписи ст. 116 Бюджетного кодексу України, які забороняють взяття бюджетних зобов`язань за відсутності відповідних бюджетних асигнувань та здійснення видатків за відсутності бюджетних призначень, та положення чинного на момент здійснення перерахунку Порядку №649, яким узгоджено механізм забезпечення виконання взятих на себе державою зобов`язань із приписами бюджетного законодавства, відтак правові підстави для задоволення позову - відсутні.
У судовому засіданні представник позивача підтримав висунуті позовній вимоги та просив суд їх задовільнити. Додатково просив врахувати поважний вік позивачки - 83 роки. та факт визнання відповідачами суми боргу.
Представник відповідача у судовому засіданні заперечив щодо задоволення позову та просив суд відмовити у задоволенні такого
Дослідивши подані сторонами документи, матеріали справи, заслухавши пояснення сторін, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов наступних висновків.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 є суддею і відставці, пенсіонером, отримує пенсію за віком та з 24 вересня 2014 року перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України Закарпатської область, як отримувач пенсії щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, відповідно до Закону України "Про судоустрій і статус суддів".
25 жовтня 2017 року, розпорядженням Управління Пенсійного фонду України у м. Сєвєродонецьку Луганської області позивачу припинено виплату пенсії з 01 листопада 2017 року на виконання постанови КМУ від 08 червня 2016 року № 365 "Деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам" та на підставі засідання Комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам № 63 від 17 жовтня 2017 року.
20 вересня 2018 року, ОСОБА_1 була взята на облік внутрішньо переміщеної особи, яка перемістилася з м. Перевальськ, Луганської області до м. Ужгород, Закарпатської області.
Згідно заяви та рішення засідання міської комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам, позивачу було поновлено та виплачується пенсія з 01 листопада 2018 року. За період з 01 листопада 2017 року по 31 жовтня 2018 року суму боргу обліковано.
Рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 18.02.2019 року, залишеною без змін Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 28.05.2019 року, позовну заяву ОСОБА_1 до Ужгородського об`єднаного управління Пенсійного фонду України у Закарпатській області про визнання дій неправомірними та зобов`язання вчинити певні дії було задоволено, визнано неправомірними дії Ужгородського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Закарпатської області щодо невиплати пенсії ОСОБА_1 за період з 01 листопада 2017 року по 31 жовтня 2018 року та зобов`язано Ужгородське об`єднане управління Пенсійного фонду України Закарпатської області виплатити пенсію ОСОБА_1 за період з 01 листопада 2017 року по 31 жовтня 2018 року.
В подальшому, відповідачем було здійснено перерахунок щомісячного довічного грошового утримання позивачки як судді у відставці та проведено нарахування й виплату частини суми боргу в розмірі 17615,53 грн., а заборгованість за період з 01.11.2017 р. по 31.10.2018 р. в сумі 281504,55 грн. включено до Реєстру рішень суду, виконання яких здійснюється за окремою бюджетною програмою, та виплачуються після виділення коштів Пенсійним фондом України в межах наявних бюджетних призначень на цю мету в Порядку, затвердженому Постановою КМУ від 22.08.2018 року №649 «Питання погашення заборгованості з пенсійних виплат за рішенням суду».
Виплата пенсій, у тому числі додаткових пенсій, доплат, надбавок та підвищень до них, компенсаційних виплат, встановлених законодавством, звільненим із служби військовослужбовцям, особам, які мають право на пенсію за Законом України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" №2262-ХІІ, та членам їх сімей згідно ст. 8 цього Закону забезпечується за рахунок коштів Державного бюджету України.
Як передбачено положеннями статей 23 та 116 Бюджетного кодексу України, будь-які бюджетні зобов`язання та платежі з бюджету можна здійснювати лише за наявності відповідного бюджетного призначення, встановленого законом про Державний бюджет України. Взяття зобов`язань без відповідних бюджетних асигнувань та здійснення видатків бюджету з перевищенням бюджетних призначень є порушенням бюджетного законодавства.
З огляду на вказане суд зазначає, що нарахована позивачу сума доплати має бути виплачена за рахунок коштів Державного бюджету України та проведення такої виплати не може бути здійснене за рахунок власних коштів Пенсійного фонду України, що надійшли від сплати єдиного соціального внеску, а проводиться лише у разі наявності на це відповідних бюджетних асигнувань з Державного бюджету України.
Судом встановлено, що 22.08.2018 Кабінетом Міністрів України прийнято постанову № 649 «Питання погашення заборгованості з пенсійних виплат за рішеннями суду», якою затверджено Порядок погашення заборгованості з пенсійних виплат за рішеннями суду (надалі - Порядок № 649) та встановлено, що для виконання судових рішень, якими на органи Пенсійного фонду України покладені зобов`язання з нарахування (перерахунку) пенсійних виплат, що фінансуються з державного бюджету, виплата коштів, нарахованих за період до набрання судовим рішенням законної сили, здійснюється відповідно до Порядку погашення заборгованості з пенсійних виплат за рішеннями суду, затвердженого цією постановою.
Суд зазначає, що предметом правового регулювання Постанови Кабінету Міністрів України № 649 є порядок виділення коштів на фінансування витрат на виконання рішень суду. При цьому видатки Пенсійного Фонду України, як органу влади, на фінансування пенсійних виплат, передбачених чинними нормативно-правовими актами, є об`єктивно прогнозованими, та держава має обов`язок прогнозувати розмір майбутніх виплат. Однак, видатки на виконання рішень судів, які будуть підлягати виконанню в майбутньому, не є об`єктивно відомими заздалегідь, тому встановлення механізму виділення коштів на виконання таких судових рішень є необхідним.
Судом з Єдиного державного реєстру судових рішень встановлено, що на момент розгляду даної справи, Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 22.07.2020р. по справі № 640/5248/19, в якій оскаржено Постанову Кабінету Міністрів України № 649, апеляційні скарги Кабінету Міністрів України та Пенсійного фонду України залишено без задоволення, викладено пункт 2 резолютивної частини рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 12.11.2019р. у наступні редакції:
«Визнати протиправними та нечинними пункти 1 та 2 постанови Кабінету Міністрів України від 22 серпня 2018 року №649 «Питання погашення заборгованості з пенсійних виплат за рішеннями суду».
Постанова Шостого апеляційного адміністративного суду набрала законної сили 22.07.2020.
Відповідно до ч.2 ст.265 КАС України нормативно-правовий акт втрачає чинність повністю або в окремій його частині з моменту набрання законної сили відповідним рішенням суду.
Частиною 2 ст.19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Беручи до уваги, що станом на дату розгляду справи наявне судове рішення, яке набрало законної сили та яким визнано нечинною та скасовано пункти 1 та 2 постанови Кабінету Міністрів України від 22 серпня 2018 року №649 «Питання погашення заборгованості з пенсійних виплат за рішеннями суду», суд дійшов висновку, що наведене виключає можливість застосування відповідачем, як суб`єктом владних повноважень, положень вищезазначеної постанови КМУ при здійсненні виплати недоотриманих сум пенсії позивача.
Судом також було встановлено, що Ухвалою Закарпатського окружного адміністративного суду від 30 липня 2020 року у справі 260/19/19 було визнано поданий Головним управлінням Пенсійного фонду України в Закарпатській області звіт про виконання рішення суду за №0700-0412-7/16288 від 21.05.2020 року у справі №260/19/19 таким, що не підтверджує виконання рішення суду у повному обсязі та накладено штраф у розмірі 43940, 00 грн. на начальника Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області.
Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 21 жовтня 2021 року Ухвалу Закарпатського окружного адміністративного суду від 30 липня 2020 року у справі №260/19/19, в частині накладення штрафу на начальника Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області було скасовано та відмовлено в задоволенні клопотання позивачки про накладення штрафу за невиконання рішення суду, в решті ухвалу Закарпатського окружного адміністративного суду від 30 липня 2020 року у справі №260/19/19 було залишено без змін.
Судом апеляційної інстанції було зазначено, що судом першої інстанції правильно встановлено, що поданий 21.05.2020р. до суду звіт Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області про виконання рішення суду у справі № 260/19/19 не підтверджує виконання вказаного рішення у повному обсязі, оскільки на момент його розгляду судом першої інстанції повної виплати нарахованої суми ОСОБА_1 здійснено не було.
Згідно із ч.1 ст.142 Закону №1402-VI, судді, який вийшов у відставку, після досягнення чоловіками віку 62 років, жінками - пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", виплачується пенсія на умовах, визначених зазначеним Законом, або за його вибором щомісячне довічне грошове утримання. До досягнення зазначеного віку право на пенсію за віком або щомісячне довічне грошове утримання мають чоловіки 1955 року народження і старші після досягнення ними такого віку:
1) 61 рік - які народилися з 1 січня 1954 року по 31 грудня 1954 року;
2) 61 рік 6 місяців - які народилися з 1 січня 1955 року по 31 грудня 1955 року.
Відповідно до ч.3 ст.142 Закону №1402-VI, щомісячне довічне грошове утримання виплачується судді у відставці в розмірі 50 відсотків суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді. За кожний повний рік роботи на посаді судді понад 20 років розмір щомісячного довічного грошового утримання збільшується на два відсотки грошового утримання судді.
Досліджуючи поняття "щомісячне довічне грошове утримання судді", Конституційний суд України у мотивувальній частині рішення від 14.12.2011р. №18-рп/2011 вказав, що це утримання є самостійною гарантією незалежності судді та складовою його правового статусу, а правова природа щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці та щомісячного грошового утримання діючого судді однакова, а самі ці поняття однорідні та взаємопов`язані, ідентичні, відрізняються лише за способом фінансування: судді у відставці виплату одержують з Пенсійного фонду України за рахунок Державного бюджету, діючі судді - виключно з Державного бюджету України. У цьому ж рішенні Конституційний суд України також вказав про неможливість звуження змісту та об`єму гарантій незалежності суддів, а відповідно, матеріального та соціального забезпечення.
Визначені Конституцією та законами України гарантії незалежності суддів є невід`ємним елементом їх статусу, поширюються на всіх суддів України та є необхідною умовою здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом; такими гарантіями є надання їм за рахунок держави матеріального забезпечення (суддівська винагорода, пенсія, щомісячне довічне грошове утримання тощо) та надання їм у майбутньому статусу судді у відставці; право судді у відставці на пенсійне забезпечення або щомісячне довічне грошове утримання є гарантією належного здійснення правосуддя і незалежності працюючих суддів та дає підстави висувати до суддів високі вимоги, зберігати довіру до їх компетентності і неупередженості; щомісячне довічне грошове утримання судді спрямоване на забезпечення гідного його статусу життєвого рівня, оскільки суддя обмежений у праві заробляти додаткові матеріальні блага, зокрема, обіймати будь-які інші оплачувані посади, виконувати іншу оплачувану роботу; конституційний принцип незалежності суддів означає, в тому числі, конституційно обумовлений імператив охорони матеріального забезпечення суддів від його скасування чи зниження досягнутого рівня без відповідної компенсації як гарантію недопущення впливу або втручання у здійснення правосуддя; конституційний статус судді передбачає достатнє матеріальне забезпечення судді як під час здійснення ним своїх повноважень (суддівська винагорода), так і в майбутньому у зв`язку з досягненням пенсійного віку (пенсія) чи внаслідок припинення повноважень і набуття статусу судді у відставці (щомісячне довічне грошове утримання); статус судді та його елементи, зокрема матеріальне забезпечення судді після припинення його повноважень, є не особистим привілеєм, а засобом забезпечення незалежності працюючих суддів і надається для гарантування верховенства права та в інтересах осіб, які звертаються до суду та очікують неупередженого правосуддя (абзаци п`ятий, шостий підпункту 2.2 пункту 2 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 3 червня 2013 року № 3-рп/2013). Конституційний Суд України зазначив, що розмір щомісячного довічного грошового утримання суддів, які не проходили оцінювання за критеріями компетентності, професійної етики або доброчесності та вийшли у відставку, відрізняється від розміру щомісячного довічного грошового утримання суддів, які вийдуть у відставку після успішного проходження такого оцінювання.
Згідно ст.46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Європейська соціальна хартія (переглянута) від 03.05.1996 р., ратифікована Законом України №137-V від 14.09.2006 р., яка набрала чинності з 01.02.2007 р. (далі - Хартія), визначає, що кожна особа похилого віку має право на соціальний захист (пункт 23 частини І). Ратифікувавши Хартію, Україна взяла на себе міжнародне зобов`язання запроваджувати усіма відповідними засобами досягнення умов, за яких можуть ефективно здійснюватися права та принципи, що закріплені у частині І Хартії.
Отже, право особи на отримання пенсії як складової частини права на соціальний захист є її конституційним правом, яке гарантується міжнародними зобов`язаннями України.
При цьому, право на отримання пенсії є об`єктом захисту за статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 р. (далі - Конвенція).
Таким чином, втручання Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області у право пенсіонера на мирне володіння своїм майном у вигляді пенсії не ґрунтується на Законі. Встановлення судом незаконності втручання, тобто вчинення дій не у спосіб, визначений законом, є достатньою підставою для висновку про те, що право позивача на мирне володіння своїм майном було порушено.
Право ОСОБА_1 на соціальний захист, передбачене ст. 46 Конституції України, є невідчужуваним та непорушним.
З огляду на викладене, невиплата пенсії ОСОБА_1 за період з 01 листопада 2017 року по 31 жовтня 2018 року здійснена не у спосіб, передбачений Законом, а в контексті положень статті 1 Першого протоколу до Конвенції відбулося втручання у право власності пенсіонера, і таке втручання не було законним, що вже було досліджено та встановлено в Рішенні Закарпатського окружного адміністративного суду 260/19/19.
Частиною 2 ст.6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Так, у справі «Серінг проти Сполученого Королівства» від 07.07.1989 р. Європейський суд визначив, що Конвенція як правовий акт, що забезпечує захист прав людини, передбачає, що її гарантії мають бути реальними та ефективними. Будь-яке тлумачення прав та свобод, що гарантуються, має відповідати загальним рисам Конвенції, мета якої забезпечення і розвиток ідеалів і цінностей демократичного суспільства. Таким чином, на державі лежить прямий обов`язок дотримуватися громадянських прав осіб і забезпечувати належне та своєчасне виконання рішення суду, що набрало законної сили.
Виконання будь-якого судового рішення є невід`ємною стадією процесу правосуддя, а отже, має відповідати вимогам ст. 6 Конвенції.
Європейський суд з прав людини у рішенні по справі «Горнсбі проти Греції» від 19.03.1997 р. вказав, що для цілей статті 6 Конвенції виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина "судового розгляду". Право на судовий захист було б ілюзорним, якби національна правова система Високої Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов`язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду будь-якій зі сторін. Ефективний доступ до суду включає право на виконання судового рішення без невиправданих затримок.
У справі "Півень проти України" Європейський суд констатував порушення ст. 6 Конвенції та зазначив, що невиконання судового рішення не може бути виправдане недоліками законодавства, які унеможливлюють його виконання, та відсутністю у законодавстві України нормативної бази щодо завдань, покладених на органи виконавчої влади.
Невиконання рішення державного суду не може бути виправдане і відсутністю бюджетних видатків. Так, у справі «Шмалько проти України» Європейський суд констатував, що орган державної влади не має права посилатися на брак коштів, щоб виправдати невиконання судового рішення про виплату боргу.
Крім того, у рішенні від 30 червня 2009 р. №16-рп/2009 Конституційний Суд України наголосив, що виконання всіма суб`єктами правовідносин приписів, викладених у рішеннях суду, які набрали законної сили, утверджує авторитет держави як правової (абз.1 пп.3.2 п.3, абз.2 п.4 мотивувальної частини).
Поза сумнівом, вирішення справи в суді без невиправданого і необґрунтованого зволікання є запорукою ефективного захисту особою своїх прав. Водночас судовий захист, як і діяльність суду, не може вважатися дієвим, якщо судові рішення не виконуються або виконуються неналежним чином і без контролю суду за їх виконанням.
У такому контексті відсутність у стягувача можливості домогтися виконання судового рішення, винесеного на його користь, становить втручання у право на мирне володіння майном. Відповідно, необґрунтовано тривала затримка у виконанні обов`язкового для виконання судового рішення може становити порушення Конвенції. Обґрунтованість такої затримки має оцінюватися з урахуванням, зокрема, складності виконавчого провадження, поведінки самого заявника та компетентних органів, а також суми і характеру присудженого судом відшкодування.
Саме на державу покладено обов`язок дбати про те, щоб остаточні рішення, винесені проти її органів, установ чи підприємств, виконувалися відповідно до зазначених вище вимог Конвенції. Держава не може виправдовувати нестачею коштів невиконання судових рішень, винесених проти неї або проти установ чи підприємств, які перебувають в державній власності або контролюються державою. Держава несе відповідальність за виконання остаточних рішень, якщо чинники, які затримують чи перешкоджають їх повному й вчасному виконанню, перебувають у межах контролю органів влади.
Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що у таких категоріях справ, коли державні органи належним чином сповіщені про наявність судового рішення, вони мають вживати всіх належних заходів для його виконання або направлення до іншого органу для виконання. Сама особа, на користь якої ухвалено рішення, не повинна ще займатись ініціюванням виконавчих процедур.
Отже, виконання судового рішення, як завершальна стадія судового провадження, є невід`ємним елементом права на судовий захист, передбаченого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, складовою права на справедливий суд.
Відповідно до ч.1 ст.72 КАС України визначено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Згідно з ч.1-2 ст.73 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.
Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу. Згідно норм ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
В ході судового розгляду адміністративної справи відповідач не надав суду належних та допустимих доказів виплати заборгованості пенсії позивачки за період з 01 листопада 2017 року по 31 жовтня 2018 року, а посилання на відсутність фінансування є в даному випадку неприпустим, відтак задоволення позову є єдиним можливим способом захисту прав позивачки тому позовна заява є обґрунтованою та підлягає задоволенню у повному обсязі.
На підставі наведеного та керуючись ст. 242-246, 250, 255, 295 КАС України, суд -
В И Р І Ш И В:
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області про стягнення заборгованості - задовольнити.
Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області (пл. Народна, буд. 4, м. Ужгород, Закарпатська область, 88008, код ЄДРПОУ - 20453063) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП - НОМЕР_1 ) заборгованість з пенсійних витрат у розмірі 281504,55 грн. (двісті вісімдесят одну тисячу п`ятсот чотири гривні п`ятдесят п`ять копійок).
Рішення суду набирає законної сили в порядку передбаченому ст.255 КАС України.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції, протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Суддя П.П.Микуляк
