ПОСТАНОВА
Іменем України
01 лютого 2021 року м. Кропивницький
справа № 384/697/19
провадження № 22-ц/4809/140/21
Кропивницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати в цивільних справах:
головуючого судді - Письменного О.А.,
суддів - Дуковського О.Л., Дьомич Л.М.,
при секретарі - Федоренко Т.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Вільшанського районного суду Кіровоградської області у складі судді Галицького В.В. від 16 вересня 2020 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення майнової шкоди від оренди земельної ділянки, -
встановив:
У жовтні 2019 року ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до ОСОБА_2 , в якому просив стягнути з останнього на його користь 147 600 грн., що отримані від продажу 2/3 частки житлового будинку з господарсько-побутовими будівлями та спорудами під номером АДРЕСА_1 , а також 78 000 грн. грошові кошти, що отримані від оренди земельної ділянки площею 4,32 га.
Позов мотивовано тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла його мати ОСОБА_3 . На той час він був малолітньою дитиною, а тому рішенням виконавчого комітету Кіровоградської міської ради № 310 від 07.04.2011 року йому надано статус дитини-сироти.
Також зазначив, що рішенням виконавчого комітету Кіровоградської міської ради № 453 від 26.04.2011 року його було влаштовано до дитячого будинку інтернатного типу «Наш дім». Згодом він перейшов на виховання та проживання до дитячого будинку сімейного типу ОСОБА_2 та ОСОБА_4 . Має у власності квартиру АДРЕСА_2 , а також мав у власності 2/3 частки житлового будинку з господарсько-побутовими будівлями та спорудами під номером АДРЕСА_1 .
Вказав, що під час виховання та проживання у будинку сімейного типу Моренків, відповідач продав 2/3 частки вказаного житлового будинку, відповідно до договору купівлі-продажу від 22.10.2015 року за 22 476 грн. Вказані кошти були розміщені на депозитному рахунку позивача. Однак частина житлового будинку була продана ним за 7000 доларів США. Також йому належить на праві власності земельна ділянка, що розташована на території Петроострівської сільської ради Новомиргородського району Кіровоградської області площею 4,32 га. Від перебування даної земельної ділянки в оренді відповідач за шість років отримував орендну плату, яку залишав собі.
Вважає, що відповідач як батько-вихователь не мав права витрачати або привласнювати належні йому грошові кошти, які були отримані ним від продажу частини будинку та оренди землі.
Ухвалою Вільшанського районного суду Кіровоградської області від 31 липня 2020 року закрито провадження у справі в частині позовної вимоги про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 147 600 грн., які отримані від продажу частини вказаного житлового будинку, у зв`язку з відмовою позивача.
Рішенням Вільшанського районного суду Кіровоградської області від 16 вересня 2020 року у задоволенні позову відмовлено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 7500 грн. витрат на професійну правничу допомогу.
В апеляційній скарзі скаржник посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення судом норм процесуального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.
Заслухавши доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.
Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Згідно із статтею 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Частиною першою статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.
Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).
Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).
Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Отже, стаття 15 ЦК України визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.
Таким чином, порушення, невизнання або оспорювання суб`єктивного права є підставою для звернення особи до суду за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту.
Статтею 16 ЦК України встановлено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов`язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.
Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Судом встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла мати позивача - ОСОБА_3 /а.с.10/.
07.04.2011 року на підставі рішення виконавчого комітету Кіровоградської міської ради №310, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , надано статус дитини-сироти.
Відповідно до копії рішення виконавчого комітету Кіровоградської міської ради №453 від 26.04.2011 року, влаштовано до дитячого будинку інтернатного типу Кіровоградської міської ради Кіровоградської області «НАШ дім» дитину-сироту ОСОБА_1 /а.с.6/.
У відповідності до копії листа комунального закладу «Дитячий будинок «Наш дім» Кіровоградської міської ради Кіровоградської області №165 від 23.10.2013 року, надано згоду на перехід вихованця ОСОБА_1 на проживання та виховання до дитячого будинку сімейного типу громадян України ОСОБА_2 та ОСОБА_4 /а.с.7/.
Відповідно до розпорядження голови Вільшанської районної державної адміністрації Кіровоградської області № 266-р від 23.10.2013 року «Про влаштування до ДБСТ родини Моренко дитини-сироти ОСОБА_1 та дитини, позбавленої батьківського піклування ОСОБА_5 », влаштовано з 24.10.2013 року на виховання та проживання до дитячого будинку сімейного типу ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Згідно копії інформації виконавчого комітету Петроострівської сільської ради Новомиргородського району, Кіровоградської області №251 від 16.10.2014 року, ОСОБА_7 належала земельна ділянка на праві приватної власності площею 4,32 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка знаходиться в оренді ПСП «П`ятихатське».
ОСОБА_2 за 2015-2018 роки отримував орендну плату від ПСП «П`ятихатське» за користування земельною ділянкою на загальну суму - 35 340 грн., що підтверджується видатковими касовими ордерами ПСП «П`ятихатське» від 07.12.2015 року, 29.09.2016 року, 17.10.2017 року та 12.09.2018 року, а також випискою із його банківського рахунку /т.1 а.с. 122-126/.
Отримані ОСОБА_2 кошти від оренди майна були витрачені були використані для проведення ремонту квартири, належної позивачеві, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , облаштування її меблями та побутовою технікою, а також на оплату боргів по комунальним послугам, що підтверджується відповідними квитанціями /а.с. 58-68/.
Відповідно до листа служби у справах дітей Вільшанської районної державної адміністрації Кіровоградської області №2 від 02.01.2020 року, ОСОБА_1 , 2001 року народження, протягом 2013-2019 р.р. не звертався до служби у справах дітей Вільшанської районної державної адміністрації із заявами (скаргами, зверненнями та ін.) з приводу порушення його майнових чи інших прав батьками-вихователями ДБСТ родини ОСОБА_8 .
Згідно із частиною третьою статті 51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.
У відповідності до ст. 256-5 Сімейного кодексу України, дитячий будинок сімейного типу - окрема сім`я, що створюється за бажанням подружжя або окремої особи, яка не перебуває у шлюбі, для забезпечення сімейним вихованням та спільного проживання не менш як п`яти дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування.
Відповідно до ч.ч. 1, 2, 4 ст. 256-6 СК України, батьки-вихователі - подружжя або окрема особа, що не перебуває у шлюбі, які взяли дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, для виховання та спільного проживання. Батьки-вихователі несуть обов`язки по вихованню та розвитку дітей, передбачені статтею 150 цього Кодексу. Батьки-вихователі є законними представниками дітей і діють без спеціальних на те повноважень як опікуни або піклувальники.
Згідно ч. 3 ст. 150 СК України, батьки зобов`язані забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя.
У відповідності до ст. 31 ЗУ «Про забезпечення організаційно-правових умов соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування», батьки-вихователі є особами, які заміняють батьків, законними представниками своїх вихованців і захищають їхні права та інтереси в органах державної влади, у тому числі судових, як опікуни або піклувальники без спеціальних на те повноважень. Вони не можуть використовувати надані їм права всупереч інтересам дитини. Набуття статусу батьків-вихователів дитячих будинків сімейного типу не може обмежувати громадянських прав цих осіб. Батьки-вихователі мають право: захищати дитину, її права та інтереси як опікуни або піклувальники без спеціальних на те повноважень; на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав батьків дітей-вихованців; на звернення до суду з позовом про скасування усиновлення чи визнання його недійсним щодо дітей, які проживали разом з ними та передані на усиновлення; на усиновлення дітей, які перебувають на вихованні та утриманні в їхніх сім`ях; брати участь у вирішенні органом опіки та піклування питання про управління майном дитини; вимагати повернення дитини від будь-якої особи, яка тримає її у себе не на підставі закону або рішення суду; вимагати надання їм органами опіки та піклування повної інформації про дитину та її батьків, стан її здоров`я, рівень та особливості розвитку дитини; самостійно визначати способи виховання дитини з урахуванням думки дитини та рекомендацій органу опіки та піклування. Батьки-вихователі зобов`язані: захищати права та інтереси дітей, бути їхніми представниками в установах і організаціях; створити належні умови для всебічного гармонійного розвитку дітей; піклуватися про здоров`я, фізичний, психічний та моральний розвиток, навчання дітей, готувати їх до праці; забезпечувати проведення двічі на рік медичного обстеження дітей лікарями-спеціалістами та виконувати їх рекомендації; забезпечити здобуття дітьми освіти, стежити за навчанням і розвитком дітей у навчально-виховних закладах, підтримувати зв`язки з учителями та вихователями; займатися розвитком здібностей дітей, у тому числі залучати їх до занять у позашкільних навчальних закладах; не перешкоджати спілкуванню дитини з її рідними батьками та поверненню дитини в разі поновлення їх у батьківських правах, звільнення з місць позбавлення волі та в інших випадках, якщо це не суперечить інтересам дитини і не заборонено рішенням суду; співпрацювати з місцевими державними адміністраціями, органами місцевого самоврядування та соціальними працівниками, залучати спеціалістів до вирішення проблемних питань; повідомляти відповідні служби опіки та піклування в разі виникнення в дитячому будинку сімейного типу несприятливих умов для утримання, виховання та навчання дітей. Батьки-вихователі виконують свої обов`язки стосовно дітей до досягнення ними вісімнадцяти років або до закінчення ними навчання у відповідних закладах навіть у разі їх окремого проживання.
Відповідно до частин першої, другої статті 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.
Отже, цивільно-правова деліктна відповідальність - це забезпечений державним примусом обов`язок відповідальної особи відшкодувати потерпілому заподіяну шкоду.
Аналіз положень статті 1166 ЦК України дозволяє дійти висновку про те, що загальною підставою деліктної відповідальності є протиправне, винне діяння заподіювача шкоди (цивільне правопорушення), яке містить такі складові: протиправна поведінка особи, настання шкоди, причинний зв`язок між ними та вина заподіювача шкоди.
Протиправною у цивільному праві вважається поведінка, яка порушує імперативні норми права або санкціоновані законом умови договору, внаслідок чого порушуються права іншої особи.
Під шкодою розуміється майнова шкода, що виражається у зменшенні майна потерпілого в результаті порушення належного йому майнового права.
Причинний зв`язок між протиправною поведінкою особи та завданою шкодою є обов`язковою умовою відповідальності, яка передбачає, що шкода стає об`єктивним наслідком поведінки заподіювача шкоди.
Деліктна відповідальність за загальним правилом настає лише за вини заподіювача шкоди (умислу або необережності).
Відсутність будь-якої з цих умов є підставою для звільнення особи від відповідальності, якщо інше не встановлено законом.
Відповідно до частини другої статті 1166 ЦК України особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо доведе, що шкоди завдано не з її вини.
Враховуючи викладене, апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позову, оскільки кошти отримані відповідачем від оренди землі були витрачені в інтересах неповнолітнього ОСОБА_1 для забезпечення належних його житлових умов.
Отже, доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.
За таких обставин, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, тому відповідно до ч.1 ст. 375 ЦПК України, апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишенню без змін.
Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 381 - 384 ЦПК України, суд, -
постановив:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Вільшанського районного суду Кіровоградської області від 16 вересня 2020 року залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.
Повний текст постанови складено 11.02.2021
Судді:
О.А.Письменний О.Л.Дуковський Л.М.Дьомич
