Номер провадження 2/754/494/21
Справа №754/18449/19
РІШЕННЯ
Іменем України
25 січня 2021 року м.Київ
Деснянський районний суд міста Києва
під головуванням судді Бабко В.В.
за участю секретаря судового засідання Івченка В.А.
за участю позивача ОСОБА_1
за участю представника відповідача ОСОБА_2
за участю представника третьої особи Терещенко О.О.
за участю третьої особи ОСОБА_3
розглянув у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Деснянської районної в місті Києві державної адміністрації, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору: Служба у справах дітей Деснянської районної в м.Києві державної адміністрації, ОСОБА_3 про скасування розпорядження,-
ВСТАНОВИВ:
Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом про скасування розпорядження.
Ухвалою Деснянського районного суду міста Києва від 13.01.2020 відкрито провадження по справі.
Позивач обґрунтовує позовні вимоги тим, що він є батьком ОСОБА_4 , що підтверджується свідоцтвом про народження. Рішенням Апеляційного суду Київської області від 22.05.2013 місце проживання неповнолітньої дитини, ОСОБА_4 визначено з позивачем за адресою: АДРЕСА_1 . Рішенням Овруцького районного суду Житомирської області від 07.06.2016 ОСОБА_5 позбавлено батьківських прав щодо її неповнолітньої дитини, ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Однак Розпорядженням Деснянської районної в м. Києві державної адміністрації від 15.07.2019 №412 визначено «Про надання ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , статусу дитини, позбавленої батьківського піклування» та розпорядженням Деснянської районної в м. Києві державної адміністрації від 16.07.2019 №415 «Про встановлення опікуном над ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 ». Позивач ОСОБА_1 вважає зазначені розпорядження Деснянської районної в м. Києві державної адміністрації незаконними та такими, що не відповідають інтересам ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . У зв`язку з викладеним позивач просить суд скасувати розпорядження Деснянської районної в м. Києві державної адміністрації від 15.07.2019 №412 «Про надання ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 статусу дитини, позбавленої батьківського піклування»; скасувати розпорядження Деснянської районної в м. Києві державної адміністрації від 16.07.2019 №415 «Про встановлення опікуном над ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 ».
17.02.2020 до суду надійшов відзив від представника відповідача Деснянської районної в місті Києві державної адміністрації. відповідно до якого зазначено, що позивач у позовній заяві вказує, що відповідно до рішення Апеляційного суду Київської області від 22.05.2013 визначено місце проживання дитини - ОСОБА_4 з батьком - ОСОБА_1 . Однак, позивач позбавлений права проживати разом з донькою та займатися її вихованням, оскільки Деснянською районною з Києві державною адміністрацією видані розпорядження від 15.07.2019 №412 «Про ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , статусу дитини, позбавленої батьківського піклування» та від 16.07.2019 № 415 «Про встановлення опіки над ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , її житлом та майном», які на думку позивача перешкоджають виконанню ним батьківських обов`язків по відношенню до дитини, а тому підлягають скасуванню, зокрема на підставі постанови Верховного суду від 28.08.2019 по справі № 356/1373/17, відповідно до якої позивача поновлено в батьківських правах. 19.12.2017 до Баришівського районного суду Київської області з позовною заявою звернулись ОСОБА_3 та ОСОБА_6 до ОСОБА_1 про позбавлення батьківських прав. Баришівським районним судом Київської області було ухвалено рішення від 20.09.2018 по справі № 356/1373/17 про позбавлення ОСОБА_1 батьківських прав стосовно малолітньої дочки ОСОБА_4 . ОСОБА_1 подано апеляційну скаргу до Київського апеляційного суду на рішення Баришівського районного суду Київської області, яку постановою Київського апеляційного суду від 21.05.2019 № 356/1373/17 залишено без задоволення, а рішення Баришівського районного суду Київської області без змін. З наведеного вбачається, що станом на 21.05.2019 позивач був позбавлений батьківських прав відносно дитини ОСОБА_4 на підставі вищевказаних рішень. До Служби у справах дітей та сім`ї Деснянської районної в місті Києві державної адміністрації, 18.06.2019 надійшла заява ОСОБА_3 про призначення її опікуном над онукою ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Розглянувши заяву ОСОБА_3 про призначення її опікуном над дитиною ОСОБА_4 , позбавленою батьківської опіки, відповідно до статей 243, 244, 246 Сімейного кодексу України та пунктів 42, 48, 52 Порядку, з метою забезпечення необхідних умов для виховання і утримання дитини, в межах повноважень, передбачених статтею 23 Закону України "Про місцеві державні адміністрації" Деснянською районною в місті Києві державною адміністрацією видані розпорядження від 15.07.2019 № 412 «Про надання ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , статусу дитини, позбавленої батьківського піклування» та від 16.07.2019 №415 «Про встановлення опіки над ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , її житлом та майном». Деснянська районна в місті Києві державна адміністрація приймаючи рішення про надання ОСОБА_4 статусу дитини, позбавленої батьківського піклування та призначення їй опікуна, діяла в межах повноважень та на підставі чинного законодавства України, в інтересах малолітньої дитини, а отже розпорядження видані за наявності законних підстав. Також, в зазначеній постанові Верховного суду позивача поновлено в батьківських правах відносно дитини ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_5 , в той час як розпорядженням Деснянської районної в місті Києві державної адміністрації від 15.07.2019 № 412 «Про надання ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , статусу дитини, позбавленої батьківського піклування» статус надано дитині ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , а не дитині 2011 року. У зв`язку з викладеним представник Деснянської районної в місті Києві державної адміністрації просить суд відмовити в задоволені позовних вимог в повному обсязі.
24.04.2020 до суду надійшла заява від ОСОБА_3 відповідно до якої просить суд залучити її та Службу у справах дітей Деснянської районної в м.Києві державної адміністрації до справи в якості третіх осіб без самостійних вимог на стороні відповідача.
27.04.2020 до суду надійшла заява від представника відповідача Деснянської районної в місті Києві державної адміністрації про залучення в якості третіх осіб без самостійних вимог на стороні відповідача Службу у справах дітей Деснянської районної в м.Києві державної адміністрації та ОСОБА_3 .
30.04.2020 до суду надійшла заява від ОСОБА_3 відповідно до якої просить суд залучити її та Службу у справах дітей Деснянської районної в м.Києві державної адміністрації до справи в якості третіх осіб без самостійних вимог на стороні відповідача.
Відповідно до ухвали внесеної до протоколу судового засідання від 17.06.2020 було вирішено прийняти про залучення в якості третіх осіб без самостійних вимог на стороні відповідача Службу у справах дітей Деснянської районної в м.Києві державної адміністрації та ОСОБА_3 .
Позивач ОСОБА_1 в судових засіданнях підтримав позовні вимоги та просив їх задовольнити у повному обсязі, посилаючись на докази які містяться в матеріалах справи та на обставини, які викладені в позовній заяві.
Представник відповідача ОСОБА_2 в судових засіданнях заперечувала проти позовних вимог, просила суд відмовити в задоволені позовних вимог, врахувавши викладені обставини у відзиві та те, що 05.06.2020 Розпорядженням № 314 вирішено про припинення опіки над ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , звільнено ОСОБА_3 від повноважень опікуна на малолітньою онукою, дитиною, позбавленою батьківського піклування.
Представник третьої особи Служби у справах дітей Деснянської районної в м.Києві державної адміністрації Терещенко С.М. в судових засіданнях заперечувала проти позовних вимог, зазначила, що прийнятті розпорядження винесені на законних підставах в інтересах дитини.
Третя особа ОСОБА_3 12.112020 в судовому засіданні заперечувала проти позовних вимог, просила суд відмовити в задоволені позову повністю.
Відповідно до 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно зі статтями 12, 13 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, при цьому суд розглядає цивільні справи не інакше як в межах заявлених вимог і на підставі наданих учасниками справи доказів.
Відповідно до ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених ст. 82 цього Кодексу, тобто тягар доказування лежить на сторонах цивільно-правового спору.
Згідно зі статтями 76-79 ЦПК України, доказуванню підлягають обставини (факти), які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у учасників справи, виникає спір.
Доказування по цивільній справі, як і судове рішення не може ґрунтуватися на припущеннях.
Європейський суд справ людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Враховуючи, що в матеріалах справи достатньо даних про права та взаємовідносини сторін і дослідивши повно та всебічно обставини справи в їх сукупності, вислухавши учасників справи, оцінивши докази, виходячи зі свого внутрішнього переконання, суд вважає за можливим вирішити справу на підставі наявних матеріалів та ухвалити рішення про відмову в задоволенні позову, з таких підстав.
Судом встановлені такі факти та відповідні їм правовідносини.
ОСОБА_1 є батьком, а ОСОБА_5 є матір`ю ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1 , видане Відділом реєстрації актів цивільного стану Березанського міського управління юстиції Київської області, актовий запис №17.
Рішенням Апеляційного суду Київської області від 22.05.2013, місце проживання неповнолітньої дитини, ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 було визначено з батьком за адресою: АДРЕСА_1 .
Рішенням Овруцького районного суду Житомирської області від 07.06.2016, ОСОБА_5 позбавлено батьківських прав щодо її неповнолітньої дитини, ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Заочним рішенням Березанського міського суду Київської області від 16 серпня 2017 року визначено місце проживання ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 із її бабусею ОСОБА_3 .
Рішенням Баришівського районного суду Київської області від 20 вересня 2018 року позбавлено ОСОБА_1 батьківських прав відносно ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Постановою Київського апеляційного суду від 21 травня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, Рішення Баришівського районного суду Київської області від 20 вересня 2018 року залишено без змін.
18.06.2019 до Служби у справах дітей та сім`ї Деснянської районної в місті Києві державної адміністрації надійшла заява ОСОБА_3 про призначення її опікуном над онукою ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
15.07.2019 видано Розпорядження Деснянської районної в м. Києві державної адміністрації № 412 «Про надання ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 статусу дитини, позбавленої батьківського піклування».
16.07.2019 видано Розпорядження Деснянської районної в м. Києві державної адміністрації № 415 «Про встановлення опікуном над ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 .
Постановою Верховного суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 28.08.2019 касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено, Рішення Баришівського районного суду Київської області від 20 вересня 2018 року та постанову Київського апеляційного суду від 21 травня 2019 року в частині вирішення позову ОСОБА_3 , ОСОБА_6 про позбавлення ОСОБА_1 батьківських прав відносно малолітньої доньки ОСОБА_4 , скасовано та прийнято в цій частині нову постанову. В задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 , ОСОБА_6 до ОСОБА_1 , третя особа - Служба у справах дітей Деснянської РДА в м. Києві про позбавлення батьківських прав відносно доньки ОСОБА_4 відмовлено.
Місцева державна адміністрація є місцевим органом виконавчої влади і входить до системи органів виконавчої влади, в межах своїх повноважень здійснює виконавчу владу на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці, а також реалізує повноваження, делеговані їй відповідною радою, відповідно до статті 1 Закону України «Про місцеві державні адміністрації» .
Згідно до ст. 2 Закону України «Про місцеві державні адміністрації» місцеві державні адміністрації в межах відповідної адміністративно-територіальної одиниці забезпечують:
-виконання Конституції, законів України, актів Президента України, Кабінету Міністрів України, інших органів виконавчої влади вищого рівня;
-законність і правопорядок, додержання прав і свобод громадян;
-виконання державних і регіональних програм соціально-економічного та культурного розвитку, програм охорони довкілля, а в місцях компактного проживання корінних народів і національних меншин - також програм їх національно-культурного розвитку;
-підготовку та виконання відповідних бюджетів;
-звіт про виконання відповідних бюджетів та програм;
-взаємодію з органами місцевого самоврядування;
-реалізацію інших наданих державою, а також делегованих відповідними радами повноважень.
Відповідно до статті 6 Конституції України, органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України.
Положеннями статті 19 Конституції України визначено, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.
Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (частина 2 статті 19 Конституції України).
Згідно із пунктів 9, 11 ч.1 ст. 23 Закону України «Про місцеві державні адміністрації», місцева державна адміністрація вирішує питання щодо встановлення опіки і піклування, створення передбачених законодавством умов для виховання та /або влаштування дітей, які внаслідок смерті батьків, позбавлення батьків батьківських прав, хвороби батьків чи з інших причин залишилися без батьківського піклування, щодо захисту особи та майнових прав та інтересів дітей, а також вживає інших заходів щодо соціального захисту дітей, віднесених до її компетенції законом; здійснює згідно із законодавством комплекс заходів з надання допомоги особам та сім`ям з дітьми, які перебувають у складних життєвих обставинах, утримання і виховання дітей, які перебувають у складних життєвих обставинах.
Відповідно до ст. 55 ЦК України регламентовано, що опіка та піклування встановлюються з метою забезпечення особистих немайнових і майнових прав та інтересів малолітніх, неповнолітніх осіб, а також повнолітніх осіб, які за станом здоров`я не можуть самостійно здійснювати свої права і виконувати обов`язки.
Згідно із ст. 56 ЦК України встановлено, що органами опіки та піклування є районні, районні в містах Києві та Севастополі державні адміністрації, виконавчі органи міських, районних у містах, сільських, селищних рад. Права та обов`язки органів, на які покладено здійснення опіки та піклування, щодо забезпечення прав та інтересів фізичних осіб, які потребують опіки та піклування, встановлюються законом та іншими нормативно-правовими актами.
Статтею 243 Сімейного кодексу України визначено, що опіка, піклування над дітьми-сиротами і дітьми, позбавленими батьківського піклування, встановлюється над дитиною, яка не досягла чотирнадцяти років, а піклування - над диною у віці від чотирнадцяти до вісімнадцяти років. Опіка, піклування над дитиною встановлюється органом опіки та піклування, а також судом у випадках, передбачених вільним кодексом України.
Відповідно до частини 2 статті 11 Закону України «Про забезпечення організаційно-правових умовах соціального захисту дітей-сиріт та дітей» органи опіки та піклування забезпечують, серед іншого, вирішення питань щодо: встановлення статусу дитини-сироти та дитини, позбавленої батьківського піклування: надання опіки та піклування над дітьми-сиротами та дітьми, позбавленими батьківського піклування, та застосування інших форм влаштування дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування; соціального захисту і захисту особистих, майнових, житлових прав та інтересів дітей.
Згідно із положеннями Порядку провадження органами опіки та піклування діяльність, пов`язаної із захистом прав дитини, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 24 вересня 2008 року № 866 «Про питання діяльності органів опіки та піклування, пов`язаної із захистом прав дитини», надання дитині статусу позбавленої батьківського піклування та взяття її на відповідний облік передує низка заходів уповноважених органів, пов`язаних із встановлених певних фактів: проведення обстеження умов перебування дитини, стану здоров`я та з`ясування обставин, за яких дитина залишилась без батьківського піклування.
Також Порядком визначено, що протягом двох місяців після виявлення дитини, яка залишилась без батьківського піклування, служба у справах дітей за місцем виявлення дитини разом з адміністрацією закладу, до якого тимчасово її влаштовано, органами внутрішніх справ, охорони здоров`я вживає заходів до встановлення особи дитини, місця її проживання, відомостей про батьків або осіб, які їх замінюють, інших родичів, місця їх проживання (перебування) та організовує роботу з повернення дитини на виховання в сім`ю чи заклад для дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, який вона самовільно залишила, або забезпечує підготовку документів для надання їй статусу дитини-сироти або дитини, позбавленої батьківського піклування.
Крім того із положення Порядку вбачається, що, у разі призначення опікуна, піклувальника враховується бажання дитини-сироти та дитини, позбавленої батьківського піклування. Бесіда з дитиною проводиться працівником служби у справах дітей з урахуванням її віку, обставин, за яких вона втратила батьківське піклування, не принижуючи гідність дитини та осіб, які виявили бажання взяти її під опіку, піклування. За результатами бесіди складається довідка.
Зокрема стаття 63 ЦК України установлює загальне правило, відповідно до якого опікуна і піклувальника призначає орган опіки і піклування. Аналогічне положення передбачено п. 3.1. Правил опіки і піклування. Виняток із цього правила передбачено у ст. 60 ЦК України. Рішення про встановлення опіки і піклування має бути прийняте не пізніше, ніж у місячний термін з того моменту, коли відповідному органу опіки і піклування стане відомо про необхідність встановлення опіки і піклування (ч. 2 п. 2.4 Правил опіки і піклування).
Разом із тим, завданням інституту опіки і піклування є охорона особистих і майнових прав і інтересів підопічних, турбота про створення їм необхідних побутових умов, здійснення за ними догляду і забезпечення їхнього лікування.
Тому, при призначенні опікуном чи піклувальником, необхідно враховувати його особисті якості, можливість належно здійснювати функції опікуна або піклувальника. Опікунами і піклувальниками можуть бути тільки цілком дієздатні фізичні особи. Опікун чи піклувальник може бути призначений тільки при наявності його письмової заяви. Опікуном і піклувальником призначаються переважно особи, що знаходяться в сімейних, родинних відносинах з підопічним, з урахуванням особистих відносин між опікуном, піклувальником і підопічним, можливості особи виконувати обов`язки опікуна чи піклувальника. У п. 3.1 Правил опіки і піклування передбачені аналогічні положення і встановлено, що переважне право серед кількох осіб, які бажають стати опікунами чи піклувальниками над тою самою дитиною, надається: родичам дитини незалежно від місця їхнього проживання; особам, у сім`ї яких проживає дитина, на час, коли щодо нього виникли підстави для встановлення опіки чи піклування. При призначенні опіки над малолітнім і призначенні піклувальника, береться до уваги бажання підопічних.
До того ж у відповідності до ст. 244 СК України при призначенні дитині опікуна або піклувальника органом опіки та піклування враховуються особисті якості особи, її здатність до виховання дитини, ставлення до неї, а також бажання самої дитини.
Представник Служби у справах дітей Деснянської районної в м.Києві державної адміністрації Терещенко О.О. в судових засіданнях зазначила, що з дитиною ОСОБА_4 проводилась бесіда, під час якої дитина ОСОБА_4 зазначила, що не має бажання проживати з батьком, так як він до неї погано відноситься, а хоче проживати з бабусею ОСОБА_3 .
Судом беззаперечно установлено, що ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 на даний момент проживає з бабусею ОСОБА_3 та має бажання продовжувати проживати саме з бабусею, про що зазначали в судових засіданнях представник Служби у справах дітей Деснянської районної в м.Києві державної адміністрації та ОСОБА_3 .
Доказів щодо відсутності згоди дитини на проживання разом з бабусею або відсутність бесіди з дитиною, позивач суду не надав, будь-яких інших, які б спростовували зазначену вище інформацію доказів у матеріалах справи відсутні.
Пункт 1 ст. 3 ч. 1 Європейської Конвенції про права дитини, ратифікованої Постановою ВР № 789-ХII від 27.02.1991 передбачає, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Згідно п. 2 - дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом, і з цією метою вживають всіх відповідних законодавчих і адміністративних заходів.
Частиною першою ст. 8 Закону України "Про охорону дитинства" передбачено, що кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.
Відповідно до частин 1, 5 ст. 25 Закону України "Про охорону дитинства", діти, які внаслідок смерті батьків, позбавлення батьків батьківських прав, хвороби батьків чи з інших причин залишилися без батьківського піклування, мають право на особливий захист і допомогу з боку держави. Діти-сироти та діти, позбавлені батьківського піклування, які до передачі під опіку чи піклування, влаштування в дитячі будинки сімейного типу, прийомні сім`ї, заклади для дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, не мали впорядкованого житла або вселення яких у приміщення, що зберігалося за ними, неможливе внаслідок його знищення чи пошкодження або з інших поважних причин, що унеможливлюють проживання там цих дітей, забезпечуються позачергово впорядкованим житлом за місцем їх походження або проживання до влаштування в сім`ї громадян, відповідні заклади або за місцем обліку внутрішньо переміщених осіб, якщо вони зареєстровані як внутрішньо переміщені особи в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Згідно із ст. 3 Закону України "Про забезпечення організаційно-правових умов соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування" однією із основних засад державної політики щодо соціального захисту дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, а також осіб із їх числа, є захист майнових, житлових та інших прав та інтересів таких дітей.
До того ж припинення опіки, піклування над дитиною та звільнення опікуна та піклувальника дитини від їх обов`язків врегульовано статтями 250, 251 СК України, та відбувається у випадках, передбачених ЦК України, а також тоді, коли між опікуном, піклувальником та дитиною склалися стосунки, які перешкоджають здійсненню ними опіки, піклування.
Відповідно до ст. 76 ЦК України визначено, що опіка припиняється у разі передачі малолітньої особи батькам (усиновлювачам). Опіка припиняється у разі досягнення підопічним чотирнадцяти років. У цьому разі особа, яка здійснювала обов`язки опікуна, стає піклувальником без спеціального рішення щодо цього. Опіка припиняється у разі поновлення цивільної дієздатності фізичної особи, яка була визнана недієздатною.
Отже судом установлено, що Розпорядження Деснянської районної в м. Києві державної адміністрації № 412 «Про надання ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 статусу дитини, позбавленої батьківського піклування» та розпорядження Деснянської районної в м. Києві державної адміністрації № 415 "Про встановлення опікуном над ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 ", були видані 15 і 16 липня 2019 року, на момент прийняття розпоряджень ОСОБА_1 був позбавлений батьківських прав відносно ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Оскільки Ухвала Верховного Суду від 08.07.2019 про зупинення виконання рішення Баришевського районного суду Київської області та постанови Київського апеляційного суду, надійшла до Служби у справах дітей Деснянської районної в місті Києві державної адміністрації 18.07.2019, тобто після прийняття рішення про винесення Розпоряджень № 412 та № 415, що підтверджується копією роздруківки з програми «Аскод» з вхідним номером та датою надходження.
Крім того судом установлено, що постанова Верховного суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 28.08.2019 містила помилку в даті народження дитини, що не відповідала правильним даним дитини, а тому Державна районна в місті Києві державна адміністрація після отримання Ухвали Верховного Суду від 28.04.2020 по справі № 356/1373/17 про виправлення описки у даті народження ОСОБА_4 у постанові Верховного суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 28.08.2019, видала Розпорядження від 05.06.2020 № 314 про припинення опіки над ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , звільнено ОСОБА_3 від повноважень опікуна на малолітньою онукою, дитиною, позбавленою батьківського піклування.
Отже викладе вище дає підстави вважати, що розпорядження Деснянської районної в м.Києві державної адміністрації були видані на законних підставах і саме головне відповідали інтересам малолітньої ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , а тому позовні вимоги про скасування Розпоряджень № 412 та № 415 не підлягають задоволенню.
Щодо позовної вимоги про відшкодування моральної шкоди, суд зазначає наступне.
Згідно зі ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.
Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Шкода, заподіяна особі підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її заподіяла за умови, що дії останньої були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв`язок та є вина зазначеної особи.
Таким чином в обґрунтуваннях позовних вимог, якими саме діями позивачу завдано моральної шкоди, в чому вона полягає, не містить жодних доказів, що підтверджують наявність шкоди, неправомірність діяння відповідача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправними діяннями, і враховуючи, що судом відмовлено в задоволенні вимоги про скасування Розпоряджень № 412 та № 415, суд вважає, що вимога щодо відшкодування моральної шкоди необґрунтована, не знайшла свого підтвердження, та задоволенню не підлягає.
Конституцією України передбачено, що всі рівні перед законом і судом; змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості (статті 24 та 129).
Виходячи зі змісту ч.1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків.
Згідно зі ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Відповідно до ст. 8 Загальної декларації прав людини, кожна людина має право на ефективне поновлення управах компетентними національними судами в разі порушення її основних прав, наданих їй конституцією або законом.
Аналізуючи зібрані по справі докази в їх сукупності, оцінюючи належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивача не підлягають задоволенню в повному обсязі.
Відповідно до вимог ст. 141 ЦПК України судові витрати по справі суд відносить на рахунок держави.
Керуючись Конституцією України, Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод, Законом України «Про місцеві державні адміністрації», Законом України "Про забезпечення організаційно-правових умов соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування", Законом України «Про охорону дитинства», Сімейним кодексом України, статтями 16, 55, 56, 63, 75, 76 ЦК України, статтями 7, 10, 76-81, 141, 263-265 ЦПК України, суд -
УХВАЛИВ:
У позові ОСОБА_1 до Деснянської районної в місті Києві державної адміністрації, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору: Служба у справах дітей Деснянської районної в м.Києві державної адміністрації, ОСОБА_3 про скасування розпорядження - відмовити повністю.
Рішення суду може бути оскаржене до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його складання через Деснянський районний суд міста Києва.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Позивач: ОСОБА_1 , ідентифікаційний код: НОМЕР_2 , місце проживання за адресою: АДРЕСА_1 ;
Відповідач:Деснянська районна в місті Києві державна адміністрація, місцезнаходження за адресою: м. Київ, проспект Маяковського, 29, ЄДРПОУ 37415088.
Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог:
Служба у справах дітей Деснянської районної в м.Києві державної адміністрації, місцезнаходження за адресою: м. Київ, проспект Маяковського, 21-г, ЄДРПОУ 37501695
ОСОБА_3 , місце проживання за адресою: АДРЕСА_2 .
Повний текст рішення складено та підписала 29.01.2021.
Суддя В.В. Бабко
