Постанова

Іменем України

08 лютого 2021 року

м. Київ

справа № 591/3598/19

провадження № 61-6612св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Зайцева А. Ю. (суддя-доповідач), Жданової В. С., Коротенка Є. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: Сумський державний університет, ректор та голова Сумського державного університету Васильєв Анатолій Васильович,

розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження без повідомлення учасників цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Сумського державного університету, ректора та голови Сумського державного університету Васильєва Анатолія Васильовича про визнання дискримінаційними та скасування рішення і наказу, поновлення на роботі

за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Зарічного районного суду м. Суми від 26 листопада 2019 року у складі судді Шелєхової Г. В. та постанову Сумського апеляційного суду від 05 березня 2020 року у складі колегії суддів: Орлова І. В., Криворотенка В. І., Собини О. І.,

ВСТАНОВИВ:

1.Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У червні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, в якому просив визнати дискримінаційними та скасувати рішення вченої ради Сумського державного університету від 22 травня 2019 року в частині ліквідації кафедри філософії і наказ ректора від 23 травня 2019 року № 0369-І «Про введення в дію рішення вченої ради Сумського державного університету щодо ліквідації кафедри філософії», та поновити його на посаді завідувача кафедри філософії Сумського державного університету.

На обґрунтування заявлених вимог ОСОБА_1 зазначав, що починаючи з 2018 року керівництво університету штучно створило умови, які призвели до скорочення навчального навантаження і переведення викладачів з кафедри філософії на інші кафедри.

На засіданнях вченої ради факультету Іноземної філології та соціальних комунікацій 21 травня 2019 року та вченої ради університету 22 травня 2019 року за надуманими мотивами прийнято незаконне рішення про ліквідацію кафедри філософії, об`єктивних причин для розпуску не існувало і не існує. Такі дії не погоджувалися з вільною профспілкою «Справедливість», головою якої є позивач.

Виданий 23 травня 2019 року наказ № 0369-І ректора порушує його трудові права на зайняття передбаченої чинним контрактом посади завідувача кафедри філософії.

Ураховуючи наведене, позивач просив позов задовольнити.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Зарічний районний суд Сумської області рішенням від 26 листопада 2019 року в задоволенні позову відмовив.

Суд першої інстанції мотивував рішення тим, що позивач не надав належних та допустимих доказів на підтвердження вчинення відповідачем дій дискримінаційного характеру, які в подальшому стали підставою для ліквідації кафедри філософії. Вимоги про поновлення позивача на посаді завідувача кафедрою філософії суд вважав необґрунтованими, оскільки самого факту звільнення ОСОБА_1 з роботи не було. Позицію позивача про те, що ліквідація кафедри свідчить про його звільнення, суд визнав такою, що не ґрунтується на матеріалах справи, оскільки наказ про звільнення ОСОБА_1 не видавався.

Короткий зміст рішення апеляційного суду

Сумський апеляційний суд постановою від 05 березня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнив частково. Рішення Зарічного районного суду м. Суми від 26 листопада 2019 року змінив у частині мотивів відмови в задоволенні позову.

Апеляційний суд мотивував постанову тим, що суд першої інстанції неправильно визначився з правовідносинами сторін, які випливають із встановлених у справі обставин. З урахуванням характеру і змісту заявлених позовних вимог до предмета доказування у справі не входило встановлення мотивів, причин і наслідків прийняття управлінського рішення про ліквідацію кафедри філософії як структурного підрозділу університету. Отже, через невідповідність висновків суду обставинам справи рішення суду першої інстанції підлягає зміні в частині мотивів відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 із зазначенням, що позов не підлягає задоволенню за викладених в цій постанові підстав.

Короткий зміст вимог касаційної скарги, відзиву на неї та відповідей на відзив, їх узагальнені аргументи

У касаційній скарзі, поданій у квітні 2020 року до Верховного Суду, ОСОБА_1 просить скасувати рішення Зарічного районного суду м. Суми від 26 листопада 2019 року і постанову Сумського апеляційного суду від 05 березня 2020 року та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити шляхом скасування рішення вченої ради (протокол від 22 травня 2019 року № 12) і наказу ректора Сумського державного університету (від 23 травня 2019 року № 0369-І) про ліквідацію кафедри філософії як такі, що є дискримінаційними й порушують визначене контрактом його право на обіймання посади завідувача кафедри філософії.

Підставою касаційного оскарження заявник зазначає те, що оскаржувані судові рішення є незаконними, постановлені з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права; суди не врахували правові висновків щодо застосування норм права, викладених у постановах Верховного Суду України від 06 лютого 2012 року у справі № 6-79цс11, від 21 березня 2012 року у справі № 6-4цс12, від 01 жовтня 2013 року у справі № 21-319а13, від 23 квітня 2014 року у справі № 6-30цс14, та постановах Верховного Суду від 24 квітня 2019 року у справі № 296/576/17, від 20 червня 2019 року у справі № 759/10569/16-ц; справа має для нього виняткове значення щодо захисту конституційного права на працю у закладі вищої освіти.

Касаційна скарга мотивована тим, що суди, оцінюючи докази, не взяли до уваги, що законодавство чітко й недвозначно передбачає, яким чином може бути здійснене звільнення з посади члена/керівника виборного профспілкового органу. Суди не звернули уваги на ту обставину, що рішення про ліквідацію кафедри філософії й звільнення з посади її завідувача приймалося з порушенням вимог законодавства й процедури розгляду питання. З рештою, суди не зважили на те, що відповідно до статей 43 та 252 КЗпП України та статті 41 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» звільнення з посади члена виборного органу профспілки може бути проведене лише за попередньою згодою цього виборного органу. Недотримання цієї норми є виявом дискримінації у сфері праці (за фактом приналежності до опозиційної структури), що законодавством суворо заборонено.

При розгляді цієї справи підлягали також застосуванню статті 21, 22, 243 та 247 КЗпП України, стаття 78 Закону України «Про вищу освіту», стаття 36 Конституції України, відповідно до яких Держава визнає профспілки повноважними представниками працівників і захисниками їх трудових, соціально-економічних прав та інтересів, забезпечення та правового захисту права на працю, в разі його порушення роботодавцем шляхом незаконного звільнення без попередньої згоди профспілкового органу, а також сприяння у збереженні роботи.

При цьому відповідач не звертався за попередньою згодою до профспілки, членом (і керівником) виборного органу якої є позивач, на звільнення позивача з посади, зміну істотних умов його праці, оплату його праці. Більше того, відповідача допитували, яким чином існування профспілки пов`язане з кафедрою філософії і яким законом визначено, що з профспілкою погоджується питання про ліквідацію кафедри.

Суди під час дебатів не взяли до уваги пояснення позивача щодо специфіки правовідносин між учасниками справи, яка полягала в тому, що ліквідація кафедри філософії означає звільнення з посади голови вільної профспілки «Справедливість», а це підпадає під дію статей 43 та 252 КЗпП України і статті 41 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності».

Крім цього, апеляційний суд порушив норми процесуального права, оскільки не взяв до уваги дві його заяви про відвід суддів (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України), які були подані у зв`язку з тим, що два із трьох суддів колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ уже брали участь у прийнятті 05 серпня 2019 року ухвали про скасування рішення Зарічного районного суду м. Суми у порядку забезпечення його позову від 27 травня 2019 року.

22 червня 2020 року до Верховного Суду надійшов відзив Сумського державного університету на касаційну скаргу, який мотивований тим, що оскаржувані судові рішення постановлені з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Ні рішення вченої ради від 22 травня 2019 року про ліквідацію кафедри філософії, ні наказ ректора від 23 травня 2019 року № 0369-1 про введення у дію цього рішення не передбачають звільнення з роботи будь-кого з працівників університету, в тому числі і позивача, який до сьогодні не звільнений з роботи і продовжує виконувати обов`язки завідувача кафедри.

За відсутності факту звільнення позивача усі твердження про порушення порядку звільнення, зокрема відсутності звернення за погодженням до профспілки тощо, втрачають будь-який сенс. Посилання позивача на постанови Верховного Суду з питань додержання законодавства при звільненні працівників, в тому числі і членів керівних виборних органів профспілок, є безпідставними.

Відмовляючи в задоволенні заяви про відвід, суд правильно вказав, що позиція судді в іншій справі не може бути підставою для відводу.

01 та 15 липня 2020 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду відповіді на відзив, які мотивовані тим, що з огляду на суб`єктний склад учасників і характер спірних правовідносин, суди попередніх інстанції не врахували, що для системного і правильного вирішення цієї справи, загальні норми трудового законодавства повинні застосовуватися лише в логічному поєднанні з нормами, які встановлюють гарантії членів виборних профспілкових органів, та безумовно зі спеціальними нормами законодавства у галузі вищої освіти, які регулюють спірні правовідносини.

Єдиною нібито законною підставою порушення питання про ліквідацію кафедри була б наявність на ній менше 5 працівників, але такої підстави не було.

Він надав усі необхідні матеріали з належною аргументацією, які підтверджують абсолютну достовірність викладеного ним у касаційній скарзі, на що відповідач через свідоме порушення ним законів не спромігся надати жодного логічного, правдивого і переконливого заперечення.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 27 травня 2020 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано її матеріали із Зарічного районного суду м. Суми.

09 червня 2020 року справа надійшла до Верховного Суду.

Фактичні обставини справи встановлені судами

Наказом ректора Сумського державного університету від 22 липня 2016 року № 0490-І в університеті з 01 вересня 2016 року створено кафедру філософії. ОСОБА_1 , доктор філософських наук, професор з 31 серпня 2016 року обіймає посаду завідувача цієї кафедри за умовами контракту, строк дії якого закінчується 31 серпня 2021 року.

05 червня 2018 року ОСОБА_1 обрано головою Вільної професійної спілки «Справедливість», яка діє у Сумському державному університеті.

21 травня 2019 року відбулося засідання вченої ради факультету іноземної філології та соціальних комунікації, на якому обговорювалося питання про ліквідацію кафедри філософії. За результатами голосування 12 з 21 члена вченої ради факультету, які були присутні на зборах, проголосували за ліквідацію кафедри, восьмеро - утрималися, один був проти.

21 травня 2019 року ректор і голова вченої ради університету Васильєв А. В. звернувся з поданням про розгляд питання щодо ліквідації кафедри філософії на засіданні вченої ради університету.

22 травня 2019 року вчена рада університету підтримала подання ректора, вирішила ліквідувати кафедру філософії.

23 травня 2019 року ректор Сумського державного університету видав наказ № 0369-І «Про введення в дію рішення вченої ради Сумського державного університету щодо ліквідації кафедри філософії» (далі - наказ), згідно з яким вирішено кафедру філософії ліквідувати з 28 серпня 2019 року (пункт 2); навчальне навантаження, яке закріплене за кафедрою філософії за усіма рівнями вищої освіти, передати на кафедру психології, політології та соціальних технологій з дати ліквідації (пункт 3); посаду завідувача кафедри філософії скоротити з 28 серпня 2019 року (пункт 4); зобов`язати начальника відділу кадрів до 20 червня 2019 року довести до відома завідувача кафедри філософії ОСОБА_1 письмове попередження про наступне вивільнення з пропозицією іншої роботи (пункт 5); науково-педагогічних працівників кафедри філософії перемістити з 28 серпня 2019 року на інші кафедри на умовах укладених контрактів.

27 травня 2019 року Зарічний районний суд м. Суми задовольнив подану до пред`явлення позову заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову, зупинив дію наказу ректора університету від 23 травня 2019 року № 0369-І до закінчення розгляду цього спору. 05 серпня 2019 року постановою Сумського апеляційного суду у цивільній справі № 591/3337/19 ухвалу Зарічного районного суду м. Суми від 27 травня 2019 року скасовано.

28 травня 2019 року наказом ректора № 0387-І внесено зміни до наказу від 24 травня 2019 року № 0375-І. Кафедру філософії включено до затвердженого штату кафедр університету на 2019/ 2020 навчальний рік.

12 серпня 2019 року наказом ректора № 0574-І дію наказу від 23 травня 2019 року № 0369-І призупинено.

Згідно з довідкою, виданою начальником відділу кадрів університету, станом на 15 травня 2019 року на кафедрі філософії працювало 7 науково-педагогічних працівників, з яких 16 травня 2019 року трьох переведено на інші кафедри. Станом на 22 травня 2019 року кількість науково-педагогічних працівників кафедри становить 4 особи.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Частиною другою статті 389 Цивільного процесуального кодексу України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Верховний Суд, перевіривши правильність застосування судами норм права в межах касаційної скарги, дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Мотиви і доводи Верховного Суду та застосовані норми права

КЗпП України визначає механізм захисту трудових прав працівників, що включає в себе, зокрема, право на працю, та визначає способи захисту прав працівників.

Вимоги про визнання дискримінаційними і скасування рішення вченої ради та наказу ректора, про поновлення на роботі позивач обґрунтовував тим, що 22-23 травня 2019 року керівництво університету прийняло дискримінаційне, незаконне рішення про ліквідацію кафедри філософії, що призвело до скорочення посади завідувача цієї кафедри, яку за трудовим контрактом до 31 серпня 2021 року має обіймати ОСОБА_1 . Позов спрямований на захист трудових прав позивача.

Відповідно до статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Згідно з частинами першою - третьою статті 33 Закону України «Про вищу освіту» (далі - Закон України № 1556-VІІ) структура закладу вищої освіти, статус і функції його структурних підрозділів визначаються статутом закладу вищої освіти та положеннями про відповідні структурні підрозділи. Структура закладу вищої освіти, що не є бюджетною установою, може визначатися статутом закладу без дотримання вимог цієї статті. Структурні підрозділи утворюються рішенням вченої ради закладу вищої освіти у порядку, визначеному цим Законом і статутом закладу вищої освіти. Основними структурними підрозділами закладів вищої освіти (крім коледжів, які не здійснюють підготовку бакалаврів) є факультети, кафедри, бібліотека.

Кафедра - це базовий структурний підрозділ закладу вищої освіти державної (комунальної) форми власності (його філій, інститутів, факультетів), що провадить освітню, методичну та/або наукову діяльність за певною спеціальністю (спеціалізацією) чи міжгалузевою групою спеціальностей, до складу якого входить не менше п`яти науково-педагогічних працівників, для яких кафедра є основним місцем роботи, і не менш як три з них мають науковий ступінь або вчене (почесне) звання (частина п`ята статті 33 Закону України № 1556-VІІ).

Безпосереднє управління діяльністю закладу вищої освіти здійснює його керівник (ректор, президент, начальник, директор тощо). Його права, обов`язки та відповідальність визначаються законодавством і статутом закладу вищої освіти. Керівник закладу вищої освіти в межах наданих йому повноважень: вирішує питання фінансово-господарської діяльності закладу вищої освіти, затверджує його структуру і штатний розпис (частина перша, частина третя пункт 2 статті 34 Закону України № 1556-VІІ).

Вчена рада є колегіальним органом управління закладу вищої освіти, який утворюється строком на п`ять років, склад якого затверджується наказом керівника закладу вищої освіти протягом п`яти робочих днів з дня закінчення повноважень попереднього складу вченої ради. Вчена рада закладу вищої освіти: ухвалює за поданням керівника закладу вищої освіти рішення про утворення, реорганізацію та ліквідацію структурних підрозділів (частина перша, пункт 6 частини другої статті 36 Закону України № 1556-VІІ).

Статут Сумського державного університету, затверджений наказом першого заступника Міністра освіти і науки України від 16 червня 2015 року № 639, визначає, що вчена рада університету є колегіальним органом управління Університету, який утворюється строком на 5 років, склад якого затверджується наказом ректора протягом п`яти робочих днів із дня закінчення повноважень попереднього складу вченої ради. Вчена рада Університету за поданням ректора ухвалює рішення про утворення, реорганізацію та ліквідацію структурних підрозділів. Рішення вченої ради вводяться в дію рішеннями ректора університету.

Частиною третьою статті 64 ГК України визначено, що підприємство самостійно визначає організаційну структуру, встановлює чисельність працівників і штатний розпис.

Частиною другою статті 65 ГК України передбачено, що власник здійснює свої права щодо управління підприємством безпосередньо або через уповноважені ним органи відповідно до статуту підприємства.

При цьому саме втручання в господарську та іншу діяльність підприємства не допускається, крім випадків, передбачених законодавством України.

У цьому контексті варто зауважити, що Верховний Суд у постанові від 28 березня 2019 року у справі № 755/3495/16 сформулював правову позицію, відповідно до якої не є належним способом захисту оскарження працівником рішення про визначення структури підприємства чи установи, про зміну в організації виробництва і праці, скорочення чисельності або штату працівників, оскільки прийняття такого рішення є виключною компетенцією власника такого підприємства чи установи або уповноваженого ними органу та є складовою права на управління діяльністю підприємством чи установою. При цьому правом працівника залишається оспорювати власне саме правомірність його звільнення.

Отже, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку, що позовні вимоги про скасування оскаржуваних наказів є неналежним способом захисту, оскільки питання щодо визначення структури підприємства чи установи, про зміну в організації виробництва і праці, скорочення чисельності або штату працівників належать до виняткової компетенції власника такого підприємства чи установи або уповноваженого ними органу. Доказів дискримінаційності оспорюваних наказів немає.

Крім цього, апеляційний суд обґрунтовано зазначив про те, що перевірка законності та обґрунтованості підстав для розірвання трудового договору за пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України, дотримання порядку звільнення тощо може мати місце лише у разі, коли звільнення працівника вже відбулося. Оскільки оскаржуваними рішенням вченої ради і наказом ректора трудові правовідносини між університетом і позивачем як керівником кафедри філософії, з яким укладено трудовий контракт, не припинялися, то підстав для задоволення заявленої ОСОБА_1 вимоги про поновлення його на посаді завідувача кафедри філософії немає.

Ураховуючи наведене, апеляційний суд правильно змінив рішення суду першої інстанції в частині мотивів відмови в задоволенні позову.

Посилання суду апеляційної інстанції на правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 28 березня 2019 року у справі № 755/3495/16-ц (провадження № 61-1350св17), є правильними, оскільки зроблені за результатами аналізу подібних правовідносин.

Аргументи касаційної скарги про неврахування судами попередніх інстанцій правових висновків, викладених у постановах Верховного Суду України від 06 лютого 2012 року у справі № 6-79цс11, від 21 березня 2012 року у справі № 6-4цс12, від 01 жовтня 2013 року у справі № 21-319а13, від 23 квітня 2014 року у справі № 6-30цс14, та постановах Верховного Суду від 24 квітня 2019 року у справі № 296/576/17, від 20 червня 2019 року у справі № 759/10569/16-ц (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України), на увагу не заслуговують, оскільки, як зазначає і сам заявник, в них указано про обов`язковість застосування вимог частини третьої статті 252 КЗпП України, частини третьої статті 41 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» при розгляді спорів про звільнення членів виборних профспілкових органів, однак наказу про звільнення позивача немає.

Доводи касаційної скарги про те, що апеляційний суд порушив норми процесуального права, оскільки не взяв до уваги дві його заяви про відвід суддів (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України), які були подані у зв`язку з тим, що два із трьох суддів колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ уже брали участь у прийнятті 05 серпня 2019 року судового рішення про скасування ухвали Зарічного районного суду м. Суми щодо забезпечення його позову від 27 травня 2019 року, на увагу не заслуговують, оскільки апеляційний суд обґрунтовано їх залишив без розгляду з підстав, передбачених частиною третьою статті 39 ЦПК України.

Інші аргументи касаційної скарги спростовуються встановленими судами фактичними обставинами справи та нормами матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, є ідентичними доводам позовної заяви та апеляційної скарги, яким суд апеляційної інстанції надав належну оцінку, а тому Верховний Суд робить висновок про відсутність підстав повторно відповідати на ті самі доводи заявника.

Слід зазначити, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палата Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц, провадження № 14-446цс18).

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а оскаржуваних рішень судів першої та апеляційної інстанцій без змін.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Зарічного районного суду м. Суми від 26 листопада 2019 року в незміненій частині та постанову Сумського апеляційного суду від 05 березня 2020 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді: А. Ю. Зайцев

В. С. Жданова

Є. В. Коротенко