КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
04 лютого 2021 року м. Київ
Унікальний номер справи № 756/6827/19
Апеляційне провадження № 22-ц/824/3936/2021
Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - Левенця Б.Б.,
суддів - Ратнікової В.М., Борисової О.В.,
за участю секретаря судового засідання - Гребнєва Є.Д.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на заочне рішення Оболонського районного суду міста Києва від 08 грудня 2020 року, ухвалене під головуванням судді Андрейчука Т.В., по справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_3 про визнання шлюбу недійсним, -
в с т а н о в и в :
У травні 2019 року позивач ОСОБА_1 звернулася до суду з вказаним позовом, в якому просила суд визнати шлюб, укладений між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 , зареєстрований Відділом запису актів громадянського стану Жовтневої районної державної адміністрації м. Києва, актовий запис № 1924, недійсним з підстав його фіктивності (а.с. 2-5).
Позов обґрунтовано тим, що 11 грудня 1993 року її батько ОСОБА_4 уклав шлюб з ОСОБА_2 , який був зареєстрований Відділом запису актів громадянського стану Жовтневої районної державної адміністрації м. Києва, актовий запис № 1924. Під час шлюбу у подружжя народився син ОСОБА_3 , 1995 року народження. Вказувала, що між її батьком ОСОБА_4 та відповідачем постійно виникали сварки з приводу переоформлення на неї квартири АДРЕСА_1 , яка належала її батьку на праві власності, але він відмовлявся. Після таких сварок ОСОБА_2 йшла з дому і поверталась через декілька днів. У 2011 році відповідач покинула батька позивача ОСОБА_4 та пішла проживати однією сім`єю без шлюбу з іншим чоловіком, від якого ІНФОРМАЦІЯ_1 народила дитину.
Позивач стверджувала, що відповідач повідомила ОСОБА_4 , що вона ніколи його не кохала, а жила з ним заради двокімнатної квартири АДРЕСА_1 . Зазначала, що її батько мав намір розірвати шлюб з ОСОБА_2 , проте не встиг це зробити у зв`язку з передчасною смертю у березні 2017 року.
Спадкоємцями за законом після померлого ОСОБА_4 є позивач ОСОБА_1 , його син ОСОБА_3 та відповідач ОСОБА_5 . Вважає, що відповідач не має законних прав на отримання спадщини після смерті чоловіка, а тому на підставі ч. 2 ст. 40 СК України просила суд визнати шлюб, укладений між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 , недійсним внаслідок його фіктивності.
Рішенням Оболонського районного суду міста Києва від 08 грудня 2020 року у задоволенні вказаного позову відмовлено (а.с. 113-118).
Не погодившись з рішенням районного суду, 06 січня 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду з апеляційною скаргою, в якій просила скасувати заочне рішення та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги (а.с. 119-123).
На обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначила, що рішення суду є необґрунтованим та підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення у зв`язку з неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи. Зазначала, що у справі відсутні докази про спільне проживання її батька та відповідача однією сім`єю, ведення ними спільного господарства, набуття спільного майна та інших доказів, які б свідчили про бажання відповідача створити сім`ю. У квітні 2012 року відповідач народила дитину від іншого чоловіка, що підтверджується рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 21 березня 2013 року у справі № 756/2284/13-ц. Відповідач перебувала у фактичних шлюбних відносинах з іншим чоловіком та під час розгляду справи надала покази, що подала заяву про розірвання шлюбу з покійним чоловіком. Проте насправді заяви про розірвання шлюбу відповідач не подавала, а лише чекала смерті батька позивача з метою заволодіння його квартирою.
Особи, якіберуть участьу справідо судуне прибули,про часта місцерозгляду справи були сповіщені надісланням повідомлень на зазначену ними електронну пошту та телефонограмами із забезпеченням фіксації таких повідомлень, тобто належним чином, про що у справі є докази. Факт належного сповіщення ОСОБА_1 та її представника - ОСОБА_6 підтверджується доказами по справі. 04 лютого 2021 року електронною поштою надійшла заява від ОСОБА_1 з проханням відкласти розгляд справи та посиланням на хворобу, проте доказів поважності причин неявки позивачки та (або) її представника до суду не надано і судом таких не встановлено (а.с. 130-139).
Виходячи з положень ст. 13 ЦПК України кожна сторона розпоряджається своїми правами на власний розсуд, у т.ч. правом визначити свою участь в судовому засіданні, а з огляду на положення ст. 372 ЦПК України явка до суду апеляційної інстанції не є обов`язковою.
Поряд з цим, Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) неодноразово наголошував, що національні суди мають організовувати судові провадження таким чином, щоб забезпечити їх ефективність та відсутність затримок (див. рішення ЄСПЛ від 02.12.2010 у справі "Шульга проти України", № 16652/04). При цьому запобігати неналежній і такій, що затягує справу, поведінці сторін у цивільному процесі - завдання саме державних органів (див. рішення ЄСПЛ від 20.01.2011 у справі "Мусієнко проти України", № 26976/06).
Зважаючи на вимоги ч. 9 ст. 128, ч. 5 ст. 130, ч. 2 ст. 372 ЦПК України колегія суддів визнала повідомлення належним, а неявку такою, що не перешкоджає апеляційному розгляду справи.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду, колегія суддів дійшла висновку, що скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не надано суду належних, допустимих, достатніх та достовірних доказів на підтвердження того, що ОСОБА_4 чи ОСОБА_2 укладено шлюб без наміру створення сім`ї та набуття прав та обов`язків подружжя.
Колегія суддів погодилась з такими висновками суду виходячи з наступного.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, 11 грудня 1993 року батько позивача ОСОБА_4 уклав шлюб з ОСОБА_2 , шлюб зареєстрований Відділом запису актів громадянського стану Жовтневої районної державної адміністрації м. Києва, актовий запис № 1924 (а.с. 58).
ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_2 народила сина ОСОБА_3 , батьком якого є ОСОБА_4 (а.с. 59).
ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_4 помер, що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_1 від 07 квітня 2017 року (а.с. 6, 48).
25 квітня 2017 року в Одинадцятій київській державній нотаріальній конторі було заведено спадкову справу № 405/2017 до майна померлого ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_4 , копія якої міститься у матеріалах справи (а.с. 46-77).
З матеріалів спадкової справи після померлого ОСОБА_4 вбачається, що спадщину після його смерті прийняли його діти ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , та його дружина ОСОБА_2 . Матір померлого ОСОБА_7 відмовилась від прийняття спадщини на користь ОСОБА_1 .
У позовній заяві ОСОБА_1 зазначила, що шлюб між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 укладений відповідачем у справі без наміру створення сім`ї та набуття прав та обов`язків подружжя, що свідчить про його фіктивність.
За змістом ст. 5 ЦК України акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом`якшує або скасовує цивільну відповідальність особи. Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов`язків, що виникли з моменту набрання ним чинності.
Відповідно до ст. 15 КпШС України, чинного на час реєстрації шлюбу, для укладення шлюбу необхідна взаємна згода осіб, які одружуються, і досягнення ними шлюбного віку.
Згідно зі ст. 45 КпШС України шлюб може бути визнаний недійсним в разі порушення умов, встановлених ст. ст. 15-17 цього Кодексу, а також в разі реєстрації шлюбу без наміру створити сім`ю (фіктивний шлюб). Визнання шлюбу недійсним провадиться в судовому порядку.
Статтею 47 КпШС України встановлено, що позов про визнання шлюбу недійсним може бути пред`явлений одним з подружжя, прокурором і особами, права яких порушені.
Згідно з ч. 1 ст. 21 СК України шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у органі державної реєстрації актів цивільного стану.
Відповідно до ст. 38 СК України підставою недійсності шлюбу є порушення вимог, встановлених статтями 22, 24-26 цього Кодексу.
За положеннями ч. 2 ст. 40 СК України шлюб визнається недійсним за рішенням суду у разі його фіктивності. Шлюб є фіктивним, якщо його укладено жінкою та чоловіком або одним із них без наміру створення сім`ї та набуття прав та обов`язків подружжя.
У пункті 13 постанови Пленум Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» зазначено, що при розгляді судом справ про визнання шлюбу недійсним слід мати на увазі, що за наявності одних підстав суд зобов`язаний, а за наявності інших суд може визнати шлюб недійсним. За рішенням суду шлюб визнається недійсним, якщо він був зареєстрований без вільної згоди жінки або чоловіка, а також у разі його фіктивності.
У постанові від 17 квітня 2019 року у справі № 752/2337/16-ц Верховний Суд зазначив, що причини реєстрації фіктивного шлюбу можуть бути різними, як правило вони пояснюються та обумовлюються бажанням отримати певні права, підставою виникнення яких самостійно чи у складі інших юридичних фактів є шлюб, наприклад, отримання спадщини, житлової площі тощо. У випадку встановлення фіктивності шлюбу намір визначається стосовно речей неправового характеру - бажання проживати разом, вести спільне господарство, дбати про добробут та моральний стан сім`ї тощо. Саме по речах не правового характеру, що супроводжують відносини осіб після реєстрації шлюбу, можна визначити намір осіб щодо шлюбу.
При вирішенні справи про визнання шлюбу недійсним суд бере до уваги, наскільки цим шлюбом порушені права та інтереси особи, тривалість спільного проживання подружжя, характер їхніх взаємин, а також інші обставини, що мають істотне значення (ч. 2 ст. 41 СК України).
Статтею 42 СК України передбачено, що право на звернення до суду з позовом про визнання шлюбу недійсним мають дружина або чоловік, інші особи, права яких порушені у зв`язку з реєстрацією цього шлюбу, батьки, опікун, піклувальник дитини, опікун недієздатної особи, прокурор, орган опіки та піклування, якщо захисту потребують права та інтереси дитини, особи, яка визнана недієздатною, або особи, дієздатність, якої обмежена.
Шлюб є недійсним від дня його державної реєстрації (ст. 44 СК України). Недійсний шлюб (ст. 39 цього Кодексу), а також шлюб, визнаний недійсним за рішенням суду, не є підставою для виникнення у осіб, між якими він був зареєстрований, прав та обов`язків подружжя, а також прав та обов`язків, які встановлені для подружжя іншими законами України (ч. 1 ст. 45 СК України).
Враховуючи вказане, правильним є висновок суду, що у випадку визнання недійсним шлюбу, укладеного між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 , відповідач втратить право на спадкування за законом після померлого чоловіка ОСОБА_4 , як спадкоємець першої черги, що у свою чергу збільшить частку у спадщині позивача, тому ОСОБА_1 має право на звернення до суду з позовом про визнання недійсним шлюбу ОСОБА_4 та ОСОБА_2 .
Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Перевіривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції, що позивачем не надано суду належних, допустимих, достатніх та достовірних доказів на підтвердження того, що ОСОБА_4 чи ОСОБА_2 було укладено шлюб без наміру створення сім`ї та набуття прав та обов`язків подружжя. Про відсутність ознак фіктивності шлюбу ОСОБА_4 чи ОСОБА_2 свідчить те, що після його реєстрації подружжя мешкало разом, вело спільне господарство, відповідач завагітніла від ОСОБА_4 та народила сина у період шлюбу, а також тривалість їх сумісного проживання. Ті обставини, що у 2011 році подружжя припинило мешкати разом, шлюбні відносини та ведення спільного господарства, проживання ОСОБА_2 з червня 2011 року однією сім`єю без шлюбу з іншим чоловіком та народження від нього дитини, не свідчить, що на момент укладення шлюбу з ОСОБА_4 у 1993 році, у відповідача не було наміру створити сім`ю з ОСОБА_4 та набути прав та обов`язків подружжя.
Інші доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, не можуть бути визнані підставою для скасування або зміни оскаржуваного судового рішення, тому апеляційним судом відхилені.
При цьому, суд враховує позицію Європейського суду з прав людини, сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), «Проніна проти України» (Заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).
Відповідно до ч. 1 ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Отже, апеляційний суд дійшов висновку, що оскаржуване рішення районного суду не підлягає скасуванню.
На підставі ст. 141 ЦПК України, у випадку відмови в задоволенні апеляційної скарги, понесені позивачем судові витрати за розгляд справи апеляційним судом мають бути віднесені на рахунок апелянта і не підлягають розподілу.
Керуючись ст. 367, ст. 374, ст. 375, ст.ст. 381-384 ЦПК України, -
п о с т а н о в и в :
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Заочне рішення Оболонського районного суду міста Києва від 08 грудня 2020 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Дата складання повного судового рішення - 04 лютого 2021 року.
Судді Київського апеляційного суду: Б.Б. Левенець
В.М. Ратнікова
О.В. Борисова
