Справа № 127/10723/20
Провадження № 22-ц/801/332/2021
Категорія: 9
Головуючий у суді 1-ї інстанції Іщук Т. П.
Доповідач:Матківська М. В.
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
03 лютого 2021 рокуСправа № 127/10723/20м. Вінниця
Вінницький апеляційний суд в складі:
Головуючого: Матківської М. В.
Суддів: Сопруна В. В., Стадника І. М.
Секретар: Кузьменко Б. І.
За участю: позивача ОСОБА_1 і її представника адвоката Стьоби Ю. М.; відповідача ОСОБА_2 ; представника відповідача ОСОБА_3 адвоката Шиманського В. М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Вінниці цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1
на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 25 листопада 2020 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , приватного нотаріуса Вінницького міського нотаріального округу Рудика Валерія Вікторовича про визнання правочинів недійсними і скасування державної реєстрації права власності,
Рішення ухвала суддя Іщук Т. П.
Рішення ухвалено об 17.03 год у м. Вінниці Вінницької області
Дата складення повного тексту рішення 30 листопада 2020 року,
Встановив:
19 травня 2020 року ОСОБА_1 звернулася в суд із позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , приватного нотаріуса Вінницького міського нотаріального округу Рудика Валерія Вікторовича про визнання правочинів недійсними і скасування державної реєстрації права власності.
Свої вимоги позивач мотивувала тим, що рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 25 червня 2013 року було задоволено позов ОСОБА_3 і ОСОБА_4 до Вінницької міської ради та визнано право приватної власності на нежиле вбудоване приміщення № 67, а саме: приміщення 67-1, 67-2, 67-3, 67-4, 67-5, 67-3 загальною площею 72,9 кв. м. з урахуванням раніше приватизованих приміщень 67-5, 67-6, що розташовані в підвалі жилого будинку АДРЕСА_1 .
Рішенням Апеляційного суду Вінницької області від 08 грудня 2016 року рішення суду першої інстанції від 25 червня 2013 року скасовано, ухвалено нове рішення, яким в задоволенні позову ОСОБА_3 і ОСОБА_4 до Вінницької міської ради про визнання права приватної власності, відмовлено.
Постановою Верховного Суду від 05 вересня 2019 року касаційну скаргу ОСОБА_3 і ОСОБА_4 залишено без задоволення, а рішення апеляційного суду без змін.
09 листопада 2016 року ОСОБА_3 і ОСОБА_4 без мети створення юридичних наслідків у вигляді переходу права власності , а також з метою унеможливити та ускладнити вилучення майна та незаконного заволодіння ним, уклали договір купівлі-продажу цих приміщень, як продавці, продавши їх своїй знайомій ОСОБА_5 , з якою про це попередньо домовилися. Договір купівлі-продажу був посвідчений приватним нотаріусом Рудиком В. В.
Для подальшого унеможливлення та ускладнення вилучення майна ОСОБА_5 уклала договір купівлі-продажу, відповідно до якого продала приміщення сину ОСОБА_3 і ОСОБА_4 ОСОБА_2 , який був освідомлений про фактичний стан справ, а саме: про рішення Апеляційного суду Вінницької області від 08 грудня 2016 року, оскільки на усіх засіданнях судів першої і апеляційної інстанції у справі № 127/8975/13-ц він був представником своїх батьків та готував всі процесуальні документи, в тому числі касаційну скаргу.
Позивач вважає, що відповідачі ОСОБА_5 і ОСОБА_2 на підставі договорів-купівлі продажу незаконно заволоділи нерухомим майном.
Всі мешканці багатоквартирного будинку АДРЕСА_1 , які є співвласниками квартир у цьому будинку своєї згоди на відчуження належних їм часток підвального приміщення будинку не давали.
Через спірні підвальні приміщення будинку проходять інженерні комунікації та технічні пристрої, які необхідні для забезпечення санітарно-гігієнічних умов і безпечної експлуатації усіх квартир і без доступу до яких експлуатація житлового будинку є неможливою, що підтверджує факт того, що ці приміщення є допоміжними.
Оскаржувані договори купівлі-продажу позивач вважає нікчемними в силу положень статті 228 ЦК України з огляду на те, що вони спрямовані на незаконне заволодіння майном, порушення конституційних прав і свобод громадян, в тому числі і її, як мешканця будинку, та порушують публічний порядок, оскільки є протиправними і небезпечними для інтересів держави так, як сам факт незаконного заволодіння нерухомим майном, яке належить державі і не може бути об`єктом власності, може стати прецедентом для аналогічних дій по всій країні. Обидва оскаржуваних правочини було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства з наявністю умислу в обох сторін, тобто всіх відповідачів по справі.
Доказом вини відповідачів і доказом незаконності заволодіння даним нерухомим майном є рішення суду апеляційної та касаційної інстанцій у справі № 127/8975/13-ц.
Крім того оскаржувані правочини вчинялись в результаті зловмисної домовленості їх сторін, а правочин від 09 листопада 2016 року є ще й удаваним, оскільки до спірних приміщень з червня 2013 року по теперішній час жоден з відповідачів не з`являвся та не вимагав доступу до них. На вказані приміщення претендує сім`я ОСОБА_6 , а ОСОБА_5 за час свого вдаваного володіння приміщеннями так до них і не навідалась.
Тому позивач просила визнати недійсним договір купівлі-продажу серія та номер 4531 від 09 вересня 2016 року, укладений між ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_5 про купівлю-продаж вбудованого нежилого приміщення № 67 яке складається із приміщень: 67-1, 67-2, 67-3, 67-4, 67-5, 67-6 загальною площею 72,9 кв. м., що розташовані в підвалі жилого будинку АДРЕСА_1 ;
визнати протиправним та скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 09 вересня 2016 року прийняте державним реєстратором приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу Рудиком В. В. про державну реєстрацію права власності за ОСОБА_5 на об`єкт нерухомого майна: реєстраційний номер 1078376205101 вбудованого нежилого приміщення № 67, яке складається з приміщень 67-1, 67-2, 67-3, 67-4, 67-5, 67-6 загальною площею 72,9 кв. м., що розташовані в підвалі жилого будинку АДРЕСА_1 ;
визнати недійсним договір купівлі-продажу серія та номер 398 від 12 лютого 2019 року, укладений між ОСОБА_5 та ОСОБА_2 про купівлю-продаж нежилого вбудованого приміщення № 67, яке складається із приміщень: 67-1, 67-2, 67-3, 67-4, 67-5, 67-6 загальною площею 72,9 кв. м., що розташовані в підвалі жилого будинку АДРЕСА_1 ;
визнати протиправним та скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 12 лютого 2019 року прийняте державним реєстратором приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу Рудиком В. В. про державну реєстрацію права власності за ОСОБА_2 на об`єкт нерухомого майна: реєстраційний номер 1078376205101 вбудованого нежилого приміщення № 67, яке складається з приміщень 67-1, 67-2, 67-3, 67-4, 67-5, 67-6 загальною площею 72,9 кв. м., що розташовані в підвалі жилого будинку АДРЕСА_1 .
Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 25 листопада 2020 року в задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , приватного нотаріуса Вінницького міського нотаріального округу Рудика Валерія Вікторовича про визнання правочинів недійсними і скасування державної реєстрації права власності, відмовлено.
В апеляційній скарзі позивач ОСОБА_1 просить рішення суду скасувати і ухвалити нове рішення, яким задовольнити її позов.
Позивач вважає, що рішення суду ухвалене з істотними порушеннями норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального; рішення порушує законні права і інтереси її, держави і суспільства; судом неповно з`ясовані обставини справи, які мають значення для її вирішення; не доведені обставини, які мають значення для справи, які суд вважає встановленими і висновки суду, викладені у рішенні, не відповідають обставинам справи.
В апеляційній скарзі позивач вказала, що висновок суду про те, що порушені тільки її інтереси як співвласника, не відповідають фактичним обставинам справи. В позовній заяві вона вказала, що оскаржувані правочини були вчинені з метою протиправного заволодіння нерухомим майном і при їх укладенні оплата не проводилась взагалі. Дана обставина не заперечувалась ніким із сторін і була підтверджена під час розгляду прави. Висновок суду суперечить його ж висновкам і рішенню Апеляційного суду Вінницької області від 08 грудня 2016 року, яке було ухвалене за апеляційною скаргою мешканця цього ж будинку при існуванні ОСББ і яке було залишено в силі постановою Верховного Суду від 05 вересня 2019 року.
Крім того, Закон України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку», який застосував суд першої інстанції, не стосується права на звернення до суду і не зобов`язує тільки ОСББ звертатися до суду в подібних випадках.
Судом першої інстанції не вірно застосовані положення статті 228 ЦК України та не враховано, що доказом вини відповідачів і доказом незаконності заволодіння нерухомим майном є рішення апеляційної і касаційної інстанції у справі № 127/8975/13-ц, тому оспорювані договори купівлі-продажу є нікчемними в силу положень статті 228 ЦК України з огляду на те, що вони спрямовані на незаконне заволодіння майном, порушення конституційних прав і свобод громадян, в тому числі позивача, як мешканки будинку та порушують публічний порядок, оскільки є протиправними і небезпечними для інтересів держави як сам факт незаконного заволодіння нерухомим майном, яке належить державі і не може бути об`єктом власності, може стати прецедентом для аналогічних дій зловмисників по всій країні, а в силу частини 3 ст. 228 ЦК України повинні бути визнані недійсними, як такі, що завідомо суперечать інтересам держави і суспільства з наявністю умислу у обох сторін, тобто всіх відповідачів у справі. А також судом першої інстанції було відмовлено у задоволенні її письмового клопотання про витребування із архіву суду цивільної справи за № 127/8975/13-ц, що призвело до ухвалення протиправного і незаконного рішення.
У відзиві на апеляційну скаргу представник відповідача ОСОБА_3 вказав, що укладені договори купівлі-продажу не порушують публічний порядок та не посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, не спрямовані на порушення публічного порядку, тому не є такими, що порушують публічний порядок, а також позивачем було не вірно визначено спосіб захисту щодо визнання протиправними та скасування рішень державного реєстратора, що є самостійною підставою для відмови у позові, а за таких обставин апеляційна скарга позивача є безпідставною та задоволенню не підлягає, тому просить рішення суду залишити без змін.
Інші учасники справи відзив не надали.
В судовому засіданні позивач і її представник підтримали апеляційну скаргу, просять її задовольнити.
Представник відповідача ОСОБА_3 заперечив проти задоволення апеляційної скарги, рішення суду просить залишити без змін.
Відповідач ОСОБА_2 апеляційну скаргу не визнав, просить відмовити у її задоволенні.
Відповідач ОСОБА_4 у судове засідання не з`явився, надіслав заяву про розгляд справи без його участі, в якій вказав, що рішення суду вважає законним, прийнятим з дотриманням вимог матеріального та процесуального права, просить відмовити у задоволенні апеляційної скарги.
Відповідачі ОСОБА_5 і приватний нотаріус Рудик В. В., будучи належним чином повідомленими про дату, час і місце розгляду справи, у судове засідання не з`явилися, причини неявки не повідомили.
Згідно положень статті 372 ЦПК України суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними. Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Неявка у судове засідання відповідачів не перешкоджає розгляду справи.
Апеляційний суд, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, заслухавши пояснення, дослідивши матеріали цивільної справи, прийшов до висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення за таких підстав.
Судом встановлено, що на підставі свідоцтва про право власності на житло № НОМЕР_1 , виданого виконавчим комітетом Вінницької міської ради 18 лютого 1997 року, згідно наказу Жмеринської дистанції цивільних споруд від 18 лютого 1997 року за № 1798, зареєстрованого КП «Вінницьке обласне об`єднане бюро технічної інвентаризації» 04 березня 1997 року за реєстровим № 98/28102, записано в реєстрову книгу № 294, позивач по справі ОСОБА_1 є співвласником квартири АДРЕСА_2 загальною площею 70,8 кв. м. (а. с. 40).
Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 25 червня 2013 року (справа № 127/8975/13-ц) задоволено позов ОСОБА_3 і ОСОБА_4 до Вінницької міської ради. Визнано право приватної власності на нежиле вбудоване приміщення № 67, а саме: приміщення 67-1, 67-2, 67-3, 67-4, 67-5, 67-3 загальною площею 72,9 кв. м. з урахуванням раніше приватизованих приміщень 67-5, 67-6, що розташовані в підвалі жилого будинку АДРЕСА_1 відповідно до плану, виданого Комунальним підприємством «Вінницьке міське бюро технічної інвентаризації» від 20 липня 2011 року та технічного паспорта на офіс-магазин. Копія рішення містить відмітку про набрання рішенням законної сили 06 липня 2013 року (а. с. 84-86).
Рішенням Апеляційного суду Вінницької області від 08 грудня 2016 року рішення Вінницького міського суду від 25 червня 2013 року скасовано, ухвалено нове рішення, яким в задоволенні позову ОСОБА_3 і ОСОБА_4 до Вінницької міської ради про визнання права власності на приміщення, відмовлено.
Постановою Верховного Суду від 05 вересня 2019 року касаційну скаргу ОСОБА_3 і ОСОБА_4 залишено без задоволення, а рішення Апеляційного суд Вінницької області від 08 грудня 2016 року залишено без змін (а. с. 8-11).
09 листопада 2016 року ОСОБА_3 і ОСОБА_4 (продавці) уклали із ОСОБА_5 (покупець) договір купівлі-продажу, що посвідчений приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу Рудиком В. В. та зареєстрований в реєстрі за № 4531, за умовами якого продавці продали, а покупець купила нежиле вбудоване приміщення № 67 по АДРЕСА_1 загальною площею 72,9 кв. м. (а. с. 156-157).
Право власності на придбане ОСОБА_5 майно зареєстроване за нею 09 листопада 2016 року на підставі цього договору № 4531, рішення про державну реєстрацію індексний номер 32286396 від 09 листопада 2016 року (а. с. 6).
12 лютого 2019 року ОСОБА_5 (продавець) і ОСОБА_2 (покупець) уклали договір купівлі-продажу, посвідчений приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу Рудиком В. В., зареєстрований в реєстрі за № 398, за умовами якого продавець продала, а покупець купив нежиле вбудоване приміщення № 67 по АДРЕСА_1 загальною площею 72,9 кв. м. (а. с. 73-74).
Згідно відомостей з Інформації із Державного реєстру речових прав на нерухоме майно № 208830076 від 13 травня 2020 року, право приватної власності на нежитлове приміщення АДРЕСА_3 зареєстроване за ОСОБА_2 12 лютого 2019 року на підставі договору купівлі-продажу № 398, рішення про державну реєстрацію індексним номером 45475798 від 12 лютого 2019 року (а. с. 7).
Суд першої інстанції встановивши такі обставини справи, з огляду на зміст порушеного права і характер порушення, прийшов до висновку про відмову у задоволенні позову про визнання договорів купівлі-продажу недійсними, оскільки обраний позивачем ОСОБА_1 спосіб захисту порушеного права не забезпечить ефективного поновлення такого права. Суд врахував, що позивач є одним із співвласників нерухомого майна, відчуженого оспорюваними нею договорами купівлі-продажу та у будинку АДРЕСА_1 створене і діє Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Коцюбинського, 37 м. Вінниця», яке створене для забезпечення і захисту прав всіх співвласників та дотримання обов`язків, належного утримання і використання спільного майна, забезпечення своєчасного надходження коштів для сплати всіх необхідних платежів, а також наділене правом захисту співвласників, правом представлення інтересів всіх співвласників, у тому числі, у судах.
Також суд першої інстанції виходив із того, що як на підставу для визнання правочинів недійсними позивач посилалася на положення статті 228 ЦК України, відповідно до яких правочин, що порушує публічний порядок, є нікчемним, а визнання недійсним нікчемного правочину законом не передбачено. Крім цього, позивачем не надано доказів того, що оспорювані нею договори купівлі-продажу від 09 вересня 2016 року і 12 лютого 2019 року є такими, що вчинені з метою, яка суперечить інтересам держави і суспільства чи порушують публічний порядок та посягають на суспільні, соціальні та економічні основи держави, спрямовані на порушення публічного порядку, тобто не є такими, що порушують такий порядок.
Залишаючи без задоволення позовні вимоги про визнання протиправними і скасування рішень про державну реєстрацію та їх обтяжень від 09 вересня 2016 року і від 12 лютого 2019 року, суд першої інстанції виходив із того, що ці позовні вимоги є похідними і можуть бути задоволені лише у разі задоволення основних вимог про визнання правочинів недійсними. Оскільки суд прийшов до висновку про відмову у задоволенні основних позовних вимог, похідні вимоги до задоволення не підлягають.
Такий висновок суду першої інстанції є правильним, оскільки ґрунтується на вимогах закону та на встановлених по справі обставинах.
Відповідно до статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги; досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї, та не обмежений доводами і вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Законодавчі обмеження матеріально-правових способів захисту цивільного права чи інтересу підлягають застосуванню з дотриманням положеньстатей55 і124 Конституції Українита статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, відповідно до яких кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту, не заборонений законом.
Оскільки положенняКонституції УкраїнитаКонвенції про захист прав людини і основоположних свободмають вищу юридичну силу (статті8,9 Конституції України), а обмеження матеріального права суперечать цим положенням, порушення цивільного права чи цивільного інтересу підлягають судовому захисту і у спосіб, не передбачений законом, зокремастаттею 16 ЦК України, але який є ефективним засобом захисту, тобто таким, що відповідає змісту порушеного права, характеру його порушення та наслідкам, спричиненим цим порушенням.
Судовий захист цивільних прав та інтересів, шляхом визнання відповідного права, гарантуєтьсястаттею 16 ЦК України, з якої вбачається, що кожна особа має право звернутись до суду за захистом свого особистого майнового або немайнового права та інтересу. Способом захисту цивільних прав та інтересів може бути визнання правочину недійсним.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 15 ЦК України,ст. 3 ЦПК Україникожна особа має право на захист свого цивільного права лише в разі його порушення.
Як вбачається із позовної заяви ОСОБА_1 звернулася в суд із позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 і приватного нотаріуса Рудика В. В., в якому просила визнати недійсними договори купівлі-продажу серії та номер 4531 і 398 від 09 вересня 2016 року і від 12 лютого 2019 року, відповідно, що укладені між ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_5 (№ 4531) та між ОСОБА_5 і ОСОБА_2 (№ 398), відповідно, про купівлю-продаж вбудованого нежилого приміщення № 67 яке складається із приміщень: 67-1, 67-2, 67-3, 67-4, 67-5, 67-6 загальною площею 72,9 кв. м., що розташовані в підвалі жилого будинку АДРЕСА_1 .
Підставами визнання договорів недійсними позивач зазначила порушення укладеними договорами публічного порядку, що передбачено статтею 228 ЦК України, на норми якої позивач і послалася у своєму позові (а. с. 1-5).
Відповідно до статті 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.
Положеннями цієї статті визначено перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок: правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина; правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.
Згідно роз`яснень Пленуму Верховного Суду України у пункті 18 постанови «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» № 9 від 6 листопада 2009 року, правочинами, які порушують публічний порядок, є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об`єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об`єктів цивільного права тощо.
Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об`єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.
У разі визнання оспорюваних позивачем договорів купівлі-продажу недійсними, їх сторони, в коло яких позивач не входить, із застосуванням реституції, мають бути приведені в попередній стан, який відновить права не тільки позивача, а й вплине на права інших співвласників будинку, які не зверталися до суду за захистом свого права, що з урахуванням принципу диспозитивності таке право судом не може бути захищене, оскільки інші власники квартир у будинку із відповідним позовом до суду в захист свого порушеного права не зверталися і матеріали справи не містять відомостей щодо порушення чи не порушення саме їхніх прав.
У своєму позові позивач ОСОБА_1 вказала: «Всі мешканці багатоквартирного будинку АДРЕСА_1 , які є співвласниками квартир у цьому будинку, своєї згоди на відчуження належних їм часток підвального приміщення будинку не давали. Через спірні підвальні приміщення будинку проходять інженерні комунікації та технічні пристрої, які необхідні для забезпечення санітарно-гігієнічних умов і безпечної експлуатації усіх квартир без доступу до яких експлуатація житлового будинку є неможливою, що підтверджує факт того, що ці приміщення є допоміжними» (а. с. 2).
Таким чином позивач стверджує, що оспорюваними нею договорами купівлі-продажу порушуються не тільки її права, як власника квартири у багатоквартирному будинку, а й права інших власників квартир у цьому будинку, при цьому позивач не зазначила повноважень, за якими вона вправі представляти та захищати інтереси інших власників.
Водночас судом першої інстанції встановлено, що в будинку АДРЕСА_4 », керівником якого є позивач ОСОБА_1 , і яке наділене правами по забезпеченню та захисту прав співвласників і виконання їхніх обов`язків, належного утримання і використання спільного майна тощо, у тому числі вправі захищати права власників житла та представляти їх інтереси, зокрема, у судах.
Також судом встановлено, що відповідачам у справі ОСОБА_3 і ОСОБА_4 належала двокімнатна квартира АДРЕСА_5 на першому поверсі. Вказана квартира позивачами приватизована і переобладнана у відповідності до наданих рішень та дозволів під офіс-магазин. Безпосередньо під квартирою позивачів та квартирами мешканців вказаного четвертого під`їзду багатоквартирного будинку, розташоване спірне підвальне приміщення загальною площею 72,9 кв.м., з яких 22 кв.м. є власністю позивачів згідно свідоцтва про право власності № НОМЕР_2 від 11 листопада 1993 року. При цьому частки співвласників будинку АДРЕСА_1 у праві власності на підвальні приміщення не визначались.
Такі обставини встановлені судовими рішеннями, що набрали законної сили, по архівній цивільній справі № 127/8975/13-ц (а. с. 8-11) і, згідно вимог частини 4 статті 82 ЦПК України, не потребують доказування при розгляді даної справи.
Позивач ОСОБА_1 ,звернувшись досуду ізданим позовомне надаланалежних ідопустимих,достовірних ідостатніх доказів,які бвідповідали вимогамстатей 76-80ЦПК України,та свідчилиб проте,що оспорюваниминею договорамипорушуються лишеїї праваяк власникаквартири ідопоміжних приміщень, тау зв`язкуіз цим спростовуютьсядоводи їїапеляційної скаргищодо невірногозастосування судомположень Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку», що не стосується права на звернення до суду і не зобов`язує тільки ОСББ звертатися до суду в подібних випадках.
З урахуванням наведеного інші доводи апеляційної скарги не заслуговують на увагу та є безпідставними.
За таких обставин є законним рішення суду першої інстанції про відмову у задоволенні заявлених ОСОБА_1 позовних вимог про визнання договорів купівлі-продажу недійсними та похідних від них позовних вимог про визнання протиправними і скасування рішень про державну реєстрацію та їх обтяжень від 09 вересня 2016 року і від 12 лютого 2019 року про державну реєстрацію права власності на нежитлові приміщення АДРЕСА_3 .
Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Таким чином рішення суду першої інстанції є законним і обґрунтованим, ухваленим з дотриманням норм матеріального і процесуального права, в зв`язку з чим не підлягає до скасування, а апеляційна скарга не підлягає до задоволення, оскільки наведені в ній доводи правильність висновків суду не спростовують.
Керуючись ст. 367, 374, 375, 381- 382 ЦПК України, суд,
Постановив:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 25 листопада 2020 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.
На постанову може бути подана касаційна скарга до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
ГоловуючийМ. В. Матківська СуддіВ. В. Сопрун І. М. Стадник
Повне судове рішення складено 04 лютого 2021 року