Справа № 487/2593/20
Провадження № 2/487/312/21
РІШЕННЯ
Іменем України
19.01.2021 року Заводський районний суд м. Миколаєва в складі:
головуючого судді Кузьменко В.В.,
за участю секретаря судових засідань Рафальської Т.В.,
прокурора Ібрагімова А О.,
представника відповідача - Колеснікова В.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду м. Миколаєва в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовною заявою заступника керівника Миколаївської місцевої прокуратури №1 Савицької М.В в інтересах держави в особі Миколаївської міської ради до ОСОБА_1 про скасування запису в Державному реєстрі речових прав про право власності на нерухоме майно, визнання недійсним та скасування свідоцтва про право власності та зобов`язання повернути у придатному для використання стані шляхом знесення об`єктів нерухомості
В С Т А Н О В И В:
08.05.2020 року заступник керівника Миколаївської місцевої прокуратури №1 Савицька М.В. в інтересах держави в особі Миколаївської міської ради звернувся до суду з позовною заявою до ОСОБА_1 , в якій просив: скасувати в Державному реєстрі речових прав на нерухомо майно запис №12432457 від 07.12.2015 про реєстрацію права власності на земельну ділянку площею 0,0878 га із кадастровим номером 4810136300:12:001:0013 по АДРЕСА_1 за ОСОБА_1 ; визнати недійсними та скасувати свідоцтво про право власності № 35628321 видане 30.03.2015 Реєстраційною службою Миколаївського міського управління юстиції Миколаївської області на ім`я ОСОБА_1 на житловий будинок під літ. А-2 загальною площею 371 кв.м, житловою площею 154,5 кв.м, гараж під літ. Б, по АДРЕСА_1 ; зобов`язати ОСОБА_1 повернути у власність територіальної громади в особі Миколаївської міської ради земельну ділянку площею 878 кв.м, вартістю 621228,90 грн. з кадастровим номером 4810136300:12:001:0013 по АДРЕСА_1 у придатному для використанні стані, шляхом знесення житлового будинку під літ. А-2 загальною площею 371 кв.м, житловою площею 154,5 кв.м, гаражу під літ. Б.
У своєму позові позивач зазначив, що пунктами 47, 47.1 розділу 4 рішення Миколаївської міської ради №36/61 від 04.09.2009 затверджено проект землеустрою та передано у власність ОСОБА_2 земельну ділянку площею 878 кв.м, за рахунок земель ТОВ «Миколаївбудпроект», з віднесенням її до земель житлової забудови, для будівництва та обслуговування індивідуального житлового будинку та господарських споруд по АДРЕСА_1 .
На підставі вказаного рішення ОСОБА_2 отримала державний акт про право власності на земельну ділянку серії ЯИ №140147. Згідно нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу, зареєстрованого 05.06.2012 за №6517, вона продала земельну ділянку ОСОБА_1 .
Рішенням Заводського районного суду міста Миколаєва від 30.12.2016 року у справі №487/101110/14-ц визнано незаконним рішення Миколаївської міської ради від 04.09.2000 року №36/61 в частині надання у власність ОСОБА_3 земельної ділянки та визнано недійсним державний акт. Ухвалою апеляційного суду Миколаївської області від 22.03.2017 року та постановою Верховного суду від 11.12.2019 року рішення залишено без змін.
З огляду на те, що Постановою Верховного суду встановлено незаконність рішення міської ради, то і договір купівлі-продажу земельної ділянки від 05.06.2012 року №6517, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , а також запис про право власності на нерухоме майно від 07.12.2015 №12432457, відповідно до ст.ст.21, 203, 215 ЦК України, ст. 152 ЗК України підлягають визнанню недійсними та скасуванню.
Власник земельної ділянки водного фонду може вимагати усунення порушення його права власності на цю ділянку, зокрема оспорюючи відповідні рішення органів державної влади чи органів місцевого самоврядування, договори або інші правочини, та вимагаючи повернути таку ділянку.
Оскільки житловий будинок та гараж збудовані на незаконно відведеній земельній ділянці, всупереч земельному водному та містобудівному законодавству, державним будівельним та санітарним нормам, то свідоцтво про право власності на дане нерухоме майно №35628321 від 30.03.2015 підлягає визнанню недійсним та скасуванню.
До порушення прав територіальної громади міста Миколаєва земельна ділянка не була забудована, то відповідно до ст. 152 ЗК України повинен бутити застосований спосіб захисту цивільного права у вигляді відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, а саме шляхом знесення розташованого на спірній земельній ділянці житлового будинку та гаражу.
Ухвалою Заводського районного суду м. Миколаєва від 12.05.2020 року відкрито провадження по справі.
Від представника відповідача ОСОБА_1 - адвоката Колеснікова В.В. надійшов відзив, згідно якого відповідач просив встановити пропуск строків позовної давності, відмовити у позові у зв`язку із недоведеністю.
У відзиві представник відповідача зазначив, що ОСОБА_1 придбала земельну ділянку поза межами строку позовної давності на підставі відплатного договору купівлі-продажу, посвідченого нотаріусом, із перевіркою відомостей про відсутність приватних та публічних обтяжень, відсутності будь-яких зареєстрованих державою обмежень у використанні ділянки, в період чинності рішення міської ради про встановлення водоохоронних зон та прибережних захисних смуг. Держава зареєструвала право власності на майно, нараховувала податки, отже відносилась до ОСОБА_1 як до власника. ОСОБА_1 ввела будинок в експлуатацію, а право власності зареєструвала у державному реєстрі. Вимога повернути майно пов`язана із позбавленням володіння, направлена на зміну одного власника на іншого. Вимога знесення будинку є протиправною, оскільки законом не передбачена можливість знесення нерухомості, яка не є самочинним будівництвом.
Керівник Миколаївської місцевої прокуратури №1 Левицький Д. подав відповідь на відзив, а представник відповідача адвокат Колесніков В.В. заперечення.
Ухвалою Заводського районного суд м. Миколаєва від 28.10.2020 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.
В судове засідання з`явились прокурор ОСОБА_4 та представник ОСОБА_1 адвокат Колесніков В.В.
В судове засідання представник Миколаївської міської ради не з`явився, надав до суду заяву про розгляд справи за його відсутності.
Прокурор в судовому засіданні позовні вимоги підтримав та просив їх задовольнити, з підстав викладених у позовній заяві.
Представник відповідача заперечував проти задоволення позовних вимог з підстав, викладених у відзиві та запереченні.
Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, суд приходить до наступного.
Пунктами 47, 47.1 розділу 4 рішення Миколаївської міської ради №36/61 від 04.09.2009 затверджено проект землеустрою та передано у власність ОСОБА_2 земельну ділянку площею 878 кв.м, за рахунок земель ТОВ «Миколаївбудпроект», з віднесенням її до земель житлової забудови, для будівництва та обслуговування індивідуального житлового будинку та господарських споруд по АДРЕСА_1 .
29.10.2009 року ОСОБА_2 отримала державний акт серії ЯИ №140147 про право власності на земельну ділянку для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд. В акті зазначено про встановлення обмежень (обтяжень) щодо використання земельної ділянки: 01.01.04 охоронна зона навколо (вздовж) об`єкта зв`язку та 01.06.23 інші обмеження (ДБН 360-92).
31.05.2012 року Миколаївська міська рада прийняла рішення «Про затвердження робочого проекту Встановлення водоохоронних зон та прибережних захисних смуг річок Інгул, Південний Буг і Бузького лиману на території землекористування м. Миколаєва.
05.06.2012року ОСОБА_2 продала ОСОБА_1 земельну ділянкуна підставінотаріально посвідченогодоговору купівлі-продажу,який зареєстрованийв реєстріза №6517та вДержавному реєстріправочинів за№5036651.У пункті3договору купівлі-продажу зазначено, що згідно витягу Поземельної книги про земельну ділянку, виданого Управлінням Держкомзему у м. Миколаєві від 21.03.2012 року за №ВТ-004060001472012 обмежень (обтяжень) у використанні земельної ділянки не зареєстровано, на частину земельної ділянки діють обмеження типу: 01.01.04 охоронна зона вздовж об`єкта зв`язку та типу 01.06.23 інші обмеження (водопровідна мережа).
25.02.2013року ОСОБА_1 повідомила Інспекцію ДАБК у Миколаївської області про початок виконання будівельних робіт.
29.07.2013 року Управління містобудування та архітектури Миколаївської міської ради надала відповідачу містобудівні умови і обмеження забудови земельної ділянки по АДРЕСА_1 . У містобудівних умовах зазначено, що функціональне призначення земельної ділянки відповідно до Генерального плану міста Миколаєва, затвердженого рішенням міської ради №18/30 від 19.06.09 - житлова та громадська забудова.
28.01.2015 року ОСОБА_1 подала декларацію про готовність до експлуатації житлового будинку II категорії складності. 02.02.2015 року Управління ДАБІ в Миколаївській області зареєструвало декларацію під № МК142150330455.
10.03.2015 року Миколаївська міська рада та ОСОБА_1 підписали договір №39 про пайову участь у розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури.
Згідно інформаційної довідки №208025244 від 03.05.2020 з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, сформованої прокурором Савицькою М.В. право власності на житловий будинок та гараж зареєстровано 24.03.2015 13:42:23, державний реєстратор Миколаївського міського управління юстиції Мостецький Дмитро Олександрович вніс запис на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриття розділу), індексний номер: 20362923 від 30.03.2015 11:15:32, видав свідоцтво про право власності на житловий будинок № НОМЕР_1 від 30.03.2015.
Рішенням Заводського районного суду міста Миколаєва від 19.11.2015 року у справі №487/10110/14-ц позов Миколаївського міжрайонного прокурора з нагляду за додержанням законів у природоохоронній сфері задоволено частково. Визнано незаконним та скасовано рішення Миколаївської міської ради №36/61 від 04.09.2009 року в частині надання у власність ОСОБА_2 земельної ділянки площею 878 кв.м. по АДРЕСА_1 , визнано недійсним Державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯИ №140147, виданий ОСОБА_2 . Відмовлено у задоволенні позову про скасування державної реєстрації Державного акту на право власності на земельну ділянку, визнання недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки від 05.06.2012 року, укладеного між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , посвідченого приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу Денисовою О.О., а також повернення земельної ділянки в комунальну власність м. Миколаєва. Прокурор не оскаржив рішення про відмову у задоволенні відповідних вимог, а тому воно набрало законної сили.
Постановою Верховного суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного суду від 11.12.2019 року у справі №487/11110/14-ц рішення Заводського районного суду міста Миколаєва від 30.12.2016 року та ухвалу апеляційного суду Миколаївської області від 22.03.2017 року змінено у мотивувальних частинах. Залишено без змін рішення суду першої інстанції: визнати незаконним та скасувати рішення Миколаївської міської ради №36/61 від 04.09.2009 року в частині надання у власність ОСОБА_2 земельної ділянки площею 878 кв.м по АДРЕСА_1 ; визнати недійсним Державний акт серії ЯИ №140147 на право власності на земельну ділянку по АДРЕСА_1 , виданий ОСОБА_2 .
Згідно ч. 2 ст. 4 ЦПК України у випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах.
Частиною 3 ст. 56 ЦПК України встановлено, що прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.
Відповідно до ч. 1 ст. 57 ЦПК органи та інші особи, які відповідно до статті 56 цього Кодексу звернулися до суду в інтересах інших осіб, мають процесуальні права та обов`язки особи, в інтересах якої вони діють, за винятком права укладати мирову угоду.
Відповідно до ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Згідно ч. 1 ст. 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
З аналізу статей 13, 15, 16 Цивільного кодексу України слідує, що право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право. Частиною 2 статті 16 ЦК України передбачено перелік способів захисту цивільних прав, які мають універсальний характер та можуть застосовуватися до всіх чи більшості суб`єктивних прав. Разом з тим, законодавцем передбачено, що такий перелік не є вичерпним та надано право суду захистити цивільне право або інтерес особи іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках (частина 3 статті 16). Особа, законне право або інтерес якої порушено, може скористатися можливістю вибору між декількома способами захисту. Якщо спеціальні норми права визначають конкретні заходи з урахуванням специфіки порушеного права та характеру правопорушення, особа вправі скористатися такими способами захисту. Належний спосіб захисту, виходячи із застосування спеціальної норми права, повинен забезпечити ефективне використання даної норми у її практичному застосуванні - гарантувати особі спосіб відновлення порушеного права або можливість отримання нею відповідного відшкодування (правова позиція згідно Постанови Верховного суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 27.06.2018 року у справі №925/797/17).
В цій справі прокурор просить суд скасувати в Державному реєстрі речових прав на нерухомо майно запис №12432457 від 07.12.2015 про реєстрацію права власності на земельну ділянку площею 0,0878 га із кадастровим номером 4810136300:12:001:0013 по АДРЕСА_1 за ОСОБА_1 .
Відповідно до ч. 3 статті 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (у редакції, чинній із 16.01.2020) відомості про речові права, обтяження речових прав, внесені до Державного реєстру прав, не підлягають скасуванню та/або вилученню.
У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому підпунктом "а" пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, державний реєстратор чи посадова особа Міністерства юстиції України (у випадку, передбаченому підпунктом "а" пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону) проводить державну реєстрацію набуття, зміни чи припинення речових прав відповідно до цього Закону.
Починаючи з 16.01.2020 року Закон України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» не передбачає такого способу судового захисту як скасування запису в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно (правова позиція, викладена у пунктах 6.15-6.16 постанови Верховного суду у складі колегії Касаційного господарського суду від 20.08.2020 року у справі №916/2464/19), а тому відповідна позовна вимога прокурора задоволенню не підлягає.
У частині 3 ст. 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» законодавцем уточнено, що ухвалення судових рішень про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, а також скасування державної реєстрації прав допускається виключно з одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав).
Згідно інформаційної довідки №208025244 від 03.05.2020 з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно відповідач ОСОБА_1 є власником земельної ділянки: кадастровий номер 4810136300:12:001:001; адреса АДРЕСА_1 ; площа - 0,0878 га; цільове призначення для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка); підстава для державної реєстрації права власності - договір купівлі-продажу №6517, виданий 05.06.2012, державний акт на право власності на земельну ділянку ЯИ 140147 від 03.12.2009.
Відповідно до ч. 2 ст. 126 ЗК України (в редакції на 05.06.2012 року) право власності на земельну ділянку, набуту у власність із земель приватної власності без зміни її меж, цільового призначення, посвідчується: а) цивільно-правовою угодою щодо відчуження земельної ділянки, укладеною в порядку, встановленому законом, у разі набуття права власності на земельну ділянку за такою угодою; б) свідоцтвом про право на спадщину. Відповідно до ч. 3 ст. 132 ЗК України в редакції на 05.06.2012 року додатком до угоди, за якою здійснюється відчуження земельної ділянки приватної власності, є державний акт на право власності на земельну ділянку, що відчужується (або відчужувалась).
Отже за приписами ч. 2 ст. 126, ч. 3 ст. 132 ЗК України (в редакції на 05.06.2012 року) ОСОБА_1 є власником земельної ділянки на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки №6517 від 05.06.2012 року, який є чинним.
Також прокурор просить скасувати свідоцтво про право власності № НОМЕР_1 видане 30.03.2015 Реєстраційною службою Миколаївського міського управління юстиції Миколаївської області на ім`я ОСОБА_1 на житловий будинок під літ. А-2 загальною площею 371 кв.м, житловою площею 154,5 кв.м, гараж під літ. Б, по АДРЕСА_1 .
Відповідно до ч. 2 ст. 331 ЦК України право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.
Аналіз положень статті 331 Цивільного кодексу України у системному зв`язку з нормами статей 177-179, 182 Цивільного кодексу України, частини третьої статті 3 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" дає підстави для висновку про те, що право власності на новостворене нерухоме майно як об`єкт цивільних прав виникає з моменту його державної реєстрації (правова позиція, викладена у постанові Верховного суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 29.03.2018 року у справі №909/935/15).
Відповідно до п. 23 Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженої Постановою Кабінету Міністрів України від 17.10.2013 №868 (в редакції чинній на 24.03.2015 року) датою і часом державної реєстрації речових прав вважаються дата і час реєстрації заяви в базі даних про реєстрацію заяв і запитів (пункт 23 Порядку).
У пункті 49 Порядку зазначено, що у разі проведення державної реєстрації права власності з видачею свідоцтва на новозбудовані чи реконструйовані об`єкти нерухомого майна заінтересованою особою є замовник будівництва, крім випадків, передбачених цим Порядком. Для проведення державної реєстрації права власності з видачею свідоцтва на новозбудований об`єкт нерухомого майна заявник подає: документ, що підтверджує виникнення, перехід та припинення речових прав на земельну ділянку; документ, що відповідно до вимог законодавства засвідчує прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкта.
Згідно п. 24 Порядку у випадках, установлених законом, державний реєстратор органу державної реєстрації прав після прийняття рішення про державну реєстрацію права власності, відкриття відповідного розділу Державного реєстру прав та/або внесення записів до зазначеного Реєстру формує свідоцтво про право власності на нерухоме майно (далі - свідоцтво), оформляє його у двох примірниках, які підписує і засвідчує печаткою. Державний реєстратор використовує бланк свідоцтва, зразок та опис якого встановлює Мін`юст.
Свідоцтво про право власності є документом, яким оформлюється відповідне право, але не є правочином, на підставі якого це право виникає, змінюється або припиняється. Свідоцтво про право власності не породжує виникнення у суб`єкта відповідного права, а тільки фіксує факт його наявності (правова позиція, викладена у Постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 03.04.2018 року у справі №917/927/17).
За змістом ч. 2 ст. 331 ЦК України, пункту 23 Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженої Постановою Кабінету Міністрів України від 17.10.2013 №868 (в редакції на 24.03.2015 року) право власності на новостворений об`єкт нерухомості виникло у відповідача 24.03.2015 року в день реєстрації заяви в базі даних на підставі поданих для реєстрації документів: договору купівлі-продажу №6517 від 05.06.2012 та декларації про готовність об`єкта до експлуатації від 28.01.2015 року, зареєстрованої Управлінням ДАБІ у Миколаївській області 02.02.2015 року №МК 142150330455.
Свідоцтво про право власності не є підставою виникнення права власності. Скасування свідоцтва не призведе до припинення права власності на новостворене майно, оскільки таке виникло за фактом введення в експлуатацію з 02.02.2015 року та державної реєстрації з 24.03.2015 року. Прокурор не долучив до позовної заяви свідоцтво про право власності № НОМЕР_1 від 30.03.2015, яке він просив скасувати.
Відповідно до вимог ч. 3 ст. 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (у редакції, чинній із 16.01.2020) прокурор не просив скасувати державну реєстрацію прав, не доводив обставин протиправності прийнятого державним реєстратором рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (із відкриттям розділу) від 30.03.2015 року. Також позовна заява не містить вимог щодо законності реєстрації ДАБІ декларації про готовність об`єкта до експлуатації.
Незаявлення відповідних вимог, незалучення осіб, які на думку позивача діяли з порушення закону не дозволяє суду вирішити відповідні питання. ОСОБА_1 не наділена владними повноваженнями у сфері державної реєстрації права власності, прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів, отже не є особою, яка порушила право, інтерес держави.
Відповідно до п. 8 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про регулювання містобудівної документації» (в редакції на 29.07.2013 року) містобудівні умови та обмеження забудови земельної ділянки - документ, що містить комплекс планувальних та архітектурних вимог до проектування і будівництва щодо поверховості та щільності забудови земельної ділянки, відступів будинків і споруд від червоних ліній, меж земельної ділянки, її благоустрою та озеленення, інші вимоги до об`єктів будівництва, встановлені законодавством та містобудівною документацією.
До містобудівної документації належить генеральний план населеного пункту, детальний план території текстові та графічні матеріали з питань регулювання планування, забудови та іншого використання територій, план зонування території (п.п. 2, 3, 7, 9 ст. 1 Закону).
Згідно ч. 5 ст. 24 Закону уповноважені органи з питань містобудування та архітектури і центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, забезпечують відкритість, доступність та повноту інформації про наявність на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці земель державної та комунальної власності, не наданих у користування, що можуть бути використані під забудову, про наявність обмежень і обтяжень земельних ділянок, містобудівні умови та обмеження в містобудівному і державному земельному кадастрах.
Відповідно до ст. 29 Закону містобудівні умови та обмеження надаються відповідними спеціально уповноваженими органами містобудування та архітектури на безоплатній основі. Склад, зміст, порядок надання містобудівних умов та обмежень визначаються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері будівництва, містобудування та архітектури. Містобудівні умови та обмеження є чинними до завершення будівництва об`єкта незалежно від зміни замовника. Зміни до містобудівних умов та обмежень можуть вноситися тільки за згодою замовника.
Суд встановив, що управління містобудування та архітектури Миколаївської міської ради надало ОСОБА_1 містобудівні умови і обмеження забудови земельної ділянки від 29.07.2013 року №53/15-2409, в яких передбачено, що цільове призначення земельної ділянки будівництво та обслуговування житлового будинку господарських будівель і споруд, згідно генерального плану міста Миколаєва, затвердженого рішенням міської ради №18/30 від 19.06.09 функціональне призначенням земельної ділянки житлова та громадська забудова, планувальні обмеження відсутні, в межах відведеної ділянки обмежень у використанні згідно КООВЗД немає.
Отже орган, який уповноважений державою надавати інформацію про наявність обмежень і обтяжень земельних ділянок, містобудівні умови та обмеження в містобудівному і державному земельному кадастрах підтвердив можливість забудови земельної ділянки.
Відповідно до ст. 18 ЗК України до земель України належать усі землі в межах її території, в тому числі острови та землі, зайняті водними об`єктами, які за основним цільовим призначенням поділяються на категорії. Категорії земель України мають особливий правовий режим.
Згідно ст. 19 ЗК України землі України за основним цільовим призначенням поділяються на такі категорії: а) землі сільськогосподарського призначення; б) землі житлової та громадської забудови; в) землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення; г) землі оздоровчого призначення; ґ) землі рекреаційного призначення; д) землі історико-культурного призначення; е) землі лісогосподарського призначення; є) землі водного фонду; ж) землі промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення. Земельні ділянки кожної категорії земель, які не надані у власність або користування громадян чи юридичних осіб, можуть перебувати у запасі.
Згідно ч. 1 ст. 20 ЗК України віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень.
Частиною 2 ст. 78 ЦПК України передбачено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Тому обставини віднесення земель до певної категорії може бути підтверджено рішенням органів державної влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень.
Суд не має права підміняти інший орган влади та перебирати на себе його повноваження. Згідно ч. 1 ст. 20 ЗК України, ч. 2 ст. 78 ЦПК суд може визнати доведеною позивачем обставиною віднесення землі до тієї чи іншої категорії на підставі рішення уповноваженого органу.
Позивач вважає, що земельна ділянка за видом цільового призначення належить до прибережних захисних смуг, а за основним цільовим призначення є землею водного фонду на підставі ст. 58 ЗК України. Однак відповідна норма визначає види цільового використання, а не є законною підставою віднесення земель до тієї чи іншої категорії.
Розташування земельних ділянок в межах нормативних (орієнтовних) розмірів прибережних захисних смуг також є підставою віднесення землі до категорії водного фонду, оскільки ч. 1 ст. 21 ЗК України визнає підставою рішення уповноважених органів.
Згідно ст. 47 Закону України «Про землеустрій» рішення про затвердження проектів землеустрою щодо організації і встановлення меж територій природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного призначення, оздоровчого, рекреаційного, історико-культурного, лісогосподарського призначення, земель водного фонду та водоохоронних зон одночасно є рішенням про встановлення меж таких територій.
Позивач зазначає, що остаточною постановою Верховного суду у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду від 11.12.2019 року у справі №487/10110/14-ц визнано недійсним рішення Миколаївської міської ради №36/61 від 04.09.2009 року.
Згідно ч. 2 ст. 20 ЗК України зміна цільового призначення земель провадиться органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про передачу цих земель у власність або надання у користування, вилучення (викуп) земель і затверджують проекти землеустрою або приймають рішення про створення об`єктів природоохоронного та історико-культурного призначення.
В постанові Верховного суду від 11.12.2019 року вказано, що Миколаївська міська рада рішенням від 02.09.2009 року №36/61 затвердила проект землеустрою щодо земельної ділянки у АДРЕСА_1 площею 878 кв.м, змінила її цільове призначення, віднісши до земель житлової забудови і надала у власність ОСОБА_2 для будівництва та обслуговування індивідуального житлового будинку і господарських споруд.
Верховний суд залишив в силі резолютивні частини рішення Заводського районного суду міста Миколаєва від 30.12.2006 року та ухвалу апеляційного суду Миколаївської області від 22.03.2017 року.
Рішенням Заводського районного суду міста Миколаєва від 30.12.2006 року, яке залишено без змін ухвалою апеляційного суду Миколаївської області від 22.03.2017 року визнано незаконним та скасоване рішення Миколаївської міської ради №36/61 від 04.09.2009 року в частині надання у власність ОСОБА_2 земельної ділянки площею 878 кв.м по АДРЕСА_1 .
У справі №487/10110/14-ц суди не скасували рішення Миколаївської міської ради №36/61 від 04.09.2009 року в частині затвердження проекту землеустрою щодо земельної ділянки у АДРЕСА_1 площею 878 кв.м, зміни її цільового призначення, віднесення до земель житлової забудови. Висновки про зміну категорії землі із земель житлової забудови є передчасними.
Заступник керівника Миколаївської місцевої прокуратури №1 Савицька М.В. просить зобов`язати ОСОБА_1 повернути у власність територіальної громади в особі Миколаївської міської ради земельну ділянку площею 878 кв.м, вартістю 621228,90 грн. з кадастровим номером 4810136300:12:001:0013 по АДРЕСА_1 у придатному для використанні стані, шляхом знесення житлового будинку під літ. А-2 загальною площею 371 кв.м, житловою площею 154,5 кв.м, гаражу під літ. Б.
У позовній заяві позивач зазначає, що захист має бути ефективним, тобто повинен здійснюватися з використанням такого способу захисту, який може відновити, наскільки це можливо, відповідні права, свободи і інтереси позивача (п. 57 постанови від 05.06.2018 у справі №338/180/17) і просить розглянути відповідну вимогу як негаторний позов на підставі ст. 152 ЗК України, ст. 391 ЦК України.
Цивільний кодекс передбачає право власника на захист свого права володіння шляхом подання позову до суду про витребування майна із чужого незаконного володіння (статті 387, 388 Цивільного кодексу України) або право користування, розпорядження шляхом подання позову про усунення перешкод у праві користуванні та розпорядження своїм майном (стаття 391 Цивільного кодексу України).
Предметом віндикаційного позову є вимога власника, який не є фактичним володільцем індивідуально-визначеного майна, до особи, яка незаконно фактично володіє цим майном, про повернення його з чужого незаконного володіння.
Негаторний позов - це позов власника, який є фактичним володільцем майна, до будь-якої особи про усунення перешкод, які ця особа створює у користуванні чи розпорядженні відповідним майном. Позивач за негаторним позовом вправі вимагати усунути існуючі перешкоди чи зобов`язати відповідача утриматися від вчинення дій, що можуть призвести до виникнення таких перешкод. Означений спосіб захисту спрямований на усунення порушень прав власника, які не пов`язані з позбавленням його володіння майном.
Визначальним критерієм для розмежування віндикаційного та негаторного позовів є наявність або відсутність в особи права володіння майном на момент звернення з позовом до суду (правова позиція, викладена у пп. 37-40 постанови Великої палати Верховного суду від 04.07.2018 року у справі №653/1096/16-ц).
Цивільне законодавство розрізняє право володіння як складову повноважень власника (частина перша статті 317 ЦК України), як різновид речових прав на чуже майно (пункт 1 частини першої статті 395 ЦК України) та як право, що виникає на договірних засадах, тобто договірне володіння.
В цій справі прокурор просить повернути земельну ділянку у власність територіальної громади шляхом знесення житлового будинку із гаражем, отже поняття володіння слід розглядати як складову змісту права власності.
Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна (стаття 317 ЦК України).
Враховуючи специфіку речей в обороті, володіння рухомими та нерухомими речами відрізняється: якщо для володіння першими важливо встановити факт їх фізичного утримання, то володіння другими може бути підтверджене, зокрема, фактом державної реєстрації права власності на це майно у встановленому законом порядку.
Відповідно до частини четвертої статті 334 ЦК України права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації, виникають з дня такої реєстрації відповідно до закону. Тобто, особа, яка зареєструвала право власності на об`єкт нерухомості, набуває щодо нього повноваження власника, зокрема набуває і право володіння (правова позиція, викладена у пп. 42-44 постанови Великої палати Верховного суду від 04.07.2018 року у справі №653/1096/16-ц).
Суд встановив, що ОСОБА_1 є власником земельної ділянки та житлового будинку із гаражем по АДРЕСА_1 . Згідно вимог ч. 2 ст. 126 ЗК України право власності на земельну ділянку посвідчується договором купівлі-продажу земельної ділянки №6517 від 05.06.2012, який посвідчений нотаріально та зареєстрований в реєстрі правочинів 05.06.2012 року за №5036651. Відповідно до вимог ч. 2 ст. 331 ЦК України право власності на житловий будинок та гараж посвідчується декларацією про готовність об`єкта до експлуатації від 28.01.2015 року, зареєстрованої Управлінням ДАБІ у Миколаївській області 02.02.2015 року №МК 142150330455.
Право власності на кожний окремо об`єкт нерухового майна зареєстроване в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, що встановлено за інформаційною довідкою №208025244 від 03.05.2020 з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, сформованої та долученої до позову прокурором Савицькою М.В.
Також в паспорті відповідача зазначено, що адреса по АДРЕСА_1 є зареєстрованим місцем проживання починаючи з 07.04.2015 року.
Відповідно до ч. 4 ст. 334 ЦПК, з урахуванням правового висновку Великої палати Верховного суду у справі №653/1096/16-ц від 04.07.2018 року, ОСОБА_1 набула право володіння як земельною ділянкою, так і житловим будинком, а обставини справи свідчать, що вона фактично володіє майном і проживає в ньому.
Отже прокурор звернувся до суду із неналежним способом захисту порушеного права, а тому вимога про зобов`язання ОСОБА_1 повернути у власність територіальної громади в особі Миколаївської міської ради як негаторний позов задоволенню не підлягає.
Згідно ч. 3 ст. 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» ухвалення судом рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, а також скасування державної реєстрації прав допускається виключно з одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав).
Судове рішення про усунення перешкод у праві користування та розпорядження майном не може бути підставою набуття, зміни чи припинення речових прав. Позивач має довести суду, що він є власником, який має всі правомочності власника. Негаторний позов є неефективним способом захисту для мети повернення у власність майна, якого позивач був незаконно позбавлений.
Рішення суду про витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння є таким рішенням і передбачає внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. У разі задоволення позовної вимоги про витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння суд витребує таке майно на користь позивача, а не зобов`язує відповідача повернути це майно власникові. Таке рішення суду є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно, зареєстроване у цьому реєстрі за відповідачем (правовий висновок, викладений у п.п. 115-116 постанови від 14.11.2018 року у справі №183/1617/16).
Оскільки негаторний позов не буде підставою зміни власника, він є неефективним, не призведе до мети повернення земельної ділянки у власність.
Також обраний спосіб захисту не призведене до поновлення права держави, оскільки прокурор просить захисти права власності територіальної громади міста Миколаєва, яка не зверталась із позовом.
Суд встановив, що житловий будинок під літ. А-2 загальною площею 371 кв.м, житловою площею 154,5 кв.м із гаражем під літ. Б. є новоствореним нерухомим майном, яке введене в експлуатацію. Право власності на об`єкти нерухомого майна ОСОБА_1 зареєстровані у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно із видачею свідоцтва про право власності.
Відповідно до ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом. Примусове відчуження об`єктів права власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього та повного відшкодування їх вартості, крім випадків, встановлених частиною другою статті 353 цього Кодексу.
Стаття 152 ЗК України передбачає, що захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав.
Згідно ч. 2 ст. 212 ЗК України приведення земельних ділянок у придатний для використання стан, включаючи знесення будинків, будівель і споруд, здійснюється за рахунок громадян або юридичних осіб, які самовільно зайняли земельні ділянки.
Із наданих сторонами та досліджених судом доказів вбачається суд, що ОСОБА_1 набула права власності на земельну ділянку на підставі нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу. Вона не займала самовільно земельну ділянку по АДРЕСА_1 . Тому відсутня підстава задоволення вимоги про відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав шляхом знесення будинку.
Відповідач зазначав про необхідність встановлення відповідності Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод втручання у мирне володіння майном, права на житло відповідача, її чоловіка та неповнолітню дитину, які разом проживають у будинку протягом останніх п`яти років. Суд відмовив прокурору у позові, а тому право на мирне володіння майном, права на житло не порушуються.
Представник відповідача ОСОБА_1 адвокат Колесніков В.В. просив встановити пропуск строку позовної давності до кожної позовної вимоги, а за наявності підстав для їх задоволення застосувати наслідки пропуску строку давності.
Власник земельної ділянки довідався про вибуття земельної ділянки із свого володіння 04.09.2009 року, в день прийняття рішення №36/61 від 04.09.2009 року, про намір ОСОБА_1 побудувати будинок на земельній ділянці по АДРЕСА_1 щонайменше 29.07.2013 року, коли Миколаївська міська рада видала відповідачу містобудівні умови і обмеження забудови земельної ділянки, а про введення будинку в експлуатації 10.03.2015 року в момент підписання Миколаївською міською радою із ОСОБА_1 договору №39 про пайову участь у розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури.
Позов в цій справі був поданий 08.05.2020 року із пропуском строку позовної давності.
Оскільки суд визнає, що прокурор не довів наявності у держави порушеного права у спірних приватно-правових відносинах, відсутності підстав для задоволення позову, наслідки пропуску строків позовної давності не застосовуються.
Керуючись ст. ст.258, 259, 263-265, 268 ЦПК України, суд
В И Р І Ш И В:
В задоволенніпозову заступника керівника Миколаївської місцевої прокуратури №1 Савицька М.В. в інтересах держави в особі Миколаївської міської ради до ОСОБА_1 про скасування в Державному реєстрі речових прав на нерухомо майно запису №12432457 від 07.12.2015 про реєстрацію права власності на земельну ділянку площею 0,0878 га із кадастровим номером 4810136300:12:001:0013 по АДРЕСА_1 за ОСОБА_1 ; визнання недійсними та скасування свідоцтва про право власності № НОМЕР_1 видане 30.03.2015 Реєстраційною службою Миколаївського міського управління юстиції Миколаївської області на ім`я ОСОБА_1 на житловий будинок під літ. А-2 загальною площею 371 кв.м, житловою площею 154,5 кв.м, гараж під літ. Б, по АДРЕСА_1 ; зобов`язання ОСОБА_1 повернути у власність територіальної громади в особі Миколаївської міської ради земельну ділянку площею 878 кв.м, вартістю 621228,90 грн. з кадастровим номером 4810136300:12:001:0013 по АДРЕСА_1 у придатному для використанні стані, шляхом знесення житлового будинку під літ. А-2 загальною площею 371 кв.м, житловою площею 154,5 кв.м, гаражу під літ. Б. відмовити.
Рішення суду може бути оскаржено до Миколаївського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом 30 днів з дня його проголошення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не подано.
Повний текст рішення складено 29 січня 2020 року.
Суддя В.В. Кузьменко
