ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
__________________________________________________________________
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
28 січня 2021 року
м. Харків
Справа № 623/16/20
Провадження №22-ц/818/211/21
Харківський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:
головуючого судді Тичкової О.Ю.
суддів Маміної О.В., Пилипчук Н.П.,
за участю секретаря судового засідання Супрун Я.С.,
сторони у справі:
позивач ОСОБА_1 ,
відповідач Акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк»,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Ізюмського міськрайонного суду Харківської області, ухвалене 05 березня 2020 року у складі судді БєссоновоїТ.Д.,
УСТАНОВИВ:
У січні 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» (далі АТ КБ «ПриватБанк»), в якому, з урахуванням уточнень, просив зобов`язати відповідача негайно шляхом зняття незаконного арешту розблокувати його зарплатний рахунок IBAN: НОМЕР_1 , з якого до блокування позивач отримував заробітну плату по зарплатній картці для виплат: 5 НОМЕР_2 .
Позовна заява обґрунтована тим, що ОСОБА_1 є споживачем послуг АТ КБ «ПриватБанк», де в нього відкрито рахунок для виплат виключно заробітної плати. 21.11.2019 ним було отримано SMS, в якій повідомлялось, що рахунок заблоковано. 22.11.2019 він письмово звернувся в головний офіс відповідача з заявою щодо розблокування зарплатного рахунку та поновлення можливості отримати заробітну плату, оскільки такими протизаконними діями його позбавлено єдиного засобу до існування, чим його життя та здоров`я поставлено під загрозу. Відповіді він не отримав; йому не було повідомлено, з яких підстав заблоковано рахунок; не були надані копії документів, на підставі яких заблоковано рахунок. У відділенні банку йому повідомили, що вирішенням цих питань займається тільки головний офіс банку. Відсутність будь-якої відповіді, а також інформації та документів він вважає підтвердженням незаконного заволодіння банком його коштами, оскільки навіть якби ці кошти були б утримані в законний спосіб, то утримання з заробітної плати не має перевищувати 20%, а за найгірших обставин 50% з заробітної плати за місяць.
Рішенням Ізюмського міськрайонного суду Харківської області від 5 березня 2020 року в задоволенні позову ОСОБА_1 до АТ КБ «ПриватБанк» про забов`язання вчинити певні дії щодо розблокування його зарплатного рахунку відмовлено повністю.
Рішення суду мотивоване тим, що 13.02.2012 позивач підписав анкету-заяву про приєднання до умов та правил надання банківських послуг в ПриваБанку. При цьому, в самій заяві він не зазначив, яку саме платіжну картку він бажає отримати (банком пропонувалися варіанти щодо зарплатного проекту чи пенсійної картки, проте жоден з варіантів позивачем вибраний не був). Банк не має права визначати та контролювати напрями використання коштів клієнта та встановлювати інші, не передбачені договором або законом, обмеження його права розпоряджатися коштами на власний розсуд. На підставі викладеного суд дійшов висновку, що рахунок ОСОБА_1 в АТ КБ «ПриватБанк» не має спеціального режиму використання. 21.11.2019 у ВП №58803334 державним виконавцем винесено постанову про арешт коштів боржника, якою накладено арешт на грошові кошти ОСОБА_1 , відповідно до виконавчого листа №623/2110/16-ц, виданого 13.07.2018 Ізюмським міськрайонним судом Харківської області про стягнення з ОСОБА_1 на користь ІКПТМ заборгованості у сумі 3894,11 грн. та судового збору у сумі 1378 грн. Також 21.11.2019 у ВП №51447613 державним виконавцем прийнято постанову про арешт коштів боржника, якою накладено арешт на грошові кошти ОСОБА_1 , відповідно до виконавчого листа №2016/1405/2012, виданого 11.02.2013 Ізюмським міськрайонним судом Харківської області про стягнення з ОСОБА_1 на користь ІКПТМ заборгованості у сумі 4565,49 грн. та судового збору у сумі 214,60 грн. Згідно наданої Банком інформації від 17.02.2020, операції по вказаній картці обмежені на підставі постанов про накладення арешту у ВП №51447613 від 21.11.2019 та у ВП №58803334 від 21.11.2019. Відповідно до вказаних постанов відділом примусового виконання рішень на підставі наданої АТ КБ «Приватбанк» довідки накладено арешт на грошові кошти, що містяться на рахунках боржника ОСОБА_1 у АТ КБ «Приватбанк» № НОМЕР_3 , та № НОМЕР_4 .
Суд прийшов до висновку, що позивач звернувся до неналежного відповідача, оскільки, АТ КБ «ПриватБанк» виконує дії, в тому числі про накладення арешту та про його зняття, і не може бути відповідачем по справі. Вирішення позовної вимоги стосується прав та обов`язків іншої особи стягувача, яким є ІКПТМ, і який не є учасником даної справи, а відтак вирішення даної вимоги є можливим шляхом пред`явлення інших позовних вимог до іншої особи поза межами даного цивільного провадження. Позивачем під час розгляду справи не було заявлено клопотання про заміну первісного відповідача належним відповідачем; відповідних уточнень до позовної заяви не надано, що виключає можливість задоволення позову, пред`явленого до неналежного відповідача. В даному випадку відсутні обставини, передбачені частинами 1-4 статті 59, частини 1 статті 50, частин 1-4 статті 60 Закону України «Про виконавче провадження» (в редакції, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин). Також суд дійшов висновку про відсутність підстав для застосування частини 5 статті 59, частини 5 статті 60 Закону України «Про виконавче провадження» (в редакції, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин), оскільки ОСОБА_1 не надав суду доказів про відсутність у нього спору з ІКПТМ, внаслідок чого були накладені арешти.
На підставі викладеного суд вважав, що позов пред`явлено до неналежного відповідача; обставини, на які посилається позивач як на підставу своїх вимог, не ґрунтуються на матеріалах справи та вимогах частини 2 статті 321 Цивільного кодексу України (далі ЦК України), а тому позовні вимоги ОСОБА_1 до АТ КБ «ПриватБанк» є необґрунтованими і задоволенню не підлягають.
Не погодившись з рішенням суду ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, якою просить скасувати рішення суду і ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити.
Апелянт вважає, що рішення винесено з грубим порушенням норм ЦК України, Цивільного процесуального кодексу України (далі ЦПК України). Так, позивачу не був наданий відзив на позов, що надійшов в електронному вигляді, чим порушено його право на надання відповіді на відзив; відзив подано через 2 місяці після спливу строку на надання відзиву, заява про відновлення пропущеного строку відповідачем не подавалась, в зв`язку з чим такий відзив взагалі не мав бути долучений до справи. Також вважає, що суд помилково виходив з того, що позивач мав доводити відсутність спору з ІКПТМ, а не наявність вини банку, про що і був заявлений позов, і докази чого, на його думку подані, однак залишені поза увагою суду. Посилаючись на виконавчі провадження, на підставі яких накладено арешт на рахунок позивача, суд вирішив питання про права та обов`язки осіб, не залучених до участі у справі, що є грубим порушенням статті 13 ЦПК України.
Апелянт вказує, що в матеріалах справи відсутні докази, які б вказували на обґрунтованість висновку суду про те, що позивач при поданні заяви про приєднання до умов та правил про надання банківських послуг не обрав запропонованих банком варіантів щодо зарплатного проекту чи пенсійної картки.
ОСОБА_1 вважає, що банк контролює, з яких рахунків надходять кошти на інші рахунки, а отже знає, що на арештований рахунок надходять кошти з рахунку зі спеціальним режимом використання, який є рахунком для перерахування заробітної плати, на який законом заборонено накладати арешт.
Апелянт вважає, що а ні стягувач, а ні державний виконавець не мають жодного відношення до спору, оскільки його зарплатний рахунок заблокований саме відповідачем з порушенням обов`язку повідомити виконавця про цільове призначення рахунку та повернути постанову виконавця без виконання в частині арешту коштів, що знаходяться на зарплатних рахунках. Крім того, виконавець наклав арешт на визначену суму, банком ж заблокована сума коштів, що перевищує вказану в постанові.
Також ОСОБА_1 вважає, що судом порушені вимоги статті 265 ЦПК України, згідно якої в рішенні суду, серед іншого, мають бути наведені докази, відхилені судом, та мотиви їх відхилення; норми права, на які посилалися сторони, які суд не застосував, та мотиви їх незастосування, що судом зроблено не було.
Відповідач не скористався своїм правом на надання відзиву на апеляційну скаргу.
Відповідно до частини 1 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Згідно статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Вислухавши доповідь головуючого судді, встановивши обставини справи, перевіривши зібрані по справі докази, обговоривши апеляційну скаргу в межах її доводів, колегія суддів уважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.
Частиною 3 статті 3 ЦПК України визначено, що провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Ухвалене судом першої інстанції рішення відповідає зазначеним вище вимогам.
Судовим розглядом встановлено, що 21.11.2019 старшим державним виконавцем Міжрайонного відділу державної виконавчої служби по Барвінківському, Борівському, Ізюмському районах та місту Ізюм Головного територіального управління юстиції у Харківській області Дунь Ю.Ю. винесено постанову про арешт коштів боржника у ВП №58803334, якою накладено арешт на грошові кошти, що містяться на відкритих рахунках, а також на кошти на рахунках, що будуть відкриті після винесення постанови про арешт коштів боржника, крім коштів, що містяться на рахунках накладення арешту та/або звернення стягнення на які заборонено законом, та належать боржнику ОСОБА_1 , у межах суми звернення стягнення з урахуванням виконавчого збору/основної винагороди приватного виконавця, витрат виконавчого провадження, штрафів 5899,32 грн., відповідно до виконавчого листа №623/2110/16-ц, виданого 13.07.2018 Ізюмським міськрайонним судом Харківської області про стягнення з ОСОБА_1 на користь Ізюмського комунального підприємства теплових мереж (далі ІКПТМ) заборгованості у сумі 3894,11 грн. та судового збору у сумі 1378 грн. (а.с. 36).
21.11.2019 старшим державним виконавцем Міжрайонного відділу державної виконавчої служби по Барвінківському, Борівському, Ізюмському районах та місту Ізюм Головного територіального управління юстиції у Харківській області Дунь Ю.Ю. винесено постанову про арешт коштів боржника у ВП №51447613, якою накладено арешт на грошові кошти, що містяться на відкритих рахунках, а також на кошти на рахунках, що будуть відкриті після винесення постанови про арешт коштів боржника, крім коштів, що містяться на рахунках накладення арешту та/або звернення стягнення на які заборонено законом, та належать боржнику ОСОБА_1 , у межах суми звернення стягнення з урахуванням виконавчого збору/основної винагороди приватного виконавця, витрат виконавчого провадження, штрафів 5358,09 грн., відповідно до виконавчого листа №2016/1405/2012, виданого 11.02.2013 Ізюмським міськрайонним судом Харківської області про стягнення з ОСОБА_1 на користь ІКПТМ заборгованості у сумі 4565,49 грн. та судового збору у сумі 214,60 грн. (а.с. 37).
Відповідно до частини 1 статті 59 Закону України «Про банки і банківську діяльність» арешт на майно або кошти банку, що знаходяться на його рахунках, арешт на кошти та інші цінності юридичних або фізичних осіб, що знаходяться в банку, здійснюються виключно за постановою державного виконавця, приватного виконавця чи рішенням суду про стягнення коштів або про накладення арешту в порядку, встановленому законом. Зняття арешту з майна та коштів здійснюється за постановою державного виконавця, приватного виконавця або за рішенням суду.
Постановою Правління Національного банку України від 21.01.2004 №22 затверджена Інструкція про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті. Вказана Інструкція встановлює загальні правила, види і стандарти розрахунків клієнтів банків та банків у грошовій одиниці України на території України, що здійснюються за участю банків. Вимоги цієї Інструкції поширюються на всіх учасників безготівкових розрахунків, а також на стягувачів та обов`язкові для виконання ними.
Згідно пункту 1.6 Інструкції пробезготівкові розрахункив Українів національнійвалюті Банк здійснює розрахунково-касове обслуговування своїх клієнтів на підставі відповідних договорів і своїх внутрішніх правил здійснення безготівкових розрахунків, якщо ці правила відповідають вимогам цієї Інструкції, інших нормативно-правових актів. Банк не має права визначати та контролювати напрями використання грошових коштів клієнта та встановлювати інші обмеження його права щодо розпорядження грошовими коштами, не передбачені законом, договором між банком і клієнтом або умовами обтяження, предметом якого є майнові права на грошові кошти, що розміщені на банківському рахунку.
Пунктом 1.17 Інструкції визначено, що банк здійснює зупинення видаткових операцій за рахунком клієнта в разі накладення на кошти арешту відповідно до законодавства України. Зупинення видаткових операцій здійснюється в межах суми, на яку накладено арешт, крім випадків, коли арешт накладено без установлення такої суми.
Згідно пункту 9.3 Інструкції арешт на підставі документа про арешт коштів може бути накладений на всі кошти, що є на всіх рахунках клієнта банку, без зазначення конкретної суми, або на суму, що конкретно визначена в цьому документі. Якщо в документі про арешт коштів не зазначений конкретний номер рахунку клієнта, на кошти якого накладений арешт, але обумовлено, що арешт накладено на кошти, що є на всіх рахунках, то для забезпечення суми, визначеної цим документом, арешт залежно від наявної суми накладається на кошти, що обліковуються на всіх рахунках клієнта, які відкриті в банку, або на кошти на одному/кількох рахунку/ах.
З заяви, надісланої відповідачем електронною поштою на адресу суду 31.01.2020 вбачається, що 21.11.2019 до банку надійшли зазначені вище постанови державного виконавця про арешт коштів ОСОБА_1 .
Відповідно до інформації, наданої відповідачем у відзиві на позов, що надійшов на електронну пошту суду 18.02.2020, згідно з інформації з програмного комплексу на час отримання постанов державного виконавця про накладення арешту на кошти позивача в АТ КБ «ПриватБанк» були відкриті два карткових рахунки на ім`я ОСОБА_1 . Операції по вказаних рахунках обмежені на підставі постанов про накладення арешту у виконавчому провадженні №51447613 від 21.11.2019 та у виконавчому провадженні №58803334 від 21.11.2019 (а.с. 48-50).
Відповідно до вказаних постанов, відділом примусового виконання рішень на підставі наданої АТ КБ «Приватбанк» довідки накладено арешт на грошові кошти, що містяться на рахунках боржника ОСОБА_1 у АТ КБ «Приватбанк» № НОМЕР_3 , № НОМЕР_4 та всіх інших відкритих рахунках, а також на кошти на рахунках, що будуть відкриті після винесення постанови про арешт коштів боржника, крім коштів, що містяться на рахунках, накладення арешту та/або звернення на які заборонено законом, та належать боржнику.
Таким чином, отримавши зазначені документи, банк був зобов`язаний прийняти їх до виконання та накласти арешт.
Посилання апелянта на те, що відзив на позов був поданий з пропущенням визначеного ухвалою суду строку, клопотання про його поновлення не заявлялось, в зв`язку з чим відзив не мав бути прийнятий до уваги судом, є необґрунтованими, оскільки з матеріалів справи вбачається, що 31.01.2020 електронною поштою на адресу суду надійшла заява відповідача, в якій зазначено, що інформація, викладена у позові, потребує детальної перевірки, для чого відповідач просив суд надати додатковий час. Зазначено, що більш детально свою позицію по справі відповідач бажає викласти у відзиві на позов, який після отримання відповідних документів з архіву (щодо статусу рахунків позивача) відповідач негайно направить до суду та позивачу. В зв`язку з викладеним просив підготовче засідання відкласти та надати додатковий час підготувати обґрунтування своєї правової позиції по справі (а.с. 34-35).
13.02.2012 ОСОБА_1 подав анкету-заяву про приєднання до Умов і Правил надання банківських послуг в ПриватБанку. З додаткової інформації до вказаної анкети-заяви вбачається, що ознайомившись з умовами і правилами надання банківських послуг, Тарифами ПриватБанка, ОСОБА_1 не виявив бажання на оформлення на своє ім`я а ні пенсійної картки, а ні зарплатного пакету, про що свідчить відсутність будь-яких відміток у відповідних полях Додаткової інформації до Анкети-заяви (а.с. 51, 52).
Підписавши вказану анкету-заяву ОСОБА_1 погодився з тим, що дана заява разом з пам`яткою клієнта, Умовами і Правилами надання банківських послуг, а також Тарифами складають між ним і банком Договір про надання банківських послуг. Він погодив, що ознайомився і згоден з Умовами і Правилами надання банківських послуг, а також Тарифами банку, які були надані йому для ознайомлення в письмовому вигляді.
Згідно указаної Додаткової інформації до анкети-заяви, ОСОБА_1 отримав пам`ятку клієнта, яка містить, зокрема, Тарифи і основні умови обслуговування і кредитування, ознайомився з її змістом під підпис. Умови і Правила надання банківських послуг розміщені на офіційному сайті ПриватБанку www.privatbank.ua. Позивач зобов`язався виконувати вимоги Умов і Правил надання банківських послуг, а також регулярно ознайомлюватися з їх змінами на сайті ПриватБанку www.privatbank.ua.
Рахунок, який був відкритий позивачу у АТ КБ «ПриватБанк», хоча на нього і могла нараховуватися заробітна плата, за умовами банківського обслуговування є звичайним поточним рахунком. Тобто це рахунок фізичної особи для власних потреб, на нього можуть зараховуватися будь-які кошти, а не тільки кошти цільового призначення. Це регламентується Інструкцією про порядок відкриття і закриття рахунків клієнтів банків та кореспондентських рахунків банків резидентів і нерезидентів від 12.11.2003 №492. Таким чином, якщо рахунок, на який здійснюється зарахування зарплати, є поточними, то арешт може бути накладено на усі доступні кошти відповідно до регулятивної частини постанови про арешт коштів боржника.
Частиною 2 статті 48 Закону України «Про виконавче провадження» заборонено звернення стягнення та накладення арешту на кошти на єдиному рахунку, відкритому у порядку, визначеному статтею 35-1 Податкового кодексу України, кошти на рахунках платників податків у системі електронного адміністрування податку на додану вартість, кошти на електронних рахунках платників акцизного податку, на кошти, що перебувають на поточних рахунках із спеціальним режимом використання, відкритих відповідно до статті 15-1 Закону України «Про електроенергетику», на поточних рахунках із спеціальним режимом використання, відкритих відповідно до статті 19-1 Закону України «Про теплопостачання», на поточних рахунках із спеціальним режимом використання для проведення розрахунків за інвестиційними програмами, на поточних рахунках із спеціальним режимом використання для кредитних коштів, відкритих відповідно до статті 26-1 Закону України «Про теплопостачання», статті 18-1 Закону України«Про питнуводу,питне водопостачаннята водовідведення»,на спеціальномурахунку експлуатуючоїорганізації (оператора)відповідно доЗакону України «Про впорядкування питань, пов`язаних із забезпеченням ядерної безпеки», на кошти на інших рахунках боржника, накладення арешту та/або звернення стягнення на які заборонено законом.
Тобто, законодавство забороняє арештовувати кошти на рахунках зі спеціальним режимом використання. Однак, йдеться про рахунки, відкриті згідно зі статтями 15-1 Закону України «Про електроенергетику», статті 19-1 Закону України «Про теплопостачання», 18-1 Закону України «Про питну воду, питне водопостачання та водовідведення» та відповідно до Закону України «Про впорядкування питань, пов`язаних із забезпеченням ядерної безпеки».
Отже, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, з яким погоджується колегія суддів, що рахунки ОСОБА_1 в АТ КБ «ПриватБанк» не мають спеціального режиму використання.
Відповідно до положень статті 1 Закону України «Про виконавче провадження», виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі рішення) це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Згідно пункту 7 частини 3 статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право накладати арешт на кошти та інші цінності боржника, зокрема, на кошти, які перебувають у касах, на рахунках у банках, інших фінансових установах та органах, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів (крім коштів на єдиному рахунку, відкритому у порядку, визначеному статтею 35-1 Податкового кодексу України, коштів на рахунках платників у системі електронного адміністрування податку на додану вартість, коштів на електронних рахунках платників акцизного податку, коштів на рахунках із спеціальним режимом використання, спеціальних та інших рахунках, звернення стягнення на які заборонено законом), на рахунки в цінних паперах, а також опечатувати каси, приміщення і місця зберігання грошей.
Відповідно до частин 1, 2 статті 48 Закону України «Про виконавче провадження», звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні (списанні коштів з рахунків) та примусовій реалізації. Про звернення стягнення на майно боржника виконавець виносить постанову. Стягнення за виконавчими документами звертається в першу чергу на кошти боржника у національній та іноземній валютах, інші цінності, у тому числі на кошти на рахунках боржника у банках та інших фінансових установах.
Статтею 59 Закону України «Про виконавче провадження» визначено, що особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту. У разі набрання законної сили судовим рішенням про зняття арешту з майна боржника арешт з такого майна знімається згідно з постановою виконавця не пізніше наступного дня, коли йому стало відомо про такі обставини. Підставами для зняття виконавцем арешту з усього майна (коштів) боржника або його частини є: отримання виконавцем документального підтвердження, що рахунок боржника має спеціальний режим використання та/або звернення стягнення на такі кошти заборонено законом; надходження на рахунок органу державної виконавчої служби, рахунок приватного виконавця суми коштів, стягнених з боржника (у тому числі від реалізації майна боржника), необхідної для задоволення вимог усіх стягувачів, стягнення виконавчого збору, витрат виконавчого провадження та штрафів, накладених на боржника; отримання виконавцем документів, що підтверджують про повний розрахунок за придбане майно на електронних торгах; наявність письмового висновку експерта, суб`єкта оціночної діяльності суб`єкта господарювання щодо неможливості чи недоцільності реалізації арештованого майна боржника у зв`язку із значним ступенем його зношення, пошкодженням; відсутність у строк до 10 робочих днів з дня отримання повідомлення виконавця, зазначеного у частині 6 статті 61 цього Закону, письмової заяви стягувача про його бажання залишити за собою нереалізоване майно; отримання виконавцем судового рішення про скасування заходів забезпечення позову; погашення заборгованості із сплати періодичних платежів, якщо виконання рішення може бути забезпечено в інший спосіб, ніж звернення стягнення на майно боржника; отримання виконавцем документального підтвердження наявності на одному чи кількох рахунках боржника коштів, достатніх для виконання рішення про забезпечення позову; підстави, передбачені пунктом 12 розділу XIII «Прикінцеві та перехідні положення» цього Закону. У всіх інших випадках арешт може бути знятий за рішенням суду.
Із матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 постанови державного виконавця від 21 листопада 2019 року про накладення арешту на грошові кошти не оскаржував; до державного виконавця з питанням зняття арешту з рахунку в порядку, передбаченому статтею 59 Закону України «Про виконавче провадження», не звертався.
Частиною 1 статті 13 ЦПК України визначено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Тобто, звертаючись до суду із позовом, позивач сам визначає особу відповідача, яка, на його думку, порушила його права.
Відповідно до частини 1 статті 48 ЦПК України сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач.
Доктринальне тлумачення поняття «відповідач» свідчить про те, що це особа, яка маєбезпосередній зв`язок зі спірними матеріальними правовідносинами та, на думку позивача, порушує, не визнає або оспорює його права, свободи чи інтереси і тому має бути залучена до участі у цивільній справі для відповіді за пред`явленими вимогами.
Згідно пункту 2 Постанови Пленуму Вищого Спеціалізованого Суду України від 03.06.2016 №5 «Про судову практику в справах про зняття арешту з майна» позов про зняття арешту з майна може бути пред`явлений власником, а також особою, яка володіє на підставі закону чи договору або іншій законній підставі майном, що не належить боржнику (речове право на чуже майно). Відповідачами в справі є боржник, особа, в інтересах якої накладено арешт на майно, а в окремих випадках особа, якій передано майно, якщо воно було реалізоване. Як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, має бути залучено відповідний орган державної виконавчої служби, а також відповідний орган доходів і зборів, банк та іншу фінансову установу, які у випадках, передбачених законом, виконують судові рішення (стаття 3 Закону України від 21 квітня 1999 року №606-XIV «Про виконавче провадження» (у редакції Закону України від 04 листопада 2010 року №2677-VI).
ОСОБА_1 заявлений позов про зняття арешту із його карткового рахунку, тобто майна (коштів), що належить йому, оскільки накладення арешту на майно порушує його право, як власника, захист якого передбачено статтями 319, 321, 391 ЦК України. Однак відповідачем у справі ОСОБА_1 визначений АТ КБ «ПриватБанк», який лише виконував вимоги чинного законодавства, за яким банк, в разі надходження відповідної постанови державного виконавця про накладення арешту на кошти боржника, має її виконати і накласти арешт.
За таких обставин колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про визначення позивачем неналежного відповідача у справі.
Відповідно до частин 1-3 статті 51 ЦПК України суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження до початку першого судового засідання залучити до участі у ній співвідповідача. Якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження до початку першого судового засідання за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі. Після спливу строків, зазначених у частинах першій та другій цієї статті, суд може залучити до участі у справі співвідповідача або замінює первісного відповідача належним відповідачем виключно у разі, якщо позивач доведе, що не знав та не міг знати до подання позову у справі про підставу залучення такого співвідповідача чи заміну неналежного відповідача.
Таким чином, саме на позивача покладено обов`язок визначати відповідача у справі. При цьому суд при розгляді справи має виходити із складу осіб, які залучені до участі у справі позивачем. У разі пред`явлення позову до частини відповідачів, суд не вправі зі своєї ініціативи і без згоди позивача залучати інших відповідачів до участі у справі як співвідповідачів та зобов`язується вирішити справу за тим позовом, що пред`явлений, і відносно тих відповідачів, які зазначені в ньому.
З матеріалів справи вбачається, що позивачем під час розгляду справи судом першої інстанції не заявлялись клопотання про заміну неналежного відповідача.
Встановивши, що позов заявлений до неналежного відповідача та відсутні визначені процесуальним законом підстави для заміни неналежного відповідача належним, суд відмовляє у позові до такого відповідача (постанови Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі №523/9076/16-ц (пункт 40), від 21 листопада 2018 року у справі №127/93/17-ц (пункт 50), від 12 грудня 2018 року у справі №570/3439/16-ц (пункти 37, 54), від 12 грудня 2018 року у справі №372/51/16-ц (пункт 31.10), від 30 січня 2019 року у справі №552/6381/17 (пункт 39), від 1 квітня 2020 року у справі №520/13067/17 (пункт 75)).
Таким чином, пред`явлення позову до неналежного відповідача є самостійною підставою для відмови в задоволенні позову.
Крім того, обставини, передбачені частиною 1 статті 50, частинами 1-4 статті 59, частинами 1-4 статті 60Закону України«Про виконавчепровадження» (в редакції, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин), відсутні. Також відсутні підстави для застосування частини 5 статті 59, частини 5 статті 60 Закону України «Про виконавче провадження», оскільки матеріали справи не містять доказів відсутності спору між ОСОБА_1 і ІКПТМ, внаслідок чого були накладені арешти.
На підставі викладеного колегія суддів погоджується з висновком суду про необгрунтованість обставин, на які посилається позивач як на підставу своїх вимог щодо порушення його права здійсненого банком арешту коштів.
Твердження, викладені в апеляційній скарзі про невиконання відповідачем вимог Закону України «Про виконавче провадження» щодо неповідомлення виконавця про цільове призначення рахунку та повернення постанови виконавця без виконання в частині арешту коштів, що знаходяться на таких рахунках, колегія суддів не може прийняти до уваги, оскільки положення про вчинення таких дій передбачено частиною 3 статті 52 вказаного Закону і стосується порядку звернення стягнення на кошти та майно боржника юридичної особи, фізичної особи підприємця, і не можуть бути застосовані у даному випадку, оскільки позивач є фізичною особою.
Посилання апелянта на те, що виконавець наклав арешт на визначену суму, однак банком заблокована сума коштів, що перевищує вказану в постанові, колегія суддів не бере до уваги, оскільки ОСОБА_1 не надано доказів, які б підтверджували вказане твердження; матеріали справи не містять будь-яких даних щодо суми коштів, що перебувають на арештованих рахунках, а отже суд позбавлений можливості робити обґрунтовані висновки про порушення відповідачем вимоги Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті щодо зупинення видаткових операцій лише в межах суми, на яку накладено арешт.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції обґрунтовано відмовлено в задоволенні позовних вимог.
Доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, а стосуються переоцінки доказів.
Суд першої інстанції повно та об`єктивно встановив фактичні обставини справи і дав їм належну правову оцінку, дослідив надані сторонами докази, на підставі яких дійшов вірного висновку про відмову в задоволенні позову.
З огляду на те, що рішення суду відповідає вимогам закону, зібраним по справі доказам, обставинам справи, підстав для його скасування з мотивів, викладених в апеляційній скарзі, колегія суддів не вбачає.
Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною, залежно від характеру рішення («Серявін та інші проти України» (Seryavin and Others v. Ukraine) від 10 лютого 2010 року, заява №4909/04).
Так як апеляційна скарга залишається без задоволення, то судові витрати, у відповідності до вимог статей 141, 382 ЦПК України та Закону України «Про судовий збір», між сторонами не розподіляються.
Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 382-384 ЦПК України, суд
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Ізюмського міськрайонного суду Харківської області від 05 березня 2020 року залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови складено 2 лютого 2021 року.
Головуючий О.Ю.Тичкова
Судді О.В.Маміна
Н.П.Пилипчук
