Номер справи 623/16/20
Номер провадження 2/623/302/2020
РІШЕННЯ
іменем України
05 березня 2020 року Ізюмський міськрайонний суд Харківської області
в складі: головуючого – судді: Бєссонової Т.Д.
за участю секретаря судового засідання: Ноль С.В.
позивача: ОСОБА_1
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Ізюмі справу № 623/16/20 за позовом ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 ) до Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» (місце знаходження: 49094, місто Дніпро, вулиця Набережна Перемоги, будинок 50) про забов`язання вчинити певні дії, -
В С Т А Н О В И В :
02.01.2020 року ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до АТ КБ «Приватбанк» про зобов`язання вчинити певні дії. Позов обґрунтовує тим, що він є споживачем послуг ПриватБанку де в нього відкрито рахунок для виплат тобто це рахунок тільки для виплат заробітної плати яку на цей рахунок перераховує підприємство на якому він працює. А 21.11.2019р. ним було отримано SMS в якій повідомлялось що рахунок заблоковано, та щоб не бути ошуканим, він письмово з заявою від 22.11.2019р. звернувся в головний офіс Приватбанку щодо розблокування зарплатного рахунку та поновлення можливості отримати заробітну плату оскільки такими протизаконними діями вони позбавили єдиного засобу до існування чим поставили життя та здоров`я під загрозу.В цій заяві він поставив і інші питання такі: як номер рахунку який заблоковано, вимогу надати копію документу на підставі якого ними заблоковано його зарплатний рахунок.Не отримавши навіть відписки він пішов до відділення банку й запитав з яких підстав заблоковано рахунок та щоб негайно розблокували його або надали копії документів на підставі яких заблоковано рахунок та надали письмові відповіді на інші питання поставлені в заяві до них. На що йому відповіли що всі ці питання вирішує тільки головний офіс банку.
Головний офіс з особливим цинізмом ігнорує звернення до них своїх споживачів. То це є підтвердженням незаконного заволодіння цим банком його коштами, які складаються з заробітної плати. Тому він вважає, що це злочинне захоплення йогох коштів бо навіть якби ці кошти були б утримані в законний спосіб, то утримання з заробітної плати не має перевищувати 20%, а за найгірших обставин - не може перевищувати 50% з заробітної плати за місяць. Ще одним неспростовним підтвердженням незаконності їх дій є те, що вони відмовляються надати йому будь-яку інформацію та документи, на підставі яких вони заволоділи його заробітною платою, в той час як закон зобов`язує будь-які установи надавати будь-яку інформацію особі за її зверненням стосовно неї самої ця вимога гарантується ч.З ст.32 Конституції України.
Просить суд зобов`язати публічне акціонерне товариство комерційний банк "ПриватБанк" негайно розблокувати його зарплатний рахунок з якого до блокування він отримував заробітну плату по зарплатній картці для виплат: 5 НОМЕР_1 оскільки блокуванням отримання ним заробітної плати вони позбавили його єдиного засобу до існування чим поставили його життя та здоров`я під загрозу .
У судовому засіданні позивач підтримав позовні вимоги, пославшись на викладені в позовній заяві обставини.
Представник відповідача АТ КБ «ПриватБанк» Левицька А. В. в судове засідання не з`явилася надала заяву про розгляд справи без її участі. Проти задоволення позовних вимог заперечує з підстав викладених у відзиві на позов.
18.02.2020 року представником відповідача Левицькою А. В. на електронну адресу суду подано відзив на позов в якому зазначила, що проти задоволення позовних вимог заперечують в повному обсязі. Банк у своїй діяльності неухильно дотримується вимог чинного законодавства України. Відносини між клієнтом і Банком носять цивільно-правовий характер які регулюються нормами Цивільного законодавства України та Умовами укладених договорів. Вважають , що позивачем не надано доказів, які б свідчили про те, що Банком були порушені умови законодавства чи договору банківського обслуговування. Також позивачем не доведено, що рахунки, на які було накладено арешт державним виконавцем, є рахунки зі спеціальним режимом використання, накладання арешту на які забороняється законодавством. В будь-якому випадку, в правовідносинах, що склалися між сторонами, Банк не є належним відповідачем. Якщо позивач вважає, що дії державного виконавця в частині накладення арешту на його рахунки є незаконними та неправомірними, має звернутися з відповідними вимогами до органу ДВС. У відповідності до ст. 74 ЗУ «Про виконавче провадження» рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку,передбаченому законом. Просить у задоволенні позову відмовити за безпідставіністю.(а.с. 48-50)
Враховуючи наявність в справі достатніх матеріалів про права та правовідносини сторін, приймаючи до уваги відсутність підстав, передбачених ст.223ЦПКУкраїни для відкладення розгляду справи, суд вважає за можливе розглянути справу за відсутності осіб, що в судове засідання не з`явились.
Суд, заслухавши пояснення позивача, дослідивши докази по справі, дійшов до наступного висновку.
Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до закону, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у певних випадках.
Відповідно до ч. 1 ст. 19 ЦПК України, суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється порядку іншого судочинства.
Судом встановлено, що 21.11.2019 року старшим державним виконавцем Міжрайонного відділу державної виконавчої служби по Барвінківському, Борівському, Ізюмському районах та місту Ізюм Головного територіального управління юстиції у Харківській області Дунь Ю. Ю. винесено постанову про арешт коштів боржника у ВП № 58803334, якою накладено арешт на грошові кошти ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , відповідно до виконавчого листа № 623/2110/16-ц виданого 13.07.2018 року Ізюмським міськрайонним судом Харківської області про стягнення з ОСОБА_1 на користь ІКПТМ заборгованості у сумі 3894,11 гривень та судового збору у сумі 1378,00 гривень. (а.с. 36)
21.11.2019 року старшим державним виконавцем Міжрайонного відділу державної виконавчої служби по Барвінківському, Борівському, Ізюмському районах та місту Ізюм Головного територіального управління юстиції у Харківській області Дунь Ю. Ю. прийнято постанову про арешт коштів боржника у ВП № 51447613, якою накладено арешт на грошові кошти ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , відповідно до виконавчого листа № 2016/1405/2012 виданого 11.02.2013 року Ізюмським міськрайонним судом Харківської області про стягнення з ОСОБА_1 на користь ІКПТМ заборгованості у сумі 4565,49 гривень та судового збору у сумі 214,60 гривень. (а.с. 37)
З наданої Банком інформації від 17.02.2020 року вбачається, що операції по вказаній картці обмежені на підставі постанов про накладення арешту у ВП № 51447613 від 21.11.2019 року та у ВП № 58803334 від 21.11.2019 року. (а.с. 48-48)
Відповідно до вказаних постанов, відділом примусового виконання рішень на підставі наданої АТ КБ «Приватбанк» довідки накладено арешт на грошові кошти, що містяться на рахунках боржника ОСОБА_1 у АТ КБ «Приватбанк» № НОМЕР_2 , та № НОМЕР_3 , та всіх інших відкритих рахунках, а також на кошти на рахунках, що будуть відкриті після винесення постанови про арешт коштів боржника, крім коштів, що містяться на рахунках, накладення арешту та/або звернення на які заборонено законом, та належать боржнику.
Під час здійснення виконавчого провадження арешт може бути накладений на кошти та інші цінності боржника, зокрема на кошти, які перебувають у касах, на рахунках у банках, інших фінансових установах та органах, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів (крім коштів на рахунках платників у системі електронного адміністрування податку на додану вартість, коштів на рахунках із спеціальним режимом використання, спеціальних та інших рахунках, звернення стягнення на які заборонено законом), на рахунки в цінних паперах, а також опечатувати каси, приміщення і місця зберігання грошей (п. 7 ч. З ст. 18 Закону України «Про виконавче провадження»).
Оскільки 13.02.2012 року позивач підписав анкету-заяву про приєднання до умов та правил надання банківських послуг в ПриваБанку. При цьому в самій заяві він не зазначив яку саме платіжну картку він бажає отримати (банком пропонувалися варіанти щодо зарплатного проекту чи пенсійної картки, проте, жоден з варіантів позивачем вибраний не був).
Банк не має права визначати та контролювати напрями використання коштів Клієнта та встановлювати інші, не передбачені договором або законом, обмеження його права розпоряджатися коштами на власний розсуд.
Відповідно до ст. 43 Конституції України, кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він собі вільно обирає або на яку він вільно погоджується. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
З наведеного слідує, що рахунки ОСОБА_1 в АТ КБ «ПриватБанк» не має спеціального режиму використання.
Відповідно до ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Згідно зі ст. 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
Відповідно до ст. 319 Цивільного кодексу України власник володіє користується, розпоряджається своїм майно на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав.
На підставі ст. 321 Цивільного кодексу України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності, або обмежене в його здійснені лише у випадках і в порядку, встановлених законом.
Відповідно до ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.
Як роз`яснює п. 2 Постанови Пленуму Вищого Спеціалізованого Суду України від 3.06.2016 року № 5 «Про судову практику в справах про зняття арешту з майна» позов про зняття арешту з майна може бути пред`явлений власником, а також особою, яка володіє на підставі закону чи договору або іншій законній підставі майном, що не належить боржнику (речове право на чуже майно). Позови на захист майнових прав малолітніх та неповнолітніх дітей боржника (засудженого) можуть бути пред`явлені їхніми законними представниками, а у випадках, встановлених законом, органами та особами, яким надано право захищати права, свободи чи інтереси інших осіб (статті 3, 45 ЦПК). Відповідачами в справі є боржник, особа, в інтересах якої накладено арешт на майно, а в окремих випадках - особа, якій передано майно, якщо воно було реалізоване. Як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, має бути залучено відповідний орган державної виконавчої служби, а також відповідний орган доходів і зборів, банк та іншу фінансову установу, які у випадках, передбачених законом, виконують судові рішення (стаття 3 Закону України від 21 квітня 1999 року № 606-XIV "Про виконавче провадження" (у редакції Закону України від 04 листопада 2010 року № 2677-VI) (далі - Закон про виконавче провадження).
Звертаючись до суду із позовом, позивач ставить перед судом вимоги про зняття арешту із майна (коштів), що належить йому, оскільки накладення арешту на майно порушує його права, як власника, захист якого передбачено ст.ст. 319, 321, 391 ЦК України.
На думку суду позивач звернувся до відповідача про зняття арешту як до неналежного, оскільки, АТ КБ «ПриватБанк» виконує дії, в тому числі про накладення арешту та про його зняття і не може бути відповідачем по справі та вимоги в межах даної цивільної справи неможливо вирішити, оскільки вирішення цієї позовної вимоги стосується прав та обов`язків іншої особи, у даному випадку стягувача, яким, з наданах доказів є ІКПТМ, який не є відповідачем у даній справі, та, взагалі, не є учасникам даної цивільної справи, а відтак вирішення даної вимоги є можливим шляхом пред`явлення інших позовних вимог до іншої особи поза межами даного цивільного провадження.
Відповідно до ч.1 та ч.2 ст. 55 ЦПК України суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання залучити до участі у ній співвідповідача. Якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі.
Однак відповідного клопотання під час розгляду справи заявлено не було, відповідних уточнень до позовної заяви не надано, що виключає можливість задоволення позову пред`явленого до неналежного відповідача.
Враховуючи вимоги ч. 3 ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, надавши належні та допустимі докази відповідно до вимог ст.ст. 76-81 ЦПК України.
При ухваленні рішення суд бере до уваги, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, при рівності прав щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості.
Враховуючи принцип безпосередності судового розгляду цивільних справ, рішення може бути обґрунтоване лише доказами, одержаними у визначеному законом порядку та дослідженими в тому судовому засіданні, в якому ухвалюється рішення.
Суд оцінює докази відповідно до вимог статей 77, 78, ч. 3 ст. 82 ЦПК України за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.
Обставини, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть вважатися встановленими в цивільній справі, якщо такі засоби доказування відсутні. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення.
При цьому, згідно із статтею 81 ЦПК України, обов`язок доказування певних обставин лежить на стороні, яка посилається на них як на підставу своїх вимог та заперечень.
Недоведеність обставин, на наявності яких наполягає позивач - є підставою для відмови у позові; а у разі, якщо на тому наполягає відповідач для відхилення його заперечень проти позову, а, відповідно, для задоволення вимог позивача.
Положеннями ч.ч. 1, 3 ст. 13 ЦПК України визначено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
Згідно ст.ст. 12, 81 ЦПК України - цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Так, статтею 59 Закону України «Про виконавче провадження» встановлено наступне, особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту. У разі набрання законної сили судовим рішенням про зняття арешту з майна боржника арешт з такого майна знімається згідно з постановою виконавця не пізніше наступного дня, коли йому стало відомо про такі обставини. Виконавець зобов`язаний зняти арешт з коштів на рахунку боржника не пізніше наступного робочого дня з дня надходження від банку документів, які підтверджують, що на кошти, які знаходяться на рахунку, заборонено звертати стягнення згідно із цим Законом, а також у випадку, передбаченому пунктом 10 частини першої статті 34 цього Закону. У разі виявлення порушення порядку накладення арешту, встановленого цим Законом, арешт з майна боржника знімається згідно з постановою начальника відповідного відділу державної виконавчої служби, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець. Підставами для зняття виконавцем арешту з усього майна (коштів) боржника або його частини є:
отримання виконавцем документального підтвердження, що рахунок боржника має спеціальний режим використання та/або звернення стягнення на такі кошти заборонено законом;
надходження на рахунок органу державної виконавчої служби, рахунок приватного виконавця суми коштів, стягнених з боржника (у тому числі від реалізації майна боржника), необхідної для задоволення вимог усіх стягувачів, стягнення виконавчого збору, витрат виконавчого провадження та штрафів, накладених на боржника;
отримання виконавцем документів, що підтверджують про повний розрахунок за придбане майно на електронних торгах;
наявність письмового висновку експерта, суб`єкта оціночної діяльності - суб`єкта господарювання щодо неможливості чи недоцільності реалізації арештованого майна боржника у зв`язку із значним ступенем його зношення, пошкодженням;
відсутність у строк до 10 робочих днів з дня отримання повідомлення виконавця, зазначеного у частині шостій статті 61 цього Закону, письмової заяви стягувача про його бажання залишити за собою нереалізоване майно;
отримання виконавцем судового рішення про скасування заходів забезпечення позову;
погашення заборгованості із сплати періодичних платежів, якщо виконання рішення може бути забезпечено в інший спосіб, ніж звернення стягнення на майно боржника;
отримання виконавцем документального підтвердження наявності на одному чи кількох рахунках боржника коштів, достатніх для виконання рішення про забезпечення позову;
підстави, передбачені пунктом 12 розділу XIII "Прикінцеві та перехідні положення" цього Закону.
У всіх інших випадках арешт може бути знятий за рішенням суду.
В даному конкретному випадку відсутні обставини, передбачені ч.ч. 1-4 ст. 59 Закону України «Про виконавче провадження», ч. 1. ст. 50 та ч.ч. 1-4 ст. 60 Закону «Про виконавче провадження» (в редакції, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин).
Також, суд приходить до висновку про відсутність підстав для застосування ч.5 ст. 59 Закону України «Про виконавче провадження» та ч.5 ст. 60 Закону «Про виконавче провадження» (в редакції, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин), оскільки ОСОБА_1 , в порушення вимог ст. 81 ЦПК України, не надав суду доказів про відсутність у нього спору з ІКПТМ, внаслідок чого були накладені арешти.
Враховуючи вищенаведене, суд вважає, що позов пред`явлено до неналежного відповідача, обставини на які посилається позивач, як на підставу своїх вимог про те, що наявність арешту коштів порушує його права, не ґрунтуються на матеріалах справи та вимогах ч.2 ст. 321 ЦК України, а тому позовні вимоги ОСОБА_1 до АТ КБ «ПриватБанк» про зобов`язання вчинити певні дії ( зняття арешту з коштів),є необґрунтованими та такими, що задоволенню не підлягають.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 12, 13, 48, 76-82, 141, 229, 259, 263-265, 268, 273, 352 ЦПК України, суд, -
В И Р І Ш И В:
В задоволенні позову ОСОБА_1 до Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» про забов`язання вчинити певні дії, щодо розблокування його зарплатного рахунку – відмовити повністю.
З текстом рішення можна ознайомитись в Єдиному державному реєстрі судових рішень за посиланням http://reyestr.court.gov.ua
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Харківського апеляційного суду через Ізюмський міськрайонний суд Харківської області або безпосередньо до Харківського апеляційного суду шляхом подачі у 30-денний строк з дня проголошення рішення апеляційної скарги.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Вступна та резолютивна частини рішення суду проголошені в судовому засіданні 05 березня 2020 року. Повний текст рішення виготовлено згідно вимог ч.6 ст.259 ЦПК України 06 березня 2020 року
Суддя Ізюмського міськрайонного суду
Харківської області Т.Д. Бєссонова
