ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

_________________________________________________________________________________________________________

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"11" січня 2021 р. Справа №907/322/20

Західний апеляційний господарський суд в складі колегії:

Судді-доповідача Дубник О.П.

Суддів Бойко С.М.

Мирутенко О.Л.

розглянув в письмовому провадженні апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця Тиводара Івана Михайловича, вих. № 142-08 від 05.08.2020 (вх. № 01-05/2173/20 від 07.08.2020)

на рішення Господарського суду Закарпатської області від 16.07.2020 (суддя Ремецькі О.Ф., повний текст рішення складено 16.07.2020)

у справі №907/322/20

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "ПРОФ-ЛОГІСТИК", м. Черкаси

до відповідача: Фізичної особи-підприємця Тиводара Івана Михайловича, с. Бедевля Тячівського району Закарпатської області

про стягнення 17 573,72 грн. збитків.

1.Розгляд справи

Відводів суддям та секретарю судового засідання в порядку ст. ст. 35, 36, 37 ГПК України на адресу суду не надходило.

Відповідно до ч. 13 ст. 8 ГПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження, за наявними у справі матеріалами. Судове засідання не проводилось. Учасники провадження не викликались.

2. Вирішення процесуальних питань під час розгляду справи.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 07.08.2020 справу розподілено колегії суддів Західного апеляційного господарського суду у складі: головуючого судді (судді - доповідача) Хабіб М.І., суддів Данко Л.С. та Мирутенко О.Л.

Ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 12.08.2020 у складі зазначеної вище колегії суддів відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою та вирішено здійснювати розгляд даної справи в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

Згідно з розпорядженням в.о.керівника апарату суду № 282 від 02.09.2020 щодо проведення автоматизованої зміни складу суду було проведено автоматизовану заміну складу суду для розгляду апеляційної скарги, у зв`язку із звільненням у відставку судді-члена колегії Данко Л.С.

Відповідно до витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 02.09.2020 вказану справу розподілено колегії суддів Західного апеляційного господарського суду у складі: головуючого судді (судді-доповідача) Хабіб М.І., суддів Бойко С.М. та Мирутенко О.Л.

Згідно з розпорядженням керівника апарату суду № 497 від 12.11.2020 щодо призначення повторного автоматизованого розподілу судової справи було проведено автоматизовану заміну складу суду для розгляду апеляційної скарги, у зв`язку із звільненням у відставку судді Хабіб М.І.

Відповідно до витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 12.11.2020 вказану справу розподілено колегії суддів Західного апеляційного господарського суду у складі: головуючого судді (судді-доповідача) Дубник О.П., суддів Бойко С.М. та Мирутенко О.Л.

Ухвалою суду від 13.11.2020 зазначеною колегією суддів прийнято справу №907/322/20 до провадження та вирішено здійснювати розгляд даної справи в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

Сторони у справі обізнані з порядком розгляду даної справи, що підтверджується рекомендованими поштовими відправленнями з повідомленням про вручення з вхідним канцелярії суду від 30 .11.2020. Також процесуальний акт вручено і адвокату апелянта, що підтверджується рекомендованими поштовими відправленнями з повідомленням про вручення з вхідним канцелярії суду від 23 .11.2020

3. Короткий зміст позовних вимог.

3.1. 15.05.2020 року ТзОВ «ПРОФ-ЛОГІСТИК» звернулось до Господарського суду Закарпатської області з позовом до ФОП Тиводара Івана Михайловича про стягнення збитків в розмірі 17 573,72 грн, завданих неналежним виконанням договору перевезення.

3.2. Підставою заявленого позову є узгоджена сторонами умова договору-заявки на перевезення вантажу (п. 17) про повну матеріальну відповідальність перевізника за збереження вантажу з моменту завантаження до моменту передачі вантажу вантажоодержувачу, вказаному у товарно-транспортних накладних. В підтвердження факту нестачі вантажу подано акти нестачі та надлишку ТМЦ №№ 8026-8034 від 06.11.2020.

4. Короткий зміст рішення суду першої інстанції.

4.1. Рішенням Господарського суду Закарпатської області від 16.07.2020 року у справі №907/322/20 позов задоволено повністю. Стягнуто з Фізичної особи підприємця Тиводара Івана Михайловича на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ПРОФ-ЛОГІСТИК » суму 17 573,72 грн. збитків, а також суму 2 102,00 грн. у відшкодування судових витрат по сплаті судового збору.

4.2. Висновок суду про задоволення позову зроблено із встановлених судом обставин укладення між сторонами договору-заявки на перевезення вантажу та нестачі товару, що підтверджується відповідними актами від 06.11.2019.

Водночас, суд при дослідженні обставин справи встановив, що вантаж завантажено на автомобіль відповідача, як перевізника, без зауважень щодо якості та цілісності вантажу, що підтверджується копією товарно-транспортної накладної № Р5101 від 05.11.2019. З огляду на те, що факт завдання збитків є доведеним та врахувавши те, що відповідачем не доведено наявності обставин, що звільняють його від відповідальності за не збереження вантажу, суд дійшов висновку, що позовні вимоги про стягнення з відповідача суми 17 573,72 грн. збитків заявлені позивачем обґрунтовано та правомірно.

5. Короткий зміст вимог апеляційної скарги та аргументи сторін у справі.

5.1. ФОП Тиводар Іван Михайлович не погоджується з ухваленим рішенням суду, вважає, що суд першої інстанції дійшов передчасних висновків щодо обґрунтованості позовних вимог, залишив поза увагою спеціальну норму права, яка регулює спірні правовідносини, а відтак невірно застосував норми матеріального права, що регулюють обов`язки Перевізника та права Експедитора.

Зокрема зазначає, що ст. 32 ГК України унормовано правове регулювання перевезення вантажів, які кореспондуються з положенням Глави 64 Цивільного кодексу України. Разом з тим, ці положення кодексів, на думку скаржника, містять загальну норму права. Водночас, наказом Міністерства транспорту України № 363 від 14.10.1997 року затверджено «Правила перевезення вантажів автомобільним транспортом в Україні». Цей наказ містить спеціальну норму права, якою врегульовано окремі питання перевезення вантажів вантажним автомобільним транспортом в Україні у міському та міжміському сполученні. Скаржник звертає увагу суду апеляційної інстанції, що за приписами пункту 3.9 Правил, перевізники можуть перевозити вантажі за разовим договором, примірна форма якого наведене в додатку 2. Разом з тим, сторонами не підписано примірний договір, а відповідно і посилання позивача та місцевого господарського суду на «повну майнову відповідальність перевізника», як на підставу позовних вимог є безпідставною.

Крім того, на думку апелянта, суд при прийнятті оскаржуваного рішення не дослідив, чи застрахований вантаж відповідно до п. 4 Правил та Закону України «Про страхування» та чи зверталась сторона за таким відшкодуванням? Також скаржник наголошує, що в порушення п. 8.4 Правил перед завантаженням автомобілів, причепів, напівпричепів з кузовом типу «фургон», автоцистерн і контейнерів Замовник повинен перевірити придатність рухомого складу та контейнерів для перевезення вантажу у комерційному відношенні. Якщо виявлене пошкодження, яке може вплинути на цілісність або якість вантажу при перевезенні, Замовник повинен відмовитися від вантаження в такий рухомий склад або контейнери, про що складається акт установленої форми (додаток 4). Водночас, такий акт складено не було та автомобіль допущено до завантаження. Скаржник також наголошує, що за приписом п. 13.6 Правил, в разі, якщо при виявленні недостачі, ушкодження або зіпсування вантажів, Перевізник і вантажовідправник або вантажоодержувач не дійшли згоди у визначенні їх причин і суми на яку зменшилась вартість вантажу, на вимогу Перевізника, вантажовідправника чи вантажоодержувача проводиться експертиза в бюро товарних експертиз або іншими компетентними організаціями чи фізичними особами. Водночас, сторони взагалі не обумовлювали питання пошкодження вантажу, а вантажоотримувач не заявляв жодних претензій щодо вантажу. Скаржник стверджує, що акти нестачі та надлишку ТМЦ, які містяться в матеріалах справи не можуть вважатись належними доказами, оскільки не відповідають затвердженій Правилами форми акту, який наведений в додатку № 4. Надані позивачем акти нестачі підписані зацікавленими особами, а в пункті «перевізник» підписано невідомою особою, що підтверджується товарно-транспортною накладною. Крім того, в матеріалах даної господарської справи відсутні докази надсилання перевізнику будь-яких претензій від вантажовідправника чи вантажоодержувача. Просить рішення Господарського суду Закарпатської області від 16.07.2020 року у справі № 907/322/20 скасувати повністю та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог повністю.

5.2. Позивач не надав суду письмового відзиву на апеляційну скаргу

6. Обставини справи, встановлені судами першої та апеляційної інстанції.

18 вересня 2018 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «ПРОФ-ЛОГІСТИК» (Експедитор) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Меблевий Стандарт» (Замовник) укладено договір транспортного експедирування №82, у відповідності до умов п. 1.1 якого Експедитор від свого імені та за рахунок Замовника забезпечує здійснення перевезення вантажу Замовника автомобільним транспортом у міжміському та/або в міжнародному сполученні (а.с. 11-13).

Пунктом 1.2 договору сторони погодили, що Експедитор в інтересах Замовника виконує такі транспортно-експедиційні операції, пов`язані з перевезенням: розробляє та узгоджує із Замовником оптимальний маршрут перевезення; здійснює пошук перевізника; організовує забезпечення відправлення та одержання вантажу; проводить інші операції пов`язані з перевезенням (підпункти 1.2.1-1.2.4 договору).

Згідно із п. 1.4 договору на підтвердження наданих Експедитором Замовнику послуг за договором складають акт виконаних робіт, що підтверджується сторонами по засобам факсимільного зв`язку в день прибуття вантажу в пункт розвантаження з подальшою передачею їх оригіналів Замовнику.

Відповідно до 2.1 договору Експедитор подає автомашину в пункт навантаження, зазначений у п. 2.2 договору, протягом строку обумовленого в Заявці на кожне окреме перевезення з моменту отримання повідомлення від Замвоника про готовність вантажу до навантаження та транспортування.

Пункт навантаження та призначення вантажу вказується у Заявці. Підставою для одержання вантажу до перевезення є подорожній лист, завірений печактою Перевізника, пред`явлений водієм або іншим представником Експедитора та документ, що посвідчує його особу. Строки доставки вантажів до пунктів призначень визначаються згідно Заявок на кожне окреме перевезення (п.п. 2.2-2.4 договору).

Пунктом 7.1 договору сторони обумовили, що за порушення (невиконання або неналежне виконання) умов договору винна сторона несе відповідальність згідно із законодавством України та умовами договору.

Сторона не несе відповідальності за порушення договору, якщо воно сталося не з її вини. Сторона ввжається невинною, якщо доведе, що вона вжила всіх можливих заходів для належного виконання договору (п. 7.2 договору).

У відповідності до п.7.4 договору при залученні Експедитором третіх осіб до виконання своїх зобов`язань за договором Експедитор несе відповідальність перед Замвоником за їх дії, як за свої власні.

На виконання умов вказаного договору Експедитором (позивачем) організовано перевезення меблів за маршрутом м. Київ - м. Мукачево, що підтверджується товарно-транспортної накладної №Р5101 від 05 листопада 2019 року.

Для виконання перевезення 05.11.2019 року між ТзОВ «ПРОФ-ЛОГІСТИК» (Замовник) та ФОП Тиводар І.М. (Первізник) укладено договір-заявку на послуги перевезення вантажу № 05/11/2019, у відповідності до змісту якої Перевізник взяв на себе зобов`язання з перевезення вантажу в інтересах Замовника транспортно експедиторських послуг.

Відповідно до п. 16 договору-заявки водій повинен бути обов`язково присутнім під час завантаження та розвантаження, Перевіряти наявність у супровідних документах необхідних відомостей та звіряти їх з кількістю вантажних місць, що фактично завантажуються (розвантажуються), а при виникненні розбіжностей негайно припинити процес завантаження (розвантаження) та повідомити про це представника замовника.

Пунктом 17 договору-заявки сторонами передбачено, що Перевізник несе повну матеріальну відповідальність за збереження вантажу з моменту завантаження до моменту передачі вантажу вантажоодержувачу, вказаному в товаро-транспортних накладних.

Як зазначає позивач у позовній заяві, при прийнятті з перевіркою вантажу в пункті призначення (м. Мукачево), у зв`язку з технічною несправністю транспортного засобу, вантажоодержувачем - ТзОВ «Епіцентр К» виявлено пошкодження вантажу в кількості 16 упаковок меблевих виробів вартістю 17 573,72 грн. Факт нестачі вантажу, як доводить позивач, підтверджується актами нестачі та надлишку ТМЦ №№: 8026; 8027; 8028; 8029; 8030; 8031; 8032; 8033; 8034 від 06 листопада 2019 року.

В зв`язку з пошкодженням частини вантажу Замовником на адресу Позивача направлено претензію № 1 від 30.01.2020 з вимогою терміново відшкодувати завдані Замовнику збитки у розмірі вартості пошкодженого вантажу, а саме 17 537,72 грн. Платіжним дорученням №4612 від 07.02.2020 ТзОВ «ПРОФ-ЛОГІСТИК» відшкодувало вартість пошкодженого вантажу Замовнику у розмірі 17 573,72 грн. Претензія позивача, направлена 11.02.2020 відповідачу останнім залишена без реагування.

Позивач вважає, що внаслідок неналежного виконання відповідачем своїх зобов`язань, що виникли з договору-заявки перевезення вантажу, позивачу завдано збитки, які мають бути відшкодовані відповідачем. У зв`язку з чим позивач звернувся до відповідача з претензією № 1 від 11.02.2020 року про відшкодування шкоди у порядку регресу, в якій просив відшкодувати завдані Товариству збитки у розмірі вартості пошкодженого вантажу в сумі 17 573,72 грн. (а.с. 30-32). Дана претензія залишена Відповідачем без відповіді та задоволення, що і стало підставою звернення до суду.

7. Норми права та мотиви, якими суд апеляційної інстанції керувався при прийнятті постанови, висновки суду.

Згідно з частиною 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з врахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (стаття 627 Цивільного кодексу України).

Частиною 1 статті 626 Цивільного кодексу України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (частина перша статті 628 Цивільного кодексу України).

Статтею 638 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

За умовами статті 629 Цивільного кодексу України, договір є обов`язковим для виконання сторонами.

У відповідності до ч. 1 ст. 193 ГК України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Виходячи із вимог статті 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до частини 1 статті 929 Цивільного кодексу України за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов`язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов`язаних з перевезенням вантажу.

Договором транспортного експедирування може бути встановлено обов`язок експедитора організувати перевезення вантажу транспортом і за маршрутом, вибраним експедитором або клієнтом, зобов`язання експедитора укласти від свого імені або від імені клієнта договір перевезення вантажу, забезпечити відправку і одержання вантажу, а також інші зобов`язання, пов`язані з перевезенням.

За приписами статті 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.

Згідно зі статтею 932 Цивільного кодексу України експедитор має право залучити до виконання своїх обов"язків інших осіб. У разі залучення експедитором до виконання своїх обов"язків за договором транспортного експедирування інших осіб, експедитор відповідає перед клієнтом за порушення договору.

Проаналізувавши умови укладеного між сторонами договору № 82 траспорного експедирування від 18.09.2018 року, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду, що даний договір за своєю правовою природою є змішаним, зокрема поєднує у собі ознаки договору транспортного експедирування та договору перевезення.

Відповідно до статті 924 Цивільного кодексу України перевізник відповідає за збереження вантажу, багажу, пошти з моменту прийняття їх до перевезення та до видачі одержувачеві, якщо не доведе, що втрата, нестача, псування або пошкодження вантажу, багажу, пошти сталися внаслідок обставин, яким перевізник не міг запобігти та усунення яких від нього не залежало. Перевізник відповідає за втрату, нестачу, псування або пошкодження прийнятих до перевезення вантажу, багажу, пошти у розмірі фактичної шкоди, якщо не доведе, що це сталося не з його вини.

Відповідно до частин 1, 2 статті 306 Господарського кодексу України перевезенням вантажів визнається господарська діяльність, пов"язана з переміщенням продукції виробничо-технічного призначення та виробів народного споживання, зокрема, автомобільними дорогами; суб"єктами відносин перевезення вантажів є перевізники, вантажовідправники та вантажоодержувачі.

Суб"єктами відносин перевезення вантажів є перевізники, вантажовідправники та вантажоодержувачі.

Перевезення вантажів здійснюють вантажний залізничний транспорт, автомобільний вантажний транспорт, морський вантажний транспорт та вантажний внутрішній флот, авіаційний вантажний транспорт, трубопровідний транспорт, космічний транспорт, інші види транспорту.

Допоміжним видом діяльності, пов"язаним з перевезенням вантажу, є транспортна експедиція.

За змістом статті 307 Господарського кодексу України, за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов"язується доставити ввірений їй другою стороною (вантажовідправником) вантаж до пункту призначення в установлений законодавством чи договором строк та видати його уповноваженій на одержання вантажу особі (вантажоодержувачу), а вантажовідправник зобов"язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.

Частиною другою статті 308 Господарського кодексу України передбачено, що відповідальність перевізника за збереження вантажу виникає з моменту прийняття вантажу до перевезення.

Згідно з частинами першою - третьою статті 314 Господарського кодексу України перевізник несе відповідальність за втрату, нестачу та пошкодження прийнятого до перевезення вантажу, якщо не доведе, що втрата, нестача або пошкодження сталися не з його вини.

Частиною 2 статті 308 Господарського кодексу України передбачено, що відповідальність перевізника за збереження вантажу виникає з моменту прийняття вантажу до перевезення. Вказані норми ГК України кореспондуються з приписами ст. 909 ЦК України.

Відповідно до ч. 1 ст. 909 ЦК України за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов`язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов`язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.

Договір перевезення вантажу укладається у письмовій формі. Укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням транспортної накладної (коносамента або іншого документа, встановленого транспортними кодексами (статутами) (ч.ч. 2, 3 ст. 909 ЦК України).

Як зазначалось вище, пунктом 17 договору-заявки на послуги з перевезення вантажу №05/11/2019 сторони передбачили, що Перевізник несе повну матеріальну відповідальність за збереження вантажу з моменту завантаження до моменту передачі вантажу вантажоодержувачу, вказаному в товаро-транспортних накладних.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що вантаж завантажено на автомобіль відповідача, як Перевізника, що підтверджується копією товарно-транспортної накладної № Р5101 від 05.11.2019 року. Підписанням товарно-транспортної накладної сторони тим самим підтвердили укладення договору перевезення вантажу автомобільним транспортом і підписання у даному випадку примірного договору, як стверджує апелянт, чинне законодавство не вимагає. У договорі-заявці, підписаному відповідачем, зазначено прізвище водія.

При прийнятті з перевіркою вантажу в пункті призначення (м. Мукачево), вантажоодержувачем - ТзОВ «Епіцентр К» в односторонньому порядку складені «акти нестачі та надлишку ТМЦ» №№: 8026; 8027; 8028; 8029; 8030; 8031; 8032; 8033; 8034 від 06 листопада 2019 року, з яких вбачається, що в графі «нестача» жодних відміток не зроблено, в графі «брак» зроблені відмітки « 1» або « 2». Доказів причин браку ТМЦ, опис (характер) пошкодження вантажу чи доказів про причини пошкодження ТМЦ в справі відсутні. Відповідно до умов укладеного договору-заявки присутність водія при розвантаженні була обов 'зковою. У разі подання відповідачем автомобіля, який би не відповідав санітарним нормам чи був непридатним для перевезення (п. 19) позивач мав право відмовитись від наданого автомобіля з відшкодуванням йому відповідачем штрафу 200 грн.

В матеріалах справи відсутні докази, відповідно до яких можна би було ідентифікувати ТМЦ, отримані відповідачем до перевезення (розхідні накладні) з ТМЦ, зазначеними в актах від 06.11.2020 як «брак». Тобто, ідентифікувати товар, який було надано до перевезення, з товаром, який приймав вантажоодержувач, наявні матеріали справи не дають можливості. Акти від 06.11.2020 водієм не підписані та з них не можливо зробити висновок, що водій взагалі був присутнім при вивантаженні ТМЦ, хоча згідно договору-заявки його присутність була обов`язковою.

Матеріалами даної справи підтверджено, що ТзОВ «ПРОФ-ЛОГІСТИК» відшкодувало вартість саме «пошкодженого вантажу» Замовнику, як той зазначав у своїй претензії, в розмірі 17 573,72 грн відповідно до платіжного доручення №4612 від 07.02.2020.

Згідно з приписами ст. 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.

Частиною 1 статті 224 Господарського кодексу України унормовано, що учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов`язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб`єкту, права або законні інтереси якого порушено.

Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов`язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною (ч. 2 ст. 224 ГК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 225 ГК України до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб`єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов`язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов`язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.

За загальним принципом цивільного права особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування (частина перша статті 22, стаття 611, частина перша статті 623 Цивільного кодексу України). Для застосування такої міри відповідальності, як відшкодування збитків, потрібна наявність повного складу цивільного правопорушення, як-то:

· протиправна поведінка, дія чи бездіяльність особи;

· шкідливий результат такої поведінки (збитки);

· причинний зв`язок між протиправною поведінкою та збитками;

· вина правопорушника.

Кредитор, вимагаючи відшкодування збитків, має довести три перші умови відповідальності, зокрема факт порушення боржником зобов`язання, розмір збитків, причинний зв`язок. Вина боржника у порушенні презюмується та не підлягає доведенню кредитором.

З огляду на те, що факт завдання збитків не є доведеним, через неможливість ідентифікації ТМЦ з описаних вище обставин, встановлених судом апеляційної інстанції, не встановлено матеріалами справи протиправної поведінки відповідача та причинного зв`язку, можна зробити висновок, що лише відсутність одного з елементів складу цивільного правопорушення не дає підстав погодитись з висновком місцевого суду про задоволення позовних вимог.

Відповідно до ч. 1 ст. 277 ГПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є:

1) нез`ясування обставин, що мають значення для справи;

2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими;

3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, встановленим обставинам справи;

4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

З огляду на викладене, апеляційна скарга підлягає до задоволення, а судове рішення - скасуванню, через що суд апеляційної інстанції приймає нове рішення про відмову в позові.

Відповідно до ч. 1-3 статті 86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення ("Руїс Торіха проти Іспанії").

8. Судові витрати.

У зв`язку із задоволенням апеляційної скарги, судові витрати за розгляд справи в суді апеляційної інстанції покладаються на позивача та підлягають стягненню на користь апелянта в сумі 3153,00 грн.

Керуючись ч. 13 ст. 8, ст.ст. 12, 86, 129, 236, 254, 269, 270, 275, 277, 281, 282 ГПК України, Західний апеляційний господарський суд,

ПОСТАНОВИВ :

1. Апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця Тиводара Івана Михайловича задоволити. Рішення Господарського суду Закарпатської області від 16.07.2020 у справі № 907/322/20 скасувати та прийняти нове рішення.

2. В позові Товариства з обмеженою відповідальністю "ПРОФ-ЛОГІСТИК" до Фізичної особи-підприємця Тиводара Івана Михайловича про стягнення 17 573,72 грн збитків відмовити.

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ПРОФ-ЛОГІСТИК" (18008, м. Черкаси, вул. Смілянська, 118, офіс 504, код ЄДРПОУ 41372145) на користь Фізичної особи-підприємця Тиводара Івана Михайловича ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) 3153,00 грн судового збору за розгляд справи в апеляційному порядку.

4. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

5. Строки та порядок оскарження постанов (ухвал) апеляційного господарського суду визначені в § 1 глави 2 Розділу IV ГПК України.

Веб-адреса судового рішення в Єдиному державному реєстрі судових рішень: http//reyestr.court.gov.ua.

Головуючий-суддя: О.П. Дубник

Судді: С.М. Бойко

О.Л. Мирутенко