КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 759/18863/19 Головуючий у суді першої інстанції: Бабич Н.Д.

№ апеляційного провадження: 22-ц/824/12601/2020 Доповідач у суді апеляційної інстанції:Волошина В.М.

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 грудня 2020 року Київський апеляційний суд в складі колегії суддів Судової палати з розгляду цивільних справ:

Головуючого Волошиної В.М.

Суддів Слюсар Т.А., Кирилюк Г.М.

Секретаря судового засідання Рудик О.Л.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві справу за апеляційною скаргою Хрущ Антоніни Павлівни - представника Київської міської ради на рішення Святошинського районного суду міста Києва від 04 березня 2020 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Територіальної громади міста Києва в особі Київської міської ради про визнання права власності в порядку спадкування.

Заслухавши доповідь судді Волошиної В.М., перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи скарги, колегія суддів,

в с т а н о в и л а:

У жовтні 2019 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Територіальної громади міста Києва в особі Київської міської ради про визнання права власності в порядку спадкування за законом, обгрунтовуючи свої вимоги тим, що вона, починаючи з 2000 року, постійно проживала разом з ОСОБА_2 за адресою: АДРЕСА_1 . З ОСОБА_2 вона познайомилась в 1985 році, разом працювали в одній бригаді, з цього часу почали товаришувати. У 2000 році ОСОБА_2 потрапила в дорожньо-транспортну пригоду, зламала ребра, травмувала хребет, а тому потребувала постійної допомоги на час реабілітації, а тому з цього часу вона почала проживати у ОСОБА_2 , допомагати їй та доглядати за нею.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 померла. Внаслідок її смерті відкрилася спадщина, до складу якої входить квартира за адресою: АДРЕСА_1 , що належала ОСОБА_2 на праві приватної власності.

Зазначала, що відповідно до акта про фактичне проживання, складеного мешканцями будинків АДРЕСА_2 та АДРЕСА_2 ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , затвердженого начальником Житлової експлуатаційної дільниці № 2 Святошинського району міста Києва від 23 серпня 2016 року, підтверджується, що вона фактично проживала у квартирі по вулиці Симиренка у місті Києві разом із ОСОБА_2 з 2000 року до дня смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 , постійно доглядала за нею протягом всього часу сумісного проживання. Також здійснювала та несла усі витрати з поховання ОСОБА_2 , що підтверджується накладною № 24 від 11 травня 2016 року. Після смерті ОСОБА_2 утримує вищезазначену квартиру, сплачує житлово-комунальні послуги.

25 жовтня 2016 року вона звернулась до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Саприкіна В.М. із заявою про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_2 , на підставі якої заведено спадкову справу № 17/2016. Листом від 12 листопада 2016 року приватний нотаріус повідомив її про відмову у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом після смерті ОСОБА_2 , у зв`язку з відсутністю документів про встановлення факту проживання разом із спадкоємцем однією сім`єю протягом строку, передбаченого статтею 1264 ЦК України. Рішенням Дніпровського районного суду міста Києва від 26 травня 2017 року (справа 755/17463/16-ц) задоволено частково її заяву про встановлення факти, що має юридичне значення. Встановлено факт проживання однією сім`єю ОСОБА_1 з ОСОБА_2 з 2004 року по 11 травня 2016 року. Вказане рішення ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 14 вересня 2017 року, залишена без змін постановою Верховного Суду від 19 серпня 2019 року, рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 26 травня 2017 року (справа 755/17463/16-ц) скасовано, заяву ОСОБА_1 , заінтересована особа: Київська міська рада про встановлення факту, що має значення залишено без розгляду. Роз`яснено ОСОБА_1 право звернення до суду з відповідним позовом на загальних підставах.

Позивачка, посилаючись на те, що вона відноситься до осіб, які мають право на спадкування за законом четвертої черги після смерті ОСОБА_2 , оскільки на момент її смерті проживала з нею більше 16 років, вела спільний побут, допомагала та поховала її, з урахуванням збільшених вимог, просила встановити факт проживання ОСОБА_1 разом з ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , однією сім`єю з 2004 року по ІНФОРМАЦІЯ_1 , та визнати за нею право власності у порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_2 на квартиру, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , складається з однієї кімнати, загальною площею 35,0 кв.м., житлова площа, 18,80 кв.м.

Рішенням Святошинського районного суду міста Києва від 04 березня 2020 року позов ОСОБА_1 до Територіальної громади в особі Київської міської ради про встановлення факту сумісного проживання та визнання права власності в порядку спадкування задоволено.

Встановлено факт проживання ОСОБА_1 разом з ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , однією сім`єю з 2004 року по ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Визнано за ОСОБА_1 право власності у порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_2 , що померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , на квартиру, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , що складається з однієї кімнати, загальна площа 35,00 кв.м., житлова площа 18,80 кв.м.

Не погоджуючись з ухваленим рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу.

В апеляційній скарзі порушує питання про скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення про відмову в задоволенні позову ОСОБА_1 , мотивуючи тим, що рішення суду першої інстанції є необґрунтованим, ухвалено з порушенням норм матеріального та процесуального права внаслідок не з`ясування обставин, що мають суттєве значення для всебічного розгляду даної справи.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначав, що задовольняючи позовну заяву ОСОБА_1 , суд першої інстанції як доказ факту проживання однією сім`єю не менше як п`ять років взяв до уваги: акт про фактичне проживання від 23.08.2016, затверджений начальником ЖЕД-2 ОСОБА_6; акт про здійснення догляду та проживання від 23.08.2016, затверджений начальником ЖЕД-2 ОСОБА_6 за підписом сусідів, які є мешканцями будинку АДРЕСА_2 ; накладної № 24 про проведення виплат на поховання; довідки від 14.04.2017, виданої Міньковецькою сільською радою Андрусівського району Житомирської області, що підтверджує захоронення ОСОБА_2 на території Міньковецької сільської ради Андрусівського району Житомирської області в с. Городище. Проте суд першої інстанції не звернув уваги, що до повноважень комунальних підприємств, на обслуговуванні яких перебуває житловий будинок не належить видання та складання актів, які посвідчують проживання осіб в певний час в певному місці протягом визначеного строку та без реєстрації. До того ж, зазначені документи, не можуть бути прийняті як доказ спільного проживання однією сім`єю, адже останні не доводять п`ятирічний термін проживання зі спадкодавцем однією сім`єю в період з 2000 року по ІНФОРМАЦІЯ_1 , оскільки складені вже після смерті ОСОБА_2 .

Як зазначено в п. 21 Постанові Пленуму Верховного суду України від 30.05.2008 № 7 «Про судову практику у справах про спадкування», що при вирішенні спору про право на спадщину осіб, які проживали зі спадкодавцем однією сім`єю не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини (четверта черга спадкоємців за законом), судам необхідно враховувати правила частини другої статті 3 Сімейного кодексу України про те, що сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки. Зазначений п`ятирічний строк повинен виповнитися на момент відкриття спадщини і його необхідно обчислювати з урахуванням часу спільного проживання зі спадкодавцем однією сім`єю до набрання чинності цим Кодексом.

Виходячи з доказів наявних в матеріалах справи беззаперечно можна стверджувати, що спільне проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_2 не мало ознак сім`ї, які визначені ч.2 ст. 3 Сімейного кодексу України.

Не надано позивачем в розумінні статей 3, 6 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» і доказів на підтвердження проживання або перебування заявниці по АДРЕСА_1 , оскільки як вбачається з матеріалів справи позивачка зареєстрована за адресою: АДРЕСА_4 . Отже зазначена квартира і є місцем її постійного проживання.

Відсутні в матеріалах справи і належні докази на підтвердження догляду за померлою, веденням спільного господарства з нею (квитанції про сплату, чеки тощо) наявність взаємних прав та обов`язків.

Крім того, у відповідності до статті 156 Житлового кодексу повнолітні члени сім`ї власника квартири зобов`язані брати участь у витратах по утриманню квартири і прибудинкової території та проведенню ремонту.

Доказів того, що позивачка за життя спадкодавця брала участь у витратах по утриманню квартири не надано. Інформація щодо нарахування плати за комунальні послуги на ОСОБА_1 у даній квартирі відсутня.

Вважає висновок суду першої інстанції про те, що факт проживання однією сім`єю не менш як п`ять років ОСОБА_1 та ОСОБА_2 в період з 2000 року по 11 травня 2016 року знайшов своє підтвердження в письмових доказах, є безпідставним та таким, що не ґрунтується на жодних належних доказах. При цьому, виключно покази свідків та пояснення позивачки не можуть бути належними доказами проживання ОСОБА_1 разом з ОСОБА_2 однією сім`єю.

У відзиві на апеляційну скаргу представник позивачки ОСОБА_7 просить скаргу Київської міської ради залишити без задоволення, а рішення Святошинського районного суду міста Києва від 04 березня 2020 року - без змін, посилаючись на те, що оскаржуване рішення є законним та обґрунтованим, відповідає установленим обставинам справи та нормам матеріального та процесуального права, які регулюють правовідносини, що виникли між сторонами, висновків якого аргументи апеляційної скарги не спростовують.

У судовому засіданні позивачка та її представник ОСОБА_7 заперечували проти доводів апеляційної скарги, просили рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Відповідач заявив клопотання про розгляд справи у відсутності представника Київської міської ради, підтримав подану апеляційну скаргу в повному обсязі (а.с. 26 том 2).

Судова колегія, заслухавши доповідь судді, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Ухвалюючи рішення суду про задоволення позову ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив із доведеності факту постійного проживання позивачки, починаючи з 2004 року до часу відкриття спадщини, зі спадкодавцем ОСОБА_2 за адресою місця реєстрації та постійного проживання останньої у АДРЕСА_1 . Оскільки позивачка є спадкоємцем четвертої черги, тому підлягає задоволенню похідна вимога щодо визнання права власності на спірну квартиру в порядку спадкування за законом за спадкоємцем ОСОБА_1 .

Колегія суддів не може погодитися з такими висновками суду першої інстанції, з огляду на таке.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону судове рішення не відповідає.

З матеріалів справи вбачається, що згідно копії свідоцтва про право власності на житло від 17 березня 1998 року ОСОБА_2 на праві приватної власності належала квартира АДРЕСА_5 (а.с. 13 том 1).

ОСОБА_2 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с. 5 том 1 копія свідоцтва смерть серія НОМЕР_1 ).

Довідкою № 01/08/02-194 від 19 жовтня 2016 року Комунального концерну «Центр комунального сервісу» підтверджується, що ОСОБА_2 була зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 з 24 березня 1988 року до дня смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с. 6 том 1).

Відповідно до відомостей довідки по формі № 3 № 01/08/02-193 від 19 жовтня 2016 року Комунального концерну «Центр комунального сервісу» єдиною особою, що проживала та була зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , є ОСОБА_2 (а.с 7 том 1).

В акті про фактичне проживання, складеного 23 серпня 2016 року жителями будинку АДРЕСА_2 , АДРЕСА_3 : ОСОБА_8 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 та затвердженого начальником ЖЕД-2» зафіксовано, що громадянка ОСОБА_1 фактично проживала у квартирі по АДРЕСА_2 разом із ОСОБА_2 з 2000 року до дня смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с. 8 том 1).

В акті від 23 серпня 2016 року, складеного майстром технічної дільниці ЖЕД-2, із затвердженням начальником ЖЕД-2» зазначено про те, що ОСОБА_1 доглядала та проживала з ОСОБА_2 з 2000 року до дня смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 за адресою по АДРЕСА_1 (а.с. 9 том 1).

Заслухані судом першої інстанції свідки засвідчили таке.

Так, допитана в судовому засіданні свідок ОСОБА_9 свідчила про те, що вона є подругою позивача та була подругою ОСОБА_2 , вони товаришували з 1985 року, коли почали працювати разом в одній бригаді. Свідок суду повідомила, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 почали проживати разом з 2000 року за адресою: АДРЕСА_1 , остання часто хворіла, а тому позивач за нею доглядала, сплачувала комунальні послуги. За весь час сумісного життя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 вони запрошували свідка на свята та в гості, весь час позивач була з ОСОБА_10 , остання повідомляла, що її квартира залишиться тільки позивачці, оскільки інших рідних у неї немає.

Свідок ОСОБА_4 засвідчила, що вона знала ОСОБА_2 з 1985 року, вони працювали разом та разом отримували квартири у 1998 році. Позивач, ОСОБА_1 , проживала разом з ОСОБА_2 з 2000 року після того, як ОСОБА_2 потрапила в ДТП та зламала ребра і травмувала хребет, їй необхідна була постійна допомога під час реабілітації, з цього часу ОСОБА_1 почала постійно з нею проживати та допомагати їй. ОСОБА_1 та ОСОБА_2 вели спільний побут, були всюди разом, їздили в село до родичів, ходили за покупками та постійно фактично проживали за адресою: АДРЕСА_1 , ОСОБА_1 за свій рахунок її лікувала, возила до лікарів, купувала продукти, сплачувала комунальні послуги, оскільки останні кілька років свого життя ОСОБА_2 не могла працювати та не мала доходу. Вона неодноразово повідомляла, що хотіла залишити свою квартиру позивачу, але раптово померла, а тому не встигла. Поховання ОСОБА_2 повністю здійснила ОСОБА_1 за свій рахунок.

Допитана в судовому засіданні ОСОБА_11 свідчила про те, що вона є сусідкою позивачки за місцем її реєстрації, з 2000 року ОСОБА_1 фактично почала проживати за іншою адресою по вулиці Симиренка разом зі своєю подругою ОСОБА_2 . Вони періодично разом навідувались у квартиру АДРЕСА_6 , ночували та їхали назад до ОСОБА_2 , позивач періодично телефонувала до неї, щоб пересвідчитись чи все в порядку з її квартирою, також вони разом їздили у село до родичів ОСОБА_1 .

Свідок ОСОБА_12 , як знайома ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , засвідчила, що вони були як сестри, завжди все робили разом, дуже підтримували одна одну, почали проживати разом з 2000 року та вели спільний побут, ОСОБА_1 допомагала ОСОБА_2 , займалась її лікуванням, сплачувала комунальні послуги, вона неодноразово була в гостях у ОСОБА_2 та постійно там бачила ОСОБА_1 . Похованням ОСОБА_2 займалась позивач і поховала її у своєму рідному селі.

Встановлено, що ОСОБА_1 було організовано та здійснено усі витрати щодо проведення поховання ОСОБА_2 , що підтверджується накладною ФОП ОСОБА_13 № 24 від 11 травня 2016 року на суму 14 300,00 грн., довідкою Міньковецької сільської ради Андрушівського району Житомирської області № 216 від 14 квітня 2017 року, видану на ім`я ОСОБА_1 , про захоронення ОСОБА_2 на території Міньковецької сільської ради Андрушівського району Житомирської області в с. Горище (а.с. 10, 12 том 1).

До матеріалів справи позивачем долучені сплачені рахунки за комунальні послуги за адресою: АДРЕСА_1 , що належала ОСОБА_2 , за період з 06 жовтня 2016 року по 19 лютого 2017 року (а.с. 27-37 том 1).

З відмітки у паспорті громадянина України вбачається, що ОСОБА_1 з 12 березня 1993 року по час розгляду справи судом першої інстанції зареєстрована за адресою: АДРЕСА_4 (а.с. 75 том 1). Під час судового розгляду справи в суді апеляційної інстанції ОСОБА_1 підтвердила, що вказана квартира отримана нею з державного житлового фонду, передана їй у приватну власність у порядку приватизації, в ній вона проживає одна.

Як встановлено судом першої інстанції й це вбачається з матеріалів справи, що за життя ОСОБА_2 не зробила розпорядження на випадок своєї смерті про належне їй майно.

У такому випадку спадкування здійснюється за законом.

Внаслідок смерті ОСОБА_2 відкрилася спадщина, до складу якої входить належна їй за життя квартира за адресою: АДРЕСА_1 .

Із витребуваної судом першої інстанції належним чином завіреної копії спадкової справи № 17/2016 заведеної приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Саприкіним В.М. до майна померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 вбачається, що 25 жовтня 2016 року ОСОБА_1 звернулась до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Саприкіна В.М. із заявою про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_2 як спадкоємець четвертої черги та 12 листопада 2016 року із заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину за законом на зазначену квартиру на підставі статті 1264 ЦК України (а.с. 74, 84 том 1).

Листом приватного нотаріуса від 12 листопада 2016 року № 93/02-14 ОСОБА_1 рекомендовано звернутися до суду через неможливість безспірно встановити факт проживання останньої разом із спадкодавцем протягом п`яти років до часу відкриття спадщини (а.с. 85 том 1).

Рішенням Дніпровського районного суду міста Києва від 26 травня 2017 року (справа 755/17463/16-ц) задоволено частково заяву ОСОБА_1 про встановлення факти, що має юридичне значення. Встановлено факт проживання однією сім`єю ОСОБА_1 з ОСОБА_2 з 2004 року по ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 14 вересня 2017 року, залишену без змін постановою Верховного Суду від 19 серпня 2019 року, рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 26 травня 2017 року (справа 755/17463/16-ц) скасовано, заяву ОСОБА_1 , заінтересована особа: Київська міська рада про встановлення факту, що має юридичне значення залишено без розгляду. Роз`яснено ОСОБА_1 право звернення до суду з відповідним позовом на загальних підставах, який остання пред`явила у жовтні 2019 року.

Досліджуючи вимоги та заперечення сторін, надаючи оцінку зібраним у справі доказам, колегія суддів виходить з такого.

Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).

У частині другій статті 78 ЦПК України передбачено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно з частиною першою статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які в своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Статтею1264 ЦК України передбачено, що у четверту чергу право на спадкування за законом мають особи, які проживали зі спадкодавцем однією сім`єю не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини.

Відповідно до частини другої статті 3 СК України сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки.

При вирішенні спору про право на спадщину осіб, які проживали зі спадкодавцем однією сім`єю не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини (четверта черга спадкоємців за законом), судам необхідно враховувати правила частини другої статті 3 СК України про те, що сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки. Зазначений п`ятирічний строк повинен виповнитися на момент відкриття спадщини і його необхідно обчислювати з урахуванням часу спільного проживання зі спадкодавцем однією сім`єю до набрання чинності цим Кодексом. До спадкоємців четвертої черги належать не лише жінка (чоловік), які проживали однією сім`єю зі спадкодавцем без шлюбу, таке право можуть мати також інші особи, якщо вони спільно проживали зі спадкодавцем, були пов`язані спільним побутом, мали взаємні права та обов`язки, зокрема, вітчим, мачуха, пасинки, падчерки.

Для набуття права на спадкування за законом на підставі статті 1264 ЦК України необхідне встановлення двох юридичних фактів: а) проживання однією сім`єю із спадкодавцем; б) на час відкриття спадщини має сплинути щонайменше п`ять років, протягом яких спадкодавець та особа (особи) проживали однією сім`єю.

Обов`язковою умовою для визнання їх членами сім`ї, крім власне факту спільного проживання, є ведення з спадкодавцем спільних витрат, спільного бюджету, спільного харчування, купівлі майна для спільного користування, участі у витратах на утримання житла, його ремонт, надання взаємної допомоги, наявність усних чи письмових домовленостей про порядок користування житловим приміщенням, інших обставин, які засвідчують реальність сімейних відносин не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини.

Таким чином, у зазначеній справі підлягали встановленню, як факт проживання ОСОБА_1 однією сім`єю разом із спадкодавцем ОСОБА_2 на час відкриття спадщини, так і тривалість такого проживання - щонайменше п`ять років.

Для встановлення факту проживання однією сім`єю необхідні докази: ведення спільного господарства, наявності у сторін спільного бюджету, проведення спільних витрат, наявність взаємних прав та обов`язків.

Встановлені колегією суддів фактичні обставини справи свідчать про те, що позивачка є власником квартири за адресою: АДРЕСА_4 , зареєстрована у цій квартирі та у ній проживає.

ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , за життя була власником квартири АДРЕСА_5 .

Відповідно до відомостей довідки по формі № 3 № 01/08/02-193 від 19 жовтня 2016 року Комунального концерну «Центр комунального сервісу» єдиною особою, що проживала та була зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , є ОСОБА_2 .

Оплата за спожиті житлово-комунальних послуги по квартирі АДРЕСА_5 проводилась із розрахунку однієї особи проживаючої в цій квартирі, що підтвердила у судовому засіданні в суді апеляційної інстанції позивачка ОСОБА_1 , додатково зазначивши про те, що за рік до смерті ОСОБА_2 оформила субсидію - безготівкову допомогу для відшкодування витрат на оплату житлово-комунальних послуг за рахунок коштів державного бюджету, що спростовує твердження позивача про її участь у витратах на утримання житла, що належало ОСОБА_2 .

Надаючи оцінку поданим позивачкою письмовим доказам, на які вона посилалась як на підставу своїх вимог щодо ведення з ОСОБА_2 спільного побуту та наявності взаємних прав та обов`язків, а саме: актам від 23 серпня 2016 року, затвердженими начальником ЖЕД-2», рахункам зі сплати комунальних послуг по квартирі АДРЕСА_5 за період з 06 жовтня 2016 року по 19 лютого 2017 року, понесеними витратами з організації та проведення поховання ОСОБА_2 , колегією суддів встановлено, що вказані документи датовані після смерті ОСОБА_2 , а відтак не є доказами, що підтверджують факт проживання однією сім`єю з останньою протягом п`яти років до дня відкриття спадщини.

Обставини щодо надання допомоги та піклування позивачем про ОСОБА_2 не можуть свідчити про те, що між сторонами склались та мали місце протягом вказаного періоду часу з 2000 року по 11 травня 2016 року усталені відносини, які притаманні сім`ї.

Не містять жодної інформації про предмет доказування і пояснення свідків ОСОБА_9 , ОСОБА_4 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , оскільки, будучи допитаними судом першої інстанції, ці свідки вказували про відомі їм обставини, які не стосуються спільного проживання позивачки з померлою, а стверджували про епізодичні відвідування ними спадкодавця.

При цьому, показання свідків, факт спільного відпочинку сторін, спільна присутність на святкуванні свят самі по собі, без доведення факту ведення спільного господарства, наявності спільного бюджету та взаємних прав і обов`язків, притаманних сім`ї, не можуть бути визначальними у вирішенні даного питання, оскільки мають враховуватися судом лише при оцінці достовірності їх показань та їх значення у сукупності з іншими доказами у справі.

Оцінивши письмові докази, показання свідків, доводи та заперечення учасників справи, колегія суддів дійшла висновку, що відносини позивача ОСОБА_1 та ОСОБА_2 не носили характеру сімейних, а проявлялися у відвідуваннях, спілкуванні та не були пов`язані зі спільним побутом, веденням спільного господарства, бюджету, наявністю між ними взаємних прав і обов`язків.

Суд першої інстанції, ухвалюючи рішення про задоволення позову ОСОБА_1 , всупереч статей 89, 263, 264 ЦПК України, належним чином не встановив усі необхідні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, не надав належної оцінки доводам учасників процесу та наданим ними доказам, що призвело до неправильного застосування норми статті 1264 ЦК України, виходячи з того, що позивачем не доведено наявності усіх фактів, які свідчать про проживання ОСОБА_1 з ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , однією сім`єю щонайменше п`ять років до відкриття спадщини, що давало б підстави для визнання позивача спадкоємцем четвертої черги після смерті ОСОБА_2 .

Повно та всебічно дослідивши обставини справи, перевіривши їх доказами, які оцінено на предмет належності, допустимості, достовірності, достатності та взаємного зв`язку, установивши, що надані суду докази, якими ОСОБА_1 обґрунтовує свої вимоги щодо спільного проживання, спільного побуту, наявність взаємних прав та обов`язків з померлою ОСОБА_2 не підтверджують факт проживання зі спадкодавцем протягом останніх п`яти років до часу відкриття спадщини однією сім`єю, від встановлення якого залежить право позивачки на спадкування після померлої ОСОБА_2 , як спадкоємця четвертої черги за статтею 1264 ЦК України, апеляційний суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позову ОСОБА_1 про встановлення факту проживання однією сім`єю та визнання права власності у порядку спадкування за законом на квартиру АДРЕСА_5 .

Отже, обставини на які відповідач посилається в апеляційній скарзі як на підставу перегляду судового рішення знайшли своє підтвердження, а тому апеляційна скарга Хрущ Антоніни Павлівни - представника Київської міської ради підлягає задоволенню.

Відповідно до положень статті 141 ЦПК України якщо суд апеляційної або касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Згідно з частиною 1 цієї статті, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, а у разі відмови в позові - на позивача.

Відповідно до п.2 ч.2 ст. 141 ЦПК України сплачений позивачкою судовий збір за подання позовної заяви не відшкодовуються та покладаються на позивача.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, колегією суддів встановлено, що учасниками справи, за винятком суми сплаченого відповідачем судового збору за подання апеляційної скарги, не подано до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вони понесли і які очкують понести, у зв`язку із переглядом справи в суді апеляційної інстанції.

Відповідно сплачений відповідачем судовий збір за подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції у розмірі 1 152,60 грн. слід покласти на позивача.

Керуючись ст.ст. 374, 376, 382, 384 ЦПК України, колегія суддів,

п о с т а н о в и л а:

Апеляційну скаргу Хрущ Антоніни Павлівни - представника Київської міської ради задовольнити.

Рішення Святошинського районного суду міста Києва від 04 березня 2020 року скасувати та ухвалити нове. Відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Територіальної громади міста Києва в особі Київської міської ради про визнання права власності в порядку спадкування.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Київської міської ради витрати по сплаті судового збору у розмірі 1 152,60 грн.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення. При оголошенні вступної та резолютивної частин судового рішення зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Головуючий

Судді: