Постанова
Іменем України
02 квітня 2021 року
м. Київ
справа № 759/18863/19
провадження № 61-1817св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
Синельникова Є. В. (суддя-доповідач), Сакари Н. Ю., Шиповича В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - територіальна громада міста Києва в особі Київської міської ради,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Київського апеляційного суду, у складі колегії суддів: Волошиної В. М., Слюсар Т. А., Кирилюк Г. М., від 07 грудня 2020 року.
Короткий зміст позовної заяви та її обґрунтування
У жовтні 2019 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом
до територіальної громади міста Києва в особі Київської міської ради про визнання права власності в порядку спадкування за законом.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що у 1985 році вона познайомилась з ОСОБА_2 , яка у 2000 році потрапила у дорожньо-транспортну пригоду, внаслідок чого отримала травми та потребувала сторонньої допомоги. Позивачка вказувала, що з цього часу вона почала проживати разом з ОСОБА_2 у квартирі АДРЕСА_1 . ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 померла. Внаслідок її смерті відкрилася спадщина, до складу якої входить квартира АДРЕСА_1 , яка належала ОСОБА_2 на праві приватної власності. Зазначала, що відповідно до акту про фактичне проживання, складеного мешканцями будинків АДРЕСА_1 та АДРЕСА_2 , затвердженого начальником Житлової експлуатаційної дільниці № 2 Святошинського району міста Києва від 23 серпня 2016 року, вона фактично проживала у квартирі по АДРЕСА_1 разом із ОСОБА_2 з 2000 року до дня смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 , постійно доглядала за нею протягом всього часу спільного проживання. Зазначала, що вона несла усі витрати з поховання ОСОБА_2 , що підтверджується накладною № 24 від 11 травня
2016 року, а після смерті ОСОБА_2 утримувала вищезазначену квартиру, сплачувала житлово-комунальні послуги. У зв`язку з відсутністю спадкоємців першої-третьої черги за законом, являючись єдиним спадкоємцем четвертої черги, вона фактично вступила в управління та володіння спадковим майном, продовжуючи утримання вищевказаної квартири в належному стані. 12 листопада 2016 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Саприкіним В. М. відмовлено у видачі їй свідоцтва про право на спадщину за законом у зв`язку з відсутністю документів про встановлення факту проживання разом із спадкодавцем однією сім`єю протягом строку, передбаченого
статтею 1264 ЦК України.
Посилаючись на зазначені обставини, уточнивши позовні вимоги, позивачка просила суд встановити факт її проживання разом з ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , однією сім`єю з 2004 року по
ІНФОРМАЦІЯ_1 та визнати за нею право власності у порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_2 на квартиру АДРЕСА_1 , що складається з однієї кімнати, загальною площею 35,0 кв. м, житловою площею 18,80 кв. м.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Святошинського районного суду міста Києва, у складі судді
Бабич Н. М., від 04 березня 2020 року позов ОСОБА_1 до територіальної громади в особі Київської міської ради про встановлення факту сумісного проживання та визнання права власності в порядку спадкування задоволено.
Встановлено факт проживання ОСОБА_1 разом з ОСОБА_2 ,
яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , однією сім`єю з 2004 року по ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Визнано за ОСОБА_1 право власності на квартиру АДРЕСА_1 , що складається з однієї кімнати, загальною площею 35,0 кв. м, житловою площею 18,80 кв. м, у порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_2 , що померла
ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивачка довела факт постійного проживання з 2004 року до часу відкриття спадщини зі спадкодавцем ОСОБА_2 за адресою місця реєстрації та постійного проживання останньої у квартирі АДРЕСА_1 . Оскільки позивачка є спадкоємцем четвертої черги, районний суд вважав обґрунтованою похідну вимогу про визнання за нею права власності на спірну квартиру в порядку спадкування за законом.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Київського апеляційного суду від 07 грудня 2020 року апеляційну скаргу Київської міської ради задоволено.
Рішення Святошинського районного суду міста Києва від 04 березня
2020 року скасовано та ухвалено нове судове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 до територіальної громади міста Києва в особі Київської міської ради про визнання права власності в порядку спадкування відмовлено.
Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що надані позивачкою докази, якими вона обґрунтовує свої вимоги щодо спільного проживання, спільного побуту, наявності взаємних прав та обов`язків з померлою ОСОБА_2 , не підтверджують факт проживання зі спадкодавцем протягом останніх п`яти років до часу відкриття спадщини однією сім`єю, від встановлення якого залежить право позивачки на спадкування після померлої ОСОБА_2 як спадкоємця четвертої черги за статтею 1264 ЦК України.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції та доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати постанову Київського апеляційного суду від 07 грудня 2020 року і залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на те, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 10 січня 2019 року у справі
№ 484/747/17, від 04 липня 2018 року у справі № 404/2163/16-ц, а також у постановах Верховного Суду України від 20 травня 2014 року у справі
№ 64/366-10, від 18 травня 2016 року у справі № 922/51/15 (пункт 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України), а також не дослідив належним чином зібрані у справі докази (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).
Доводи касаційної скарги обґрунтовані тим, що суд апеляційної інстанції дійшов неправильного висновку про те, що надані позивачкою докази датовані після смерті спадкодавця, отже не можуть бути прийняті до уваги, та не звернув увагу на те, що наявні в матеріалах справи докази свідчать про факт її спільного проживання зі спадкодавцем, і ці докази були необґрунтовано відхилені судом апеляційної інстанції. Заявниця вказує, що суд апеляційної інстанції не врахував висновки Верховного Суду про те, що відсутність реєстрації місця проживання не є абсолютним підтвердженням того, що спадкоємець не проживав зі спадкодавцем на час відкриття спадщини. Суд першої інстанції правильно встановив обставини, визначені частиною третьою статті 1268 ЦК України. На думку заявниці, суд апеляційної інстанції безпідставно відстрочив відповідачу сплату судового збору, а матеріали справи не містять квитанції про доплату відповідачем судового збору.
Ухвалою Верховного Суду від 11 лютого 2021 року відкрито касаційне провадження за поданою касаційною скаргою.
У визначений судом строк відзиву на касаційну скаргу не надійшло
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Згідно копії свідоцтва про право власності на житло від 17 березня
1998 року ОСОБА_2 на праві приватної власності належала квартира АДРЕСА_1 .
ОСОБА_2 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .
В акті про фактичне проживання, складеному 23 серпня 2016 року жителями будинків АДРЕСА_1, АДРЕСА_2 : ОСОБА_3 ,
ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , затвердженому начальником житлово-експлуатаційної дільниці-2, зафіксовано, що ОСОБА_1 фактично проживала у квартирі АДРЕСА_1 разом із ОСОБА_2 з 2000 року до дня смерті останньої ІНФОРМАЦІЯ_1 .
В акті від 23 серпня 2016 року, складеному майстром технічної дільниці житлово-експлуатаційної дільниці-2, затвердженому начальником житлово-експлуатаційної дільниці-2 зазначено про те, що ОСОБА_1 доглядала та проживала з ОСОБА_2 з 2000 року до дня смерті останньої
ІНФОРМАЦІЯ_1 у квартирі АДРЕСА_1 .
ОСОБА_1 було організовано та здійснено усі витрати щодо проведення поховання ОСОБА_2 , що підтверджується накладною, виданою фізичною особою-підприємцем ОСОБА_6 від 11 травня 2016 року
№ 24, а також довідкою Міньковецької сільської ради Андрушівського району Житомирської області від 14 квітня 2017 року № 216, виданою на ім`я ОСОБА_1 , про захоронення ОСОБА_2 у с. Горище Андрушівського району Житомирської області.
Згідно довідок комунального концерну «Центр комунального сервісу»
від 19 жовтня 2016 року № 01/08/02-194 та № 01/08/02-193 у квартирі АДРЕСА_1 була зареєстрована та проживала ОСОБА_2 з 24 березня 1988 року до дня смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Оплата за спожиті житлово-комунальних послуги у квартирі АДРЕСА_1 проводилась із розрахунку однієї особи, проживаючої в цій квартирі, що також підтвердила у судовому засіданні в суді апеляційної інстанції ОСОБА_1 , додатково зазначивши про те, що за рік до смерті ОСОБА_2 оформила субсидію - безготівкову допомогу для відшкодування витрат на оплату житлово-комунальних послуг за рахунок коштів державного бюджету.
З відмітки у паспорті громадянина України слідує, що ОСОБА_1
з 12 березня 1993 року зареєстрована у квартирі АДРЕСА_5 . Під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції ОСОБА_1 підтвердила, що вказана квартира отримана нею з державного житлового фонду, передана їй у приватну власність у порядку приватизації, в ній вона проживає одна.
У відповідності до копії спадкової справи № 17/2016, заведеної приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Саприкіним В. М., до майна померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 , 25 жовтня 2016 року ОСОБА_1 звернулась до приватного нотаріуса із заявою про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_2 як спадкоємець четвертої черги та 12 листопада 2016 року із заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину за законом на зазначену квартиру на підставі статті 1264 ЦК України.
Листом приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Саприкіна В. М. від 12 листопада 2016 року № 93/02-14
ОСОБА_1 рекомендовано звернутися до суду через неможливість безспірно встановити факт проживання останньої разом із спадкодавцем протягом п`яти років до часу відкриття спадщини.
Рішенням Дніпровського районного суду міста Києва від 26 травня
2017 року у справі № 755/17463/16-ц заяву ОСОБА_1 задоволено частково. Встановлено факт проживання однією сім`єю ОСОБА_1 з ОСОБА_2 з 2004 року по 11 травня 2016 року.
Ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 14 вересня 2017 року, залишеною без змін постановою Верховного Суду від 19 серпня 2019 року, рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 26 травня 2017 року у справі № 755/17463/16-ц скасовано, заяву ОСОБА_1 залишено без розгляду.
Позиція Верховного Суду
Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла наступних висновків.
У пунктах 1, 4 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках, зокрема, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
За змістом статей 1217, 1258 Цивільного кодексу України спадкування здійснюється за заповітом або за законом.
Спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово (частина перша статті 1258 ЦК України).
За правилами статті 1264 ЦК України у четверту чергу право на спадкування за законом мають особи, які проживали зі спадкодавцем однією сім`єю не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини.
Для набуття права на спадкування за законом на підставі статті 1264 ЦК України необхідне встановлення двох юридичних фактів: 1) проживання однією сім`єю зі спадкодавцем; 2) на час відкриття спадщини має сплинути щонайменше п`ять років, протягом яких спадкодавець та особа (особи) проживали однією сім`єю.
Подібні за змістом висновки висловлені Верховним Судом у постановах
від 03 травня 2018 року у справі № 304/1648/14-ц (провадження
№ 61-6953св18), від 20 липня 2020 року у справі № 146/1825/18 (провадження № 61-20715св19).
Згідно з частиною другою статті 3 Сімейного кодексу України сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки.
У пункті 21 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року № 7 «Про судову практику у справах про спадкування» судам роз`яснено, що при вирішенні спору про право на спадщину осіб, які проживали зі спадкодавцем однією сім`єю не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини (четверта черга спадкоємців за законом), судам необхідно враховувати правила частини другої статті 3 СК України про те, що сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки. Зазначений п`ятирічний строк повинен виповнитися на момент відкриття спадщини і його необхідно обчислювати з урахуванням часу спільного проживання зі спадкодавцем однією сім`єю до набрання чинності цим Кодексом. До спадкоємців четвертої черги належать не лише жінка (чоловік), які проживали однією сім`єю зі спадкодавцем без шлюбу, таке право можуть мати також інші особи, якщо вони спільно проживали зі спадкодавцем, були пов`язані спільним побутом, мали взаємні права та обов`язки, зокрема, вітчим, мачуха, пасинки, падчерки, інші особи, які взяли до себе дитину як члена сім`ї, тощо.
Відповідно до правового висновку, висловленого Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 22 серпня 2018 року у справі № 644/6274/16-ц, провадження № 14-283цс18, законодавство не передбачає вичерпного переліку членів сім`ї та визначає критерії, за наявності яких особи складають сім`ю. Такими критеріями є спільне проживання (за винятком можливості роздільного проживання подружжя з поважних причин і дитини з батьками), спільний побут і взаємні права й обов`язки.
За змістом частин першої, другої статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.
Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом.
Згідно зі статтями 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Частиною першою статті 77 ЦПК України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.
Згідно з частиною другою статті 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частина шоста
статті 81 ЦПК України).
Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Вирішуючи спір, встановивши фактичні обставини справи, надавши належну правову оцінку письмовим доказам, поданим сторонами, суд апеляційної інстанції обґрунтовано виходив із того, що ці докази не підтверджують наявність усталених відносин між позивачкою та ОСОБА_2 , які притаманні родині, а обставини, на які посилається позивачка, достовірно не підтверджують факту її проживання однією сім`єю зі спадкодавцем, ведення спільного господарства, спільного бюджету, не містять відомостей щодо виникнення між позивачкою і померлою відносин, притаманних сім`ї.
Встановивши, що ОСОБА_1 не довела, що постійно проживала зі спадкодавцем ОСОБА_2 однією сім`єю протягом п`яти років до моменту смерті останньої, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні позову.
Посилання представника ОСОБА_1 у касаційній скарзі на неврахування судом апеляційної інстанції висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду викладених у постановах Верховного Суду від 10 січня 2019 року у справі
№ 484/747/17, від 04 липня 2018 року у справі № 404/2163/16-ц, а також у постановах Верховного Суду України від 20 травня 2014 року у справі
№ 64/366-10, від 18 травня 2016 року у справі № 922/51/15, є безпідставним, оскільки висновки суду апеляційної інстанції не суперечать висновками, викладеним у зазначених постановах.
Аргументи касаційної скарги про порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права під час відкриття апеляційного провадження, відстрочення сплати частини судового збору за подання апеляційної скарги на правильність висновків суду апеляційної інстанції по суті спору не впливають. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань (частина друга статті 410 ЦПК України).
Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, а зводяться у значній мірі до переоцінки доказів у справі, що в силу статті 400 ЦПК України знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції. Підстави для скасування оскарженого судового рішення відсутні.
Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палата Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц, провадження № 14-446цс18).
Порушень порядку надання та отримання доказів не встановлено, судом апеляційної інстанцій зроблена належна правова оцінка доказів.
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Враховуючи наведене, встановивши відсутність підстав для скасування оскарженого судового рішення колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржене судове рішення - без змін.
Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Постанову Київського апеляційного суду від 07 грудня 2020 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: Є. В. Синельников
Н. Ю. Сакара
В. В. Шипович
