Номер провадження: 22-ц/813/6584/20

Номер справи місцевого суду: 509/4936/18

Головуючий у першій інстанції Козирський Є. С.

Доповідач Дрішлюк А. І.

Категорія: 5

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 грудня 2020 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді Дрішлюка А.І., суддів Драгомерецького М.М., Громіка Р.Д.,

при секретарі судового засідання Павлючук Ю.В.,

розглянувши у судовому засіданні у м. Одесі справу за апеляційними скаргами представника ОСОБА_1 ОСОБА_2 та представника ОСОБА_3 ОСОБА_4 на рішення Овідіопольського районного суду Одеської області від 11 березня 2020 року в цивільній справі за позовною заявою ОСОБА_5 до ЖБК «Марін-Білдер», треті особи які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , про визнання права власності,

ВСТАНОВИВ:

25 жовтня 2018 року ОСОБА_5 звернулася до Овідіопольського районного суду Одеської області з позовом до ЖБК «Марин-Білдер» про визнання права власності на шість житлових будинків за відповідними адресами в Овідіопольському районі Одеської області.

29 жовтня 2018 року ухвалою Овідіопольського районного суду Одеської області (головуючий - суддя Козирський С.Є.) відкрито провадження у справі.

Не погодившись з ухвалою суду, ОСОБА_6 подав апеляційну скаргу.

06 березня 2019 року ухвалою Одеського апеляційного суду (головуючий - суддя Сєвєрова Є.С.) апеляційну скаргу ОСОБА_6 на ухвалу Овідіопольського районного суду Одеської області від 29 жовтня 2018 року у справі за позовом ОСОБА_5 до житлово будівельного кооперативу «Марін Білдер» в особі ліквідаційної комісії житлово будівельного кооперативу «Марін Білдер», треті особи ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , про визнання права власності повернуто апелянту.

25 квітня 2019 року ОСОБА_10 , яка є представником ОСОБА_11 , просила суд залучити його до участі у справі, як третю особу на стороні відповідача, що не заявляє самостійних вимог.

09 січня 2019 року третя особа ОСОБА_3 звернулася до суду з клопотанням про зупинення провадження по вказаній цивільній справі до розгляду і остаточного ухвалення судового рішення та набуття законної сили по справі № 509/6850/19, 509/4782/19, 511/2284/19, посилаючись на те, що ствердження позивачки того, що вона є остаточним власником спірного житлового будинку і суд має визнати за нею право власності на підставі ст. 392 ЦК України є спірним та передчасним, а отже, рішення, винесені за результатом розгляду вищезазначених справ мають об`єктивний вплив на розгляд справи №509/4936/18 та рішення суду по даній справі.

09 січня 2020 року ухвалою Овідіопольського районного суду Одеської області (головуючий-суддя Козирський Є. С.) в задоволенні клопотання третьої особи ОСОБА_3 про зупинення провадження по цивільній справі № 509/4936/18 за позовом ОСОБА_5 до ЖБК «Марін-Білдер», треті особи які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , про визнання права власності відмовлено.

22 січня 2020 року ОСОБА_3 не погодившись з ухвалою суду, подала апеляційну скаргу, в якій просила ухвалу скасувати та винести іншу, якою задовольнити її клопотання.

24 січня 2020 року ухвалою Одеського апеляційного суду (головуючий-суддя Князюк О.В.) відмовлено у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на ухвалу Овідіопольського районного суду Одеської області від 09 січня 2020 року про відмову у задоволенні клопотання ОСОБА_3 про зупинення провадження по цивільній справі № 509/4936/18 за позовом ОСОБА_5 до ЖБК «Марін-Білдер», треті особи які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , про визнання права власності.

11 березня 2020 року рішенням Овідіопольського районного суду Одеської області (головуючий-суддя Козирський Є.С.) позов ОСОБА_5 до ЖБК «Марін-Білдер», треті особи які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , про визнання права власності задоволено. Визнано за ОСОБА_5 право приватної власності на житловий будинок з господарчими будівлями та спорудами, розташований в АДРЕСА_1 (який фактично є житловим будинком, розташованим в АДРЕСА_2 , загальна площа 270,4 кв.м., житлова площа 90,9 кв.м., що складається А- житловий будинок, І - вимощення реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 503802851237. Визнано за ОСОБА_5 право приватної власності на житловий будинок з господарчими будівлями та спорудами, розташований в АДРЕСА_3 , загальна площа 269,9 кв.м., житлова площа 90, 5 кв.м. реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1442115851237. Визнано за ОСОБА_5 право приватної власності на житловий будинок з господарчими будівлями та спорудами, розташований в АДРЕСА_4 , загальною площею 402,2 кв.м., житлова площа 80,2 кв.м., що складається з: А житловий будинок, І вимощення, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 530628751237. Визнано за ОСОБА_5 право приватної власності на житловий будинок з господарчими будівлями та спорудами, розташований в АДРЕСА_5 , загальна площа 401,9 кв.м., житлова площа 80,1 кв.м., що складається А житловий будинок, І мостіння. №1,2 огорожа. реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 257596251237. Стягнуто з Житлово-будівельного кооперативу «Марін-Білдер» (код ЄДРПОУ: 26569370) на користь ОСОБА_5 , РНОКПП НОМЕР_1 , судові витрати в розмірі 8810,00 гривень.

14 квітня 2020 року канцелярією Одеського апеляційного суду зареєстровано апеляційну скаргу представника ОСОБА_3 ОСОБА_4 на рішення Овідіопольського районного суду Одеської області від 11 березня 2020 року. Апелянтка в даній справі представляла інтереси третіх осіб. Вважає, що вказане рішення підлягає скасуванню через порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, неповне з`ясування та недоведеність обставин, що мають значення для справи. Апелянт пояснює, що у вказаному рішенні судом зазначено, що представник позивача просила суд замінити належного відповідача Ліквідаційну комісію в особі ліквідатора та належного ЖБК «Марін Білдер», що не відповідає дійсності. В матеріалах справи відсутня вказана ухвала суду, сторонам дана ухвала не надсилалася. Крім того, в матеріалах справи відсутні докази отримання відповідачем ухвали від 25 квітня 2019 року про витребування доказів і тому вказана ухвала не була виконана. Учасники справи неодноразово піднімали питання того, що відповідач не отримує пошту, так як він відсутній за місцем своєї реєстрації. Апелянт пояснює, що після закриття підготовчого провадження, судовий розгляд справи по суті за участі сторін відбувався тільки в одному судовому засіданні. А отже, поспішність з якою суд виніс рішення по справі без встановлення обставин справи, без дослідження доказів, свідчить про упередженість суду, а в основу ухваленого судового рішення судом покладені докази, які не були предметом дослідження в судовому засіданні. Також апелянт вказує на порушення норм матеріального права, а саме апелянтка пояснює те, що ОСОБА_3 стала власником житлового будинку на законних підставах, протокол рішень правління ЖБК «Марін Білдер», акт приймання-передачі житлового будинку, державна реєстрація права власності ОСОБА_3 не скасовані. ЖБК «Марін Білдер» на власний розсуд розпорядився новоствореним власним майном та згідно цивільних актів передав житловий будинок члену кооперативу ОСОБА_3 , яка в свою чергу повністю розрахувалась з кооперативом за будівництво житлового будинку. ОСОБА_5 уклавши угоди з кооперативом ЖБК «Марін Білдер» не виконала свої зобов`язання за ними в повному обсязі, тобто не викупила всі 10 житлових будинків, а також не надала доказів, які могли б спростувати цей факт. Апелянтка просить скасувати рішення Овідіопольського районного суду Одеської області від 11 березня 2020 року в частково, провадження закрити. Стягнути з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_3 судовий збір. Зупинити дію рішення Овідіопольського районного суду Одеської області від 11 березня 2020 року (т. 6 а.с.186-208).

23 квітня 2020 року канцелярією Овідіопольського районного суду Одеської області зареєстровано апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 ОСОБА_2 на рішення від 11 березня 2020 року. Апелянт вважає висновки суду першої інстанції неспроможними з причин неповного з`ясування обставин справи, помилкових висновків та таким, що прийняте з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права. Апелянт пояснює, що суд не звернув увагу на те, що згідно до предмету угоди від 18 березня 2005 року, укладеною між позивачкою та відповідачем, відповідач зобов`язався надати позивачці певну земельну ділянку під будівництво та експлуатацію житлового будинку, замовником будівництва якого виступає відповідач. Жодною умовою зазначеної угоди не було передбачено передачу закінченого будівництвом будинку у власність позивачці, що доводиться змістом угоди. Апелянт пояснює, що судом було встановлено під час розгляду справи, спірний будинок за відповідною декларацією від 04.10.11 року було введено відповідачем в експлуатацію. На думку апелянта, суд першої інстанції не звернув увагу та не надав відповідної оцінки тому факту, що в зазначеній судовій справі ця же сама вимога вже була предметом розгляду з тих же самих підстав. Таким чином, суд першої інстанції повторно розглянув позовну вимогу з тим же предметом та на тих же підставах, які вже ретельно розглядались судами усіх інстанцій, що є грубим порушенням. Апелянтка впевнена, що такий висновок суду суперечить наявним доказам в справі та вимогам законодавства, так як угода з відповідачем не передбачала набуття позивачкою права власності на спірний будинок, причому за законним порядком, чинним на час введення спірного будинку в експлуатацію, член кооперативу не отримував права власності на об`єкт нерухомості, який будується кооперативом, після введення такого об`єкту в експлуатацію і в справі немає жодного доказу виникнення у позивачки права власності на підставах, передбачених законом. Крім того, суд першої інстанції повністю проігнорував доведені доводи апелянта, щодо наявності у неї зареєстрованого права на спірний будинок та обставин його виникнення. Також апелянт вказує на те, що скасоване судом свідоцтво про право власності є документом, яким оформлюється відповідне право, але не є правочином, на підставі якого це право виникає, змінюється або припиняється. Апелянт інформує про те, що вирішуючи питання про правомірність набуття права власності, суд має враховувати, що воно набувається на підставах, які не заборонені законом, зокрема на підставі правочинів, але матеріали справи не містять жодного доказу, щодо набуття позивачкою права власності на спірний будинок. Тому апелянт просить скасувати рішення Овідіопольського районного суду Одеської області від 11 березня 2020 року в частині права власності ОСОБА_5 на житловий будинок з господарчими спорудами будівлями та спорудами, відмовити в задоволенні позову в цій частині.

В судовому засіданні апелянти апеляційні скарги підтримували. В судовому засіданні, після пояснень сторін оголошувалась перерва. В останнє судове засідання апелянтами було подано клопотання про відкладення слухання справи через введенні карантині обмеження на фізичний доступ в судові засідання, проте клопотань про призначення судового засідання в режимі відеконференції не заявлялось. Явка до апеляційного суду не обов`язковою, а тому перешкоди для розгляду справи відсутні (ст. 8, ч.2 ст. 372 ЦПК України).

Відповідно до ч. 5 ст. 268 ЦПК України датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Дослідивши матеріали цивільної справи, доводи апеляційної скарги, апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції та відмовляє у задоволенні апеляційних скарг виходячи з наступного.

Приймаючи рішення про задоволення позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що позивачка виконала умови угод, націлених на набуття права власності на нерухомість, разом з тим відповідач не визнає її право власності на спірну нерухомість та не вчинив жодних дій, направлених на остаточне виконання угод та належне оформлення право власності на збудовану за рахунок позивачки нерухомість на її ім`я.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційноїінстанції переглядаєсправу занаявними вній ідодатково поданимидоказами таперевіряє законністьі обґрунтованістьрішення судупершої інстанціїв межахдоводів тавимог апеляційноїскарги.

Судом першої інстанції встановлено та рішенням Овідіопольського районного суду Одеської області від 15.09.2017 року, ухвалою Апеляційного суду Одеської області від 08.11.2017 року, постановою ВС від 11.07.2018 року по цивільній справі № 509/5216/13-ц підтверджується, що 28 січня 2005 року відповідно до Уставу ЖБК «Марін-Білдер» ОСОБА_5 була прийнята до членів кооперативу.

18 березня 2005 року ОСОБА_5 , будучи членом житлово-будівельного кооперативу, уклала з ЖБК «Марін-Білдер» шість Угод (зі змінами до кожної Угоди) про будівництво індивідуальних житлових будинків на закріплених за нею земельних ділянках за наступними адресами: АДРЕСА_6 , АДРЕСА_7 ; по АДРЕСА_8 , АДРЕСА_9 ; по АДРЕСА_10 ; по АДРЕСА_11 ; по АДРЕСА_4 , АДРЕСА_12 ; по АДРЕСА_13 .

Порядок сплати грошових внесків передбачався п.2.1. та п.3.2. вищезазначених Угод. У п.1.2 Угод від 18.03.2005 року ЖБК «Марін-Білдер» виступав єдиним замовником на будівництво вказаних житлових будинків та підключення його до інженерних мереж.

Розділом 4 даних Угод було встановлено строки будівництва, а саме: датою початку будівництва є квітень 2005 року, датою закінчення будівництва, введення будинку до експлуатації та передачі житлових будинків у власність члену житлово-будівельного кооперативу ОСОБА_5 є квітень 2006 року.

Загальна сума грошових внесків ОСОБА_5 до ЖБК «Марін-Білдер», сплачена згідно з квитанціями до прибуткового касового ордеру, склала на момент передбаченого угодами кінця будівництва, тобто станом на 1 квітня 2006 року - 5 976 932 грн. 80 коп., що еквівалентно 1 160 730 доларів США. Після передбаченого угодами кінця будівництва нею сплачено - 1 752 921 грн. 25 коп., що еквівалентно 350 425 доларів США та у 2011 році - 55 597 грн., що еквівалентно 7 тис. доларів США.

Ухвалою Апеляційного суду Одеської області від 08.11.2017 року детально досліджено питання внесення ОСОБА_5 коштів в рахунок оплати вартості будівництва за вказаними угодами з перерахунком всіх платіжних документів.

Рішенням Овідіопольського районного суду Одеської області від 15.09.2017 року, ухвалою Апеляційного суду Одеської області від 08.11.2017 року, постановою ВС від 11.07.2018 року встановлено, що під час огляду будинків виявлено будівельні недоліки, у зв`язку з чим ОСОБА_5 вимагала їх усунення. Виявлені будівельні недоліки в житлових будинках підтверджуються висновками від 09.09.2008 р. та 14.12.2012 р. Центру НТТМ АСУ; висновком судової будівельно-технічної експертизи №7932/23 від 15.11.2012 р.; висновком експертного дослідження №14822/17022 від 05.04.2012 р. ОНДІСЕ, які знаходяться в матеріалах цивільної справи 509/5216/13-ц та перевірені судом в справі 509/5612/13-ц.

ЖБК «Марін-Білдер» відмовився усунути недоліки та вимагав від ОСОБА_5 сплати останнього внеску за будівництво житлових будинків.

Відповідно довисновку експертногодослідження №14822/17022від 05.04.2012р. ОНДІСЕ для усунення недоліків та добудови будинків необхідно було сплатити грошові кошти в еквіваленті 347 659 доларів США, згідно висновку судової будівельно-технічної експертизи №7932/23 від 15.11.2012 р. ОНДІСЕ станом на дату складення висновку для усунення недоліків та добудови будинків необхідно грошові кошти в еквіваленті 387 677 доларів США.

Відповідно до акту звірки взаємних розрахунків від 01 грудня 2008 року, який був складений та підписаний ОСОБА_5 та ЖБК «Марін-Білдер», залишок по внескам складав еквівалент 338 630 доларів США.

У апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 посилається на те, що суд першої інстанції при ухваленні оскаржуваного судового рішення не звернув уваги на те, що в угодах від 18.03.2005 року, укладених між позивачем та відповідачем, не передбачено можливості набуття позивачкою права власності на спірні об`єкти нерухомості, натомість, на думку апелянтки, зазначеними угодами передбачена можливість набуття позивачкою права експлуатації спірного будинку. З приводу наведеного, апеляційний суд звертає увагу на наступні обставини справи та норми права, що діяли на момент виникнення спірних правовідносин.

18.03.2005 р. між ОСОБА_5 та ЖБК «Марін-Білдер» укладено, в тому рахунку, шість Угод, предметами яких за розділом 1, є виділення їй земельних ділянок для будівництва житлових будинків в АДРЕСА_1 за адресами:

- АДРЕСА_14 )

- АДРЕСА_15 )

- АДРЕСА_16

-

АДРЕСА_17 )

- АДРЕСА_5 )

Єдиним замовником будівництва за Угодами є ЖБК «Марін-Білдер». Того ж дня, між ОСОБА_5 та ЖБК «Марін-Білдер» до зазначених Угод підписано Протоколи узгодження, у яких був визначений стан готовності житлових будинків при передачі члену кооперативу.

За змістом ст.11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають з дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно зі ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

З примірного статуту житлово-будівельного кооперативу, затвердженою постановою Ради Міністрів УРСР від 30 квітня 1985 р. N 186 Житлово-будівельний кооператив організується з метою забезпечення житлом членів кооперативу і членів їх сімей шляхом будівництва багатоквартирного жилого будинку (будинків), а у випадках, передбачених законодавством, - одно- і двоквартирних жилих будинків садибного типу або багатоквартирного блокованого жилого будинку (будинків) з надвірними будівлями за власні кошти кооперативу з допомогою банківського кредиту, а також для наступної експлуатації та управління цим будинком (будинками). Жилий будинок (будинки) і надвірні будівлі належать житлово-будівельному кооперативу на праві кооперативної власності (крім квартир у цьому будинку, за які громадянами повністю внесено пайові внески) і не можуть бути у нього вилучені, продані або передані ним як у цілому, так і частинами (квартири, кімнати) ні організаціям, ні окремим особам, за винятком передачі, здійснюваної при ліквідації кооперативу. ( Пункт 19 із змінами, внесеними згідно з Постановою КМ УРСР N 163 ( 163-91-п ) від 22.08.91 )

Відповідно до ч.3 ст. 384 ЦК України у разі викупу квартири член житлово-будівельного (житлового) кооперативу стає її власником.

Відповідно до ч.1, п.1ч.2, ч.3 ст.19 ЗУ «Про кооператив» для досягнення мети своєї діяльності кооператив набуває та використовує майно, фінансові та інші ресурси. Джерелами формування майна кооперативу є вступні, членські та цільові внески його членів, паї та додаткові паї. Кооператив є власником будівель, споруд, грошових та майнових внесків його членів, виготовленої продукції, доходів, одержаних від її реалізації та провадження іншої передбаченої статутом діяльності, а також іншого майна, придбаного на підставах, не заборонених законом.

Відповідно до ст.19-1 ЗУ «Про кооператив» член житлово-будівельного, дачно-будівельного, гаражно-будівельного, житлового, дачного, гаражного чи іншого відповідного кооперативу має право володіння, користування, а за згодою кооперативу - і розпоряджання квартирою, дачею, гаражем, іншою будівлею, спорудою або приміщенням кооперативу, якщо він не викупив це майно. У разі викупу квартири, дачі, гаража, іншої будівлі, споруди або приміщення член житлово-будівельного, дачно-будівельного, гаражно-будівельного, житлового, дачного, гаражного кооперативу чи іншого відповідного кооперативу стає власником цього майна. Право власності на таке майно у члена кооперативу виникає з моменту державної реєстрації цього права відповідно до закону.

Відповідно до ст.12 ЗУ «Про власність», громадянин набуває права власності на доходи від участі в суспільному виробництві, індивідуальної праці, підприємницької діяльності, вкладення коштів у кредитні установи, акціонерні товариства, а також на майно, одержане внаслідок успадкування або укладення інших угод, не заборонених законом.

Відповідно до ч.2,3 ст.331 ЦК України, якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації.

Таким чином, суб`єктивним та таким, що суперечить відповідним законодавчим нормам, є трактування апелянткою умов угоди між ОСОБА_5 та ЖБК «Марін-Білдер» від 18 березня 2005 року. Враховуючи вищевикладене, обґрунтованим та таким, що відповідає матеріалам справи є висновок суду першої інстанції про виникнення у ОСОБА_5 майнових прав на об`єкти нерухомості на підставі укладених угод про будівництво індивідуальних житлових будинків.

Окрім цього у апеляційній скарзі ОСОБА_1 посилається на те, що факт відсутності за позивачкою реєстрації права власності на спірний будинок мав місце не через, як зазначив суд першої інстанції, формальні підстави, а через відсутність навіть потенційної можливості набути право власності на зазначене майно, оскільки відповідно до умов угоди між ОСОБА_5 та ЖБК «Марін-Білдер» мала право тільки на передачу їй відповідної нерухомості у експлуатацію. Проте, апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції, що спірне нерухоме майно не було зареєстровано за позивачкою через невиконання ЖБК своїх зобов`язань, визначених угодою від 18.03.2005 року, саме ненаданням позивачці документів про введення будинків в експлуатацію, та ЖБК не визнає та оспорює право власності ОСОБА_5 , визнаючи позовні вимоги всіх позивачів в провадженнях 509/4377/18, 509/4378/18, 509/3654/18 за позовами ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , ОСОБА_11 та ОСОБА_6 про визнання за ними права власності щодо спірних будинків.

Посилання ж ОСОБА_1 на помилкове застосування судом першої інстанції правових висновків, викладених у постановах Верховного Суду ґрунтуються на неправильному тлумаченні норм матеріального та процесуального права і фактично зводяться до переоцінки доказів та відхиляються апеляційним судом з наведеного вище обґрунтування.

Щодо посилань апелянток на необґрунтоване неприйняття до уваги судом першої інстанції обставин добросовісності набуття ОСОБА_1 та ОСОБА_3 прав власності на спірні будинки та ігнорування зазначених вище обставин Овідіопольським районним судом Одеської області, обставини встановлені у рішенні якого у справі №509/5216/13-ц від 15.09.2019 року (залишено в силі постановою Одеського апеляційного суду від 11.07.2019 року) були покладені у основу оскаржуваного судового рішення, апеляційний суд зазначає наступне.

Відповідно до ст.388 ЦК України - якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача у разі, якщо майно вибуло з володіння власника не з його волі іншим шляхом.

Позивачка на час розгляду справи надала суду правовстановлюючі документи на спірне нерухоме майно за адресою АДРЕСА_1 та докази невизнання і оспорювання її прав відповідачем, право власності позивачки на житловий будинок за адресою АДРЕСА_18 , має бути захищено судом, в порядку дії ст. 19-1 Закону України «Про кооперацію», ст.ст. 384, 392 ЦК України, як таке, що виникло в позивачки з моменту введення його в експлуатацію та сплати внесків за будівництво, але не зареєстровано лише з формальних підстав, що позбавляє її належним чином реалізувати свої правомочності власника.

Таким чином оскільки ЖБК «Марін-Білдер» уклав відплатну угоду від 11.12.2013 року з ОСОБА_1 , а рішенням правління ЖБК «Марін-Білдер» від 13.01.2014 року передав у власність нерухоме майно за адресою АДРЕСА_1 ОСОБА_3 у взаємозв`язку з виникненням у ОСОБА_5 права власності на житловий будинок за адресою АДРЕСА_18 з моменту введення його в експлуатацію та наявності в неї правовстановлюючих документів на спірне нерухоме майно за адресою АДРЕСА_1 , апелянти ОСОБА_12 та ОСОБА_3 набули права власності на спірне нерухоме майно без відповідної правової підстави.

Таким чином судом першої інстанції обґрунтовано не було прийнято до уваги посилання апелянток на обставини набуття ними спірного нерухомого майна, оскільки у зв`язку з встановленими судом обставинами, на вирішення справи по суті вони не впливають.

Щодо посилань ОСОБА_1 та ОСОБА_5 на ігнорування судом першої інстанції факту, що у справі №509/5216/13-ц Одеським районним судом Одеської області вже було розглянуто позовну вимогу тотожну заявленій позивачкою у даній цивільній справі, апеляційний суд звертає увагу на наступне.

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо набрали законної сили рішення суду або ухвала суду про закриття провадження у справі, ухвалені або постановлені з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, або є судовий наказ, що набрав законної сили за тими самими вимогами.

Закриття провадження у справі у цьому разі можливе за умови, що рішення, яке набрало законної сили, є тотожним позову, який розглядається, тобто збігаються сторони, предмет і підстави позовів.

Відповідно до наведеної норми позови вважаються тотожними, якщо в них одночасно збігаються сторони, підстави та предмет спору, тобто коли позови повністю збігаються за складом учасників цивільного процесу, матеріально-правовими вимогами та обставинами, що обґрунтовують звернення до суду. Нетотожність хоча б одного із цих чинників не перешкоджає повторному зверненню до суду заінтересованих осіб за вирішенням спору.

У розумінні цивільного процесуального закону предмет позову - це матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої він просить ухвалити судове рішення.

Визначаючи підстави позову як елементу його змісту, суд повинен перевірити, на підставі чого, тобто яких фактів (обставин) і норм закону позивач просить про захист свого права.

Підстави позову у цивільній справі №509/5216/13-ц та у цій справі не є ідентичними, оскільки спір між сторонами у справах виник з різних підстав, зокрема визнання ЖБК «Марін-Білдер» позовних вимог ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , ОСОБА_11 , ОСОБА_6 о. в провадженнях 509/4377/18, 509/4378/18, 509/3654/18 про визнання за ними права власності щодо спірних будинків, яке вона має захищати в порядку ст. 392 ЦК України, а отже невизнання та оспорювання і до сьогодні право власності позивачки є підставою звернення ОСОБА_5 до суду із відповідним цивільним позовом.

Отже висновки про відсутність тотожності позовних вимог, заявлених у справі №509/5216/13-ц позовним вимогам даної цивільної справи є обґрунтованими та такими, що відповідають нормам діючого процесуального законодавства та матеріалам справи, вищенаведені доводи апелянток ґрунтуються на хибному тлумаченні норм процесуального права та не правильному встановленню обставин справ №509/5216/13-ц та №509/4936/18.

У поданій апеляційній скарзі представник ОСОБА_3 посилався також на те, що у порушення ст. 228,229,235 ЦПК України, судом першої інстанції надані сторонами докази досліджено у судовому засіданні незважаючи на знаходження справи під час судового засідання, що відбулось 31.01.2020 року, у Одеському апеляційному суді. Проте, як вбачається зі штампу Овідопольського районного суду Одеської області за вх.№1476/20, проставленого на супровідному листі Одеського апеляційного суду, цивільна справа за позовом ОСОБА_5 до ЖБК «Марін-Білдер», треті особи які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , про визнання права власності, після апеляційного розгляду була отримана Овідопольським районним судом Одеської області. Отже на час проведення судового засідання 31.01.2020 року матеріали зазначеної цивільної справи знаходились у Овідопольсьому районному суді Одеської області.

Щодо посилань апелянтки на відсутність у матеріалах справи доказів належного сповіщення відповідача, апеляційний суд звертає увагу на положення п.3 ч.3 ст. 376 ЦПК України, відповідно до якого порушення норм процесуального права є обов`язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, якщо справу (питання) розглянуто судом за відсутності будь-якого учасника справи, не повідомленого належним чином про дату, час і місце засідання суду (у разі якщо таке повідомлення є обов`язковим), якщо такий учасник справи обґрунтовує свою апеляційну скаргу такою підставою. Втім, ЖБК «Марін Білдер» суду апеляційної інстанції про відповідні обставини заявлено не було.

Щодо посилань на відсутність належних сповіщень ОСОБА_1 та ОСОБА_3 апеляційний суд звертає увагу, що у апеляційній сказі представник ОСОБА_3 ОСОБА_4 тим не менш зазначає, що у суді першої інстанції вона як представник ОСОБА_1 та ОСОБА_3 була сповіщена про дату, час та місце наступного засідання за місцем роботи.

Відповідно до ст. 44 ЦПК України учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.

Відповідно до ст. 58 ЦПК України сторона, третя особа, а також особа, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи, може брати участь у судовому процесі особисто (самопредставництво) та (або) через представника.

На підставі вищенаведеного, апеляційний суд не приймає до уваги посилання апелянти на відсутність належного сповіщення ОСОБА_1 та ОСОБА_3 .

Окрім того,відповідно доч.3ст.223ЦПК Україниякщо учасниксправи абойого представникбули належнимчином повідомленіпро судовезасідання,суд розглядаєсправу завідсутності такогоучасника справиу разі повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника), крім відповідача, незалежно від причин неявки.

Таким чином, оскільки у судове засідання 26.02.2020 року представник третіх осіб ОСОБА_1 та ОСОБА_3 ОСОБА_4 не з`явилась, її неявка у судове засідання 11.03.2020 року є повторною. Тому, відповідно до ст. 223 ЦПК України суд мав право розглянути цивільну справу за її відсутності, а отже посилання у апеляційній скарзі на порушення судом першої інстанції норм ч. 2 ст. 223 ЦПК України є безпідставними.

Посилання ж представника ОСОБА_4 на поспішність розгляду справи судом першої інстанції, прийняті апеляційним судом бути також не можуть, враховуючи перебування зазначеної цивільної справи у Овідіопольскому районному суду Одеської області з жовтня 2018 року та строки розгляду справи по суті, встановлені ст.210 ЦПК України.

Щодо посилань апелянтки на невиконання позивачем умов угоди, а саме що ОСОБА_5 , не було викуплено у ЖБК усіх житлових будинків, апеляційний суд звертає увагу, що Відповідно до акту звірки взаємних розрахунків від 01 грудня 2008 року, який був складений та підписаний ОСОБА_5 та ЖБК «Марін-Білдер», залишок по внескам складав еквівалент 338 630 доларів США.

Згідно п. 7.3 угод від 18 березня 2005 року в разі виявлення будівельних недоліків при передачі житлового будинку ЖБК протягом місяця зобов`язаний усунути їх за рахунок генпідрядника, а член ЖБК після усунення недоліків зобов`язаний прийняти побудований для нього житловий будинок.

Відповідно до частин другої та третьоїстатті 331 ЦК України, якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації.

До завершення будівництва (створення майна) особа вважається власником матеріалів, обладнання тощо, які були використані в процесі цього будівництва (створення майна).

У разі необхідності особа, зазначена в абзаці першому цієї частини, може укласти договір щодо об`єкта незавершеного будівництва після проведення державної реєстрації права власності на нього відповідно до закону.

Таким чином, укладені між сторонами угоди про будівництво індивідуальних житлових будинків мають двосторонній характер, тобто покладають на його сторін певні права та обов`язки.

У статті 525 ЦК України передбачено, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з частиною першою статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 610 ЦК Українивизначено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Враховуючи викладене, суди всіх інстанцій при розгляді справи 509/5216/13-ц встановили, що ОСОБА_5 належним чином виконувала взяті на себе зобов`язання за спірними угодами, сплачувала пайові внески, проте ЖБК «Марін-Білдер» у строк, передбачений угодами, їй житлові будинки не передав.

Судом при розгляді справи 509/5216/13-ц встановлено, що ОСОБА_5 зверталась до ЖБК «Марін-Білдер» з вимогою про усунення виявлених недоліків спірних житлових будинків, які підтверджені висновком судової будівельно-технічної експертизи від 15 листопада 2012 року, висновком експертного дослідження Одеського науково-дослідного інституту судових експертиз від 5 квітня 2012 року. Проте житлово-будівельний кооператив такі недоліки не усунув, а лише вимагав від ОСОБА_5 сплати останнього пайового внеску.

Отже, суди по справі 509/5216/13-ц дійшли висновку про те, що відсутні належні та допустимі докази на підтвердження того, що ЖБК «Марін-Білдер» у строк передбачений пунктом 7.3 угод, виконував будь-які будівельні роботи з метою усунення будівельних недоліків у спірних житлових будинках.

Натомість, ОСОБА_5 виконано взяті на себе зобов`язання за укладеними між сторонами угодами про будівництво індивідуальних житлових будинків та Статуту ЖБК «Марін-Білдер», повністю сплачено внесок за будівництво спірних будинків, а тому її права як члена житлово-будівельного кооперативу підлягають поновленню, що узгоджується з положеннями ст.19-1 Закону України «Про кооперацію»,статей 384, 392 ЦК України, Статуту ЖБК «Марін-Білдер».

Доводи є апелянтки про те, що ОСОБА_5 не сплатила повністю грошові кошти на будівництво, спростовуються матеріалами справи та рішеннями судів по справі 509/5216/13-ц, оскільки встановлено, що позивачка взяті на себе зобов`язання виконувала відповідно до укладених між сторонами угод та Статуту житлово-будівельного кооперативу, а кооперативом своїх зобов`язань не було виконано.

З приводупосилань представника ОСОБА_3 ОСОБА_4 на неможливістьрозгляду зазначеноїцивільної справита передчасністьухвалення оскаржуваногосудового рішеннячерез передуванняу провадженніОдеського апеляційногосуду справи№509/6850/19та упроваджені Овідіопольськогорайонного судуОдеської областісправи №509/4752/19,апеляційний судзазначає,що згідноз пунктом6частини першоїстатті 251ЦПК України,суд зобов`язанийзупинити провадженняу справіу разіоб`єктивноїнеможливості розглядуцієї справидо вирішенняіншої справи,що розглядаєтьсяв порядкуконституційного провадження,адміністративного,цивільного,господарського чикримінального судочинства,-до набраннязаконної силисудовим рішеннямв іншійсправі:суд неможе посилатисяна об`єктивнунеможливість розглядусправи увипадку,коли зібранідокази дозволяютьвстановити таоцінити обставини(факти),які єпредметом судовогорозгляду. Отже, підставою для зупинення провадження у справі є не лише існування іншої справи на розгляді в суді та припущення про те, що рішення по ній має значення для цивільної справи, що розглядається, а саме неможливість її розгляду до вирішення цієї іншої справи. Між двома справами повинен існувати близький взаємозв`язок, який зазвичай проявляється у тому, що факти, які будуть встановлені в одній справі (яка розглядається), будуть мати преюдиційне значення у іншій справі (провадження у якій зупинене).

Втім наявні у зазначеній цивільній справі докази дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду. Обставин які б могли бути встановлені у ході розгляду справ № 509/4752/19 та №509/6850/19 та унеможливили б розгляд заявлених позовних вимог у даній справі, апелянткою зазначено не було, так само і які саме обставини не могли бути встановлені судом самостійно при вирішенні даної справи та яким чином встановлені в справах № 509/4752/19 та №509/6850/19 обставини вплинуть на оцінку доказів, якими сторони обґрунтовують свої доводи у даній справі, виходячи з предмету та підстав позову.

Щодо інших доводів апеляційних скарг/ Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року). Інші доводи апеляційних скарг виходять за межs розгляду в суді першої інстанції (з врахуванням предмету та підстав позовних вимог) та відповідно не повинні бути предметом дослідження в суді апеляційної інстанції, а тому окремо не висвітлюються.

Таким чином, враховуючи вище наведене, положення діючого цивільного законодавства, оскільки доводи апеляційних скарг не спростовують висновків суду першої інстанції, обґрунтовано викладених у мотивувальній частині оскаржуваного рішення суду, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи, ґрунтуються на неправильному тлумаченні норм матеріального та процесуального права і фактично зводяться до переоцінки доказів, апеляційний суд дійшов висновку про відмову в задоволенні апеляційних скарг та на підставі ст. 375 ЦПК України залишає без змін оскаржуване рішення.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, Одеський апеляційний суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційні скарги представника ОСОБА_1 ОСОБА_2 та представника ОСОБА_3 ОСОБА_4 рішення залишити без задоволення.

Рішення Овідіопольського районного суду Одеської області від 11 березня 2020 року залишити без змін.

Постанова Одеського апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Судді Одеського апеляційного суду А.І. Дрішлюк

Р.Д. Громік

М.М. Драгомерецький

28.12.2020 року м. Одеса