Номер провадження: 22-ц/813/5196/20
Номер справи місцевого суду: 496/3134/19
Головуючий у першій інстанції Галич О.П.
Доповідач Дрішлюк А. І.
Категорія: 27
ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
22 грудня 2020 року м.Одеса
Одеський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді Дрішлюка А.І., суддів Драгомерецького М.М., Громіка Р.Д.,
при секретарі судового засідання Павлючук Ю.В.,
розглянувши у м. Одесі справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Біляївського районного суду Одеської області від 02 грудня 2019 року в цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Ідея Банк» про визнання недійсним кредитного договору,
ВСТАНОВИВ:
19 серпня 2019 року ОСОБА_1 до Біляївського районного суду Одеської області подано позовну заяву до Публічного акціонерного товариства «Ідея Банк» про визнання недійсним кредитного договору. Позивач зазначає, що 19.06.2018 року нею було складено кредитний договір № Р24.00301.004034055 з ПАТ «Ідея Банк». Згідно з зазначеним договором банк надає Позичальнику кредит (грошові кошти) на поточні потреби в сумі 51 568.00 грн. (п`ятдесят одна тисяча п`ятсот шістдесят вісім грн. 00 коп.), включаючи витрати на страховий платіж (у разі наявності), а позичальник зобов`язується одержати кредит і повернути його разом з процентними платежами (процентами та платою за обслуговування кредитної заборгованості) згідно з умовами цього договору (а.с 1-16).
02 грудня 2019 року рішенням Біляївського районного суду Одеського районного суду (суддя Галич О.П.) у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Ідея Банк» про визнання недійсним кредитного договору № Р 24.00301.004034055 від 19.06.2018 року відмовлено (а.с 77-88).
13 січня 2020 року засобами Укрпошти ОСОБА_1 направила апеляційну скаргу до Біляївського районного суду Одеської області на рішення від 02 грудня 2019 року. Вважає, що рішення ухвалене з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права та підлягає скасуванню. В своїй апеляційній скарзі відповідач пояснює, що відповідачем було подано відзив на позовну заяву з пропущенням строку, та подає клопотання про поновлення строку на подачу відзиву. На думку апелянта, строк на подання відзиву встановлено судом в ухвалі про відкриття провадження, з таких підстав може застосовуватися процедура продовження процесуального строку. Судом було встановлено п`ятнадцятиденний строк на для подання відзиву, отже строк сплинув, а несвоєчасне звернення відповідача за правовою допомогою не є поважною причиною пропуску встановленого судом строку. Також відповідач не виконав вимоги п.1.2 (договір не передбачає можливість Кредитором перераховувати кошти на рахунок ПАТ «Страхова компанія «Уніка Життя»), а отже суд першої інстанції прийшов до передчасного висновку про виконання зобов`язань по видачі кредиту в повному обсязі. Апелянт не погоджується з позицією суду першої інстанції і в частині отримання комісії за обслуговування кредитної заборгованості. Оскільки системний аналіз даних норм, дає підстави вважати, що Банк може встановлювати комісію за обслуговування кредиту, проте, існує ряд послуг, які Банк повинен надавати безоплатно. Споживач не зобов`язаний сплачувати кредитодавцеві будь-які збори, відсотки комісії або інші вартісні елементи кредиту, що не були зазначені у договорі. Кредитодавцю забороняється встановлювати у договорі про надання споживчого кредиту будь-які збори, відсотки, комісії, платежі тощо за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону. Але відповідачем було встановлено оплату за надання інформації, яка згідно Закону надається безоплатно. Апелянт вважає, що суд першої інстанції не зміг зрозуміти, що скаржник вказав в деяких абзацах, оскільки вони викладені 5 шрифтом, яким викладено і текст кредитного договору. Апелянт просить скасувати рішення Біляївського районного суду Одеської області від 02 грудня 2019 року та задовольнити позовні вимоги (а.с.100-106).
31 березня 22020 року засобами поштового зв`язку представник АТ «Ідея Банк» - Трофімова Л.А. направила відзив на апеляційну скаргу у якому зазначила, що твердження апелянта про передчасність висновку суду першої інстанції щодо виконання банком зобов`язання по видачі кредиту є надуманими виходячи зі змісту п. 1.1., 1.2, 1.6, 1.7 Кредитного договору. Окрім того відповідач звертає увагу на актуальну судову практику, згідно якої банкам надано право отримувати комісію за обслуговування кредитної заборгованості відповідно до положень ЗУ «Про споживче кредитування». Інші доводи позивача, на думку представника АТ «Ідея Банк» - Трофімової Л.А. спростовуються чинним законодавством, зокрема виходячи з положень ст.ст. 1054, 1055 ЦК України, оскільки сторонами було погоджено усі істотні для даного види договору умови, підстав для визнання його недійсним не існує. На підставі викладеного, просить залишити оскаржуване рішення без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.
З врахуванням недостатньої кількості суддів в Одеському апеляційному суді (з 2013 року кількість суддів в цивільній палаті зменшилася з 48 до 15, які фактично здійснюють судочинство), щодо яких здійснюється автоматизований розподіл справ (без урахування суддів, які хворіють, перебувають у відрядженні, знаходяться у відпустці), що створює надмірне навантаження та виключає можливість розгляду справи в строки, передбачені національним законодавством, судом апеляційної інстанції було здійснено розгляд справи з врахуванням поточного навантаження, яке обумовило збільшення строку розгляду справи по незалежним від суду причинам.
Сторони клопотання про проведення судового засідання за допомогою відеоконференцзв`язку не подавали. Оскільки явка до апеляційного суду не є обов`язковою, перешкоди для розгляду справи відсутні (ст. 8, ч. 2 ст. 372 ЦПК України).
Згідно з ч. 5 ст. 268 ЦПК України датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.
Приймаючи оскаржуване рішення суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не доведено підстав для визнання недійсним кредитного договору від 19 червня 2018 року, оскільки кредитний договір підписаний сторонами, які досягли згоди з усіх істотних умов договору, мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, а їх волевиявлення було вільним і відповідало їхній внутрішній волі; позивач під час укладення договору ознайомлювалась з його текстом та змістом в цілому, жодних заперечень щодо уточнення чи зміни його викладу не висловила; відповідач надав позивачу документи, які передували укладенню кредитного договору, у тому числі й щодо сукупної вартості кредиту, реальної процентної ставки, які були підписані позивачем
Дослідивши матеріали цивільної справи та доводи апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню виходячи з наступного.
З матеріалів справи вбачається, що 19 червня 2018 року між публічним акціонерним товариством «Ідея Банк», як кредитодавцем та ОСОБА_1 , як позичальником укладено кредитний договір № Р24.00301.004034055 про надання коштів в сумі 51568,00 грн., на поточні потреби, на строк 36 місяців, зі сплатою 15,00 % річних за користування кредитом (а.с.8-10).
У апеляційній скарзі ОСОБА_1 посилається на те, що висновки суду щодо виконання банком своїх зобов`язань за кредитним договором є хибними, оскільки відповідач не виконав вимог п. 1.2 Кредитного договору, перерахувавши на рахунок позивача лише частину суми, передбаченої вищенаведеним кредитним договором, а іншу частину суми у порушення вищезазначеного п.1.2 Кредитного договору, перерахував на банківський поточний рахунок страховика ПАТ «Страхова компанія «ПЗУ Україна страхування життя». З такими доводами апелянта апеляційний суд погодитись не може, виходячи з наступного.
Згідно п.1.1. кредитного договору, відповідач надає позивачу кредит (гроші кошти) на поточні потреби в сумі 51 568, 00 грн., включаючи витрати на страховий платіж, а позичальник зобов`язується одержати кредит і повернути його разом з процентними платежами (процентами та платою за обслуговування кредитної заборгованості) згідно з умовами цього Договору.
Згідно пункту 1.2. кредитного договору, Банк надає кредит у день підписання Кредитного договору строком на 36 місяців. Датою видачі кредиту, є дата списання коштів з позичкового рахунку для зарахування на банківський поточний рахунок Позичальника, вказаний в п.1.7. Договору.
Пунктом 1.6. Кредитного договору передбачено, що Позичальник надає свою згоду на укладення за рахунок позивача як страхувальника та застрахованої особи договору добровільного страхування життя. Цим договором Позичальник доручає та дає розпорядження Банку: переказати страховику в безготівковій формі кредитні кошти в частині суми страхового платежу, належного страховику, через транзитний рахунок Банку. Позичальник погоджується на страхування своїх, як застрахованої особи, пов`язаних із життям майнових інтересів, що не суперечить чинному законодавству України, згідно договору страхування, вигодонабувачем за яким виступає Банк.
Згідно п. 1.7 Кредитного договору, Банк відкриває Позичальнику банківський поточний рахунок № НОМЕР_1 у гривні в рамках пакету послуг 2620_Стартовий_ПР, що обслуговується на умовах Договору комплексного банківського обслуговування фізичних осіб.
З вищезазначених положень кредитного договору не вбачається обов`язку банку перерахувати усю суму передбачену кредитним договором спершу на поточний рахунок позивача, а вже потім виконати доручення позивача щодо укладання договору добровільного страхування життя, а відтак відповідні посилання апелянта є безпідставними та такими, що не відповідають змісту укладеного між нею та відповідачем кредитного договору та зводяться до хибного тлумачення його змісту.
З меморіального ордеру № 3369095 від 19 червня 2018 року вбачається, що відповідач перерахував на банківський поточний рахунок позивача № НОМЕР_1 кредитні кошти в розмірі 42795,02 грн. А відповідно до меморіальних ордерів № 3369090 та № 3369091 від 19 червня 2018 року, відповідач перерахував на банківський поточний рахунок страховика ПАТ «Страхова компанія «ПЗУ Україна страхування життя» страховий платіж в розмірі 8772,98 грн, як оплату по Договору добровільного страхування життя № Р24.00301.004034055 від 19.06.2018 року.
Враховуючи вищевикладене, апеляційний суд погоджується із висновком суду першої інстанції щодо фактичного виконання відповідачем свої зобов`язання по видачі кредиту у повному обсязі.
Щодо посилань апелянтки на те, що відповідачем, шляхом встановлення комісії банком, у порушення ст. 11 ЗУ «Про споживче кредитування», було встановлено плату за надання інформації, яка за законом повинна надаватись безкоштовно, апеляційний суд звертає увагу на те що, пунктом 1.4 Кредитного договору, на який посилається апелянтка встановлено, що Банк встановив плату за обслуговування кредиту, що включає в себе плату за: - надання інформації по рахункам Позичальника з використанням телефонних каналів зв`язку, а саме зі стаціонарних телефонів по Україні, в Контакт-центрі, шляхом направлення СМС - повідомлень щодо суми платежу за цим Договором, щодо зарахування платежу в погашення заборгованості за кредитом тощо; - надання інформації по рахунку Позичальника із використанням засобів електронного зв`язку шляхом направлення інформації про стан рахунку на адресу електронної пошти Позичальника; - опрацювання запитів Позичальника, що направлені Банку Позичальником із використанням різних каналів зв`язку, тощо.
Порядок же безоплатного надання банком інформації у порядку передбаченому ст. 11 ЗУ «Про споживче кредитування», встановлено п. 3.2.4 Кредитного договору, відповідно до якого не частіше одного разу на місяць позичальник має право вимагати у Банку безоплатного надання інформації про поточний розмір його заборгованості, розмір суми кредиту, повернутої Банку, виписки з рахунків щодо погашення заборгованості та іншої інформації, яка повинна надаватись позичальнику за законом.
Порівнюючи зміст вищенаведених пунктів Кредитного договору та аналізуючи зміст ст. 11 ЗУ «про споживче кредитування», апеляційний суд дійшов висновку, що послуги, передбачені п. 1.4 Кредитного договору, не є тотожними тим, надання яких передбачено ст. 11 Закону, та п.3.2.4 Кредитного договору. Зокрема якщо ст. 11 Закону та п.3.2.4 Кредитного договору передбачають можливості отримувати позичальником інформації не частіше одного разу на місяць, п. 1.4 Кредитного договору відповідних обмежень не містить, а також гарантує опрацювання банком запитів позичальника направлених різними каналами зв`язку.
У зв`язку із вищевикладеним апеляційний суд відхиляє також і наведені у додаткових поясненнях посилання ОСОБА_1 на висновки викладені у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 21 жовтня 2020 року у справі №194/1387/19. Так із наведеної постанови не вбачається, що кредитний договір укладений між сторонами містив пункт аналогічний п. 3.2.4 Кредитного договору укладеному між ПАТ «Ідея Банк» та ОСОБА_1 , яким було встановлено порядок безоплатного надання банком інформації у порядку передбаченому ст. 11 ЗУ «Про споживче кредитування», а відтак не зважаючи на те, що в обох справах відповідачем є ПАТ «Ідея Банк», апеляційний суд не може трактувати правові ситуації у справах №496/3134/19 та №194/1387/19 як тотожні.
Посилання ж апелянтки на те, що сторонами не було погоджено ціну послуг, що надаються банком, передбачених п. 1.4. Кредитного договору спростовуються наступним.
Так, відповідно п. 4 ч. 1 ст.1 Закону України «Про споживче кредитування» від 15.11.2016 року № 1734-VІІІ, загальні витрати за споживчим кредитом - це витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця та кредитного посередника (за наявності), для отримання, обслуговування і повернення кредиту.
Згідно з Законом України «Про споживче кредитування» від 15.11.2016 року № 1734-VІІІ банкам надано право отримувати комісію заобслуговування кредитної заборгованості. Отже, чинним законодавством України відповідачу надано право отримувати плату за обслуговування кредиту, оскільки таке прямо передбачено Законом України «Про споживче кредитування», а тому немає підстав для визнання Кредитного договору в цій частині недійсним.
Як вбачається з Паспорту споживчого кредиту (Інформація, яка надається до укладення договору про споживчий кредит) від 19.06.2018 року, яку власноручно підписала позивач, остання письмово підтвердила, що отримала та ознайомилась з інформацією про умови кредитування та орієнтовну загальну вартість кредиту, що надані виходячи із обраних позивачем умов кредитування. Підтвердила отримання позивачем всіх пояснень, необхідних для забезпечення можливості оцінити, чи адаптовано договір до потреб позивача та фінансової ситуації, зокрема шляхом роз`яснення наведеної інформації, в тому числі суттєвих характеристик запропонованих послуг та певних наслідків, які вони можуть мати для позивача, в тому числі, в разі не виконання зобов`язань за кредитним договором.
Так, позивача в тому числі, було повідомлено про: суму кредиту, що становить 51568 грн; строк кредитування 36 місяців; процентну ставку, відсотків річних -15%; тип процентної ставки - змінювана; порядок зміни змінюваної процентної ставки; плата заобслуговування кредитноїзаборгованості -2,10%, щомісячно від початкової суми кредиту; загальні витрати за кредитом - 60808 грн.; орієнтовна загальна вартість кредиту 103603.02 грн.; реальна річна процентна ставка - 97.89466859 %; щодо права на дострокове повернення кредиту та права на відмову від кредиту протягом 14 календарних днів від дня його укладення.
Графік щомісячних платежів наведений у Додатку до Паспорта споживчого кредиту відображає всі щомісячні платежі, з урахуваннямрозміру платиза обслуговування кредитної заборгованості, процентів за користування кредитом, погашення суми (тіла) кредиту та загальної місячної суми, що підлягає сплаті за розрахунковий період.
Крім того, у Кредитному договорі дублюється та міститься вся інформація як про суму кредиту (п.1.1.), так і про процентну ставку за користування кредитом, що становить 15% річних (п. 1.3.), плата за обслуговування кредиту, що відображена у графіку платежів (6.1.); порядок повернення заборгованості та порядок розрахунків (Розділ 2 Договору), про реальну річну процентну ставку в розмірі 97.89466859 % та про загальну вартість кредиту 103603,02 грн. ( п. 5.7).
Графік щомісячних платежів за кредитним договором наведений у п. 6.1. Кредитного договору, відображає всі щомісячні платежі, з урахуванням розміру плати заобслуговування кредитної заборгованості, процентів за користування кредитом, погашення суми (тіла) кредиту та загальної місячної суми, що підлягає сплаті за розрахунковий період.
Вищевикладені обставини спростовують також і доводи апелянта щодо порушення банком положень ст. 18 ЗУ «Про захист прав споживачів» та встановлення умов договору, що обмежують права споживача. Право банку отримувати плату за обслуговування кредиту прямо передбачено ЗУ «Про споживче кредитування», позивач обравши спосіб захисту своїх прав шляхом визнання кредитного договору недійсним з підстав передбачених статтями 11, 18 Закону України «Про захист прав споживачів» був зобов`язаний довести правову та фактичну підстави своїх позовних вимог, однак ОСОБА_1 не надано належних та допустимих доказів на підтвердження факту ненадання відповідачем інформації про умови кредитування при укладенні спірного договору, ані того, що умови договору суперечать вимогам законодавства України, а тому апеляційний суд вважає, що підстави для визнання Кредитного договору недійсним - відсутні.
Щодо посилань апелянта на оформлення договору 5 шрифтом. У апеляційній скаргу ОСОБА_1 цитує, друкуючи його 5 шрифтом, наступний висновок суду першої інстанції: «Щодо оформлення договору шрифтом у розмірі 5 слід зазначити, що зміст договору добре читається і не може розцінюватися як надання інформації у нечіткий, незрозумілий або двозначний спосіб» та наполягає на тому, що така позиція суду першої інстанції є хибною, оскільки позивач посилалась на конкретні правові норми вказуючи на це порушення, а суд лише зазначив, що таке порушення не є підставою для визнання договору недійсним, апелянтка також зазначила, що «сподівається, що поважний суд не зміг зрозуміти, що скаржник вказав у попередніх двох абзацах».
З приводу наведених вище доводів, по-перше, апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції, що наведений 5 шрифтом текст є чіткім, зрозумілим та добре читається. По-друге, у позовній заяві ОСОБА_1 посилалась на те, що друкування тексту договору шрифтом розміром 5 друкувальних пунктів є порушенням вимог чинного законодавства, що стосується оформлення документів, зокрема ДСТУ 4163:20 передбачає необхідність використання шрифту розміром 12-14 друкарських пунктів, а відтак банк у порушення вимог ч.2 ст. 19 ЗУ «Про захист прав споживачів» надав споживачу інформацію що стосується продуту у нечіткий, незрозумілий спосіб.
Втім, з п. 1.1. наказу Держспоживстандарту України від 07.04.2003 N 55 Національний стандарт України Державна уніфікована система документації Уніфікована система організаційно-розпорядчої документації «Вимоги до оформлювання документів ДСТУ 4163-2003» вбачається, що цей стандарт поширюється на організаційно-розпорядчі документи (далі - документи) - постанови, розпорядження, накази, положення, рішення, протоколи, акти, листи тощо, створювані в результаті діяльності: - органів державної влади України, органів місцевого самоврядування;- підприємств, установ, організацій та їх об`єднань усіх форм власності (далі - організацій).
Тобто, організаційно-розпорядчим документом є письмовий документ, у якому фіксують рішення адміністративних і організаційних питань, а також питань управління, взаємодії, забезпечення і регулювання діяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій та їх об`єднань усіх форм власності. А отже до спірного кредитного договору вимоги, встановлені ДСТУ 4163:20 застосуванню не підлягають.
Відтак, апеляційний суд констатує, з огляду на те, що наведений 5 шрифтом текст кредитного договору є чіткім, зрозумілим та добре читається, вчинення банком поршень, передбачених ч.2 ст. 19 ЗУ «Про захист прав споживачів» виявлено не було, висновок суду першої інстанції про те, що зміст договору не може розцінюватися як надання інформації у нечіткий, незрозумілий або двозначний спосіб є обґрунтованим.
Інших підстав незаконності та необґрунтованості оскаржуваного рішення апеляційна скарга не містить.
Враховуючи вищевикладене, апеляційний суд констатує відсуніть у матеріалах справи жодних належних, допустимих та достатніх доказів, існування підстав для визнання недійсним кредитного договору від 19 червня 2018 року, а відтак приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування оскаржуваного рішення.
Таким чином, враховуючи встановлені обставини справи, положення діючого національного законодавства, оскільки доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, обґрунтовано викладених у мотивувальній частині оскаржуваного судового рішення, апеляційний суд дійшов висновку про відмову в задоволенні апеляційної скарги та на підставі ст. 375 ЦПК України залишає без змін оскаржуване рішення.
На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, Одеський апеляційний суд,
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Біляївського районного суду Одеської області від 02 грудня 2019 року залишити без змін.
Постанова Одеського апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Судді Одеського апеляційного суду А.І. Дрішлюк
Р.Д. Громік
М.М. Драгомерецький
23.12.2020 року м. Одеса
