У Х В А Л А
27 квітня 2021 року
м. Київ
Справа № 496/3134/19
Провадження № 14-44цс21
Велика Палата Верховного Суду у складі:
судді-доповідача Штелик С. П.,
суддів Британчука В. В., Григор`євої І. В., Гриціва М. І., Гудими Д. А., Данішевської В. І., Єленіної Ж. М., Золотнікова О. С., Катеринчук Л. Й., Князєва В. С., Лобойка Л. М., Пількова К. М., Прокопенка О. Б., Пророка В. В., Сімоненко В. М., Ткача І. В.,
перевіривши наявність підстав для передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду цивільної справи за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Ідея Банк» про визнання недійсним кредитного договору
за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Біляївського районного суду Одеської області від 02 грудня 2019 року в складі судді: Галич О. П., та постанову Одеського апеляційного суду від 22 грудня 2020 року в складі колегії суддів Дрішлюка А. І., Драгомерецького М. М., Громіка Р. Д.
ВСТАНОВИЛА:
У серпні 2019 року ОСОБА_1 звернулася із позовом до Публічного акціонерного товариства «Ідея Банк» (далі - ПАТ «Ідея Банк») про визнання недійсним кредитного договору.
Позовні вимоги мотивовані тим, що 19 червня 2018 року нею було укладено кредитний договір № Р24.00301.004034055 з ПАТ «Ідея Банк». Згідно з зазначеним договором банк надає позичальнику кредит (грошові кошти) на поточні потреби в сумі 51 568 грн, включаючи витрати на страховий платіж (у разі наявності), а позичальник зобов`язується одержати кредит і повернути його разом з процентними платежами (процентами та платою за обслуговування кредитної заборгованості) згідно з умовами цього договору.
Відповідно до пункту 1.2 банк надає кредит у день підписання даного договору строком на 36 місяців. Датою видачі кредиту є дата списання коштів з позичкового рахунку для зарахування на банківський поточний рахунок позичальника вказаний в пункті 1.7. договору, надалі по тексту «БПР» (при видачі у готівковій формі). Згідно з пунктом 1.3. договору за користування кредитом позичальник сплачує проценти в розмірі 15 % річних від залишкової суми кредиту. Відповідно до частини другої пункту 1.4. договору позичальник сплачує плату за обслуговування кредитної заборгованості щомісячно в терміни та в розмірах, зазначених згідно графіку щомісячних платежів за кредитним договором. Згідно з умовами договору кредитні кошти зараховуються на поточний банківський рахунок позичальника вказаний в пункті 1.7. договору, а саме рахунок № НОМЕР_1 .
Позивачем 29 березня 2019 року було здійснено запит до ПАТ «Ідея банк» щодо надання інформації, що підтверджує відкриття вказаного рахунку, укладання договору комплексного банківського обслуговування між ПАТ «Ідея Банк» та ОСОБА_1 , документів, що підтверджують зарахування грошових коштів в сумі 51 568 грн на зазначений рахунок. Однак відповіді від ПАТ «Ідея Банк» позивач не отримала, доказів існування такого рахунку, договору та перерахування коштів не надано. У зв`язку з чим позивач вважає, що кредитний договір № Р24.00301.004034055 між ПАТ «Ідея Банк» та нею укладено не було.
Позивач також вважає, що відповідачем були порушені вимоги щодо зазначення істотних умов договору кредитування (строк дії договору; підтвердження про надання фінансовою установою додаткової інформації передбаченої частиною другою статті 12 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» до укладення з клієнтом договору; види забезпечення наданого кредиту; процентна ставка за кредитом, її тип; порядок дострокового повернення кредиту, що визначаються ЦК України та спеціальними Законами, що регулюють дану сферу правовідносин, а саме Закону України «Про споживче кредитування» та Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг».
Через відсутність численної кількості істотних умов договору, що впливають на можливість виконання сторонами договору, позивач вважає, що сторони в належній формі не досягли згоди з усіх істотних умов договору, а тому не може бути визнаним укладеним. Крім того, позивач посилається на те, що їй не було надано паспорт споживчого кредиту, який повинен надаватись згідно статті 9 Закону України «Про споживче кредитування» для порівняння різних пропозицій кредитодавця з метою прийняття ним обґрунтованого рішення про укладення відповідного договору, в тому числі з урахуванням обрання певного типу кредиту. Вказані вимоги Закону відповідачем не були виконані. Такі дії розглядаються як нечесна підприємницька практика в розумінні Закону України «Про захист прав споживачів», оскільки підприємницька практика є такою, що вводить в оману, якщо під час пропонування продукції споживачу, не надається або надається у нечіткий, незрозумілий або двозначний спосіб інформація, необхідна для здійснення свідомого вибору.
Відповідачем в частині другій пункту 1.4 договору встановлено обов`язок позичальника сплатити комісію за обслуговування кредитної заборгованості щомісячно в терміни та в розмірах, визначених згідно графіку щомісячних платежів за кредитним договором, але вказаний пункт договору порушує статті 11, 18, 19 Закону України «Про захист прав споживачів» та є грубим порушенням чинного законодавства.
Оспорюваний кредитний договір викладено в письмовій формі на папері з друкуванням тексту шрифтом розміром 5 друкувальних пунктів. Такі дії зроблені відповідачем навмисно з метою ускладнити та унеможливити позивачу прочитання тексту договору, ознайомлення з істотними умовами та відповідно неможливістю прийняття позивачем зваженого та свідомого рішення, щодо необхідності укладення договору саме на таких умовах. Друкування тексту договору шрифтом розміром 5 друкувальних пунктів є порушенням вимог чинного законодавства, що стосується оформлення документів, зокрема ДСТУ 4163:20 передбачає необхідність використання шрифту розміром 12-14 друкарських пунктів.
У порушення «Правил розрахунку банками України загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит», затверджених постановою правління НБ України № 49 від 08 червня 2017 року, відповідач не врахував при обчисленні загальної вартості кредиту витрати споживача на ведення рахунку № НОМЕР_1 в рамках пакету послуг 2620_Стартовий_ПР, що обслуговується на умовах договору комплексного банківського обслуговування фізичних осіб (пункт 1.7. договору), та не врахував плату за страхування згідно договору добровільного страхування життя (пункт 1.6. договору). У зв`язку з цим зазначена загальна вартість кредиту для споживача за весь строк користування кредитом (у тому числі тіло кредиту, відсотки, комісії та інші платежі) на момент укладення договору в розмірі 103 603,02 грн є значно заниженою та приховує реальну вартість кредиту. Зазначеними діями відповідач ввів в оману позивача, що призвело до завдання позивачу шкоди у вигляді необхідності сплати додаткових платежів, які не включені в загальну вартість кредиту. За нормами статті 19 Закону України «Про захист прав споживачів» правочини, здійснені з використанням нечесної підприємницької практики, є недійсними.
Також, відповідач порушив визначений законодавцем імперативно порядок заповнення таблиці, а саме: у колонці 2 за рядком 1 не зазначив дату видачі кредиту; у рядку 1 колонки 4 не зазначив чисту суму кредиту, розраховану згідно з методикою, наведеною в додатку 3 до цих правил; у колонках 7 (у розрізі платежів за колонками 7.1, 7.2, 7.3, 7.4 і т.д.) та 8 (у розрізі платежів за колонками 8.1, 8.2) не зазначив усі платежі споживача, пов`язані з отриманням, обслуговуванням та поверненням кредиту, а саме плату за ведення рахунку № НОМЕР_1 та плату за страхування згідно договору добровільного страхування життя; у рядку «Усього» за колонкою 4 не зазначив підсумок, розрахований без урахування значення чистої суми кредиту, зазначеної в рядку 1 цієї колонки. Отже, вказаний графік щомісячних платежів не відповідає формі встановленій Законом та не містить всіх визначених законом реквізитів. Тому суд має визнати пункт 6 договору недійсним.
ОСОБА_1 просила визнати недійсним кредитний договір від 19 червня 2018 року № Р24.00301.004034055, укладений між нею та ПАТ «Ідея Банк».
Рішенням Біляївського районного суду Одеської області від 02 грудня 2019 року, залишеним без змін постановою Одеського апеляційного суду від 22 грудня 2020 року, в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.
Рішення судів першої та апеляційної інстанції мотивовані тим, що:
в обґрунтування позовних вимог, позивач посилається на норми статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів», проте з 10 червня 2017 року, тобто, до укладення кредитного договору, стаття 11 Закону України «Про захист прав споживачів» застосовується до відносин споживчого кредитування у частині, що не суперечить Закону України «Про споживче кредитування». Відповідно до пункту 4 частини першої статті 1 Закону України «Про споживче кредитування» загальні витрати за споживчим кредитом - це витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця та кредитного посередника (за наявності), для отримання, обслуговування і повернення кредиту. Згідно з пунктом 1.10. кредитного договору банк встановив плату за обслуговування кредиту, що включає в себе плату за: надання інформації по рахунках Позичальника з використанням телефонних каналів зв`язку, а саме зі стаціонарних телефонів по Україні, в Контакт-центрі, шляхом направлення СМС - повідомлень щодо суми платежу за цим Договором, щодо зарахування платежу в погашення заборгованості за кредитом тощо; надання інформації по рахунку Позичальника із використанням засобів електронного зв`язку шляхом направлення інформації про стан рахунку на адресу електронної пошти Позичальника; опрацювання запитів Позичальника, що направлені Банку Позичальником із використанням різних каналів зв`язку тощо. Згідно з Паспортом споживчого кредиту (інформація, яка надається споживачу до укладення договору про споживчий кредит), який власноручно підписала позивач та з яким погодилась, плата за обслуговування кредитної заборгованості встановлена у розмірі 2.10 % від початкової суми кредиту, яку позивач, згідно з п. 2.1. Кредитного договору, щомісячно повинна сплачувати включно до 19 дня/числа кожного місяця, згідно Графіку щомісячних платежів. Позивач під час укладення Договору ознайомлювалася з його текстом та змістом в цілому, у тому числі, з Графіком щомісячних платежів за кредитними договором, Паспортом споживчого кредиту, жодних заперечень щодо уточнення чи зміни його викладу не висловила та з ними погодилась, про що свідчать її підписи. Згідно з Законом України «Про споживче кредитування» від 15 листопада 2016 року № 1734-VІІІ банкам надано право отримувати комісію за обслуговування кредитної заборгованості. Отже, чинним законодавством України відповідачу надано право отримувати плату за обслуговування кредиту, оскільки таке прямо передбачено Законом України «Про споживче кредитування», а тому немає підстав для визнання Кредитного договору в цій частині недійсним;
згідно паспорту споживчого кредиту (Інформація, яка надається до укладення договору про споживчий кредит) від 19 червня 2018 року, який власноручно підписала позивач, остання письмово підтвердила, що отримала та ознайомилась з інформацією про умови кредитування та орієнтовну загальну вартість кредиту, що надані виходячи із обраних позивачем умов кредитування. Підтвердила отримання позивачем всіх пояснень, необхідних для забезпечення можливості оцінити, чи адаптовано договір до потреб позивача та фінансової ситуації, зокрема шляхом роз`яснення наведеної інформації, в тому числі суттєвих характеристик запропонованих послуг та певних наслідків, які вони можуть мати для позивача, в тому числі, в разі не виконання зобов`язань за кредитним договором. Позивача в тому числі, було повідомлено про: суму кредиту, що становить 51 568 грн; строк кредитування 36 місяців; процентну ставку, відсотків річних - 15 %; тип процентної ставки - змінювана; порядок зміни змінюваної процентної ставки; плата за обслуговування кредитної заборгованості - 2,10 %, щомісячно від початкової суми кредиту; загальні витрати за кредитом - 60 808 грн; орієнтовна загальна вартість кредиту 103 603,02 грн; реальна річна процентна ставка - 97,89466859 %; щодо права на дострокове повернення кредиту та права на відмову від кредиту протягом 14 календарних днів від дня його укладення. Графік щомісячних платежів наведений у додатку до паспорта споживчого кредиту відображає всі щомісячні платежі, з урахуванням розміру плати за обслуговування кредитної заборгованості, процентів за користування кредитом, погашення суми (тіла) кредиту та загальної місячної суми, що підлягає сплаті за розрахунковий період. Крім того, у кредитному договорі дублюється та міститься вся інформація як про суму кредиту (пункт 1.1.), так і про процентну ставку за користування кредитом, що становить 15 % річних (пункт 1.3.), плата за обслуговування кредиту, що відображена у графіку платежів (6.1.); порядок повернення заборгованості та порядок розрахунків (розділ 2 договору), про реальну річну процентну ставку в розмірі 97,89466859 % та про загальну вартість кредиту - 103 603,02 грн (пункт 5.7). Графік щомісячних платежів за кредитним договором наведений у пункті 6.1. кредитного договору, відображає всі щомісячні платежі, з урахуванням розміру плати за обслуговування кредитної заборгованості, процентів за користування кредитом, погашення суми (тіла) кредиту та загальної місячної суми, що підлягає сплаті за розрахунковий період. Згідно з пунктом 5.1 кредитного договору, позивач заявляла та гарантувала, що відповідач, перед укладенням Кредитного договору повідомив позивача в належній формі в повному обсязі інформацію, передбачену законодавством України зазначена інформація їй відома та зрозуміла, ознайомилась з тарифами банку і згодна з ними; належний їй примірник оригіналу даного договору вручено відповідачем при підписанні даного договору; умови даного договору вважає справедливими і такими, що відповідають його інтересам, а також надає свою згоду на збір, зберігання використання та поширення через бюро кредитних історій, інформацію про нього, а також третім особам, у випадку невиконання позивачем взятих на себе зобов`язань. Позивач під час укладення Договору ознайомлювалась з його текстом та змістом в цілому, жодних заперечень щодо уточнення чи зміни його викладу не висловила, зміст договору жодним чином не порушує її законних прав та інтересів, а тому не існує жодних підстав для задоволення позову;
відповідно до статті 15 Закону України «Про споживче кредитування» позивач мала право протягом 14 календарних днів відкликати свою згоду на укладення договору про надання споживчого кредиту без пояснення причин. Вказане право позивача на відмову від договору також дублюється у пункті 3.2.3. кредитного договору. Проте, позивач не відмовлялася від одержання кредиту, свою згоду на укладення кредитного договору не відкликала, не зверталася до відповідача за додатковим роз`ясненням положень договору ні до, ні під час, ні після його укладення, тобто не скористалася цим своїм правом. Тому твердження позивача про те, що відповідач, перед укладенням договору не повідомив позивача в письмовій або усній формі щодо наявних форм кредитування, про орієнтовну сукупну вартість кредиту, в тому числі, про строк дії договору, тип процентної ставки, порядок дострокового повернення та ввів в оману позивача не відповідає дійсності;
позивач у позові посилається на те, що нею 29 березня 2019 року було здійснено запит до ПАТ «Ідея банк» щодо надання інформації, що підтверджує відкриття рахунку № НОМЕР_1 та документів, що підтверджують зарахування грошових коштів в сумі 51 568 грн, на зазначений рахунок. На вказане посилання, позивачем до позовної заяви не додано вказаний запит, а тому вказана обставина не знайшла свого підтвердження при розгляді справи;
меморіальним ордером № 3369095 від 19 червня 2018 року, відповідач перерахував на банківський поточний рахунок позивача № НОМЕР_1 кредитні кошти в розмірі 42 795,02 грн. А меморіальними ордерами № 3369090 та № 3369091 від 19 червня 2018 року, відповідач перерахував на банківський поточний рахунок страховика ПАТ «Страхова компанія «ПЗУ Україна страхування життя» страховий платіж в розмірі 8 772,98 грн як оплату по договору добровільного страхування життя № Р24.00301.004034055 від 19 червня 2018 року, чим фактично виконав свої зобов`язання по видачі кредиту у повному обсязі;
сторонами узгоджено предмет договору: грошові кошти на поточні потреби (пункт 1.1), сума кредиту - 51 568 грн, включаючи витрати на страховий платіж (пункт 1.1); строк повернення: на 36 місяців (пункт 1.2); проценти за користування кредитом в розмірі 15 % річних від залишкової суми кредиту, що відноситься типу процентної ставки: змінювана (пункт 1.3). Оспорюваний договір вчинений у письмовій формі. Даний договір був підписаний позивачем, жодних зауважень позивач не висловила, що свідчить про її згоду з умовами договору. Таким чином, сторонами було досягнуто згоди щодо всіх істотних умов, тобто кредитний договір є укладеним. Позивачем не доведено підстав для визнання недійсним кредитного договору від 19 червня 2018 року, оскільки кредитний договір підписаний сторонами, які досягли згоди з усіх істотних умов договору, мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, а їх волевиявлення було вільним і відповідало їхній внутрішній волі; позивач під час укладення договору ознайомлювалась з його текстом та змістом в цілому, жодних заперечень щодо уточнення чи зміни його викладу не висловила; відповідач надав позивачу документи, які передували укладенню кредитного договору, у тому числі й щодо сукупної вартості кредиту, реальної процентної ставки, які були підписані позивачем.
У січні 2021 року ОСОБА_1 подала касаційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржені рішення та ухвалити нове про задоволення позовних вимог.
Касаційна скарга мотивована тим, що законодавство, що регулює порядок укладення договорів споживчого кредитування в Україні зазнало змін в 2017 році з прийняттям Закону України «Про споживче кредитування». До цього часу судова практика з питання можливості встановлення кредитором комісії в кредитному договорі захищала боржника як слабку сторону в кредитних правовідносинах. Однак з прийняттям в 2017 році Закону України «Про споживче кредитування» судова практика змінилась. Тому суди першої та апеляційної інстанції приймають різні рішення у справах, що регулюють одні й ті самі правовідносини у споживчого кредитування. Підтвердженням цього є рішення ухвалені судами першої та апеляційної інстанції у справах № 583/3343/19, № 700/185/19, № 355/355/19 та інших. Суди протилежно трактують можливість встановлення в кредитному договорі комісії за обслуговування кредитного договору. Споживач не зобов`язаний сплачувати кредитодавцеві будь-які збори, відсотки комісії або інші вартісні елементи кредиту, що не були зазначені у договорі. Кредитодавцю забороняється встановлювати у договорі про надання споживчого кредиту будь-які збори, відсотки, комісії, платежі тощо за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону. Умова договору про надання споживчого кредиту, яка передбачає здійснення будь-яких платежів за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону, є нікчемною.
Зі змісту кредитного договору, укладеного між сторонами, неможливо визначити та встановити за які саме послуги надані банком, встановлено комісію, тобто, відповідно до умов пункту 1.4 банк надає інформацію по рахунках позичальника з використанням телефонних каналів зв`язку, а саме зі стаціонарних телефонів по Україні, в контакт-центрі, шляхом направлення смс-повідомлень щодо суми платежу за цим Договором, щодо зарахування платежу в погашення заборгованості за кредитом тощо; надання інформації по рахунках позичальника із використанням засобів електронного зв`язку шляхом направлення інформації про стан рахунку на адресу електронної пошти позичальника»; опрацювання запитів позичальника, що направлені банку позичальником із використанням різних каналів зв`язку тощо. Позичальник сплачує плату за обслуговування кредитної заборгованості щомісячно в терміни та в розмірах, визначених згідно графіку щомісячних платежів за кредитним договором. Проте не встановлена конкретна ціна кожної послуги. Відповідно до графіка щомісячних платежів, зазначена сукупна вартість комісії з розрахунком на кожен місяць. Тобто банк встановив плату за надання інформації, яка згідно Закону надається безоплатно.
Апеляційний суд неправильно застосував норми матеріального права та зробив передчасний висновок про законність встановлення відповідачем в кредитному договорі комісії за обслуговування кредитної заборгованості. У справах № 583/3343/19, № 194/1387/19 Верховний Суд визнав незаконним встановлення комісії за обслуговування кредиту в договорі ПАТ «Ідея банк».
У березні 2021 року банк через представника Трофімова Л. А. надав відзив на касаційну скаргу, в якому просить відмовити в задоволенні касаційної скарги, судові витрати покласти на позивача. У відзиві зазначає, що позичальник має можливість отримати безоплатну інформацію щодо свого кредиту лише 1 раз на місяць і за умови звернення до банку з такою вимогою. І тільки в цьому разі банк зобов`язаний надати безоплатну інформацію. Такий обов`язок банку закріплений і в умовах кредитного договору в підпункті 3.2.4 пункту 3.2.розділу 3. Послуги, вказані в пункті 1.4 кредитного договору мають іншу правову природу і надання послуг банку згідно цього договору мають на меті надання інформації без звернення позивача до банку 1 раз в місяць, тобто ця послуга надається платно, і позивач підписанням кредитного договору погодився додатково її оплачувати. У справах № 583/3343/19, № 194/1387/19 судами не було досліджено той факт, чи зверталися позивачі в банк з заявами про надання інформації, чи подавались ці заяви 1 раз в місяць, чи задовольняв банк ці заяви чи відмовляв у задоволенні посилаючись на умови викладені в кредитних договорах.
При укладенні 13 вересня 2018 року кредитного договору сторонами було досягнуто згоди з усіх його істотних умов та визначено: валюту кредитування, суму кредиту, процентну ставку за користування ним і порядок повернення кредиту, відповідальність сторін за невиконання або неналежне виконання умов договору, строки повернення коштів, сторони мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, а їх волевиявлення було вільним і відповідало їхній внутрішній волі. Так, підписавши договір, позивач засвідчила, що вона погодилася з його умовами. Крім того, позичальник в подальшому виконувала умови кредитного договору та сплачувала відповідні кошти.
У березні 2021 року ОСОБА_1 надала письмові пояснення, в яких зазначає про долучення доказів на підтвердження понесених витрат на правову допомогу. Вказує, що та обставина, що особа, яка надає правову допомогу не є адвокатом у справі, не може бути підставою для відмови у стягненні судових витрат, які стороною у справі фактично та реально понесено. Наразі відсутня правова позиція з приводу компенсації витрат на юридичну допомогу не адвокату у малозначній справі.
Ухвалою Верховного Суду від 25 лютого 2021 року відкрито касаційне провадження у справі.
Ухвалою Верховного Суду від 11 березня 2021 року справу призначено до судового розгляду.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 24 березня 2021 року зазначену справу передано на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
Відповідно до частини 5 статті 403 ЦПК України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії або палати, має право передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо дійде висновку, що справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.
Частинами першою та четвертою статті 404 ЦПК України визначено, що питання про передачу справи на розгляд палати, об`єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду вирішується судом за власною ініціативою або за клопотанням учасника справи. Про передачу справи на розгляд палати, об`єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду суд постановляє ухвалу, зокрема, з обґрунтуванням підстав, визначених у частинах п`ятій або шостій статті 403 цього Кодексу.
Обґрунтовуючи підставу для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду зазначила, що справа містить виключну правову проблему, оскільки законодавство, яке регулює порядок укладення договорів споживчого кредитування в Україні, зазнало змін в 2017 році з прийняттям Закону України «Про споживче кредитування». До цього часу судова практика з питання можливості встановлення кредитором комісії в кредитному договорі захищала боржника як слабку сторону в кредитних правовідносинах. Однак з прийняттям в 2017 році Закону України «Про споживче кредитування» судова практика змінилась. Суди протилежно трактують можливість встановлення в кредитному договорі комісії за обслуговування кредитного договору. Потенційно справи про визнання недійсним кредитного договору у частині встановлення комісії за обслуговування кредиту згідно Закону України «Про споживче кредитування» (стягнення заборгованості за такими договорами) можуть перебувати на розгляді не тільки у суді касаційної, але й судах апеляційної та першої інстанції, а також виникнути у майбутньому. Оскільки у переважній більшості випадків справи цієї категорії є малозначними в силу закону, то рішення Великої Палати Верховного Суду за наслідкам вирішення цієї правової проблеми має стати орієнтиром при вирішенні подібних справи судами першої та апеляційної інстанції. Колегія суддів Другої судової палати зазначила, що передача справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики з урахуванням таких аспектів розгляду справ про визнання недійсним кредитного договору у частині встановлення комісії за обслуговування кредиту згідно Закону України «Про споживче кредитування» (стягнення заборгованості за такими договорами), що свідчить про виключність цієї правової проблеми, зокрема, необхідність визначення: (а) чи можливе встановлення комісії згідно Закону України «Про споживче кредитування»; (б) чи має кваліфікуватися умова договору, що передбачає комісію, як дійсна/нікчемна/оспорювана.
На підтвердження існування виключної правової проблеми при вирішенні аналогічних спорів ухвала колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 24 березня 2021 року містить посилання на: постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 01 квітня 2020 року у справі № 583/3343/19 (провадження № 61-22778св19), постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 15 березня 2021 року в справі № 361/392/20 (провадження № 61-16470св20) та постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 21 жовтня 2020 року у справі № 194/1387/19 (провадження № 61-7416св20).
Згідно статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» (у редакції, чинній на момент укладення кредитного договору) цей Закон застосовується до відносин споживчого кредитування у частині, що не суперечить Закону України «Про споживче кредитування».
Відповідно до пункту 4 частини першої статті 1 Закону України «Про споживче кредитування» (у редакції, чинній на момент укладення оспорюваного договору) загальні витрати за споживчим кредитом - витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця та кредитного посередника (за наявності), для отримання, обслуговування і повернення кредиту.
Колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду визначила, що Законом України «Про споживче кредитування» безпосередньо передбачено право банку встановлювати у кредитному договорі комісію за обслуговування кредиту.
Згідно частини першої статті 11 Закону України «Про споживче кредитування» (у редакції, чинній на момент укладення кредитного договору) після укладення договору про споживчий кредит кредитодавець на вимогу споживача, але не частіше одного разу на місяць, у порядку та на умовах, передбачених договором про споживчий кредит, безоплатно повідомляє йому інформацію про поточний розмір його заборгованості, розмір суми кредиту, повернутої кредитодавцю, надає виписку з рахунку/рахунків (за їх наявності) щодо погашення заборгованості, зокрема інформацію про платежі за цим договором, які сплачені, які належить сплатити, дати сплати або періоди у часі та умови сплати таких сум (за можливості зазначення таких умов у виписці), а також іншу інформацію, надання якої передбачено цим Законом, іншими актами законодавства, а також договором про споживчий кредит.
Колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду зазначає, що аналіз судової практики свідчить про те, що сформувалося два підходи щодо застосування вказаних положень Закону України «Про споживче кредитування».
За першого підходу відбувається кваліфікація умови договору, що передбачає комісію, як оспорюваної. Наприклад: (1) у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 01 квітня 2020 року у справі № 583/3343/19 (провадження № 61-22778св19) зазначено, що: «колегія суддів не може погодитися з висновками судів щодо позовних вимог про визнання недійсними положень частини другої пункту 1.10, а також пункту 6 кредитного договору від 21 листопада 2018 року, щодо встановлення плати за обслуговування кредитної заборгованості, зважаючи на таке.
Відповідно до частин першої та другої статті 11 Закону України «Про споживче кредитування» після укладення договору про споживчий кредит кредитодавець на вимогу споживача, але не частіше одного разу на місяць, у порядку та на умовах, передбачених договором про споживчий кредит, безоплатно повідомляє йому інформацію про поточний розмір його заборгованості, розмір суми кредиту, повернутої кредитодавцю, надає виписку з рахунку/рахунків (за їх наявності) щодо погашення заборгованості, зокрема інформацію про платежі за цим договором, які сплачені, які належить сплатити, дати сплати або періоди у часі та умови сплати таких сум (за можливості зазначення таких умов у виписці), а також іншу інформацію, надання якої передбачено цим Законом, іншими актами законодавства, а також договором про споживчий кредит.
У разі якщо розмір майбутніх платежів і строки їх сплати не можуть бути встановлені у договорі про споживчий кредит (кредитування у вигляді кредитування рахунку, кредитної лінії тощо), споживачу також у строк, визначений цим договором, надається виписка з рахунку/рахунків (за їх наявності), у якій зазначаються: стан рахунку на певну дату, оборот коштів на рахунку за період часу, за який зроблена виписка з рахунку (з описом проведених операцій), баланс рахунку на початок періоду, за який зроблена виписка, баланс рахунку на кінець періоду, за який зроблена виписка, дати і суми здійснення операцій за рахунком споживача, застосована до проведених споживачем операцій процентна ставка, будь-які інші платежі, застосовані до проведених споживачем операцій за рахунком, та/або будь-яка інша інформація, передбачена договором про споживчий кредит.
Згідно з пунктом 1.10 кредитного договору від 21 листопада 2018 року позичальнику було встановлено плату за обслуговування кредиту, що включає в себе плату за: надання інформації по рахункам позичальника з використанням телефонних каналів зв`язку, а саме зі стаціонарних телефонів по Україні, в контакт-центрі, шляхом направлення СМС-повідомлень щодо суми платежу за цим договором, щодо зарахування платежу в погашення заборгованості за кредитом тощо; надання інформації по рахунку позичальника із використанням засобів електронного зв`язку шляхом направлення інформації про стан рахунку на адресу електронної пошти позичальника; опрацювання запитів позичальника, що направлені банку позичальником із використанням різних каналів зв`язку тощо.
Тобто, оспорюваним пунктом 1.10 кредитного договору позичальнику фактично було встановлено плату за надання інформації щодо його кредиту, безоплатність надання якої прямо встановлена частиною першою статті 11 Закону України «Про споживче кредитування».
При цьому, надання інших послуг, за вказану плату, умовами договору не передбачено.
Вказана щомісячна плата за обслуговування міститься й у пункті 6 кредитного договору, а саме у графіку щомісячних платежів.
Відповідно до положень частин першої-п`ятої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» (у редакції, чинній на час укладення кредитного договору) продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача. Частиною третьою цієї статті визначено перелік несправедливих умов договору. Вказаний перелік несправедливих умов у договорах із споживачами не є вичерпним. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним.
Враховуючи наведене, оскільки ОСОБА_1 було встановлено щомісячну плату за таку супутню послугу банку, яка за законом повинна надаватися їй безоплатно, вказаний пункт кредитного договору є несправедливим та підлягає визнанню недійсним.
Висновки судів попередніх інстанцій про те, що Законом України «Про споживче кредитування» прямо не передбачено заборону на встановлення плати за обслуговування кредитної заборгованості не спростовують наведених висновків колегії суддів та не впливають на правильність вирішення справи, оскільки, у даному випадку, банком у кредитному договорі була встановлена плата за ті послуги, які за вказаним законом повинні надаватися безоплатно».
Таким чином у справі № 583/3343/19 Верховний Суд зробив висновок про визнання недійсною умови кредитного договору, якою встановлено плату за надання інформації щодо кредиту.
Аналогічно у справі № 361/392/20 (постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 15 березня 2021 року в справі № 361/392/20 (провадження № 61-16470св20)) Верховний Суд дійшов висновку про визнання недійсною умови кредитного договору, якою встановлено плату за надання інформації щодо кредиту.
За другого підходу відбувається кваліфікація умови договору, що передбачає комісію, як нікчемної. Наприклад: (1) у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 21 жовтня 2020 року у справі № 194/1387/19 (провадження № 61-7416св20) вказано, що:
«відповідно до частин першої та другої статті 11 Закону України «Про споживче кредитування» після укладення договору про споживчий кредит кредитодавець на вимогу споживача, але не частіше одного разу на місяць, у порядку та на умовах, передбачених договором про споживчий кредит, безоплатно повідомляє йому інформацію про поточний розмір його заборгованості, розмір суми кредиту, повернутої кредитодавцю, надає виписку з рахунку/рахунків (за їх наявності) щодо погашення заборгованості, зокрема інформацію про платежі за цим договором, які сплачені, які належить сплатити, дати сплати або періоди у часі та умови сплати таких сум (за можливості зазначення таких умов у виписці), а також іншу інформацію, надання якої передбачено цим Законом, іншими актами законодавства, а також договором про споживчий кредит.
У разі якщо розмір майбутніх платежів і строки їх сплати не можуть бути встановлені у договорі про споживчий кредит (кредитування у вигляді кредитування рахунку, кредитної лінії тощо), споживачу також у строк, визначений цим договором, надається виписка з рахунку/рахунків (за їх наявності), у якій зазначаються: стан рахунку на певну дату, оборот коштів на рахунку за період часу, за який зроблена виписка з рахунку (з описом проведених операцій), баланс рахунку на початок періоду, за який зроблена виписка, баланс рахунку на кінець періоду, за який зроблена виписка, дати і суми здійснення операцій за рахунком споживача, застосована до проведених споживачем операцій процентна ставка, будь-які інші платежі, застосовані до проведених споживачем операцій за рахунком, та/або будь-яка інша інформація, передбачена договором про споживчий кредит.
Згідно пункту 1.10 кредитного договору № Z62.21654.004374315 від 26 вересня 2018 року позичальнику було встановлено плату за обслуговування кредиту, що включає в себе плату за: надання інформації по рахункам позичальника з використанням телефонних каналів зв`язку, а саме зі стаціонарних телефонів по Україні, в контакт-центрі, шляхом направлення СМС-повідомлень щодо суми платежу за цим договором, щодо зарахування платежу в погашення заборгованості за кредитом тощо; надання інформації по рахунку позичальника із використанням засобів електронного зв`язку шляхом направлення інформації про стан рахунку на адресу електронної пошти позичальника; опрацювання запитів позичальника, що направлені банку позичальником із використанням різних каналів зв`язку тощо.
Тобто, пунктом 1.10 кредитного договору фактично встановлено плату позичальника за надання інформації щодо його кредиту, безоплатність надання якої прямо встановлена частиною першою статті 11 Закону України «Про споживче кредитування».
Необхідність внесення плати за обслуговування кредиту передбачена й у пункті 6 кредитного договору, а саме у графіку щомісячних платежів.
Відповідно до частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування» умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними.
Згідно частини другої статті 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.
Враховуючи наведене, оскільки ОСОБА_1 було встановлено щомісячну плату за послуги банку, які за законом повинні надаватись безоплатно, суд констатує, що положення пунктів 1.10 та 6 кредитного договору № Z62.21654.004374315 від 26 вересня 2018 року, укладеного між ОСОБА_1 та АТ «Ідея Банк», щодо обов`язку позичальника сплачувати плату за обслуговування кредиту щомісячно в терміни та у розмірах, визначених графіком щомісячних платежів за кредитним договором є нікчемними.
Таким чином у справі № 194/1387/19 Верховний Суд зробив висновок про нікчемність умови кредитного договору, якою встановлено плату за надання інформації щодо кредиту.
Аналіз наведених постанов Верховного Суду свідчить про наявність розходжень у судовій практиці у справах з аналогічними підставами позову та подібними позовними вимогами.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зауважив, що одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який, між іншим, вимагає щоб при остаточному вирішенні справи судами їх рішення не викликали сумнівів (BRUMARESCU v. ROMANIA, заява № 28342/95, пункт 61, ЄСПЛ, від 28 жовтня 1999 року). Якщо конфліктна практика розвивається в межах одного з найвищих судових органів країни, цей суд сам стає джерелом правової невизначеності, тим самим підриває принцип правової визначеності та послаблює довіру громадськості до судової системи (LUPENI GREEK CATHOLIC PARISH AND OTHERS v. ROMANIA, заява № 76943/11, пункт 123, ЄСПЛ, від 29 листопада 2016 року). Судові рішення повинні бути розумно передбачуваними (S.W. v. THE UNITED KINGDOM, № 20166/92, § 36, ЄСПЛ, від 22 листопада 1995 року).
Надана судам роль в ухваленні судових рішень якраз і полягає в розвіюванні тих сумнівів щодо тлумачення, які існують. Оскільки завжди існуватиме потреба в з`ясуванні неоднозначних моментів і адаптації до обставин, які змінюються (VYERENTSOV v. UKRAINE, заява № 20372/11, пункт 65, ЄСПЛ, від 11 квітня 2013 року; DEL RIO PRADA v. SPAIN, заява № 42750/09, пункт 93, ЄСПЛ, від 21 жовтня 2013 року).
З огляду на зазначене Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про обґрунтованість підстав передачі цієї справи на її розгляд відповідно до частини п`ятої статті 403 ЦПК України та приймає цю справу до розгляду.
Згідно із частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Відповідно до частини тринадцятої статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Отже, справу слід розглядати в порядку спрощеного провадження за наявними у справі матеріалами.
Керуючись частиною тринадцятою статті 7, статтями 402 - 404 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду
УХВАЛИЛА:
1. Прийняти до розгляду справу за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Ідея Банк» про визнання недійсним кредитного договору.
2. Призначити справу до розгляду Великою Палатою Верховного Суду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними в ній матеріалами на 15 червня 2021 року в приміщенні Верховного Суду за адресою: м. Київ, вул. Пилипа Орлика, 8.
3. Копію цієї ухвали надіслати учасникам справи до відома.
4. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач /підпис/ С. П. Штелик Судді: /підпис/ В. В. Британчук /підпис/ Л. Й. Катеринчук /підпис/ І. В. Григор`єва /підпис/ В. С. Князєв /підпис/ М. І. Гриців /підпис/ Л. М. Лобойко /підпис/ Д. А. Гудима /підпис/ К. М. Пільков /підпис/ В. І. Данішевська /підпис/ О. Б. Прокопенко /підпис/ Ж. М. Єленіна /підпис/ В. В. Пророк /підпис/ О. С. Золотніков /підпис/ В. М. Сімоненко /підпис/ І. В. Ткач Згідно з оригіналом /підпис/ /підпис/ /підпис/
