ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
_____________________________________________________________________________________________
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
21 грудня 2020 рокум. ОдесаСправа № 916/371/20Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді: Діброви Г.І.
суддів: Принцевської Н.М., Ярош А.І.
секретар судового засідання: Клименко О.В.
за участю представників учасників справи:
від Приватного підприємства Італ Кераміка, м. Одеса не з`явився;
від Товариства з обмеженою відповідальністю СМАРТОМ, м. Одеса не з`явився.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю СМАРТОМ, м. Одеса
на рішення Господарського суду Одеської області від 28.09.2020 року, м. Одеса, суддя Шаратов Ю.А., повний текст рішення складено та підписано 08.10.2020 року
у справі № 916/371/20
за позовом Приватного підприємства Італ Кераміка, м. Одеса
до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю СМАРТОМ, м. Одеса
про стягнення заборгованості за Договором поставки від 03.04.2019 року № 2886 в розмірі 494100 грн. 36 коп., з якої 392 392 грн. 94 коп. сума основного боргу, 42 801 грн. 24 % річних, 5101 грн. 10 коп. інфляційні збитки, 53 805 грн. 32 коп. - пеня,-
В С Т А Н О В И В:
Короткий зміст позовних вимог та рішення суду першої інстанції.
У лютому 2020 року Приватне підприємство Італ Кераміка, м. Одеса звернулось до Господарського суду Одеської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю СМАРТОМ, м. Одеса, в якій просило суд стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю СМАРТОМ, м. Одеса на користь Приватного підприємства Італ Кераміка, м. Одеса 494 100 грн. 36 коп., з яких 392 392 грн. 94 коп. сума основного боргу, 42 801 грн. 24 % річних, 5 101 грн. 10 коп. інфляційні збитки, 53 805 грн. 32 коп. пеня, а також відшкодувати позивачу за рахунок відповідача судові витрати.
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем свої зобов`язань за договором поставки від 03.04.2019 року № 2186 в частині своєчасної та повної оплати вартості поставленого товару.
Рішенням Господарського суду Одеської області від 28.09.2020 року у справі №916/371/20 (суддя Шаратов Ю.А.) закрито провадження у справі № 916/371/20 за позовом Приватного підприємства Італ Кераміка до Товариства з обмеженою відповідальністю Смартом в частині стягнення суми пені в розмірі 18 894,00 грн.; в іншій частині позов задоволено; стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю Смартом на користь Приватного підприємства Італ Кераміка 392 392,94 грн. суму основного боргу, 34 911,32 грн. пені, 42 801,00 грн. 24 % річних, 5 101,10 грн. інфляційних втрат та витрати на сплату судового збору в розмірі 7411,52 грн.
Рішення суду першої інстанції обґрунтовано тим, що позивачем належними та допустимими доказами по справі доведено невиконання відповідачем свого обов`язку по повній оплаті товару за Договором поставки від 03.04.2019 року № 2186 в узгоджені сторонами строки оплати, в зв`язку з чим у позивача виникло права нарахувати пеню, 24 % річних та інфляційні втрати. При цьому судом було встановлено, що відповідачем після відкриття провадження у справі сплачено позивачу за поставлений товар відповідно до договору від 03.04.2019 року суму в розмірі 18 894,00 грн., що підтверджується платіжним дорученням від 28.09.2020 року № 1752, з огляду на що та враховуючи приписи п. 4.9 укладеного між сторонами договору, дійшов висновку про закриття провадження у справі в частині стягнення пені в цій частині .
Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу, узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи.
Товариство з обмеженою відповідальністю СМАРТОМ, м. Одеса з рішенням суду першої інстанції не погодилось, тому звернулось до Південно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, у якій просило суд рішення Господарського суду Одеської області від 28.09.2020 року у справі № 916/371/20 в частині стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю СМАРТОМ, м. Одеса на користь Приватного підприємства Італ Кераміка 34 911,32 грн. пені, 42 801,00 грн. 24 % річних скасувати та відмовити у задоволенні вказаних позовних вимог.
Апеляційна скарга мотивована порушенням місцевим господарським судом норм матеріального і процесуального права та неповним з`ясуванням всіх обставин справи. Зокрема, скаржник зазначає, що відповідно до ч. 3 ст. 692, ч. 2 ст. 536 та ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України необхідно враховувати, що відсотки за користування грошовими коштами, які за умовами договору нараховуються за кожен день прострочення виконання зобов`язання, за своєю правовою природою, ураховуючи спосіб їх обчислення за кожен день прострочення, підпадають під визначення пені (ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України), яку позивач вже нарахував відповідно до п. 9.2 договору в розмірі двох облікових ставок Національного банку України від несплаченої покупцем суми за кожен день прострочення за цей самий період, що не узгоджується з приписами ст. 61 Конституції України, за змістом якої ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне і те саме правопорушення. Між тим, господарський суд на вказане, за твердженням відповідача, уваги не звернув і мотивів відхилення даних доводів відповідача у рішенні не навів, що суперечить положенням ч. 1, 4 ст. 236 Господарського процесуального кодексу України.
Скаржник зауважує, що з огляду на очевидну неспівмірність заявлених до стягнення сум санкцій у вигляді пені, процентів річних і інфляційних нарахувань та враховуючи, що не є справедливим, коли наслідки невиконання боржником зобов`язання вочевидь більш вигідні для кредитора, ніж належне виконання такого зобов`язання, на думку скаржника, буде справедливим, пропорційним і таким, що відповідатиме обставинам цієї справи, які мають юридичне значення та наведеним вище критеріям, обмежити розмір санкцій та відмовити у їх стягненні з вищенаведених підстав.
Також скаржник вважає помилковим твердження суду щодо того, що сплачена сума в розмірі 18 894 грн. частково припинила зобов`язання відповідача зі сплати пені, сума якої погашається у першу чергу, оскільки не було враховано призначення платежу, вказане відповідачем при перерахуванні коштів, що суперечить нормам цивільного законодавства.
Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 19.11.2020 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю СМАРТОМ, м. Одеса на рішення Господарського суду Одеської області від 28.09.2020 року у справі № 916/371/20, справу призначено до судового розгляду.
Позивач своїм правом згідно ч. 1 ст. 263 Господарського процесуального кодексу України не скористався, відзив на апеляційну скаргу не надав, що згідно з ч. 3 ст. 263 Господарського процесуального кодексу України не перешкоджає перегляду оскаржуваного рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку.
В судове засідання представники учасників справи не з`явились, про дату, час та місце розгляду апеляційної скарги повідомлені належним чином, про що свідчать наявні у матеріалах справи поштові повідомлення про вручення ухвали Південно-західного апеляційного господарського суду про відкриття провадження у справі та призначення її до розгляду, будь-яких клопотань чи заяв суду не надали.
Згідно із нормами ч. 12 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України, неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Відповідно до положень п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Також, відповідно до рішень Європейського суду з прав людини, що набули статусу остаточного, зокрема "Іззетов проти України", "Пискал проти України", "Майстер проти України", "Субот проти України", "Крюков проти України", "Крат проти України", "Сокор проти України", "Кобченко проти України", "Шульга проти України", "Лагун проти України", "Буряк проти України", "ТОВ "ФПК "ГРОСС" проти України", "Гержик проти України" суду потрібно дотримуватись розумного строку для судового провадження.
Вказане узгоджується з рішенням Європейського суду з прав людини від 08 листопада 2005 року у справі «Смірнов проти України», відповідно до якого в силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції.
Розумним, зокрема, вважається строк, що є об`єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.
В своїх рішеннях Європейський суд також наголошує, що сторона, яка задіяна в ході судового розгляду, зобов`язана з розумним інтервалом сама цікавитись провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки.
Оскільки судом апеляційної інстанції створено всі необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства, вжито заходи для належного повідомлення сторін про час та місце розгляду справи, враховуючи, що участь в засіданні суду є правом, а не обов`язком сторін, явка учасників судового процесу ухвалою суду не визнана обов`язковою, колегія суддів вважає за можливе розглянути справу за відсутності представників учасників справи.
Суд апеляційної інстанції, у відповідності до ст. 269 Господарського процесуального кодексу України, переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Обговоривши доводи та вимоги апеляційної скарги, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права України, фактичні обставини справи, оцінивши докази на їх підтвердження в межах доводів апеляційної скарги, надавши правову кваліфікацію відносинам сторін і виходячи з фактів, встановлених у процесі перегляду справи, правових норм, які підлягають застосуванню, та матеріалів справи, судова колегія вважає, що апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю СМАРТОМ, м. Одеса не потребує задоволення, а рішення Господарського суду Одеської області від 28.09.2020 року у справі № 916/371/20 є правомірним та таким, що не потребує скасування, виходячи з наступного.
Господарським судом Одеської області та Південно-західним апеляційним господарським судом було встановлено та неоспорено учасниками справи наступні обставини.
03.04.2019 року між Приватним підприємством Італ Кераміка, м. Одеса (постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю СМАРТОМ, м. Одеса (покупець) було укладено договір поставки № 2886, відповідно до п. 1.1, 1.2 якого, в порядку та на умовах, визначених цим договором, продавець зобов`язався поставити і передати у власність покупцю визначений цим договором товар, а саме будівельні матеріали відповідно до всіх видаткових накладних, виписаних в період дії даного договору, які є невід`ємною частиною даного договору, а покупець зобов`язався прийняти цей товар і своєчасно здійснити його оплату відповідно до умов даного договору. Сторони визнають, що видаткова накладна, підписана сторонами, є погодженням асортименту товару, його кількості та ціни, прирівнюється до специфікації та є невід`ємною частиною цього договору.
Згідно із п. 4.1, 4.2 договору сума даного договору визначається загальною вартістю поставлених за даним договором товарів згідно накладних протягом строку його дії, ціни на товар остаточно визначаються сторонами в накладних на момент поставки партії товару та згідно з п. 4.4. цього договору.
Пунктами 4.5.1, 4.5.2 п. 4.5 договору покупець зобов`язався повністю розрахуватись за кожну отриману партію товару в залежності від умови її оплати наступним чином:
- при поставці товару із 100 % передоплатою відповідно до виставленого постачальником рахунку для оплати за умови надходження всієї суми на банківський рахунок постачальника до відпуску товару по накладній;
- при поставці з оплатою за фактом отримання товару (якщо товар відпущений з відстрочкою платежу, а строк розрахунків в накладній не зазначений) протягом 30 (тридцяти) календарних днів з моменту прийняття покупцем зазначеної партії на суму, вказану в накладній.
У разі прострочення оплати товару, грошові кошти, які покупець зобов`язаний був сплатити постачальнику вважаються такими, що знаходяться у неправомірному користуванні покупця. За неправомірне користування такими грошовими коштами покупець додатково до пені та штрафу, передбачених п. 9.2 цього договору, зобов`язаний сплатити постачальнику відсотки за користування чужими грошима у розмірі 24 % річних, які справляються по день сплати боргу постачальнику (п. 4.7 договору).
Відповідно до п. 4.9 договору за рахунок коштів, переведених покупцем згідно з договором, його грошові зобов`язання припиняють у наступній черговості:
- у першу чергу пеня, передбачена п. 9.2 цього договору;
- у другу чергу платежі, передбачені п. 4.7 цього договору;
- у третю чергу прострочені платежі;
- у четверту чергу поточні платежі.
Пунктом 9.1 договору сторони погодили, що у випадку порушення своїх зобов`язань за договором сторони несуть відповідальність, визначену даним договором та чинним в Україні законодавством.
Згідно з п. 9.2 договору за порушення строку оплати, визначеного п. 4.5 договору покупець зобов`язаний сплатити постачальнику пеню у розмірі подвійної облікової ставка НБУ від несплаченої суми за кожен день прострочення платежу.
На виконання умов вищезазначеного договору Приватне підприємство Італ Кераміка, м. Одеса поставило Товариству з обмеженою відповідальністю СМАРТОМ, м.Одеса товар на загальну суму 727 076,43 грн., що підтверджується видатковими накладними підписаними та скріпленими печатками сторін (а.с. 20-59), а саме: від 08.04.2019 року № 804190130 на суму 1900,00 грн.; від 16.04.2019 року № 1604190188 на суму 1182,80 грн.; від 16.04.2019 року №164190189 на суму 29942,73 грн.; від 23.04.2019 року № 2304190040 на суму 19939,60 грн.; від 06.05.2019 року № 605190026 на суму 30860,69 грн.; від 06.05.2019 року № 605190027 на суму 9938,50 грн.; від 20.05.2019 року №2005190229 на суму 1164,00 грн.; від 27.05.2019 року № 2705190323 на суму 17 459,24 грн.; від 27.05.2019 року № 2705190324 на суму 48376,80 грн.; від 03.06.2019 року №306190113 на суму 476,20 грн.; від 03.06.2019 року № 306190114 на суму 3225,20 грн.; від 03.06.2019 року № 306190115 на суму 2755,30 грн.; від 03.06.2019 року №306190120 на суму 71,45 грн.; від 03.06.2019 року № 306190121 на суму 3007,70 грн.; від 03.06.2019 року №306190122 на суму 595,50 грн.; від 11.06.2019 року № 1106190091 на суму 10900,00 грн.; від 19.06.2019 року № 1906190085 на суму 6701,24 грн.; від 19.06.2019 року №1906190086 на суму 328,00 грн.; від 19.06.2019 року № 1906190087 на суму 1970,00 грн.; від 19.06.2019 року № 1906190088 на суму 306,90 грн.; від 19.06.2019 року № 1906190089 на суму 5152,46 грн.; від 19.06.2019 року № 1906190090 на суму 612,73 грн.; від 20.06.2019 року №2006190220 на суму 2358,80 грн.; від 23.07.2019 року № 2307190214 на суму 43934,75 грн.; від 23.07.2019 року № 2307190215 на суму 6 850,40 грн.; від 23.07.2019 року №2307190216 на суму 4 657,50 грн.; від 23.07.2019 року № 2307190217 на суму 3727,60 грн.; від 23.07.2019 року № 2307190228 на суму 156492,23 грн.; від 26.07.2019 року №2607190087 на суму 41358,00 грн.; від 26.07.2019 року № 2607190088 на суму 195387,71 грн.; від 01.08.2019 року № 108190254 на суму 1217,40 грн.; від 02.08.2019 року № 208190200 на суму 4787,50 грн.; від 02.08.2019 року № 208190201 на суму 21619,00 грн.; від 07.08.2019 року № 708190108 на суму 10535,00 грн.; від 12.08.2019 року № 1208190061 на суму 26285,00 грн.; від 13.08.2019 року № 1308190001 на суму 403,50 грн.; від 13.08.2019 року №1308190005 на суму 9440,00 грн.; від 13.08.2019 року №1308190013 на суму 1155,00 грн.
Відповідачем отриманий за вказаними видатковими накладними товар було оплачено частково на загальну суму 334 683,49 грн., що підтверджується банківською випискою з особового рахунку Приватного підприємства Італ Кераміка, м. Одеса (а.с. 64-67), а саме: 19939,60 грн. 17.05.2019 року; 29942,73 грн. 17.05.2019 року; 1182,80 грн. 17.05.2019 року; 1900,00 грн. 17.05.2019 року; 30860,69 грн. 20.05.2019 року; 9938,50 грн. 20.05.2019 року; 476,20 грн. 04.06.2019 року; 595,50 грн. 04.06.2019 року; 1164,00 грн. 04.06.2019 року; 48376,80 грн. 04.06.2019 року; 3225,20 грн. 04.06.2019 року; 3007,70 грн. 04.06.2019 року; 71,45 грн. 04.06.2019 року; 17459,24 грн. 15.07.2019 року; 2755,30 грн. 16.07.2019 року; 10900,00 грн. 16.07.2019 року; 612,73 грн. 16.07.2019 року; 306,90 грн. 16.07.2019 року; 5152,46 грн. 16.07.2019 року; 6701,24 грн. 16.07.2019 року; 328,00 грн. 16.07.2019 року; 2358,80 грн. 16.07.2019 року; 1970,00 грн. 16.07.2019 року; 1217,40 грн. 12.08.2019 року; 3727,60 грн. 12.08.2019 року; 4657,50 грн. 12.08.2019 року; 41358,00 грн. 13.08.2019 року; 6850,40 грн. 13.08.2019 року; 4787,50 грн. 20.08.2019 року; 403,50 грн. 06.09.2019 року; 10535,00 грн. 06.09.2019 року; 43934,75 грн. 06.09.2019 року; 9440,00 грн. 22.10.2019 року; 1155,00 грн. 22.10.2019 року; 7391,00 грн. 22.10.2019 року.
Докази оплати вартості отриманого товару на суму 392 392,94 грн. у матеріалах справи відсутні та відповідачем у справі факт несплати отриманого товару в повному обсязі не заперечується.
Разом з тим, матеріали справи містять рахунки на вищевказану суму, а саме:
- від 23.07.2019 року № 22446 на суму 156 492,23 грн.;
- від 26.07.2019 року № 22764 на суму 195 387,71 грн.;
- від 02.08.2019 року № 23313 на суму 21 619,00 грн.;
- від 12.08.2019 року № 23936 на суму 26 285,00 грн.
Крім того, матеріали справи містять платіжне доручення від 28.09.2020 року № 1752, відповідно до якого Товариство з обмеженою відповідальністю СМАРТОМ, м. Одеса сплатило на рахунок Приватного підприємства Італ Кераміка, м. Одеса 18 894,00 грн., призначення платежу: ост. оплата за товари згідно рахунку на оплату № 23936 від 12 серпня 2019 року.
Норми права, які регулюють спірні правовідносини, доводи та мотиви відхилення аргументів, викладених скаржником в апеляційній скарзі, за якими суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції.
Скаржником рішення суду першої інстанції фактично оскаржується лише в частині стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю СМАРТОМ, м. Одеса на користь Приватного підприємства Італ Кераміка 34 911,32 грн. пені, 42 801,00 грн. 24 % річних, з огляду на що, рішення суду переглядається лише в межах зазначених доводів та вимог, а обставини правомірності стягнення судом першої інстанції з відповідача суми основної заборгованості та нарахованих позивачем інфляційних втрат колегією суддів Південно-західного апеляційного господарського суду не переглядаються в апеляційному порядку.
За загальними положеннями цивільного законодавства, зобов`язання виникають з підстав, зазначених у ст. 11 Цивільного кодексу України. За приписами ч. 2 цієї ж статті підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини, інші юридичні факти. Підставою виникнення цивільних прав та обов`язків є дії осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також дії, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.
Відповідно до ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.
За змістом ч. 1 ст. 174 Господарського кодексу України господарські зобов`язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
Згідно з ч. 1 ст. 175 Господарського Кодексу України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку. Майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до вимог ст. 193 Господарського кодексу України, суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором. Зобов`язана сторона має право відмовитися від виконання зобов`язання у разі неналежного виконання другою стороною обов`язків, що є необхідною умовою виконання.
Статтями 525, 526 і 629 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами, а зобов`язання за ним має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно зі ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (стаття 628 Цивільного кодексу України).
У відповідності до приписів ст. 509 Цивільного кодексу України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматись від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.
Статтею 265 Господарського кодексу України встановлено, що за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) в обумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.
Згідно із ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
За положеннями ст. 662 Цивільного кодексу України, продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу. Продавець повинен одночасно з товаром передати покупцеві його приналежності та документи (технічний паспорт, сертифікат якості тощо), що стосуються товару та підлягають переданню разом із товаром відповідно до договору або актів цивільного законодавства.
Продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень ст. 530 цього Кодексу (ст. 663 Цивільного кодексу України).
Частиною 1 ст. 664 Цивільного кодексу України передбачено, що обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: 1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов`язок продавця доставити товар; 2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару. Договором купівлі-продажу може бути встановлений інший момент виконання продавцем обов`язку передати товар.
Відповідно до ст. 689 Цивільного кодексу України, покупець зобов`язаний прийняти товар, крім випадків, коли він має право вимагати заміни товару або має право відмовитися від договору купівлі-продажу. Покупець зобов`язаний вчинити дії, які відповідно до вимог, що звичайно ставляться, необхідні з його боку для забезпечення передання та одержання товару, якщо інше не встановлено договором або актами цивільного законодавства.
Частина 1 ст. 692 Цивільного кодексу України встановлює, що покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Відповідно ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
При цьому, обов`язок відповідача оплатити товар (з огляду на приписи ст. 692 Цивільного кодексу України) виникає з моменту його прийняття.
Так, судом першої інстанції було встановлено, та сторонами по справі не заперечується, що на виконання умов укладеного між сторонами договору поставки від 03.04.2019 року № 2886, Приватне підприємство Італ Кераміка, м. Одеса поставило Товариству з обмеженою відповідальністю СМАРТОМ, м. Одеса товар на загальну суму 727 076,43 грн., що підтверджується видатковими накладними, підписаними належним чином та скріпленими печатками сторін, при цьому отриманий товар Товариство з обмеженою відповідальністю СМАРТОМ, м. Одеса оплатило частково на загальну суму 334 683,49 грн., тобто залишок заборгованості складає 392 392,94 грн., доказів оплати якого матеріали справи не містять.
В зв`язку з неповною та несвоєчасною оплатою вартості отриманого товару позивачем було нараховано до стягнення з відповідача пеню та 24 % річних, стягнення яких фактично оскаржується відповідачем.
Щодо заявленої до стягнення суми пені, судова колегія зазначає наступне.
Положеннями ст. 610 Цивільного кодексу України передбачено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).
Згідно із п. 3 ч. 1 ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.
Відповідно до ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Відповідно до положень ч. 1 ст. 216, ч. 2 ст. 217 та ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції. Штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.
У розумінні ст. 230 Господарського кодексу України пеня є господарською санкцією у вигляді грошової суми, яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання.
Згідно зі ст. 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання.
Водночас, у відповідності до ст. 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань", розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Згідно із ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.
Згідно з п. 9.2 укладеного між сторонами Договору за порушення строку оплати, визначеного п. 4.5. Договору покупець зобов`язаний сплатити постачальнику пеню у розмірі подвійної облікової ставка НБУ від несплаченої суми за кожен день прострочення платежу.
Тобто, як вірно зазначив суд першої інстанції, позивач цілком правомірно нарахував та просив суд стягнути з відповідача пеню за прострочку виконання ним свого договірного грошового зобов`язання.
Судовою колегією було перевірено здійснені позивачем та судом першої розрахунки заявленої до стягнення суми пені, за результатами чого суд апеляційної інстанції погоджується із висновком суду першої інстанції, щодо того, що пеня за прострочення оплати за договором від 03.04.2019 року за кожною видатковою накладною, враховуючи визначений договором кінцевий строк оплати, який позивачем визначено вірно, та самостійно обраний позивачем кінцевий строк нарахувань, складає 53 844,30 грн., яка є більшою від самостійно визначеної позивачем суми пені у розмірі 53 805,32 грн., з огляду на що та з урахуванням принципу диспозитивності визначення позивачем заявлених до стягнення сум, як вірно зазначено судом першої інстанції, може бути задоволена тільки в межах заявлених позовних вимог.
При цьому матеріалами справи підтверджується, що відповідачем після відкриття провадження у справі сплачено позивачу за поставлений товар відповідно до договору від 03.04.2019 грошові кошти в розмірі 18 894,00 грн., що підтверджується платіжним дорученням від 28.09.2020 року № 1752.
Відповідно до п. 4.9 укладеного між сторонами договору за рахунок коштів, переведених покупцем згідно з договором, його грошові зобов`язання припиняються у наступній черговості:
- у першу чергу пеня, передбачена п. 9.2 цього договору;
- у другу чергу платежі, передбачені п. 4.7 цього договору;
- у третю чергу прострочені платежі;
- у четверту чергу поточні платежі.
Отже, як вірно зауважено судом першої інстанції, сплачена відповідачем сума в розмірі 18 894,00 грн. частково припинила його договірне грошове зобов`язання зі сплати пені, сума якої погашається у першу чергу.
При цьому посилання скаржника на те, що сплачена сума в розмірі 18 894 грн. має бути зарахована в суму основної заборгованості з огляду на призначення платежу, вказане відповідачем при перерахуванні коштів, судовою колегією не приймаються до уваги, оскільки, як вже зазначалось, сторони самостійно, враховуючи принцип свободи договору, підписавши без зауважень та заперечень договір поставки, з якого виникли спірні правовідносини, прийняли на себе обумовлені ним зобов`язання, в тому числі і щодо черговості погашення грошових зобов`язань за ним, з огляду на що, підстав для зарахування вказаних коштів в суму основної заборгованості, навіть з урахуванням призначення платежу, на вбачається.
З урахуванням викладеного, колегія суддів апеляційного господарського суду погоджується із висновком суду першої інстанції про закриття провадження у справі в частині стягнення з відповідача на користь позивача в частині суми пені в розмірі 18 894,00 грн. та відповідно стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю СМАРТОМ на користь Приватного підприємства Італ Кераміка різниці між заявленою до стягнення сумою пені та сумою пені, провадження щодо якої підлягає закриттю, а саме у розмірі 34911,32 грн.
Що стосується заявлених до стягнення з відповідача 24 % річних, судова колегія зазначає таке.
Статтею 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
За змістом ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України нарахування трьох процентів річних входить до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредитору.
Проценти, передбачені ст. 625 Цивільного кодексу України, за своєю природою є відшкодуванням кредитору понесених втрат за несвоєчасне повернення грошових коштів. Тобто такі проценти є гарантією для кредитора у вигляді настання певних негативних правових наслідків для боржника через неналежне виконання ним узятих за договором зобов`язань.
Отже, наслідки прострочення боржником грошового зобов`язання у вигляді трьох процентів річних не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника та незалежно від сплати ним неустойки (пені) за порушення виконання зобов`язання.
Так, умовами п. 4.7. договору сторони погодили, що у разі прострочення оплати товару, грошові кошти, які покупець зобов`язаний був сплатити постачальнику вважаються такими, що знаходяться у неправомірному користуванні покупця. За неправомірне користування такими грошовими коштами покупець додатково до пені та штрафу, передбачених п. 9.2 цього договору, зобов`язаний сплатити постачальнику відсотки за користування чужими грошима у розмірі 24 % річних, які справляються по день сплати боргу постачальнику.
Судовою колегією було перевірено здійснені позивачем та судом першої розрахунки заявлених до стягнення 24 % річних, за результатами чого суд апеляційної інстанції погоджується із висновком суду першої інстанції, щодо того, що 24% річних за прострочення оплати за договором від 03.04.2019 року за кожною видатковою накладною, враховуючи визначений договором кінцевий строк оплати, який позивачем визначено вірно, та самостійно обраний позивачем кінцевий строк нарахувань, складає 42 801,16 грн., яка є більшою від самостійно визначеної позивачем суми 24% річних у розмірі 42 801,00 грн., з огляду на що та з урахуванням принципу диспозитивності визначення позивачем заявлених до стягнення сум, як вірно зазначено судом першої інстанції, може бути задоволена тільки в межах заявлених позовних вимог.
З урахуванням викладеного судова колегія погоджується із висновком суду першої інстанції про стягнення з відповідача на користь позивача 42 801,00 грн. 24% річних.
Що стосується доводів апеляційної скарги стосовно того, що в даному випадку відповідача притягнуто до подвійної правової відповідальності, з урахуванням розміру річних та стягнення одночасно з цим пені, судова колегія зазначає таке.
З апеляційної скарги вбачається, що вищевказаного висновку скаржник дійшов з урахуванням правового висновку Верховного Суду України, викладеного в постановах від 12.12.2011 року у справі № 07/238-10 (провадження № 3-132гс11), від 24.12.2013 року у справі № 8/5025/1402/12 (провадження №3-37гс13), від 01.07.2014 року у справі №5010/1575/2012-20/83 (провадження №3-32гс14), від 01.07.2014 року у справі №11/5026/1925/2012 (провадження № 3-31гс14).
У наведених вище постановах Верховного Суду України, висловлено правову позицію про те, що, застосовуючи у подібних правовідносинах положення ч. 3 ст. 692, ч. 2 ст. 536 та ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, необхідно враховувати, що відсотки за користування грошовими коштами, які за умовами договору нараховуються за кожен день прострочення виконання зобов`язання, за своєю правовою природою, ураховуючи спосіб їх обчислення за кожен день прострочення, підпадають під визначення пені (ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України), яку сторони вже нарахували відповідно до договору в розмірі двох облікових ставок Національного банку України від несплаченої покупцем суми за кожен день прострочення за цей самий період, що не узгоджується з приписами ст. 61 Конституції України, за змістом якої ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне і те саме правопорушення.
Однак обставини у справі № 916/371/20 є відмінними від обставин у справах, у яких зроблено вищезазначений висновок.
Так, з укладеного між сторонами договору вбачається, що у п. 4.7. Договору сторони погодили, що за неправомірне користування такими грошовими коштами покупець додатково до пені та штрафу, передбачених п. 9.2. цього договору, зобов`язаний сплатити постачальнику відсотки за користування чужими грошима у розмірі 24 % річних, які справляються по день сплати боргу постачальнику, тобто сторони скориставшись принципом свободи договору, дійшли згоди щодо зміни розміру процентів, передбачених ч.2 ст. 625 Цивільного кодексу України, і встановили їх в розмірі 24 %, право на що прямо передбачено цією нормою права.
Тобто п. 4.7 договору не передбачає умови про нарахування процентів за користування чужими грошовими коштами за кожен день прострочення виконання зобов`язання, тому й правовий висновок Верховного Суду України, викладений в постановах від 12.12.2011 року у справі № 07/238-10 (провадження № 3-132гс11), від 24.12.2013 року у справі № 8/5025/1402/12 (провадження №3-37гс13), від 01.07.2014 року у справі № 5010/1575/2012-20/83 (провадження №3-32гс14), від 01.07.2014 року у справі №11/5026/1925/2012 (провадження № 3-31гс14), не може бути застосовним до наведених вище умов договору.
Аналогічної правової позиції дотримується Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 року у справі № 902/417/18.
Крім того, у вказаній постанові Велика Палата Верховного Суду, як на те посилається, скаржник, дійсно дійшла висновку про те, що якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов`язань, зокрема з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами боржника та кредитора.
З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України, оскільки всі вони спрямовані на відновлення майнової сфери боржника. Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, та, зокрема, зазначених вище критеріїв, суд може зменшити загальний розмір відсотків річних як відповідальності за час прострочення грошового зобов`язання.
Тобто фактично, у вказаній постанові Велика Палата верховного Суду дійшла висновку, що за певних умов та з урахуванням конкретних обставин справи, за аналогією ч.1 ст. 233 Господарського кодексу України, суд може зменшити розмір заявлених до стягнення відсотків річних.
Проте, судова колегія зауважує, що за загальним правилом таке зменшення відбувається тільки за клопотанням заінтересованої сторони, при цьому, суд має взяти до уваги ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу,та вказані обставини мають бути доведені заінтересованою стороною.
Разом з тим, судова колегія наголошує, що під час розгляду справи в суді першої інстанції скаржником відповідне клопотання не заявлялось, що унеможливлює зменшення розміру заявлених до стягнення відсотків річних в даному випадку.
Крім того, судова колегія наголошує, що ст. 6 і 627 Цивільного кодексу України передбачено свободу договору, що полягає в тому, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Необхідно зазначити, що свобода договору передбачає не лише право сторін вільно виявляти волю на вступ у договірні відносини, але включає також можливість визначати зміст договору, у тому числі і визначати способи забезпечення договірних зобов`язань та гарантії прав сторін. Саме така свобода обмежується рамками чинних нормативних актів, звичаїв ділового обороту, а дії сторін повинні відповідати вимогам розумності, добросовісності та справедливості.
Свобода договору означає право громадян або юридичних осіб, та інших суб`єктів цивільного права вступати чи утримуватися від вступу у будь-які договірні відносини. Свобода договору проявляється також у можливості наданій сторонам визначати умови такого договору. Однак під час укладання договору, визначаючи його умови, сторони повинні дотримуватись нормативно-правових актів.
А саме, ч. 4 ст. 179 Господарського кодексу України зазначено, що при укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі: - вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству; - примірного договору, рекомендованого органом управління суб`єктам господарювання для використання при укладенні ними договорів, коли сторони мають право за взаємною згодою змінювати окремі умови, передбачені примірним договором, або доповнювати його зміст; - типового договору, затвердженого Кабінетом Міністрів України, чи у випадках, передбачених законом, іншим органом державної влади, коли сторони не можуть відступати від змісту типового договору, але мають право конкретизувати його умови; - договору приєднання, запропонованого однією стороною для інших можливих суб`єктів, коли ці суб`єкти у разі вступу в договір не мають права наполягати на зміні його змісту. Тобто Господарський кодекс України також передбачає широку свободу сторін при укладенні господарських договорів, з урахуванням того, що суб`єкти господарювання є рівними за своїм правовим статусом.
Тобто, сторони в добровільному порядку, підписавши вказаний договір з урахуванням принципу свободи договору, погодили відповідний відсоток річних, а тому і підстави для відмови у задоволенні позовних вимог в цій частині, враховуючи викладене вище, відсутні.
За таких обставин, колегія суддів Південно-західного апеляційного господарського суду погоджується з висновком суду першої інстанції про задоволення позовних вимог про стягнення з відповідача суми пені та 24 % річних у заявленому розмірі, при цьому доводи скаржника, викладені в апеляційній скарзі, є такими, що спростовуються наявними матеріалами справи.
За таких обставин судова колегія вважає, що апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю СМАРТОМ, м. Одеса не потребує задоволення, а рішення Господарського суду Одеської області від 28.09.2020 року у справі № 916/371/20 в оскаржуваній частині відповідає обставинам справи та вимогам закону після здійсненого апеляційного перегляду справи в межах заявлених доводів та вимог апеляційної скарги та достатніх правових підстав для його скасування з мотивів, зазначених в апеляційній скарзі, не вбачається.
Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за апеляційний перегляд судового рішення покладаються на скаржника.
Керуючись ст. 129, 269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд, -
П О С Т А Н О В И В:
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю СМАРТОМ, м.Одеса на рішення Господарського суду Одеської області від 28.09.2020 року у справі №916/371/20 залишити без задоволення, рішення Господарського суду Одеської області від 28.09.2020 року у справі № 916/371/20 залишити без змін.
Постанова суду є остаточною і не підлягає оскарженню, крім випадків, передбачених у п.2 ч. 3 ст. 287 Господарського процесуального кодексу України.
Вступна і резолютивна частина постанови проголошені в судовому засіданні 21.12.2020 року.
Повний текст постанови складено 22 грудня 2020 року.
Головуючий суддя Г.І. ДіброваСудді Н.М. Принцевська А.І. Ярош
