ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
Провадження № 22-ц/803/8951/20 Справа № 215/4477/20 Суддя у 1-й інстанції - Камбул М. О. Суддя у 2-й інстанції - Барильська А. П.
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
16 грудня 2020 року м.Кривий Ріг
Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді Барильської А.П.
суддів - Бондар Я.М., Зубакової В.П.
секретар судового засідання Голуб О.О.
сторони:
позивач ОСОБА_1
відповідач Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Кривому Розі, в порядку спрощеного позовного провадження, апеляційні скарги Меланчука Ігоря Віталійовича, який діє в інтересах та від імені ОСОБА_1 та Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області на рішення Тернівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 03 вересня2020 року, яке ухвалено суддею Камбул М.О. у місті Кривому Розі Дніпропетровської області та повний текст рішення суду складено 04 вересня 2020 року, -
В С Т А Н О В И В:
В серпні2020року позивачзвернувся зпозовом доУправління виконавчоїдирекції Фондусоціального страхуванняУкраїни вДніпропетровській області(надалі-«Фонд»)про відшкодуванняморальної шкоди,заподіяної працівникувнаслідок ушкодженняйого здоров`я,посилаючись на те, що він тривалий час працював в шкідливих умовах, що потягло за собою втрату професійної працездатності.Висновком МСЕК від 16 травня 2001 року позивачу первинно встановлено 45 % втрати професійної працездатності у зв`язку з професійним захворюванням, безстроково. Позивач просив суд стягнути з відповідача на його користь моральну шкоду у розмірі 212 535 грн. без утримання податку з доходу фізичних осіб.
Рішенням Тернівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 03 вересня2020 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.
Стягнуто з Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській областіна користь позивача в рахунок відшкодування моральної шкоди 75 000 грн. без утримання податку з доходу фізичних осіб.
Стягнуто з ПрАТ«Суха Балка» на користь держави судові витрати у розмірі 840,80 грн.
В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.
В апеляційній скарзі представник позивача ОСОБА_2 просить змінити рішення суду в частині розміру стягнутої судом моральної шкоди, задовольнивши позовні вимоги позивача у повному обсязі.
Обґрунтовуючи вимоги апеляційної скарги, апелянт вказує на те, що визначений судом розмір моральної шкоди є значно заниженим, таким, що не відповідає глибині моральних страждань позивача, які останній відчуває з урахуванням отриманого професійного захворювання та значної втрати професійної працездатності, безстроково. Вказує, що суд при визначенні розміру моральної шкоди не врахував, що внаслідок отриманого професійного захворювання позивачу систематично спричиняється фізичний біль та обмеження рухів в шийному і поперековому - крижовому відділі хребта з іррадіацією в тазовий пояс, біль в правій нозі, який утруднює ходу, періодичний біль в шийному відділі хребта, біль та обмеження об`ємів рухів в правому тазостегновому і колінних суглобах, біль в руках. Крім того, у зв`язку з професійним захворюванням істотно змінився звичайний спосіб життя позивача, знизилась його життєва активність, тривалі курси лікування призвели до нераціональних втрат часу та енергії, оскільки позивач в значній мірі позбавлений можливості реалізовувати свої звички та бажання, порушення функцій організму призводить до необхідності залучення додаткових зусиль та ресурсів для організації життя.
Вважає, що судом першої інстанції не враховано роз`яснення, що містяться у Постанові Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 року № 4 «Про судову практику у справах про відшкодування моральної шкоди», а саме відсоток втрати працездатності, необхідність постійного лікування та проходження численних оглядів МСЕК, та пов`язані з цим моральні страждання позивача, істотність вимушених змін в його житті, важкість стану здоров`я та ступінь вини відповідача, у зв`язку з чим вважає суму стягнутої моральної шкоди необґрунтованою та значно заниженою.
В апеляційній скарзі Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області ставить питання про скасування рішення суду та ухвалення нового рішення про відмову у задоволенні позову в повному обсязі, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.
На думку апелянта, Фонд є неналежним відповідачем по справі, оскільки п. 8 ст. 36 Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо реформування загальнообов`язкового державного соціального страхування та легалізації фонду оплати праці», який набрав чинності з 01.01.2015 року, визначено, що відшкодування моральної (немайнової) шкоди потерпілим від нещасних випадків на виробництві або професійних захворювань і членам їхніх сімей не є страховою виплатою та здійснюється незалежно від часу настання страхового випадку відповідно до положень Цивільного кодексу України та Кодексу законів про працю України.
Крім того, звертає увагу на те, що судом першої інстанції не враховано, що саме неправомірні дії посадових осіб підприємства, яке не створило безпечних умов праці призвели до професійного захворювання позивача.
У відзиві на апеляційну скаргу представника позивача Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області зазначає про те, що оскільки відшкодування моральної шкоди потерпілому на виробництві незалежно від часу настання страхового випадку не є страхованою виплату, а тому відсутні підстави для покладання на відповідача обов`язку здійснювати таку виплату, у зв`язку з чим просить апеляційну скаргу представника позивача залишити без задоволення та задовольнити апеляційну скаргу Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області.
Заслухавши суддю-доповідача, представника Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області Лутоніну Н.В., яка підтримала доводи апеляційної скарги та просила її задовольнити, перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість рішення суду в межах заявлених вимог, доводів апеляційних скарг, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги підлягають залишенню - залишенню без задоволення, з наступних підстав.
Судом встановлено та з матеріалів справи вбачається, що позивач з 27 травня 1975 року по 01 грудня 1975 року працював підземним прохідником, з 01 грудня 1975 року по 28 липня 1981 року бійцем респіраторника ВГРЧ, з 28 липня 1981 року по 18 грудня 1995 року підземним кріпильником шахти №1 Смолінського рудоуправління Східного гірничозбагачувального комбінату, з 18 грудня 1995 року по 17 жовтня 2000 року підземним гірником шахти №1 Смолінського рудоуправління Східного гірничозбагачувального комбінату. 17 жовтня 2000 року позивач звільнений з підприємства у зв`язку з виходом на пенсію (а.с. 22-32).
Висновком МСЕК від 16 травня 2001 року позивачу первинно встановлено 45 % втрати професійної працездатності у зв`язку з професійним захворюванням, безстроково (а.с. 13-15).
Відповідно до п. 15 Акту №10 розслідування професійного захворювання від 03 травня 2001 року, причиною професійного захворювання у позивача є фізичні навантаження, несприятливий мікроклімат та вимушена робоча поза (а.с. 10).
Суд, частково задовольняючи позов, обґрунтовано виходив з доведеності позовних вимог ОСОБА_1 та вірно встановив, що спори про відшкодування моральної шкоди повинні вирішуватись за законодавством, яке було чинним на момент виникнення у потерпілого права на відшкодування моральної шкоди. Право на відшкодування моральної шкоди настає з дня встановлення потерпілому МСЕК стійкої втрати професійної працездатності, оскільки позивачу первинно встановлена стійка втрата професійної працездатності у 2001 році, суд правомірно поклав обов`язок з відшкодування моральної шкоди на відповідача.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо наявності правових підстав для відшкодування моральної шкоди, та з визначеним судом розміром моральної шкоди, з огляду на наступне.
Відповідно дост. 264 ЦПК України, суд під час ухвалення рішення, серед інших питань, вирішує які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин та яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
Статтею 3Конституції України передбачено, що людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.
Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави.
Частина 4 статті 43, частина 1 статті 46Конституції України встановлюють, що кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, є одним із видів загальнообов`язкового державного соціального страхування (стаття 4 Закону України від 14 січня 1998 року № 16/98-ВР «Основи законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування»), правове регулювання якого здійснювалося, зокрема Законом України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» від 23 вересня 1999 року, який набрав чинності з 01 квітня 2001 року.
Норми вказаного Закону від 23 вересня 1999 року «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» в редакції, чинній з моменту прийняття цього Закону, тобто з 01 квітня 2001 року і до внесення змінЗаконом України від 23 лютого 2007 року № 717-V, передбачали, що: відшкодування моральної шкоди застрахованим і членам їх сімей є завданням страхування від нещасного випадку (абзац 4 статті 1); у разі настання страхового випадку Фонд зобов`язаний у встановленому законодавством порядку своєчасно та в повному обсязі відшкодувати шкоду, заподіяну працівникові внаслідок ушкодження його здоров`я або в разі його смерті, виплачуючи йому або особам, які перебували на його утриманні, грошову суму за моральну шкоду за наявності факту заподіяння цієї шкоди потерпілому (підпункт «е» пункту 1 частини першої статті 21); за наявності факту заподіяння моральної шкоди потерпілому провадиться страхова виплата за моральну шкоду (частина третя статті 28); моральна (немайнова) шкода, заподіяна умовами виробництва, яка не спричинила втрати потерпілим професійної працездатності, відшкодовується Фондом за заявою потерпілого з викладом характеру заподіяної моральної (немайнової) шкоди та за поданням відповідного висновку медичних органів. Відшкодування здійснюється у вигляді одноразової страхової виплати незалежно від інших видів страхових виплат (частина третя статті 34).
З огляду на положення статей 21, 28, 30, 34, 35 Закону від 23 вересня 1999 року «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності», який має право на отримання потерпілим страхових виплат у разі настання стійкої втрати працездатності, у тому числі виплати за моральну шкоду, виникає в особи з дня встановлення їй такої стійкої втрати працездатності вперше висновком МСЕК.
Постановою ПленумуВерховного СудуУкраїни від27березня 1992року №6«Про практикурозгляду судамицивільних справза позовамипро відшкодуванняшкоди» (зі змінами та доповненнями) надано роз`яснення про те, що, оскільки питання відшкодування моральної шкоди регулюються законодавчими актами, введеними у дію в різні строки, суду необхідно в кожній справі з`ясовувати характер правовідносин сторін і встановлювати: якими правовими нормами вони регулюються, чи допускає відповідне законодавство відшкодування моральної шкоди при такому виді правовідносин,коли набрав чинності законодавчий акт, що визначає умови і порядок відшкодування моральної шкоди в цих випадках, та коли були вчинені дії, якими заподіяно цю шкоду.
Тобто, спори щодо відшкодування шкоди на підставіЗакону України«Про загальнообов`язковедержавне соціальнестрахування віднещасного випадкуна виробництвіта професійногозахворювання,які спричиниливтрату працездатності» повинні вирішуватися на підставі законодавства, яке було чинним на момент виникнення в потерпілого права на її відшкодування. Право на відшкодування шкоди настає з дня встановлення потерпілому МСЕК стійкої втрати професійної працездатності.
Таким чином, право на відшкодування моральної шкоди виникає у позивача ОСОБА_1 з дня встановлення МСЕК стійкої втрати професійної працездатності, тобто 16 травня 2001 року.
Частинами першою, третьою статті 28Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності»в редакції, чинній на час встановлення позивачу висновком МСЕК від 16 травня 2001 року стійкої втрати професійної працездатності, визначено, що страховими виплатами є грошові суми, які згідно зі статтею 21цього Закону Фондвиплачує застрахованому чи особам, які мають на це право, у разі настання страхового випадку. За наявності факту заподіяння моральної шкоди потерпілому провадиться страхова виплата за моральну шкоду. Відповідно до статті 13зазначеного Законустраховим випадком є нещасний випадок на виробництві або професійне захворювання, що спричинили застрахованому професійно зумовлену фізичну чи психічну травму за обставин, зазначених у статті 14цього Закону, з настанням яких виникає право застрахованої особи на отримання матеріального забезпечення та/або соціальних послуг.
Відповідно до абзацу 4 статті1, підпункту «е» пункту 1 частини першої статті 21, частини третьої статті 34 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» завданнями страхування від нещасного випадку є, зокрема відшкодування матеріальної та моральної шкоди застрахованим і членам їх сімей.
У разі настання страхового випадку Фонд зобов`язаний у встановленому законодавством порядку своєчасно та в повному обсязі відшкодовувати шкоду, заподіяну працівникові внаслідок ушкодження його здоров`я або в разі його смерті, виплачуючи йому або особам, які перебували на його утриманні, зокрема, грошову суму за моральну шкоду за наявності факту заподіяння цієї шкоди потерпілому. Моральна (немайнова) шкода, заподіяна умовами виробництва, яка не спричинила втрати потерпілим професійної працездатності, відшкодовується Фондом за заявою потерпілого з викладом характеру заподіяної моральної (немайнової) шкоди та за поданням відповідного висновку медичних органів. Відшкодування здійснюється у вигляді одноразової страхової виплати незалежно від інших видів страхових виплат. Сума страхової виплати за моральну (немайнову) шкоду визначається в судовому порядку.
Пунктом 27 статті 77Закону Українивід 20грудня 2005року «ПроДержавний бюджетУкраїни на2006рік» та пунктом 22 статті 71Закону України«Про Державнийбюджет Українина 2007рік» зупинено дію абзацу 4 статті 1, підпункту «е» пункту 1 частини першої статті 21, частини третьої статті 28та частини третьої статті 34 Закону № 1105-XIV, якими обов`язок відшкодування моральної шкоди було покладено на Фонд.
Крім того, Законом України від 23 лютого 2007 року № 717-V «Про внесення змін до Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасних випадків на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності», що набрав чинності 20 березня 2007 року, виключено частину третю статті 34 Закону № 1105-XIV, яка передбачала право потерпілого на відшкодування моральної шкоди.
Конституційний Суд України у рішенні від 08 жовтня 2008 року у справі№ 1-32/2008 зазначені зміни доЗакону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності»визнав такими, що відповідають Конституції України(є конституційними) з огляду на те, що право громадян на відшкодування моральної шкоди не порушено, оскільки статтею 1167ЦК України та статтею 237-1 КЗпП України їмнадано право на відшкодування моральної шкоди за рахунок власника або уповноваженого ним органу (роботодавця).
Законом України від 28 грудня 2014 року № 77-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо реформування загальнообов`язкового державного соціального страхування та легалізації фонду оплати праці»викладено у новій редакціїЗакон України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності», в тому числі змінено його назву наЗакон України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування».
Закон України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування»набрав чинності 01 січня 2015 року.
Відповідно до ч.8 ст. 36 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування»відшкодування моральної (немайнової) шкоди потерпілим від нещасних випадків на виробництві або професійних захворювань і членам їхніх сімей не є страховою виплатою та здійснюється незалежно від часу настання страхового випадку відповідно до положень ЦК України та КЗпП України.
Проте, акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом`якшує або скасовує цивільну відповідальність особи. Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов`язків, що виникли з моменту набрання ним чинності (стаття 5 ЦК України).
Позицію щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів неодноразово висловлював Конституційний Суд України. Зокрема, урішеннях від 13 травня 1997 року № 1-зп, від 09 лютого 1999 року № 1-рп/99,від 05 квітня 2001 року № 3-рп/2001, від 13 березня 2012 року № 6-рп/2012 Конституційний Суду Українизазначив, що закони та інші нормативно-правові акти поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності; дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється із втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце; дія закону та іншого нормативно-правового акта не може поширюватися на правовідносини, які виникли і закінчилися до набрання чинності цим законом або іншим нормативно-правовим актом.
Отже, з урахуванням вищезазначеного, застраховані громадяни, які потерпіли на виробництві від нещасного випадку або професійного захворювання, мали право на відшкодування моральної шкоди за рахунок Фонду з моменту набрання чинностіЗаконом України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності», тобто з 01 квітня 2001 року та до 01 січня 2006 року, оскільки з цього часу суб`єктом, за рахунок коштів якого здійснюється відшкодування такої шкоди, є роботодавець.
Вищевикладене узгоджується з правовим висновком Великої Палати Верховного Суду від 23 січня 2019 року у справі № 210/2104/16-ц (провадження № 14-597цс18).
На підставі вищевикладеного, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції вірно застосовано до спірних правовідносин норми Закон України «Прозагальнообов`язковедержавне соціальнестрахування віднещасного випадкуна виробництвіта професійногозахворювання,які спричиниливтрату працездатності» у редакції, чинній на час заподіяння позивачеві моральної шкоди у зв`язку з настанням страхового випадку, яка передбачала, що обов`язок відшкодувати таку шкоду покладається на відповідача, у зв`язку з чим не бере до уваги доводи апеляційної скарги відповідача щодо відсутності у позивача права на відшкодування моральної шкоди за рахунок Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області.
Доводи апеляційної скарги відповідача про те, що саме неправомірні дії посадових осіб підприємства, яке не створило безпечних умов праці призвели до професійного захворювання позивача, не заслуговують на увагу, оскільки право потерпілого на відшкодування шкоди, заподіяної ушкодженням здоров`я, відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань, які спричинили втрату працездатності» (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) пов`язано з настанням страхового випадку. Так як право на відшкодування моральної шкоди у зв`язку із втратою професійної працездатності, яка пов`язана з виробничою травмою, отриманим у зв`язку з виконанням трудових обов`язків, виникло у позивача вперше 16 травня 2001 року, тому саме Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області має відшкодовувати завдану позивачу шкоду на підставі вищезазначеного закону, який підлягає застосуванню до спірних правовідносин.
Колегія суддів не бере до уваги доводи апеляційної скарги Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області про те, що Фонд є неналежним відповідачем по справі, оскільки п. 8 ст. 36 Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо реформування загальнообов`язкового державного соціального страхування та легалізації фонду оплати праці», який набрав чинності з 01.01.2015 року, визначено, що відшкодування моральної (немайнової) шкоди потерпілим від нещасних випадків на виробництві або професійних захворювань і членам їхніх сімей не є страховою виплатою та здійснюється незалежно від часу настання страхового випадку відповідно до положень Цивільного кодексу України та Кодексу законів про працю України, оскільки спори щодо відшкодування шкоди, відповідно доЗакону України«Про загальнообов`язковедержавне соціальнестрахування віднещасного випадкуна виробництвіта професійногозахворювання,які спричиниливтрату працездатності» повиннівирішуватися напідставі законодавства,яке булочинним намомент виникненняв потерпілогоправа наїї відшкодування.Право навідшкодування шкодинастає здня встановленняпотерпілому МСЕКстійкої втратипрофесійної працездатності.Таким чином,право навідшкодування моральноїшкоди виникаєу позивачаз днявстановлення МСЕКстійкої втратипрофесійної працездатності,тобто 16травня 2001року тана даніспірні правовідносинирозповсюджується ЗаконУкраїни«Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності».
Колегія суддів вважає, що розмір моральної шкоди визначений судом з урахуванням роз`яснень п. 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», відповідно до якого, розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає в межах заявлених вимог залежно від характеру та обсягу заподіяних позивачці моральних і фізичних страждань, з урахуванням в кожному конкретному випадку ступеня вини відповідача та інших обставин.
Зокрема, враховується характер і тривалість страждань, істотність вимушених змін у життєвих стосунках, конкретних обставин по справі і наслідків, що наступили.
На думку колегії суддів, розмір моральної шкоди визначено судом першої інстанції виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості, судом враховано, що внаслідок отриманого професійного захворювання позивачу систематично спричиняється фізичний біль та обмеження рухів в шийному і поперековому - крижовому відділі хребта з іррадіацією в тазовий пояс, біль в правій нозі, який утруднює ходу, періодичний біль в шийному відділі хребта, біль та обмеження об`ємів рухів в правому тазостегновому і колінних суглобах, біль в руках. Крім того, у зв`язку з професійним захворюванням істотно змінився звичайний спосіб життя позивача, знизилась його життєва активність, тривалі курси лікування призвели до нераціональних втрат часу та енергії, оскільки позивач в значній мірі позбавлений можливості реалізовувати свої звички та бажання, порушення функцій організму призводить до необхідності залучення додаткових зусиль та ресурсів для організації життя.
У зв`язку з чим доводи апеляційної скарги представника позивача про необґрунтованість розміру моральної шкоди, колегія суддів вважає безпідставними з вищенаведених підстав.
Колегія суддів вважає, що не заслуговує на увагу клопотання відповідача про закриття провадження по справі згідно п.7 ч. 1 ст.255 ЦПК України у зв`язку зі смертю позивача ОСОБА_1 , з огляду на наступне.
Як вбачається з матеріалів справи, після ухвалення рішення судом першої інстанції позивач ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 помер (а.с. 94,98).
Відповідно до ч. 1 ст. 377 ЦПК України, судове рішення першої інстанції, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню в апеляційному порядку повністю або частково з закриттям провадження у справі або залишенням позову без розгляду у відповідній частині з підстав, передбачених статтями 255 та 257 цього Кодексу.
Відповідно до ч. 2 ст. 377 ЦПК України порушення правил юрисдикції загальних судів, визначених ст. 19-22 цього кодексу, є обов`язковою підставою для скасування рішення незалежно від доводів апеляційної скарги.
Згідно із ч. 3ст. 377 ЦПК України,якщо судом першої інстанції ухвалено законне і обґрунтоване рішення, смерть фізичної особи - сторони у спорі чи припинення юридичної особи - сторони у спорі, що не допускає правонаступництва, після ухвалення такого рішення не може бути підставою для застосування вимог частини першої цієї статті.
Враховуючи, що спір стосуються стягнення моральної шкоди, спірні правовідносини по даній справі не допускають правонаступництво.
Таким чином, зважаючи на те, що рішення суду першої інстанції законне та обґрунтоване, колегія суддів вважає, що смерть позивача не може бути підставою для скасування рішення суду та закриття провадження по даній справі.
Отже, вирішуючи спір, суд першої інстанції в достатньо повному обсязі встановив права і обов`язки сторін, що брали участь у справі, обставини справи, перевірив доводи і заперечення сторін, дав їм належну правову оцінку, ухвалив рішення, яке відповідає вимогам закону. Висновки суду обґрунтовані і підтверджуються письмовими доказами.
За таких обставин, колегія суддів вважає, що рішення суду ухвалено з дотриманням норм матеріального і процесуального законодавства, у зв`язку із чим апеляційні скарги підлягають залишенню без задоволення, а рішення суду - залишенню без змін.
Керуючись ст. ст.367,374,375,381,382 ЦПК України, суд, -
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційні скарги ОСОБА_2 , який діє в інтересах та від імені ОСОБА_1 та Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області - залишити без задоволення.
Рішення Тернівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 03 вересня2020 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Повний текст постанови складено 17 грудня 2020 року.
Головуючий:
Судді:
