ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
10 грудня 2020 року
м. Київ
справа № 826/17713/18
адміністративне провадження № К/9901/28633/19
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Уханенка С.А.,
суддів: Кашпур О.В., Радишевської О.Р.,
розглянув у письмовому провадженні як суд касаційної інстанції справу
за позовом ОСОБА_1 до Кабінету Міністрів України про визнання протиправною і нечинною постанови, провадження у якій відкрито
за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 15 травня 2019 року (суддя-доповідач Каракашьян С.К., судді Григорович П.О., Смолій І.В.) та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 03 вересня 2019 року (суддя-доповідач Василенко Я.М., судді Ганечко О.М., Шурко О.І.),
У С Т А Н О В И В:
I. Суть спору
1. У жовтні 2018 року ОСОБА_1 звернулася з позовом до Кабінету Міністрів України про визнання протиправною і нечинною постанови від 26.08.2015 №658 "Про затвердження Порядку відшкодування коштів державного або місцевого бюджету, витрачених на оплату послуг з підготовки фахівців".
2. Позов обґрунтувала тим, що оскаржувана постанова Кабінету Міністрів України, якою встановлений порядок сплати додаткових коштів за навчання у закладі вищої освіти, порушує гарантоване Конституцією і чинним законодавством України у сфері освіти право на доступність і безоплатність вищої освіти в державних і комунальних навчальних закладах та носить дискримінаційний характер за ознакою майнового стану, оскільки надає доступ до вищої освіти лише здобувачам з високим рівнем доходів.
ІІ. Рішення судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їх ухвалення
3. Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 15 травня 2019 року, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 03 вересня 2019 року, у задоволенні позову відмовлено.
4. Суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що постанова від 26.08.2015 №658 прийнята Кабінетом Міністрів України на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені законом, відповідає змісту Закону України від 23.04.2015 №367-VIII "Про внесення змін до Закону України "Про вищу освіту" щодо вдосконалення прийому на навчання та розміщення державного замовлення", на виконання якого вона прийнята, та не містить ознак дискримінації.
III. Провадження в суді касаційної інстанції
5. У касаційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, просить скасувати судові рішення. Одночасно позивач просить суд касаційної інстанції змінити рішення судів першої та апеляційної інстанцій, не передаючи справу на новий розгляд.
6. Стверджуючи, що висновки судів попередніх інстанцій не дають відповіді на аргументи її позовної заяви, ОСОБА_1 наголошує на тому, що нею не оскаржувався порядок затвердження спірної постанови, або факт поширення її на позивача, або перевищення меж повноважень Кабінету Міністрів України при її прийнятті. Натомість основному її доводу про дискримінаційний характер спірної постанови Кабінету Міністрів України суди не дали належної правової оцінки. Вважає помилковою і такою, що суперечить основам цивільного законодавства, позицію суду апеляційної інстанції в частині визначення передбаченої постановою компенсації як майнової відповідальності позивача за відмову від здобуття освіти. Зауважує, що припинити навчання у Київському національному університеті культури і мистецтв її змусили незалежні від неї обставини (незабезпечення гуртожитком, відсутність коштів на оплату житла та покриття мінімальних життєво необхідних потреб), які не можуть вважатися її винною протиправною поведінкою, спрямованою на завдання державі майнової шкоди у вигляді "марного витрачання бюджетних коштів". Звертає увагу на те, що вона не відмовляється від розумного та справедливого відшкодування витрат бюджетних коштів, як це передбачено Законом України "Про вищу освіту", проте вимагає захистити її від принижень і дискримінації, які криються у механізмі розрахунку такого відшкодування, запровадженого саме постановою Уряду від 26.08.2015 №658, який не передбачає виключень та/або пільг для здобувачів освіти із вразливих верств населення, не визначає альтернативних варіантів компенсації витрачених з бюджету коштів, окрім грошової форми, не дає змоги попередньо самостійно визначити суму відшкодування, створює диспропорцію в сумі відшкодування по відношенню до строку навчання тощо.
7. У відзиві на касаційну скаргу Кабінет Міністрів України просить залишити постановлені судами рішення у цій справі без змін, вказуючи на їхню законність і обґрунтованість. За доводами відповідача, права позивача обмежуються нормою Закону України "Про внесення змін до Закону України "Про вищу освіту" щодо вдосконалення прийому на навчання та розміщення державного замовлення", а не прийнятою на виконанню цього Закону постановою Кабінету Міністрів України від 26.08.2015 №658.
8. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, правової оцінки обставин у справі, колегія суддів виходить з такого.
IV. Встановлені судами фактичні обставини справи
9. З 01 вересня по 17 жовтня 2017 року ОСОБА_1 навчалася за державним замовленням у Київському національному університеті культури і мистецтв для здобуття освітнього ступеня "бакалавр" за спеціальністю 027 "Музеєзнавство, пам?яткознавство", звідки була відрахована за власним бажанням.
10. У 2018 році ОСОБА_1 вступила на історичний факультет Київського національного університету імені Тараса Шевченка на денну форму навчання за кошти державного бюджету для здобуття освітнього ступеня "бакалавр".
11. 28.08.2018 Київський національний університет імені Тараса Шевченка надав ОСОБА_1 розрахунковий документ для відшкодування коштів відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 26.08.2015 №658 "Про затвердження Порядку відшкодування коштів державного або місцевого бюджету, витрачених на оплату послуг з підготовки фахівців", згідно з яким сума відшкодування за навчання позивачки у Київському національному університеті культури і мистецтв становить 40 837,40 грн.
V. Позиція Верховного Суду
12. За змістом статті 53 Конституції України право на освіту гарантовано кожному (частина перша); держава забезпечує доступність і безоплатність дошкільної, повної загальної середньої, професійно-технічної, вищої освіти в державних і комунальних навчальних закладах (частина третя); громадяни мають право безоплатно здобути вищу освіту в державних і комунальних навчальних закладах на конкурсній основі (частина четверта).
13. Наведені конституційні приписи деталізовані, зокрема, в Законі України від 01.07.2014 №1556-VII "Про вищу освіту", абзацом другим частини першої статті 4 якого встановлено, що громадяни України мають право безоплатно здобувати вищу освіту в державних і комунальних закладах вищої освіти на конкурсній основі відповідно до стандартів вищої освіти, якщо певний ступінь вищої освіти громадянин здобуває вперше за кошти державного або місцевого бюджету (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).
14. Законом України від 23.04.2015 №367-VIII "Про внесення змін до Закону України "Про вищу освіту" щодо вдосконалення прийому на навчання та розміщення державного замовлення" частину першу статті 4 Закону України від 01.07.2014 №1556-VII "Про вищу освіту" доповнено новим абзацом четвертим такого змісту: "Громадяни України, які не завершили навчання за кошти державного або місцевого бюджету за певним ступенем освіти, мають право повторно безоплатно здобувати вищу освіту в державних і комунальних вищих навчальних закладах за тим самим ступенем освіти, за умови відшкодування до державного або місцевого бюджету коштів, витрачених на оплату послуг з підготовки фахівців, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України".
15. На виконання частини першої статті 4 Закону України "Про вищу освіту" Кабінет Міністрів України постановою від 26.08.2015 №658 затвердив Порядок відшкодування коштів державного або місцевого бюджету, витрачених на оплату послуг з підготовки фахівців (далі - Порядок).
16. Законність зазначеної постанови Кабінету Міністрів України стала предметом судової перевірки у цій справі.
17. Відповідно до частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
18. Матеріали справи свідчать про те, що аргументи ОСОБА_1 щодо протиправності оскаржуваної постанови зводилися до обґрунтування порушення цим нормативно-правовим актом її права на доступну і безоплатну вищу освіту в державному навчальному закладі та наявності у ньому положень, які містять ознаки дискримінації.
19. Вирішуючи цей спір, суд першої інстанції виходив з того, що права ОСОБА_1 обмежуються саме нормою Закону України від 23.04.2015 №367-VIII "Про внесення змін до Закону України "Про вищу освіту" щодо вдосконалення прийому на навчання та розміщення державного замовлення", якою передбачено відшкодування до державного або місцевого бюджету коштів. У той же час окружний суд дійшов висновку, що норми вказаного Закону не суперечать Конституції України і підлягають застосуванню.
20. Суд апеляційної інстанції підтримав позицію суду першої інстанції, додатково проаналізувавши повноваження Кабінету Міністрів України на видання постанов, у тому числі зі спірного питання, та зазначивши про безпідставність доводів позивачки, зважаючи на те, що відсутність у неї коштів не звільняє її від установленого Законом України "Про вищу освіту" обов?язку при повторному зарахуванні на навчання за кошти державного або місцевого бюджету відшкодувати кошти за відмову від завершення попереднього навчання за державним замовленням, що слід розглядати як елемент майнової відповідальності (компенсаційною виплатою) за відмову від належного здобуття вищої освіти.
21. З наведеного слідує, що суди обох інстанцій надали оцінку законності підстави відшкодування до державного або місцевого бюджету коштів, витрачених на оплату послуг з підготовки фахівців, яка закріплена у статті 4 Законом України "Про вищу освіту", не перевіривши при цьому, чи відповідає правовий механізм обчислення і повернення цих коштів, який установлений постановою Кабінету Міністрів України від 26.08.2015 №658, принципам юридичної визначеності, рівності (недискримінації) і пропорційності, про які йдеться у пунктах 7 і 8 частини другої статті 2 КАС України та які становили суть аргументів позивачки.
22. Тим самим суди попередніх інстанцій не відповіли на головні аргументи, якими позивач обґрунтовувала свої вимоги.
23. Так, суди мали з?ясувати, чи дають змогу нормативні приписи оскаржуваної постанови передбачити особі юридичні наслідки своєї поведінки, зокрема, чи дозволяє передбачена Порядком формула розрахунку коштів провести абітурієнту самостійний підрахунок суми, що підлягатиме відшкодуванню, та як співвідноситься визначена для ОСОБА_1 сума відшкодування з вартістю навчання у Київському національному університеті культури і мистецтв за відповідними освітньою програмою і освітнім ступенем у 2017 році, чи є ці суми пропорційними.
25. У контексті доводів ОСОБА_1 щодо її дискримінації за майновим станом у можливості здобути вищу освіту, суди повинні були перевірити, чи унеможливлює запроваджений постановою Кабінету Міністрів України від 26.08.2015 №658 механізм обчислення і повернення коштів виникнення ситуації непрямої дискримінації у розумінні Закону України від 06.09.2012 №5207-VI "Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні", що може полягати в однаковому ставленні до людей, ситуації яких відрізняються.
26. З метою перевірки зазначених доводів суди мали з?ясувати, чи належить ОСОБА_1 до "захищеної групи" за ознакою майнового стану, чи дійсно норми оскаржуваної постанови ставлять її у менш сприятливе становище порівняно з іншими особами та/або групами осіб в аналогічній ситуації (зразок для порівняння) та чи має таке ставлення об?єктивне і обґрунтоване виправдання.
26. Судам необхідно було встановити, чи проводилася антидискримінаційна експертиза проекту постанови Кабінету Міністрів України від 26.08.2015 №658 в порядку, передбаченому постановою Кабінету Міністрів України від 30.01.2013 №61, та дати оцінку результатам такої експертизи в разі її проведення.
27. Оскільки суди першої та апеляційної інстанцій не дали мотивованої оцінки аргументам позивача, які є суттєвими, та не встановили фактичні обставини, якими такі аргументи були обґрунтовані та які мають значення для правильного вирішення справи, то виходячи з меж касаційного перегляду та приписів частин другої і четвертої статті 353 КАС України, прийняті судами рішення підлягають скасуванню, а справа - направленню на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.
Керуючись статтями 345, 353, 355, 356, 359 КАС України, Суд
П О С Т А Н О В И В:
1.Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
2. Скасувати рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 15 травня 2019 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 03 вересня 2019 року, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
3. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає оскарженню.
Суддя-доповідач С.А. Уханенко
Судді: О.В. Кашпур
О.Р. Радишевська
