05.10.2020 Єдиний унікальний номер 205/2311/20

Єдиний унікальний номер 205/2311/20

Провадження № 2/205/1488/20

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 жовтня 2020 року м. Дніпро

Ленінський районний суд м. Дніпропетровська у складі:

головуючого судді Приходченко О.С.

при секретарі Король Т.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпрі в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа Друга дніпровська державна нотаріальна контора про визнання майна спільною сумісною власністю, визнання свідоцтв про право на спадщину за заповітом частково недійсним та визнання права власності на ј частину домоволодіння в порядку спадкування за законом, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 31 березня 2020 року звернувся до суду з позовом до відповідача ОСОБА_2 , третя особа Друга дніпровська державна нотаріальна контора про визнання домоволодіння спільною сумісної власністю подружжя, визнання свідоцтв про право на спадщину за заповітом частково недійсними та визнання права власності в порядку спадкування за законом.

Ухвалою судді Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 06 квітня 2020 року позовну заяву було залишено без руху та запропоновано позивачеві усунути недоліки з дотримання вимог п. 4 ч. 3 ст. 175, ч. 1 ст. 177 ЦПК України, з метою усунення яких позивачем 27 квітня 2020 року подано виправлений позов.

Ухвалою судді Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 30 квітня 2020 року позов було прийнято до розгляду суду та відкрито загальне провадження у цивільній справі.

Ухвалою судді Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 30 квітня 2020 року заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову задоволено частково і заборонено вчиняти реєстраційні дії щодо спірного нерухомого майна, у задоволенні інших вимог заяви було відмовлено.

Ухвалою судді Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 30 квітня 2020 року заяву ОСОБА_1 про витребування доказів задоволено і витребувано від Другої дніпровської держнотконтори спадкові справи, відкриті після смерті ОСОБА_3 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_4 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_5 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_3 , а також витребувано від Новокодацького районного у м. Дніпрі ВРАЦС Південно-Східного міжрегіонального управління юстиції (м. Дніпро) інформаційну довідку щодо актового запису про шлюб, зареєстрований 15 березня 1958 року між ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , і ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_5 .

Ухвалою Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 05 червня 2020 року клопотання ОСОБА_1 про виклик та допит свідка було задоволено.

Ухвалою Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 10 липня 2020 року підготовче провадження у справі було закрито та справу призначено до судового розгляду.

Позивач у позові та відповіді на відзив посилався на те, що на підставі договору про надання у безстрокове користування земельної ділянки для будівництва індивідуального житлового будинку, посвідченого Другою ДДНК 08 липня 1957 року і зареєстрованого в реєстрі за № 2/4781, ОСОБА_4 виділено земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_1 , в подальшому - АДРЕСА_2 . 15 березня 1958 року ОСОБА_4 і ОСОБА_3 зареєстрували шлюб. За час перебування у зареєстрованому шлюбі подружжям ОСОБА_3 було побудовано житловий будинок, право власності на який у встановленому законом порядку було зареєстровано за ОСОБА_4 . Таким чином, кожному із подружжя належало по Ѕ частці домоволодіння АДРЕСА_2 . ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 померла. Після її смерті відкрилася спадщина на Ѕ частину спірного домоволодіння. Спадкоємцями, які були зареєстровані і проживали з ОСОБА_3 , після її смерті були її чоловік, ОСОБА_4 , та син ОСОБА_5 . ОСОБА_4 успадкував після смерті дружини ј частину і став власником ѕ частин домоволодіння, а син ОСОБА_5 - ј частину домоволодіння. ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_4 помер. За життя ним було складено заповіт на ім`я відповідача ОСОБА_2 13 червня 2018 року ОСОБА_5 звернувся до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини після смерті своєї матері ОСОБА_3 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 , проте, постановою нотаріуса від 13 червня 2018 року йому відмовлено у видачі свідоцтва у зв`язку із неможливістю виділити частку померлої. Також із зазначеної постанови нотаріуса стало відомо, що відповідач отримала свідоцтво про право на спадщину за заповітом в цілому, а не в тій частині, яка належала померлому ОСОБА_4 . Після отримання свідоцтва про право на спадщину, ОСОБА_2 почала чинити перешкоди ОСОБА_5 . ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_5 помер. За життя він не встиг оскаржити своє порушене право на спадщину на ј частину домоволодіння, яку фактично успадкував після смерті матері ОСОБА_3 . Позивач є сином померлого ОСОБА_5 та онуком ОСОБА_3 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_2 . У встановлений законом строк звернувся до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини, проте, постановою нотаріуса йому було відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину на ј частину домоволодіння АДРЕСА_2 через те, що на спірне нерухоме майно видано свідоцтво про право на спадщину за заповітом ОСОБА_2 . Оскільки померлий ОСОБА_5 мав право на спадщину в розмірі ј частини спірного нерухомого майна після смерті своєї матері ОСОБА_3 , а свідоцтво про право на спадщину за заповітом видано в цілому, а не на ѕ його частини, то воно має бути визнано недійсним в цій частині. З приводу обставин, зазначених у відзиві, вказував, що на час отримання його дідом, ОСОБА_4 ,, земельної ділянки у користування, його баба, ОСОБА_3 перебувала у шлюбі з іншим чоловіком, проте, мати відповідача - ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , є донькою ОСОБА_4 і ОСОБА_3 , які з 1952 року проживали разом, вели спільне господарство та виховували дітей. До 1968 року ОСОБА_3 була зареєстрована за адресою: АДРЕСА_3 , де народився і виріс її чоловік, ОСОБА_4 , оскільки спірний будинок перебував у стадії будівництва, а подружжя мало двох малолітніх дітей. Обставина, що дід з бабою зареєстрували шлюб лише у березні 1958 році та не мали спільного зареєстрованого місця проживання не є підставою стверджувати, що ОСОБА_3 не брала участі у будівництві будинку. Відсутність того, що ОСОБА_3 за життя не зверталася із вимогою про поділ спільного майна подружжя не може бути доказом, що вона не мала права на Ѕ частину. Також зазначив, що спірне домоволодіння в натурі не виділено, юридично не має різних адрес, особові рахунки за комунальні послуги не розділені. Зауважив, що доказів, що ОСОБА_5 зловживав спиртними напоями та бив діда є безпідставними та необґрунтованими, доказами не підтверджуються. Оригінали правовстановлюючих документів на спірне домоволодіння перебувають у позивача. Всі обставини, викладені у відзиві на позов жодним чином не спростовують законного права позивача на ј частину спірного домоволодіння. Просив суд визнати домоволодіння АДРЕСА_2 спільним сумісним майном подружжя ОСОБА_4 і ОСОБА_3 ; визнати недійсним в ј частині свідоцтво про право на спадщину за заповітом на домоволодіння АДРЕСА_2 , видане Другою ДДНК ОСОБА_2 ; визнати недійсним в ј частині свідоцтво про право на спадщину за заповітом, видане Другою ДДНК на земельну ділянку, розташовану за адресою: АДРЕСА_2 ; визнати за ним право власності на ј частину домоволодіння АДРЕСА_2 ; визнати за позивачем право власності на ј частину земельної ділянки, розташованої за адресою: АДРЕСА_2 . У своїй заяві до суду просив розглядати справу без його участі, позовні вимоги підтримав, просив позов задовольнити.

Відповідач ОСОБА_2 у судове засідання не з`явилася, про час та дату судового розгляду повідомлена належним чином, про причини неявки судові не повідомила, у своєму відзиві на позовну заяву та запереченнях проти задоволення позовних вимог заперечувала проти заявлених позивачем вимог, зазначивши, що земельну ділянку було передано її дідові ОСОБА_4 08 липня 1957 року, а шлюб з ОСОБА_3 було зареєстровано 15 березня 1958 року, тобто, через 1 рік і 6 місяців. На момент отримання ОСОБА_4 земельної ділянки ОСОБА_3 перебувала в зареєстрованому шлюбі з іншим чоловіком. Будинок було побудовано дідом самостійно у 1960 році, а у період шлюбу проводилися лише внутрішні роботи, оскільки баба не працювала. Крім того, ОСОБА_3 була зареєстрована до 1968 року за іншою адресою. У 2006 році ОСОБА_4 приватизував земельну ділянку, а за життя його дружина, ОСОБА_3 жодного разу не оспорювала належність земельної ділянки та домоволодіння в цілому її чоловікові. ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 померла, після її смерті ніхто до нотаріальної контори не звертався. Спадкоємцем першої черги був її чоловік - ОСОБА_4 , який фактично прийняв спадщину. Лише 13 червня 2018 року із заявою про прийняття спадщини із пропуском строку до нотаріуса звернувся позивач, який діяв від імені свого батька ОСОБА_5 . Постановою нотаріуса було відмовлено, оскільки на момент смерті за ОСОБА_3 право власності на домоволодіння зареєстровано не було. Твердження позивача про те, що ОСОБА_5 прийняв спадщину фактично не відповідає дійсності - будинок розподілений на дві частини, кожна з яких облаштована окремим входом, санвузлом та кухнею, тобто вони вели окремо господарство і мали окремі бюджети. За життя ОСОБА_5 зловживав спиртними напоями, вів аморальний спосіб життя, регулярно застосовував фізичне насилля до ОСОБА_4 . Після смерті ОСОБА_3 відповідач забрала ОСОБА_4 до себе, де він проживав і вона здійснювала догляд за ним, тому дід залишив на ім`я ОСОБА_2 заповіт, яким усе своє майно заповів їй. ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_4 помер. Його син, ОСОБА_5 звернувся після смерті батька із заявою про прийняття спадщини, проте, свідоцтво у встановлений шестимісячний строк не отримав, тому він пропустив строк для прийняття спадщини. За життя і померлому ОСОБА_5 , і його дітям було відомо про заповіт, ніхто з них його не оспорював. Її дядько, батько позивача, ОСОБА_5 помер ІНФОРМАЦІЯ_3 , його похованням займалися навпіл відповідач з позивачем. Також зазначила, що, крім позивача, є інші спадкоємці після смерті ОСОБА_5 , яких позивач навмисно приховав. Після смерті ОСОБА_3 . ОСОБА_5 забрав оригінали правовстановлюючих документів та утримував їх у себе, через що відповідач змушена була поновлювати документи для отримання свідоцтва про право на спадщину. Частина спірного домоволодіння стала цікавити ОСОБА_1 лише у 2020 році після того, як відповідач сплатила комунальні борги та здійснила ремонт. 01 листопада 2018 року позивач звертався до Ленінського районного суду м. Дніпропетровська з позовом до ОСОБА_2 про визнання недійсними заповіту та свідоцтва про право на спадщину і визнання права власності в порядку спадкування, проте позовну заяву було повернуто у зв`язку з не усуненням недоліків. Зазначила, що спірне майно не відноситься до спільного сумісного майна подружжя, померла ОСОБА_3 не зверталася до суду із позовом щодо належності їй Ѕ частини домоволодіння, а ОСОБА_5 , померлий ІНФОРМАЦІЯ_3 , вибув з кола спадкоємців після смерті своїх батьків: ОСОБА_4 та ОСОБА_3 , тому позивач не має права на спірне майно. Просила справу розглядати за її відсутності, у задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.

Третя особа Друга дніпровська державна нотаріальна контора свого представника у судове засідання не направила, про час та дату судового розгляду повідомлена належним чином, надала до суду заяву про розгляд справи за відсутності представника, рішення ухвалити відповідно до норм чинного законодавства.

Враховуючи, що учасники справи та їх представники у судове засідання не з`явилися, відповідно до вимог ч. 2 ст. 247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Перевіривши матеріали справи, оцінивши докази, що містяться в матеріалах справи, суд вважає, що позов підлягає частковому задоволенню за наступних підстав.

Судом встановлено, що 08 липня 1957 року між Ленінським райкомунгоспом м. Дніпропетровська та ОСОБА_4 було укладено договір про надання в безстрокове користування земельною ділянкою для будівництва індивідуального будинку, посвідченого державним нотаріусом Другої дніпропетровської державної нотаріальної контори і зареєстрований у реєстрі за № 2/4781 (а.с. 130 оберт-131). На підставі даного договору ОСОБА_4 було побудовано домоволодіння АДРЕСА_2 .

15 березня 1958 року ОСОБА_4 і ОСОБА_8 зареєстрували шлюб і ОСОБА_8 змінила прізвище на ОСОБА_3 (а.с. 182).

Рішенням виконкому Ленінської райради депутатів трудящих № 139 §9 від 29 березня 1966 року було затверджено акт про закінчення будівництва та введення в експлуатацію індивідуального домоволодіння, належного ОСОБА_4 за адресою: АДРЕСА_2 (а.с. 44), на підставі якого за ОСОБА_4 було зареєстровано право власності на домоволодіння в цілому, яке на теперішній час складається із: житлового будинку А-1, загальною площею 74,3 кв.м., житловою - 50,2 кв.м., Б-1 літня кухня, під Б-1 - погріб, В - гараж, Г, Е, З - сараї, Д - убиральня, Ж - літній душ, № 1-4, І, ІІ - споруди (а.с. 133 оберт-136).

ОСОБА_5 є сином ОСОБА_4 і ОСОБА_3 (а.с. 110).

ОСОБА_1 є сином ОСОБА_5 (а.с. 73).

На підставі державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯБ № 878694 від 03 травня 2006 року ОСОБА_4 належала земельна ділянка площею 0,0903 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_2 (а.с. 137 оберт-138).

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 померла (а.с. 109 оберт).

Відповідно до даних картотеки з питань реєстрації фізичних осіб, наданих Департаментом адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради від 20 серпня 2019 року, ОСОБА_3 , померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , з ІНФОРМАЦІЯ_7 і подень смерті була зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 ; склад зареєстрованих осіб на день смерті ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) становить дві особи: ОСОБА_4 - був зареєстрований з 30 грудня 1968 року і по день смерті ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ), ОСОБА_5 - був зареєстрований з 26 березня 1987 року і по день смерті ( ІНФОРМАЦІЯ_3 ) (а.с. 68-69).

Після її смерті із заявою про прийняття спадщини до Другої дніпропетровської державної нотаріальної контори 21 липня 2016 року звернувся її син ОСОБА_5 (а.с. 107 оберт).

Постановою Другої дніпровської державної нотаріальної контори від 13 червня 2018 року ОСОБА_1 , який діяв на підставі довіреності від імені ОСОБА_5 , відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину після смерті ОСОБА_3 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с. 117 оберт-118) на частину домоволодіння АДРЕСА_2 у зв`язку із неможливістю виділення частки померлої.

28 липня 2015 року ОСОБА_4 склав заповіт, яким усе своє майно, де б воно не було і з чого б воно не складалося, і загалі все те, що буде йому належати на день смерті, і на що він за законом матиме право заповів ОСОБА_2 (а.с. 123).

ІНФОРМАЦІЯ_2 помер ОСОБА_4 (а.с. 120 оберт).

Після його смерті відкрилася спадщина на домоволодіння АДРЕСА_2 , яке складається із житлового будинку загальною площею 74,3 кв.м., житловою - 50,2 кв.м. та господарських будівель та споруд, земельну ділянку площею 0,0903 га, а також автомобіль ВАЗ 2110, 2000 року випуску, як на майно, на яке за ОСОБА_4 на час його смерті було зареєстровано право власності.

Із заявою про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_4 до Другої дніпровської державної нотаріальної контори звернулися відповідач ОСОБА_2 (а.с. 119 оберт) і ОСОБА_5 (а.с. 120).

31 січня 2017 року ОСОБА_2 . Другою дніпровською державною нотаріальною конторою були видані свідоцтва про право на спадщину за заповітом після смерті ОСОБА_4 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_2 , на домоволодіння АДРЕСА_2 (а.с. 147 оберт), земельну ділянку площею 0,0903 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_2 (а.с. 148), та автомобіль ВАЗ 2110, 2000 року випуску (а.с. 148 оберт).

ІНФОРМАЦІЯ_3 помер ОСОБА_5 (а.с. 102).

Із заявою про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_5 22 лютого 2019 року до Другої дніпровської державної нотаріальної контори звернувся ОСОБА_1 (а.с. 101 оберт).

Постановою Другої дніпровської держнотконтори про відмову у вчиненні нотаріальної дії від 07 вересня 2019 року ОСОБА_1 відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на частину домоволодіння АДРЕСА_2 (а.с. 106). Підставою нотаріус вказав відсутність правовстановлюючого документа та реєстрацію права власності на зазначене домоволодіння за спадкодавцем.

З матеріалів справи вбачається, що право власності на спірне домоволодіння за ОСОБА_4 було зареєстровано у 1966 році, під час його перебування у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_3 .

На час виникнення права власності до правовідносин правового майна подружжя ОСОБА_4 і ОСОБА_3 слід застосувати закон, який був чинний на день виникнення правовідносин, а саме: Кодекс законів про родину, опіку, шлюб та акти громадянського стану Української РСР від 1926 року.

Відповідно до ст. 125 Кодексу законів про родину, опіку, шлюб та акти громадянського стану Української РСР майно, набуте подружжям роботою в період зареєстрованого шлюбу, вважається таким, що належить обом членам подружжя на засадах спільної власності. Розмір частини, яка належить кожному з подружжя в разі спору, визначається судом. Інше майно становить окрему власність кожного з дружин. Примітка: Праця дружини по веденню домашнього господарства або догляд за дітьми прирівнюється в правах на майно до праці чоловіка по добуванню засобів до існування.

Таким чином, суд приходить до висновку, що домоволодіння АДРЕСА_2 є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_4 і ОСОБА_3 .

Сам факт не звернення ОСОБА_3 до суду із позовом про розподіл майна подружжя не є підставою, з якою закон пов`язує (визначає) припинення права власності на спільну сумісну власність подружжя.

Згідно з положеннями ч. 1 ст. 1236 ЦК України заповідач має право охопити заповітом права та обов`язки, які йому належать на момент складення заповіту, а також ті права та обов`язки, які можуть йому належати у майбутньому.

Враховуючи, що домоволодіння АДРЕСА_2 є спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_3 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 , і ОСОБА_4 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_2 , яким належало по Ѕ його частині, після смерті ОСОБА_3 її Ѕ частину фактично успадкували: її чоловік - ОСОБА_4 та син - ОСОБА_5 по ј частині, які на момент її смерті були зареєстровані з нею за однією адресою.

За життя ОСОБА_5 своє право на спадщину не оформив, оскільки постановою про відмову у вчиненні нотаріальної дії від 13 червня 2018 року йому було відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на частину домоволодіння у зв`язку з неможливістю виділення частки ОСОБА_3 , а позов про визнання права власності в порядку спадкування за законом ним до суду не подавався. Разом з тим, зазначена обставина не позбавляє позивача права звернутися з цією позовною заявою до суду.

З урахуванням зазначених обставин, суд приходить до висновку, що ОСОБА_4 належало ѕ частини спірного домоволодіння, тому заповітом мала охоплюватися лише та частина майна, на яке спадкодавець мав право на момент відкриття спадщини.

Щодо позовних вимог ОСОБА_1 про визнання недійсним в ј частині свідоцтва про право на спадщину за заповітом на земельну ділянку та визнання за позивачем права власності на ј частину земельної ділянки в порядку спадкування за законом після смерті батька ОСОБА_5 , вони задоволенню не підлягають за наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи на підставі рішення Дніпропетровської міської ради № 142/34 від 01 березня 2006 року ОСОБА_4 було приватизовано земельну ділянку площею 0,0903 га, з цільовим призначенням - для обслуговування жилого будинку, господарських будівель та споруд, кадастровий № 1210100000:08:666:0043, розташовану за адресою: АДРЕСА_2 , а 03 травня 2006 року виданий державний акт на право власності на вказану земельну ділянку серії ЯБ № 878694 (а.с. 137 оберт-138).

Відповідно до статті 61 СК України в редакції, чинній станом на 03 травня 2006 року, не належать до об`єктів права спільної сумісної власності приватизовані одним із подружжя земельні ділянки.

Відповідно до Закону України «Про внесення зміни до статті 61 СК України щодо об`єктів права спільної сумісної власності подружжя» від 11 січня 2011 року статтю 61 СК України доповнено частиною п`ятою такого змісту: об`єктом права спільної сумісної власності подружжя є житло, набуте одним із подружжя під час шлюбу внаслідок приватизації державного житлового фонду, та земельна ділянка, набута внаслідок безоплатної передачі її одному з подружжя із земель державної або комунальної власності, у тому числі приватизації. Вказана норма набула чинності з 08 лютого 2011 року, однак була виключена на підставі Закону України «Про внесення змін до Сімейного кодексу України щодо майна, що є особистою приватною власністю дружини, чоловіка» № 4766 від 17 травня 2012 року, який набрав чинності 13 червня 2012 року. Натомість статтю 57 СК України доповнено пунктом 5 частини першої, згідно з яким особистою приватною власністю дружини, чоловіка є: земельна ділянка, набута нею, ним за час шлюбу внаслідок приватизації.

Із урахуванням вказаних змін до СК України правовий режим приватизованої земельної ділянки змінювався. При цьому тільки в період часу з 08 лютого 2011 року до 12 червня 2012 року включно земельна ділянка, набута внаслідок безоплатної передачі її одному з подружжя із земель державної або комунальної власності, в тому числі приватизації, визнавалась спільною сумісною власністю подружжя; до 08 лютого 2011 року та після 12 червня 2012 року така земельна ділянка належала до особистої приватної власності чоловіка або дружини, яка використала своє право на безоплатне отримання частини земельного фонду.

Аналогічний висновок по застосуванню норм Закону України «Про внесення зміни до статті 61 СК України щодо об`єктів права спільної сумісної власності подружжя» від 11 січня 2011 року зроблений в постановах Верховного Суду від 12 серпня 2020 року в справі № 626/4/17 (провадження № 61-29004св18), від 20 червня 2018 року в справі № 1311/832/12 (провадження № 61-6409св18), від 12 листопада 2018 року в справі № 753/6139/14-ц (провадження № 61-27342св18) і від 12 червня 2019 року в справі № 409/1959/15-ц (провадження № 61-14257св18).

За таких обставин, спірна земельна ділянка мала статус особистої приватної власності чоловіка, тобто ОСОБА_4 , а тому режим спільного сумісного майна подружжя на зазначену земельну ділянку не поширюється.

Тому суд приходить до висновку, що підстави для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 в цій частині відсутні, оскільки спірна земельна ділянка не є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_4 та ОСОБА_3 .

Доводи відповідача, викладені у відзиві на позов та запереченні на відповідь на відзив, зокрема, що позивач не вчинив дій щодо прийняття спадщини, не знайшли свого підтвердження та спростовані доказами, отриманими в ході підготовчого провадження, зокрема, копією спадкової справи № 633/2016, відкритої після смерті ОСОБА_3 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 , з якої вбачається, що померлий ОСОБА_5 та померлий ОСОБА_4 були зареєстровані та проживали зі спадкодавцем на день її смерті, тому є такими, що прийняли спадщину. Також ОСОБА_5 , померлий ІНФОРМАЦІЯ_3 , не лише фактично прийняв спадщину шляхом вступу в управління та володіння спадковим майном, але й звернувся із заявою про прийняття спадщини до нотаріальної контори. Тому доводи відповідача про пропуск ОСОБА_5 строку для звернення із заявою про прийняття спадщини не знайшли свого підтвердження.

Заперечення відповідача, що спадкоємець не може набути право власності на майно, на яке у спадкодавця не було зареєстрованого права власності, також ж не заслуговують на увагу, оскільки до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті. Тобто, спірне домоволодіння було побудовано і введено в експлуатацію у період часу перебування у зареєстрованому шлюбі ОСОБА_4 та ОСОБА_3 , тому є таким, що набуте подружжям.

Посилання на те, що дружина ОСОБА_4 - ОСОБА_3 не приймала участі у будівництві, оскільки не працювала і була зареєстрована за іншою адресою, не заслуговують на увагу суду, оскільки ведення домашнього господарства та виховання дітей чинними на той час нормами сімейного законодавства прирівнювалася в правах на майно до праці чоловіка по добуванню засобів до існування. Також з матеріалів справи, зокрема, домової книги (а.с. 58-67) вбачається, що подружжя ОСОБА_3 було зареєстровано у домоволодіння одночасно - 30 грудня 1968 року.

Крім того, матеріалами справи спростовуються твердження ОСОБА_2 , що спір про право на спадщину був відсутній до 2020 року, оскільки 21 липня 2016 року ОСОБА_5 звернувся до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини після смерті своєї матері ОСОБА_3 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 , а після смерті ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , із заявою про прийняття спадщини до нотаріуса звернувся його спадкоємець - позивач ОСОБА_1 .

Так само не підтверджено доказами твердження відповідача про те, що ОСОБА_5 зловживав спиртними напоями та застосовував фізичне насилля по відношенню до свого батька ОСОБА_4 , та не зазначено як вказане спростовує право позивача на отримання частини спадщини після смерті баби ОСОБА_3 .

Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Позивач при зверненні до суду був звільнений від сплати судового збору, враховуючи, що позовні вимоги задоволено частково, з відповідача на користь держави підлягає стягненню судовий збір у загальному розмірі 2 522 гривень 40 коп. (2 немайнові позовні вимоги х 840 гривень 80 коп. = 1 681 гривня 60 коп.; 1 майнова позовна вимога х 840 гривень 80 коп. = 840 гривень 80 коп.).

Судовий збір щодо позовних вимог, у задоволенні яких позивачу було відмовлено, у розмірі 1 681 гривні 60 коп (2 х 840 гривень 80 коп. = 1 681 гривня 60 коп.) підлягає віднесенню за рахунок держави.

На підставі викладеного, керуючись ст. 125 Кодексу законів про родину, опіку, шлюб та акти громадянського стану Української РСР від 1926 року, ст. 1218, ч. 1 ст. 1236, ч. 1 ст. 1261, ч.ч. 1, 3 ст. 1268, ч. 3 ст. 1296, ч. 1 ст. 1300, ст. 1301 ЦК України, ч. 1 ст. 141, ч. 1 ст. 142, ст.ст. 263, 264 ЦПК України, суд -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги задовольнити частково.

Визнати домоволодіння АДРЕСА_2 спільним сумісним майном подружжя ОСОБА_4 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_2 , і ОСОБА_3 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Визнати недійсним в ј частині свідоцтво про право на спадщину за заповітом, видане 31 січня 2017 року Другою дніпровською державною нотаріальною конторою і зареєстрованого в реєстрі за № 1-28, на підставі якого за ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_4 ) зареєстровано право власності в порядку спадкування за заповітом на домоволодіння АДРЕСА_2 , яке складається із: житлового будинку А-1 загальною площею 74,3 кв.м., житловою - 50,2 кв.м., та таких господарчих будівель та споруд: Б-1 літня кухня, під Б-1 - погріб, В - гараж, Г, Е, З - сараї, Д - убиральня, Ж - літній душ, № 1-4, І, ІІ - споруди.

Визнати за ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_5 ) право власності на ј частину домоволодіння АДРЕСА_2 , яке складається із: житлового будинку А-1 загальною площею 74,3 кв.м., житловою - 50,2 кв.м., та таких господарчих будівель та споруд: Б-1 літня кухня, під Б-1 - погріб, В - гараж, Г, Е, З - сараї, Д - убиральня, Ж - літній душ, № 1-4, І, ІІ - споруди, в порядку спадкування за законом після смерті батька ОСОБА_5 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_3 .

У задоволенні інших позовних вимог відмовити.

Стягнути із ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_4 ) на користь держави судовий збір у розмірі 2 522 (дві тисячі п`ятсот двадцять дві) гривень 40 коп.

Судовий збір у розмірі 1 681 гривні 60 коп віднести за рахунок держави.

Рішення може бути оскаржено в Дніпровський апеляційний суд шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його складення.

Суддя: