Постанова
Іменем України
06 вересня 2021 року
м. Київ
справа № 205/2311/20
провадження № 61-9723св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Червинської М. Є. (суддя-доповідач), Бурлакова С. Ю., Коротуна В. М.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2 ,
третя особа - Друга дніпровська державна нотаріальна контора,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 , подану адвокатом Федорцем Євгенієм Євгенійовичем, на рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська в складі судді Приходченко О. С. від 05 жовтня 2020 рок та постанову Дніпровського апеляційного суду в складі колегії суддів: Куценко Т. Р., Демченко Е. Л., Макаров М. О. від 11 травня 2021 року
ВСТАНОВИВ:
1.Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У березні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , у якому з урахуванням уточнених позовних вимоги, просив визнати домоволодіння, розташоване в АДРЕСА_1 спільним майном подружжя ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 ; визнати недійсним в ј частині свідоцтво про право на спадщину, реєстровий номер 1-28, видане 31 січня 2017 року державним нотаріусом Другої дніпровської державної нотаріальної контори, на підставі якого за ОСОБА_2 зареєстровано право власності на домоволодіння загальною площею 74,3 кв.м., житлова площа 50,2 кв.м. за адресою АДРЕСА_1 ; визнати недійсним в ј частині свідоцтво про право на спадщину реєстровий номер 1-29, видане 31 січня 2017 року державним нотаріусом Другої дніпровської державної нотаріальної контори, на підставі якого за ОСОБА_2 зареєстровано право власності на земельну ділянку площею 0,0903 га, цільове призначення для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), кадастровий номер: 1210100000:08:666:0043, розташовану у АДРЕСА_1 ; визнати за ОСОБА_1 право власності на ј частину домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 , в порядку спадкування за законом після смерті батька ОСОБА_5 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_3 ; визнати за ОСОБА_1 право власності на земельну ділянку площею 0,0903 га, цільове призначення для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), кадастровий номер: 1210100000:08:666:0043, розташовану у АДРЕСА_1 , в порядку спадкування за законом після смерті батька ОСОБА_5 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_3 .
В обгрунтування своїх вимог посилається на те, що відповідно до договору про надання у безстрокове користування земельної ділянки для будівництва індивідуального житлового будинку від 08 липня 1957 року ОСОБА_4 на праві безстрокового користування виділено земельну ділянку розташовану у АДРЕСА_2 , в подальшому змінено адресу на АДРЕСА_1 . 15 березня 1958 року ОСОБА_4 уклав шлюб з ОСОБА_3 . Під час зареєстрованого шлюбу на вищевказаній земельній ділянці вони побудували житловий будинок та рішенням виконкому Ленінської районної ради депутатів трудящихся м. Дніпропетровська від 29 березня 1966 року затверджено акт про закінчення будівництва та ввід в експлуатацію індивідуального домоволодіння АДРЕСА_1 . Спірне домоволодіння було зареєстровано за ОСОБА_4 . ОСОБА_3 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , після смерті якої відкрилася спадщина на Ѕ частину домоволодіння. Спадкоємцями за законом після смерті ОСОБА_3 був її чоловік ОСОБА_4 , та їх син ОСОБА_5 , які на момент смерті були зареєстровані та проживали разом зі спадкодавцем та не заявили про відмову від спадщини. Таким чином, ОСОБА_4 та ОСОБА_5 успадкували після смерті ОСОБА_3 по ј частині спірного майна, тому частка ОСОБА_4 складає ѕ частини домоволодіння АДРЕСА_1 , а частка ОСОБА_5 - ј частина. ОСОБА_4 помер ІНФОРМАЦІЯ_2 . За життя він склав заповіт на ім`я ОСОБА_2 .
Постановою Другої дніпровської державної нотаріальної контори від 13 червня 2018 року ОСОБА_1 , який діяв на підставі довіреності від імені батька ОСОБА_5 , відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину після смерті ОСОБА_3 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 , на частину домоволодіння АДРЕСА_1 у зв`язку із неможливістю виділення частки померлої.
ІНФОРМАЦІЯ_3 помер його батько ОСОБА_5 , який за життя не встиг оскаржити своє право на спадщину після смерті матері ОСОБА_3 .
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 05 жовтня 2020 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано домоволодіння АДРЕСА_1 спільним сумісним майном подружжя ОСОБА_4 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_2 і ОСОБА_3 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 . Визнано недійсним в ј частині свідоцтво про право на спадщину за заповітом, видане 31 січня 2017 року Другою дніпровською державною нотаріальною конторою і зареєстрованого в реєстрі за № 1-28, на підставі якого за ОСОБА_2 зареєстровано право власності в порядку спадкування за заповітом на домоволодіння АДРЕСА_1 , яке складається з житлового будинку А-1 загальною площею 74,3 кв.м., житловою 50,2 кв.м., та господарських будівель та споруд: Б-1 літня кухня, Б-1 погріб, В-гараж, Г, Е, З - сараї, Д-убиральня, Ж-літній душ, № 1-4, І, ІІ - споруди. Визнано за ОСОБА_1 право власності на ј частину домоволодіння АДРЕСА_1 , яке з житлового будинку А-1 загальною площею 74,3 кв.м., житловою 50,2 кв.м., та господарських будівель та споруд: Б-1 літня кухня, Б-1 погріб, В-гараж, Г, Е, З - сараї, Д-убиральня, Ж-літній душ, № 1-4, І, ІІ - споруди, в порядку спадкування за законом після смерті батька ОСОБА_5 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_3 . У решті вимог відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивач ОСОБА_1 , як спадкоємець, має право на спадщину, після смерті батька ОСОБА_5 , не зважаючи на те, що батько не оформив та не зареєстрував, у встановленому законом порядку, своє право на спадкове майно, яке залишилося після смерті матері ОСОБА_3 .
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Дніпровського апеляційного суду від 11 травня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишено без задоволення. Рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 05 жовтня 2020 року залишено без змін.
Апеляційний суд, погоджуючись з висновками суду першої інстанції про часткове задоволення позову, зазначив про те, що після смерті ОСОБА_3 , відкрилася спадщина на Ѕ частину домоволодіння АДРЕСА_1 , яку успадкував її чоловік ОСОБА_4 та син ОСОБА_5 по ј частині кожний, які є спадкоємцями першої черги. Тому суд першої інстанції правильно прийшов до висновку, що ОСОБА_4 належить ѕ частини домоволодіння, а ОСОБА_5 ј частина.
Узагальнені доводи вимог касаційної скарги
10 червня 2021 року ОСОБА_2 звернулася засобами поштового зв`язку до Верховного Суду із касаційною скаргою на рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 05 жовтня 2020 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 11 травня 2021 року, у якій просить скасувати зазначені судові рішення та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Підставами касаційного оскарження судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме суд застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду: від 01 липня 2020 року в справі № 222/1109/17, від 10 січня 2019 року в справі № 484/747/17, від 26 вересня 2018 року в справі № 539/2170/17, від 26 вересня 2018 року в справі № 539/2170/17, від 28 квітня 2021 року в справі № 707/2-1006/2011, від 22 березня 2021 року в справі № 199/4777/18-ц (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).
Також зазначає, що відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах (пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України).
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
Ухвалою Верховного Суду від 30 липня 2021 року відкрито провадження у вказаній справі та витребувано цивільну справу № 205/2311/20 з Ленінського районного суду м. Дніпропетровська.
Зазначена справа надійшла до Верховного Суду.
Фактичні обставини справи, встановлені судом
Відповідно до договору від 08 липня 1957 року ОСОБА_4 було надано у безстрокове користування земельну ділянку для будівництва індивідуального житлового будинку на праві особистої власності за адресою АДРЕСА_2 , площею 600 кв.м., на підставі рішення Ленінської районної ради № 179 від 29 січня 1957 року.
15 березня 1958 року ОСОБА_4 та ОСОБА_3 уклали шлюб, про що зроблено актовий запис № 402.
ІНФОРМАЦІЯ_4 у них народився син ОСОБА_5 , що підтверджується свідоцтвом про народження.
Позивач ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 є сином ОСОБА_5 .
Рішенням виконкому Ленінської районної ради депутатів трудящихся м. Дніпропетровська від 29 березня 1966 року затверджено акт про закінчення будівництва та введення в експлуатацію індивідуального домоволодіння АДРЕСА_1 .
На підставі акту було зареєстровано право власності на домоволодіння за ОСОБА_4 , яке на теперішній час складається з житлового будинку А-1 загальною площею 74,3 кв.м., житловою 50,2 кв.м., та господарських будівель та споруд: Б-1 літня кухня, Б-1 погріб, В-гараж, Г, Е, З - сараї, Д-убиральня, Ж-літній душ, № 1-4, І, ІІ-споруди.
На підставі державного акту на право власності на земельну ділянку від 03 травня 2006 року ОСОБА_4 належала земельна ділянка площею 0,0903 га, яка розташована за адресою АДРЕСА_1 .
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 померла , про що відділом державної реєстрації смерті реєстраційної служби ДМУЮ 03 червня 2015 року зроблено актовий запис № 4511.
Відповідно до даних картотеки з питань реєстрації фізичних осіб, наданих Департаментом адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради від 20 серпня 2019 року ОСОБА_3 , померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , з 30 грудня 1968 року і по день смерті була зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 . Склад зареєстрованих осіб на день її смерті: ОСОБА_4 - зареєстрований з 30 грудня 1968 року по день смерті ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_5 - зареєстрований з 26 березня 1987 року по день смерті ІНФОРМАЦІЯ_3 .
Після смерті ОСОБА_3 , з заявою про прийняття спадщини до Другої дніпропетровської державної нотаріальної контри 21 липня 2016 року звернувся її син ОСОБА_5 .
Постановою Другої дніпровської державної нотаріальної контори від 13 червня 2018 року ОСОБА_1 , який діяв на підставі довіреності від імені батька ОСОБА_5 , відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину після смерті ОСОБА_3 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 , на частину домоволодіння АДРЕСА_1 у зв`язку із неможливістю виділення частки померлої.
28 липня 2015 року ОСОБА_4 склав заповіт, яким усе своє майно, де б воно не було і з чого б воно не складалося, і взагалі все те, що буде йому належати на день смерті, і на що він за законом матиме право заповів ОСОБА_2 .
ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_4 помер, про що Ленінським відділом державної реєстрації актів цивільного стану ДМУЮ зроблено актовий запис № 224.
Після його смерті відкрилася спадщина на домоволодіння АДРЕСА_1 , земельну ділянку площею 0,0903 га та автомобіль ВАЗ 2110, 2000 року випуску, який було зареєстровано за ОСОБА_4 на праві власності.
Із заявою про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_4 до Другої дніпровської нотаріальної контори звернулися відповідач ОСОБА_2 та ОСОБА_5
31 січня 2017 року ОСОБА_2 . Другою дніпровською державною нотаріальною конторою були видані свідоцтва про право на спадщину за заповітом після смерті ОСОБА_4 на домоволодіння АДРЕСА_1 , земельну ділянку площею 0,0903 га, яка розташована у АДРЕСА_1 та автомобіль ВАЗ 2110, 2000 року випуску.
ІНФОРМАЦІЯ_3 помер ОСОБА_5 , про що Новокодацьким районним у м. Дніпрі відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області 04 лютого 2019 року зроблено актовий запис № 346.
Після його смерті, а саме ІНФОРМАЦІЯ_6 , з заявою про прийняття спадщини до Другої дніпровської державної нотаріальної контори звернувся ОСОБА_1 .
Постановою Другої дніпровської державної нотаріальної контори від 07 вересня 2019 року відмовлено ОСОБА_1 у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на частину домоволодіння АДРЕСА_1 . Підставою відмови вказано відсутність правовстановлюючого документу та реєстрації права власнсоті на зазначене домоволодіння за спадкодавцем.
2.Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ».
Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Убачається, що право власності на спірне домоволодіння за ОСОБА_4 було зареєстровано у 1966 році під час перебування у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_3 .
На час виникнення права власності до правовідносин правового режиму майна подружжя ОСОБА_4 та ОСОБА_3 необхідно застосовувати закон, який був чинний на день виникнення правовідносин, а саме Кодекс законів про родину, опіку, шлюб та акти громадянського стану Української РСР від 1926 року.
Відповідно до статті 125 цього Кодексу майно, набуте подружжям роботою в період зареєстрованого шлюбу, вважається таким, що належить обом членам подружжя на засадах спільної власності. Розмір частини, яка належить кожному з подружжя в разі спору, визначається судом. Інше майно становить окрему власність кожного з подружжя. Праця дружини по веденню домашнього господарства або догляд за дітьми прирівнюється в правах на майно до праці чоловіка по добуванню засобів до існування.
З урахуванням викладеного, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й суд апеляційної інстанції, дійшов до правильного висновку про те, що спірне домоволодіння є об`єктом права спільної сумісної власнсоті подружжя ОСОБА_4 та ОСОБА_3 , а саме по Ѕ частині домоволодіння.
Відповідно до частини першої статті 1267 ЦК України частки у спадщині кожного із спадкоємців за законом є рівними.
Згідно з частиною третьою статті 1268 ЦК України спадкоємець, який постійно проживає разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї.
Таким чином, після смерті ОСОБА_3 , відкрилася спадщина на Ѕ частину домоволодіння АДРЕСА_1 , яку успадкували її чоловік ОСОБА_4 та син ОСОБА_5 по ј частині кожний, які є спадкоємцями першої черги.
Тому суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку, що ОСОБА_4 належить ѕ частини домоволодіння, а ОСОБА_5 ј частина.
Відповідно до частини першої статті 1236 ЦК України заповідач має право охопити заповітом права та обов`язки, які йому належать на момент складення заповіту, а також ті права та обов`язки, які можуть йому належати в майбутньому.
Отже, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про те, що ОСОБА_2 має право на успадкування за заповітом ѕ частини домоволодіння, а тому свідоцтво про право на спадщину в частині ј частини домоволодіння є недійсним.
Відповідно до частини п`ятої статті 1268 ЦК України незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини та згідно із частиною третьою статті 1296 ЦК України відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину.
Таким чином, правильними є висновки судів попередніх інстанцій про те, що позивач ОСОБА_1 , як спадкоємець, має право на спадщину, після смерті батька ОСОБА_5 , не зважаючи на те, що батько не оформив та не зареєстрував, у встановленому законом порядку, своє право на спадкове майно, яке залишилося після смерті матері ОСОБА_3 .
Висновки судів попередніх інстанцій не суперечать правовим позиціям Верховного Суду, які викладені у постановах, що зазначені заявником у касаційній скарзі.
Вказані доводи не приймаються колегією суддів до уваги, оскільки у справі, яка переглядається, судами надано належну оцінку всім наданим сторонами доказам, до переоцінки яких, в силу приписів статті 400 ЦПК України, суд касаційної інстанції вдаватись не може з тих підстав, що встановлення обставин справи, дослідження доказів та надання правової оцінки цим доказам є повноваженнями судів першої й апеляційної інстанцій.
Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц).
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення у судових рішеннях, питання вмотивованості висновків судів, Верховний Суд виходить з того, що у справі, що розглядається, сторонам надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, а доводи, викладені у касаційній скарзі не спростовують обґрунтованих та правильних висновків судів попередніх інстанцій.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Частиною третьою статті 401 ЦПК України передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін.
Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_2 , подану адвокатом Федорцем Євгенієм Євгенійовичем, залишити без задоволення.
Рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 05 жовтня 2020 рок та постанову Дніпровського апеляційного суду від 11 травня 2021 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: М. Є. Червинська
С. Ю. Бурлаков
В. М. Коротун
