Номер провадження: 22-ц/813/4831/20
Номер справи місцевого суду: 522/16880/18
Головуючий у першій інстанції Абухін Р. Д.
Доповідач Гірняк Л. А.
ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
22.10.2020 року м. Одеса
Колегія суддів судової палати у цивільних справах Одеського апеляційного суду в складі:
Головуючого- Гірняк Л.А.
Суддів- Сегеди С.М., Комлевої О.С.,
За участю секретаря - Ющак А.Ю.
Представника відповідача- Фольгіна О.Л.
розглянула увідкритому судовомузасіданні м.Одеса апеляційнускаргу ОСОБА_1 на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 10.12.2019 року по справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю « Трансфорт», третя особа Департамент аналітики та контролю Одеської міської ради
-про стягнення заборгованості по заробітній платі та середньомісячного заробітку за час вимущеного прогулу-
ВСТАНОВИЛА:
ПРОЦЕДУРА:
21.09.2018 року позивач звернувся до суду з вищезазначеними позовними вимогами та уточнивши просив суд :
-стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю « Трансфорт`на користь на свою користь заборгованість по зарплаті 46990,42 грн.
-стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю « Трансфорт на користь ОСОБА_1 заробіток за час вимущеного прогулу та компенсацію- 19202 грн.
Вимоги обґрунтовував тим, що являється інвалідом дитинства 1-ї групи безстроково.
З 01 липня 2014 року по 22 серпня 2018 року знаходився в трудових стосунках з Товариством з обмеженою відповідальністю « Трансфорт» та виконував роботу оператора ЕВМ.
З 01 липня 2014 року по 30 листопада 2015 року він отримував заробітну плату згідно штатного розкладу через касу підприємства .
З 07 липня 2015 року йому відкрито картковий рахунок в ПАО «Банк`Восток» та з цього моменту заробітну плату, за його згодою, перераховували на картковий рахунок.
З 01 грудня 2015 року по 30 червня 2018 року (31 місяць) сума нарахованої заробітної плати на картковий рахунок не надходила. Через касу підприємства він її також не отримував.
Посилаючись на те, що на картковий рахунок заробітна плата в повному обсязі не перерахована просив суд стягнути заборгованість в розмірі 46990,42 грн. та 19202 грн. посилаючись на вимоги ст.116,117 КЗпП України.
Одночасно посилається на безпідставність стягнення з нього воєнного збору так як він являється інвалідом 1-ї групи.
У відзиві на позов представник ТОВ «Трансфорт» просить відмовити в задоволені позову посилаючись на та, що виплата заробітної плати позивачеві здійснювалась як на картковий рахунок так і через касу підприємства.
Факт отримання ним заробітної плати через касу підприємства підтверджується його особистим підписом у відомостях за період з грудня 2015 року по червень 2018 року.
Одночасно посилається на результати перевірки департаменту аналітики та контролю Одеської міської ради-Акт № ОМС-ОД-573/1180/АВ/59 від 30.07.2018 року про те, що порушення встановлених строків виплати заробітної плати працівникам підприємства не встановлено.
У відповіді на відзив позивач посилається на ті ж підстави, що і в позовній заяві та на те, що заробітна плата повинна перераховуватись на картковий рахунок, грошей готівкою за відомостями не отримував,підпис ставив на прохання працівника підприємства без отримання грошей.
Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 10 грудня 2019 року в задоволені позову ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Трансфорт», третя особа Департамент аналітики та контролю Одеської міської ради про стягнення заборгованості по заробітній платі - відмовлено.
В судове засідання 3-я особа - Департамент аналітики та контролю Одеської міської ради в судове засідання не з`явились, про час та місце розгляду справи сповіщені належним чином.
В силу ст.372 частини2 ЦПК України удова колегія вважає можливим розглянути справу за їх відсутності.
АРГУМЕНТІИ (ДОВОДИ) СТОРІН:
В апеляційній скарзі позивач ОСОБА_1 ставить питання про скасування рішення суду посилаючись на невідповідність висновків обставинам справи та порушенням норм матеріального та процесуального права.
Зазначає, що починаючи з 01 грудня 2015 року по 30 червня 2018 року йому не в повному обсязі сплачували заробітну плату на картковий рахунок. За проханням працівників підприємства він ставив свій підпис у відомостях, але кошти не отримував. Одночасно спростовує підписи у відомостях за жовтень,листопад,грудень 2017 року.
Одночасно посилається на те, що суд першої інстанції не розглянув всі заявлені позовні вимоги.
У відзиві на апеляційну скаргу ТОВ «Трансфорт» просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення районного суду без змін. Зазначає, що оплата його праці здійснювалась як в готівковому та і безготівковому вигляді.
Факт отримання позивачем заробітної плати через касу підприємства підтверджено підписом у численних відомостях.
19201 грн є сумою переплати з боку Департаменту праці та соціальної політики ОМР до яких вони не мають жодного відношення.
ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ ТА ОЦІНКА СУДУ:
Судова колегія заслухавши доповідь судді доповідача, вислухавши пояснення сторін, що з`явились, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги дійшла наступного.
Відмовляючи в заявлених вимогах, районний суд виходив з безпідставності. При цьому посилається на отримання позхивачем готівки в касі підприєства відповідно до наданих відомостей.
З таким судженням районного суду погодитись не можна з огляду на наступне.
Судом встановлено,що позивач ОСОБА_1 являється інвалідом1-їгрупи:ДЦП, косоокість,приглухуватість 4 ступеня безстроково.
01 липня 2014 року відповідно до наказу № 61 прийнятий на роботу на посаду оператора ЕВМ з виплатою заробітної плати відповідно штатного розкладу.
22 серпня 2018 року позивач звільнений з займаної посади відповідно до ст.38 КЗпП України.
З 01 липня 2014 року по 06 липня 2015 року заробітна плата нараховувалась відповідно до відомостей та отримувалась ним через касу підприємства.
З 07 липня 2015 року заробітна плата перераховувалась частково на картковий рахунок ПАО «БанкВосток» та частково через касу підприємства.
Загальна сума нарахованої заробітної плати за період з грудня 2015 року по 30 червня 2018 року склала 69623,91 грн. з яких на картковий рахунок перераховано 22633,49 грн.
Сума 46990,42грн. нарахована підприємствомпо відомостям.
Відповідно до вимог ч. 4 ст. 24 Закону України «Про оплату праці» виплата заробітної плати працівникам здійснюється за місцем роботи.
За особистою письмовою згодою працівника виплата заробітної плати може здійснюватися через установи банків, поштовими переказами на вказаний ними рахунок (адресу) з обов`язковою оплатою цих послуг за рахунок роботодавця, як передбачено ч. 5 ст. 24 вищезазначеного Закону.
Вимогами ст. 25 Закону України «Про оплату праці» законодавством заборонено будь-яким способом обмежувати працівника вільно розпоряджатися своєю заробітною платою, крім випадків, передбачених законодавством.
Відповідно до ст. 115 КЗпП України, ст. 24 ЗУ «Про оплату праці» визначено, що заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом),але не рідше двох разів на місяцьчерез проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів,та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.
У разі коли день виплати заробітної плати збігається з вихідним, святковим або неробочим днем,заробітна плата виплачується напередодні.
Форми виплати заробітної плати встановленост. 23 Закону про оплату праці.Згідно з цієюстаттеюзаробітнаплата виплачується угрошових знаках, що мають законний обіг на території України.
На підставі особистої заяви працівника виплата йому заробітної плати може проводитисячерез установибанків, поштовими переказами на зазначений ним рахунок (адресу) з обов`язковою оплатою таких послуг за рахунок роботодавця (ч.5 ст. 24 Закону про оплату праці).
Виплачуючи заробітну плату, роботодавець, серед іншого, зобов`язаний повідомити працівника про розмір та підстави відрахувань із його заробітної плати(ст. 110 КЗпП).
Виплати заробітної плати, передбаченийч. 5 ст. 24 Закону « Про оплату праці», безготівковий. Під ним розуміється виплата зарплати через установи банків на зазначений
працівниками рахунок. При цьомумаютьбути виконані дві умови:
1) така виплата здійснюється з письмової згоди працівника;
2) послуги банку з перерахування коштів на рахунки працівників оплачуються за рахунок роботодавця.
З метою переходу на безготівкову форму виплати заробітної плати на підприємстві впроваджуютьзарплатний проект. Він є комплексом послуг, що надаються банківськими установами з організації виплати заробітної плати працівникам шляхом перерахування коштів на їх банківські рахунки для використання із застосуванням особистих електронних платіжних засобів.
З матеріалівсправи вбачається,що сторониузгодили виплатузаробітної платиу безготівковійформіз01липня 2015року йому та роботодавецьзобов`язався нараховувати та виплачувати заробітну плату двічі на місяць через платіжну картку.
Згоди на нарахування та виплату заробітної плати в готівковій формі, через касу підприємства позивач не надавав.
Відповідно до вимог ст. 19 Конституції правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.
Отже, роботодавець не мав законних підстав щодо нарахування ОСОБА_1 заробітну плату в готівковій формі, а тому начислена в сума 69623 ,91-22633,49= 46990,42 грн в готівковій формі підлягає перерахуванню на зарплатну картку позивача .
Посилання на виплату 46 990,42 грн 17 грудня 2018 року відповідно до платіжного доручення № 1173 не приймається до уваги так як ця виплата являється благодійною допомогою, а не заробітною платою.
Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 43 Конституції України встановлено: кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується, та на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Відповідно до частини першої статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.
Відповідно до статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган у будь-якому випадку повинен у зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
Відповідно до частини першої статті 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
З аналізу зазначених законодавчих норм убачається, що умовами застосування частини першої статті 117 КЗпП України є невиплата належних звільненому працівникові сум у відповідні строки, вина власника або уповноваженого ним органу у невиплаті зазначених сум та відсутність спору про розмір таких сум. При дотриманні наведених умов підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
При цьому, за правовою позицією, висловленою Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17 під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).
Згідно з частиною другою статті 117 КЗпП України при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Елементом верховенства права є принцип правової визначеності, який, зокрема, передбачає, що закон, як і будь-який інший акт держави, повинен характеризуватися якістю, щоби виключити ризик свавілля.
ЄСПЛ тлумачить поняття «якість закону» так: національне законодавство повинно бути доступним і передбачуваним, тобто визначати достатньо чіткі положення, аби дати людям адекватну вказівку щодо обставин і умов, за яких державні органи мають право вживати заходів, що вплинуть на конвенційні права цих людей (рішення ЄСПЛ у справах «C.G. та інші проти Болгарії» («C. G. аnd Others v. Bulgaria») від 24 липня 2008 року, заява № 1365/07, п. 39, «Олександр Волков проти України» від 29 січня 2013 року, заява № 21722/11, п. 170).
ЄСПЛ неодноразово зазначав, що формулювання законів не завжди чіткі, тому їх тлумачення та застосування залежить від практики. А роль розгляду справ у судах полягає саме у тому, щоби позбутися таких інтерпретаційних сумнівів з урахуванням змін у повсякденній практиці (рішення ЄСПЛ у справах «Кантоні проти Франції» («Cantoni v. France») від 11 листопада 1996 року, заява № 17862/91, п. 31-32, «Вєренцов проти України» від 11 квітня 2013 року, заява № 20372/11, п. 65).
За приписом статті116 КЗпП України на підприємство, установу, організацію покладено обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. Невиконання цього обов`язку спричиняє наслідки, передбачені статтею 117 КЗпП України, якою передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Цими нормами на підприємство, установу, організацію покладено обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку настає відповідальність, передбачена статтею 117 КЗпП України.
Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.
За змістом частини першої статті 117 КЗпП України обов`язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто, реальним виконанням цього обов`язку. І саме з цією обставиною пов`язаний період, протягом до якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності.
Частина перша статті 117 КЗпП України стосується випадків, коли роботодавець за відсутності спору умисно або з необережності не проводить остаточний розрахунок з колишнім працівником.
Частина друга статті 117 КЗпП України стосується тих випадків, коли наявний спір між роботодавцем і колишнім працівником про належні до виплати суми та фактично охоплює два випадки вирішення такого спору.
Так, якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині першій статті 117 КЗпП України). Відтак, у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов`язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальності роботодавця протягом усього періоду прострочення.
Ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення.
У справі, яка розглядається, позивач у зв`язку з порушенням відповідачем його права на належну оплату праці у формі визначеній сторонами, просив стягнути на його користь суму середньомісячного заробітку за час затримки виплати заробітної плати
при звільненні .
Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.
Втім, встановленийстаттею 117 КЗпП Українимеханізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв оцінки пропорційності щодо врахування справедливого та розумного балансу між інтересами працівника і роботодавця.
Необхідно також мати на увазі, що працівник є слабшою, ніж роботодавець, стороною у трудових правовідносинах. Водночас у таких відносинах і працівник має діяти добросовісно щодо реалізації своїх прав, а інтереси роботодавця також мають бути враховані. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами працівника та роботодавця.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц (провадження № 14-623цс18) зазначила, що відповідно до пункту 6 частини першоїстатті 3 ЦК Українизагальними засадами цивільного законодавства є справедливість, добросовісність та розумність. Законодавство України не передбачає обов`язок працівника звернутися до роботодавця з вимогою про виплату йому належних платежів при звільненні. Водночас у трудових правовідносинах працівник має діяти добросовісно, реалізуючи свої права, що, зокрема, вимагає частина третястатті 13 ЦК України, не допускаючи дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.
Якщо відповідальність роботодавця перед колишнім працівником за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку при звільненні не обмежена в часі та не залежить від простроченої заборгованості, то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим стосовно роботодавця, а також стосовно третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання роботодавцем певних зобов`язань, зокрема з виплати заробітної плати іншим працівникам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру застосовуваного судом заходу відповідальності може призводити до об`єктивно нерозумних і несправедливих наслідків.
Відшкодування, передбаченестаттею 117 КЗпП України, спрямоване також на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця.
Загальною ознакою правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані передусім не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Відповідно до частини 1статті 9 ЦК Українитака спрямованість притаманна і заходу матеріальної відповідальності роботодавця, передбаченоїстаттею 117 КЗпП України.
Одним з принципів цивільного права є компенсація майнових втрат особи, що заподіяні правопорушенням, вчиненим іншою особою. Цій меті насамперед слугує стягнення збитків. Розмір збитків в момент правопорушення зазвичай ще не є відомим, а дійсний розмір збитків у більшості випадків довести або складно, або неможливо взагалі.
З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленомузакономабо договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку. Така спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.
Зокрема, такими правилами є правила про неустойку (статті 549-552 ЦК України). Аби неустойка не набула ознак каральної санкції, діє правило частини 3статті 551 ЦК Українипро те, що суд вправі зменшити розмір неустойки, якщо він є завеликим порівняно зі збитками, які розумно можна було б передбачити. Якщо неустойка стягується понад збитки (частина першастатті 624 ЦК України), то вона також не є каральною санкцією, а має саме компенсаційний характер.
По-перше, вона стягується не понад дійсні збитки, а лише понад збитки у доведеному розмірі, які, як правило, є меншими за дійсні збитки.
По-друге, для запобігання перетворенню неустойки на каральну санкцію суд має застосовувати право на її зменшення.
Право суду на зменшення неустойки є проявом принципу пропорційності у цивільному праві.
Аналогічно, звертаючись з вимогою про стягнення відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно достатті 117 КЗпП України, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат працівника, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру.
Суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати позивач.
З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві Велика Палата Верховного Суду у постанові від 27 квітня 2016 року у справі № 6-113цс16 дійшла висновку, що, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченогостаттею 117 КЗпП України.
Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку Верховного Суду України, викладеного у постанові від 27 квітня 2016 року у справі№ 6-113цс16, зазначивши, що, зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно достатті 117 КЗпП України, необхідно враховувати таке: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором; період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, та визначених Великою Палатою Верховного Суду критеріїв суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково.
Визначаючи розмір середньомісячного заробітку за час затримки розрахунку суд апеляційної інстанції враховує підстави, що пов`язані з тривалістю періоду затримки виплати заробітної плати, її розмір, виплату допомоги позивачеві в розмірі 46990,42 коп 17 грудня 2018 року та визначає її розмір у сумі 19202 грн.
Переплата соціальної суми в розмірі 19202 грн Департаменту праці та соціальної політики ОМР не підлягає задоволенню оскільки відповідач їх неотримував.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пунктом 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE (Серявін та інші проти України), №4909/04, §58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Відповідно до ч. 13 ст.141ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Керуючись ст. 367,368,374,376 ,381,382,384,389,390 ЦПК України, судова колегія,-
ПОСТАНОВИЛА:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 10.12.2019 року, скасувати
Позовну заяву ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Трансфорт», третя особа Департамент аналітики та контролю Одеської міської ради про стягнення заборгованості по заробітній платі та середньомісячного заробітку за час вимущеного прогулу- задовольнити.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю « Трансфорт»( ЄРПОУ 31829841 ) на користь ОСОБА_1 ( ІН НОМЕР_1 ) заборгованість по зарплаті 46990,42 грн.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю « Трансфорт»( ЄРПОУ 31829841 ) на користь ОСОБА_1 ( ІН НОМЕР_1 ) середньомісячний заробіток за час вимущеного прогулу- 19202 грн.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю « Трансфорт»( ЄРПОУ 31829841 ) на користь держави судовий збір в розмірі 4802, 50 грн.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та підлягає оскарженню безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.
Повний текст складено 27.10.2020 року
Головуючий суддя - Л.А. Гірняк
Судді С.М.Сегеда
-
О.С.Комлева
