ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
м. Київ
26.10.2020Справа № 910/11783/20
Господарський суд міста Києва у складі судді Гулевець О.В. розглянувши матеріали господарської справи у спрощеному позовному провадженні без проведення судового засідання
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ЄВРО-РЕКОНСТРУКЦІЯ»
до Комунального підприємства «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Дарницького району м. Києва»
про стягнення 87 301,81 грн
Без повідомлення (виклику) учасників справи
ОБСТАВИНИ СПРАВИ:
Товариство з обмеженою відповідальністю «ЄВРО-РЕКОНСТРУКЦІЯ» звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Комунального підприємства «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Дарницького району м. Києва» про стягнення 87 301,81 грн.
В обґрунтування заявленого позову позивач посилається на неналежне виконання відповідачем зобов`язань з оплати наданих позивачем послуг з централізованого опалення.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.08.2020 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі, розгляд справи поставлено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (без проведення судового засідання).
У відповідності до ч. 2 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться.
Частинною третьою статті 252 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що якщо для розгляду справи у порядку спрощеного позовного провадження відповідно до цього Кодексу судове засідання не проводиться, процесуальні дії, строк вчинення яких відповідно до цього Кодексу обмежений першим судовим засіданням у справі, можуть вчинятися протягом тридцяти днів з дня відкриття провадження у справі.
07.09.2020 через загальний відділ діловодства суду від відповідача надійшов відзив на позов, в якому відповідач заперечив проти задоволення позовних вимог, посилаючись на те, що між позивачем та відповідачем договір на постачання теплової енергії до нежитлового приміщення загальною площею 61,50 кв.м. в будинку №12Б по вул. Бориспільській в м. Києві не укладався, споживання не відбулось. Також, відповідач вказав, що позивачем не надано документів на підтвердження факту надання та споживання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води саме по нежитловому приміщенню загальною площею 61,50 кв.м. в будинку №12Б по вул. Бориспільській в м. Києві.
15.09.2020 через загальний відділ діловодства суду від позивача надійшла відповідь на відзив, в якій позивач зазначив, що з жовтня 2015 року по травень 2020 року включно позивачем надано відповідачу послуги з централізованого опалення на загальну суму 39 363,55 грн. При цьому, позивач вказав, що відсутність договору на надання житлово-комунальних послуг не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі. Також, позивач звернув увагу, що відповідач не надав доказів на підтвердження відключення від теплопостачання належного йому приміщення.
02.10.2020 через загальний відділ діловодства суду від відповідача надійшли заперечення на відповідь на відзив, з яких вбачається, що за доводами відповідача, останній не є власником чи орендарем нежитлових приміщень, на які позивач здійснив нарахування.
Згідно із частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Дослідивши матеріали справи, з`ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, суд
ВСТАНОВИВ:
Відповідно до положень Закону України «Про внесення змін до деяких Законів України щодо удосконалення розрахунків за енергоносії» від 10.04.2014 №1198-VII виконавцем послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води для об`єктів усіх форм власності є суб`єкт господарювання з постачання теплової енергії (теплопостачальна організація).
З 01.07.2014 Товариство з обмеженою відповідальністю «Євро-Реконструкція» (надалі - позивач) є виконавцем послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води на території Дарницького району у м. Києві, згідно з переліком, затвердженим Дніпровською районною у м. Києві державною адміністрацією, до якого відноситься, зокрема, будинок № 12-Б по вул. Бориспільській у м. Києві.
Відповідно до розпорядження Дарницької районної в м. Києві державної адміністрації № 33 від 30.01.2015 за Комунальним підприємством «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Дарницького району м. Києва» (надалі - відповідач) з 30.01.2015 року закріплено на праві господарського відання об`єкти комунальної власності територіальної громади міста Києва, що перебувають у сфері управління Дарницької районної в місті Києві державної адміністрації, згідно з додатку, зокрема, нежитлове приміщення загальною площею 61,50 кв.м. в будинку № 12-Б по вул. Бориспільській в м. Києві.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про відповідальність суб`єктів підприємницької діяльності за несвоєчасне внесення плати за спожиті комунальні послуги та утримання прибудинкових територій» суб`єкти підприємницької діяльності, які використовують нежилі будинки і приміщення, належні їм на праві власності або орендовані ними на підставі договору, для провадження цієї діяльності: сплачують комунальні послуги за тарифами, які у встановленому законодавством порядку відшкодовують повну вартість їх надання та пропорційну частку витрат на утримання прибудинкової території.
Відповідно до п. 3 ст. 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» (в редакції чинній на момент надання послуг) споживач зобов`язаний, зокрема, укласти договір на надання житлово-комунальних послуг, підготовлений виконавцем на основі типового договору.
Як зазначено позивачем, 23.07.2014 у газеті Хрещатик (№103(4503)) товариством з обмеженою відповідальністю «Євро-Реконструкція» розміщено повідомлення, із пропозицією укладення договору про надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води шляхом звернення споживачів до підрозділів теплопостачальної організації із зазначенням відповідної адреси.
Однак, між сторонами укладення договору не відбулося.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що з жовтня 2015 року по травень 2020 року позивачем надано відповідачу послуги з централізованого опалення на загальну суму 39 363,55 грн. Однак, відповідачем вони не оплачувались. Претензій з приводу якості отриманих послуг, відмови від отримання послуг від відповідача не надходило, що стало наслідком звернення позивача з позовом до суду про стягнення 39 363,55 грн, а також пені у розмірі 39 363,55 грн, інфляційних у розмірі 6 155,61 грн та 3 % річних у розмірі 2 419,10 грн.
Дослідивши наявні матеріали справи, оцінюючи надані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог, з наступних підстав.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Згідно зі ст. 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки; підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.
За змістом Закону України «Про житлово-комунальні послуги» житлово-комунальні послуги - це результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та перебування осіб у жилих і нежилих приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил; комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на задоволення потреби фізичної чи юридичної особи у забезпеченні холодною та гарячою водою, водовідведенням, газопостачанням, опаленням, а також вивезення побутових відходів у порядку, встановленому законодавством;
Відповідно до ст. 13 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» залежно від функціонального призначення житлово-комунальні послуги поділяються на: 1) комунальні послуги (централізоване постачання холодної та гарячої води, водовідведення, газо- та електропостачання, централізоване опалення, а також вивезення побутових відходів тощо); 2) послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій; 3) послуги з управління будинком, спорудою або групою будинків; 4) послуги з ремонту приміщень, будинків, споруд.
Таким чином, проаналізувавши зміст спірних правовідносин, суд дійшов висновку, що між сторонами виникли правовідносини із надання послуг централізованого опалення.
Основні засади організаційних, господарських відносин, що виникають у сфері надання та споживання житлово-комунальних послуг між їхніми виробниками, виконавцями і споживачами, а також їхні права та обов`язки визначає Закон України «Про житлово-комунальні послуги». При цьому, до 30.04.2019 спірні правовідносини підпадали під правове регулювання Закону України №1875-IV від 24.06.2004 «Про житлово-комунальні послуги», а з 01.05.2019 - Закону України №2189-VIII від 09.11.2017 «Про житлово-комунальні послуги».
Згідно зі ст. 19 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» відносини між учасниками договірних відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах.
Споживачем відповідно до Закону України «Про житлово-комунальні послуги» визнається фізична чи юридична особа, яка отримує або має намір отримати житлово-комунальну послугу.
Пунктом 1 частини першої статті 20 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" передбачене право споживача одержувати вчасно та відповідної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством та умовами договору на надання житлово-комунальних послуг, при цьому такому праву прямо відповідає визначений пунктом 5 частини третьої статті 20 цього Закону обов`язок споживача оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.
Отже, відсутність письмово оформленої двосторонньої угоди про надання житлово-комунальних послуг не позбавляє споживача обов`язку з оплати фактично спожитих послуг, оскільки у п. 5 ч. 3 ст. 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» передбачено обов`язок споживача оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Вищого господарського суду України від 15.05.2014 у справі № 5011-31/17255-2012.
Твердження відповідача, що останній не є власником та орендарем спірного нежитлового приміщення, а тому немає обов`язку щодо оплати за опалення вільної нежитлової площі 61,50 кв.м. судом відхиляються, оскільки вище встановлено, що відповідно до розпорядження Дарницької районної в м. Києві державної адміністрації № 33 від 30.01.2015 у спірний період (з жовтня 2015 року по травень 2020 року) саме за відповідачем було закріплено право володіння, користування та розпорядження на нежитлове приміщення загальною площею 61,50 кв.м. в будинку № 12-Б по вул. Бориспільській в м. Києві, що підтверджується Переліком об`єктів комунальної власності територіальної громади міста Києва, які перебувають у сфері управління Дарницької районної в місті Києві державної адміністрації та передаються Комунальному підприємстві «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Дарницького району м. Києва», а тому останній повинен здійснити оплату наданих у вказане приміщення послуг з централізованого опалення.
Відповідно до ч. 1 ст. 32 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» плата за житлово-комунальні послуги нараховується щомісячно відповідно до умов договору в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
Положеннями ч. 2 ст. 32 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» передбачено, що розмір плати за комунальні послуги розраховується виходячи з розміру затверджених цін/тарифів та показань засобів обліку або за нормами, затвердженими в установленому порядку. У разі наявності засобів обліку оплата комунальних послуг здійснюється виключно на підставі їх показників на кінець розрахункового періоду згідно з умовами договору, крім випадків, передбачених законодавством.
Відносини між суб`єктом господарювання, предметом діяльності якого є надання житлово-комунальних послуг, і фізичною та юридичною особою, яка отримує або має намір отримувати послуги з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення регулюються Правилами надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 21 липня 2005 № 630 (надалі - Правила).
Згідно з п. 18 Правил розрахунковим періодом для оплати послуг, якщо інше не визначено договором, є календарний місяць. Оплата послуг здійснюється не пізніше 20 числа місяця, наступного за розрахунковим періодом (місяцем), якщо договором не встановлено інший строк.
Відповідно до п. 12 Правил у разі встановлення будинкових засобів обліку теплової енергії у багатоквартирному будинку, де окремі або всі квартири обладнані квартирними засобами обліку теплової енергії, споживачі, які не мають таких засобів обліку та які не передали виконавцю показання квартирних засобів обліку теплової енергії, оплачують таку послугу за показаннями будинкового засобу обліку теплової енергії пропорційно опалюваній площі (об`єму) квартири, не враховуючи витрати теплової енергії виконавця, юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, які є власниками або орендарями приміщень у цьому будинку, та сумарних витрат тепла за показаннями усіх квартирних засобів обліку.
З 29.11.2016 року облік теплової енергії на потреби централізованого опалення здійснюється по вул. Бориспільській, 12-Б в м. Києві приладом комерційного обліку UH - 50 №68664904, що підтверджується наявною у матеріалах справи копією акту постановки приладу комерційного обліку приладів теплової енергії споживача, актами про готовність вузла комерційного обліку споживача до роботи в опалювальний період 2017-2018, 2018-2019, 2019-2020: №1345 від 24.04.2017, №1345 від 10.04.2018, № 1345 від 04.11.2019.
Надання послуг з опалення, що надавалися безперервно, в межах опалювального періоду у будинку за адресою: м. Київ, вул. Бориспільська, 12-Б підтверджується наявними в матеріалах справи нарядами (особовий рахунок №440282), а саме: № 41327 від 07.10.2015 підключення, № 47638 від 01.04.2016 відключення, № 53456 від 05.10.2016 підключення, №58483 від 13.03.2017 відключення, №64457 від 03.10.2017 підключення, №69044 від 04.04.2018 відключення, №1710 від 02.11.2018 підключення, №4966 від 06.04.2019 відключення, №7353 від 25.10.2019 підключення, №9229 від 06.04.2020 відключення.
Показники будинкового лічильника теплової енергії розподіляються між користувачами приміщень пропорційно до площі займаних споживачами приміщень.
Матеріали справи містять копії звітів показників будинкового лічильника за період з 21.11.2016 по 23.02.2020, за адресою: м. Київ, вул. Бориспільська, 12-Б, особовий рахунок №440282.
Позивачем надано розрахунок фактичного споживання теплової енергії за особовим рахунком №440282/4юр, відповідно до якого вартість спожитих відповідачем послуг з централізованого опалення за спірний період становить 39 363,55 грн.
Судом враховано, що нарахування здійснювалось, виходячи з обсягів спожитої теплової енергії за показниками приладу обліку теплової енергії (пропорційно до площі займаних споживачами приміщень) та тарифів на теплову енергію, установлених постановами Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, у відповідні періоди.
Тарифи на послуги з централізованого опалення, що застосовувались до теплової енергії наданої відповідачу визначались постановами НКРЕКП №1977 від 30.06.2015, №3237 від 29.12.2015, № 1757 від 29.09.2016, №2126 від 29.12.2016, №151 від 01.02.2017, №439 від 30.03.2017, №1391 від 09.11.2017, №404 від 14.06.2018, №1255 від 18.10.2018, №1820 від 11.12.2018, №77 від 14.01.2020, №623 від 17.03.2020.
Також, суд відзначає, що відповідно до п. 3 ч. 2 ст. 10 Закону України «Про комерційний облік теплової енергії та водопостачання» визначений за допомогою вузла комерційного обліку обсяг спожитої у будівлі теплової енергії включає, зокрема, обсяги теплової енергії на опалення житлових та нежитлових приміщень, які є самостійними об`єктами нерухомого майна, та розподіляється між споживачами в такому порядку: загальний обсяг теплової енергії розподіляється між споживачами, приміщення/опалювальні прилади яких не оснащені вузлами розподільного обліку теплової енергії/приладами - розподілювачами теплової енергії, пропорційно до опалюваної площі (об`єму) таких споживачів.
Таким чином, визначений обсяг спожитої теплової енергії у будинку за адресою: м. Київ, вул. Бориспільська, 12-Б, включає також обсяги теплової енергії на опалення нежитлового приміщення площею 61,50 кв.м., що закріплено за відповідачем на праві господарського відання, яке не оснащене приладами обліку теплової енергії.
Отже, розподіл визначеного загального обсягу теплової енергії між споживачами здійснювався пропорційно до площі споживачів, що узгоджується з нормами Закону України «Про комерційний облік теплової енергії та водопостачання».
Доказів сплати вказаної заборгованості у суму 39 363,55 грн відповідачем не надано, розмір та вартість отриманих послуг з централізованого опалення відповідач не заперечував, наданий позивачем розрахунок заборгованості відповідачем також не спростовано.
Таким чином, факт наявності заборгованості у відповідача перед позивачем належним чином доведений, документально підтверджений та відповідачем не спростований.
Щодо заперечень відповідача про те, що не підтверджено факту споживання останнім послуг з централізованого опалення, суд зазначає наступне.
Пунктами 24, 25 Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 21 липня 2005 року № 630 передбачено, що споживачі можуть відмовитися від отримання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води.
Відключення споживачів від мереж централізованого опалення та постачання гарячої води здійснюється у порядку, що затверджується центральним органом виконавчої влади з питань житлово-комунального господарства.
Самовільне відключення від мереж централізованого опалення та постачання гарячої води забороняється.
Процедура відключення приміщення від внутрішньобудинкових мереж, встановлена Порядком відключення окремих житлових будинків від мереж централізованого опалення та постачання гарячої води при відмові споживачів від централізованого теплопостачання затвердженого наказом Міністерства будівництва, архітектури та житлово-комунального господарства України № 4 від 22 листопада 2005 (в редакції станом на момент надання послуг).
Однак, відповідачем не надано будь-якого належного доказу, зокрема, акту про відключення будинку за адресою: м. Київ, вул. Бориспільська, 12-Б, (нежитлового приміщенні загальною площею 61,50 кв.м) від мережі централізованого опалення, а тому у відповідача існує обов`язок у відшкодуванні вартості спожитої теплової енергії, яка постачалась Товариством з обмеженою відповідальністю «Євро-Реконструкція».
Також, суд відхиляє доводи відповідача щодо відсутності актів про надання послуг або інших первинних документів, оскільки відсутність документів не може бути підставою для звільнення відповідача від відповідальності за невиконання обов`язку з оплати спожитих послуг та не є визначальними для висновку про невиконання позивачем своїх зобов`язань.
Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Згідно із ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Аналогічна правова норма передбачена частиною 1 статті 193 Господарського кодексу України.
Згідно з ч. 1 ст. 598 ЦК України зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.
Зобов`язання припиняється виконанням проведеним належним чином (стаття 599 Цивільного кодексу України).
Частинами 1 та 2 статті 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом.
Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом (ч. 3 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України).
За змістом ч.1 ст.14 ГПК України суд розглядає справу не інакше як, зокрема, на підставі доказів поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
У відповідності до ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Дослідивши наявні у матеріалах справи докази, суд дійшов висновку, що надані позивачем докази підтверджують заборгованість відповідача перед позивачем за надані послуги з централізованого опалення у період з жовтня 2015 року по травень 2020 року у сумі 39 363,55 грн.
Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (ч. 4 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України).
Відповідач, у свою чергу, обставин наведених позивачем у позові відповідач не спростував, доказів сплати заборгованості у сумі 39 363,55 грн не надав.
З урахуванням вище наведеного, суд задовольняє позовні вимоги про стягнення заборгованості у розмірі 39 363,55 грн.
Відповідно до статей 610, 611 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
У зв`язку із простроченням оплати спожитої теплової енергії позивачем заявлено до стягнення з відповідача пеню у розмірі 39 363,55 грн, інфляційних у розмірі 6 155,61 грн та 3% річних у розмірі 2 419,10 грн.
В пункті 1.3. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 №14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань" визначено, що з урахуванням приписів статті 549, частини другої статті 625 ЦК України та статті 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" правовими наслідками порушення грошового зобов`язання, тобто зобов`язання сплатити гроші, є обов`язок сплатити не лише суму основного боргу, а й неустойку (якщо її стягнення передбачене договором або актами законодавства), інфляційні нарахування, що обраховуються як різниця добутку суми основного боргу на індекс (індекси) інфляції, та проценти річних від простроченої суми основного боргу.
Оскільки, матеріалами справи підтверджено факт наявності прострочення відповідачем виконання грошового зобов`язання, то позивачем правомірно здійснено нарахування інфляційних втрат та 3% річних.
Частиною 1 статті 625 ЦК України визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.
Згідно зі частиною 2 статті 625 Цивільного Кодексу України, за прострочення виконання грошового зобов`язання настає відповідальність у вигляді сплати суми боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також сплати трьох процентів річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Передбачені вищевказаними нормами законодавства наслідки прострочення виконання боржником грошового зобов`язання у вигляді відшкодування інфляційних втрат та 3% річних, що нараховуються на суму основного боргу не є штрафними санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті та отриманні від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові (постанова Пленуму Вищого господарського суду України №14 від 17.12.2013 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань").
Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).
У застосуванні індексації можуть враховуватися рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, викладені в листі Верховного Суду України від 03.04.97 № 62-97р; цього листа вміщено в газеті "Бизнес" від 29.09.97 N 39, а також в інформаційно-пошукових системах "Законодавство" і "Ліга". (п.п.3.2 п.3 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №14 від 17.12.2013 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань").
Перевіривши розрахунки інфляційних втрат у сумі 6155,61 грн та 3% річних у сумі 2419,10 грн, судом встановлено, що розрахунки позивача є правильними, у зв`язку із чим, позовні вимоги у цій частині суд задовольняє повністю.
Щодо вимог позивача про стягнення пені у розмірі 39 363,55 грн, суд зазначає наступне.
За змістом з ч. 2 ст. 217 ГК України одним з видів господарських санкцій є штрафні санкції, до яких віднесено штраф та пеню (ч. 1 ст. 230 ГК України).
За приписами ч.1 ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.
Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України).
Згідно із ч. 6 ст. 231 Господарського кодексу України штрафні санкції за порушення грошових зобов`язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.
Частиною 6 статті 232 ГК України передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.
Суд звертає увагу, що нарахування пені здійснено більше ніж на 6 місяців.
В обґрунтування нарахування пені в позовній заяві позивач посилається на Закон України «Про відповідальність суб`єктів підприємницької діяльності за несвоєчасне внесення плати за спожиті комунальні послуги та утримання прибудинкових територій».
Частиною 3 статті 1 Закону України «Про відповідальність суб`єктів підприємницької діяльності за несвоєчасне внесення плати за спожиті комунальні послуги та утримання прибудинкових територій» передбачено, що суб`єкти підприємницької діяльності, які використовують нежилі будинки і приміщення, належні їм на праві власності або орендовані ними на підставі договору, для провадження цієї діяльності за несвоєчасні розрахунки за спожиті комунальні послуги сплачують пеню в розмірі одного відсотка від суми простроченого платежу за кожний день прострочення, якщо інший розмір пені не встановлено угодою сторін, але не більше 100 відсотків загальної суми боргу.
Законом України "Про відповідальність суб`єктів підприємницької діяльності за несвоєчасне внесення плати за спожиті комунальні послуги та утримання прибудинкових територій" встановлено відповідальність за несвоєчасне внесення плати за надані комунальні послуги. Однак, положення зазначеного Закону застосовуються лише до суб`єктів підприємницької діяльності, які використовують нежилі будинки і приміщення, належні їм на праві власності або орендовані ними на підставі договору.
Як встановлено судом вище, на підставі розпорядження Дарницької районної в м. Києві державної адміністрації № 33 від 30.01.2015 за відповідачем закріплено право господарського відання на об`єкт комунальної власності територіальної громади м. Києва - нежитлове приміщення загальною площею 61,50 кв.м. в будинку № 12-Б по вул. Бориспільській в м. Києві.
За вказаних вище обставин, приписи Закону України "Про відповідальність суб`єктів підприємницької діяльності за несвоєчасне внесення плати за спожиті комунальні послуги та утримання прибудинкових територій" до спірних правовідносин не застосовуються, оскільки нежитлове приміщення загальною площею 61,50 кв.м., за адресою: м. Київ, вул. Бориспільська, 12-Б, не перебуває у відповідача на праві власності та не використовується на підставі договору оренди.
Оскільки між сторонами договір не укладався та позивачем заявлено вимоги про стягнення вартості за фактично спожиті відповідачем послуги з централізованого опалення, а також враховуючи про відсутність підстав для застосування приписів Закону України "Про відповідальність суб`єктів підприємницької діяльності за несвоєчасне внесення плати за спожиті комунальні послуги та утримання прибудинкових територій", на який посилається позивач в обґрунтування позову, суд дійшов висновку про необґрунтованість вимог позивача про стягнення з відповідача пені, а тому суд відмовляє у цій частині позовних вимог.
Приписами ст. ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Згідно із ст. ст. 78, 79 Господарського процесуального кодексу України, достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.
Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Враховуючи встановлені вище судом обставини, дослідивши повно та всебічно матеріали справи, на день розгляду справи, суд частково задовольняє позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «ЄВРО-РЕКОНСТРУКЦІЯ» до Комунального підприємства «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Дарницького району м. Києва».
У відповідності до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, судовий збір покладається на відповідача пропорційно розміру задоволених вимог.
Керуючись ст. ст. 73-74, 76-79, 86, 129, 233, 237-238, 242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -
ВИРІШИВ:
Позов задовольнити частково.
Стягнути з Комунального підприємства «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Дарницького району м. Києва» (02091, м. Київ, вул. Харківське шосе, буд. 148А, ідентифікаційний код 39604270) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ЄВРО-РЕКОНСТРУКЦІЯ» (02094, м. Київ, вул. Гната Хоткевича, 20, ідентифікаційний код 37739041) заборгованість за спожиті послуги з централізованого опалення у розмірі 39363,55 грн, інфляційні втрати у розмірі 6 155,61 грн, 3% річних у розмірі 2419,10 грн та судовий збір у розмірі 1 154,23 грн.
В іншій частині позовних вимог відмовити.
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Рішення набирає законної сили відповідно до ст. 241 Господарського процесуального кодексу України та може бути оскаржено у порядку і строк, встановлені ст.ст. 256, 257 ГПК України.
Повний текст рішення складено та підписано: 26.10.2020.
Суддя О.В. Гулевець
