ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
79010, м.Львів, вул.Личаківська,81
_________________________________________________________________________________________________________
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
"07" жовтня 2020 р. Справа №914/1034/18
м. Львів
Західний апеляційний господарський суд, в складі колегії:
головуючого (судді-доповідача): Бойко С.М.,
суддів: Бонк Т.Б.,
Зварич О.В.,
без повідомлення учасників справи
розглянув апеляційну скаргу особи, яка не брала участі у справі ОСОБА_1 , б/н від 23.01.2020
на ухвалу Господарського суду Львівської області від 16.01.2020 суддя: Мороз Н.В.
м. Львів
про повернення позовної заяви
у справі № 914/1034/18
за позовом Національного банку України, м. Київ
до відповідача приватного акціонерного товариства "Дніпрометалсервіс", м. Дніпро
за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача акціонерного товариства комерційний банк "Приватбанк", м. Київ
про звернення стягнення на предмет іпотеки,
В С Т А Н О В И В:
Короткий зміст позовних вимог.
У червні 2018 року Національний банк України звернувся в Господарський суд Львівської області з позовом до приватного акціонерного товариства "Дніпрометалсервіс", за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача акціонерного товариства комерційний банк "Приватбанк" про звернення стягнення на предмет іпотеки за іпотечним договором № 51 від 19.09.2014, а саме: будівлю під літерою «Н-5», загальною площею 19 797 кв. м, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 393026046101, що знаходиться за адресою: м. Львів, вул. Промислова, буд. 50/52, що належить іпотекодавцю на праві власності, в рахунок погашення заборгованості ПАТ КБ «Приватбанк» за Кредитним договором № 19 від 24.10.2008 (з усіма змінами та доповненнями до нього) перед Національним банком України в загальній сумі заборгованості 2 464 245 586, 02 грн., шляхом продажу предмету іпотеки на прилюдних торгах у межах процедури виконавчого провадження за початковою ціною 110 368 494, 00 грн. без ПДВ.
Позов мотивовано тим, що акціонерне товариство комерційний банк "Приватбанк", як позичальник не виконало взяті на себе зобов`язання за кредитним договором № 19 від 24.10.2008 щодо повернення суми кредиту в повному обсязі.
Позивач звернувся до відповідача ПрАТ «Дніпрометалсервіс» (іпотекодавця) та до ПАТ Комерційний банк «ПриватБанк» (позичальника) із вимогами щодо усунення порушень за кредитним договором № 19 від 24.10.2008, відповідно до яких банк вимагав сплатити заборгованість за кредитним договором в тридцятиденний строк та повідомляв, що у разі невиконання вимог він буде змушений звернути стягнення на передане в іпотеку майно.
Після пред`явлення вимоги, ні позичальником ні іпотекодавцем не було погашено заборгованості перед кредитором за кредитним договором № 19 від 24.10.2008, тому позивач звернувся з позовом до суду із вимогою до ПрАТ «Дніпрометалсервіс» про звернення стягнення на предмет іпотеки за іпотечним договором № 51 від 19.09.2014 укладеним між Національним банком України (іпотекодержателем) та Приватним акціонерним товариством «Дніпрометалсервіс» (іпотекодавцем).
Правовою підставою позову позивач зазначає ст. ст. 525, 526, 589, 590, 628, 629, 1054 Цивільного кодексу України та ст. 33, 39 Закону України «Про іпотеку».
У січні 2020 року ОСОБА_1 (третя особа з самостійними вимогами на предмет спору) звернулася в Господарський суд Львівської області з позовом про визнання відсутнім у Національного банку України права вимоги до приватного акціонерного товариства «Дніпрометалсервіс», що випливає з кредитного договору № 19 від 24.10.2008 на предмет іпотеки за іпотечним договором № 51 від 19.09.2014 укладеним між Національним банком України та ПрАТ «Дніпрометалсервіс».
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що ОСОБА_1 є акціонером ПрАТ «Дніпрометалсервіс» та результат розгляду даної справи впливає на права та інтереси позивача - третьої особи з самостійними вимогами на предмет спору.
Вважає, що в Національного банку України відсутнє право вимоги за укладеним з ПрАТ «Дніпрометалсервіс» іпотечним договором № 51 від 19.09.2014 оскільки підставами для укладення іпотечного договору, згідно його преамбули, визначено рішення загальних зборів акціонерів ПрАТ «Дніпрометалсервіс» № 1/2014 від 18.07.2014 та рішення наглядової ради ПрАТ «Дніпрометалсервіс» б/н від 02.09.2014. Проте, як зазначає ОСОБА_1 прийняте загальними зборами акціонерів ПрАТ «Дніпрометалсервіс» рішення не може бути підставою для укладення іпотечного договору так як у ПрАТ «Дніпрометалсервіс» відсутні зобов`язання перед Національним банком України чи ПАТ Комерційний банк «ПриватБанк».
Крім цього, зазначає, що згідно рішення загальних зборів акціонерів ПрАТ «Дніпрометалсервіс» № 1/2014 від 18.07.2014 попередньо схвалено зазначений правочин, проте не прийнято рішення про вчинення правочину, як того вимагає ст. 70 Закону України «Про акціонерні товариства» та розділ 9 статуту ПрАТ «Дніпрометалсервіс».
Короткий зміст ухвали суду першої інстанції.
Ухвалою Господарського суду Львівської області від 16.01.2020 позовну заяву третьої особи, яка не заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору - ОСОБА_1 від 16.01.2020 вх. № 144, разом з доданими до неї документами - повернуто заявнику.
Ухвала суду мотивована положеннями ч. 6 ст. 180 ГПК України та тим, що позовна заява третьої особи, яка не заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору подана поза межами строку, встановленого для вчинення такої процесуальної дії та без заяви про поновлення процесуального строку на подання позову, а також не обґрунтовано поважності причин пропуску строку на звернення до суду із позовом третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги.
В апеляційній скарзі особа, яка не брала участі у справі - ОСОБА_1 просить скасувати зазначену ухвалу в зв`язку з неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи, невідповідністю висновків, викладених в ухвалі суду першої інстанції обставинам справи, порушення норм процесуального права й неправильним застосуванням норм матеріального права.
Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу.
Судом не враховано той факт, що акціонер ОСОБА_1 не є відповідачем, а про існування ухвали суду від 08.06.2018, якою встановлено строк на подання відзиву їй взагалі могло бути невідомо як і те, що Господарським судом Львівської області було відкрито провадження у справі №914/1034/18.
При постановленні оскаржуваної ухвали суд позбавив позивача права на судовий захист його порушених прав;
Повертаючи позов, господарський суд керувався ст. 180 Господарського процесуального кодексу України, яка регламентує порядок прийняття зустрічного позову відповідача, в той час, як позов акціонера ОСОБА_1 є позовом третьої особи, а не відповідача.
Узагальнені доводи та заперечення позивача.
У відзиві на апеляційну скаргу позивач погодився з висновками місцевого господарського суду, просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, ухвалу місцевого господарського суду без змін.
Позивач зазначає, що всупереч п. 5 ст. 258 ГПК України апелянтом в апеляційній скарзі не зазначено в чому полягає незаконність і (або) необгрунтованість рішення суду першої інстанції.
У відповідності до приписів ч. 2 ст. 271 ГПК України вказана апеляційна скарга на ухвалу суду першої інстанції про повернення позовної заяви розглядається без повідомлення учасників справи.
Згідно з ст. 269 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши доводи і заперечення, наведені в апеляційній скарзі та у відзиві, перевіривши матеріали справи щодо правильності застосування судом першої інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.
Встановлені судом першої інстанції та неоспорені обставини, а також обставини, встановлені судом апеляційної інстанції, і визначені відповідно до них правовідносини.
Предметом апеляційного оскарження є ухвала суду першої інстанції про повернення позовної заяви третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору.
Предметом апеляційного перегляду є обставини щодо наявності чи відсутності процесуальних підстав для постановлення судом першої інстанції оскаржуваної ухвали.
Згідно з ч. 1 ст. 4 ГПК України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом.
Відповідно до ч. 2 ст. 4 ГПК України юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Відповідно до п.п. 1, 3, 4 ч. 1 ст. 20 ГПК України господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку зі здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема: справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці; справи у спорах, що виникають з корпоративних відносин, в тому числі у спорах між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи або між юридичною особою та її учасником (засновником, акціонером, членом), у тому числі учасником, який вибув, пов`язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності такої юридичної особи, крім трудових спорів; справи у спорах, що виникають з правочинів щодо акцій, часток, паїв, інших корпоративних прав у юридичній особі, крім правочинів у сімейних та спадкових правовідносинах.
Відповідно до ч. 1, ч. 5 ст. 49 ГПК України треті особи, які заявляють самостійні вимоги щодо предмета спору, можуть вступити у справу до закінчення підготовчого провадження або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження, подавши позов до однієї або декількох сторін.
До позовів третіх осіб, які заявляють самостійні вимоги щодо предмета спору у справі, в якій відкрито провадження, застосовуються положення статті 180 цього Кодексу.
Згідно з ч. 2 ст. 180 ГПК України зустрічний позов приймається до спільного розгляду з первісним позовом, якщо обидва позови взаємопов`язані і спільний їх розгляд є доцільним, зокрема, коли вони виникають з одних правовідносин або коли задоволення зустрічного позову може виключити повністю або частково задоволення первісного позову.
Положення Господарського процессуального кодексу України передбачають однакові умови подання зустрічного позову як відповідачем, так і третьою особою, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору у справі. Тому доводи апеляційної скарги відповідача у даній справі щодо невірного застосування судом ст.180 Господарського процессуального кодексу України є безпідставними.
Отже, право особи вступити у справу шляхом подання позову до однієї або двох сторін не є абсолютним. Зазначене право може бути реалізовано лише за умови дотримання вимог процесуального законодавства.
Місцевий господарський суд, повертаючи позовну заяву третьої особи з самостійними вимогами, правильно зазначив, що повернення позовної заяви не перешкоджає повторному зверненню з нею до господарського суду в загальному порядку.
Щодо строку пред`явлення зустрічного позову, суд зазначає наступне.
Відповідно до ч. 2 ст. 177 ГПК України, підготовче провадження починається відкриттям провадження у справі і закінчується закриттям підготовчого засідання.
Ухвалою Господарського суду Львівської області від 08.06.2018 (т. 1 а.с. 2-3) прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження.
Вказаною ухвалою господарського суду встановлено подати відзив на позовну заяву з урахуванням вимог ст.165 Господарського процессуального кодексу України протягом 15 днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі.
Як вбачається з матеріалів справи, ухвалу Господарського суду Львівської області від 08.06.2018 про відкриття провадження у справі №914/1034/18 було отримано відповідачем 18.06.2018, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення, яке направлялося судом відповідачеві, та яке повернулося до суду 22.06.2018 (т.1, а.с.6).
Отже, встановлений судом строк для подання відповідачем відзиву на позовну заяву та, відповідно, для подання позовної заяви третьою особою з самостійними вимогами щодо предмета спору закінчився 03.07.2018.
Таким чином, подана 16.10.2019 третьою особою, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмету спору ОСОБА_1 позовна заява є такою, що подана з порушенням вимог ст.180 Господарського процесуального кодексу України.
Доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції не врахував, не перевірив, чи була ОСОБА_1 обізнана з ухвалою про відкриття провадження у справі та встановленим судом строком для подання відзиву на позовну заяву, відхиляються колегією суддів як такі, що суперечать вимогам ст.ст. 49, 180 Господарського процесуального кодексу України, які не передбачають встановлення таких обставин при вирішенні судом питання щодо прийняття позовної заяви третьої особи, яка звертається з самостійними вимогами на предмет спору.
Відповідно до статті 118 ГПК України право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку. Заяви, скарги і документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.
Частинами першою, другою статті 119 ГПК України передбачено, що суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення. Встановлений судом процесуальний строк може бути продовжений судом за заявою учасника справи, поданою до закінчення цього строку, чи з ініціативи суду.
Таким чином пропущений процесуальний строк може бути поновлений лише за заявою учасника справи у разі, якщо суд визнає наведені причини пропуску цього строку поважними, в той час як продовжити встановлений процесуальний строк суд має право також із власної ініціативи, однак у цьому разі відповідне продовження строку може мати місце лише до його закінчення.
Проте, до позовної заяви третьої особи з самостійними вимогами не було подано заяви про поновлення процесуального строку на подання позову, а також не обґрунтовано поважності причин пропуску строку на звернення до суду із позовом третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору.
За приписами ч. 5 ст. 49 Господарського процесуального кодексу України до позовів третіх осіб, які заявляють самостійні вимоги щодо предмета спору у справі, в якій відкрито провадження, застосовуються положення статті 180 цього Кодексу.
Відповідно до приписів ч. 6 ст. 180 ГПК України зустрічна позовна заява, подана з порушенням вимог частин першої та другої цієї статті, ухвалою суду повертається заявнику. Копія зустрічної позовної заяви долучається до матеріалів справи.
Доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження під час перегляду справи судом апеляційної інстанції.
Згідно статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 та практику Європейського Суду з прав людини як джерело права.
Доступ до правосуддя в контексті п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950, ратифікована Україною 17.07.1997, та прецедентної практики Європейського суду з прав людини не може бути абсолютним і підлягає державному регулюванню й обмеженню. Кожна держава встановлює правила судової процедури, зокрема й процесуальні заборони та обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух. Доступ до правосуддя здійснюється шляхом точного, послідовного і неухильного дотримання процесуального алгоритму, що передбачений Господарським процесуальним кодексом України.
Слід зазначити, що згідно з ч. 1 ст. 43 ГПК України учасники судового процесу та їх представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.
Відповідно до ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Згідно з ч. 1 ст. 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Доказування полягає не лише в поданні особами доказів, а й у доведенні їх переконливості, що скаржником зроблено не було.
Відповідно до п.58 рішення ЄСПЛ Справа «Серявін та інші проти України» (заява №4909/04) від 10.02.2010 у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994, серія А, №303-А, п.29).
За таких обставин решту аргументів ОСОБА_1 (апелянта) суд визнає такими, що не мають суттєвого впливу на прийняття ухвали у даній справі та не спростовують правильних висновків суду першої інстанції про повернення позовної заяви третьої особи, яка не заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору - ОСОБА_1 від 16.01.2020 вх. № 144.
Таким чином, застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права відповідає встановленим обставинам справи, що свідчить про відсутність підстав для скасування або зміни оскаржуваної ухвали.
Аргументи Національного банку України про відсутність порушення норм процесуального права судом першої інстанції, відповідають встановленим обставинам по справі, доводи апеляційної скарги не спростовують правильних висновків суду першої інстанції. З цих підстав ухвала суду підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга про скасування ухвали- без задоволення.
Відповідно до ст. 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Якщо одна із сторін визнала предявлену до неї позовну вимогу під час судового розгляду повністю або частково, рішення щодо цієї сторони ухвалюється судом згідно з таким визнанням, якщо це не суперечить вимогам статті 191 цього Кодексу.
Відповідно до ч. 1-3 статті 86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, обєктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний звязок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України, у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Враховуючи залишення апеляційної скарги без задоволення, апеляційний господарський суд дійшов до висновку про покладення на апелянта судового збору в розмірі 2102,00 грн., який сплачений згідно з квитанцією за № 0.0.1594748431.1 від 24.01.2020.
Керуючись ст. ст. 236, 269, 270, 275, 276, 281-284 ГПК України, Західний апеляційний господарський суд, -
ПОСТАНОВИВ:
апеляційну скаргу ОСОБА_1 , б/н від 23.01.2020 залишити без задоволення.
Ухвалу Господарського суду Львівської області від 16.01.2020 у справі №914/1034/18 залишити без змін.
Судовий збір в розмірі 2102,00 грн. покласти на апелянта.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня її проголошення згідно зі ст.ст. 286-289 ГПК України.
Справу скерувати на адресу місцевого господарського суду.
Головуючий-суддя: Бойко С.М.
Судді: Бонк Т.Б.
Зварич О.В.
Повний текст постанови складено 12.10.2020.
