Справа № 185/3289/20
Провадження № 2/185/2514/20
Р І Ш Е Н Н Я
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
13 жовтня 2020 року м.Павлоград
Павлоградський міськрайонний суд Дніпропетровської області у складі:
головуючого судді Перекопського М.М.,
за участю секретаря судового засідання Кривозуб А.А., позивача, представників сторін,
розглянув у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства 'ДТЕК Павлоградвугілля`про визнання дій незаконними, стягнення коштів за час вимушеного прогулу в зв`язку з недопущенням до процедури поновлення на роботі, -
встановив:
У травні 2020 року до суду звернувся ОСОБА_1 з позовом, в якому з урахуванням неодноразових уточнень просив: визнати незаконними дії працівників ПрАТ «ДТЕК Павлоградвугілля» в частині недопущення позивача до проведення процедури поновлення його на роботі в присутності законного представника ОСОБА_2 ; ухвалити рішення про стягнення з ПрАТ «ДТЕК Павлоградвугілля» на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу в зв`язку з незаконним недопущенням його до проведення процедури поновлення його на роботі в присутності законного представника коштів за вимушені прогули з 23.05.2019 року по 13.10.2020 року в сумі 236845,22 грн.
Позов обґрунтовано тим, що з квітня 2017 року позивач працював на посаді гірничого майстра дільниці ШТ-1 ШУ «імені Героїв космосу» ПрАТ «ДТЕК Павлоградвугілля». Наказом від 26.12.2017 року № 236/2к по ШУ «імені Героїв космосу» позивач був звільнений з роботи «за систематичне невиконання без поважних причин обов`язків покладених трудовим договором та правилами внутрішнього трудового розпорядку відповідно п.3 статті 40 КЗпП України». Постановою Дніпровського апеляційного суду від 05.02.2019 року по справі № 185/10212/17 позивача було поновлено на займаній ним раніше посаді та стягнуто з ПрАТ «ДТЕК Павлоградвугілля» кошти за вимушені прогули в розмірі 10917,18 грн з 26.12.2017 року по 19.09.2018 року. Однак, на даний час, позивач формально не ознайомлений з наказом про поновлення на роботі та не допущений до процедури поновлення на роботі в зв`язку з небажанням працівників ПрАТ «ДТЕК Павлоградвугілля» допустити його до ознайомлення з наказом про поновлення на роботі та проведенням подальшої процедури поновлення на роботі. За час розгляду справи кількість днів вимушених прогулів зросла та складає з 23.05.2019 року 357 робочих днів.
Відповідач заперечував проти задоволення позову, посилаючись на те, що права позивача не були порушені. Надав суду відзив на позов у якому зазначає, що роботодавцем були виконані усі дії, направлені на поновлення позивача на посаді; вважає, що позивач нічим не обґрунтував свої вимоги, не надав суду будь-яких документів на їх підтвердження, а вимоги ґрунтуються на припущеннях, а тому просить відмовити у позові.
У судовому засіданні були допитані свідки, які суду пояснили, що дійсно, позивач разом з його представником неодноразово приходили до будівлі відповідача та просили його пропустити для ознайомлення з наказом про поновлення на роботі та отримання направлення на медичний огляд. Охоронці відповідача не пропускали представника позивача, а позивач відмовився проходити сам, без представника. Зазначені обставини також були визнані сторонами.
Досліджені у судовому засіданні відеозаписи також підтверджують той факт, що позивач разом з його представником неодноразово приходили до будівлі відповідача та просили його пропустити для ознайомлення з наказом про поновлення на роботі та отримання направлення на медичний огляд. Проте, охоронці відповідача не пропускали представника позивача, а позивач відмовився проходити сам, без представника
Вислухавши позивача, представників сторін, свідків, дослідивши матеріали справи, повно та всебічно встановивши всі обставини справи, суд дійшов висновку, що у задоволенні позову слід відмовити виходячи з наступного.
Судом встановлено, що наказом № 1428 від 22.05.2019 року було скасовано наказ №236/2-к від 26.12.2017 про звільнення позивача, поновлено позивача на посаді гірничого майстра дільниці шахтного транспорту №1 ВСП «Шахтоуправління імені Героїв Космосу» ПрАТ «ДТЕК Павлоградвугілля» з окладом згідно штатного розкладу з 26.12.2017р., наказано позивачу надати трудову книжку, отримати відповідно до ст. 17 Закону України «Про охорону праці», Порядку №246, картку на проходження медичного огляду у КЗ «Павлоградська міська лікарня №4» «ДОР», надати спеціалісту з адміністрування персоналу результати медичного огляду не пізніше наступного дня після завершення медичного огляду; оплату на період проходження медогляду здійснити відповідно до п. 10.13 колективного договору; організувати допуск позивача до роботи у відповідності до ст. 5,18 Закону України «Про охорону праці», Правил безпеки у вугільних шахтах, Порядку проведення медичних оглядів працівників певних категорій (а.с.107). У судовому засіданні позивача суду підтвердив, що отримав цей наказ лише 06.06.2019 у залі суду під час розгляду іншої справи. Зазначене також підтверджується власноручним підписом позивача на копії цього наказу (а.с.107).
На виконання наказу № 1428 від 22.05.2019 відповідач неодноразово запрошував позивача для отримання картки для проходження медогляду та надання трудової книжки для внесення в неї відповідного запису (а.с. 51), в тому числі 27.05.2019, 31.05.2019, 19.07.2019 та інші дати. В свою чергу, позивач разом зі своїм представником також неодноразово з`являвся до приміщення відповідача для ознайомлення з наказом про поновлення на роботі та отримання направлення на медичний огляд. Проте, представника позивача не допускали в приміщення відповідача разом з позивачем для отримання направлення на медичний огляд та подальшого проходження працевлаштування, але жодних заборон або перешкод для пропуску позивача до приміщення відповідача не було. Зазначені обставини визнані обома сторонами та, в силу приписів ст. 82 ЦПК України, не підлягають доказуванню, хоча й відповідають показам свідків та дослідженим відеозаписам, наданими позивачем.
Отже, з аналізу наданих пояснень сторін та доказів, можна зробити висновок, що позивач, будучи з 06.06.2019 достеменно обізнаним про необхідність отримання направлення на медичний огляд у відповідача, з власної волі відмовлявся пройти особисто та отримати таке направлення. Позивачем суду не надано жодних доказів того, що відповідачем чинилися будь-які перешкоди особисто позивачу для отримання направлення на медичний огляд та подальшого проходження працевлаштування. Навпаки, з пояснень свідків та досліджених відеозаписів вбачається, що працівники відповідача неодноразово запрошували особисто позивача пройти до спеціаліста з адміністрування персоналу та отримати направлення на медичний огляд.
Доводи позивача про те, що його не допустили до проведення процедури поновлення його на роботі є безпідставними, оскільки з моменту підписання наказу про поновлення його на роботі, він є таким, що вже поновлений, а тому повинен продовжувати виконувати свої трудові функції з урахуванням вимог діючого законодавства, у тому числі й щодо обов`язкового проходження медичного огляду.
В обґрунтування своїх доводів позивач посилався на свою необізнаність в правових питаннях та недовіру відповідачу з огляду на те, що його раніше було незаконно звільнено. Також позивач посилався на те, що відповідач, не допускаючи його з представником, порушив ст. 59 Конституції України, відповідно до якої: Кожен має право на професійну правничу допомогу; У випадках, передбачених законом, ця допомога надається безоплатно; Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав. Враховуючи неправомірні дії відповідача, які полягали у не допуску позивача саме разом з представником для отримання направлення на медичний огляд та подальшого проходження працевлаштування, позивач вважає, що він не міг приступити до виконання роботи з вини відповідача, а тому просить стягнути з відповідача середній заробіток за час вимушеного прогулу.
Суд не може погодитися з такими доводами позивача виходячи з наступного.
Статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.
Однією із гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений у статті 5-1 КЗпП України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.
Правові підстави відсторонення працівника від роботи власником або уповноваженим органом визначені статтею 46 КЗпП України.
Так, відсторонення працівників від роботи власником або уповноваженим ним органом допускається у разі: появи на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп`яніння; відмови або ухилення від обов`язкових медичних оглядів, навчання, інструктажу і перевірки знань з охорони праці та протипожежної охорони; в інших випадках, передбачених законодавством.
Отже, відсторонення від роботи - це тимчасове позбавлення працівника, який перебуває у трудових правовідносинах із підприємством, можливості реального здійснення ним права на працю на підставі виявленого власником чи уповноваженим ним органом факту, через який він має право усунути або зобов`язаний усунути працівника від роботи.
За змістом статті 59 Конституції України кожен має право на професійну правничу допомогу. У випадках, передбачених законом, ця допомога надається безоплатно. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.
Згідно пункту 3.2 Рішення Конституційного Суду України № 23-рп/2009 від 30.09.2009, правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах, захист від обвинувачення тощо. Вибір форми та суб`єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати.
Слід звернути увагу на те, що відповідач не є ні державним органом, ні правоохоронним, ні судом.
Отже, порядок здійснення представництва в даному випадку не був складовою процесуального представництва в суді або іншому державному або правоохоронному органі. Також участь представника в даному випадку, не пов`язана із судовим захистом прав позивача або захисту від можливих порушень чи незаконних обмежень прав і свобод людини і громадянина з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб.
За приписами статті 131-2 Конституції України, для надання професійної правничої допомоги в Україні діє адвокатура.
При цьому представник позивача не надав підтвердження того, що він є адвокатом та може надавати «професійну правничу допомогу».
Позивачем суду не надано жодних доказів того, що відповідач чинив позивачу перешкоди у зверненні за правничою допомогою до адвоката, чи центру безоплатної правової допомоги, чи до його представника поза межами території підприємства.
Позивач не був позбавлений можливості отримати професійну правничу допомогу поза межами території підприємства відповідача як до звернення до відповідача, так і після.
Позивач неодноразово з`являвся для отримання направлення на медичний огляд, але жодного разу цього не зробив, оскільки бажав це зробити саме з представником, якого не пропускали на територію підприємства відповідача.
Позивач є дієздатною повнолітньою особою, яка на думку суду, в змозі самостійно отримати направлення на медичний огляд.
Посилання позивача на наявність недовіри відповідачу можливо і обґрунтовані, але не можуть бути підставою для відмови від здійснення такої дії, як отримання направлення на медичний огляд.
Слід зауважити, що статтею 226 КзПП передбачена можливість участі представника працівника на засіданні комісії по трудовим спорам. Однак, в даному випадку отримати направлення на медичний огляд позивач повинен був у відповідного спеціаліста з адміністрування персоналу, що не є комісією по трудовим спорам.
Діючим законодавством не передбачено обов`язкової участі представника під час отримання направлення на медичний огляд.
У позивача було безліч можливостей отримати професійну правничу допомогу як у адвокатів, так і у інших фахівців у галузі права.
На території відповідача, до якої відносяться й приміщення будівлі відповідача, до якої викликали позивача, встановлено пропускний режим, який організований у відповідності до «Інструкції по організації пропускного та внутриоб`єктового режиму на ПрАТ «ДТЕК Павлоградвугілля», має обмеження щодо пропуску осіб на свою територію. Пропускний режим є складовою комплексної системи безпеки об`єктів відповідача. Обов`язку для пропуску представника позивача у відповідача не було.
На думку суду відмова позивача від отримання направлення на медичний огляд та подальшого проходження працевлаштування є несумлінною поведінкою працівника, який своїми діями намагався збільшити час до початку роботи.
Суд вважає, що не допуск особи, яка називалася представником позивача, в даному випадку не є порушенням прав позивача.
Тобто, посилання позивача на те, що він не виконував свою трудову функцію, оскільки не отримав направлення на медичний огляд на думку суду є безпідставними та необґрунтованими.
На думку суду час відсторонення позивача слід вважати простоєм, а не вимушеним прогулом виходячи з наступного.
За приписами статті 34 КЗпП простоєм є зупинення роботи, викликане відсутністю організаційних або технічних умов, необхідних для виконання роботи, невідворотною силою або іншими обставинами.
Згідно ч.1 ст. 113 КЗпП, час простою не з вини працівника, в тому числі на період оголошення карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, оплачується з розрахунку не нижче від двох третин тарифної ставки встановленого працівникові розряду (окладу).
В даному випадку зупинення роботи, викликане іншими обставинами, тобто відмовою позивача отримати направлення на медичний огляд, а тому на думку суду слід вважати простоєм.
Відповідно до ч. 4 ст. 113 КЗпП час простою з вини працівника не оплачується.
Оскільки простій був допущений з вини позивача, тому у відповідності до ч.4 ст. 113 КЗпП він не оплачується.
Отже, вимоги позивача щодо стягнення коштів за час вимушеного прогулу не підлягають задоволенню.
Відповідно до ст. 17 Закону України «Про охорону праці» За час проходження медичного огляду за працівниками зберігаються місце роботи (посада) і середній заробіток.
Проте, позивач не отримавши направлення на медичний огляд не приступив до його проходження, а тому й підстав для застосування даної норми немає.
На підставі вищевикладеного, суд приходить до висновку, що відповідач діяв правомірно та не порушував прав позивача, а позовні вимоги позивача є безпідставними та необґрунтованими, а тому підстав для їх задоволення немає.
Відповідно до ч. 1,6 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Керуючись ст.ст.2,12,19,81,89,141,263,265 ЦПК України, суд
ухвалив:
Відмовити у задоволенні позову ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства 'ДТЕК Павлоградвугілля' про визнання дій незаконними, стягнення коштів за час вимушеного прогулу в зв`язку з недопущенням до процедури поновлення на роботі.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржене протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду або через Павлоградський міськрайонний суд Дніпропетровської області.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, строк на апеляційне оскарження обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст виготовлено 15 жовтня 2020 року.
Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 .
Відповідач: приватне акціонерне товариство «ДТЕК Павлоградвугілля», код ЄДРПОУ 00178353, місцезнаходження: Дніпропетровська область, м. Павлоград, вул. Соборна, 76.
Суддя М. М. Перекопський
