ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУДСправа № 580/1983/20 Суддя першої інстанції: Л.В. Трофімова

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 жовтня 2020 року м. Київ

Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді- Степанюка А.Г.,

суддів- Губської Л.В., Епель О.В.,

при секретарі - Закревській І.Л.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги ОСОБА_1 та Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області на прийняте у порядку спрощеного позовного провадження у письмовому провадженні рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 16 липня 2020 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області про визнання неправомірним дій та зобов`язання вчинити дії, -

В С Т А Н О В И Л А:

У червні 2020 року ОСОБА_1 (далі Позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Черкаського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області (далі Відповідач, ГУ ПФ в Черкаській області), в якому просив:

- визнати неправомірними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській обласні щодо не зарахування до стажу роботи, що дає право на отримання довічного грошового утримання судді у відставці періодів: 2 роки, 01 місяць, 21 день служби в Радянській Армії з 03.05.1974 до 24.06.1976; 1 рік 11 місяців половини строку стаціонарного навчання в Харківському юридичному інституті ім. Ф.Є. Дзержинського з 01.09.1976 до 01.07.1980; 2 роки стажу роботи в галузі права у Черкаській обласній колегії адвокатів, адвокат з 25.08.1988 до 05.02.1993; 7 років 11 місяців 8 днів проходження служби на посаді слідчого, начальника слідчого відділення Звенигородського РВ ВС УМВС в Черкаській області з 16.09.1980 до 24.08.1988; 2 роки 10 місяців 01 день служби в Збройних Силах України під час мобілізації в особливий період з 28.08.2014 до 29.09.2015. З 28.08.2014 до 12.10.2014 та з 12.12.2014 до 14.01.2015 без застосування коефіцієнта в 3-х кратному розмірі, що складає 2 місяці 16 днів та безпосередньої участі в АТО з 12.10.2014 до 12.12.2014, з 14.01.2015 до 29.09.2015 із застосуванням коефіцієнта 3, що складає 2 роки 7 місяців 15 днів; 27 років 05 місяців 16 днів періоду роботи па посаді судді, заступника голови Звенигородського районного суду, голови Звенигородського районного суду Черкаської області з 05.02.1995 до 21.05.2020;

- визнати неправомірними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області з прийняття рішення від 05.06.2020 № 971090155022 щодо перерахунку, починаючи з 26.05.2020, раніше призначеної пенсії ОСОБА_1 , із розрахунку загального проценту пенсії від заробітку 62 % суддівської винагороди;

- зобов`язати Головне управління Пенсійною фонду України в Черкаській області зарахувати до стажу роботи, що дає право на отримання довічного грошового утримання судді у відставці періодів роботи: 2 роки, 01 місяць, 21 день служби в Радянській Армії з 03.05.1974 до 24.06.1976; 1 рік 11 місяців половини строку стаціонарного навчання в Харківському юридичному інституті ім. Ф.Є. Дзержинського з 01.09.1976 до 01.07.1980; 2 роки стажу роботи в галузі права у Черкаській обласній колегії адвокатів, адвокат з 25.08.1988 до 05.02.1993; 7 років 11 місяців 8 днів проходження служби на посаді слідчого, начальника слідчого відділення Звенигородського РВ ВС УМВС в Черкаській області з 16.09.1980 до 24.08.1988; 2 роки 10 місяців 01 день служби в Збройних Силах України під час мобілізації в особливий період з 28.08.2014 до 24.09.2015. З 28.08.2014 до 12.10.2014 та з 12.12.2014 до 14.01.2015 без застосування коефіцієнта в 3-х кратному розмірі, що складає 2 місяці 16 днів та безпосередня участь в АТО з 12.10.2014 до 12.12.2014, з 14.01.2015 до 29.09.2015 із застосуванням коефіцієнта 3, що складає 2 роки 7 місяців 15 днів; 27 років 05 місяців 16 днів періоду роботи па посаді судді, заступника голови Звенигородського районного суду, голови Звенигородського районного суду Черкаської області з 05.02.1995 до 21.05.2020 включно;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Черкаський області призначити, нарахувати та виплачувати ОСОБА_1 довічне грошове утримання судді у відставці у розмірі 90% грошового утримання працюючого судді на відповідній посаді без обмеження граничного розміру щомісячного грошового утримання судді у відставці, починаючи з 22.05.2020, з урахуванням раніше виплачених сум.

Рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 16.07.2020 року, з урахуванням ухвали суду від 29.07.2020 року про виправлення описок, позов задоволено частково:

- визнано неправомірними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській обласні щодо не зарахування до стажу роботи ОСОБА_1 , що дає право на отримання довічного грошового утримання судді у відставці періодів: служби в Радянській Армії з 03.05.1974 року до 24.06.1976 року; половини строку стаціонарного навчання в Харківському юридичному інституті ім. Ф.Є. Дзержинського з 01.09.1976 року до 01.07.1980 року; 2 роки роботи в галузі права у Черкаській обласній колегії адвокатів; строк проходження служби на посаді слідчого, начальника слідчого відділення Звенигородського РВ ВС УМВС в Черкаській області з 16.09.1980 року до 24.08.1988 року;

- визнано неправомірними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області щодо призначення, починаючи з 26.05.2020 року ОСОБА_1 , довічного грошового утримання судді у відставці із розрахунку загального проценту пенсії від заробітку 62 % суддівської винагороди;

- зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Черкаський області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення довічного грошового утримання судді у відставці від 26.05.2020 року з урахуванням висновків судового рішення.

У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

При цьому, задовольняючи позовні вимоги в частині, суд першої інстанції виходив з того, що нормами законодавства, які були чинні як на момент звільнення Позивача у відставку, так і на момент призначення його на посаду судді, передбачали можливість зарахування до стажу роботи на посаді судді як безпосередньо такої роботи, так і періодів проходження строкової військової служби, половини строку навчання на юридичних факультетах, а також періодів роботи у галузі права, необхідних для призначення суддею, і роботи на посадах слідчо-прокурорських працівників.

Відмовляючи у задоволенні іншої частини позовних вимог, суд зазначив, що зарахування періоду служби в Збройних Силах України під час мобілізації та безпосередньої участі в антитерористичній операції до стажу роботи на посаді судді неможливе, оскільки таке зарахування з урахуванням коефіцієнтів здійснюється у випадку призначення особі пенсії як звільненому військовослужбовцю і не стосується питань обчислення довічного грошового утримання судді. Крім того, суд підкреслив, що вимоги про призначення, нарахування і встановлення довічного грошового утримання у розмірі 90% грошового утримання працюючого суддів без обмеження максимальним розміром є передчасними, оскільки таке рішення втручатиметься у дискреційні повноваження територіального органу Пенсійного фонду України.

Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням, Позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати його частково та постановити нове, яким:

- визнати неправомірними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській обласні щодо не зарахування до стажу роботи, що дає право на отримання довічного грошового утримання судді у відставці періодів: 2 роки 10 місяців 01 день служби в Збройних Силах України під час мобілізації в особливий період з 28.08.2014 до 29.09.2015. З 28.08.2014 до 12.10.2014 та з 12.12.2014 до 14.01.2015 без застосування коефіцієнта в 3-х кратному розмірі, що складає 2 місяці 16 днів та безпосередньої участі в АТО з 12.10.2014 до 12.12.2014, з 14.01.2015 до 29.09.2015 із застосуванням коефіцієнта 3, що складає 2 роки 7 місяців 15 днів; 27 років 05 місяців 16 днів періоду роботи па посаді судді, заступника голови Звенигородського районного суду, голови Звенигородського районного суду Черкаської області з 05.02.1995 до 21.05.2020;

- зобов`язати Головне управління Пенсійною фонду України в Черкаській області зарахувати до стажу роботи, що дає право на отримання довічного грошового утримання судді у відставці періодів роботи: 2 роки, 01 місяць, 21 день служби в Радянській Армії з 03.05.1974 до 24.06.1976; 1 рік 11 місяців половини строку стаціонарного навчання в Харківському юридичному інституті ім. Ф.Є. Дзержинського з 01.09.1976 до 01.07.1980; 2 роки стажу роботи в галузі права у Черкаській обласній колегії адвокатів, адвокат з 25.08.1988 до 05.02.1993; 7 років 11 місяців 8 днів проходження служби на посаді слідчого, начальника слідчого відділення Звенигородського РВ ВС УМВС в Черкаській області з 16.09.1980 до 24.08.1988; 2 роки 10 місяців 01 день служби в Збройних Силах України під час мобілізації в особливий період з 28.08.2014 до 24.09.2015. З 28.08.2014 до 12.10.2014 та з 12.12.2014 до 14.01.2015 без застосування коефіцієнта в 3-х кратному розмірі, що складає 2 місяці 16 днів та безпосередня участь в АТО з 12.10.2014 до 12.12.2014, з 14.01.2015 до 29.09.2015 із застосуванням коефіцієнта 3, що складає 2 роки 7 місяців 15 днів; 27 років 05 місяців 16 днів періоду роботи па посаді судді, заступника голови Звенигородського районного суду, голови Звенигородського районного суду Черкаської області з 05.02.1995 до 21.05.2020 включно;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Черкаський області призначити, нарахувати та виплачувати ОСОБА_1 довічне грошове утримання судді у відставці у розмірі 90% грошового утримання працюючого судді на відповідній посаді без обмеження граничного розміру щомісячного грошового утримання судді у відставці, починаючи з 22.05.2020, з урахуванням раніше виплачених сум.

Рішення суду першої інстанції в частині:

- визнання неправомірними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській обласні щодо не зарахування до стажу роботи ОСОБА_1 , що дає право на отримання довічного грошового утримання судді у відставці періодів: служби в Радянській Армії з 03.05.1974 року до 24.06.1976 року; половини строку стаціонарного навчання в Харківському юридичному інституті ім. Ф.Є. Дзержинського з 01.09.1976 року до 01.07.1980 року; 2 роки роботи в галузі права у Черкаській обласній колегії адвокатів; строк проходження служби на посаді слідчого, начальника слідчого відділення Звенигородського РВ ВС УМВС в Черкаській області з 16.09.1980 року до 24.08.1988 року та

- визнання неправомірними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області щодо призначення, починаючи з 26.05.2020 року ОСОБА_1 , довічного грошового утримання судді у відставці із розрахунку загального проценту пенсії від заробітку 62 % суддівської винагороди просить залишити без змін.

В обґрунтування своїх доводів зазначає, що суд безпідставно не зарахував періоди служби в Збройних Силах України під час мобілізації, безпосередню участь в АТО та період роботи на посаді судді у період з 27.08.2014 року по 30.09.2015 року, оскільки положеннями Закону України «про соціальний і правовий статус військовослужбовців та членів їх сімей» такий період зараховується до стажу роботи, а оскільки у період проходження військової служби суддівська винагорода Позивачу виплачувалася, то підстави для незарахування указаного періоду також відсутні. Крім того, наголошує, що оскільки у межах спірних правовідносин Відповідачем було прийнято рішення про призначення довічного грошового утримання, то належним способом захисту прав є саме зобов`язання останнього призначити, перерахувати та виплачувати таке утримання у новому розмірі.

Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 10.08.2020 року відкрито апеляційне провадження у справі, встановлено строк для подачі відзиву на апеляційну скаргу та призначено справу до розгляду у відкритому судовому засіданні на 07.10.2020 року.

Також, не погоджуючись з прийнятим рішенням суду, Відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати його та прийняти нове, яким у задоволенні адміністративного позову відмовити повністю. В обґрунтування своїх доводів зазначає, що судом безпідставно застосовувалися до спірних правовідносин норми, які втратили чинність, у той час як Законом України «Про судоустрій і статус суддів» чітко окреслено роботи, які враховуються при обчисленні стажу судді, серед яких відсутні військова строкова служба, навчання та робота на посадах прокурорсько-слідчих працівників.

Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 10.09.2020 року відкрито апеляційне провадження у справі, встановлено строк для подачі відзиву на апеляційну скаргу та призначено справу до розгляду у відкритому судовому засіданні на 07.10.2020 року.

Відзиви на апеляційні скарги не надходили.

У судовому засіданні представник Відповідача наполягав на задоволенні вимог власної апеляційної скарги, заперечуючи проти задоволення апеляційної скарги Позивача.

Позивач, будучи належним чином повідомленим про дату, час та місце судового розгляду справи, у судове засідання не прибув.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційних скарг, заслухавши пояснення представника відповідача, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга Позивача підлягає частковому задоволенню, апеляційна скарга Відповідача залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції скасуванню в частині, виходячи з такого.

Як вбачається з матеріалів справи та було встановлено судом першої інстанції, рішенням Черкаської обласної ради народних депутатів від 05.02.1993 року № 13-21 обрано народним суддею Звенигородського районного суду Дудніченка В.М. (т.1 а.с.120).

Згідно наказу управління юстиції Черкаської обласної державної адміністрації від 09.02.1993 року № 18-Л ОСОБА_1 вважається обраним народним суддею Звенигородського районного (міського) народного суду Черкаської області (т. 1 а.с.122).

Постановою Верховної Ради України від 15.05.2003 року № 809-ІV ОСОБА_1 обрано безстроково на посаду судді місцевого Звенигородського районного суду Черкаської області ОСОБА_1 (т. 1 а.с.125).

Відповідно до записів у трудовій книжці ОСОБА_1 (т. 1 а.с. 81-89) встановлено:

- запис № 3 з 03.05.1974 року до 24.06.1976 року служба в радянській армії;

- запис № 4, 5 з 01.09.1976 року до 01.07.1980 року навчання в Харківському юридичному інституті ім. Ф.Є. Дзержинського за денною формою;

- запис № 7, 8 з 25.08.1988 року до 05.02.1993 року зарахований членом Черкаської обласної колегії адвокатів;

- запис № 9 від 05.02.1993 року обраний народним суддею Звенигородського районного народного суду;

- запис № 11 від 28.04.1993 року прийняв присягу судді (т. 1 а.с. 85);

- запис 15 з 15.05.2003 року обраний суддею Звенигородського районного суду безстроково;

- запис 24 з 21.05.2020 року відрахований зі штату Звенигородського районного суду Черкаської області на підставі рішення Вищої ради правосуддя від 21.05.2020 № 1465/0/15-20 (т. 1 а.с. 101).

Згідно послужного списку ОСОБА_1 останній проходив службу на посаді слідчого, начальника слідчого відділення Звенигородського РВ ВС УМВС в Черкаській області з 16.09.1980 року до 24.08.1988 року (т. 1 а.с.114).

Крім того, відповідно до довідки від 10.03.2020 року № ФЕС/247 командира військової частини НОМЕР_1 ОСОБА_1 проходив службу в Збройних Силах України під час мобілізації в особливий період з 28.08.2014 року до 29.09.2015 року; брав участь у антитерористичній операції з 12.10.2014 року до 12.12.2014 року, з 14.01.2015 року до 29.09.2015 року (т. 1 а.с. 96).

При цьому матеріали справи свідчать, що наказом Звенигородського районного суду Черкаської області від 28.08.2014 року № 12-0 припинено тимчасово виконання обов`язків судді, голови Звенигородського районного суду ОСОБА_1 на період військової служби у зв`язку з мобілізацією з 28.08.2014 року із збереженням місця роботи, займаної посади і середнього заробітку на період служби, але не більше року (т. 1 а.с.119).

Відповідно до розрахунку стажу судді, що дає право на відставку та отримання щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, що складається на день видання наказу про відрахування судді зі штату суду у зв`язку з виходом у відставку, стаж всього становить 44 роки 1 місяць 16 днів розрахунок надано за підписами голови Звенигородського районного суду ОСОБА_2 та керівника апарату суду ОСОБА_3 (т. 1 а.с. 24).

Згідно довідки Територіального управління Державної судової адміністрації у Черкаській області від 26.05.2020 року №04-1007/20 про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці враховано: посадовий оклад 63 060,00 грн і доплата за вислугу років 80% у сумі 50 448,00 грн, доплата за перебування на адміністративній посаді в суді 10 % у сумі 6 306,00 грн (т. 1 а.с. 98).

Судом першої інстанції також встановлено, що 26.05.2020 року ОСОБА_1 до ГУ ПФ в Черкаській області подано документи для призначення довічного грошового утримання судді у відставці (т. 1 а.с. 21-21).

Із змісту протоколу щодо призначення пенсії від 04.06.2020 року вбачається, що Відповідачем здійснено призначення Позивачу довічного грошового утримання судді у відставці з розрахунку спеціального стажу 26 років 2 місяці 16 днів з 26.05.2020 року у розмірі 62 % від заробітку (т. 1 а.с. 26-28).

На підставі встановлених вище обставин, виходячи з системного аналізу приписів ст. ст. 58, 126 Конституції України, а також Закону України «Про судоустрій і статус суддів» з урахуванням змін, внесених Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» у зв`язку з прийняттям Законом України «Про Вищий антикорупційний суд», а також ряду рішень Конституційного Суду України, п. 11 Перехідних положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів», ст. 43 Закону України «Про статус суддів», ст. 3 Закону України «Про правонаступництво України», і практики Верховного Суду, суд першої інстанції дійшов висновку про необґрунтованість відмови ГУ ПФ в Черкаській області у призначенні ОСОБА_1 довічного грошового утримання у розмірі 90% виходячи зі стажу роботи, що дає право судді та відставку, оскільки періоди строкової служби в армії, половина строку навчання, адвокатська діяльність та робота на посадах слідчого повинні зараховуватися до стажу роботи судді, який дає право на відставку.

З таким висновком суду першої інстанції не можна повністю погодитися з огляду на таке.

Частиною 1 статті 126 Конституції України визначено, що незалежність і недоторканість суддів гарантується Конституцією і законами України.

Відповідно до ст. Основного Закону України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії у часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Приписи ч. 6 ст. 47 і п. 8 ч. 4 ст. 48 Конституції України регламентують, що незалежність судді забезпечується належним матеріальним та соціальним забезпеченням судді; при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу визначених Конституцією України гарантій незалежності судді.

Згідно п. 14 ч. 1 ст. 92 Основного Закону України статус суддів визначається виключно законами України. Крім того, щодо суддів у ч. 2 ст. 127 Конституції України окремо визначено вимоги щодо несумісності. Так, відповідно до положень цієї статті професійні судді не можуть належати до політичних партій і профспілок, брати участь у будь-якій політичній діяльності, мати представницький мандат, обіймати будь-які інші оплачувані посади, виконувати іншу оплачувану роботу, крім наукової, викладацької та творчої.

За рахунок заборони займатися іншою оплачуваною роботою суддям установлюються належні умови матеріального та соціально-побутового забезпечення.

Конституційний статус судді передбачає, у тому числі, що надання судді в майбутньому статусу судді у відставці, що також є гарантією належного здійснення правосуддя, дає підстави ставити до суддів високі вимоги і зберігати довіру до їх компетентності та неупередженості.

Статус судді та його елементи, зокрема матеріальне забезпечення судді після припинення його повноважень, є не особистим привілеєм, а засобом забезпечення незалежності працюючих суддів і надається для гарантування верховенства права та в інтересах осіб, які звертаються до суду та очікують неупередженого правосуддя.

У рішенні від 24.06.1999 року № 6-рп/99 Конституційний Суд України зазначив, що однією з конституційних гарантій незалежності суддів є особливий порядок фінансування судів, а важливим механізмом забезпечення цих гарантій є встановлений частиною першою статті 130 Конституції України обов`язок держави забезпечувати фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів.

Конституційним Судом України у рішенні від 11.10.2005 №8-рп/2005 зазначено, що право судді, який перебуває у відставці, на пенсійне або щомісячне довічне грошове утримання є гарантією незалежності працюючих суддів. Щомісячне довічне грошове утримання це особлива форма соціального забезпечення суддів, зміст якої розуміється у гарантованій державою щомісячній звільненій від сплати податків грошовій виплаті, що слугує забезпеченню їх належного матеріального утримання, у тому числі після звільнення від виконання обов`язків судді. Надання судді матеріального захисту є гарантією забезпечення його незалежності. Будь-яке зниження рівня гарантій незалежності суддів суперечить конституційній вимозі неухильного забезпечення незалежного правосуддя.

У мотивувальній частині рішення від 14.12.2011 року № 18-рп/2011 Конституційний Суд України зазначив про неможливість звуження змісту та об`єму гарантій незалежності суддів, а відповідно, матеріального та соціального забезпечення.

Крім того, у рішенні Конституційного Суду України від 03.06.2013 року № 3-рп/2013 підкреслено, що визначені Конституцією та законами України гарантії незалежності суддів є невід`ємним елементом їх статусу, поширюються на всіх суддів України. Такими гарантіями є надання їм за рахунок держави матеріального забезпечення (суддівська винагорода, пенсія, щомісячне довічне грошове утримання тощо).

Згідно п. 11 Основних принципів незалежності судових органів (схвалені резолюціями 40/32 та 40/146 Генеральної Асамблеї ООН від 29 листопада та 13 грудня 1985 року) термін повноважень суддів, їх незалежність, безпека, відповідна винагорода, умови служби, пенсії і вік виходу на пенсію повинні належним чином гарантуватися законом.

Положеннями Європейської хартії від 10.07.1998 року про закон «Про статус суддів» визначено, що рівень винагороди суддям за виконання ними своїх професійних обов`язків має бути таким, щоб захистити їх від тиску, що може спричинити вплив на їхні рішення або взагалі поведінку суддів і таким чином вплинути на їхню незалежність та неупередженість (п. 6.1); статус забезпечує судді, який досяг передбаченого законом віку для виходу у відставку з посади судді і який здійснював повноваження судді протягом певного строку, право на отримання виплат, рівень яких має бути якомога ближчим до рівня його останньої заробітної плати на посаді судді (п. 6.4).

Також у Висновку № 1 (2001) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо стандартів незалежності судової влади та незмінюваності суддів зазначено, що дуже важливо (особливо для новітніх демократій) передбачити конкретні нормативно-правові положення, які б гарантували захист від зменшення розміру суддівських виплат (п. 62).

Як зазначається в Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи державам членам щодо суддів: незалежність, ефективність та обов`язки від 17.11.2010 року №(2010)12, «оплата праці суддів повинна відповідати їх професії та виконуваним обов`язкам, а також бути достатньою, щоб захистити їх від дії стимулів, через які можна впливати на їхні рішення. Мають існувати гарантії збереження належної оплати праці на випадок хвороби, відпустки по догляду за дитиною, а також гарантії виплат у зв`язку з виходом на пенсію, які мають відповідати попередньому рівню оплати їх праці» (пункт 54).

Крім того, у наведеному вище рішенні від 11.10.2005 року № 8-рп/2005 Конституційний Суд України також встановив, що аналіз норм Конституції України свідчить, що надання судді за рахунок держави матеріального і соціального захисту (заробітна плата, пенсія, щомісячне довічне грошове утримання тощо), що відповідає його високому статусу, є гарантією забезпечення незалежності.

Матеріали справи свідчать, що на момент звернення ОСОБА_1 до Вищої ради юстиції із заявою про звільнення з посади судді у відставку спірні правовідносини були врегульовані Законом України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 року № 1402-VIII (далі Закон №1402-VIІІ), який визначає організацію судової влади та здійснення правосуддя в Україні, що функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів і забезпечує право кожного на справедливий суд.

Відповідно до ч. 1 ст. 116 Закону №1402-VIІІ суддя, який має стаж роботи на посаді судді не менше двадцяти років, що визначається відповідно до статті 137 цього Закону, має право подати заяву про відставку.

Згідно ст. 137 вказаного Закону до стажу роботи на посаді судді зараховується робота на посаді: 1) судді судів України, арбітра (судді) арбітражних судів України, державного арбітра колишнього Державного арбітражу України, арбітра відомчих арбітражів України, судді Конституційного Суду України; 2) члена Вищої ради правосуддя, Вищої ради юстиції, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України; 3) судді в судах та арбітрів у державному і відомчому арбітражах колишнього СРСР та республік, що входили до його складу.

До стажу роботи на посаді судді також зараховується стаж (досвід) роботи (професійної діяльності), вимога щодо якого визначена законом та надає право для призначення на посаду судді.

У свою чергу, абз. 4 п. 34 Прикінцевих і перехідних положень Закону 1402-VIІІ передбачено, що судді, призначені чи обрані на посаду до набрання чинності цим Законом, зберігають визначення стажу роботи на посаді судді відповідно до законодавства, що діяло на день їх призначення (обрання).

Матеріали справи свідчать, що на час призначення ОСОБА_4 на посаду судді Звенигородського районного народного суду Черкаської області (09.02.1993 року) діяв Закон СРСР від 04.08.1989 року № 328-І «Про статус суддів в СРСР», однак вказаний Закон не передбачав права судді на відставку та відповідно не регламентував питання обчислення стажу, який дає право на відставку.

У подальшому, під час роботи ОСОБА_1 на посаді судді Звенигородського районного народного суду Черкаської області набрав чинності Закон України від 15.12.1992 року № 2862-ХІІ «Про статус суддів».

Відповідно до абз. 2 ч. 4 ст. 43 Закону №2862 у редакції, чинній на час прийняття Позивачем присяги судді (29.04.1993 року, т. 1 а.с. 85), до стажу роботи, що дає право на відставку судді та отримання щомісячного довічного грошового утримання, крім роботи на посадах суддів судів України, державних арбітрів, арбітрів відомчих арбітражів України, зараховується також час роботи на посадах суддів і арбітрів у судах та державному і відомчому арбітражі колишнього СРСР та республік, що раніше входили до складу СРСР, час роботи на посадах, безпосередньо пов`язаних з керівництвом та контролем за діяльністю судів у Верховному Суді України, в обласних судах, Київському і Севастопольському міських судах, Міністерстві юстиції України та підвідомчих йому органах на місцях, за діяльністю арбітражів у Державному арбітражі України, Вищому арбітражному суді України, а також на посадах прокурорів і слідчих за умови наявності у всіх зазначених осіб стажу роботи на посаді судді не менше 10 років.

При цьому Закон України «Про судоустрій і статус суддів» від 07.07.2010 року № 2453-VI (далі Закон № 2453-VI), що було прийнято та який діяв на час роботи ОСОБА_1 суддею, також містить норму визначення стажу роботи на посаді судді. Відповідно до п. 11 Перехідних положень указаного Закону судді, призначені чи обрані на посаду до набрання чинності цим Законом, зберігають визначення стажу роботи на посаді судді відповідно до законодавства, що діяло на день набрання чинності цим Законом.

Відповідно до абз. 2 ч. 4 ст. 43 Закону №2862 (у редакції чинній на час набуття позивачем суддівського стажу не менше 10 років) до стажу роботи, що дає право на відставку судді та отримання щомісячного довічного грошового утримання, зараховується час роботи на посадах суддів на посадах слідчих за умови наявності у зазначених осіб стажу роботи на посаді судді не менше 10 років.

У постанові Верховного Суду від 01.10.2018 року у справі №541/503/17 зазначено, що за змістом статті 43 Закону № 2862 до стажу роботи, що дає право на відставку судді, крім роботи на посадах суддів судів України, зараховується час роботи саме на посадах прокурорів і слідчих. Роз`яснення поняття «прокурор» міститься у статті 56 Закону № 1789-XII, що стосується поняття «слідчий», то його необхідно трактувати за аналогією, та застосовувати положення статті 43 Закону № 2862 у цій частині, коли йдеться про вирішення питання про можливість зарахування періоду роботи в прокуратурі до стажу, що дає право на відставку судді.

Як вірно встановлено судом першої інстанції, зі змісту послужного списку вбачається, що ОСОБА_1 проходив службу на посаді слідчого, начальника слідчого відділення Звенигородського РВ ВС УМВС в Черкаській області з 16.09.1980 року до 24.08.1988 року (7 років 11 місяців 8 днів). Відтак, з урахуванням наведеного нормативного регулювання, до загального і спеціального стажу роботи Позивача, що дає право на відставку та одержання щомісячного грошового утримання судді у відставці, належить враховувати, крім роботи на посаді судді, роботу на посаді слідчого з 16.09.1980 року до 24.08.1988 року.

Щодо висновків суду першої інстанції про необхідність зарахування Позивачу до загального і спеціального стажу роботи, що дає право на відставку половини строку навчання за денною формою у Харківському юридичному інституті ім. Ф.Є. Дзержинського з 01.09.1976 року до 01.07.1980 року та строку служби в армії з 03.05.1974 року до 24.06.1976 року, судова колегія вважає за необхідне зазначити таке.

Відповідно до статті 1 Указу Президента України від 10.07.1995 року №584/95 «Про додаткові заходи щодо соціального захисту суддів» (стаття втратила чинність 20.03.2008), чинної на час набуття Позивачем стажу роботи безпосередньо на посаді судді 10 років (стаж роботи на посаді судді 10 років ОСОБА_1 набув 05.02.2003 року) до стажу роботи, що дає судді право на відставку та одержання щомісячного грошового утримання, за умови роботи на посаді судді не менш як 10 років, зараховується, крім стажу трудової діяльності, визначеного законом, половина строку навчання у вищих юридичних навчальних закладах та період проходження строкової військової служби.

На дату набрання чинності Законом №2453 30.07.2010 року була чинною постанова Кабінету Міністрів України від 03.09.2005 року №865 «Про оплату праці та щомісячне грошове утримання суддів», відповідно до абз. 2 п. 3-1 якої до стажу роботи, що дає судді право на відставку та одержання щомісячного грошового утримання, за умови роботи на посаді судді не менш як 10 років зараховується, крім стажу трудової діяльності, визначеного законом, половина строку навчання за денною формою у вищих юридичних навчальних закладах, на юридичних факультетах вищих навчальних закладів та календарний період проходження строкової військової служби.

Отже, до загального і спеціального стажу роботи ОСОБА_1 , що дає право на відставку та одержання щомісячного грошового утримання, належить враховувати половину строку навчання за денною формою у Харківському юридичному інституті ім. Ф.Є. Дзержинського з 01.09.1976 року до 01.07.1980 року (1 рік 11 місяців) та строку служби в армії з 03.05.1974 року до 24.06.1976 року (2 роки 1 місяць 21 день), що підтверджується записами у трудовій книжці (т. 1 а.с. 82-83), військовим квитком НОМЕР_2 (т. 1 а.с. 126-132), дипломом серії НОМЕР_3 , виданим 27.06.1980 (т. 1 а.с. 91).

Аналогічна позиція щодо необхідності зарахування половини строку навчання у вищих юридичних навчальних закладах викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 24.10.2019 року у справі №9901/2/19 та від 03.09.2020 року у справі № 9901/521/19

Крім того, викладена вище позиція щодо необхідності зарахування до стажу роботи на посаді судді періоду проходження строкової військової служби узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеного у постановах від 06.03.2018 року у справі № 308/6953/17, від 19.06.2018 року у справі № 243/4458/17 та від 24.03.2020 року у справі № 559/512/17.

Щодо висновків суду першої інстанції про можливість зарахування двох років стажу роботи в галузі права в Черкаській обласній колегії адвокатів з 25.08.1988 року до 05.02.1993 року до загального і спеціального стажу роботи ОСОБА_1 , що дає право на відставку та одержання щомісячного грошового утримання, судова колегія вважає за необхідне зазначити таке.

Відповідно до ч. 2 ст. 137 Закону №1402 що до стажу роботи на посаді судді також зараховується стаж (досвід) роботи (професійної діяльності), вимога щодо якого визначена законом та надає право для призначення на посаду судді. Згідно ч. 1 ст. 8 Закону № 328-1 народним суддею може бути обраний громадянин СРСР, який досяг на день виборів 25 років, має вищу юридичну освіту, стаж роботи за юридичною спеціальністю не менше двох років і склав кваліфікаційний екзамен.

Оскільки згідно запису №7 трудової книжки ОСОБА_1 з 25.08.1988 року до 05.02.1993 року працював у Черкаській обласній колегії адвокатів з місцем роботи у юридичній консультації Звенигородського району (т. 1 а.с. 84), то до стажу його роботи на посаді судді також зараховується 2 роки стажу роботи за юридичною спеціальністю, що повністю відповідає висновкам Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 24.10.2019 у справі №9901/2/19.

Щодо висновків суду першої інстанції про неможливість зарахування до стажу роботи Позивача на посаді судді періоду служби в Збройних Силах України під час мобілізації в особливий період з 28.08.2014 року до 24.09.2015 року: з 28.08.2014 року до 12.10.2014 року та з 12.12.2014 року до 14.01.2015 року без застосування коефіцієнта в 3-х кратному розмірі, та безпосередньої участі в антитерористичній операції з 12.10.2014 року до 12.12.2014 року, судова колегія вважає за необхідне зазначити таке.

Відповідно до ст. 56 Закону України «Про пенсійне забезпечення» до стажу роботи, що дає право на трудову пенсію, зараховується військова служба, незалежно від місця її проходження.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни регулює Закон України «Про військовий обов`язок та військову службу» від 25.03.1992 року № 2232-XII (далі Закон № 2232).

Відповідно до ч. 9 ст. 1 Закону №2232 щодо військового обов`язку громадяни України виокремлено: військовослужбовці - особи, які проходять військову службу; військовозобов`язані - особи, які перебувають у запасі для комплектування Збройних Сил України та інших військових формувань на особливий період, а також для виконання робіт із забезпечення оборони держави.

Згідно ст. 2 Закону №2232 військова служба є державною службою особливого характеру, що розуміється у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України, пов`язаній із захистом Вітчизни. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.

Частиною 4 зазначеної статті Закону №2232 передбачено види військової служби, до яких, зокрема віднесено й військову службу за призивом під час мобілізації за особливий період.

Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей визначено Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 року №2011-XII (далі Закон № 2011), що також встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі.

Відповідно до статті 1-2 Закону №2011 військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами. У зв`язку з особливим характером військової служби, що пов`язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.

За правилами статті 6 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» до учасників бойових дій належать, зокрема військовослужбовці (резервісти, військовозобов`язані), які захищали незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України і брали безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення, перебуваючи безпосередньо в районах антитерористичної операції у період її проведення.

Згідно ст. 8 Закону №2011 час перебування громадян України на військовій службі зараховується до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби. Час проходження строкової військової служби та військової служби за призовом осіб офіцерського складу, а також час проходження військової служби в особливий період, що оголошується відповідно до Закону України «Про оборону України» від 06.12.1991 № 1932-XII (далі Закон № 1932) зараховуються до стажу роботи, що дає право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, якщо на момент призову на строкову військову службу, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, військову службу в особливий період, що оголошується відповідно до Закону №1932, особа навчалася за фахом у професійно-технічному навчальному закладі, працювала за професією або займала посаду, що дає право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах. Час проходження військовослужбовцями військової служби в особливий період, що оголошується відповідно до Закону №1932, зараховується до їх вислуги років, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби на пільгових умовах у порядку, що визначається Кабінетом Міністрів України.

При цьому, як вірно зазначив суд першої інстанції, статтею 57 Закону України «Про пенсійне забезпечення» передбачено, що пільги по обчисленню стажу за час перебування у складі діючої армії, та встановлює, що час служби зараховується до стажу роботи на пільгових умовах, у порядку, встановленому для обчислення строків цієї служби при призначенні пенсії за вислугою років військовослужбовцям.

Суд першої інстанції, надаючи системне тлумачення наведеним нормам з урахування правової позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 05.06.2018 року у справі № 348/347/17, вірно зазначив, що участь в антитерористичній операції належить зарахуванню до стажу для призначення пенсії на пільгових умовах один місяць служби за три місяці лише щодо осіб, які претендують на призначення пенсії за вислугу років особам, звільненим з військової служби.

Відтак, оскільки Позивач звернувся до Відповідача із заявою про призначення щомісячного грошового утримання судді у відставці, а не із заявою про призначення пенсії за вислугу років як особі, звільненій з військової служби, указані норми спеціального законодавства щодо військовослужбовця для розрахунку пільгового/спеціального стажу Позивача застосовані бути не можуть.

Натомість, зарахуванню до стажу роботи на посаді судді, що дає право на відставку та призначення щомісячного довічного грошового утримання підлягає період служби ОСОБА_1 у Збройних Силах України під час мобілізації в особливий період з 28.08.2014 року по 29.09.2015 року.

Водночас, судова колегія вважає за необхідне підкреслити, що жодною правовою нормою не передбачено подвійного зарахування до стажу роботи на посаді судді, що дає право на відставку та призначення щомісячного довічного грошового утримання, періоду проходження військової служби в особливий період та період роботи особи на посаді судді. Відтак, посилання ОСОБА_1 на те, що період роботи на посаді судді Звенигородського районного суду Черкаської області, заступника голови та голови цього ж суду з листопада 2014 року по вересень 2015 року повинен також бути зарахований до стажу роботи на посаду судді, є безпідставним.

Щодо твердження Позивача в апеляційній скарзі про те, що судом не було вирішено питання про необхідність включення до стажу роботи на посаді судді, що дає право на відставку та призначення щомісячного довічного грошового утримання періоду його роботи на посаді судді Звенигородського районного суду Черкаської області, заступника голови та голови цього ж суду з 05.02.1993 року по 21.05.2020 року включно, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити таке.

Так, із змісту протоколу призначення пенсії від 04.06.2020 року (т. 1 а.с. 26-28) вбачається, що до стажу роботи на посаді судді, що дає право на відставку та призначення щомісячного довічного грошового утримання, Позивачу включені періоди його роботи на посаді судді 26 років 2 місяці 16 днів, тобто період з 05.02.1993 року по 21.05.2020 року включно без урахування часу військової служби з 28.08.2014 року по 29.09.2015 року. При цьому, як було встановлено раніше, період військової служби повинен був бути включений ОСОБА_1 до стажу роботи на посаді судді.

Відповідно до ч. 3 ст. 142 Закону №1402 щомісячне довічне грошове утримання виплачується судді у відставці в розмірі 50 відсотків суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді. За кожний повний рік роботи на посаді судді понад 20 років розмір щомісячного довічного грошового утримання збільшується на два відсотки грошового утримання судді.

За таких обставин, зважаючи, що стаж роботи ОСОБА_1 на посаді судді та стаж, який зараховується до стажу на посаді судді, складає з урахуванням наведених висновків судової 41 рік 4 місяці 25 днів, то суд першої інстанції прийшов до правильного висновку, що Позивач має право на призначення довічного грошового утримання судді у відставці у розмірі 90 % грошового утримання працюючого судді на відповідній посаді.

Поряд з викладеним, судова колегія вважає за необхідне зазначити, що відповідно до п. п. 2, 4, 10 ч. 2 ст. 245 КАС України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про, зокрема, визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії; інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.

За правилами ч. ч. 3-4 ст. 245 КАС України у разі скасування нормативно-правового або індивідуального акта суд може зобов`язати суб`єкта владних повноважень вчинити необхідні дії з метою відновлення прав, свобод чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.

У випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Зі змісту наведених норм випливає, що втручанням у дискреційні повноваження суб`єкту владних повноважень може бути прийняття судом рішень не про зобов`язання вчинити дії, а саме прийняття ним рішень за заявами заявників замість суб`єкта владних повноважень.

Тобто законодавець передбачив обов`язок суду змусити суб`єкт владних повноважень до правомірної поведінки, а не вирішувати питання, які належать до функцій і виключної компетенції останнього (дискреційні повноваження), тому втручання в таку діяльність є формою втручання в дискреційні повноваження наведеного органу та виходить за межі завдань адміністративного судочинства.

Згідно судової практики Європейського суду з прав людини (рішення по справі «Олссон проти Швеції» від 24.03.1988 року) запорукою вірного застосування дискреційних повноважень є високий рівень правової культури державних службовців, водночас, суди повинні відновлювати порушене право шляхом зобов`язання суб`єкта владних повноважень, у тому числі колегіальний орган, прийняти конкретне рішення про надання можливості, якщо відмова визнана неправомірною, а інших підстав для відмови не вбачається.

При цьому судовою колегією враховується, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.

Аналогічна позиція викладена у постановах Верхового Суду України від 16.09.2015 року у справі №21-1465а15 та від 02.02.2016 року у справі №804/14800/14.

Суд першої інстанції, обираючи спосіб захисту порушених прав шляхом покладення на ГУ ПФ в Черкаській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення довічного грошового утримання судді у відставці від 26.05.2020 року з урахуванням висновків судового рішення, не врахував, що територіальним органом Пенсійного фонду України вже було розглянуті подані особою документи та за їх наслідками прийнято рішення про призначення пенсії з урахуванням стажу і у розмірі, з якими не погодився Позивач.

З урахуванням викладеного судова колегія вважає, що належним способом захисту, необхідним для поновлення прав ОСОБА_1 , є зобов`язання ГУ ПФ в Черкаській області здійснити останньому призначення, перерахунок та виплату довічного грошового утримання судді у відставці у розмірі 90% грошового утримання працюючого судді на відповідній посаді, починаючи з 22.05.2020 року, з урахуванням раніше виплачених сум.

Щодо вимоги Позивача про необхідність проведення такого перерахунку та виплати без обмеження довічного грошового утримання граничним розміром, судова колегія вважає її необґрунтованою, оскільки із змісту протоколу щодо призначення пенсії (т. 1 а.с. 26-28) та рішення від 05.06.2020 року №971090153022 про перерахунок пенсії (т. 1 а.с. 99-100) не вбачається, що призначене ОСОБА_1 довічне грошове утримання було обмежене ГУ ПФ в Черкаській області максимальним розміром. Викладене, у свою чергу, свідчить про відсутність у цій частині предмету спору, що має своїм наслідком відмову у задоволенні позовних вимог в указаній частині.

Крім того, судом апеляційної інстанції враховується, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Таким чином, зважаючи на встановлені вище обставини, судова колегія приходить до висновку про безпідставність зміни судом першої інстанції обраного Позивачем способу захисту, а також необґрунтованості висновків суду щодо неможливості зарахування до стажу роботи на посаді судді період проходження військової служби в особливий період, а тому вважає за необхідне рішення суду першої інстанції скасувати в частині зобов`язання Відповідача вчинити дії та часткової відмови у задоволенні позовних вимог і ухвалити нове про часткове задоволення позову у такій частині.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.

Приписи п. 4 ч. 1 ст. 317 КАС України визначають, що підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції при ухваленні рішення неправильно застосовано норми матеріального права, що стали підставою для невірного вирішення справи. У зв`язку з цим колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу Позивача задовольнити частково, апеляційну скаргу Відповідача залишити без задоволення, а рішення суду скасувати в частині.

Крім того, відповідно до ч. 6 ст. 139 КАС України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат.

Відтак, з урахуванням того, що позовні вимоги задоволені частково, за рахунок бюджетних асигнувань Відповідача на користь Позивача підлягають присудженню витрати, пов`язані із сплатою судового збору, у розмірі 2 963,82 грн., з яких 1 185,53 грн. за подання позовної заяви та 1 778,29 грн. за подання апеляційної скарги, пропорційно до задоволених позовних вимог (70,5%).

Керуючись ст. ст. 139, 242-244, 250, 310, 315, 317, 321, 322, 325 КАС України, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області залишити без задоволення.

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 16 липня 2020 року скасувати в частині:

- відмови у задоволенні позовних вимог про:

1) визнання неправомірними дій Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській обласні щодо не зарахування до стажу роботи, що дає право на отримання довічного грошового утримання судді у відставці періодів: 2 роки 10 місяців 01 день служби в Збройних Силах України під час мобілізації в особливий період з 28.08.2014 до 29.09.2015, з 28.08.2014 до 12.10.2014 та з 12.12.2014 до 14.01.2015 без застосування коефіцієнта в 3-х кратному розмірі, що складає 2 місяці 16 днів та безпосередньої участі в АТО з 12.10.2014 до 12.12.2014, з 14.01.2015 до 29.09.2015 із застосуванням коефіцієнта 3, що складає 2 роки 7 місяців 15 днів;

2) зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області зарахувати до стажу роботи, що дає право на отримання довічного грошового утримання судді у відставці періодів: 2 роки 10 місяців 01 день служби в Збройних Силах України під час мобілізації в особливий період з 28.08.2014 до 24.09.2015, з 28.08.2014 до 12.10.2014 та з 12.12.2014 до 14.01.2015 без застосування коефіцієнта в 3-х кратному розмірі, що складає 2 місяці 16 днів та безпосередня участь в АТО з 12.10.2014 до 12.12.2014, з 14.01.2015 до 29.09.2015 із застосуванням коефіцієнта 3, що складає 2 роки 7 місяців 15 днів;

- частково задоволених позовних вимог про зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаський області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення довічного грошового утримання судді у відставці від 26.05.2020 року з урахуванням висновків судового рішення.

Прийняти в указаній частині нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити частково.

Визнати неправомірними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області щодо незарахування до стажу роботи ОСОБА_1 , що дає право на отримання довічного грошового утримання судді у відставці, періоду служби в Збройних Силах України під час мобілізації в особливий період з 28.08.2014 по 29.09.2015 тривалістю 1 рік 1 місяць 2 дні.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Черкаській області (18000, м. Черкаси, вул. Смілянська, 23, код ЄДРПОУ 21366538) зарахувати до стажу роботи ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_4 ), що дає право на отримання довічного грошового утримання судді у відставці, періоду служби в Збройних Силах України під час мобілізації в особливий період з 28.08.2014 по 29.09.2015 тривалістю 1 рік 1 місяць 2 дні.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Черкаській області (18000, м. Черкаси, вул. Смілянська, 23, код ЄДРПОУ 21366538) здійснити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_4 ) призначення, перерахунок та виплату довічного грошового утримання судді у відставці у розмірі 90% грошового утримання працюючого судді на відповідній посаді, починаючи з 22.05.2020, з урахуванням раніше виплачених сум.

В іншій частині рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 16 липня 2020 року залишити без змін.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області (18000, м. Черкаси, вул. Смілянська, 23, код ЄДРПОУ 21366538) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_4 ) витрати, пов`язані із сплатою судового збору, у розмірі 2 963 (дві тисячі дев`ятсот шістдесят три) гривні 82 копійки.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.

Головуючий суддяА.Г. Степанюк

Судді Л.В. Губська

О.В. Епель

Повний текст постанови складено та підписано « 07» жовтня 2020 року.