ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
05 жовтня 2020 р.Справа № 480/3950/18Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Калиновського В.А.,
Суддів: Кононенко З.О. , Сіренко О.І. ,
за участю секретаря судового засідання Цибуковської А.П.
позивач ОСОБА_1
розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління Національної поліції України в Сумській області на рішення Сумського окружного адміністративного суду від 11.03.2020 року, головуючий суддя І інстанції: О.В. Соп`яненко, вул. Герасима Кондратьєва, 159, м. Суми, 40021, повний текст складено 23.03.20 року по справі № 480/3950/18
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління Національної поліції України в Сумській області
про визнання протиправним та скасування наказу в частині, поновлення на посаді та стягнення заборгованості,
ВСТАНОВИВ:
Позивач, ОСОБА_1 , звернувся до суду з позовом до Головного управління Національної поліції в Сумській області, в якому просив суд:
- визнати протиправним та скасувати наказ ГУНП в Сумській області №1634 від 31.08.2018 "Про притягнення до дисциплінарної відповідальності окремих поліцейських Тростянецького ВП" в частині притягнення його до дисциплінарної відповідальності та звільнення зі служби в поліції у дисциплінарному порядку;
- поновити його на посаді та стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу.
Рішенням Сумського окружного адміністративного суду від 28.01.2019, залишеним постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 18.06.2019 по справі № 480/3950/18 без змін, позовні вимоги задоволено в повному обсязі.
Постановою Верховного Суду від 22.10.2019 скасовано рішення Сумського окружного адміністративного суду від 28.01.2019 та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 18.06.2019 по справі № 480/3950/18, справу направлено до Сумського окружного адміністративного суду на новий розгляд.
Рішенням Сумського окружного адміністративного суду від 11.03.2020 року адміністративний позов задоволено частково.
Визнано протиправним та скасовано наказ Головного управління Національної поліції в Сумській області №1634 від 31.08.2018 "Про притягнення до дисциплінарної відповідальності окремих поліцейських Тростянецького ВП" в частині притягнення капітана поліції ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності та звільнення зі служби в поліції у дисциплінарному порядку.
Визнано протиправним та скасовано наказ Головного управління Національної поліції в Сумській області від 14.09.2018 №477 о/с в частині звільнення зі служби в поліції капітана поліції ОСОБА_1 з 14.09.2018.
Поновлено ОСОБА_1 на посаді старшого дільничного офіцера поліції сектору превенції Тростянецького відділення поліції Охтирського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Сумській області.
В задоволенні інших вимог відмовлено.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції в частині задоволення позову, відповідачем подано апеляційну скаргу, в якій він просить скасувати оскаржуване рішення в цій частині та прийняти постанову, якою в задоволенні позовних вимог відмовити повністю.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач зазначає, що ГУНП в Сумській області, як роботодавець, звернулося до первинної профспілки у відповідності до ст. 39 Закону України "Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності" та ст. 43 КЗпП. Первинна профспілкова організація отримала подання про надання згоди на притягнення ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності 09.08.2018 року. Протокол засідання надійшов до ГУНП в Сумській області 03.09.2018 року, тобто піля притягнення позивача до відповідальності. Факт не повідомлення первинною профспілковою організацією ГУНП в Сумській області про прийняте рішення у триденний строк було розцінено, як надання згоди, оскільки це прямо передбачено ст. 39 Закону України "Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності" та ст. 43 КЗпП. Вважає, що порушення з боку ГУНП порядку погодження питання про притягнення ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності у вигляді звільнення відсутні.
В судовому засіданні суду апеляційної інстанції позивач, наполягаючи на законності та обгрунтованості рішення суду першої інстанції, просив залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення без змін.
Представник відповідача в судове засідання апеляційної інстанції не прибув, про дату, час та місце апеляційного розгляду справи повідомлений належним чином.
Відповідно до ч.2 ст. 313 КАС України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
З урахуванням ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, пояснення позивача, перевіривши рішення суду та доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що ОСОБА_1 проходив службу на різних посадах в органах внутрішніх справ з 2007 року, з 2015 року обіймав посаду старшого дільничного офіцера поліції сектору превенції Тростянецького відділення поліції Охтирського відділу поліції ГУНП в Сумській області .
Наказом т.в.о. начальника ГУНП в Сумській області від 05.07.2018 № 850 призначено службове розслідування за фактом відмови ОСОБА_1 від проходження медичного огляду на стан сп`яніння та складання щодо нього протоколу про адміністративне правопорушення, передбачене ст. 130 ч. 1 КУпАП (т. 1 а.с. 45).
Відповідно до висновку службового розслідування, комісією встановлено, що 05.07.2018 о 01.10 год. поліцейськими УПП в Сумській області в с. Боромля Тростянецького району зупинено автомобіль, яким керував капітан поліції ОСОБА_1 . У цей час він перебував поза службою, у цивільному одязі. Під час спілкування з ним працівники УПП відчули запах алкоголю та запропонували у встановленому порядку пройти огляд на стан сп`яніння на місці зупинки. У присутності свідків ОСОБА_1 відмовився від проходження огляду на місці зупинки та у медичному закладі. У зв`язку з цим щодо нього складено протокол про адміністративне правопорушення, передбачене ст. 130 ч. 1 КУпАП за порушення вимог п. 2.5 Правил дорожнього руху України. Такі дії є порушенням службової дисципліни та підставою для дисциплінарної відповідальності. (т. 1 а.с. 46-57).
Наказом відповідача № 1634 від 31.08.2018 до ОСОБА_1 застосовано дисциплінарне стягнення у вигляді звільнення зі служби в поліції у дисциплінарному порядку за порушення службової дисципліни, що виразилось у ігноруванні завдань та обов`язків, визначених посадовою інструкцією, Присяги працівника поліції, ст.ст. 1,7 Дисциплінарного статуту органів внутрішніх справ України, ст. 3, п.п. 1,2 ч. 1 ст. 18 закону України Про Національну поліцію, вимог розділу I Правил етичної поведінки поліцейських, не гідну поведінку у позаслужбовий час, яка не відповідає високому званню працівника поліції, а саме відмові від проходження медичного огляду на встановлення стану алкогольного сп`яніння, що дозволяло зняти підозру у керуванні транспортним засобом стані сп`яніння (т. 1 а.с. 16).
Наказом ГУНП в Сумській області № 477 о/с від 14.09.2018 ОСОБА_1 звільнено зі служби у поліції (т. 1 а.с. 156).
Відповідно до висновків Верховного Суду по даній справі, викладених в постанові від 22.10.2019, касаційна інстанція не погодилася із висновками суду при первісному розгляді справи про недоведеність факту керування позивачем автомобілем в стані алкогольного сп`яніння, який свідчить про безпідставність накладення на позивача дисциплінарного стягнення, враховуючи те, що відсутність факту притягнення позивача до адміністративної відповідальності не спростовує наявності в його діях дисциплінарного проступку, за який, в порядку Дисциплінарного статуту органів внутрішніх справ України, відповідач має право застосувати такий вид дисциплінарного стягнення як звільнення з органів Національної поліції.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та фактам, здійснюючи апеляційний перегляд у межах доводів та вимог скарг, відповідно до частини 1 статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.
Згідно з ч. ч. 1, 2 ст.19 Закону України «Про Національну поліцію» від 02.07.2015 № 580-VIII, у разі вчинення протиправних діянь поліцейські несуть кримінальну, адміністративну, цивільно-правову та дисциплінарну відповідальність відповідно до закону. Підстави та порядок притягнення поліцейських до дисциплінарної відповідальності, а також застосування до поліцейських заохочень визначаються Дисциплінарним статутом Національної поліції України, що затверджується законом.
Відповідно до пункту 6 частини першої статті 77 Закону України "Про Національну поліцію" поліцейський звільняється зі служби в поліції, а служба в поліції припиняється у зв`язку із реалізацією дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення зі служби, накладеного відповідно до Дисциплінарного статуту Національної поліції України.
Згідно з ст. 12 Дисциплінарного статуту Національної поліції України, затвердженого Законом України «Про Дисциплінарний статут Національної поліції України» (далі - Статут) дисциплінарним проступком визнається протиправна винна дія чи бездіяльність поліцейського, що полягає в порушенні ним службової дисципліни, невиконанні чи неналежному виконанні обов`язків поліцейського або виходить за їх межі, порушенні обмежень та заборон, визначених законодавством для поліцейських, а також у вчиненні дій, що підривають авторитет поліції.
Відповідно до ст. 11 Статуту, за порушення службової дисципліни поліцейські незалежно від займаної посади та спеціального звання несуть дисциплінарну відповідальність згідно з цим Статутом. За вчинення адміністративних правопорушень поліцейські несуть дисциплінарну відповідальність відповідно до цього Статуту, крім випадків, передбачених Кодексом України про адміністративні правопорушення. Поліцейських, яких в установленому порядку притягнуто до адміністративної, кримінальної або цивільно-правової відповідальності, одночасно може бути притягнуто до дисциплінарної відповідальності згідно з цим Статутом.
Статтею 13 Статуту передбачено, що дисциплінарне стягнення є засобом підтримання службової дисципліни, що застосовується за вчинення дисциплінарного проступку з метою виховання поліцейського, який його вчинив, для безумовного дотримання службової дисципліни, а також з метою запобігання вчиненню нових дисциплінарних проступків.
Дисциплінарне стягнення має індивідуальний характер та не застосовується до поліцейського, вина якого у вчиненні дисциплінарного проступку не встановлена у визначеному порядку або який діяв у стані крайньої необхідності чи необхідної оборони.
До поліцейських можуть застосовуватися такі види дисциплінарних стягнень: 1)зауваження; 2) догана; 3) сувора догана; 4) попередження про неповну службову відповідність; 5) пониження у спеціальному званні на один ступінь; 6) звільнення з посади;7) звільнення із служби в поліції.
Не дотримання службової дисципліни є дисциплінарним проступком, за вчинення якого до особи-порушника застосовуються заходи дисциплінарного стягнення, зокрема, звільнення з органів внутрішніх справ.
Відповідно до п. 9.8 Колективного договору між ГУНП в Сумській області, Сумською обласною профспілковою організацією атестованих працівників органів внутрішніх справ України та Профспілковою організацією УМВС України в Сумській області Професійної спілки працівників державних установ України на 2017-2019 рр. проекти наказів, що стосуються притягнення працівників поліції та службовців до дисциплінарної відповідальності, надання відпусток, преміювання чи позбавлення премії необхідно обов`язково погоджувати з профспілковими організаціями відповідних рівнів.
Відповідно до ч. 2 ст. 41 Закону України "Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності"зміна умов трудового договору, оплати праці, притягнення до дисциплінарної відповідальності працівників, які є членами виборних профспілкових органів, допускається лише за попередньою згодою виборного органу, членами якого вони є.
Згідно зі ст. 43 Кодексу законів про працю України, розірваннятрудового договору з підстав, передбачених пунктами 1 (крім випадку ліквідації підприємства, установи, організації), 2 - 5, 7 статті 40 пунктами 2 і 3 статті 41 цього Кодексу, може бути проведено лише за попередньою згодою виборного органу (профспілкового представника) первинної профспілкової організації, членом якої є працівник, крім випадків, коли розірвання трудового договору із зазначених підстав здійснюється з прокурором,поліцейським і працівником Національної поліції, Служби безпеки України, Державного бюро розслідувань України, Національного антикорупційного бюро України чи органу, що здійснює контроль за додержанням податкового законодавства.
У випадках, передбачених законодавством про працю, виборний орган первинної профспілкової організації, членомякої є працівник, розглядає у п`ятнадцятиденний строк обґрунтоване письмове подання власника або уповноваженого ним органу про розірвання трудового договору з працівником.
Виборний орган первинної профспілкової організації (профспілковий представник) повідомляє власника або уповноважений ним орган про прийняте рішення у письмовій формі в триденний строк після його прийняття. У разі пропуску цього строку вважається, щовиборний органпервинної профспілкової організації(профспілковий представник) дав згоду на розірвання трудового договору.
Рішення виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) про відмову в наданні згоди на розірвання трудового договору повинно бути обґрунтованим. У разі якщо в рішенні немає обґрунтування відмови в наданні згоди на розірвання трудового договору, власник або уповноважений ним орган має право звільнити працівника без згоди виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника).
Власник або уповноважений ним орган має право розірвати трудовий договір не пізніш як через місяць з дня одержання згодивиборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника).
Під час розгляду справи позивач зазначав, що перед притягненням його до дисциплінарної відповідальності відповідач направив голові первинної профспілкової організації атестованих працівників Тростянецького ВП ГУНП в Сумській області подання від 08.08.2018 №5551/01/12/10-2018 про притягнення його до дисциплінарної відповідальності, але відповідно до протоколу № 19 засідання членів первинної профспілкової організації атестованих працівників Тростянецького ВП Охтирського ВП ГУ НП в Сумській області від 21 серпня 2018 року його звільнення не було погоджено.
В апеляційній скарзі скаржник вказав про те, що на день звільнення позивача рішення про погодження або непогодження питання про звільнення позивача від виборного органу первинної профспілкової організації до ГУНП в Сумській області не було надіслано та відповідачем не отримано. Дані обставини свідчать про те, що відповідно до ст.39 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» та ст.43 КЗпП України вважається, що відповідач отримав згоду від первинної профспілки.
Однак, колегія суддів не погоджується із твердженням відповідача про те, що ним було дотримано процедуру погодження первинної профспілкової організації для звільнення позивача, враховуючи те, що наказ ГУНП в Сумській області від 31.08.2018 №1634 про притягнення ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності у вигляді звільнення погоджений головою Сумської обласної профспілкової організації атестованих працівників ОВС України М.В. Глазько, враховуючи наступне.
Матеріалами справи підтверджується, що протокол засідання членів первинної профспілкової організації атестованих працівників Тростянецького ВП Охтирського ВП ГУ НП в Сумській області від 21 серпня 2018 року №19 надійшов до ГУНП в Сумській області раніше ніж 03.09.2018.
Так, рішення про непогодження звільнення позивача із посади первинною профспілковою організацією було отримано відповідачем 31.08.2018, тобто в день винесення наказу Головного управління Національної поліції в Сумській області №1634 від 31.08.2018 "Про притягнення до дисциплінарної відповідальності окремих поліцейських Тростянецького ВП" та наказу Головного управління Національної поліції в Сумській області від 14.09.2018 №477 о/с в частині звільнення зі служби в поліції позивача з 14.09.2018.
Даний факт підтверджується відповідною резолюцією керівництва ГУНП в Сумській області, якою було зобов`язано опрацювати для доповіді керівництву в найкоротший строк, зазначена дата резолюції 31.08.2018, а дата 03.09.2018 є датою реєстрації в канцелярії ВДЗ ГУ Національної поліції в Сумській області за номером 4998 супровідного листа первинної профспілкової організації від 22.08.2018 (т. 1 а.с.85).
Частиною 4 ст. 39 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» передбачено, що орган первинної профспілкової організації повідомляє роботодавця про прийняте рішення у письмовій формі у триденний термін після його прийняття. У разі пропуску цього терміну вважається, що профспілковий орган дав згоду на розірвання трудового договору.
Матеріалами справи підтверджується, що із Тростянецького ВП Охтирського ВП ГУНП в Сумській області лист та протокол засідання первинної профспілкової організації від 21 серпня 2018 року №19 було направлено наступного дня після прийняття, а саме 22.08.2018 за №8912, що підтверджується журналом вихідної кореспонденції (т. 1 а.с.147-150).
Таким чином строк, передбачений ч. 4 ст. 39 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності», а також вимоги ст. 43 КЗпП України первинною профспілковою організацією порушено не було, повідомлення про прийняте письмове рішення було направлено на наступний день після його прийняття, а тому відповідач помилково вважає, що профспілковий орган надав згоду на розірвання трудового договору із позивачем.
В даному випадку, прийняте первинною профспілковою організацією рішення є обґрунтованим, наведено обставини непогодження звільнення позивача із займаної посади.
Отже, профспілкова організація відповідно доЗакону України "Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності" згоди на звільнення позивача з Національної поліції України не надавала, отримане рішення про відмову у звільненні позивача відповідачем не було розглянуто та досліджено.
Посилання, викладені в апеляційній скарзі, на те, що рішення не було отримано ГУ НП в Сумській області протягом 3 днів з дня прийняття є безпідставним, оскільки ч. 4 ст. 39 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» передбачає саме обов`язок профспілки повідомляти роботодавця про прийняте рішення у зазначений строк, а не триденний строк для отримання роботодавцем такого рішення.
Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що звільняючи позивача із займаної посади, відповідач порушивст. 39 Закону України "Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності", ч. 1 ст. 104 Закону України "Про Національну поліцію", а саме звільнення без відповідного погодження з профспілковою організацією членом якої являється позивач.
Згідно ч. 2 ст. 8 КАС України, суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, яка відповідно до вимогст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" є джерелом права в Україні.
Принцип верховенства права зобов`язує державу поважати і застосовувати запроваджені нею закони, створюючи правові й практичні умови для втілення їх в життя. Будь-яка дія органів державної влади має будуватися на цьому принципі, а відтак чинні положення національного законодавства потрібно формулювати так, щоб вони були достатньо доступними, чіткими і передбачуваними у практичному застосуванні. (Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Броньовський проти Польщі" від 22 червня 2004 року).
Європейський суд неодноразово зазначав, що національне право має передбачати засіб правового захисту від свавільного втручання державних органів у права, гарантовані Конвенцією. Наділення виконавчих органів широкими дискреційними повноваженнями, які надають їм необмежену владу у питаннях, що зачіпають основоположні права, суперечитиме принципу верховенства права, одному з фундаментальних принципів, закріплених Конвенцією (див. Lupsa v. Romania N 10337/04, 8 червня 2006, п. 34). Відповідно, законом має бути визначений об`єм будь-яких дискреційних повноважень компетентних органів та порядок їх здійснення з достатньою ясністю, беручи до уваги законну мету певного заходу, щоб забезпечити особі адекватний захист від свавільного втручання (див. Volokhy v. Ukraine № 23543/02, 02 листопада 2006 року, п. 49; Al-Nashif v. Bulgaria № 50963/99,20 червня 2002, п. 119).
Також, Європейський Суд з прав людини рішенням у справі "Круслена" від 24 квітня 1990 року зазначив, що "закон, який надає дискреційне право, має визначати межі здійснення такого права, хоча докладні правила та умови мають міститися в нормах субстантивного права. Проте надання закономвиконавчій владі, чи судді нічим не обмеженого дискреційного права, суперечило б принципові верховенства права. Отже, закон має досить чітко визначати межі будь-яких таких повноважень, наданих компетентним органам, а також спосіб їх застосування, щоб забезпечувати належний захист особистості від свавільного втручання".
В пункті 42 рішення "Бендерський проти України" від 15.11.2007 року Європейський суд з прав людини зазначив, що відповідно до практики, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, судові рішення мають в достатній мірі висвітлювати мотиви, на яких вони базуються. Межі такого обов`язку можуть різнитися залежно від природи рішення та мають оцінюватись в світлі обставин кожної справи (рішення "Руїз Торійа проти Іспанії" від 09.12.1994). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії", № 37801/97, п. 36, від 01.07.2003 року). Конвенція не гарантує захист теоретичних та ілюзорних прав, а гарантує захист прав конкретних та ефективних (рішення "Артіко проти Італії" від 13.05.1980 року).
Суд також бере до уваги рішення по справі "Пономаренко проти України" від 14.06.2007 року, в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що відповідно до його прецедентної практики п. 1 статті 6 передбачає "право на суд", яке включає не тільки право ініціювати провадження, але також і право домогтися "вирішення" спору судом. Для того, щоб це право було ефективним, особа повинна мати чітко визначену та дієву можливість оскаржити подію, яка становить втручання у його чи її права (рішення у справі "Беллет проти Франції", рішення від 04.12.1995 року).
Перевіряючи чи було оскаржуване рішення прийняте пропорційно суд зобов`язаний послідовно вирішити чотири питання: 1) чи було передбаченезаконом те обмеження (втручання), що заперечується; 2) чи переслідувало воно одну з легітимних цілей, зазначених у Конвенції; 3) чи було воно необхідним у демократичному суспільстві; 4) чи було воно розмірним до тієї правомірної мети, яка переслідувалась.
Принцип пропорційності тісно пов`язаний зі змістовною справедливістю, яка вимагає, зокрема, пропорційності юридичної відповідальності вчиненому правопорушенню, відповідності цілей законодавця і засобів, що обираються для їх досягнення, встановлення і диференціювання публічно-правового обмежень залежно від конкретних обставин, що обумовлюють їх запровадження. Тільки так можна віддати кожному йому належне, тобто досягти справедливості в правовому регулюванні.
У відповідності до вимог ч. 2 ст. 2 КАС України, суд повинен перевірити чи прийнято рішення на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України, чи прийнято рішення пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь якими несприятливими наслідками для прав свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія).
Відповідно дост.6 КАС України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи в адміністративному суді, до підсудності якого вона віднесена цим Кодексом. Відмова від права на звернення до суду є недійсною.
Колегія суддів звертає увагу на те, що в даному випадку погодження оскаржуваного наказу із профспілковою організацією відповідного рівня є обов`язковою процедурою, а тому відсутність відповідного погодження є підставою для скасування наказу про звільнення позивача.
Висновки суду, які наведені вище вказують на те, що накази відповідача щодо звільнення позивача із займаної посади не узгоджується з вимогами частини 2статті 2 КАС України.
В адміністративному позові ОСОБА_1 просить поновити його на службі та стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу з 31.08.2018.
Відповідно до ст. 77 ч.ч. 2, 3 Закону України Про Національну поліцію днем звільнення зі служби в поліції вважається день видання наказу про звільнення або дата, зазначена в наказі про звільнення, день звільнення вважається останнім днем служби.
Разом із тим, крім наказу № 1634 від 31.08.2018 відповідачем видано наказ № 477 о/с від 14.09.2018 відповідно до якого ОСОБА_1 звільнено зі служби в поліції з 14 вересня 2018 року (т. 1 а.с. 156). Таким чином, останнім днем служби позивача перед звільненням є саме 14.09.2018.
Враховуючи приписи ст. 9 ч. 2 КАС України з метою ефективного захисту прав позивача, судова колегія вважає обгрунтованим висновок суду першої інстанції про визнання протиправним та скасування наказу № 477 о/с в частині звільнення ОСОБА_1 зі служби в поліції.
Враховуючи незаконність звільнення позивача із займаної посади, позовні вимоги щодо поновлення на посаді старшого дільничного офіцера поліції сектору превенції Тростянецького відділення поліції Охтирського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Сумській області визнаються судом правомірними, обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Стосовно вимог позивача щодо стягнення суми середнього грошового забезпечення за час вимушеного прогулу, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.
Відповідно до п. 6 розділу III Порядку та умови виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та курсантам вищих навчальних закладів МВС із специфічними умовами навчання, затвердженого наказом Міністерства внутрішніх справ України від 06.04.2016 № 260, поліцейським, звільненим зі служби в поліції, а потім поновленим на службі у зв`язку з визнанням звільнення незаконним, за час вимушеного прогулу з дня звільнення виплачуються всі види грошового забезпечення (в тому числі премія), які були їм визначені на день звільнення. Відповідно до довідки ГУНП в Сумській області середньоденний розмір грошового забезпечення позивача за два місяці перед звільненням складав 317 грн. 29 коп. Таким чином, позивач з дня звернення до суду 19.10.2018 до 28.01.2019 має право на нарахування та виплату такої суми, що становить 43151 грн. 44 коп. ( 317,29 грн.* 136 днів).
Разом із тим, матеріалами справи підтверджується та не заперечується учасниками справи, що позивачу було на підставі рішення суду від 28.01.2019 нараховано на виплачено суми грошового забезпечення за час вимушеного прогулу за період з 15.09.2018 по 28.01.2019 в сумі 43151 грн. 44 коп.
Крім того, позивача було поновлено на посаді згідно рішення суду від 28.01.2019 , і на час розгляду справи по суті та прийняття судового рішення, позивач продовжує перебувати на службі, отримує грошове забезпечення, а тому відсутні підстави визнавати період після виконання рішення суду від 28.01.2019 вимушеним прогулом, тому грошове забезпечення не підлягає нарахуванню та виплаті.
Отже, колегія суддів переглянувши рішення суду першої інстанції, вважає, що при його прийнятті суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального та процесуального права.
Доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження в ході розгляду справи судом апеляційної інстанції, спростовані зібраними по справі доказами та встановленими обставинами, з наведених підстав висновків суду не спростовують.
Відповідно до ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Згідно ч. 1 ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Зважаючи на встановлені обставини справи, колегія суддів дійшла висновку, що рішення Сумського окружного адміністративного суду від 11.03.2020 року по справі№480/3950/18 прийнято з дотриманням норм чинного процесуального та матеріального права і підстав для його скасування не виявлено.
Керуючись ст. ст. 242, 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу Головного управління Національної поліції України в Сумській області залишити без задоволення.
Рішення Сумського окружного адміністративного суду від 11.03.2020 року по справі № 480/3950/18 залишити без змін.
.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
Головуючий суддя В.А. КалиновськийСудді З.О. Кононенко О.І. Сіренко Повний текст постанови складено 08.10.2020 року
