СУМСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
Р І Ш Е Н Н Я
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
11 березня 2020 р. Справа №480/3950/18
Сумський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді - Гелета С.М.,
за участю секретаря судового засідання - Нікітас К.В.
позивача ОСОБА_1 , представників відповідача Давиденко О.В., Бітюков Д.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Суми адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Сумській області про визнання протиправним та скасування наказу в частині, поновлення на посаді, стягнення заборгованості,-
В С Т А Н О В И В:
ОСОБА _1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до суду з позовом до Головного управління Національної поліції в Сумській області ( далі - відповідач, ГУПН в Сумській області) в якому просить визнати протиправним та скасувати наказ ГУНП в Сумській області №1634 від 31.08.2018 "Про притягнення до дисциплінарної відповідальності окремих поліцейських Тростянецького ВП" в частині притягнення його до дисциплінарної відповідальності та звільнення зі служби в поліції у дисциплінарному порядку; поновити його на посаді та стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу.
Свої вимоги мотивує тим, що з 2015 року працював на посаді старшого дільничного офіцера поліції сектору превенції Тростянецького відділення поліції Охтирського відділу поліції ГУНП в Сумській області. За час служби у правоохоронних органах до відповідальності не притягувався. 05.07.2018 у позаслужбовий час, керуючи власним транспортним засобом, був зупинений працівниками Департаменту патрульної поліції, які склали протокол про адміністративне правопорушення, передбачене ст. 130 КУпАП у зв`язку з відмовою від проходження огляду на місці зупинки.
Наказом ГУНП в Сумській області від 31.08.2018 № 1634 був звільнений зі служби у поліції у дисциплінарному порядку. Відповідачем зроблено висновок про порушення позивачем службової дисципліни, що виразилось у ігноруванні завдань та обов`язків визначених посадовою інструкцією, порушенні присяги, не гідній поведінці у позаслужбовий час, яка не відповідає високому званню працівника поліції, а саме у відмові від проходження медичного огляду для встановлення стану сп`яніння, що дозволило б зняти підозру у керуванні транспортним засобом у стані сп`яніння. Відповідачем при виданні наказу не враховано, що висновок про перебування позивача у стані сп`яніння ґрунтується лише на припущеннях у зв`язку з відмовою від проходження огляду на момент винесення наказу про звільнення. Судове рішення по справі про адміністративне правопорушення не було винесено і до відповідальності за відмову від проходження огляду позивача не притягнуто. Так, постановою апеляційного суду Сумської області від 10.12.2018 скасовано постанову суду першої інстанції про притягнення ОСОБА_1 до відповідальності за ст. 130 ч. 1 КУпАП. Встановлено, що працівниками УПП порушено порядок проведення обстеження на стан сп`яніння, саме у зв`язку з цим позивач і відмовився від його проходження
Перед звільненням позивача відповідач направив голові первинної профспілкової організації подання про притягнення до дисциплінарної відповідальності, але відповідно до протоколу № 19 профспілковою організацією не було надано згоду на звільнення. Вважає наказ про своє звільнення незаконним.
Відповідач у письмовому відзиві позов не визнав. Пояснив, що 05.07.2018 у с.Боромля поліцейськими УПП у Сумській області зупинено автомобіль під керуванням ОСОБА_1 , відносно нього складено протокол про адміністративне правопорушення, передбачене ст. 130 ч. 1 КУпАП. За даним фактом наказом ГУНП в Сумській області призначено та проведено службове розслідування. У ході розслідування встановлено, що при спілкуванні з позивачем, який на той час був поза службою, працівники УПП у Сумській області відчули запах алкоголю. У зв`язку з цим запропонували ОСОБА_1 пройти огляд на стан сп`яніння. У присутності свідків позивач від проходження огляду відмовився, що є порушенням вимог Правил дорожнього руху та правопорушенням, відповідальність за яке передбачена ст. 130 ч. 1 КУпАП. Такі дії ОСОБА_1 , як працівника поліції, визнано порушенням службової дисципліни, що полягало у ігноруванні завдань та обов`язків визначених посадовою інструкцією, Присяги працівника поліції, вимог Дисциплінарного статуту органів внутрішніх справ України, вимог закону України "Про Національну поліцію", правил етичної поведінки поліцейських, наказу ГУНП в Сумській області від 30.05.2018 № 723. За допущені порушення позивача звільнено зі служби в органах поліції у дисциплінарному порядку.
Позивач безпідставно стверджує, що наказ про його звільнення не був погоджений з первинною профспілковою організацією. Відповідно до умов колективного договору наказ про звільнення позивача погоджений з головою Сумської обласної профспілкової організації атестованих працівників ОВС України.
Первинна профспілкова організація отримала подання про надання згоди на притягнення ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності 09.08.2018. Протокол засідання надійшов до ГУНП в Сумській області 03.09.2018, тобто після притягнення позивача до відповідальності, за межами строку, встановленого ст. 43 КЗпП України. Вважає, що наказ видано правомірно, просить у задоволенні позову відмовити.
Рішенням Сумського окружного адміністративного суду від 28.01.2019, залишеним постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 18.06.2019 по справі № 480/3950/18, позовні вимоги задоволені в повному обсязі. Постановою Верховного Суду від 22.10.2019 скасовано рішення Сумського окружного адміністративного суду від 28.01.2019 та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 18.06.2019 по справі № 480/3950/18, справу направлено до Сумського окружного адміністративного суду на новий розгляд. Згідно ухвали суду від 18.11.2019 розгляд справи при новому розгляді проводилося за правилами загального позовного провадження. Під час підготовчого провадження учасниками справи надано письмові пояснення та докази, розгляд підготовчого провадження продовжувався на 30 днів.
Дослідивши матеріали справи, оцінивши докази в їх сукупності, суд зазначає наступне.
Матеріалами справи підтверджується та не оспорюється сторонами, що ОСОБА_1 проходив службу на різних посадах в органах внутрішніх справ з 2007 року, з 2015 року обіймав посаду старшого дільничного офіцера поліції сектору превенції Тростянецького відділення поліції Охтирського відділу поліції ГУНП в Сумській області .
Наказом т.в.о. начальника ГУНП в Сумській області від 05.07.2018 № 850 призначено службове розслідування за фактом відмови ОСОБА_1 від проходження медичного огляду на стан сп`яніння та складання щодо нього протоколу про адміністративне правопорушення, передбачене ст. 130 ч. 1 КУпАП (а.с. 45).
Відповідно до висновку службового розслідування, комісією встановлено, що 05.07.2018 о 01.10 год. поліцейськими УПП в Сумській області в с. Боромля Тростянецького району зупинено автомобіль, яким керував капітан поліції ОСОБА_1 . У цей час він перебував поза службою, у цивільному одязі. Під час спілкування з ним працівники УПП відчули запах алкоголю та запропонували у встановленому порядку пройти огляд на стан сп`яніння на місці зупинки. У присутності свідків ОСОБА_1 відмовився від проходження огляду на місці зупинки та у медичному закладі. У зв`язку з цим щодо нього складено протокол про адміністративне правопорушення, передбачене ст. 130 ч. 1 КУпАП за порушення вимог п. 2.5 Правил дорожнього руху України. Такі дії є порушенням службової дисципліни та підставою для дисциплінарної відповідальності. (а.с. 47-57).
Наказом відповідача № 1634 від 31.08.2018 до ОСОБА_1 застосовано дисциплінарне стягнення у вигляді звільнення зі служби в поліції у дисциплінарному порядку за порушення службової дисципліни, що виразилось у ігноруванні завдань та обов`язків, визначених посадовою інструкцією, Присяги працівника поліції, ст.ст. 1,7 Дисциплінарного статуту органів внутрішніх справ України, ст. 3, п.п. 1,2 ч. 1 ст. 18 закону України "Про Національну поліцію", вимог розділу I Правил етичної поведінки поліцейських, не гідну поведінку у позаслужбовий час, яка не відповідає високому званню працівника поліції, а саме відмові від проходження медичного огляду на встановлення стану алкогольного сп`яніння, що дозволяло зняти підозру у керуванні транспортним засобом стані сп`яніння (а.с. 16).
Наказом ГУНП в Сумській області № 477 о/с від 14.09.2018 ОСОБА_1 звільнено зі служби у поліції (а.с. 156).
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить із наступного.
Відповідно до висновків Верховного суду по даній справі, викладених в постанові від 22.10.2019, касаційна інстанція не погодилася із висновками суду при первісному розгляді про недоведеність факту керування позивачем автомобілем в стані алкогольного сп`яніння, який свідчить про безпідставність накладення на позивача дисциплінарного стягнення, враховуючи те, що відсутність факту притягнення позивача до адміністративної відповідальності не спростовує наявності в його діях дисциплінарного проступку, за який, в порядку Дисциплінарного статуту органів внутрішніх справ України, відповідач має право застосувати такий вид дисциплінарного стягнення як звільнення з органів Національної поліції.
Закриття провадження у справі про адміністративне правопорушення свідчить про відсутність складу адміністративного правопорушення, однак не дисциплінарного проступку.
Відповідно до статті 7 Дисциплінарного статуту органів внутрішніх справ України службова дисципліна базується на високій свідомості та зобов`язує кожну особу рядового і начальницького складу: дотримуватися законодавства, неухильно виконувати вимоги Присяги працівника органів внутрішніх справ України, статутів і наказів начальників; захищати і охороняти від протиправних посягань життя, здоров`я, права та свободи громадян, власність, довкілля, інтереси суспільства і держави; поважати людську гідність, виявляти турботу про громадян і бути готовим у будь-який час надати їм допомогу; дотримуватися норм професійної та службової етики; берегти державну таємницю; у службовій діяльності бути чесною, об`єктивною і незалежною від будь-якого впливу громадян, їх об`єднань та інших юридичних осіб; стійко переносити всі труднощі та обмеження, пов`язані зі службою; постійно підвищувати свій професійний та культурний рівень; сприяти начальникам у зміцненні службової дисципліни, забезпеченні законності та статутного порядку; виявляти повагу до колег по службі та інших громадян, бути ввічливим, дотримуватися правил внутрішнього розпорядку, носіння встановленої форми одягу, вітання та етикету; з гідністю і честю поводитися в позаслужбовий час, бути прикладом у дотриманні громадського порядку, припиняти протиправні дії осіб, які їх учиняють; берегти та підтримувати в належному стані передані їй в користування вогнепальну зброю, спеціальні засоби, майно і техніку.
Службовим розслідуванням підтверджено вчинення позивачем діяння, що дискредитує звання працівника органів Національної поліції. Так, матеріалами службового розслідування зафіксовано, що позивач своїми діями грубо порушив вимоги статті 7 Дисциплінарного статуту, Присяги працівника поліції та пункту 1 частини першої статті 18 Закону України "Про Національну поліцію".
Отже, ОСОБА_1 , всупереч пункту 2.5 Правил дорожнього руху, відмовився від виконання законних вимог поліцейського щодо проходження огляду на стан сп`яніння, що, безсумнівно, принижує високе звання поліцейського, яке мав скаржник, викликає сумнів у високих моральних якостях і самосвідомості його як поліцейського. Суд уважає, що з точки зору стороннього розсудливого спостерігача наведені обставини можуть свідчити про недодержання вимоги щодо необхідності з гідністю і честю поводитися в позаслужбовий час і бути прикладом у дотриманні громадського порядку.
Позивачем, при розгляді справи, не спростовані встановлені відповідачем обставини допущення грубого порушення статті 7 Дисциплінарного статуту органів внутрішніх справи щодо неухильного дотримання ним законодавства України, Правил дорожнього руху, що свідчить про дискредитацію звання поліцейського і негативно впливає на рівень авторитету та довіри до органів Національної поліції з боку суспільства.
При цьому, відповідно до Рекомендації Rec (2001) №10 Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам "Про Європейський кодекс поліцейської етики" працівники поліції, на усіх рівнях службової кар`єри, повинні відбиратися на посади на основі особистої кваліфікації та досвіду, що відповідає цілям поліції. Працівників поліції мають характеризувати такі якості: логічність суджень, відкритість, зрілість, доброчесність, комунікативність і, де це необхідно, наявність лідерських та управлінських навичок <�…> (пункти 22,23).
Один із основних принципів поведінки представників правоохоронних органів, закріплених у Кодексі поведінки посадових осіб з підтримання правопорядку, що був затверджений Резолюцією Генеральної Асамблеї ООН №34/169 від 17 грудня 1979 року, полягає у тому, що службовці органів правопорядку повинні завжди виконувати обов`язки, покладені на них законом, служачи суспільству та захищаючи всіх людей від протиправних діянь, відповідно до високого рівня відповідальності, якої вимагає їхня професія.
У пунктах 33, 59 зазначеної Рекомендації указано, що поліція повинна бути відповідальною перед державою, громадянами та їх представниками, а також підлягати ефективному зовнішньому контролю. Застосування дисциплінарних стягнень щодо співробітників поліції повинно здійснюватися під наглядом незалежного органу або суду.
Враховуючи вищевикладене, судом відхилено доводи позивача про неможливість притягнення до дисциплінарної відповідальності в зв`язку з тим, що факт скоєння адміністративних правопорушень спростовано рішенням суду, що набрало законної сили. Так, відповідно до статті 5 Дисциплінарного статуту, особи рядового і начальницького складу, яких в установленому законодавством порядку притягнуто зокрема, до адміністративної відповідальності, водночас можуть нести і дисциплінарну відповідальність згідно з цим Статутом.
Таким чином в межах розгляду цієї справи судом не досліджується питання наявності або відсутності вини в діях позивача щодо вчинення адміністративного правопорушення, а надавається правова оцінка обставинам наявності або відсутності вчинення ним дисциплінарного проступку. При цьому, наявність факту притягнення до адміністративної відповідальності або відсутність такого факту не спростовує можливості притягнення поліцейського до дисциплінарної відповідальності за наявності відповідних підстав.
Відповідно до ч. 5 ст. 353 КАС України висновки і мотиви, з яких скасовані рішення, є обов`язковими для суду першої інстанції при новому розгляді.
Разом із тим, в постанові від 22.10.2019 Верховного суду по даній справі, направляючи справу на новий розгляд зазначено, що ні судом першої, ні судом апеляційної інстанції не надано оцінки доводам позивача в позовній заяві та у відзивах на апеляційну та касаційну скарги про те, що відповідач порушив процес прийняття оскаржуваного наказу, а саме прийняв наказ без погодження з первинною профспілковою організацією. Судом касаційної інстанції зазначено, що під час нового розгляду суду першої інстанції необхідно дослідити питання чи отримано відповідачем обов`язкове погодження первинної профспілкової організації для звільнення позивача.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам в цій частині та правомірність звільнення позивача, суд зазначає наступне.
Відповідно до ч. 2 ст. 41 Закону України "Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності" зміна умов трудового договору, оплати праці, притягнення до дисциплінарної відповідальності працівників, які є членами виборних профспілкових органів, допускається лише за попередньою згодою виборного органу, членами якого вони є.
Відповідно до п. 9.8 Колективного договору між ГУНП в Сумській області, Сумською обласною профспілковою організацією атестованих працівників органів внутрішніх справ України та Профспілковою організацією УМВС України в Сумській області Професійної спілки працівників державних установ України на 2017-2019 рр. проекти наказів, що стосуються притягнення працівників поліції та службовців до дисциплінарної відповідальності, надання відпусток, преміювання чи позбавлення премії обов`язково погоджувати з профспілковими організаціями відповідних рівнів.
Згідно з ст.43 Кодексу законів про працю України розірвання трудового договору з підстав, передбачених пунктами 1 (крім випадку ліквідації підприємства, установи, організації), 2 - 5, 7 статті 40 пунктами 2 і 3 статті 41 цього Кодексу, може бути проведено лише за попередньою згодою виборного органу (профспілкового представника) первинної профспілкової організації, членом якої є працівник, крім випадків, коли розірвання трудового договору із зазначених підстав здійснюється з прокурором, поліцейським і працівником Національної поліції, Служби безпеки України, Державного бюро розслідувань України, Національного антикорупційного бюро України чи органу, що здійснює контроль за додержанням податкового законодавства.
У випадках, передбачених законодавством про працю, виборний орган первинної профспілкової організації, членом якої є працівник, розглядає у п`ятнадцятиденний строк обґрунтоване письмове подання власника або уповноваженого ним органу про розірвання трудового договору з працівником.
Виборний орган первинної профспілкової організації (профспілковий представник) повідомляє власника або уповноважений ним орган про прийняте рішення у письмовій формі в триденний строк після його прийняття. У разі пропуску цього строку вважається, що виборний орган первинної профспілкової організації (профспілковий представник) дав згоду на розірвання трудового договору.
Рішення виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) про відмову в наданні згоди на розірвання трудового договору повинно бути обґрунтованим. У разі якщо в рішенні немає обґрунтування відмови в наданні згоди на розірвання трудового договору, власник або уповноважений ним орган має право звільнити працівника без згоди виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника).
Власник або уповноважений ним орган має право розірвати трудовий договір не пізніш як через місяць з дня одержання згоди виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника).
Під час розгляду справи позивач зазначав, що перед притягненням до дисциплінарної відповідальності відповідач направив голові первинної профспілкової організації атестованих працівників Тростянецького ВП ГУНП в Сумській області подання від 08.08.2018 №5551/01/12/10-2018 про притягнення його до дисциплінарної відповідальності, але відповідно до протоколу № 19 засідання членів первинної профспілкової організації атестованих працівників Тростянецького ВП Охтирського ВП ГУ НП в Сумській області від 21 серпня 2018 року не було погоджено його звільнення.
Відповідачем були надані додаткові докази щодо правомірності звільнення позивача із займаної посади та дотримання процедури погодження первинної профспілкової організації для звільнення позивача. Як зазначає відповідач, на день звільнення рішення про погодження або непогодження питання про звільнення позивача від виборного органу первинної профспілкової організації до ГУНП в Сумській області не було надіслано, відповідачем не отримано. Дані обставини, як зазначає відповідач, свідчать про те, що відповідно до ст.39 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» та ст.43 КЗпП України вважається, що відповідач отримав згоду від первинної профспілки.
Суд не погоджується із твердженням відповідача про те, що було дотримано процедуру погодження первинної профспілкової організації для звільнення позивача, враховуючи те, що наказ ГУНП в Сумській області від 31.08.2018 №1634 про притягнення ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності у вигляді звільнення погоджений головою Сумської обласної профспілкової організації атестованих працівників ОВС України М.В. Глазько, враховуючи наступне.
Під час розгляду справи відповідачем не доведено факт обов`язкового погодження первинної профспілкової організації для звільнення позивача.
Стосовно посилання відповідача на те, що протокол засідання членів первинної профспілкової організації атестованих працівників Тростянецького ВП Охтирського ВП ГУ НП в Сумській області від 21 серпня 2018 року №19 надійшов до ГУНП в Сумській області 03.09.2018, що підтверджується штампом ВДЗ ГУНП на супровідному листі від 22.08.2018 №8913/68/18 за підписом заступника первинної профспілкової організації атестованих працівників Тростянецького ВП ГУНП, суд зазначає наступне.
Матеріалами справи підтверджується, що протокол засідання членів первинної профспілкової організації атестованих працівників Тростянецького ВП Охтирського ВП ГУ НП в Сумській області від 21 серпня 2018 року №19 надійшов до ГУНП в Сумській області раніше ніж 03.09.2018.
Так, рішення про непогодження звільнення позивача із посади первинною профспілковою організацією було отримано відповідачем 31.08.2018, в день винесення наказу Головного управління Національної поліції в Сумській області №1634 від 31.08.2018 "Про притягнення до дисциплінарної відповідальності окремих поліцейських Тростянецького ВП" та наказу Головного управління Національної поліції в Сумській області від 14.09.2018 №477 о/с в частині звільнення зі служби в поліції позивача з 14.09.2018.
Даний факт підтверджується відповідною резолюцією керівництва ГУНП в Сумській області, якою було зобов`язано опрацювати для доповіді керівництву в найкоротший строк, зазначена дата резолюції 31.08.2018, а дата 03.09.2018 є датою реєстрації в канцелярії ВДЗ ГУ Національної поліції в Сумській області за номером 4998 супровідного листа первинної профспілкової організації від 22.08.2018 (а.с.85).
Частиною 4 ст. 39 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» передбачено, що орган первинної профспілкової організації повідомляє роботодавця про прийняте рішення у письмовій формі у триденний термін після його прийняття. У разі пропуску цього терміну вважається, що профспілковий орган дав згоду на розірвання трудового договору.
Матеріалами справи підтверджується, що із Тростянецького ВП Охтирського ВП ГУНП в Сумській області лист та протокол засідання первинної профспілкової організації від 21 серпня 2018 року №19 було направлено наступного дня після прийняття, а саме 22.08.2018 за №8912, що підтверджується журналом вихідної кореспонденції (а.с.147-150т.1).
Таким чином строк, передбачений ч. 4 ст. 39 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності», а також ст. 43 КЗпП України первинною профспілковою організацією порушено не було, повідомлення про прийняте письмове рішення було направлено на наступний день після його прийняття, а тому відповідач помилково вважає, що профспілковий орган надав згоду на розірвання трудового договору із позивачем.
В даному випадку, прийняте первинною профспілковою організацією рішення є обґрунтованим, наведено обставини непогодження звільнення позивача із займаної посади, але відповідачем таке рішення не досліджено.
Посилання відповідача на те, що рішення не було отримано ГУ НП в Сумській області протягом 3 днів з дня прийняття є безпідставним, враховуючи те, що ч. 4 ст. 39 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» передбачає саме обов`язок профспілки повідомляти роботодавця про прийняте рішення, а не триденний строк для отримання роботодавцем такого рішення.
Таким чином, звільняючи позивача із займаної посади, відповідач порушив ст. 39 Закону України "Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності", ч. 1 ст. 104 Закону України "Про національну поліцію", а саме звільнення без відповідного погодження з профспілковою організацією членами якої являється позивач.
Як підтверджується матеріалами справи, що профспілкова організація відповідно до Закону України "Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності"згоди на звільнення позивача з Національної поліції України не надавала, отримане рішення про відмову у звільненні позивача відповідачем не було розглянуто та досліджено.
Згідно ч. 2 ст. 8 КАС України, суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, яка відповідно до вимог ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" є джерелом права в Україні.
Принцип верховенства права зобов`язує державу поважати і застосовувати запроваджені нею закони, створюючи правові й практичні умови для втілення їх в життя. Будь-яка дія органів державної влади має будуватися на цьому принципі, а відтак чинні положення національного законодавства потрібно формулювати так, щоб вони були достатньо доступними, чіткими і передбачуваними у практичному застосуванні. (Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Броньовський проти Польщі" від 22 червня 2004 року).
Європейський суд неодноразово зазначав, що національне право має передбачати засіб правового захисту від свавільного втручання державних органів у права, гарантовані Конвенцією. Наділення виконавчих органів широкими дискреційними повноваженнями, які надають їм необмежену владу у питаннях, що зачіпають основоположні права, суперечитиме принципу верховенства права, одному з фундаментальних принципів, закріплених Конвенцією (див. Lupsa v. Romania N 10337/04, 8 червня 2006, п. 34). Відповідно, закономмає бути визначений об`єм будь-яких дискреційних повноважень компетентних органів та порядок їх здійснення з достатньою ясністю, беручи до уваги законну мету певного заходу, щоб забезпечити особі адекватний захист від свавільного втручання (див. Volokhy v. Ukraine № 23543/02, 02 листопада 2006 року, п. 49; Al-Nashif v. Bulgaria № 50963/99,20 червня 2002, п. 119).
Також, Європейський Суд з прав людини рішенням у справі "Круслена" від 24 квітня 1990 року зазначив, що "закон, який надає дискреційне право, має визначати межі здійснення такого права, хоча докладні правила та умови мають міститися в нормах субстантивного права. Проте надання законом виконавчій владі, чи судді нічим не обмеженого дискреційного права, суперечило б принципові верховенства права. Отже, закон має досить чітко визначати межі будь-яких таких повноважень, наданих компетентним органам, а також спосіб їх застосування, щоб забезпечувати належний захист особистості від свавільного втручання".
В пункті 42 рішення "Бендерський проти України" від 15.11.2007 року Європейський суд з прав людини зазначив, що відповідно до практики, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, судові рішення мають в достатній мірі висвітлювати мотиви, на яких вони базуються. Межі такого обов`язку можуть різнитися залежно від природи рішення та мають оцінюватись в світлі обставин кожної справи (рішення "Руїз Торійа проти Іспанії" від 09.12.1994). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії", № 37801/97, п. 36, від 01.07.2003 року). Конвенція не гарантує захист теоретичних та ілюзорних прав, а гарантує захист прав конкретних та ефективних (рішення "Артіко проти Італії" від 13.05.1980 року).
Суд також бере до уваги рішення по справі "Пономаренко проти України" від 14.06.2007 року, в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що відповідно до його прецедентної практики п. 1 статті 6 передбачає "право на суд", яке включає не тільки право ініціювати провадження, але також і право домогтися "вирішення" спору судом. Для того, щоб це право було ефективним, особа повинна мати чітко визначену та дієву можливість оскаржити подію, яка становить втручання у його чи її права (рішення у справі "Беллет проти Франції", рішення від 04.12.1995 року).
Перевіряючи чи було оскаржуване рішення прийняте пропорційно суд зобов`язаний послідовно вирішити чотири питання: 1) чи було передбачене законом те обмеження (втручання), що заперечується; 2) чи переслідувало воно одну з легітимних цілей, зазначених у Конвенції; 3) чи було воно необхідним у демократичному суспільстві; 4) чи було воно розмірним до тієї правомірної мети, яка переслідувалась.
Принцип пропорційності тісно пов`язаний зі змістовною справедливістю, яка вимагає, зокрема, пропорційності юридичної відповідальності вчиненому правопорушенню, відповідності цілей законодавця і засобів, що обираються для їх досягнення, встановлення і диференціювання публічно-правового обмежень залежно від конкретних обставин, що обумовлюють їх запровадження. Тільки так можна віддати кожному йому належне, тобто досягти справедливості в правовому регулюванні.
У відповідності до вимог ч. 2 ст. 2 КАС України суд повинен перевірити чи прийнято рішення на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України, чи прийнято рішення пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь якими несприятливими наслідками для прав свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія).
Відповідно до ст.6 КАС України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи в адміністративному суді, до підсудності якого вона віднесена цим Кодексом. Відмова від права на звернення до суду є недійсною.
В даному випадку погодження оскаржуваного наказу із профспілковою організацією відповідного рівня є обов`язковою процедурою, а тому відсутність відповідного погодження є підставою для скасування наказу про звільнення позивача.
Висновки суду, які наведені вище очевидно вказують на те, що накази відповідача щодо звільнення позивача із займаної посади не узгоджується з вимогами частини 2 статті 2 КАС України, які визначають, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія).
Окремо суд звертає увагу на те, що відповідно до частин 1, 2 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Тобто, особливістю адміністративного судочинства є те, що обов`язок (тягар) доказування в спорі покладається на відповідача - орган публічної влади, який повинен надати докази і довести певні обставини, які свідчать про правомірність його дій/бездіяльності, законність прийнятих рішень. Однак, відповідач у згаданих правовідносинах, не спростував доводів позивача - в частині порушень процедури прийнятого рішення, та протиправності самого рішення, як акту індивідуальної дії.
В адміністративному позові ОСОБА_1 просить поновити його на службі та стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу з 31.08.2018. Відповідно до ст. 77 ч.ч. 2, 3 закону України "Про Національну поліцію" днем звільнення зі служби в поліції вважається день видання наказу про звільнення або дата, зазначена в наказі про звільнення, день звільнення вважається останнім днем служби.
Разом із тим, крім наказу № 1634 від 31.08.2018 відповідачем видано наказ № 477 о/с від 14.09.2018 відповідно до якого ОСОБА_1 звільнено зі служби в поліції з 14 вересня 2018 року (а.с. 156). Таким чином, останнім днем служби позивача перед звільненням є саме 14.09.2018.
Враховуючи приписи ст. 9 ч. 2 КАС України з метою ефективного захисту прав позивача, суд вважає необхідним вийти за межі заявлених позовних вимог, визнати протиправним та скасувати наказ № 477 о/с в частині звільнення ОСОБА_1 зі служби в поліції.
Враховуючи незаконність звільнення позивача із займаної посади, позовні вимоги щодо поновлення на посаду старшого дільничного офіцера поліції сектору превенції Тростянецького відділення поліції Охтирського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Сумській області визнаються судом правомірними, обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Стосовно вимог позивача щодо стягнення суми середнього грошового забезпечення за час вимушеного прогулу, суд зазначає наступне.
Відповідно до п. 6 розділу III "Порядку та умови виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та курсантам вищих навчальних закладів МВС із специфічними умовами навчання ", затвердженого наказом Міністерства внутрішніх справ України від 06.04.2016 № 260, поліцейським, звільненим зі служби в поліції, а потім поновленим на службі у зв`язку з визнанням звільнення незаконним, за час вимушеного прогулу з дня звільнення виплачуються всі види грошового забезпечення (в тому числі премія), які були їм визначені на день звільнення. Відповідно до довідки ГУНП в Сумській області середньоденний розмір грошового забезпечення позивача за два місяці перед звільненням складав 317 грн. 29 коп. Таким чином позивач з дня звернення до суду 19.10.2018 до 28.01.2019 має право на нарахування та виплату такої суми, що становить 43151 грн. 44 коп. ( 317,29 грн.* 136 днів).
Разом із тим, матеріалами справи підтверджується та не заперечується учасниками справи, що позивачу було на підставі рішення суду від 28.01.2019 нараховано на виплачено суми грошового забезпечення за час вимушеного прогулу за період з 15.09.2018 по 28.01.2019 в сумі 43151 грн. 44 коп., яку відповідачем було нараховано та виплачено в повному обсязі.
Крім того, позивача було поновлено на посаді згідно рішення суду від 28.01.2019 , і на час розгляду справи по суті та прийняття судового рішення, позивач продовжує перебувати на службі, отримує грошове забезпечення, а тому відсутні підстави визнавати період після виконання рішення суду від 28.01.2019 вимушеним прогулом, тому грошове забезпечення не підлягає нарахуванню та виплаті.
Керуючись ст.ст. 90, 139, 143, 241- 246, 250, 255, 295 КАС України, суд, -
В И Р І Ш И В:
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Сумській області про визнання протиправним та скасування наказу в частині, поновлення на посаді, стягнення заборгованості задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління Національної поліції в Сумській області №1634 від 31.08.2018 "Про притягнення до дисциплінарної відповідальності окремих поліцейських Тростянецького ВП" в частині притягнення капітана поліції ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності та звільнення зі служби в поліції у дисциплінарному порядку.
Визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління Національної поліції в Сумській області від 14.09.2018 №477 о/с в частині звільнення зі служби в поліції капітана поліції ОСОБА_1 з 14.09.2018.
Поновити ОСОБА_1 на посаді старшого дільничного офіцера поліції сектору превенції Тростянецького відділення поліції Охтирського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Сумській області.
В задоволенні інших вимог - відмовити.
Рішення може бути оскаржено до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення. Апеляційні скарги до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи подаються через Сумський окружний адміністративний суд.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст рішення складено та підписано 23.03.2020
Суддя С.М. Гелета
