ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
30 вересня 2020 року Справа № 902/376/20
Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючий суддя Олексюк Г.Є., суддя Петухов М.Г. , суддя Гудак А.В.
розглянувши у порядку письмового провадження без виклику сторін апеляційну скаргу акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" на рішення Господарського суду Вінницької області від 24.06.2020 р. у справі № 902/376/20 (суддя Матвійчук В.В., повний текст рішення складено 26.06.2020 р.)
за позовом акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (вул. Б. Хмельницького, 6, м. Київ, 01601)
до Вінницького національного аграрного університету (вул. Сонячна, б.3, м. Вінниця, 21100) в особі Чернятинського коледжу Вінницького національного аграрного університету (вул. Графа Львова, б. 28, с. Чернятин, Жмеринський район, Вінницька область, 23124)
про стягнення 7 679, 05 грн.
ВСТАНОВИВ:
Акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" звернулося до Господарського суду Вінницької області з позовом про стягнення з Вінницького національного аграрного університету в особі Чернятинського коледжу Вінницького національного аграрного університету 5 251, 79 грн. - пені, 379, 97 грн. - 3% річних, 2 047,29 грн. - інфляційних втрат.
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем умов договору №38/16-ТЕ-1 від 19.01.2016 р. постачання природного газу в частині проведення розрахунків за поставлений природний газ, у строки та у розмірах, визначених договором.
Рішенням Господарського суду Вінницької області від 24.06.2020 р. у справі № 902/376/20 позов задоволено частково; стягнуто з відповідача на користь позивача 2 625, 90 грн. - пені; 379, 97 грн. - 3% річних, 2 047, 29 грн. - інфляційних втрат та 2 102 грн. - судового збору; В стягненні 2 625,89 грн. пені відмовлено.
Задовольняючи позов частково, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач неналежно виконав свої зобов`язання щодо здійснення оплати за поставлений товар, чим порушив зобов`язання за договором, тому дійшов висновку, що позовні вимоги про стягнення пені, 3% річних та інфляційних втрат є правомірними, підтвердженими наявними в матеріалах справи доказами, не спростовані відповідачем, а відтак підлягають задоволенню.
Окрім того, суд першої інстанції, користуючись наданим йому правом, враховуючи положення ст. 551 ЦК України, ст. 233 ГК України, дійшов висновку зменшити розмір пені на 50%.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" звернулося до суду з апеляційною скаргою, в якій просить поновити строк на апеляційне оскарження рішення суду, скасувати рішення в частині відмови в задоволенні позову про стягнення 2 625,89 грн. пені, прийняти в цій частині нове рішення, яким позов задоволити.
Мотивуючи апеляційну скаргу, скаржник вказує, що суд першої інстанції безпідставно та необґрунтовано зменшив розмір пені, і вважає, що рішення прийняте з порушенням ст. 233 ГК України, ст. ст. 549-552, 599, 625 ЦК України, ст.ст. 236, 238 ГПК України, без дослідження усіх істотних обставин справи та підлягає скасуванню в цій частині.
Скаржник, беручи до уваги ті обставини, що відсутність вини відповідача у виникненні боргу, його важкий фінансовий стан не є винятковим випадком та підставою для зменшення неустойки, вважає, що суд першої інстанції не надав належної уваги ступеню виконання зобов`язання боржником, не виконавши при цьому вимоги закону щодо оцінки майнового стану сторін, які беруть участь у зобов`язанні, та інших інтересів сторін, які заслуговують на увагу, що призвело до порушення ст. 233 ГК України ст. 525, 526, 551, 599, 625 ЦК України.
Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 05.08.2020 р. відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою; роз`яснено учасниками справи, що розгляд апеляційної скарги відбудеться в порядку спрощеного позовного провадження за наявними у справі матеріалами в порядку письмового провадження; встановлено сторонам строк для подання до суду відзиву на апеляційну скаргу та відповіді на відзив.
Дана ухвала суду направлена на адреси сторін 05.08.2020 р. та отримана позивачем - 10.08.2020 р., а відповідачем - 10.08.2020 р., 12.08.2020 р., що підтверджується повідомленнями про вручення поштових відправлень.
Вінницький національний аграрний університет в особі Чернятинського коледжу Вінницького національного аграрного університету надіслав до суду відзив на апеляційну скаргу, в якому просить суд залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін. Відповідач вважає рішення суду першої інстанції законним та обґрунтованим, в процесі розгляду справи суд першої інстанції не допустив порушень норм ні матеріального, ні процесуального права. Судом першої інстанції правомірно застосовано ч. 3 ст. 551 ЦК України та ч. 1 ст. 233 ГК України та зменшено розмір пені на 50 %.
Окрім того, відповідач вказує, що визначення розміру, на який зменшується нараховані штрафні санкції, є суб`єктивним правом суду, і в даному випадку ним було дотримано принцип розумного балансу між інтересами сторін, враховані обставини справи та матеріальний стан як відповідача так і позивача у даній справі. Тобто, аргументи позивача про те, що всупереч ст. 233 ГК України, судом не було враховано інтереси позивача та те, що доводи відповідача не містять винятковості обставин, з якими закон пов`язує можливість зменшення заявленого до стягнення розміру пені є безпідставними, при цьому докази на підтвердження понесених позивачем збитків чи додаткових витрат через прострочення оплати відповідачем позивач не надав.
Суд апеляційної інстанції зазначає, що відповідно до абз. 1 ч. 10 ст. 270 ГПК України, апеляційні скарги на рішення господарського суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
За приписами ч. 13 ст. 8 ГПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. З урахуванням конкретних обставин справи суд апеляційної інстанції за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може розглянути такі апеляційні скарги у судовому засіданні з повідомленням (викликом) учасників справи (абз. 2 ч. 10 ст. 270 ГПК України).
Від учасників справи клопотань про розгляд апеляційної скарги у даній справі в судовому засіданні з повідомленням учасників справи не надходило.
Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку про розгляд апеляційної скарги акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" на рішення Господарського суду Вінницької області від 24.06.2020 р. у справі № 902/376/20 за наявними у справі матеріалами в порядку письмового провадження.
Дослідивши матеріали справи та обставини на предмет повноти їх встановлення, надання їм судом першої інстанції належної юридичної оцінки, вивчивши доводи апеляційної скарги стосовно дотримання норм матеріального і процесуального права судом першої інстанції, колегія суддів зазначає наступне.
Як встановлено апеляційним судом та підтверджено матеріалами справи, 19.01.2016 р. між публічним акціонерним товариством "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (позивач, постачальник) та Чернятинським коледжем Вінницького національного аграрного університету (відповідач, споживач) укладено договір постачання природного газу № 38/16-ТЕ-1.
Відповідно до предмету договору, постачальник зобов`язується поставити споживачу у 2016 році природний газ (надалі газ), а споживач зобов`язується прийняти та оплатити цей газ, на умовах цього договору (п. 1.1 договору).
Пунктом 1.2. договору визначено, що газ, що постачається за цим договором, використовується споживачем виключно для виробництва теплової енергії для надання послуг з опалення та постачання гарячої води населенню.
Згідно п. 2.1. договору постачальник передає споживачу з 01.01.2016 р. по 31.03.2016 р. (включно) газ обсягом до 50 тис. куб.
Обсяги природного газу, що планується поставити з цим договором, можуть змінюватись сторонами протягом місяця поставки в установленому порядку (п. 2.1.2. договору).
Відповідно до п. 3.4. договору, приймання-передачі газу, переданого постачальником споживачеві у відповідному місяці поставки, оформляється актом приймання-передачі. Обсяг використання природного газу споживачем у відповідному місяці поставки встановлюється шляхом складення добових обсягів, визначених на підставі показів комерційного вузла/вузлів обліку газу.
Розділом 5 договору сторонами погоджено ціну на газ.
За змістом п. 5.2. договору ціна за 1000 куб. метрів газу за цим договором в період з 01.01.2016 р. по 31.03.2016 (включно) для підприємств, які приєднані до газорозподільних мереж, становить 1 770, 74 грн., крім того податок на додану вартість (ПДВ) 20%. До ціни газу додається тариф на транспортування природного газу магістральними трубопроводами ПАТ "Укртрансгаз" - 30,40 грн., крім того ПДВ 20%, всього з ПДВ 36,48 грн. До сплати за 1000 куб. м. природного газу 1 801, 14 грн., крім того ПДВ 20%, всього з ПДВ 2 161,37 грн.
Згідно п. 6.1. договору, оплата за природний газ здійснюється споживачем виключно грошовими коштами шляхом 100 % поточної оплати протягом місяця поставки газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий природний газ здійснюється до 14-го числа (включно) місяця, наступного за місяцем поставки газу.
Пунктом 8.2 договору сторони погодили, що у разі невиконання споживачем п. 6.1. договору від зобов`язується сплатити постачальнику, крім суми заборгованості, пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня від суми простроченого платежу за кожний день прострочення платежу.
У п. 10.3. договору сторони погодили, що строк, у межах якого сторони можуть звернутись до суду з вимогою про захист своїх прав за цим договором (строк позовної давності), у тому числі щодо стягнення основної заборгованості, пені, штрафів, інфляційних нарахувань, відсотків річних, встановлюється тривалістю у 5 (п`ять) років.
Договір набуває чинності з дати підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення їх підписів печатками сторін, поширює дію на відносини, що фактично склалися між сторонами з 01.01.2016 р. і діє в частині реалізації газу до 31.03.2016 р. (включно), а в частині проведення розрахунків до повного їх здійснення (п. 12. договору).
Додатковою угодою № 1 від 31.03.2016 р. до договору, сторони внесли зміни до умов договору, якою, з поміж іншого, визначили обсяги постачання та ціни природного газу, обумовили остаточний розрахунок за газ.
На виконання умов договору, позивачем у період з січня 2016 р. по березень 2016 р. передано, а відповідачем прийнято природний газ на загальну суму 73 179, 58 грн., що підтверджується обопільно підписаними та скріпленими печатками сторін актами приймання-передачі природного газу (а. с. 21-23).
Відповідач за поставлений природний газ розрахувався несвоєчасно, з порушенням строку визначеного умовами п. 6.1. договору. Остаточний розрахунок з позивачем за поставлений природний газ відповідачем здійснено 20.05.2016 р., що стверджується довідкою "операції по договору № 3025/1718-ТЕ-1, підприємство "Чернятинський коледж ВНАУ" з 01.03.2015 р. по 31.05.2019 р. (а. с. 25).
Предметом даного позову є вимога позивача про стягнення з відповідача 5 251, 79 грн. - пені, 379, 97 грн. - 3% річних, 2 047,29 грн. - інфляційних втрат внаслідок порушення строків оплати поставленого природного газу на підставі договору № 38/16-ТЕ-1 від 19.01.2016 р.
Надаючи в процесі апеляційного перегляду оцінку обставинам справи в їх сукупності, колегія суддів зазначає, що згідно ст. 11 ЦК України підставами виникнення прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Згідно ст. 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.
За приписами ст. ст. 525, 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).
Відповідно до ст. 530 ЦК України зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.
Згідно ч.1, 2 ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
Статтею 655 ЦК України встановлено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 692 ЦК України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.
Відповідно до ч. 1 ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Як встановлено апеляційним судом, між сторонами у даній справі виникли правовідносини з договору постачання природного газу від 19.01.2016 р. № 38/16-ТЕ-1.
На виконання умов даного договору, позивач передав, а відповідач прийняв природний газ у період з січня 2016 р. по березень 2016 р. на загальну суму 73 179, 58 грн.
Так, п. 6.1. договору передбачено, що оплата за природний газ здійснюється споживачем виключно грошовими коштами шляхом 100 % поточної оплати протягом місяця поставки газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий природний газ здійснюється до 14-го числа (включно) місяця, наступного за місяцем поставки газу.
В свою чергу, відповідач за поставлений природний газ розрахувався не своєчасно, з порушенням строку визначеного умовами п. 6.1. договору.
Колегія суддів відмічає, що статтею 625 ЦК України передбачено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. Тому, втрати внаслідок інфляційних процесів апеляційний суд розцінює як суму знецінення грошових коштів за прострочення грошового зобов`язання за певний період і ці втрати є невід`ємною складовою суми основного боргу.
Здійснивши перевірку правильності нарахованої суми 3% річних та інфляційних втрат, апеляційний господарський суд вважає, що наданий розрахунок позивача є арифметично вірним, відповідає положенням ст. 625 ЦК України, тому позовні вимоги про стягнення 379,97 грн. 3 % річних, 2 047,29 грн. інфляційних втрат правомірно були задоволені судом першої інстанції.
Позивач також просить суд стягнути з відповідача пеню в розмірі 5 251,79 грн. на підставі п. 8.2. договору.
Суд апеляційної інстанції зазначає, що за умовами ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, зокрема сплата неустойки.
Згідно ч. 1. ст. 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.
Розмір штрафних санкцій відповідно до ч. 4 ст. 231 ГК України встановлюється законом, а в разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в передбаченому договором розмірі. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або в певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).
Відповідно до ч. 6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.
Пеня за прострочу платежу встановлюється за згодою сторін господарських договорів, але її розмір не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України (ч. 2 ст. 343 ГК України).
Такий вид забезпечення виконання зобов`язання як пеня та її розмір встановлено ч. 3 ст. 549 ЦК України, ч. 6 ст. 231 ГК України, ст.ст. 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" та ч. 6 ст. 232 ГК України.
У п. 8.2. договору сторонами погоджено, що у разі невиконання споживачем п. 6.1. цього договору він зобов`язується сплатити постачальнику, крім суми заборгованості, пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня від суми простроченого платежу за кожний день прострочення платежу.
Умовами п. 10.3. договору визначено, що строк у межах якого сторони можуть звернутися до суду з вимогою про захист своїх прав за договором (строк позовної давності), у томі числі щодо стягнення основної заборгованості, штрафів, пені, відсотків річних, інфляційних нарахувань, встановлюється тривалістю у 5 (п`ять) років.
Здійснивши перевірку правильності нарахованої суми пені, суд апеляційної інстанції зазначає, що нарахування здійснено арифметично вірно.
Разом з тим, враховуючи предмет апеляційного оскарження та доводи скаржника, наведені ним у апеляційній скарзі щодо безпідставного зменшення судом першої інстанції розміру пені на 50%, колегія суддів зазначає, що відповідно до ст. 233 ГК України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому, повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні, не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.
Право суду зменшувати розмір неустойки передбачене також ч. 3 ст. 551 ЦК України.
Зі змісту зазначених норм вбачається, що вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, господарський суд повинен оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи із інтересів сторін, які заслуговують на увагу; ступеню виконання зобов`язання боржником; причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначного прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної особи (у тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки) тощо.
Зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.
Наявність у кредитора можливості стягувати із споживача надмірні грошові суми як неустойку змінює її дійсне правове призначення. Оскільки неустойка має на меті, в першу чергу, стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов`язання та не може лягати непомірним тягарем для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора (правова позиція викладена і в рішенні Конституційного Суду України № 7-рп/2013 від 11.07.2013р.).
Відповідно до ч. 1 ст. 73, ч. ч. 1, 3 ст. 74 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Приймаючи рішення про зменшення розміру пені суд першої інстанції взяв до уваги наступні обставини:
- отриманий природний газ відповідачем оплачено в повному обсязі та строк прострочення оплати останнього є незначним;
- ступінь виконання зобов`язання відповідачем та поведінка винної сторони: відповідач не ухилявся від виконання взятих на себе зобов`язань за договором, оскільки прострочення зумовлене несвоєчасним надходженням на рахунок коштів від споживачів;
- предметом розгляду спору є стягнення пені та передбачених ст. 625 ЦК України нарахувань, що, в свою чергу, не є основним доходом ПАТ "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" і не може впливати на його господарську діяльність;
- розмір заявленої до стягнення пені є явно неадекватним спірним правовідносинам, враховуючи погашення станом на момент розгляду спору заборгованості відповідачем за договором в повному обсязі ще у травні 2016 року;
- позивач застосував до відповідача також таку міру відповідальності, як стягнення 3 % річних, які є платою за користування коштами, що не були своєчасно оплачені боржником, та інфляційних нарахувань, які за своєю правовою природою є компенсацією за понесені збитки, спричинені знеціненням грошових коштів;
- відсутність понесення позивачем збитків пов`язаних з несвоєчасним виконанням відповідачем зобов`язання за договором. Іншого матеріали справи не містять;
- підприємство відповідача не є прибутковою організацією і не має на меті одержання прибутку для його розподілу між співвласниками;
- пеня є лише санкцією за невиконання зобов`язання, а не основним боргом, а тому при зменшенні її розміру позивач не несе значного негативного наслідку в своєму фінансовому становищі з урахуванням задоволення позовних вимог про стягнення 3 % річних та інфляційних втрат.
Оцінивши в сукупності вищезазначені обставини та надані докази, суд першої інстанції правомірно зменшив розмір заявленої до стягнення пені на 50 % та задоволив позовні вимоги в частині стягнення пені в сумі 2 625,90 грн.
При цьому, апеляційний господарський суд констатує, що чинним законодавством не врегульований розмір (відсоткове співвідношення) можливого зменшення штрафних санкцій. Відповідно, таке питання вирішується господарським судом згідно зі статтею 86 ГПК України, тобто за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
З огляду на викладене, апеляційний господарський суд не бере до уваги посилання позивача в апеляційній скарзі на неправильне застосування судом першої інстанції норм ст. 233 ГК України, ст. ст. 549-552, 599, 625 ЦК України, ст.ст. 236, 238 ГПК України, оскільки суд з`ясував обставини, передбачені зазначеними нормами, з урахуванням наявних у справі доказів.
Колегія суддів апеляційного господарського суду вважає посилання скаржника, викладені ним в апеляційній скарзі такими, що не можуть бути підставою для скасування прийнятого у справі рішення, наведені доводи скаржника не спростовують висновків суду першої інстанції.
При цьому, судом звертається увага на те, що у рішенні Європейського суду з прав людини (справа Трофимчук проти України №4241/03 від 28.10.2010 р.) зазначено, що хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід сторін.
Відповідно до п.1 ч.1 ст. 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Статтею 276 ГПК України унормовано, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За таких обставин, Північно-західний апеляційний господарський суд приходить до висновку, що рішення Господарського суду Рівненської області від 16.07.2019 р. у справі №918/328/19 необхідно залишити без змін, а апеляційну скаргу акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" без задоволення.
Витрати зі сплати судового збору за розгляд апеляційної скарги покладаються на апелянта згідно ст.129 ГПК України.
Керуючись ст. ст. 129, 269, 270, 273, 275, 276, 281-284 ГПК України, суд -
ПОСТАНОВИВ:
1. Апеляційну скаргу акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" на рішення Господарського суду Вінницької області від 24.06.2020 р. у справі № 902/376/20 залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.
2. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та відповідно до ч. 3 ст. 287 ГПК України не підлягає касаційному оскарженню, окрім випадків, визначених у підпунктах а, б, в, г п. 2 ч. 3 ст. 287 ГПК України.
3. Справу повернути до Господарського суду Вінницької області.
Головуючий суддя Олексюк Г.Є.
Суддя Петухов М.Г.
Суддя Гудак А.В.
