У Х В А Л А
14 вересня 2020 року
м. Київ
справа № 236/5277/19
провадження № 61-12711ск20
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Олійник А. С. (суддя-доповідач), Погрібного С. О., Яремка В. В.,
розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Донецького апеляційного суду від 04 серпня 2020 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Українська залізниця» про стягнення заборгованості із заробітної плати,
В С Т А Н О В И В :
У грудні 2019 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом про стягнення заборгованості із заробітної плати у розмірі 10 158,63 грн.
Позов обгрунтований тим, що ОСОБА_1 перебувала в трудових відносинах з Акціонерним товариством «Українська залізниця» в особі регіональної філії «Донецька залізниця» (далі - АТ «Укрзалізниця») до травня 2017 року, звільнена на підставі частини першої статті 36 КЗпП України за угодою сторін. Під час звільнення відповідач не здійснив розрахунок, тому вона звернулась до суду з позовом.
Рішенням Краснолиманського міського суду Донецької області від 11 лютого 2020 року позов задоволено частково. Стягнуто з АТ «Укрзалізниця» заборгованість із заробітної плати за період з березня 2017 року до 04 травня 2017 року у розмірі 7 989,43 грн. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
Суд першої інстанції виходив з того, що відповідач порушив строки виплати заробітної плати, тому позов підлягає задоволенню частково.
Постановою Донецького апеляційного суду від 04 серпня 2020 року апеляційну скаргу АТ «Укрзалізниця» задоволено. Рішення Краснолиманського міського суду Донецької області від 11 лютого 2020 року в частині стягнення з АТ «Укрзалізниця» на користь ОСОБА_1 заборгованості із заробітної плати за березень-травень 2017 року у розмірі 7 989,43 грн скасовано, відмовлено в позові у цій частині.
Суд апеляційної інстанції зазначив, що на час звільнення позивача існували обставини непереборної сили, які відповідач не міг передбачити чи відвернути, що завдали збитків як підприємству в цілому, так і його працівникам, АТ «Укрзалізниця» об`єктивно, з незалежних від нього причин позбавлено можливості виконати зобов`язання, передбачені трудовим законодавством, що підтверджується висновком Торгово-промислової палати України щодо унеможливлення виконання обов`язків, передбачених законодавством України про працю при вивільненні працівників, спричиненого впливом дії форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) від 16 січня 2018 року, яким засвідчено настання обставин непереборної сили та встановлено втрату контролю і доступу АТ «Укрзалізниця» до частини виробничих потужностей та іншого майна.
У серпні 2020 року ОСОБА_1 звернулася до Верховного Суду із касаційною скаргою на постанову Донецького апеляційного суду від 04 серпня 2020 року, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права і порушення норм процесуального права.
Вивчивши касаційну скаргу та додані до неї матеріали, Верховний Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження, оскільки касаційна скарга подана на судові рішення у малозначній справі, що не підлягають касаційному оскарженню.
Згідно з пунктом 1 частини третьої статті 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Відповідно до частини дев`ятої статті 19 ЦПК України встановлено, що розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб вираховується станом на 1 січня календарного року, в якому подається відповідна заява або скарга, вчиняється процесуальна дія чи ухвалюється судове рішення.
Згідно із статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» з 1 січня 2020 році прожитковий мінімум на одну працездатну особу становить 2 102,00 грн.
Предметом спору у зазначеній справі є стягнення заборгованості із заробітної плати у розмірі 10 158,63 грн. Ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (2 102,00 грн*100=210 200 грн).
Згідно з пунктом 1 частини шостої статті 19 ЦПК України малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
ОСОБА_1 у касаційній скарзі зазначила, що судове рішення може бути оскаржено у касаційному порядку, оскільки питання, порушене у скарзі, стосується права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики.
Верховний Суд у визначенні правового питання як такого, що має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, виходить з того, що таке правове питання має бути головним або основним питанням правозастосовчої практики на сучасному етапі її розвитку й становлення, воно повинно мати одночасно винятково актуальне значення для її формування. Такі ознаки визначаються предметом спору, значущістю для держави й суспільства у цілому правового питання, що постало перед практикою його застосування.
Заявник у касаційній скарзі не зазначає норми права, при застосуванні яких існує потреба у формуванні єдиної правозастосовчої практики та носять характер фундаментального значення для права.
ОСОБА_1 також зазначає, що справа становить значний суспільний інтерес, має виняткове значення для неї, оскільки існує велика кількість аналогічних трудових спорів у судах першої та апеляційної інстанції, проте доводи касаційної скарги зводяться в основному до незгоди з встановленими обставинами справи.
Доводи касаційної скарги також не свідчать про наявність підстав, передбачених підпунктом «в» пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України. Незгода заявника з оскаржуваним судовим рішенням в цілому, за відсутності інших обставин, не може розглядатися як обставина, що впливає на визначення справи як такої, що має виняткове значення, оскільки це може бути оцінкою сторони щодо кожної конкретної справи, учасником якої вона є.
Переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд, який відповідно до частини третьої статті 125 Конституції України є найвищим судовим органом, виконує функцію «суду права», що розглядає спори, які мають найважливіше (принципове) значення.
Правила, запроваджені законодавцем щодо обмеження права на касаційне оскарження, відповідають статті 129 Конституції України, згідно з якою, основними засадами судочинства є, зокрема, забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Наведене повністю узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини згідно з якою умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: «Levages Prestations Services v. France» (Леваж Престасьон Сервіс проти Франції), «Brualla Gomez de la Torre v. Spain» (Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії)).
Відповідно до пункту 1 частини другої статті 394 ЦПК України суд відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
Оскільки оскаржена заявником постанову Донецького апеляційного суду від 04 серпня 2020 року постановлена у малозначній справі, у відкритті касаційного провадження у справі необхідно відмовити.
Керуючись статтями 19, 389, 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду,
У Х В А Л И В :
У відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Донецького апеляційного суду від 04 серпня 2020 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Українська залізниця» про стягнення заборгованості із заробітної плати відмовити.
Копію ухвали та додані до касаційної скарги матеріали направити заявнику.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Судді: А. С. Олійник
С. О. Погрібний
В. В. Яремко
