Єдиний унікальний номер 236/5277/19
Номер провадження 22-ц/804/1510/20
ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ______________________________________________
О К Р Е М А Д У М К А
cудді Донецького апеляційного суду Мальованого Ю.М.
04 серпня 2020 року
м. Бахмут Донецька область
справа № 236/5277/19 (провадження № 22-ц/804/1510/20)
Постановою Донецького апеляційного суду від 04 серпня 2020 року апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Українська залізниця" задоволено, рішення Краснолиманського міського суду Донецької області від 11 лютого 2020 року скасовано та ухвалено нове, яким відмовлено у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Акціонерного товариства "Українська залізниця" про стягнення заборгованості по заробітній платі.
Відповідно до ч. 3 ст. 381 ЦПК України мною підписана постанова від 04 серпня 2020 року, проте я не згодний з судовим рішенням апеляційного суду, тому в порядку ч. 3 ст. 35 ЦПК України з цього приводу викладаю свою окрему думку.
Обставини справи.
У грудні 2019 року позивач ОСОБА_1 звернулася до Краснолиманського місько-го суду Донецької області з позовною заявою до Акціонерного товариства "Українська заліз-ниця" (надалі АТ "Укрзалізниця") про стягнення заборгованості по заробітній платі. В обґру-нтування позовних вимог зазначила, що перебувала у трудових відносинах з відповідачем, працювала сигналістом 4 розряду господарства перевезень Виробничого підрозділу "Станція Ясинувата" структурного підрозділу "Донецька дирекція залізничних перевезень" регіональ-ної філії "Донецька залізниця" ПАТ "Укрзалізниця". Наказом № 31/ОС від 04 травня 2017 року була звільнена на підставі п. 1 ст. 36 КЗпП України за угодою сторін.
Посилаючись на те, що відповідач до теперішнього часу розрахунок з нею не провів, просила стягнути з відповідача на її користь нараховану, але не виплачену заробітну плату у розмірі 10 158 грн. 63 коп. за період з березня по 04 травня 2017 року.
Рішенням Краснолиманського міського суду Донецької області від 11 лютого 2020 року позовні вимоги ОСОБА_1 до АТ "Укрзалізниця" про стягнення заборгованості по за-робітній платі задоволено частково. Стягнуто з АТ "Укрзалізниця" на користь позивача забо-ргованість по заробітній платі у розмірі 7 989 грн. 43 коп. Зобов`язано АТ "Укрзалізниця" при виплаті ОСОБА_1 доходу утримати з цієї суми податки та інші обов`язкові плате-жі.В решті позову відмовлено.
В іншій частині позовних вимог відмовлено.
Частково задовольняючи заявлені позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що право людини на заробітну плату гарантоване Конституцією України, нормами КЗпП України, Законом України "Про оплату праці" та з урахуванням того, що позивач перебував з відповідачем в трудових відносинах до дня звільнення, але при звільненні не отримав всі належні йому платежі, майнові вимоги позивача щодо їх отримання відповідають критеріям правомірних очікувань в розумінні практики Європейського Суду з прав людини та нормам діючого законодавства України.
На вказане рішення суду першої інстанції АТ "Укрзалізниця" подало апеляційну скаргу.
Позивач ОСОБА_1 рішення Краснолиманського міського суду Донецької області від 11 лютого 2020 року про часткове задоволення позовних вимог не оскаржувала.
Постановою Донецького апеляційного суду від 04 серпня 2020 року рішення Красно-лиманського міського суду Донецької області від 11 лютого 2020 року скасовано та ухвалено нове судове рішення, яким у задоволенні заявлених позовних вимог відмовлено у повному обсязі. Обґрунтовуючи своє рішення, апеляційний суд зазначив, що позивачем не надано на-лежних доказів на підтвердження правових підстав щодо нарахування їй заробітної плати та наявності заборгованості перед нею у зазначеному розмірі. Сам по собі факт звільнення ОСОБА_1 з АТ "Укрзалізниця" не може бути підставою для задоволення позовних вимог, оскільки відповідно до ч. 1 ст. 94 КЗпП України заробітна плата виплачується працівникові за виконану роботу, а не за факт перебування у трудових відносинах. Нарахування та випла-та заробітної плати працівникам проводиться на підставі документів з первинного обліку праці та заробітної плати: штатного розкладу, розцінки та норми праці, наказів та розпоря-джень (на виплату премій, доплат, надбавок тощо), табелю обліку використаного часу, роз-рахунково-платіжних відомостей. Проте в матеріалах справи відсутні вказані документи з обліку праці та заробітної плати за спірний період.
З висновком суду апеляційної інстанції не погоджуюся, вважаю за необхідне по даній справі висловити окрему думку, виходячи з наступного.
Зміст окремої думки.
Статтею 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють ви-ключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
Судовий захист є одним з найефективніших правових засобів захисту інтересів фізич-них та юридичних осіб. Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і осново-положних свобод від 4 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встанов-леним законом.
Відповідно до ч. 1 ст. 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судо-чинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
Отже, в порядку цивільного судочинства можуть розглядатися будь-які справи, у яких хоча б одна зі сторін є фізичною особою, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів су-дочинства, а предметом позову є цивільні права, які, на думку позивача, є порушеними, оспореними чи невизнаними.
Відповідно до ст. 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає мож-ливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджуєть-ся. Кожен має право на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчас-не одержання винагороди за працю захищається законом.
Відповідно до ч. 1 ст. 94 КЗпП України, ст. 1 Закону України від 24 березня 1995 року № 108/95-ВР "Про оплату праці" заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за вико-нану ним роботу. Розмір заробітної плати залежить від складності та умов виконуваної робо-ти, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльно-сті підприємства.
Відповідно до ст. 115 КЗпП України, ст. 24 Закону України від 24 березня 1995 року № 108/95-ВР "Про оплату праці" заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, по-годженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваже-ним на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.
Закон України від 02 вересня 2014 року № 1669-VII "Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції" не скасовує обов`язків роботодавця, визначених ст. 115 КЗпП України.
За змістом пункту 4 частини першої Європейської соціальної хартії (переглянутої) від 03 травня 1996 року, ратифікованої Законом України від 14 вересня 2006 року № 137-V "Про ратифікацію Європейської соціальної хартії (переглянутої)", усі працівники мають право на справедливу винагороду, яка забезпечить достатній життєвий рівень.
Таким чином, роботодавець повинен заплатити працівникові за працю, яку виконано чи має бути виконано, або за послуги, котрі надано чи має бути надано, що забезпечує реалізацію одного із принципів здійснення трудових правовідносин - відплатність праці.
Згідно ч. 1 ст. 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в ст. 116 цього Кодексу.
Відповідно до ч.1 ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
Згідно матеріалів справи, зокрема апеляційної скарги, відповідач не оспорює той факт, що при звільненні позивача розрахунок з ним не проведено. Відповідач посилається на те, що робоче місце позивача фактично знаходилось на території, на якій органи державної вла-ди тимчасово не здійснюють свої повноваження, що через захоплення підприємства відпові-дач втратив контроль над виробничими потужностями, що захоплення підприємства сприяє загрозі життя при знаходженні на території виробничих підрозділів уповноважених осіб, які мають здійснювати організацію та контроль ведення господарської діяльності, у зв`язку з чим відповідач не має об`єктивної можливості перевірити факт виконання позивачем своїх професійних обов`язків у спірний період та виконати свої зобов`язання за трудовим догово-ром, а тому через відсутність зв`язку з виробничими підрозділами та не передачею з непід-контрольної території первинних документів, на підставі яких здійснюється нарахування за-робітної плати й інші виплати, нарахування заробітної плати працівникам з 16 березня 2017 року не проводилося.
Відповідно до ч. 2 ст. 30 Закону України від 24 березня 1995 року № 108/95-ВР "Про оплату праці" роботодавець зобов`язаний забезпечити достовірний облік виконуваної праців-ником роботи і бухгалтерський облік витрат на оплату праці у встановленому порядку.
Відповідно до ст. 8 Закону України від 16 липня 1999 року № 996-XIV "Про бухгалтер-ський облік та фінансову звітність в Україні" питання організації бухгалтерського обліку на підприємстві належать до компетенції його власника (власників) або уповноваженого органу (посадової особи) відповідно до законодавства та установчих документів.
Відповідальність за організацію бухгалтерського обліку та забезпечення фіксування фактів здійснення всіх господарських операцій у первинних документах, збереження оброб-лених документів, регістрів і звітності протягом встановленого терміну, але не менше трьох років, несе власник (власники) або уповноважений орган (посадова особа), який здійснює керівництво підприємством відповідно до законодавства та установчих документів.
Враховуючи, що трудовий договір - це угода між працівником і власником підприємст-ва або уповноваженим ним органом, за якою власник підприємства або уповноважений ним орган зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату (ч. 1 ст. 21 КЗпП України), що обов`язок організувати бухгалтерський облік на підприємстві покладено на власника або уповноважений ним орган, саме відповідач має довести, що він виплатив позивачу заробітну плату.
Доводи АТ "Укрзалізниця" про те, що з березня 2017 року до дирекції не надходять до-кументи для нарахування заробітної плати, що на підконтрольній Україні території відсутня первинна документація для нарахування заробітної плати за період з 16 березня 2017 року по час звільнення позивача, не спростовують висновків першої інстанції суду.
Згідно правового висновку Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової па-лати Касаційного цивільного суду, який викладений у постанові від 28 березня 2018 року у справі № 243/5469/17, відомості щодо виплати заробітної плати не обмежуються лише пер-винною документацією роботодавця. Отже відсутність у відповідача первинної документації не є підставою для не нарахування та не виплати позивачу заробітної плати.
Відповідно до ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на за-садах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випад-ків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Відповідно до частин 1, 2 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зве-рненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
До суду позивач надала розрахунки заробітної плати за березень-травень 2017 року, згідно яких ОСОБА_1 нараховувалась заробітна плата за вказаний період.
До матеріалів справи залучено Видатковий касовий ордер, у відповідності до якого позивач 15 вересня 2017 року отримала депоновану заробітну плату за першу половину бе-резня 2017 року у сумі 1 724 грн. 91 коп.
Відомості, зазначені у наданих позивачем розрахунках заробітної плати за березень - травень 2017 року узгоджуються з іншими доказами по справі, зокрема, наказом начальника структурного підрозділу "Донецька дирекція залізничних перевезень" регіональної філії "Донецька залізниця" ПАТ "Укрзалізниця" від 17 березня 2017 року № 236/ДНД, згідно якого у зв`язку з відсутністю організаційних та технічних умов для здійснення господарської діяльності, викликаних перекриттям усіх залізничних колій, що ведуть до лінії розмежування з непідконтрольною українській владі територією, встановлено початок простою з 20 березня 2017 року для всіх працівників виробничого підрозділу; призначено відповідальними за облік працівників, які знаходяться на простої, начальників відповідних виробничих підрозділів; оплату за час простою не з вини працівників провести з розрахунку двох третин тарифної ставки встановленого працівникові розряду (окладу) за весь час простою згідно графіку роботи.
Даний наказ узгоджується з нормою ст. 113 КЗпП України, згідно якої час простою не з вини працівника оплачується з розрахунку не нижче від двох третин тарифної ставки встановленого працівникові розряду (окладу).
На підтвердження обґрунтованості заявлених позовних вимог ОСОБА_1 додала до позовної заяви копію трудової книжки з відміткою від 04 травня 2017 року про звільнен-ня за згодою сторін на підставі п. 1 ст. 36 КЗпП України, копію наказу (розпорядження) № 31/ос від 04 травня 2017 року про її звільнення з посади сигналіста 4 розряду господарства перевезень станції Ясинувата 1 класу виробничого підрозділу "Станція Ясинувата" з випла-тою грошової компенсації за 12 днів невикористаної відпустки, а також розрахунки заробіт-ної плати за березень - травень 2017 року.
До матеріалів справи позивачем не додано табелю обліку використаного робочого ча-су.
З урахуванням обставин справи, оскільки підрозділ, в якому працювала позивач, тери-торіально знаходиться на непідконтрольній українській владі території - місто Ясинувата Донецької області, позивач обмежена в можливостях надати усі первинні документи щодо своєї трудової діяльності, з огляду на що спір між сторонами слід вирішувати на підставі до-казів, що є у справі.
Посилаючись в апеляційній скарзі на відсутність об`єктивної можливості перевірити факт виконання позивачем своїх професійних обов`язків, відповідач конкретних заперечень щодо сум оплати за час простою за березень - травень 2017 року не наводить та не спросто-вує докази, надані до суду позивачем.
Доводи апеляційної скарги про те, що з березня 2017 року до структурного підрозділу "Донецька дирекція залізничних перевезень" не надходять документи для нарахування заро-бітної плати, що на підконтрольній Україні території відсутня первинна документація для нарахування заробітної плати за період з 16 березня 2017 року, не спростовують висновків суду, оскільки згідно наказу начальника структурного підрозділу "Донецька дирекція заліз-ничних перевезень" регіональної філії "Донецька залізниця" ПАТ "Укрзалізниця" від 17 бе-резня 2017 року № 236/ДНД відповідальними за облік явки працівників, які знаходяться на простої, було призначено начальників відповідних виробничих підрозділів та саме виробничі підрозділи здійснювали нарахування заробітної плати своїм працівникам.
Відповідно до ч. 4 ст. 97 КЗпП України, ст. 22 Закону України від 24 березня 1995 року № 108/95-ВР "Про оплату праці" власник або уповноважений ним орган чи фізична особа не має права в односторонньому порядку приймати рішення з питань оплати праці, що погір-шують умови, встановлені законодавством, угодами, колективними договорами.
Оскільки в період простою, встановленого структурним підрозділом "Донецька дирек-ція залізничних перевезень", до складу якого входив виробничий підрозділ "Станція Ясину-вата", позивач на виконання наказу виходила на своє робоче місце до дня звільнення, що підтверджується наданими розрахунками заробітної плати, та на день звільнення позивача наказ про встановлення простою скасовано не було, у відповідача відсутні підстави не здійс-нювати позивачу оплату за час простою.
Позивачем на підтвердження розміру нарахованої йому заробітної плати за період бе-резень-травень 2017 року надано щомісячні розрахункові листи заробітної плати, видача яких працівнику передбачена ст. 110 КЗпП України, ч. 1 ст. 30 Закону України від 24.03.1995 року № 108/95-ВР "Про оплату праці".
Відповідно до пункту 12 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 23 грудня 2011 року № 14 "Про практику розг-ляду судами заяв у порядку наказного провадження" якщо заявлено вимогу про стягнення нарахованої, але не виплаченої працівникові суми заробітної плати, до заяви має бути додано докази перебування заявника у трудових відносинах із боржником, а підтвердженням суми, яка стягується, може бути будь-який належно оформлений документ, що вказує на розмір нарахованої заробітної плати, зокрема, довідка бухгалтерії боржника, розрахунковий лист чи копія платіжної відомості тощо.
Отже, надані позивачем розрахункові листи заробітної плати є належним доказом, що вказує на розмір нарахованої заробітної плати.
Виробничий підрозділ, який видав позивачу щомісячні розрахунки заробітної плати - "Станція Ясинувата" структурного підрозділу "Донецька дирекція залізничних перевезень", є виробничим підрозділом відповідача, діяльність якого саме відповідачем протягом трьох ро-ків після початку антитерористичної операції не припинялася. Протягом цього строку саме цей виробничий підрозділ, знаходячись на території, на якій органи державної влади України не здійснюють свої повноваження, видавав своїм працівникам розрахунки заробітної плати, за якими відповідачем здійснювалась виплата заробітної плати працівникам по лютий 2017 року включно.
Посилаючись на втрату 16 березня 2017 року контролю над виробничим підрозділом, відповідач, зокрема його структурний підрозділ "Донецька дирекція залізничних переве-зень", 04 травня 2017 року, тобто вже після втрати контролю, видав наказ про припинення трудових відносин з позивачем та знайшов шляхи внести запис у трудову книжку позивача про її звільнення, що спростовує доводи відповідача про відсутність зв`язків з виробничим підрозділом, в якому працювала позивач та в якому зберігалася її трудова книжка.
Зазначивши в наказі про припинення трудового договору про виплату позивачу при звільненні компенсації за невикористану відпустку, видавши наказ щодо порядку остаточно-го розрахунку працівників, зокрема структурного підрозділу "Донецька дирекція залізнич-них перевезень", відповідач довідку про нарахування зазначених в наказі сум не видає, чим зловживає своїми процесуальними правами. Отже, суд першої інстанції з метою захисту конституційного права позивача на оплату праці обґрунтовано взяв до уваги надані позивачем розрахунки заробітної плати.
Закон України від 02 вересня 2014 року № 1669-VII "Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції" не скасовує обов`язків роботодавця, визначених статтями 47, 116 КЗпП України, та не передбачає особливостей щодо строків розрахунку при звільненні, встановлених ст. 116 КЗпП України.
Відповідно до ст. 1 Протоколу № 1 до Конвенції про захист прав людини і основопо-ложних свобод, яка ратифікована Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР "Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції", кожна фізична або юри-дична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
В рішенні у справі "Кечко проти України" від 08.11.2005 року Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття "власності", яке міститься в першій частині ст. 1 Протоколу № 1, має автономне значення, яке не обмежене власністю на фізичні речі і не залежить від фор-мальної класифікації в національному законодавстві: деякі інші права та інтереси, наприклад, борги, що становлять майно, можуть також розглядатись як "майнові права", і, таким чином, як "власність" в цілях вказаного положення. Питання, що потребує визначення, полягає в тому, чи мав відповідно до обставин справи, взятих в цілому, заявник право на матеріальний інтерес, захищений ст. 1 Протоколу № 1 (п. 22).
Відповідно до ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод ко-жен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефек-тивний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Враховуючи, що позивач до 04 травня 2017 року знаходилась з регіональною філією "Донецька залізниця" ПАТ "Укрзалізниця" у трудових відносинах, що в період з 20 березня 2017 року по 04 травня 2017 року на виконання наказу роботодавця про встановлення прос-тою згідно графіку роботи виходила на своє робоче місце, майнові вимоги позивача щодо оплати їй часу простою за період з 20 березня 2017 року по 04 травня 2017 року, виплати компенсації за невикористані дні відпустки, про що роботодавцем зазначено в наказі про зві-льнення, відповідають критеріям правомірних очікувань в розумінні практики Європейсько-го суду з прав людини.
Оскільки відповідач не спростував надані позивачем розрахунки заробітної плати за березень - травень 2017 року, у строки, встановлені ч. 1 ст.116 КЗпП України, не виплатив всі суми, що належали позивачу від підприємства при звільненні, не виплатив ці суми і на час розгляду справи судом, суд першої інстанції обґрунтовано дійшов висновку про часткове задоволення вимог позивача про стягнення заборгованості по заробітній платі за вказаний період.
Враховуючи зазначене, вважаю, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, підстав для зміни рішення суду в межах дово-дів апеляційної скарги відповідача не має, доводи апеляційної скарги не спростовують ви-сновків суду, тому відповідно до ст. 375 ЦПК України апеляційна скарга підлягає відхилен-ню, а рішення суду залишенню без змін.
Суддя Донецького апеляційного суду Ю.М. Мальований
