П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

9 вересня 2020 року

м. Київ

Справа № 826/16317/16

Провадження № 11-499апп19

Велика Палата Верховного Суду у складі:

судді-доповідача Прокопенка О. Б.,

суддів Антонюк Н. О., Анцупової Т. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Гриціва М. І., Гудими Д. А., Данішевської В. І., Єленіної Ж. М., Золотнікова О. С., Кібенко О. Р., Князєва В. С., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Пророка В. В., Рогач Л. І., Ситнік О. М., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.,

розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Юридичне бюро «Алєксєєв, Боярчуков та партнери» (далі - ТОВ «ЮБ «Алєксєєв, Боярчуков та партнери») до уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Фідобанк» Коваленка Олександра Володимировича (далі - уповноважена особа Фонду, Фонд, ПАТ «Фідобанк», Банк відповідно), третя особа - Фонд, про визнання протиправними дій

за касаційною скаргою уповноваженої особи Фонду на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 20 січня 2017 року (суддя Данилишин В. М.) та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 22 березня 2017 року (судді Саприкіна І. В., Карпушова О. В., Кучма А. Ю.),

УСТАНОВИЛА:

У жовтні 2016 року ТОВ «ЮБ «Алєксєєв, Боярчуков та партнери» звернулося до суду з позовом, у якому просило визнати протиправним та скасувати рішення уповноваженої особи Фонду щодо віднесення до категорії нікчемних угод договору купівлі-продажу нежилого приміщення від 18 травня 2016 року № 459, укладеного між ПАТ «Фідобанк» і ТОВ «ЮБ «Алєксєєв, Боярчуков та партнери», посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Шевченко І. Л. (далі - договір № 459).

У жовтні 2016 року ТОВ «ЮБ «Алєксєєв, Боярчуков та партнери» змінило свої позовні вимоги та просило суд визнати протиправними дії уповноваженої особи Фонду щодо віднесення до категорії нікчемних угод договору № 459.

Окружний адміністративний суд міста Києва постановою від 20 січня 2017 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 22 березня 2017 року, позов задовольнив.

Окружний адміністративний суд міста Києва у вказаній постанові відступив від правових позицій, викладених у постановах Верховного Суду України від 16 лютого та 15 червня 2016 року (справи № 826/2043/15, 826/20410/14 відповідно), з яким погодився й Київський апеляційний адміністративний суд, та дійшов висновку, що спір у цій справі належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, дійшов висновку, що доводи уповноваженої особи Фонду щодо виявлення ознак нікчемності договору № 459, передбачених пунктом 3 частини третьої статті 38 Закону України від 23 лютого 2002 року № 4452-VI «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин; далі - Закон № 4452-VI)та статтею 228 Цивільного кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин; далі - ЦК), є необґрунтованими.

Не погодившись із такими судовими рішеннями, уповноважена особа Фонду у квітні 2017 року подала до Вищого адміністративного суду України касаційну скаргу, у якій просить скасувати постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 20 січня 2017 рокуй ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 22 березня 2017 року та відмовити у задоволенні позовних вимог.

Відповідач вважає, що суди попередніх інстанцій безпідставно задовольнили позовні вимоги ТОВ «ЮБ «Алєксєєв, Боярчуков та партнери», та наводить доводи щодо правомірності дій уповноваженої особи Фонду щодо визнання договору № 459 нікчемним і стверджує, що при укладенні цього договору ПАТ «Фідобанк» фактично не отримувалися грошові кошти або кошти, які надійшли з іншого банку, а відбулося переведення вже наявних у ПАТ «Фідобанк» коштів з рахунку позивача на рахунок ПАТ «Фідобанк». Як наслідок, у результаті продажу нежилого приміщення фінансовий стан ПАТ «Фідобанк» не змінився та укладення вказаного договору призвело до неможливості ПАТ «Фідобанк» здійснити задоволення вимог інших кредиторів за рахунок продажу нерухомого майна.

Крім того, за твердженням уповноваженої особи Фонду, нежиле приміщення було продане ПАТ «Фідобанк» за ціною нижчою на 20 % від вартості майна, визначеної незалежною оцінкою, здійсненою Товариством з обмеженою відповідальністю «Експерт-Альянс».

Відповідач також вважає, що суд безпідставно задовольнив заяву позивача про уточнення позовних вимог, оскільки, на думку уповноваженої особи Фонду, ТОВ «ЮБ «Алєксєєв, Боярчуков та партнери» фактично змінило предмет спору у справі.

Поряд із цим відповідач у касаційній скарзі наводить доводи про те, що спірні правовідносини не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

У запереченні на касаційну скаргу ТОВ «ЮБ «Алєксєєв, Боярчуков та партнери» просить залишити її без задоволення, а судові рішення - без змін. Позивач наводить доводи щодо безпідставності вимог уповноваженої особи Фонду про відмову у задоволенні позову та стверджує, що спір у справі є публічно-правовим та підлягає вирішенню за правилами Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС). Крім того, позивач наводить доводи щодо відсутності підстав для визнання договору № 459 нікчемним.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 14 квітня 2017 року відкрито касаційне провадження за скаргою уповноваженої особи Фонду, копії касаційної скарги направлено учасникам справи.

14 травня 2019 року Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду постановив ухвалу, якою передав справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі частини шостої статті 346 КАС.

Відповідно до цієї норми справа підлягає передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду в усіх випадках, коли учасник справи оскаржує судове рішення з підстав порушення правил предметної юрисдикції.

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 16 травня 2019 року справу передано судді Великої Палати Верховного Суду Саприкіній І. В.

10 червня 2019 року згідно з розпорядженням керівника апарату Верховного Суду № 18/0/30-19, виданого на підставі рішення зборів суддів Верховного Суду в Касаційному адміністративному суді від 20 травня 2019 року № 12 «Про дострокове вибуття судді Саприкіної І. В. зі складу Великої Палати Верховного Суду», відповідно до підпункту 2.3.50 Положення про автоматизовану систему документообігу, затвердженого рішенням Ради суддів України від 26 листопада 2010 року № 30, та пункту 3.2 Тимчасових засад використання автоматизованої системи документообігу суду та визначення складу суду у Верховному Суді, затверджених постановою Пленуму Верховного Суду від 14 грудня 2017 року № 8, призначено повторний автоматизований розподіл цієї справи.

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 10 червня 2019 року справу передано судді Великої Палати Верховного Суду Прокопенку О. Б.

Оскільки уповноважена особа Фонду у касаційній скарзі крім інших доводів зазначає й про те, що ця справа непідсудна адміністративним судам, посилаючись на висновки Верховного Суду України, викладені в постановах від 16 лютого 2016 року у справі № 21-4846а15 та від 15 червня 2016 року у справі № 21-286а16, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про наявність правових підстав для прийняття цієї справи до розгляду.

Суди попередніх інстанцій встановили, що 18 травня 2016 року між ПАТ «Фідобанк» як продавцем і ТОВ «ЮБ «Алєксєєв, Боярчуков та партнери» як покупцем укладено договір № 459, за умовами якого продавець передає у власність покупця, а покупець приймає у власність нежиле приміщення № 67, № 53 (літ. «А») у будинку № 11/61 на вулиці Льва Толстого у місті Києві загальною площею 159,5 кв. м (далі - нежиле приміщення).

Згідно з пунктом 10 договору № 459 за домовленістю сторін договору продаж нежилогоприміщення здійснено за 4 968 500 грн без податку на додану вартість.

На виконання умов договору № 459 ТОВ «ЮБ «Алєксєєв, Боярчуков та партнери» 18 травня 2016 року перерахувало на рахунок ПАТ «Фідобанк» 4 968 500 грн, що підтверджується наявними в матеріалах справи копіями платіжного доручення від 18 травня 2016 року № 143 та відповідної банківської виписки.

Поряд із цим постановою Правління Національного банку України від 20 травня 2016 року № 8 «Про віднесення Публічного акціонерного товариства «Фідобанк» до категорії неплатоспроможних» ПАТ «Фідобанк» віднесено до категорії неплатоспроможних, у зв`язку із чим того ж 20 травня 2016 року Фондом видано наказ № 184 «Про запровадження тимчасової адміністрації у ПАТ «Фідобанк» та делегування повноважень тимчасового адміністратора банку», відповідно до якого розпочато процедуру виведення ПАТ «Фідобанк» із ринку шляхом запровадження у ньому тимчасової адміністрації строком на один місяць із 20 травня по 19 червня 2016 року та призначено уповноважену особу Фонду - провідного професіонала з питань врегулювання неплатоспроможності банків відділу запровадження процедури тимчасової адміністрації та ліквідації департаменту врегулювання неплатоспроможності банків Коваленка О. В., якому делеговано всі повноваження тимчасового адміністратора ПАТ «Фідобанк», визначені статтями 37-39 Закону № 4452-VI.

У подальшому, 9 червня 2016 року виконавчою дирекцією Фонду прийнято рішення № 959 «Щодо продовження строку тимчасової адміністрації у ПАТ «Фідобанк», яким продовжено строк тимчасової адміністрації у ПАТ «Фідобанк» та повноваження уповноваженої особи Фонду на здійснення тимчасової адміністрації у ПАТ «Фідобанк», визначені статтями 37-39 Закону № 4452-VI, з 20 червня по 19 липня 2016 року.

На підставі рішення Правління Національного банку України від 18 липня 2016 року № 142-рш «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Фідобанк» виконавчою дирекцією Фонду 19 липня 2016 року прийнято рішення № 1265 «Про початок процедури ліквідації ПАТ «Фідобанк» та делегування повноважень ліквідатора банку», згідно з яким розпочато процедуру ліквідації ПАТ «Фідобанк» з 20 липня 2016 року по 19 липня 2018 року та призначено уповноважену особу Фонду - Коваленка О. В., якому делеговано всі повноваження ліквідатора ПАТ «Фідобанк», визначені статтями 37, 38, 47-52, 52-1, 53 Закону № 4452-VI, строком на 2 роки - з 20 липня 2016 року по 19 липня 2018 року.

При цьому 25 липня 2016 року проведено засідання комісії з перевірки правочинів, договорів за господарською діяльністю, призначеної наказом уповноваженої особи Фонду на здійснення тимчасової адміністрації у ПАТ «Фідобанк» від 25 травня 2016 року № 32, результати якого оформлено протоколом від 25 липня 2016 року.

Як убачається із вищевказаного протоколу від 25 липня 2016 року, комісія погодилась із висновками ПАТ «Аудиторська фірма «Де Візу» щодо виявлених ознак нікчемності договору № 459 відповідно до пункту 3 частини третьої статті 38 Закону № 4452-VI та статті 228 ЦК.

У зв`язку із вищевикладеним уповноваженою особою Фонду направлено ТОВ «ЮБ «Алєксєєв, Боярчуков та партнери» повідомлення від 26 липня 2016 року № 2-1-0-3-1/107-ЛК про нікчемність договору № 459.

Дослідивши матеріали справи, перевіривши наведені в касаційній скарзі та запереченні на неї доводи щодо порушення судами правил предметної юрисдикції, Велика Палата Верховного Суду зазначає таке.

Розглядаючи справу по суті заявлених позовних вимог, суди першої та апеляційної інстанцій керувалися тим, що спір у цій справі є публічно-правовим та належить до юрисдикції адміністративних судів.

Проте такий висновок не ґрунтується на правильному застосуванні норм процесуального права.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Згідно із частиною другою статті 2 КАС (тут і далі - у редакції, чинній на час вирішення цієї справи судами попередніх інстанцій) до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб`єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Пункт 1 частини першої статті 3 КАС справою адміністративної юрисдикції визнавав публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб`єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Відповідно до частини другої статті 4 КАС юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.

Пунктом 1 частини другої статті 17 КАС визначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

Ужитий у цій процесуальній нормі термін «суб`єкт владних повноважень» позначає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхню посадову чи службову особу, інший суб`єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень (пункт 7 частини першої статті 3 КАС).

Наведені норми узгоджуються з положеннями статей 2, 4 та 19 чинного КАС, якими визначено завдання та основні засади адміністративного судочинства, зміст публічно-правового спору та справи, на які поширюється юрисдикція адміністративних судів.

Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними під час здійснення владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.

У випадку, якщо суб`єкт (у тому числі орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа) у спірних правовідносинах не здійснює владних управлінських функцій щодо іншого суб`єкта, який є учасником спору, такий спір не має встановлених нормами КАС ознак справи адміністративної юрисдикції та відповідно не повинен вирішуватися адміністративним судом.

При цьому необхідною ознакою суб`єкта владних повноважень є здійснення цим суб`єктом публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і такі управлінські функції суб`єкт здійснює саме в тих правовідносинах, у яких виник спір.

Структура банківської системи, економічні, організаційні і правові засади створення, діяльності, реорганізації і ліквідації банків визначені Законом України від 7 грудня 2000 року № 2121-III «Про банки і банківську діяльність» (далі - Закон № 2121-III), за змістом статті 2 якого банком є юридична особа, яка на підставі банківської ліцензії має виключне право надавати банківські послуги, відомості про яку внесені до Державного реєстру банків.

Натомість Законом № 4452-VIустановлюються правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, повноваження, порядок виплати Фондом відшкодування за вкладами, а також відносини між Фондом, банками, Національним банком України, визначаються повноваження та функції Фонду щодо виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків.

Відповідно до статті 3 Закону № 4452-VI Фонд є не органом державної влади, а установою, що виконує спеціальні функції у сфері гарантування вкладів фізичних осіб і виведення неплатоспроможних банків з ринку. Аналіз функцій Фонду, викладених у статтях 4, 37 вказаного Закону, свідчить, що Фонд бере участь у правовідносинах у різних статусах: з одного боку - він ухвалює обов`язкові для банків рішення, а з іншого -здійснює повноваження органів управління банку, який виводиться з ринку.

Згідно з пунктом 17 частини першої статті 2 Закону № 4452-VI уповноважена особа Фонду - працівник Фонду, який від імені Фонду та в межах повноважень, передбачених цим Законом та/або делегованих Фондом, виконує дії із забезпечення виведення банку з ринку під час здійснення тимчасової адміністрації неплатоспроможного банку та/або ліквідації банку.

Так, діючи як орган управління банку, Фонд безпосередньо або уповноважена особа Фонду у разі делегування їй відповідних повноважень мають право:

- вчиняти будь-які дії та приймати рішення, що належали до повноважень органів управління і органів контролю банку;

- укладати від імені банку будь-які договори (вчиняти правочини), необхідні для забезпечення операційної діяльності банку, здійснення ним банківських та інших господарських операцій, з урахуванням вимог, встановлених цим Законом;

- продовжувати, обмежувати або припиняти здійснення банком будь-яких операцій;

- повідомляти сторони за договорами, зазначеними у частині другій статті 38 Закону № 4452-VI, про нікчемність цих договорів та вчиняти дії щодо застосування наслідків нікчемності договорів;

- заявляти від імені банку позови майнового та немайнового характеру до суду, у тому числі позови про винесення рішення, відповідно до якого боржник банку має надати інформацію про свої активи;

- приймати на роботу, звільняти з роботи чи переводити на іншу посаду будь-кого з керівників чи працівників банку, переглядати їх службові обов`язки, змінювати розмір оплати їх праці з додержанням вимог законодавства України про працю та інше.

Аналіз наведених норм чинного законодавства свідчить про те, що основні функції Фонду мають як владний характер, зокрема щодо врегулювання правовідносин у сфері банківської діяльності, так і такі, що не містять владної складової, а спрямовані на здійснення процедури виведення неплатоспроможних банків з ринку, у тому числі шляхом здійснення тимчасової адміністрації та ліквідації банків.

Водночас у розумінні Закону № 4452-VI неплатоспроможним є банк, щодо якого Національний банк України прийняв рішення про віднесення його до категорії неплатоспроможних у порядку, передбаченому Законом № 2121-III. Ліквідацією банку є процедура припинення функціонування банку як юридичної особи відповідно до законодавства (пункти 6 і 8 частини першої статті 2 Закону № 4452-VI).

За змістом частин першої, третьої, п`ятої статті 34 Закону № 4452-VIФонд розпочинає процедуру виведення неплатоспроможного банку з ринку не пізніше наступного робочого дня після офіційного отримання рішення Національного банку України про віднесення банку до категорії неплатоспроможних, а виконавча дирекція Фонду у цей же строк призначає з числа працівників Фонду уповноважену особу Фонду (кілька уповноважених осіб Фонду), якій Фонд делегує всі або частину своїх повноважень тимчасового адміністратора. Під час тимчасової адміністрації Фонд має повне і виняткове право управляти банком відповідно до цього Закону, нормативно-правових актів Фонду та вживати дії, передбачені планом врегулювання.

Відповідно до частин першої, другої статті 36 Закону № 4452-VI з дня початку процедури виведення Фондом банку з ринку призупиняються всі повноваження органів управління банку (загальних зборів, спостережної ради і правління (ради директорів)) та органів контролю (ревізійної комісії та внутрішнього аудиту). Фонд набуває всі повноваження органів управління банку та органів контролю з дня початку тимчасової адміністрації і до її припинення. Протягом 15 днів, але не пізніше строків, установлених Фондом, керівники банку забезпечують передачу уповноваженій особі Фонду печаток і штампів, матеріальних та інших цінностей банку, а також протягом трьох днів - передачу печаток і штампів бухгалтерської та іншої документації банку. На період тимчасової адміністрації усі структурні підрозділи, органи та посадові особи банку підпорядковуються у своїй діяльності Фонду та уповноваженій особі Фонду в межах повноважень, установлених цим Законом та делегованих Фондом, і діють у визначених Фондом/уповноваженою особою Фонду межах та порядку.

Таким чином, із моменту запровадження у банку тимчасової адміністрації Фонд набуває повноважень органів управління та контролю банку з метою реалізації покладених на нього чинним законодавством функцій. При цьому банк зберігає свою правосуб`єктність юридичної особи та відповідного самостійного суб`єкта господарювання до завершення процедури його ліквідації і внесення запису про це до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань.

Велика Палата Верховного Суду не погоджується з доводами уповноваженої особи Фондупро те, що спір, який розглядається, підвідомчий господарським судам, оскільки спір у справі не є спором, що виник на стадії ліквідації (банкрутства) банку з огляду на таке.

Цейспір пов`язаний з процедурою визнання банку неплатоспроможним та його ліквідацією в порядку Закону № 4452-VI, а не Закону України від 14 травня 1992 року № 2343-XII «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» (далі - Закон № 2343-XII).

Згідно з частиною першою статті 1 Закону №2343-XII якбанкрутство розуміють визнану господарським судом неспроможність боржника відновити свою платоспроможність за допомогою процедур санації та мирової угоди і погасити встановлені в порядку, визначеному цим Законом, грошові вимоги кредиторів не інакше як через застосування ліквідаційної процедури.

Справа про банкрутство розглядається господарським судом та порушується за заявою боржника або кредитора. Спеціальні вимоги до такої заяви передбачено цим Законом. Ознаки неплатоспроможності боржника у справі про банкрутство встановлюються судом, до якого подано відповідну заяву. При цьому як неплатоспроможність розуміють неспроможність боржника виконати після настання встановленого строку грошові зобов`язання перед кредиторами не інакше, як через відновлення його платоспроможності.

Водночас визнання банку неплатоспроможним та виведення його з ринку (в тому числі ліквідація) в порядку Закону № 4452-VIвідрізняється від процедури визнання банку неплатоспроможним (банкрутом) та застосування ліквідаційної процедури в порядку Закону № 2343-XII.

Так, за змістом Закону №2121-III визнання банку неплатоспроможним та виведення його з ринку здійснюється в позасудовому порядку, на відміну від визнання банку неплатоспроможним у межах справи про банкрутство. За змістом пункту 8 частини першої статті 2 Закону № 4452-VIрішення про віднесення банку до категорії неплатоспроможних приймає Національний банк України в порядку, передбаченому цим Законом.

Заходи щодо виведення неплатоспроможного банку з ринку здійснює Фонд в один із способів, визначених статтею 39 цього ж Закону.

Отже, спори, які пов`язані з процедурою виведення неплатоспроможного банку з ринку (в тому числі шляхом ліквідації), не тотожні спорам у справах про банкрутство. Крім того, не слід ототожнювати зі справами про банкрутство справи щодо оскарження дій чи рішень Фонду, прийнятих у межах процедур виведення неплатоспроможного банку з ринку, зокрема дій чи рішень щодо виявлених нікчемних правочинів.

Тому посилання уповноваженої особи Фонду на висновки Верховного Суду України, викладені в постановах від 16 лютого 2016 року у справі № 21-4846а15 та від 15 червня 2016 року у справі № 21-286а16, не можна вважати обґрунтованими.

Уповноважена особа Фонду діє в межах повноважень Фонду. На виконання своїх повноважень така особа, зокрема: 1) діє без довіреності від імені банку, має право підпису будь-яких договорів (правочинів), інших документів від імені банку; 2) видає накази та розпорядження, дає доручення, обов`язкові до виконання працівниками банку (частина четверта статті 37 Закону № 4452-VI).

Згідно із частинами першою та другою статті 38 цього Закону Фонд зобов`язаний забезпечити збереження активів банку, зокрема, забезпечити перевірку правочинів (у тому числі договорів), вчинених (укладених) банком протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку, на предмет виявлення правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними з підстав, визначених частиною третьою цієї статті.

На виконання вказаних приписів комісією з перевірки правочинів, договорів за господарською діяльністю, призначеною уповноваженою особою Фонду, як органом управління Банком виявлено ознаки нікчемності договору № 459. Таке рішення, оформлене відповідним протоколом від 25 липня 2016 року, є результатом внутрішньої перевірки правочинів Банку, забезпеченої уповноваженою особою Фонду, і внутрішнім документом ПАТ «Фідобанк», обов`язковим для виконання працівниками, та не породжує обов`язків у контрагентів Банку, оскільки обов`язок повернути майно (кошти) виникає у контрагентів не на підставі наказу про виявлення нікчемних правочинів, а в силу закону (частини другої статті 215 ЦК). Таке майно (кошти) може бути повернуто або добровільно, або у примусовому порядку на підставі судового рішення.

Щоб застосувати наслідки нікчемного правочину, позивачяк сторона такого правочину повинен звернутися з відповідним позовом до суду. Вказане свідчить про відсутність у Фонду та його уповноваженої особи повноважень відносно контрагентів Банку у правочинах, віднесених до нікчемних.

Оскільки позивач не погоджується із діями уповноваженої особи Фонду як органу управління Банком, що здійснює заходи із забезпечення збереження його активів і запобігання втрати майна та грошових коштів,щодо віднесення до категорії нікчемних угод договору № 459,такий спір не є публічно-правовим.

Поряд із цим рішення про віднесення угод до категорії нікчемних не може бути оскаржене, оскільки його видання не порушує прав і законних інтересів іншої сторони правочину. Нікчемний правочин є нікчемним відповідно до закону, а не рішення. Такий правочин є нікчемним з моменту укладення в силу закону (частини другої статті 215 ЦК та частини третьої статті 38 Закону № 4452-VI) незалежно від того, чи була проведена передбачена частиною другою статті 38 цього ж Закону перевірка правочинів Банку й ухвалене відповідне рішення.

Отже, видання такого внутрішнього рішення Банку не породжує негативних правових наслідків для другої сторони правочину, яка вважає його дійсним. Рішення Банку не може встановлювати обов`язки для іншої сторони договору. Для застосування наслідків нікчемності правочину Банк повинен звертатися до суду, і тільки в разі ухвалення відповідного рішення судом та набуття ним законної сили для сторони правочину можуть наступати негативні наслідки, зокрема, витребування майна, отриманого ТОВ «ЮБ «Алєксєєв, Боярчуков та партнери» внаслідок нікчемного правочину (на думку Фонду).

Тому сам факт віднесення Фондом правочину до категорії нікчемних не може вважатися порушенням прав іншої сторони правочину.

Подібних висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 11 квітня 2018 року у справі № 910/12294/16 (провадження № 12-9зг18).

Отже, доводи уповноваженої особи Фонду щодо неналежності цієї справи до юрисдикції адміністративних судів знайшли своє підтвердження під час її розгляду в суді касаційної інстанції.

Разом із цим твердження уповноваженої особи Фонду про те, що спір у справі належить розглядати за правилами господарського судочинства, не можна вважати обґрунтованими з огляду на зазначене вище.

За таких обставин спір у цій справі не підлягає судовому розгляду в суді жодної юрисдикції, тому провадження у справі слід закрити.

За правилами частини першої статті 354 КАС суд касаційної інстанції скасовує судові рішення в касаційному порядку повністю або частково і залишає позовну заяву без розгляду або закриває провадження у справі у відповідній частині з підстав, установлених статтями 238, 240 КАС. Порушення правил юрисдикції адміністративних судів, визначених статтею 19 цього Кодексу, є обов`язковою підставою для скасування рішення із закриттям провадження незалежно від доводів касаційної скарги (стаття 354 КАС).

Пунктом 5 частини першої статті 349 цього ж Кодексу передбачено, що суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій повністю або частково і закрити провадження у справі.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 238 КАС суд закриває провадження у справі, якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

Отже, постанова Окружного адміністративного суду міста Києва від 20 січня 2017 року та ухвала Київського апеляційного адміністративного суду від 22 березня 2017 року підлягають скасуванню із закриттям провадження у справі.

Ураховуючи викладене та керуючись статтями 341, 345, 349, 354, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Велика Палата Верховного Суду

ПОСТАНОВИЛА:

1. Касаційну скаргу уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Фідобанк» Коваленка Олександра Володимировича задовольнити частково.

2. Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 20 січня 2017 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 22 березня 2017 рокускасувати, провадження у справі закрити.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач О. Б. ПрокопенкоСудді:Н. О. АнтонюкО. Р. Кібенко Т. О. АнцуповаВ. С. Князєв С. В. БакулінаЛ. М. Лобойко В. В. БританчукН. П. Лященко Ю. Л. ВласовВ. В. Пророк М. І. ГрицівЛ. І. Рогач Д. А. ГудимаО. М. Ситнік В. І. ДанішевськаО. С. Ткачук Ж. М. ЄленінаВ. Ю. Уркевич О. С. ЗолотніковО. Г. Яновська