О К Р Е М А Д У М К А
"04" вересня 2020 р.м. Чернігів
судді Чернігівського апеляційного суду ОСОБА_1 в кримінальному провадженні № 12020270010002958 по обвинуваченню ОСОБА_2 .
Вироком Чернігівського районного суду Чернігівської області від 01 липня 2020 року затверджено угоду про визнання винуватості, укладену 13.05.2020 року між прокурором ОСОБА_3 та обвинуваченим ОСОБА_2 у кримінальному провадженні №12020270010002958 від 04.05.2020 року.
ОСОБА_2 визнано винуватим у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.1 ст.361-2 та ч.2 ст. 361-2 КК України, та призначено йому покарання:
- за ч.1 ст.361-2 КК України у виді штрафу у розмірі п`ятсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян;
- за ч.2 ст.361-2 КК України у виді 3 років позбавлення волі.
На підставі ч.1 ст.70 КК України за сукупністю злочинів, застосувавши принцип поглинення менш суворого покарання більш суворим, призначено йому остаточне покарання за ці злочини у виді 3 років позбавлення волі.
На підставі ст.ст.75, 76 КК України звільнено ОСОБА_2 від відбування покарання, якщо він протягом 1 року не вчинить нового злочину і виконає покладені на нього обов`язки.
Даний вирок оскаржений прокурором (заступником прокурора Чернігівської області). В апеляційній скарзі прокурор вказує, що в порушення вимог ст. 20, п.9 ч.2 ст. 52 КПК України між прокурором ОСОБА_3 , який підтримував державне обвинувачення в суді та підозрюваним без захисника, участь якого є обов`язковою, 13.05.2020 року укладено угоду про визнання винуватості, яку направлено до суду. Звертає увагу, що суд, в порушення ст. ст. 2,20,42, п. 9 ч. 2 ст. 52, ч. 7 ст. 474 КПК України, не врахував, що угоду було укладено без захисника та, не забезпечивши виконання такого завдання кримінального провадження як застосування належної правової процедури до кожного учасника кримінального провадження, порушивши право обвинуваченого на захист, також розглянув провадження без захисника.
Розглянувши по суті справу, колегія суддів апеляційного суду відмовила з задоволенні апеляційної скарги прокурора і залишила оскаржуване судове рішення без змін. Рішення апеляційного суду обґрунтоване тим, що прокурор обмежений у правах оскаржити вирок, постановлений на підставі угоди між прокурором та обвинуваченим про визнання винуватості і у відповідності до п.2 ч.4 ст. 394 КПК прокурор вправі оскаржити такий вирок у двох випадках: у разі призначення покарання менш суворого, ніж обумовлено умовами угоди та у разі укладання угоди, коли таке укладання обмежене правилами ст. 469 КПК. На думку більшості суддів колегії, це процесуальне правило не дає підстав прокурору оскаржувати вирок з інших підстав, не передбачених п.2 ч.4 ст.394 КПК, а оскаржувати вирок з підстав порушення права на захист, може лише обвинувачений.
На мою думку, таке рішення суду апеляційної інстанції являється абсолютно неправильним і не відповідає загальним засадам кримінального судочинства.
Діюче законодавство України передбачає цілу низку норм, які регламентують і гарантують право кожному обвинуваченому на захист.
Забезпечення обвинуваченому права на захист згідно зі ст. 129 Конституції України є основною засадою судочинства, а відповідно до ст. 7 Кримінального процесуального кодексу України (далі КПК) віднесено до загальних засад кримінального провадження.
Крім того, право на захист захисника забезпечується, зокрема, нормами КПК, які регламентують обов`язкову участь захисника у кримінальному провадженні (ст. 49, 52 КПК)
Зокрема, у відповідності до п.9 ч.2 ст. 52 КПК, участь захисника у кримінальному провадженні є обов`язковою у разі укладення угоди між прокурором та підозрюваним, обвинуваченим про визнання винуватості з моменту ініціювання такої угоди. В розглядаємому кримінальному провадженні при укладання угоди та розгляді провадження в суді захисник участі не брав.
Переконаний, що приписи вищеназваної норми кримінального процесуального закону з точки зору їхнього тлумачення є імперативними і повинні виконуватись в кримінальному судочинстві за будь-яких обставин.
У відповідності до п.4 ч. 2 ст. 412 КПК, судове рішення у будь-якому випадку підлягає скасуванню, якщо воно ухвалене у відсутності захисника, якщо його участь є обов`язковою, що й відбулось при ухваленні вироку місцевим судом 01.07.2020 р.
У відповідності до ст. 3 Закону України «Про прокуратуру» прокуратура діє на засадах верховенства права, в інтересах людини.
Тому, з огляду на вищезазначене, висновок колегії суддів про відсутність у прокурора законних повноважень для оскарження вироку на підставі угоди з підстав грубого порушення закону та порушення права обвинуваченого на захист, є неправильним. Навпаки, на мою думку, прокурор у відповідності до ст. 3 Закону «Про прокуратуру» вправі оскаржити судове рішення, воли вбачає, що воно ухвалене з порушенням права обвинуваченого на захист і таке право прокурора не може обмежуватись ст. 394 КПК.
Колегії суддів не варто було брати до уваги позицію обвинуваченого та його адвоката, які в засіданні апеляційного суду фактично відмовились від прав, гарантованих обвинуваченому Конституцією України та КПК.
На підставі викладеного, вважаю, що ухвала колегії суддів апеляційного суду від 04.09.2020 р. стосовно ОСОБА_2 підлягає скасуванню як така, що постановлена з істотними порушеннями кримінального процесуального закону.
СуддяОСОБА_1
