Ухвала
02 вересня 2020 року
м. Київ
Справа № 761/45721/16-ц
Провадження № 14-122 цс 20
Велика Палата Верховного Суду у складі:
судді-доповідачаПророка В. В.,
суддів Анцупової Т. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Гриціва М. І., Гудими Д. А., Данішевської В. І., Єленіної Ж. М., Золотнікова О. С., Кібенко О. Р., Князєва В. С., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Прокопенка О. Б., Рогач Л. І., Ситнік О. М., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.
перевірила дотримання порядку передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду справи за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - Публічне акціонерне товариство «Банк «Фінанси та Кредит», про стягнення коштів за касаційною скаргою ОСОБА_2 на заочне рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 13 травня 2019 року, ухвалене суддею Фроловою І. В., та постанову Київського апеляційного суду від 03 грудня 2019 року, прийняту в складі колегії суддів Приходька К. П., Писаної Т. О., Журби С. О., та
ВСТАНОВИЛА:
1. У грудні 2016 року ОСОБА_1 звернулася до Шевченківського районного суду міста Києваіз зазначеним позовом у якому просила стягнути з відповідача суму грошових коштів у розмірі 710 823,04 грн.
2. Позовна заява мотивована тим, що за умовами договору-заяви про банківський строковий вклад (депозит) «Класік», укладеного 25 червня 2014 року між Публічним акціонерним товариством «Банк «Фінанси та Кредит» (далі - ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит», Банк) та ОСОБА_3 , останній вніс грошові кошти у розмірі 800 000,00 грн на вкладний рахунок на строк з 25 червня 2014 року по 25 вересня 2014 року, під 24,5% річних.
3. На підставі пункту 5.2 Основних умов залучення вкладів фізичних осіб та обслуговування вкладних рахунків у ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» наведений вище договір був пролонгований.
4. ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 помер.
5. 20 березня 2015 року приватним нотаріусом Стрийського районного нотаріального округу Мокрицькою Н. В. позивачці ОСОБА_1 було видане свідоцтво про право на спадщину за законом, зареєстроване в реєстрі за №144, за яким ОСОБА_1 отримала у спадщину грошові вклади з належними на них відсотками, нарахуваннями, компенсаціями, індексаціями, що знаходяться в АТ «Банк «Фінанси та Кредит» на депозитному вкладі від 25 червня 2014 року.
6. На підставі постанови Правління Національного банку України від 17 вересня 2015 року №612 «Про віднесення Публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та кредит» до категорії неплатоспроможних» виконавча дирекція Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийняла рішення від 17 вересня 2015 року №171 «Про запровадження тимчасової адміністрації в AT «Банк «Фінанси та кредит» та делегування повноважень тимчасового адміністратора банку».
7. Відповідно до постанови Правління НБУ від 17 грудня 2015 року №898 «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та кредит» виконавча дирекція Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийняла рішення від 18 грудня 2015 року №230 «Про початок процедури ліквідації AT «Банк «Фінанси та кредит» та делегування повноважень ліквідатора банку».
8. 28 січня 2016 року ОСОБА_1 отримала гарантовану суму відшкодування у розмірі 200 000,00 грн, однак невиплаченою залишилась сума вкладу з нарахованими процентами у розмірі 710 823,04 грн.
9. Посилаючись на те, що пов`язана з банком особа, дії або бездіяльність якої призвели до завдання банку шкоди з її вини, несе відповідальність своїм майном, позивачка просила позов задовольнити.
10. Заочним рішенням від 13 травня 2019 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 03 грудня 2019 року, Шевченківський районний суд міста Києва задовольнив позов та стягнув з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 710 823,04 грн.
11. Свої рішення суди мотивували тим, що позивачка доведела заподіяння їй збитків у вигляді неповернутої суми вкладу та нарахованих відсотків у розмірі 710 823,04 грн, що відбулось внаслідок здійснення відповідачем, як контролером та власником істотної участі банку, ризикових операцій, які загрожують інтересам вкладників чи інших кредиторів банку. Закон України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» жодним чином не виключає можливість притягнення власника істотної участі банку до відповідальності у порядку, визначеному статтею 58 Закону України «Про банки і банківську діяльність».
12. Також суд апеляційної інстанції зазначив, що відповідно до фінансової звітності Банку, позивачці не можуть бути повернуті належні їй грошові кошти в порядку, визначеному Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб». Оскільки виключно ОСОБА_2 міг своєю діяльністю впливати на становище Банку, а відповідачем не виконані вимоги статті 58 Закону України «Про банки і банківську діяльність», тому на підставі частини п`ятої статті 58 цього Закону відповідач несе цивільно-правову відповідальність.
13. У січні 2020 року ОСОБА_2 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати ухвалені у справі судові рішення та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову.
14. Касаційну скаргу відповідач мотивує тим, що задоволення вимог окремих кредиторів поза межами процедури ліквідації банку порушує в цілому баланс інтересів кредиторів банку та не узгоджується з положеннями Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», якими передбачено, що під час ліквідаційної процедури неплатоспроможного банку визначається загальна сума його заборгованості перед кредиторами (пасив), формується ліквідаційна маса банку (актив) та здійснюється її реалізація з подальшим спрямуванням коштів, одержаних від продажу майна банку, на погашення акцептованих (визнаних) вимог кредиторів в порядку черговості відповідно до статті 52 цього Закону. Верховний Суд неодноразово висловлював свою позицію, що у таких спорах не можна стягувати кошти на підставі норм Цивільного кодексу України або іншого Закону України, в порушення процедури виведення неплатоспроможного банку з ринку, встановленої в Законі України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб». Задоволення вимог кредиторів поза межами процедури виведення з ринку неплатоспроможного банку за участю держави не передбачена.
15. ОСОБА_2 також зазначає, що поза увагою судів залишилось те, що у статті 58 Закону України «Про банки і банківську діяльність» встановлюється відповідальність за шкоду, завдану банку. Позивач є фізичною особою, а тому в даному випадку не можна посилатися на положення статті 58 вищезазначеного Закону як підставу для задоволення позову. Крім того, в силу положень частини п`ятої статті 52 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», який є пріоритетним, правом звернення до суду з позовом про відшкодування шкоди з посиланням на статтю 58 Закону України «Про банки і банківську діяльність» наділений Фонд гарантування вкладів фізичних осіб, а не фізична особа.
16. Заявник вважає, що посилання судів попередніх інстанції на прецедентну практику Європейського суду з прав людини щодо порушення статті 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод є безпідставним, оскільки позивач права власності не позбавлена, а чинним законодавством установлений окремий порядок повернення коштів. Позивач не позбавляється права володіння, користування та власності на грошові кошти, і лише змінюється порядок, строки та черговість повернення грошових коштів, які були передані згідно умов договору про банківський строковий вклад. Закон України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» регламентує процедуру виведення неплатоспроможного банку з ринку, яка захищає всіх кредиторів банку, а не окремих взятих осіб.
17. У січні 2020 року ОСОБА_1 подала відзив на касаційну скаргу, в якому просила залишити її без задоволення, посилаючись на те, що аргументи касаційної скарги необґрунтовані та не спростовують висновків судів, викладених у оскаржених судових рішеннях.
18. Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 13 січня 2020 року, серед іншого, відкрите касаційне провадження у справі, а ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 22 липня 2020 року справа передана на розгляд Великої Палати Верховного Суду відповідно до частини п`ятої статті 403 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України).
19. Суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії або палати, має право передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо дійде висновку, що справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовної практики (частина п`ята статті 403 ЦПК України).
20. Згідно з частиною першою статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України). Аналогічний припис закріплений у частині першій статті 10 ЦПК України.
21. Елементом верховенства права є принцип юридичної визначеності, який, зокрема, передбачає, що закон, як і будь-який інший акт держави, повинен характеризуватися якістю, щоб виключити ризик свавілля.
22. На думку Європейського суду з прав людини ( далі - ЄСПЛ), поняття «якість закону» означає, що національне законодавство має бути доступним і передбачуваним, тобто визначати достатньо чіткі положення, аби дати людям адекватну вказівку щодо обставин і умов, за яких державні органи мають право вживати заходів, що вплинуть на конвенційні права цих людей (mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справах «C. G. та інші проти Болгарії» від 24 квітня 2008 року (C. G. and Others v. Bulgaria, заява № 1365/07, § 39), «Олександр Волков проти України» від 09 січня 2013 року (Oleksandr Volkov v. Ukraine, заява № 21722/11, § 170)).
23. ЄСПЛ неодноразово зазначав, що формулювання законів не завжди чіткі. Тому їх тлумачення та застосування залежить від практики. І роль розгляду справ у судах полягає саме в тому, щоб позбутися таких інтерпретаційних сумнівів з урахуванням змін у повсякденній практиці (mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справах «Кантоні проти Франції» від 11 листопада 1996 року (Cantoni v. France, заява № 17862/91, § 31-32), «Вєренцов проти України» від 11 квітня 2013 року (Vyerentsov v. Ukraine, заява № 20372/11, § 65)).
24. Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду мотивуючи необхідність передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду вказує на те, що у справі, яка переглядається, предметом позову є стягнення з відповідача, як власника істотної участі ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» у порядку статті 58 Закону України Закону України «Про банки і банківську діяльність», заборгованості по вкладу.
25. З Єдиного державного реєстру судових рішень вбачається, що у судах касаційної інстанції перебували на розгляді справи щодо застосування положень частини шостої статті 58 Закону України «Про банки і банківську діяльність». При їх розгляді суди зазначали, що відповідальність власників істотної участі та керівників банку не є автоматичною. Вона може бути застосована до власників істотної участі лише в разі віднесення банку до категорії неплатоспроможних з їх вини. Таким чином, особа, яка вимагає стягнення шкоди з власників істотної участі в банку та/або їх керівників, має довести факт заподіяння такої шкоди указаними особами внаслідок дій або бездіяльності, розмір зазначеної шкоди, надати докази зв`язку між невиконанням зобов`язань та заподіяною шкодою та докази вини власника (зокрема, у постановах Верховного Суду від 01 квітня 2020 року у справі № 761/6321/17-ц (провадження № 61-16884св19), від 28 травня 2020 року у справі № 757/23256/17-ц (провадження № 61-48713св18), від 30 червня 2020 року у справі № 712/13267/17 (провадження № 61-39135св18)).
26. У деяких судових рішеннях суди касаційної інстанції указували, що на власників істотної участі в банку та/або їх керівників може бути покладена відповідальність лише за наявності в сукупності певних умов, які разом утворюють склад цивільного правопорушення, а саме: наявність шкоди, протиправної поведінки, причинного зв`язку між поведінкою і шкодою, а також вини.
27. Такий елемент, як наявність шкоди, полягає у будь-якому знеціненні блага, що охороняється законом.
28. Протиправна поведінка заподіювача шкоди полягає у порушенні правової норми, що виявляється у здійсненні заборонених правовою нормою дій або в утриманні в здійсненні наказів правової норми діяти певним чином.
29. Наявність такої умови цивільно-правової відповідальності, як причинний зв`язок між протиправною поведінкою і шкодою (збитками), зумовлена необхідністю встановлення факту, що саме протиправна поведінка конкретної особи, на яку покладається така відповідальність, є тією безпосередньою причиною, що з необхідністю та невідворотністю спричинила збитки.
30. Вина є суб`єктивним елементом відповідальності і полягає у психічному ставленні особи до вчинення нею протиправного діяння і проявляється у вигляді умислу або необережності.
31. У деяких випадках неплатоспроможність банку пов`язана з діями не тільки власників істотної участі, але й менеджменту банку. Негативний вплив на стан банку можуть мати і дії регулятора (НБУ) чи самого Фонду. Більш того, зменшення ліквідної маси, внаслідок чого вимоги вкладника залишилися непогашеними, може бути пов`язане і з неналежним виконанням Фондом своїх обов`язків на стадії ліквідації банку.
32. Тому відкритим залишається питання, яким чином суд має встановити причинно-наслідковий зв`язок незаконних дій акціонера - власника істотної участі із завданими вкладнику або банку збитками. Ускладнюється вирішення цього питання в разі, якщо банк протягом певного періоду неодноразово перебував у проблемному стані і за цей період відбулася зміна акціонерного складу та менеджменту.
33. Не однаковою є й судова практика щодо визначення моменту, з якого у вкладника виникає право вимагати компенсації збитків від власника істотної участі: після включення до реєстру акцептованих вимог банку чи після здійснення Фондом усіх розрахунків з кредиторами і незадоволення вимоги вкладника-кредитора внаслідок недостатності коштів банку.
34. Крім того, відсутній єдиний підхід і щодо того, яким чином особа визнається такою, що є власником істотної участі чи контролером банку, чи має бути рішення НБУ або Фонду з цього питання і чи це питання належить до дискреції суду.
35. Вирішення цих питань тісно пов`язане з визначенням виду відповідальності власника істотної участі перед вкладниками банку: чи така відповідальність є солідарною або субсидіарною, або чи є самостійною відповідальністю за збитки, завдані вкладнику, тобто не пов`язаною з відповідальністю за зобов`язаннями банку. Від вирішення цього питання залежить і визначення предмета доказування: наявності збитків, противоправних дій, вини, причинно-наслідкового зв`язку між діями власника істотної участі та збитками.
36. Згідно із частиною п`ятою статті 52 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» Фонд має право звернутися з вимогою до власників істотної участі, контролерів та керівників банку про задоволення за рахунок їх майна частини вимог кредиторів банку в разі, якщо дії чи бездіяльність таких осіб призвели до понесення банком збитків та/або завдання шкоди інтересам вкладників та інших кредиторів банку. У разі отримання Фондом відмови у задоволенні таких вимог або невиконання вимоги у строк, встановлений Фондом, Фонд має право звернутися до суду з вимогою про стягнення майна з таких осіб для задоволення вимог кредиторів.
37. Стаття 58 Закону України «Про банки і банківську діяльність» містить загальні положення про відповідальність власників істотної участі і не визначає осіб, які мають право звертатися з вимогою про відшкодування шкоди. Натомість стаття 52 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» прямо встановлює право Фонду гарантування вкладів звертатися з відповідним позовом до власників істотної участі, контролерів та інших осіб. Зазначену позицію підтримує і Фонд гарантування вкладів фізичних осіб .
38. При вирішенні цієї категорії спорів суди застосовують різні підходи щодо того, яка особа має право звертатися з вимогою про відшкодування шкоди, завданої власником істотної участі, - безпосередньо вкладник або тільки Фонд, а також стосовно того, чи можуть вони звертатися одночасно. Не вирішеним залишається й питання, чи не призведе звернення з відповідними вимогами і вкладника, і Фонду до подвійної відповідальності власника істотної участі за зобов`язаннями банку.
39. Окрім цього колегія суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду зазначає, що на сьогодні, у Верховному Суді у складі Касаційного цивільного суду перебувають на розгляді справи №761/41925/17, 761/28061/17, 761/11792/16-ц, правильність вирішення яких, залежить від вирішення питання, яким саме чином вкладник може довести вину власника істотної участі: 1) таким доказом може слугувати виключно вирок суду, який набув законної сили; 2) таким доказом може бути постанова НБУ із зазначенням причин виведення банку з ринку (невирішеним залишається питання, чи може бути такою причиною, наприклад, відмова акціонера докапіталізовувати банк); 3) таким доказом може бути судове рішення, яке набуло законної сили в іншій справі, тощо; 4) будь-які інші докази, надані позивачем-вкладником.
40. Таким чином Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду зазначає, що виключною правовою проблемою є загальне визначення підстав, меж, принципів відповідальності власника істотної участі в банку, зокрема відповідальності за бездіяльність та її наслідки (частина четверта статті 58 Закону України «Про банки і банківську діяльність» або дії та їх наслідки (частина п`ята цієї статті Закону), тягар доведення вини тощо та зважаючи на кількість справ, які перебували та продовжують перебувати в суді касаційної інстанції, вирішення цієї справи має важливе значення для розвитку судової практики, пов`язаної з економічним розвитком держави, банківського сектору економіки, а також добробутом громадян України, які постраждали через масове виведення банків з ринку, що відбувалося протягом останніх років, та має значний суспільний інтерес.
41. З огляду на зазначене, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про обґрунтованість підстав передачі цієї справи на її розгляд відповідно до частини п`ятої статті 403 ЦПК України та приймає цю справу до розгляду.
42. Відповідно до частини тринадцятої статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо ЦПК України не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
43. Згідно із частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
44. Необхідності викликати учасників справи для надання пояснень у справі немає.
45. Отже, справа розглядатиметься в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними в ній матеріалами (у письмовому провадженні).
46. Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на те, що у випадку розгляду справи за матеріалами в паперовій формі судові рішення надсилаються в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення (частина одинадцята статті 272 ЦПК України).
Керуючись частиною тринадцятою статті 7, частиною першою статті 402, частиною третьою статті 403 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду
УХВАЛИЛА:
Прийняти до розгляду справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - Публічне акціонерне товариство «Банк «Фінанси та Кредит», про стягнення коштів за касаційною скаргою ОСОБА_2 на заочне рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 13 травня 2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 03 грудня 2019 року.
Призначити справу до розгляду Великою Палатою Верховного Суду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними в ній матеріалами на 06 жовтня 2020 року в приміщенні Верховного Суду за адресою: місто Київ, вулиця Пилипа Орлика, 8.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання й оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач В. В. ПророкСудді: Т. О. Анцупова О. Р. Кібенко С. В. Бакуліна В. С. Князєв В. В. Британчук Л. М. Лобойко Ю. Л. Власов Н. П. Лященко М. І. Гриців О. Б. Прокопенко Д. А. Гудима Л. І. Рогач В. І. Данішевська О. М. Ситнік Ж. М. Єленіна О. С. Ткачук О. С. Золотніков В. Ю. Уркевич О. Г. Яновська
