ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
04 вересня 2020 року
м. Київ
справа № 826/13517/17
адміністративне провадження № К/9901/67577/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого судді Мартинюк Н.М.,
суддів Жука А.В., Мельник-Томенко Ж.М.,
розглянув у порядку письмового провадження у касаційній інстанції адміністративну справу №826/13517/17
за позовом Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення
до Товариства з обмеженою відповідальністю «Телерадіокомпанія «Золоті ворота»
про анулювання ліцензії,
за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Телерадіокомпанія «Золоті ворота»
на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 24 липня 2018 року (прийняте у складі: головуючого судді Чудак О.М.)
і постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 22 листопада 2018 року (прийняту у складі: головуючого судді Костюк Л.О., суддів Бужак Н.П., Кузьменка В.В.).
УСТАНОВИВ:
І. ІСТОРІЯ СПРАВИ
Короткий зміст позовних вимог
У жовтні 2017 року Національна рада України з питань телебачення і радіомовлення (далі - «Національна рада») звернулася до суду з адміністративним позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Телерадіокомпанія «Золоті ворота» (далі - «Телерадіокомпанія») про анулювання ліцензії на мовлення.
На обґрунтування позовних вимог зазначає, що на засіданні Національної ради 1 червня 2017 року рішенням №827 призначено позапланову перевірку Телерадіокомпанії, в результаті якої складено акт, яким зафіксовано, що 20 квітня 2017 року до Національної ради надійшов інформаційний лист дозвільного характеру від Телерадіокомпанії про нібито зміну кінцевого бенефіціарного власника, яким став ОСОБА_1 , без будь-якого документального підтвердження вказаних змін. Одночасно вказує, що рішенням позивача від 18 грудня 2013 року №2434 регулятор затвердив форму відповідної заяви про переоформлення ліцензії на мовлення. Відповідно до відомостей, що містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань станом на 10 липня 2017 року кінцевим бенефіціарним власником контролером Телерадіокомпанії є ОСОБА_1 . У наявних в Національній раді документальних свідченнях станом на 31 травня 2017 року заяви встановленого зразка про переоформлення ліцензій на мовлення у зв`язку зі зміною кінцевого бенефіціарного власника, документів або їх засвідчених заявником копій, що підтверджують зміну, а також відомостей про структуру власності з урахуванням внесених змін Телерадіокомпанія не надала, що є порушенням вимог статті 35 Закону України «Про телебачення і радіомовлення». На підставі вказаного просить анулювати Телерадіокомпанії ліцензію на мовлення НОМЕР_1 від 18 липня 2013 року.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 24 липня 2018 року, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 22 листопада 2018 року, позов задоволено.
Судові рішення мотивовано тим, що Національна рада, приймаючи рішення про результати позапланової перевірки Телерадіокомпанії діяла відповідно до чинного законодавства, оскільки відповідач не виконав покладені на нього частиною сьомою статті 27, статтею 35 Закону України «Про телебачення і радіомовлення» зобов`язання та не подав до Національної ради заяву про переоформлення ліцензії у зв`язку зі зміною кінцевого бенефіціарного власника Телерадіокомпанії.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та відзиву (заперечення)
Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, відповідач подав касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить їх скасувати й ухвалити нове, яким у задоволенні позову відмовити повністю. На обґрунтування доводів касаційної скарги посилається на те, що жодних організаційних змін статусу та умов діяльності ліцензіата не відбулося. Вважає, що зміна відомостей в ЄДР про кінцевого бенефіціарного власника жодним чином не впливає на його правовий статус. Така зміна ніяк не стосується пункту «б» частини п`ятої статті 37 Закону України «Про телебачення і радіомовлення». Також скаржник зазначає, що він не повинен був подавати заяву про переоформлення ліцензії на мовлення, оскільки кінцевий бенефіціарний власник відповідача змінився до набрання чинності пунктом «ґ» частини третьої та частиною четвертою статті 35 Закону України «Про телебачення і радіомовлення», а саме - 13 листопада 2016 року. На думку відповідача, судами попередніх інстанцій не було досліджено дату зміни кінцевого бенефіціарного власника відповідача. Крім того, звертає увагу на те, що на момент призначення позапланової перевірки 1 червня 2017 року не набрало силу рішення Національної ради від 13 квітня 2017 року №562 «Про внесення змін до додатків 1 та 4 до форми ліцензії на мовлення». Разом з тим, скаржник зазначає, що законодавством не встановлено, коли саме бенефіціарний власник в юридичній особі вважається зміненим: коли він фактично набув статусу кінцевого бенефіціарного власника в ланцюгу володіння юридичною особою, чи коли він був внесений в ЕДР як зміна відомостей про цю юридичну особу. Крім того, не врегульовано питання, яким чином Національна рада мала б переоформити ліцензію у зв`язку зі зміною кінцевого бенефіціара в період з 1 грудня 2016 року (дата набрання чинності змін до Закону України «Про телебачення і радіомовлення») і до 6 червня 2017 року (дата набрання чинності рішення про внесення в бланк ліцензії відповідної графи), якщо в бланку ліцензії відсутня відповідна графа «Кінцевий бенефіціарний власник (контролер)». Також, указує на те, що 20 квітня 2017 року позивачем отримано лист щодо зміни кінцевого бенефіціарного власника. Ще раніше позивачем була отримана звітна інформація про структуру власності відповідача, яку кожна телерадіокомпанія має подавати до 31 березня поточного року за минулий рік. Отже, на думку скаржника, відповідачем виконано вимоги Закону України «Про телебачення і радіомовлення», які зобов`язували останнього подавати інформацію, що передбачено частиною другою статті 59 Закону України «Про телебачення і радіомовлення».
Позивач у відзиві на касаційну скаргу просить залишити її без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій - без змін.
II. ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ
Судами першої й апеляційної інстанцій встановлено, що ТОВ ТРК «Золоті ворота» зареєстроване як юридична особа за адресою: 04074, місто Київ, вулиця Вишгородська, будинок 28/1, ідентифікаційний код юридичної особи: 21594363.
26 травня 2017 року до Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення надійшла заява Громадської організації «Детектор медіа» (вх. №260517-1) з проханням перевірити низку компаній, в тому числі і ТОВ ТРК «Золоті ворота», на предмет дотримання ними вимог статті 35 Закону України «Про телебачення і радіомовлення», кінцевим бенефіціаром яких згідно відомостей державного реєстру є ОСОБА_1 .
На підставі вказаної заяви Національною радою України з питань телебачення та радіомовлення 1 червня 2017 року прийнято рішення №827 «Про призначення позапланової перевірки ТОВ ТРК «Золоті ворота» місто Київ, (НОМЕР_1 від 18 липня 2013 року, ефірне РМ, позивні: «ІНФОРМАЦІЯ_2»)».
10 липня 2017 року посадовою особою Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення на виконання вказаного рішення та наказу Голови Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення від 4 липня 2017 року №5а/256 здійснено позапланову перевірку ТОВ ТРК «Золоті ворота» на предмет дотримання останнім вимог законодавства України та умов ліцензії, про що складено Акт №39 ПП/Кв/П/17 від 10 липня 2017 року.
Зокрема, в ході проведення перевірки встановлено, що згідно відомостей Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань станом на 10 липня 2017 року кінцевим бенефіціарним власником контролером ТОВ ТРК «Золоті ворота» (місто Київ) є ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ).
До того ж, 20 квітня 2017 року до Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення надійшов лист від ТОВ ТРК «Золоті ворота» (вх. №16/2810) з повідомленням про зміну кінцевого бенефіціарного власника.
Відповідно до наявних у Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення документальних свідчень станом на 31 травня 2017 року ТОВ ТРК «Золоті ворота» не надало заяви встановленого рішенням Національної ради з питань телебачення і радіомовлення від 18 грудня 2013 року №2434, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 13 січня 2014 року за №43/24820, зразка про переоформлення ліцензії на мовлення у зв`язку зі зміною кінцевого бенефіціарного власника, документів або їх засвідчених заявником копій, що підтверджують зміну, а також відомостей про структуру власності з урахуванням внесених змін.
У зв`язку із встановленими обставинами, уповноваженою особою позивача вказано про порушення відповідачем статті 35 Закону України «Про телебачення і радіомовлення».
На підставі Акта перевірки №39 ПП/Кв/П/17 від 10 липня 2017 року Національною радою України з питань телебачення і радіомовлення прийнято рішення №1888 від 5 жовтня 2017 року «Про результати позапланової перевірки ТОВ ТРК «Золоті ворота», місто Київ (НОМЕР_1 від 18 липня 2013 року, ефірне мовлення, позивні: «ІНФОРМАЦІЯ_2»)» та вирішено визнати факт неподання ТОВ ТРК «Золоті ворота», місто Київ, заяви про переоформлення ліцензії НОМЕР_1 від 18 липня 2013 року у зв`язку з організаційними змінами статусу й умов діяльності ліцензіата та звернутися до суду із позовом про анулювання ліцензії на мовлення ТОВ ТРК «Золоті ворота», місто Київ, НОМЕР_1 від 18 липня 2013 року.
ІІІ. ДЖЕРЕЛА ПРАВА Й АКТИ ЇХНЬОГО ЗАСТОСУВАННЯ (на час виникнення спірних правовідносин)
За приписами частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з частиною першою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - «КАС України», у редакції, чинній на момент звернення позивача до суду з цим позовом) завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб`єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.
Правові засади діяльності Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення як конституційного, постійно діючого, колегіального, наглядового та регулюючого державного органу в галузі телерадіомовлення визначає Закон України від 23 вересня 1997 року №538/97-ВР «Про Національну раду України з питань телебачення і радіомовлення» (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).
Частиною першою статті 1 Закону України «Про Національну раду України з питань телебачення і радіомовлення» установлено, що Національна рада є конституційним, постійно діючим колегіальним органом, метою діяльності якого є нагляд за дотриманням законів України у сфері телерадіомовлення, а також здійснення регуляторних повноважень, передбачених цими законами.
Абзацами першим, третім і дванадцятим частини першої статті 13 Закону України «Про Національну раду України з питань телебачення і радіомовлення» передбачено, що Національна рада здійснює, зокрема, нагляд за дотриманням телерадіоорганізаціями та провайдерами програмної послуги вимог законодавства у галузі телерадіомовлення, нагляд за дотриманням ліцензіатами ліцензійних умов та умов ліцензій, застосування в межах своїх повноважень санкцій відповідно до закону.
Відповідно до статті 14 Закону України «Про Національну раду України з питань телебачення і радіомовлення» Національна рада здійснює регуляторні функції, передбачені законодавством України у сфері телерадіомовлення, серед яких, зокрема, зазначено ліцензування телерадіомовлення.
Статтею 18 Закону України «Про Національну раду України з питань телебачення і радіомовлення» передбачено, що ліцензування телерадіомовлення здійснює Національна рада. Ліцензія Національної ради на телерадіомовлення є єдиним і достатнім документом дозвільного характеру, що надає право ліцензіату вести телерадіомовлення. Порядок ліцензування телерадіомовлення визначається Законом України «Про телебачення і радіомовлення».
Згідно з частиною другою статті 24 Закону України «Про Національну раду України з питань телебачення і радіомовлення» виключно на засіданнях Національної ради, зокрема, приймаються рішення про застосування санкцій та про звернення до суду із заявою про анулювання ліцензії на мовлення або про скасування державної реєстрації провайдера програмної послуги.
Нормативно-правовим актом, який регулює відносини, що виникають у сфері телевізійного та радіомовлення на території України, визначає правові, економічні, соціальні, організаційні умови їх функціонування, спрямовані на реалізацію свободи слова, прав громадян на отримання повної, достовірної та оперативної інформації, на відкрите і вільне обговорення суспільних питань, є Закон України від 21 грудня 1993 року «Про телебачення і радіомовлення» (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).
Відповідно до частини четвертої статті 7 Закону України «Про телебачення і радіомовлення» єдиним органом державного регулювання діяльності у сфері телебачення і радіомовлення незалежно від способу розповсюдження телерадіопрограм і передач є Національна рада України з питань телебачення і радіомовлення.
Частиною четвертою статті 12 Закону України «Про телебачення і радіомовлення» установлено, що структура власності суб`єкта інформаційної діяльності у сфері телебачення і радіомовлення визнається прозорою, якщо інформація, оприлюднена на його офіційному веб-сайті та надана Національній раді, дає змогу визначити всіх осіб, які мають пряму та/або опосередковану істотну участь у юридичній особі чи можливість значного або вирішального впливу на управління та/або діяльність юридичної особи, у тому числі відносини контролю між усіма особами в ланцюгу володіння корпоративними правами щодо цієї юридичної особи, а також визначити кінцевого бенефіціарного власника. Інформація про структуру власності суб`єкта інформаційної діяльності у сфері телебачення і радіомовлення розміщується на його офіційному веб-сайті відповідно до вимог цього Закону.
Приписами статті 23 Закону України «Про телебачення і радіомовлення» встановлено, що ліцензування мовлення здійснюється виключно Національною радою відповідно до порядку та вимог, встановлених цим Законом та Законом України «Про Національну раду України з питань телебачення і радіомовлення».
Абзацом п`ятим частини четвертої статті 27 Закону України «Про телебачення і радіомовлення» обов`язкові додатки до ліцензії відомості про склад управлінських та/або наглядових органів телерадіоорганізації-ліцензіата: керівника організації, склад ради директорів, склад наглядової ради тощо (для кожної з осіб - прізвище, ім`я, по батькові, дата народження, громадянство, адреса, реєстраційний номер облікової картки платника податків або серія та номер паспорта для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідний орган державної податкової служби і мають відмітку в паспорті).
Відповідно до частини сьомої статті 27 Закону України «Про телебачення і радіомовлення» ліцензіат зобов`язаний виконувати умови ліцензії. Національна рада контролює виконання ліцензіатами умов ліцензій, а в разі їх порушення - застосовує штрафні санкції відповідно до вимог цього Закону.
Згідно з частинами першою, другою статті 35 Закону України «Про телебачення і радіомовлення» у разі зміни даних, передбачених частиною третьою цієї статті або абзацами п`ятим і шостим частини четвертої статті 27 цього Закону, ліцензіат подає Національній раді заяву про переоформлення ліцензії на мовлення за встановленою Національною радою формою. До заяви додаються завірені у встановленому порядку копії документів, які підтверджують необхідність внесення змін до ліцензії.
Частиною третьою статті 35 Закону України «Про телебачення і радіомовлення» передбачено, що підставами для переоформлення ліцензії на мовлення можуть бути: а) зміна організаційно-правової форми та умов діяльності ліцензіата; б) наміри ліцензіата змінити організаційні чи технічні характеристики мовлення та внести відповідні зміни до умов ліцензії; в) необхідність внесення змін до умов ліцензії у зв`язку із переходом від аналогового до цифрового мовлення; г) необхідність внесення змін до умов ліцензії у зв`язку з переходом на суспільне телебачення і радіомовлення відповідно до Закону України «Про Суспільне телебачення і радіомовлення України»; ґ) зміна відомостей про прямого власника (співвласників) та/або кінцевого бенефіціарного власника (контролера) заявника.
Відповідно до частин четвертої та п`ятої статті 35 Закону України «Про телебачення і радіомовлення» у разі виникнення підстави для переоформлення ліцензії на мовлення у зв`язку із зміною організаційно-правової форми, умов діяльності ліцензіата чи зміною відомостей про прямого власника (співвласників) та/або кінцевого бенефіціарного власника (контролера) ліцензіат зобов`язаний протягом 30 робочих днів подати Національній раді заяву про переоформлення ліцензії на мовлення разом з документами або їх засвідченими заявником копіями, що підтверджують зміну. До заяви про переоформлення ліцензії у зв`язку із зміною відомостей про прямого власника (співвласників) та/або кінцевого бенефіціарного власника (контролера) ліцензіат додає відомості про структуру власності з урахуванням внесених змін. Національна рада розглядає заяву і приймає рішення про переоформлення ліцензії на мовлення протягом 10 робочих днів з дати надходження заяви.
Згідно з частиною першою статті 37 Закону України «Про телебачення і радіомовлення» анулювання ліцензії на мовлення здійснюється Національною радою у випадках, передбачених цим Законом.
Пунктом «б» частини першої статті 37 Закону України «Про телебачення і радіомовлення» встановлено, що Національна рада анулює ліцензію на мовлення на підставі рішення про скасування державної реєстрації ліцензіата.
Частиною п`ятою статті 37 Закону України «Про телебачення і радіомовлення» визначено, що Національна рада може звертатися до суду про анулювання ліцензії на мовлення на підставі, зокрема, факту несвоєчасного подання заяви про переоформлення ліцензії у зв`язку з організаційними змінами статусу та умов діяльності ліцензіата або факту невиконання розпоряджень про усунення порушень законодавства та ліцензійних вимог.
Пунктами «а» та «б» частини першої статті 59 Закону України «Про телебачення і радіомовлення» визначено, що телерадіоорганізація зобов`язана, зокрема, дотримуватися законодавства України та вимог ліцензії, виконувати рішення Національної ради та судових органів.
Згідно з частиною першою статті 72 Закону України «Про телебачення і радіомовлення» санкції за порушення законодавства про телебачення і радіомовлення застосовуються за рішенням суду або, у встановлених цим Законом випадках, за рішенням Національної ради.
Відповідно до частини шостої статті 72 Закону України «Про телебачення і радіомовлення» Національна рада може застосовувати до телерадіоорганізацій та провайдерів програмної послуги такі санкції: оголошення попередження; стягнення штрафу; подання до суду справи про анулювання ліцензії на мовлення.
Частинами першою та третьою статті 10 Закону України від 15 травня 2003 року №755-IV «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) передбачено, що якщо документи та відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, внесені до нього, такі документи та відомості вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою. Якщо відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, не внесені до нього, вони не можуть бути використані у спорі з третьою особою, крім випадків, коли третя особа знала або могла знати ці відомості.
Відповідно до статті 17 Закон України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
8 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року №460-XI «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» (далі - «Закон №460-XI»), яким до окремих положень Кодексу адміністративного судочинства України унесені зміни.
Водночас пунктом 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №460-XI передбачено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом підлягають застосуванню правила статті 341 КАС України, відповідно до яких під час розгляду справи в касаційному порядку суд в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Одночасно, суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Перевірка законності судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій, згідно зі статтею 341 КАС України, здійснюється виключно у частині застосування норм матеріального та процесуального права.
Переглянувши рішення судів попередніх інстанцій в межах доводів та вимог касаційної скарги на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд зазначає таке.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що позаплановою перевіркою ТОВ ТРК «Золоті ворота» щодо дотримання законодавства України встановлено, що відповідач не подав заяву про переоформлення ліцензії НОМЕР_1 від 18 липня 2013 року у зв`язку із організаційними змінами статусу та умов діяльності ліцензіата.
Разом з тим, судами встановлено, що 20 квітня 2017 року до Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення надійшов лист від ТОВ ТРК «Золоті ворота» (вх. №16/2810) з повідомленням про зміну кінцевого бенефіціарного власника, а саме: ним став громадянин України ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який проживає за адресою: АДРЕСА_1 .
Одночасно, суди встановили, що цей лист складено у довільній формі й подано на виконання статті 59 Закону України «Про телебачення та радіомовлення» та жодним чином не стосується процедури здійснення переоформлення ліцензії на мовлення та не звільняє ліцензіата від обов`язку, передбаченого частиною четвертою статті 35 Закону України «Про телебачення та радіомовлення» подання заяви про переоформлення ліцензії разом з підтверджуючими документами.
Відповідно до даних витягів з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб та громадських формувань щодо позивача станом на 14 листопада 2016 року та 1 грудня 2016 року, у графі «Перелік засновників (учасників) юридичної особи, у тому числі прізвище, ім`я, по батькові, місце проживання, якщо засновник - фізична особа; найменування, місцезнаходження та ідентифікаційний код юридичної особи, якщо засновник - юридична особа» зазначено: кінцевий бенефіціарний власник (контролер) засновника юридичної особи, якщо засновник юридична особа - ОСОБА_2 .
Водночас судами попередніх інстанцій встановлено, що станом на 12 липня 2017 року у витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб та громадських формувань у відповідній графі вказано: кінцевий бенефіціарний власник (контролер) засновника юридичної особи, якщо засновник юридична особа - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ).
Твердження скаржника, з посиланням на декларацію про довірчу власність, про те, що кінцевий бенефіціарний власник (контролер) змінився 13 листопада 2016 року, тому, виходячи з положень чинної на той час редакції Закону України «Про телебачення і радіомовлення», не було визначено прямого обов`язку у такому випадку подавати заяви про переоформлення ліцензій на мовлення, колегія суддів відхиляє, оскільки, як правильно встановлено судами попередніх інстанцій, відповідно до частини першої статті 10 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань», якщо документи та відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, внесені до нього, такі документи та відомості вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою. До того ж, в силу приписів частини третьої вказаної статті Закону, якщо відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, не внесені до нього, вони не можуть бути використані у спорі з третьою особою, крім випадків, коли третя особа знала або могла знати ці відомості.
Крім того, в матеріалах справи наявне повідомлення про подання інформації про структуру власності за 2016 рік, яке подано 28 березня 2017 року, та відповідно до якого Телерадіокомпанія заявляє, що у документах, які подаються, вся інформація є повною і достовірною, ґрунтується на добросовісній обробці та узагальненні всіх наявних у них вихідних даних, суб`єкт інформаційної діяльності відповідає за повноту і достовірність відомостей про структуру своєї власності.
Також суди встановили, що у додатку №4 до Порядку подання телерадіоорганізаціями та провайдерами програмної послуги інформації про структуру власності «Відомості про зміни у структурі власності у 2016 звітному році» зазначено, що змінився кінцевий бенефіціарний власник, ним став ОСОБА_1 . У вказаному додатку у графі «Дата зміни» вказану дату не зазначено. Отже, відповідачем не надано доказів щодо дати зміни бенефіціарного власника. Одночасно, як встановлено судами попередніх інстанцій, відповідно до матеріалів справи, бенефіціарний власник змінився після 1 грудня 2016 року.
Так, відповідно до витягів з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань станом на 14 листопада 2016 року та 1 грудня 2016 року кінцевим бенефіціарним власником (контролером) учасника юридичної особи зазначено ОСОБА_2 . Водночас судами попередніх інстанцій встановлено, що станом на 12 липня 2017 року у витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб та громадських формувань кінцевим бенефіціарним власником (контролером) вже зазначено ОСОБА_1 .
З огляду на наведене, колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що кінцевий бенефіціарний власник Телерадіокомпанії був змінений під час дії вимог статті 35 Закону України «Про телебачення і радіомовлення», оскільки кінцевий бенефіціарний власник вважається зміненим з моменту внесення відомостей про зміну в ЄДР, тому у відповідача виник прямий обов`язок переоформлення ліцензії на мовлення та подачі відповідної заяви разом з документами, визначеними цим Законом, протягом 30 робочих днів з дня виникнення підстав для таких дій. Проте, як встановлено судами попередніх інстанцій, відповідач не подав до Національної ради заяви за формою, встановленою рішенням Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення від 18 грудня 2013 року №2434.
Посилання відповідача на те, що судами попередніх інстанцій не враховано обставину, що відповідач повинен був подати заяву про переоформлення ліцензії на мовлення за формою, яка була затверджена рішенням Національної ради від 18 грудня 2013 року №2434, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 13 січня 2014 року за №43/24820, відхиляються, оскільки вказане рішення було чинним та ним було затверджено зразок заяви про переоформлення ліцензії на мовлення.
Щодо тверджень відповідача про підміну понять, що мають визначальне значення для вирішення справи, а саме: вид притягнення до відповідальності, як звернення до суду з позовом про анулювання ліцензії, передбаченого нормою пункту «б» частини п`ятої статті 37 Закону України «Про телебачення і радіомовлення», на підставі факту несвоєчасного подання заяви про переоформлення ліцензії у зв`язку з організаційними змінами статусу та умов діяльності ліцензіата, суд касаційної інстанції зазначає наступне.
Так, пунктом «б» частини п`ятої статті 37 Закону України «Про телебачення і радіомовлення» встановлено, що Національна рада анулює ліцензію на мовлення на підставі рішення про скасування державної реєстрації ліцензіата.
Відповідно до частини четвертої статті 35 Закону України «Про телебачення і радіомовлення» у разі виникнення підстави для переоформлення ліцензії на мовлення у зв`язку із зміною організаційно-правової форми, умов діяльності ліцензіата чи зміною відомостей про прямого власника (співвласників) та/або кінцевого бенефіціарного власника (контролера) ліцензіат зобов`язаний протягом 30 робочих днів подати Національній раді заяву про переоформлення ліцензії на мовлення разом з документами або їх засвідченими заявником копіями, що підтверджують зміну. До заяви про переоформлення ліцензії у зв`язку із зміною відомостей про прямого власника (співвласників) та/або кінцевого бенефіціарного власника (контролера) ліцензіат додає відомості про структуру власності з урахуванням внесених змін.
Абзацом 5 частини четвертої статті 27 Закону України «Про телебачення і радіомовлення» встановлено обов`язкові додатки до ліцензії відомості про склад управлінських та/або наглядових органів телерадіоорганізації-ліцензіата: керівника організації, склад ради директорів, склад наглядової ради тощо (для кожної з осіб - прізвище, ім`я, по батькові, дата народження, громадянство, адреса, реєстраційний номер облікової картки платника податків або серія та номер паспорта для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідний орган державної податкової служби і мають відмітку в паспорті).
Згідно з пунктами «а» і «ґ» частини третьої статті 35 Закону України «Про телебачення і радіомовлення» підставами для переоформлення ліцензії на мовлення можуть бути: зміна організаційно-правової форми та умов діяльності ліцензіата; зміна відомостей про прямого власника (співвласників) та/або кінцевого бенефіціарного власника (контролера) заявника.
Пунктом «б» частини п`ятої статті 37 Закону України «Про телебачення і радіомовлення» передбачено, що Національна рада може звертатися до суду про анулювання ліцензії на мовлення на підставі факту несвоєчасного подання заяви про переоформлення ліцензії у зв`язку з організаційними змінами статусу та умов діяльності ліцензіата.
Отже, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про наявність у відповідача законодавчо передбаченого обов`язку щодо переоформлення ліцензії на мовлення у зв`язку з організаційними змінами статусу та умов діяльності ліцензіата, тобто вищевказаними змінами кінцевого бенефіціарного власника (контролера), а у позивача права на звернення до суду з позовом про анулювання ліцензії.
Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постановах від 20 листопада 2019 року у справі №812/362/16, від 31 березня 2020 року у справі №815/6160/17, від 16 липня 2020 року у справі №821/1556/17.
Відтак, колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що Національна рада, приймаючи рішення №1888 від 5 жовтня 2017 року «Про результати позапланової перевірки ТОВ ТРК «Золоті ворота», діяла відповідно до чинного законодавства, а тому наявні підстави для задоволення позову.
Також Верховний Суд ураховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи), сформовану, зокрема, у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» серія А. 303-А; пункт 29).
Підсумовуючи зазначене, Верховний Суд констатує, що суди правильно застосували норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, не допустили порушень процесуального закону, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.
Колегія суддів зазначає, що доводи, наведені у касаційній скарзі, не спростовують правильність висновків судів першої й апеляційної інстанцій, а відтак відсутні підстави для скасування оскаржуваних судових рішень.
Відповідно до частини першої статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
З огляду на результат касаційного перегляду справи судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, не розподіляються.
Керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 355, 356, 359 КАС України, Верховний Суд
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Телерадіокомпанія «Золоті ворота» залишити без задоволення.
Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 24 липня 2018 року і постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 22 листопада 2018 року залишити без змін.
Судові витрати не розподіляються.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і не може бути оскаржена.
……………………………
…………………………….
…………………………….
Н.М. Мартинюк
А.В. Жук
Ж.М. Мельник-Томенко,
Судді Верховного Суду
